Рішення

від 05.02.2025 по справі 420/10127/23

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Провадження№2-а/522/147/25

Справа № 420/10127/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участі секретаря судового засідання Єрганінової К.В.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження (з урахуванням особливостей встановлених ст.ст.268-271,286 КАС України) адміністративну справу запозовом ОСОБА_1 до Білозерського відділу державної виконавчої служби у Херсонському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 08.05.2023 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Білозерського відділу державної виконавчої служби у Херсонському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.03.2023 у виконавчому провадженні №71171330 за заявою Національної поліції України Департаменту патрульної поліції Управління безпеки дорожнього руху з виконання постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення від 26.11.2022 №2АВ 01668908.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не отримував постанови про вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, тому в силу приписів ст. 291 КУпАП, постанова не набула чинності, а відтак, постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження підлягає скасуванню, адже винисена на підставі виконавчого документа, котрий не набув чинності.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 адміністративний позов залишено без руху (а.с.68-69).

Після усунення недоліків позову, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2023 відкрито провадження у справі, витребувано копії матеріалів виконавчого провадження та зупинено провадження до отримання витребуваних матеріалів (а.с.75-76).

До суду 01.06.2023 надійшов відзив Білозерського відділу державної виконавчої служби у Херсонському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) згідно якого просить відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування відзиву зазначено, що постанова про відкриття виконавчого провадження була направлена позивачу за місцем реєстрації, а 30.03.2023 також направлена на електронну адресу боржника. 14.04.2023 на депозитний рахунок надійшли кошти в повному обсязі зі сплати боргу та 17.04.2023 були перераховані до бюджету в рахунок сплати боргу. Відповідно до ст. 291 КУпАП, Національна поліції України зобов`язана надіслати постанову та пересвідчитися у факті отримання особою постанови і тільки тоді направляти постанову на примусове виконання, відповідно до ст. 299 КУпАП.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2023 було поновлено провадження у справі та справу передано за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси (а.с.86-88).

До Одеського окружного адміністративного суду 19.06.2023 надійшла відповідь на відзив, згідно якої представник позивача Верещака О.М. зазначив, що державний виконавець мав встановити відсутність підстав для повернення постанови, а підставою повернення є саме не набрання виконавчим документом законної сили. Також представник позивача наводить додатково, що постанова Національної поліції винесена 26.11.2022, мала бути пред`явлена до виконання до 26.02.2023, тому постанова про відкриття виконавчого провадження також підлягає скасуванню. Перерахування коштів на депозитний рахунок відбувається автоматично з рахунків та не свідчить про обізнаність позивача про відкриття виконавчого провадження. Сам факт закінчення виконавчого провадження №71171330, перерахування коштів не свідчить про припинення чинності винесених в його рамках постанов, з наявністю яких позивача пов`язував порушення його прав.

Справа 06.07.2023 надійшла до Приморського районного суду м.Одеси та на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2023 була передана судді Бондарю В.Я.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 14.07.2023 адміністративну справу №420/10127/23 за позовом ОСОБА_1 до Білозерського відділу державної виконавчої служби у Херсонському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження повернути до Одеського окружного адміністративного суду (м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 14), з метою виконання вимог п.8 Розділу VII Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України № 814 від 20.08.2019 (а.с.96-97).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.09.2023 виправлено описку в тексті ухвали від 05.03.2023, матеріали справи направлено до Приморського районного суду м.Одеси (а.с.160-162).

Справа 19.09.2023 надійшла до Приморського районного суду м.Одеси.

23.01.2025 консультантом суду було складено пояснювальну записку, згідно якої справа помилково була передана до архіву замість спрямування до судді.

На підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.01.2025, справу 24.01.2025 було передано судді Бондарю В.Я.

Ухвалою від 24.01.2025 справа прийнята до провадження та призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей визначених для розгляду термінових адміністративних справ з призначенням судового засідання на05лютого 2025року.

У судове засідання 05.02.2025 учасники справи не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 05 лютого 2025 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 10 березня 2023 року головним державним виконавцем Білозерського відділ державної виконавчої служби у Херсонському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Пшенишнюком Артемом Валентиновичем відкрито виконавче провадження №71171330 щодо виконання постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №2АВ 01668908 від 26.11.2022 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 680 грн.

18 квітня 2023 головним державним виконавцем Білозерського відділ державної виконавчої служби у Херсонському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Пшенишнюком Артемом Валентиновичем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №71171330 у зв`язку з фактичним виконанням.

Інші постанови про відкриття виконавчого провадження у інших виконавчих провадженнях, які долучені до справи, не приймаються судом до уваги, адже не стосуються предмету спору.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з того, що предметом спору в межах даної судової справи є правомірність винесення державним виконавцем постанови про відкриття виключно виконавчого провадження №71171330 від 10.03.2023 з примусового виконання постанови №2АВ 01668908.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частина перша статті 5 зазначеного Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

За правилами частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII).

Пунктом 7 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

За приписами частини першої статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Відповідно до частин першої, другої статті 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з частиною першою статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Також, за правилами статті 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно із статтею 303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.

Водночас, 24.02.2022 указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан, який станом на теперішній час триває.

Разом з цим, відповідно до пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», доповненого Законом України від 15 березня 2022 року №2129-ІХ, який набрав чинності з 26 березня 2022 року, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

У оскаржуваній постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення набрала законної сили 20.01.2023, а тому строк пред`явлення цієї постанови до виконання до 20.04.2023 включно.

Тобто, строк пред`явлення, за наявною у суду інформацією, пропущений не був.

Водночас суд наголошує, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі про адміністративне правопорушення встановлені Законом України «Про виконавче провадження».

При цьому, Постанову про відкриття виконавчого провадження №71171330 з виконання вказаної постанови прийнято державним виконавцем 10.03.2023, тобто після набрання чинності Законом № 2129-IX від 15 березня 2022 року.

Особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено пунктом 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження», як спеціальним нормативно-правовим актом, у даному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.03.2023 у справі №260/2595/22 (провадження №К/990/383/23).

Тому, доводи позивача щодо пред`явлення постанови до виконання з пропуском строку є необґрунтованими.

Щодо доводів позивача про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови, яка не набрала законної сили, слід зазначити наступне.

Законом №1404-VIII не регулюються питання набрання законної сили виконавчими документами.

У даному випадку виконавчим документом є постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису).

Набрання законної сили такими постановами вичерпно врегульовано Кодексом України про адміністративні правопорушення, яким не передбачено контролю державного виконавця за дотриманням процедури розгляду справ про адміністративні правопорушення, у тому числі і щодо визначення дати набрання постановою законної сили.

Так, за змістом статті 291 КУпАП, постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованого за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Частиною 7 ст. 279-1 КУпАП визначено, що постанова про накладення адміністративного стягнення, що не була виконана шляхом сплати 50 відсотків розміру штрафу протягом десяти днів з дня її винесення, надсилається відповідальній особі, зазначеній у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця реєстрації (проживання) фізичної особи (місцезнаходження юридичної особи). За зверненням особи постанова про накладення адміністративного стягнення, що вважається виконаною, надсилається рекомендованим листом на її адресу протягом п`яти днів з моменту отримання звернення.

Днем отримання постанови є дата, зазначена в поштовому повідомленні про вручення її відповідальній особі, зазначеній у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або повнолітньому члену сім`ї такої особи.

У разі якщо відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, відмовляється від отримання постанови, днем отримання постанови є день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову в її отриманні.

Частиною третьою статті 299 КУпАП визначено, що постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.

Отже, зі змісту наведених вище положень КУпАП вбачається, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 цього Кодексу.

Копію постанови з приводу якої було відкрито виконавче провадження суду не представлено. Суд виходить виключено з матеріалів справи, у яких наявна оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження у якій відзначено дату набрання виконавчим документом законної сили 20.01.2023. На спростовування таких обставин позивач доказів не надав. Відповідач в свою чергу зазначає про покладення обов`язку з пересвідчення дати набрання законної сили постанови на орган який її видав, з чим можна погодитися.

Не погоджуючись з датою набрання постановою законної сили позивач міг оскаржити таку постанову. На разі таке питання не стосується оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження.

При цьому, суд зауважує, що виконавець перевіряє відповідність виконавчого документа вимогам ст.4 Закону №1404-VIII, у тому числи щодо наявності відмітки про набрання рішенням, що підлягає примусовому виконанню, законної сили.

З дати набрання постановою від 26.11.2022 №2АВ 01668908 законної сили, що була зазначена у виконавчому документі як 20.01.2023 (згідно інформації в оскаржуваній постанові), минуло 30 днів, передбачених ч.2 ст.300-1 КУпАП, для пред`явлення постанови до примусового виконання.

За таких обставин, у виконавця були відсутні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу, що передбачені ч.4 ст.4 Закону №1404-VIII.

При тому, суд звертає увагу, що правомірність постанови №2АВ 01668908 від 26.11.2022 дій Національної поліції щодо її винесення, в тому числі і щодо неповідомлення ОСОБА_1 про складення такої постанови не є предметом цього спору.

Як вказувалося вище, такі доводи позивача могли б бути підставою для окремого судового оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення 2АВ 01668908 від 26.11.2022 у порядку, визначеному КУпАП.

Натомість у спорі, що розглядається предметом оскарження є постанова про відкриття виконавчого провадження №71171330 від 10.03.2023, з огляду на що суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваної постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 38, 247, 287-293 КпАП України, ст.ст. 243-246,250, 251, 286 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Білозерського відділу державної виконавчої служби у Херсонському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 34669045, м.Миколаїв, вул. Погранична, буд. 20) про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 05 лютого 2025 року.

Суддя: В.Я. Бондар