Постанова

від 28.01.2025 по справі 520/13196/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 р.Справа № 520/13196/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,

за участю: секретаря судового засідання Щурової К.А.

представника позивача Паркулаба А.В.

представника відповідача Віслогузової М.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Волинської митниці на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 (суддя Бадюков Ю.В.; м. Харків; повний текст складено 28.11.2024) по справі № 520/13196/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональний центр Аквакультура"

до Волинської митниці

про визнання протиправними та скасування рішень і карток відмови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіональний центр Аквакультура" (далі по тексту позивач, ТОВ «РЦ Аквакультура») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Волинської митниці (далі по тексту відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості № UA205030/2024/000018/2 від 25.04.2024, № UA205030/2024/000011/2 від 26.03.2024, №UA205030/2024/000019/2 від 29.04.2024, №UA205030/2024/000016/1 від 22.04.2024, прийняті Волинською митницею;

- визнати протиправними та скасувати картки відмови № UA205030/2024/000056, № UA205030/2024/000074, № UA205030/2024/000082, № UA205030/2024/000083, видані Волинською митницею.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 по справі № 520/13196/24 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР АКВАКУЛЬТУРА" (вул. Велика Панасівська, буд. 205, м. Харків, 61040, код ЄДРПОУ 35973236) до Волинської митниці (вул. Призалізнична, буд. 13, с. Римачі (з), Любомльський район, Волинська область, 44350, код ЄДРПОУ 43958385) про визнання протиправними та скасування рішень і карток відмови задоволено.

Визнано протиправними та скасовано рішення Волинської митниці про коригування митної вартості № UА205030/2024/000018/2 від 25.04.2024 р., № UА205030/2024/000011/2 від 26.03.2024 р., №UА205030/2024/000019/2 від 29.04.2024 р., №UА205030/2024/000016/1 від 22.04.2024 р.

Визнано протиправними та скасовано картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Волинської митниці № UА205030/2024/000056, № UА205030/2024/000074, № UА205030/2024/000082, № UА205030/2024/000083.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР АКВАКУЛЬТУРА" (вул. Велика Панасівська, буд. 205, м. Харків, 61040, код ЄДРПОУ 35973236) сплачену суму судового збору в розмірі 3605, 10 грн. (три тисячі шістсот п`ять гривень 10 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (вул. Призалізнична, буд. 13, с. Римачі (з), Любомльський район, Волинська область, 44350, код ЄДРПОУ 43958385).

18.10.2024 представник позивача звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР АКВАКУЛЬТУРА" сплачену суму витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 40 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці.

Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 по справі № 520/13196/24 заяву представника позивача про прийняття додаткового рішення у адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР АКВАКУЛЬТУРА" (вул. Велика Панасівська, буд. 205, м. Харків, 61040, код ЄДРПОУ 35973236) до Волинської митниці (вул. Призалізнична, буд. 13, с. Римачі (з), Любомльський район, Волинська область, 44350, код ЄДРПОУ 43958385) про визнання протиправними та скасування рішень і карток відмови задоволено частково.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР АКВАКУЛЬТУРА" (вул. Велика Панасівська, буд. 205, м. Харків, 61040, код ЄДРПОУ 35973236) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн. (двадцять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (вул. Призалізнична, буд. 13, с. Римачі (з), Любомльський район, Волинська область, 44350, код ЄДРПОУ 43958385).

В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Відповідач не погодився з вказаним судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 по справі № 520/13196/24 скасувати, винести постанову, якою в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що, вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, Харківським окружним адміністративним судом не було враховано, що послуга із «підготовки відповіді на відзив» є тільки правом позивача, проте не обов`язком, визначеним КАС України чи судом, а тому, вважає, що остання також не має включатися до складу понесених витрат на правничу допомогу. При цьому, необхідно врахувати, що на момент підготовки відповіді на відзив представник позивача вже буде ознайомлений із фактичними обставинами справи.

Також, зазначає, що у представника позивача адвоката Паркулаба Андрія Володимировича наявний досвід адвоката по представництву інтересів, зазначеного клієнта, що спрощувало роботу адвоката та не потребувало значних затрат часу як для підготовки позовної заяви.

Щодо послуги «усні і письмові консультації» зазначає, що вона також є штучною, адже такі дії фактично охоплюються виконаною роботою із підготовки та подання позовної заяви.

З викладених підстав, вказує, що документ, який би свідчив про здійснення оплати наданих послуг адвоката мав би бути поданий до суду, однак він наданий не був.

Окрім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації та запровадженням по всій території України воєнного стану, виникла необхідність перерозподілу бюджетних коштів, виділених Волинській митниці, на потреби Збройних Сил України, що призвело до відсутності бюджетного фінансування на поточні потреби митниці, в тому числі і сплату витрат на професійну правничу допомогу та інших судових витрат.

Вважає, що витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними із складністю цієї справи, адже вказана справа є справою незначної складності (ч.6 ст.12 КАС України), що, зважаючи на існуючу судову практику, не потребувало додаткових зусиль та знань для формування позиції клієнта, викладеної в позовній заяві.

Тому виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, з огляду на предмет спору, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критеріїв розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, вважає, що розмір витрат на професійну правову допомогу, визначений додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 р. у розмірі 20000,00 грн., є завищеним та підлягає зменшенню.

Позивач, у надісланому відзиві апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги Волинської митниці на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 року по справі № 520/13196/24.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.

Ухвалюючи додаткове рішення у справі, cуд першої інстанції, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі та стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 20000,00 грн..

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.

Частинами 1, 3, 5 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Пунктом 3 частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частинами 3, 5 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Відповідно до статті 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI), договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 30 червня 2022 року у справі №640/1175/20, від 11серпня 2022 року у справі №300/2050/19.

З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених судових витрат у сумі 40000,00 грн. були подані: договір професійної правничої допомоги адвоката № 07/04-24 від 07.04.2024, розрахунок № 1 вартості послуг за договором № 07/04-24, акт приймання-передачі виконаних робіт за договором.

Відповідно до наданого розрахунку, позивачу надано наступні послуги: первинний аналіз матеріалів справи: аналіз судової практики з аналогічних справ, аналіз поточної практики Верховного Суду, з висновками щодо судової перспективи справи і використанням релевантної практики під час підготовки позовної заяви; підготовка тексту позовної заяви; збір доказів, замовлення перекладу документів (за необхідності); підготовка додатків до позовної заяви (в двох екземплярах): підпис і подача позовної заяви в суд; підготовка відповіді на відзив (за необхідності); підготовка і участь у судових засіданнях (за необхідності); отримання судового рішення і виконавчих листів; усні і письмові консультації: складання процесуальних документів, клопотань, заяв тощо) за необхідності; документальне оформлення наданих послуг.

Колегія суддів зазначає, що аналіз судової практики з аналогічних справ, аналіз поточної практики Верховного Суду, з висновками щодо судової перспективи справи і використанням релевантної практики фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову, а тому не є такими, що належать до стягнення.

Підготовка додатків до позовної заяви (в двох екземплярах) та підпис і подача позовної заяви в суд, отримання судового рішення і виконавчих листів та документальне оформлення наданих послуг також не потребує спеціальних юридичних знань та навиків, з огляду на що підстав для включення вказаної послуги до складу витрат на правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача колегія суддів не вбачає.

Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі до 20000,00 грн., з яким погоджується і колегія суддів.

Вказана сума, на переконання суду апеляційної інстанції, є цілком обґрунтованою, реальною та співмірною правовідносинам, які були досліджені у межах цієї справи.

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідачем в апеляційній скарзі не вказано розміру витрат на правничу допомогу, яку він вважає обґрунтованою, а також не наведено конкретних доводів, а не загальних посилань, які б дійсно свідчили про неспівмірність визначеної судом першої інстанції суми витрат на правничу допомогу зі складністю справи, характером та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Щодо доводів відповідача про те, що документ, який би свідчив про здійснення оплати наданих послуг адвоката мав би бути поданий до суду, однак він наданий не був, колегія суддів зазначає, що питання застосування частини 7 статті 139 КАС України щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді, зокрема у постановах від 29 жовтня 2020 року (справа №686/5064/20), від 05 березня 2021 року (справа №200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа №520/12065/19), постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року (справа №922/445/19), у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу, імплементованої у КАС України з 15 грудня 2017 року.

Наведений підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності їх оплати застосовується й Європейським судом з прав людини. Так, у рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява №4494/07) це Суд дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені, зазначивши наступне: «...хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Отже, представник заявника має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними».

З огляду на наведене, доводи позивача про відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та наведеними висновками Верховного Суду.

Отже, колегія суддів вважає, що позивач належними доказами довів фактичне понесення ним витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів не приймає доводи відповідача щодо відсутності коштів на рахунках, як підставу для звільнення від процесуального обов`язку з відшкодування судових витрат, оскільки реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на чинних нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. Відтак, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність у позивача права на відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з оскарженням неправомірного рішення митного органу, що встановлено судом апеляційної інстанції під час перегляду даної справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення.

Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 по справі № 520/13196/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя С.П. ЖигилійСудді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова Повний текст постанови складено 06.02.2025 року