Постанова

від 06.02.2025 по справі 380/5571/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 380/5571/24 пров. № А/857/22515/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіОбрізко І.М.,

суддівІщук Л.П., Шинкар Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року, прийняте суддею Коморним О.І. у місті Львові у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,-

встановив:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (надалі відповідач) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 107164,80 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність щодо непроведення повного розрахунку при звільненні; стягнуто середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 65338,4 грн.

Суд звернув увагу, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів після внесених змін 19.07.2022 у частині 1 статті 117 КЗпП України.

Суд встановив, що позивача звільнено з військової служби 19.06.2012, а остаточний розрахунок з позивачем проведено 20.02.2024.

Визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд зазначив, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема за 184 календарні дні.

Відповідно до довідки про отримане грошове забезпечення, грошове забезпечення за останні два календарних місяця, що передували звільненню зі служби, становило : у квітні 2012 - 10647,11 грн., у травні 2012 - 11014,25 грн.

Число календарних днів: квітень 2012 - 30 днів; травень 2012 - 31 день. Середньоденне грошове забезпечення становить 355,10 грн. Середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача відповідно до норм ст.117 КЗпП України становить 65338,4 грн.

Щодо принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, то правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 у справі №761/9584/15 з приводу застосування принципу співмірності викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України подало апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. У свою чергу, з позовом до суду позивач звернувся 27 січня 2023.

Позивач безпідставно та без наявних на те причин тривалий час зволікав із зверненням про виплату одноразової грошової допомоги, а саме майже 11 років ( з 2012 по 2023 рік).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 у справі № 825/742/16, на правильності застосування якої в аналогічних за змістом правовідносинах вказав Верховний Суд в ухвалі від 21.11.2022 у справі №320/8322/20.

Зазначені обставини справи залишилися поза увагою суду першої інстанції, що призвело до прийняття помилкового рішення у цій справі, а відтак останнє в частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Також, Верховний Суд у справі №825/742/16 встановив, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і колишнім працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. 3 урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Аналогічний висновок знайшов своє відображення і у постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі №380/693/20.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України.

Наказом Міністра оборони України від 19.06.2012 № 493 (по особовому складу) підполковника Збройних Сил України ОСОБА_1 , заступника керівника польотів районного диспетчерського центру Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, відповідно до частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я).

Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 02.07.2012 № 292/о «З особового складу» підполковника ОСОБА_1 , заступника керівника польотів районного диспетчерського центру Львівського регіонального структурного підрозділу, звільненого з військової служби у запас відповідно до частини б статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за пунктом «б» (за станом здоров`я) наказом Міністра оборони України від 19.06.2012 № 493, з правом носіння військової форми одягу, було звільнено з займаної посади 03.07.2012. Календарна вислуга років у Збройних Силах України на день звільнення склала 21 рік 10 місяців.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.08.2023 у справі №380/10066/23 позов задоволено частково та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.0 і.2024 рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

Державне підприємство обслуговування повітряного руху України виконало рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/10066/23, шляхом перерахування 20.02.2024 на картковий рахунок 113914,89 грн. одноразової грошової допомоги, з урахуванням стягнення військового збору згідно платіжних інструкцій від 20.02.2024 №348989/648708435 на суму 20816,93 грн. та №348988/648708336 на суму 93097,96 грн.

Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні.

Відповідно до ч.5 ст. 122 КАС України звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Покликання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду, визначеного ч.5 статті 122 КАС України не заслуговує на увагу, враховуючи те, що остаточний розрахунок з позивачем провели 20.02.2024, а з позовом ОСОБА_1 звернувся 14.03.2024, тобто у межах місячного строку.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість застосування норм статті116та ч 2 ст.117 КЗпП Українияк таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування нормКЗпП Українипри вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 28.01.2021 у справі №240/11214/19.

Суд першої інстанції при вирішенні спору застосував приписистатті 117 КЗпП Українив редакціїЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 № 2352-ІХ (далі як і раніше Закон № 2352-ІХ).

Так, відповідно достатті 117 КЗпП України(в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби та виключення із списків особового складу військової частини) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом №2352-ІХтекстстатті 117 КЗпП Українивикладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Вказана редакціястатті 117 КЗпП Українинабрала законної сили з 19 липня 2022.

Варто зауважити, що Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні приписівстатті 117 КЗпП України, яка діяла до внесених змінЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбаченастаттею 117 КЗпП Українивідповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно достатті 117 КЗпП України, але у редакції чинній до 19 липня 2022, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у вказаній постанові з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченогостаттею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

На підтримку наведеної позиції Великої Палати Верховного Суду 30 листопада 2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 806/2473/18. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Означений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Як вже зазначалось, з 19 липня 2022стаття 117 КЗпП Українидіє у редакції, викладеній згідно ізЗаконом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.

Відповідно достатті 117 КЗпП Україниу чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями

Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 04.07.2012 до 19.02.2024, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинностіЗаконом № 2352-ІХ(19 липня 2022) і після цього.

Період з 04.07.2012 до 19.07.2022 (до набрання чинностіЗаконом №2352-ІХ) регулюється редакцієюстатті 117 КЗпП України, до внесення у неї змінЗаконом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

Проте, період з 19.07.2022 до 19.02.2024 регулюється вже нині чинною редакцієюстатті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 у справі № 806/2473/18 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлений у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 у справі№ 560/11489/22, від 29 січня 2024 у справі № 560/9586/22, від 22 лютого 2024 у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 у справі № 460/42448/22, від 10 квітня 2024 у справі №360/380/23 і суд апеляційної інстанції вважає його застосовним до спірних правовідносин.

Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 120/10686/22 (постанова від 20 червня 2024) фактично зміст частини першоїстатті 117 КЗпП Україниіз набранням чинностіЗаконом № 2352-IXне змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першоїстатті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно достатті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 у справі № 480/3105/19.

Викладене не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п`ятоїстатті 242 КАС Українизастосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписівстатті 117 КЗпП Україниу редакціїЗакону № 2352-IX.

На вказане уваги суд першої інстанції не звернув та помилково застосував до спірних правовідносин виключностаттю 117 КЗпП Українив редакціїЗакону № 2352-ІХ.

Однак, ані позивач, ані відповідач не оскаржує рішення суду першої інстанції в цій частині.

Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року в справі №380/5571/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар