Ухвала від 06.02.2025 по справі 120/18778/23

УХВАЛА

м. Вінниця

06 лютого 2025 р.Справа № 120/18778/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді:Комара Павла Анатолійовича, розглянувши у письмовому провадженні заяву про заміну способу та порядку виконання рішення суду в справі

за позовом: ОСОБА_1

до: державної судової адміністрації України, Вінницького апеляційного суду, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державної казначейської служби України

про: визнання дій протиправними та стягнення недоплачених сум суддівської винагороди

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до державної судової адміністрації України, Вінницького апеляційного суду, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та стягнення недоплачених сум суддівської винагороди.

Рішення суду від 03.04.2024 адміністративний позов задоволкно частково, постановлено:

Визнати протиправними дії Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Вінницький апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду, матеріальну допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2023, виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00,00 грн., врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Вінницького апеляційного суду у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Вінницький апеляційний суд бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

На адресу суду від Міністерства юстиції України надійшла заява про заміну способу та порядку виконання рішення суду. В обґрунтування заяви зазначено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №76275232 з виконання виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду від 27.09.2024 у справі № 120/18778/23 про зобов`язання Вінницького апеляційного суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн.

На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження Вінницьким апеляційним судом листом від 22.10.2024 повідомлено, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. У зв`язку з цим виконання зазначеного рішення суду можливо лише за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя».

Ухвалою від 29.01.2025 заяву Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання рішення у справі призначено до розгляду у судовому засіданні, що призначено на 06.02.2025.

Від Державної судової адміністрації України 31.01.2025 18 грудня 2024 року надійшли пояснення на заяву Міністерства юстиції України про зміну способу та порядку виконання рішення суду, в яких, просить заяву задовольнити.

31.01.2025 на адресу суду від представника Державної казначейської служби України надійшли пояснення в яких, з посиланням на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2014 року у справі № 21-506а14, представник ДКС України вважає, що в контексті спірних правовідносин у справі №120/18778/23, обставини, якими Міністерство юстиції України обґрунтовує необхідність зміни способу і порядку виконання рішення суду, не є підставами для такої зміни, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не може бути змінений на стадії виконання судового рішення і поза межами судового розгляду позову по суті.

На думку представника ДКС України, рішення суду не стосується стягнення коштів, а зобов`язує забезпечити нарахування та виплату коштів, тобто покладає певні обов`язки саме на Державну судову адміністрацію України та Донецький окружний адміністративний суд, та потребує вчинення ними певних дій.

Таким чином, запропонований спосіб виконання рішення, який зазначений в заяві (поданні) Міністерства юстиції України, а саме «шляхом проведення Казначейством безспірного списання недоплаченої суддівської винагороди з бюджетної програми 0501150» фактично змінює по суті рішення суду.

Представник ДКС України зазначає, що головним розпорядником бюджетної програми КПКВ 0501150 є ДСА України.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» ДСА України як головному розпоряднику за бюджетною програмою КПКВК 0501150 затверджено бюджетних призначень у сумі 10000000,00 грн. Проте ДСА України за КПКВК 0501150 затверджений кошторис на 2025 рік у сумі 657300,00 гривень.

Наразі в Державній казначейській службі України на виконанні за КПКВК 0501150 перебуває 565 судових рішень на суму 100 млн грн. Отже, затверджений ДСА України кошторис на 2025 рік є недостатнім, щоб здійснити безспірне списання коштів за бюджетною програмою КПКВК 0501150 за виконавчими документами, які знаходяться на виконанні в Казначействі.

ДКС України наголошує, що Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачає стягнення коштів насамперед з рахунків боржника. Отже, якщо боржник не має достатніх асигнувань для виплати відповідних коштів, то Казначейство жодним чином не зможе «пришвидшити» списання коштів з рахунків боржника.

Разом із тим, стаття 3 Закону про гарантії передбачає, що у разі відсутності у державного органу відповідних призначень, виконання рішень суду здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ДКС України інформує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» передбачає відповідну бюджетну програму, що має найменування КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» (далі КПКВК 3504040), розмір бюджетних призначень за якою встановлений на рівні 100 млн. грн. Водночас, на виконанні за КПКВК 3504040 перебуває понад 200 000 судових рішень на суму понад шість мільярдів гривень. Отже, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» недостатній обсяг коштів не дозволить Казначейству здійснити погашення заборгованості за рахунок КПКВК 3504040 за всіма рішеннями судів, гарантованими державою, щонайменше протягом 2025 року (з незалежних від Казначейства причин/обставин).

Таким чином, на думку представник ДКС України, запропонований заявником спосіб виконання рішення суду, є помилковим та не призведе до перерахування коштів позивачеві у зв`язку із щорічним передбаченням Верховною Радою України критично недостатнього обсягу бюджетних асигнувань як за КПКВК 3504040, так і за КПКВК 0501150, та визначеною черговістю погашення заборгованості.

Крім того, представник ДКС України просив розгляд заяви провести без його участі.

Позивачка 06.02.2025 через відділ прийому суду подала заяву про проведення судового засідання за її відсутності у порядку письмового провадження.

Неприбуття сторін у судове засідання у відповідності до положень ст. 378 КАС України не перешкоджає розгляду питання про заміну способу та порядку виконання рішення суду у справі.

Розглянувши заяву про зміну способу і порядку виконання рішення у справі, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Згідно із частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19, від 01 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21.

Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

В адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Зазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі № 200/3958/19-а.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі № 120/17887/23 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язано Вінницький апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду, матеріальну допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2023, виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00,00 грн., врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Вінницького апеляційного суду у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн.

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Вінницький апеляційний суд бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовилено.

Вказане рішення суд набрало законної сили.

Позивачем отримано виконавчі листи по справі.

Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України постановою про відкриття виконавчого провадження від 11.10.2024 ВП №76275232 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Вінницьким окружним адміністративним судом 27.09.2024 у справі №120/18778/23 про зобов`язання Вінницького апеляційного суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду, матеріальну допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2023, виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00,00 грн., врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Вінницький апелчційний суд на виконання постанови про відкриття виконавчого провалдження листом від 22.10.2024 повідомило Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», головним розпорядником якої є ДСА України, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Порядок та підстави для зміни способу, порядку та встановлення строку виконання судового рішення закріплені статтею 378 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Частиною третьою статті 378 КАС України визначено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Під зміною способу і порядку виконання рішення розуміється прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Тобто, зі змісту вказаної норми випливає, що суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів, може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, або ж відмовити по даному питанню, не змінюючи при цьому його змісту.

Підставою для застосування правил цієї норми є обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі: ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Тобто, зі змісту вказаної норми випливає, що суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів, може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, або ж відмовити по даному питанню, не змінюючи при цьому його змісту.

При цьому, суд при розгляді питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення може змінити спосіб та порядок виконання рішення лише у виняткових випадках.

Суд вважає за необхідне зазначити, що приписи статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, яке ухвалено судом у справі, в межах резолютивної частини рішення, яка містить висновки суду по суті позовних вимог.

Отже, суд, здійснюючи зміну порядку чи способу виконання рішення, не змінює змісту резолютивної частини та не змінює спосіб захисту порушеного права, обраний судом при вирішенні справи.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

В заяві про зміну способу і порядку виконання судового рішення заявник просить змінити порядок та спосіб виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2024 шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України суми коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».

При цьому, згідно з мотивувальною частиною рішення суд дійшов висновку, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Вінницький апеляційний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Відповідно саме Державна судова адміністрація України має здійснити фінансування Вінницького апеляційного суду виплати належної позивачу суддівської винагороди.

Також судом було зазначено, що визначення рахунків, за рахунок коштів на яких може бути виконано судове рішення, є виключно питанням порядку виконання такого рішення.

Тобто, резолютивна частина рішення повністю відповідає мотивувальній частині рішення.

Крім того, суд зазначає, що рішенням суду у цій справі, зокрема, зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн.

Водночас, представник заявника фактично просить змінити суть резолютивної частини зазначеного рішення суду, - із «зобов`язати» на «проведення безспірного списання» (фактично стягнення з відповідача на користь стягувача недоплаченої суми суддівської винагороди).

Однак суд зазначає, що судовим рішенням у цій справі не було вирішень питання щодо зобов`язання саме Державної судової адміністрації України нарахувати та виплатити позивачеві будь-які суми, тоді як зобов`язано саме забезпечити Вінницький апеляційний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн.

В той же час, зміна на підставі статті 378 КАС України способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права.

Судом під час прийняття судового рішення вже досліджувалося питання обрання способу захисту прав позивача через призму повноважень Державної судової адміністрації України, таким чином, заява Міністерства юстиції України стосується не зміни способу і порядку виконання судового рішення, а фактично стосується зміни суті резолютивної частини зазначеного рішення суду від 03.04.2024.

Тобто, з заяви випливає наявність нових позовних вимог, які не заявлялись при розгляді адміністративної справи, що в свою чергу, є порушенням норм процесуального права.

Крім того, суд зазначає, що існування бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», головним розпорядником якої є ДСА України, та з якої ДКС України здійснюється безспірне списання коштів у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави, щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, жодним чином не ускладнює та не унеможливлює виконання боржником рішення суду у визначений судом спосіб. Що, у свою чергу, свідчить про відсутність визначених в частині третій статті 378 КАС України підстав для зміни способу і порядку виконання судового рішення.

Зважаючи на вище викладене, суд дійшов висновку про безпідставність заяви Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання рішення у справі, тому відмовляє в її задоволенні.

Керуючись ст.ст. 248, 256, 378 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/18778/23.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СуддяКомар Павло Анатолійович