Постанова

від 30.01.2025 по справі 260/5266/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/5266/24 пров. № А/857/29467/24

Восьмий апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

за участю секретаря Хомин Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року (ухвалене головуючим - суддею Гебеш С.А. у м. Ужгород, повне судове рішення складено 25 жовтня 2024 року) у справі № 260/5266/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ужгородського відділу Державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Микульця Н.І. про накладення штрафу від 13.08.2024 в розмірі 1700,00 грн у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що його представник 01.08.2024 подав клопотання про відкладення проведення виконавчих дій, у зв`язку з тим, що резолютивна частина рішення щодо демонтажу тимчасових споруд та огорожі є незрозумілою. Під час прийняття Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області рішення від 25.05.2023 у справі № 308/10073/22 не ідентифіковано приналежність особам тимчасових споруд та огорожі (паркану). Відтак, вважає, що постанова старшого державного виконавця про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду у справі 1700,00 грн у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 є необґрунтованою та протиправною.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що твердження позивача ( боржника у справі) про наявність об`єктивних перешкод та труднощів у своєчасному виконанні рішення суду не знайшли свого підтвердження.

На переконання суду, відповідач мав усі правові підстави для накладення штрафу за невиконання рішення суду, тому діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що суд не з`ясував причин, через які позивач не зміг виконати рішення суду, внаслідок чого прийняв помилкове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 25.05.2023 № 308/10073/22 зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні орендованого ОСОБА_3 земельною ділянкою за кадастровим номером 2124883600:12:011:0058, площею 0,3015 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , а саме здійснити демонтаж та вивезення із земельної ділянки за кадастровим номером 2124883600:12:011:0058, площею 0,3015 на належних йому тимчасової споруди (павільйону) та огорожі паркану.

22.03.2024 Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області на виконання вищевказаного рішення видано виконавчий лист в справі № 308/10073/22 (а.с. 57).

18.04.2024 старшим державним виконавцем Ужгородського відділу Державної виконавчої служби в Ужгородському районі відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 22.03.2024 Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області у справі № 308/10073/22 (а.с. 59)

24.07.2024 державним виконавцем здійснено виїзд за адресою: с. Кінчеш, вул. Фізкультурна, буд. 2 та зафіксовано факт невиконання рішення суду, про що складено відповідний акт (а.с. 65).

Представник позивача звернувся до державного виконавця із заявою від 01.08.2024 про звернення із заявою про роз`яснення судового рішення та відкладення виконавчих дій, в якому просив відкласти проведення виконавчих дій на 10 робочих днів у виконавчому провадженні. У вказаному клопотанні, представник позивача зазначає, що резолютивна частина рішення щодо демонтажу тимчасових споруд та огорожі на земельній ділянці за кадастровим номером 2124883600:12:011:0058, площею 0,3015, яка знаходиться за адресою: с. Кінчеш, вул. Фізкультурна, буд. 2 є незрозумілою.

13.08.2024 старшим державним виконавцем Ужгородського відділу Державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 1700,00 грн у ВП № НОМЕР_1 за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії.

Позивач, вважаючи спірну постанову про накладення штрафу протиправною, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно приписів ст. 129-1 Конституції суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Згідно з ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 5 цього Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 1 ст. 18 наведеного Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п.п. 1, 16 ч. 2 ст. 18 згаданого Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» установлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи (ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження»).

Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

При цьому, визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.

У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Отже, аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження» Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Так, позивач зазначає, що не виконав рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 25.05.2023 № 308/10073/22 через те, що рішення є незрозумілим в тій частині, що за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться багато тимчасових споруд, а в рішенні не ідентифіковано приналежність особам тимчасових споруд та огорожі (паркану).

Однак, доказів на підтвердження того, що позивач (боржник у виконавчому провадженні) звертався у межах справи № 308/10073/22 із заявою про роз`яснення судового рішення суду позивач не надав.

Разом з цим, апеляційний суд не погоджується із вказаними твердженнями позивача, оскільки, у рішенні

Ужгородського міськрайонного суду від 25.05.2023 № 308/10073/22 зазначено: «»зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні орендованого ОСОБА_3 земельною ділянкою за кадастровим номером 2124883600:12:011:0058, площею 0,3015 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , а саме здійснити демонтаж та вивезення із земельної ділянки за кадастровим номером 2124883600:12:011:0058, площею 0,3015 на належних йому тимчасової споруди (павільйону) та огорожі паркану», тобто вказано дані, які дозволяють ідентифікувати об`єкти демонтажу.

За цих обставин справи, колегія суддів поділяє твердження суду першої інстанції, що наведене свідчить про невиконання позивачем рішення суду без поважних причин та, як наслідок, про правомірність прийнятої державним виконавцем спірної постанови про накладення штрафу у виконавчому провадження.

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції», п.40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi проти Італії», заява №22774/93, п.66, ECHR 1999-V).

Так, у п .53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005р., і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009р.).

Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав позивача (стягувача). Заради цього відновлення Держава визначає пріоритет інтересів постраждалої сторони - стягувача, порушені права якої було визнано та поновлено судом і видано відповідний виконавчий документ.

Таким чином, враховуючи процес поновлення порушених прав позивача (стягувача) шляхом видачі відповідного виконавчого документу, законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий пріоритет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника.

Принцип «res judicata» (принцип обов`язковості судового рішення) покладає на боржника обов`язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця.

У силу зазначеного правового принципу саме боржник повинен проявити достатню розумність і обачність для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов`язаних із невиконанням судового рішення.

Відтак, невиконання судового рішення відбулось із залежних від позивача причин, які не можна вважати поважними у розумінні ст.ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», що не виключає можливості накладення штрафу на боржника.

Враховуючи, що позивачем не виконано рішення суду без поважних причин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова про накладення штрафу за невиконання рішення суду є обґрунтованою і такою, що не підлягає скасуванню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у справі № 260/5266/24 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 06 лютого 2025 року