Постанова

від 04.02.2025 по справі 728/1657/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

04 лютого 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 728/1657/24

Головуючий у першій інстанції Лобода Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/161/25

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,

із секретарем Піцан В.М.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ланагропрод»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланагропрод» на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 30 вересня 2024 року (місце ухвалення м. Бахмач) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланагропрод» про визнання недійсним договору емфітевзису та скасування запису про державну реєстрацію речового права,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Ланагропрод» про визнання недійсним договору емфітевзису та скасування запису про державну реєстрацію речового права. В обґрунтування посилалась на те що, позивачка є власником земельної ділянки площею 3,14 га у межах згідно планом, кадастровий номер 7420389500:06:000:0156, що розташована на території Халимонівської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказана земельна ділянка перебувала в оренді у ТОВ «Ланагропрод» (правонаступника ТОВ «Поліське поле») з 30.12.2015 по 17.02.2023 на підставі договору оренди земельної ділянки № 48/ПП від 30.12.2015.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 29.05.2023 залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 04.03.2024, крім іншого, визнано недійсним договір оренди землі №1-23 від 15.01.2023, укладений між ФГ «Зірка нова» та ОСОБА_1 , скасовано рішення державного реєстратора Бахмацької міської ради Ширінкіної Л.О. про державну реєстрацію припинення іншого речового права від 21.02.2023, індексний номер рішення 66547091, номер запису про інше речове право 13379559 та про державну реєстрацію іншого речового права від 01.03.2023, індексний номер рішення 66611664, номер запису про інше речове право 49412465, а також припинено чинність зазначеного іншого речового права. У даній справі судами було встановлено, що договір оренди земельної ділянки №48/ПП набрав чинності 17.02.2016 і діяв до 17.02.2023.

Позивачка посилається, що згідно матеріалів зазначеної справи судом встановлено, що 12.11.2022 ТОВ «Ланагропрод» направило ОСОБА_1 лист із додатковою угодою, що свідчило про намір продовжувати дію договору № 48/ПП з урахуванням пунктів 3.1. та 3.2. договору. Проте ТОВ «Ланагропрод» не зазначило, що вже існує договір емфітевзису від 31.12.2022.

ОСОБА_1 01.03.2023 направила ТОВ «Ланагропрод» лист-повідомлення, в якому зазначила про небажання продовжувати договір оренди та про припинення орендних правовідносин 30.12.2022. Вказала, що в усній формі повідомляла про відсутність наміру продовжувати договір оренди.

21.03.2024 ТОВ «Ланагропрод» направив ОСОБА_1 екземпляр договору емфітевзису від 31.12.2022 за змістом якого ОСОБА_1 передала ТОВ «Ланагропрод» право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб строком з 31.12.2022 по 31.12.2030; витяг з державного реєстру речових прав про реєстрацію іншого речового права номер 54199603, а також додаткову угоду до вищевказаного договору для ознайомлення.

ОСОБА_1 вважає, що відсутність у неї екземпляру договору емфітевзису з 31.12.2022 до 21.03.2024, а також відсутність державної реєстрації даного договору вказують про те, що його зміст був змінений відповідачем на власний розсуд.

Зазначає, що, підписи сторін вчинені лише на останній сторінці, де відсутні будь-які умови та дата його підписання, текст договору виготовлений дрібним для сприйняття позивачкою текстом, оскільки вона є людиною похилого віку та має проблеми із зором, а також страждає на двосторонню приглухуватість, а умови договору емфітевзису є для неї незрозумілими.

Вказує, що договір емфітевзису укладений в період дії договору оренди від 30.12.2015.

Підписуючи договір емфітевзису від 31.12.2022 ОСОБА_1 вважала, що підписує договір оренди строком на 10 років, як було зазначено у додатковій угоді від 11.11.2022, а не договір емфітевзису строком на 10 років, про який відповідач жодним чином не повідомляв ОСОБА_1 . Крім того, підпис ОСОБА_1 наявний лише на останній сторінці договору, на якій містяться лише реквізити сторін.

З урахуванням викладеного, позивачка вважає, що договір емфітевзису вчинено під впливом помилки ОСОБА_1 , яка вважала, що підписаний договір емфітевзису є договором оренди.

У позові ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір про надання права користування земельною (кадастровий номер 7420389500:06:000:0156) для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 31.12.2022, який укладений між ТОВ «Ланагропрод» та ОСОБА_1 ;

скасувати державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) згідно договору б/н від 31.12.2022, номер запису про інше речове право № 54199603, що здійснена державним реєстратором Борзнянської міської ради Чернігівської області Товстим Сергієм Анатолійовичем 15.03.2024;

сягнути з відповідача на користь позивачки витрати по сплаті судового збору в сумі 968, 96 грн та витрати на правову допомогу адвоката в сумі 8 000 грн.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 30.09.2024 позов ОСОБА_1 до ТОВ «Ланагропрод» про визнання недійсним договору емфітевзису та скасування запису про державну реєстрацію речового права задоволено повністю.

Визнано недійним Договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 31.12.2022, який укладений між ТОВ «Ланагропрод» та ОСОБА_1 .

Скасовано державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) згідно договору б/н від 31.12.2022, номер запису про інше речове право - 54199603, що здійснена державним реєстратором Борзнянської міської ради Чернігівської області Товстим Сергієм Анатолійовичем 15.03.2024.

Стягнуто з ТОВ «Ланагропрод» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору 968, 96 грн та у рахунок відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги 8 000 грн.

Рішення суду першої інстанції, мотивовано тим, що позивачка, підписуючи спірний договір від 31.12.2022, вважала, що підписує екземпляр вже укладеного договору оренди належної їй земельної ділянки у зв`язку зі зміною назви товариства, а не укладає та підписує новий договір емфітевзису. При цьому судом зазначено, що, має місце як помилка позивачки, яка через свій похилий вік, слабкий зір та слух, не досконало з`ясувала істотні умови правочину та неправильно сприйняла його фактичні обставини, що вплинуло на її волевиявлення, так і обман з боку відповідача шляхом замовчування та не роз`яснення істотних умов договору і надання для підпису примірників правочину, які були виготовлені дрібним для сприйняття позивачкою текстом із місцем для підпису тільки на останній сторінці, яка містить лише реквізити сторін і може бути використана до будь якого правочину між вказаними сторонами. Крім того, вказаний договір був укладений за ініціативи відповідача у період дії договору оренди земельної ділянки №48/ПП, який діяв до 17.02.2023 і причин необхідності укладення спірного правочину за вказаних обставин відповідачем не наведено. Таким чином, місцевий суд прийшов до висновку, що для відновлення порушеного права позивачки, як власниці земельної ділянки, наявні підстави для визнання спірного правочину недійсним та скасування його державної реєстрації.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду генеральний директор ТОВ «Ланагропрод» Бабич Ярослав подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 30.09.2024, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Крім того, просить стягнути з ОСОБА_1 судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

За доводами апеляційної скарги оскаржуване рішення суду ухвалено з неповним з`ясуванням обставин справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права.

У скарзі заявник посилається на те, що жодне право чи інтерес позивачки при підписанні оспорюваного договору емфітевзису порушено не було, в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази щодо факту такого порушення. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про помилку щодо природи оспорюваного договору, як того вимагають положення статті 229 ЦК України.

Апелянт зазначає, що судом не досліджено фактичний зміст договору емфітевзису, адже у оскаржуваному рішенні немає жодного згадування та/або цитування саме з тексту договору. Між тим в преамбулі договору емфітевзису визначено, що сторони підписують цей договір розуміючи значення цього правочину, перебуваючи при ясній пам`яті та доброму розумі, намагаючись врегулювати саме ті відносини, що відповідають їх дійсним намірам, володіючи повним обсягом цивільної дієздатності, повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням, яке відповідає нашій внутрішній волі, маючи на меті реальне настання правових наслідків від укладення правочину.

В оскаржуваному рішенні безпідставно та необґрунтовано визнано договір емфітевзису недійсним як на підставі помилки, так і на підставі обману одночасно (статті 229 та 230 ЦК України), що є контраверсійними один щодо іншого.

В апеляційній скарзі заявник не погоджується з висновком суду що вказаний договір був укладений за ініціативи відповідача у період дії договору оренди земельної ділянки № 48/ПП який діяв до 17.02.2023 і причин необхідності укладення спірного правочину за вказаних обставин відповідачем не наведено, оскільки це твердження абсолютно не відповідає положенням цивільного законодавства щодо підстав для визнання договору недійсним, сторона договору не зобов`язана наводити причини необхідності укладення того чи іншого правочину за тих чи інших обставин. Суд першої інстанції вдався до визнання оскаржуваного договору недійсним, виходячи із відсутності пояснення мотиву такого укладення відповідачем. Проте відповідно до статті 229 ЦК України помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

В обґрунтування порушення процесуального права апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції було ухвалене 30.09.2024, під час проведення першого та єдиного судового засідання по суті справи, за відсутності відповідача чим допустив порушення принципу процесуальної рівності сторін, оскільки позбавив відповідача можливості скористатись своїми правами на проголошення вступного слова, на запитання позивачу, на надання пояснень з приводу досліджуваних судом письмових доказів, а також права заявити клопотання щодо обставин, що були встановлені під час судового засідання, та на виступ у дебатах.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Ковалюх В.М. просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу адвоката при розгляді справи в апеляційному суді. Посилається на законність та обґрунтованість судового рішення та безпідставність апеляційної скарги. У відзиві заявник зазначає, що твердження апелянта про те, що право позивача при підписанні оспорюваного договору емфітевзису порушено не було, а у матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази щодо факту такого порушення є помилковими, оскільки в позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що підписуючи договір емфітевзису від 31.12.2022 вона вважала, що вона укладає договір оренди строком на десять років, як було зазначено у додатковій угоді від 11.11.2022, а не договір емфітевзису строком на 10 років. Право оренди земельної ділянки і право емфітевзису є різними видами речових прав на земельну ділянку, про що вказано в ст. 395 ЦК України. При оренді землі власник передає земельну ділянку в оренду на певний строк, а при емфітевзисі - право користуваня чужою земельною ділянкою може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування. Отже, порушено право позивача на її волевиявлення, що є підставою для визнання його недійсним. Також порушено право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , тобто право на володіння, користування і розпорядження належною їй земельною ділянкою, оскільки зареєстроване в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень право емфітевзису є перешкодою для продажу земельної ділянки чи передачу її в оренду. Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішеннями у справі № 728/605/23 встановлено факт того, що позивач ніякої додаткової угоди не підписувала і відповідачу не надавала і вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги ці преюдиційні факти та вказав, що позивач підписала договір емфітевзису тому, що вважала, що підписує додаткову угоду, отриману від відповідача поштою спростовує його доводи про відсутність у ОСОБА_1 помилки щодо юридичної природи оскаржуваного нею договору емфітевзису. Необґрунтованими є посилання апелянта у скарзі на порушення судом норм процесуального права, оскільки ТОВ «Ланагропрод» не наводить поважних причин, які були перешкодою для явки представника відповідача до суду для участі в судовому засіданні та надання пояснень, крім того, в підготовчому судовому засіданні представник ТОВ «Ланагропрод» надав відзив на позов, клопотань про витребування доказів чи виклик свідків не заявляв.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав ОСОБА_1 має у власності земельну ділянку з кадастровим номером 7420389500:06:000:0156 площею 3.14 га (а.с.30).

30.12.2015 між ОСОБА_1 та ТОВ «Поліське поле» був укладений договір № 48/ПП оренди земельної ділянки, згідно з яким належна ОСОБА_1 земельна ділянка з кадастровим номером 7420389500:06:000:0156 площею 3.14 га була передана в оренду ТОВ «Поліське поле» строком на 7 років (а.с.21-23).

Матеріали справи містять копію додаткової угоди від 11.11.2022 до договору 48/ПП оренди землі від 30.12.2015 щодо подовження договору строком на 7 років, яка підписана директором ТОВ «Ланагропрод» (а.с.24).

Листом-повідомленням від 01.02.2023 ОСОБА_1 довела до відома Бахмацького міського голову Шимка П. про своє небажання продовжувати договір оренди від 30.12.2015, який укладений між нею та ТОВ «Ланагропрод» строком на 7 років, орендні відносини за яким припинилися 30.12.2022. У вказаному листі позивачка зазначила, що в усній формі неодноразово повідомляла, що не має намір продовжувати договір оренди, оскільки запропонована ними додаткова угода передбачає тільки продовження строку договору, інші умови залишаються незмінними, а значить і орендна плата. Розмір орендної плати який вони сплачували позивачку не влаштовує, тому дану додаткову угоду підписувати не має наміру і повертає (а.с.25).

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 29.05.2023 у справі №728/605/23 за позовом ТОВ «Ланагропрод» до ФГ «Зірка Нова», ОСОБА_1 , державного реєстратора Ширінкіної Л.О., Бахмацької міської ради про визнання правочину недійсним та визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора, яке залишено без змін відповідно до постанови Чернігівського апеляційного суду від 04.03.2024, окрім іншого було визнано недійсним договір оренди землі №1-23 від 15.01.2023, укладений між ФГ «Зірка нова» та ОСОБА_1 , скасовано рішення державного реєстратора Бахмацької міської ради Ширінкіної Л.О. про державну реєстрацію припинення іншого речового права від 21.02.2023, індексний номер рішення 66547091, номер запису про інше речове право 13379559 та про державну реєстрацію іншого речового права від 01.03.2023, індексний номер рішення 66611664, номер запису про інше речове право 49412465, а також припинено чинність зазначеного іншого речового права (а.с. 11-15, 16-20).

Листом від 21.03.2024 № 54 ТОВ «Ланагропрод», у зв`язку з набранням законної сили рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 29.05.2023 та постановою Чернігівського апеляційного суду від 04.03.2024, направило ОСОБА_1 екземпляр договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 31.12.2022, витяг з державного реєстру речових прав про реєстрацію іншого речового права № 54199603 та додаткову угоду до вказаного договору, для ознайомлення (а.с.26, 27-29, 30, 31).

Згідно з копією договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 31.12.2022, ОСОБА_1 передала ТОВ «Ланагропрод» право користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); місцезнаходження земельної ділянки: Халимонівська сільська рада Бахмацького району Чернігівської області, кадастровий номер 7420389500:06:000:0156, площа земельної ділянки 3.14 га. Вказаний договір містить підписи сторін (а.с.27-29).

Згідно копії Витягу з державного реєстру речових прав від 20.03.2024 вбачається, що земельна ділянка площею 3.14 га, з кадастровим номером 7420389500:06:000:0156, власницею якої є ОСОБА_1 , на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 31.12.2022 передана у користування ТОВ «Ланагропрод» до 31.12.2030; дата та час державної реєстрації 15.03.2024, державний реєстратор Товстий С.А., Борзнянська міська рада Чернігівської області (а.с.30).

Матеріали справи містять копії медичного консультативного висновку, виписку з медичної карти, копію довідки, копію направлення на медичне обслуговування ОСОБА_1 , у підтвердження проблем із зором позивачки ОСОБА_1 та перебування її на «Д» обліку з приводу хронічних захворювань органів слуху (а.с. 32-35).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачка, підписуючи спірний договір від 31.12.2022, вважала, що підписує екземпляр вже укладеного договору оренди належної їй земельної ділянки у зв`язку зі зміною назви товариства, а не укладає та підписує новий договір емфітевзису. При цьому судом зазначено, що, має місце як помилка позивачки, яка через свій похилий вік, слабкий зір та слух, не досконало з`ясувала істотні умови правочину та неправильно сприйняла його фактичні обставини, що вплинуло на її волевиявлення, так і обман з боку відповідача шляхом замовчування та не роз`яснення істотних умов договору і надання для підпису примірників правочину, які були виготовлені дрібним для сприйняття позивачкою текстом із місцем для підпису тільки на останній сторінці, яка містить лише реквізити сторін і може бути використана до будь якого правочину між вказаними сторонами. Крім того, вказаний договір був укладений за ініціативи відповідача у період дії договору оренди земельної ділянки №48/ПП, який діяв до 17.02.2023 і причин необхідності укладення спірного правочину за вказаних обставин відповідачем не наведено. Таким чином, місцевий суд прийшов до висновку, що для відновлення порушеного права позивачки, як власниці земельної ділянки, наявні підстави для визнання спірного правочину недійсним та скасування його державної реєстрації.

Проте, погодитись з такими висновками районного суду не може апеляційний суд через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, враховуючи наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (див. пункт 53 постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, постанови Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16).

Згідно з частинами першою та п`ятою статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме: відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частини першої статті 628 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягає право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Право емфітевзису частиною першою статті 395 ЦК України віднесено до речового права на чуже майно. Це означає, що для його виникнення потрібно не лише укласти відповідний договір, а й зареєструвати це право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Саме з моменту такої реєстрації власник земельної ділянки вважатиметься таким, що передав право емфітевзису емфітевтові, а емфітевт - його набув.

Тлумачення змісту статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

У постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 910/9879/18, зазначено, що під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступати не можуть. У разі обману наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається неправильна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі N 761/12692/17 (провадження N 61-37390свп18)).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину).

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3.14 га, з кадастровим номером 7420389500:06:000:0156 (а.с.30).

31.12.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Ланагропрод» було укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), згідно якого ОСОБА_1 передала ТОВ «Ланагропрод» право користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); місцезнаходження земельної ділянки: Халимонівська сільська рада Бахмацького району Чернігівської області, кадастровий номер 7420389500:06:000:0156, площа земельної ділянки 3.14 га. Вказаний договір містить підписи сторін (а.с.27-29).

Згідно копії Витягу з державного реєстру речових прав від 20.03.2024 вбачається, що земельна ділянка площею 3.14 га, з кадастровим номером 7420389500:06:000:0156, власницею якої є ОСОБА_1 , на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 31.12.2022 передана у користування ТОВ «Ланагропрод» до 31.12.2030; дата та час державної реєстрації 15.03.2024, державний реєстратор Товстий С.А., Борзнянська міська рада Чернігівської області (а.с.30).

За змістом п. 1.1. та п. 1.2. вказаного договору землевласник передає, а землекористувач приймає право користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення (надалі по тексту Земельна ділянка) для сільськогосподарських потреб (надалі - емфітевзис). Земельна ділянка відведена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку і перебуває у приватній власності Землевласника на підставі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, від 22.04.2014 Індексний номер 20773497. Інформація про Земельну ділянку: місцезнаходження Чернігівська область, Бахмацький район, Халимонівська сільська рада; кадастровий номер 7420389500:06:000:0156, загальна площа 3,14 га; цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно п. 2.1. договору термін (строк) дії даного договору починається з наступного дня після закінчення договору оренди земельної ділянки № 48/ПП від 30.12.2015, тобто з 31.12.2015 та до 31.12.2030.

П. 3.1. договору сторонами погоджено плату за право користування Земельною ділянкою, яка передається Землевласником Землекористувачу за цим Договором, встановлюється за погодженням сторін та складає 12 500, 00 грн в рік.

П. 4.1. встановлено, що цей Договір набирає чинності із дня його підписання Сторонами. Право користування Земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає у Землекористувача з моменту здійснення державної реєстрації такого права в порядку, встановленому законодавством України.

Згідно п. 9.2. сторони підтверджують, що цей Договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. Сторони свідчать, що цей Договір укладено ними не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин та при повному розумінні значення Сторонами своїх дій та змісту даного правочину та правових наслідків, які несе для Сторін факт його укладання.

П. 9.4. передбачено, що цей Договір укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться у Землевласника, другий у Землекористувача.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка як на підставу для визнання недійсним договору емфітевзису, укладеного між сторонами, посилалась на те, що договір підписано нею внаслідок обману, оскільки вона вважала, що укладає договір оренди земельної ділянки строком на 10 років, крім того, посилалась на те, що, підписи сторін вчинені лише на останній сторінці, де відсутні будь-які умови та дата його підписання, текст договору виготовлений дрібним для сприйняття позивачкою текстом, оскільки вона є людиною похилого віку та має проблеми із зором, а також страждає на двосторонню приглухуватість, а умови договору емфітевзису є для неї незрозумілими.

Аналізуючи надані сторонами докази та встановлені судом обставини, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що під час укладення спірного договору сторони діяли вільно і позивачка розуміла значення укладеного договору.

Договір емфітевзису укладений між сторонами з дотриманням ЗК України та ЦК України в редакціях на час його укладення містить усі істотні умови (строк, ціна, права та обов`язки, відповідальність тощо) та виконується сторонами, а речове право за спірним договором зареєстроване в установленому законом порядку.

Доказів про обставини, які би свідчили про введення позивачки в оману відповідачем, сам факт обману, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, матеріали справи не містять.

Посилання позивачки на те, що вона вважала, що укладає з відповідачем договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, за яким передасть у користування відповідачу земельну ділянку, не є підставою вважати, що оспорюваний договір емфітевзису укладено внаслідок обману чи помилки, оскільки правова природа договору емфітевзису полягає у наданні емфітевту (відповідачу) права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, тобто не суперечило уявленню позивача щодо суті укладеного нею договору.

Той факт, що до укладення оспорюваного правочину між сторонами існували правовідносини, які виникли на підставі договору оренди, не можуть бути підставою для визнання недійсним договору емфітевзису, який був укладений після їх припинення.

Оскільки, договір емфітевзису укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Ланагропрод» з дотриманням Земельного Кодексу України та Цивільного Кодексу України в редакціях на час його укладення містить усі істотні умови (строк, ціна, права та обов`язки, відповідальність тощо) та виконується сторонами, а речове право за спірним договором зареєстроване в установленому законом порядку.

Доказів про обставини, які би свідчили про введення позивачки в оману відповідачем, сам факт обману, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, матеріали справи не містять.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року у справі N 756/6516/16, вказано, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Не підтверджують обставин на які посилається позивач ОСОБА_1 надані копії медичного консультативного висновку, виписку з медичної карти, копію довідки, копію направлення на медичне обслуговування ОСОБА_1 , у підтвердження проблем із зором позивачки ОСОБА_1 та перебування її на «Д» обліку з приводу хронічних захворювань органів слуху (а.с. 32-35), інших належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги не надано.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції внаслідок неправильно наданої оцінки наявним в матеріалах справи доказам та неправильного застосування норм матеріального права, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з постановленням нового рішення судом апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні позову, тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ланагропрод» слід стягнути судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 906,88 грн (1211,20 грн х 2 вимоги х 0,8 х 150 % = 2 906, 88 грн).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як убачається з матеріалів справи, апелянт в апеляційній скарзі, крім іншого, просив стягнути з позивачки витрати на професійну правничу допомогу, та 29.01.2025 через систему «Електронний суд» направив заяву про відшкодування на професійну правничу допомогу, в якій просив відшкодувати витрати відповідача на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн шляхом стягнення їх з позивача (а.с. 148-149). У підтвердження витрат надано копію ордеру на надання правничої допомоги ТОВ «Ланагропрод» адвокатом Єкимовим І.С. (а.с. 150), копію договору № 254 від 08.10.2024 про надання правничої допомоги (а.с. 150 зворот - 152), акт надання послуг правничої допомоги від 29.01.2025 згідно договору № 254, вартість наданих послуг (гонорар адвоката) за цим актом складає 10 000 грн (а.с. 152 зворот), звіт про надані правничі послуги за період розгляду справи № 728/1657/24 в апеляційному суді на суму 10 000 грн (а.с. 153), копію рахунку-фактури № 1/254 від 29.01.2025 на суму 10 000 грн (а.с. 154).

Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів апеляційного суду вважає, що заявлений відповідачем розмір витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанцій є обґрунтованим, позивачка своїм правом щодо звернення до суду з клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не зверталась, таким чином з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ланагропрод» слід стягнути витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн.

Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланагропрод» задовольнити.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 30 вересня 2024 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланагропрод» про визнання недійсним договору емфітевзису та скасування запису про державну реєстрацію речового права відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланагропрод» (16500, м.Бахмач Ніжинського району Чернігівської області, вул. Б.Хмельницького,23, код ЄДРПОУ 32803447) судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 906,88 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 06.02.2025.

Головуючий Судді :