Постанова

від 06.02.2025 по справі 380/26011/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий суддя у першій інстанції: Гулкевич І.З.

06 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 380/26011/23 пров. № А/857/30616/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Рампа на Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі № 380/26011/23 за адміністративним позовом керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова який діє в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області, Львівської районної державної адміністрації Львівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю Рампа, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

07.11.2023р. керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова який діє в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області, Львівської районної державної адміністрації Львівської області звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Рампа, ( далі- ТзОВ -Рампа) , у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність щодо невжиття заходів для приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту сховище №49208, що розміщене за адресою : м. Львів, вул. Газова,28;

- зобов`язати привести захисну споруду сховище №49208, що розміщене за адресою: м. Львів, вул. Газова,28 у стан готовності відповідно до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України №579 від 09.07.2018.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2024р. позов задоволено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ТзОВ Рампа подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2024р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

З інформаційної довідки №346515089 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.09.2023р. видно, що сховище №49208 перебуває у власності Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях.

Відповідно до Паспорта захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття) №49208 та облікової картки сховища останнє знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Газова,28 та становить площу 779,50 кв., місткість 700 осіб, вбудоване у двоповерхову будівлю, введена в експлуатацію у 1975 році.

Згідно акту технічної інвентаризації захисної споруди цивільного захисту сховища №49208 від 04.04.2011р. проведену технічну інвентаризацію захисної споруди, яка утримується ТзОВ Рампа стан захисної споруди оцінено як не готове, та за висновками комісії встановлено, що захисна споруда не відповідає ДБН В 2.2.5-97, не забезпечує захист від розрахункових вражаючих чинників, має несправні системи життєзабезпечення, пропонується провести капітальний ремонт, замінити несправне обладнання водо-тепло постачання та фільтри вентиляції і герметизації.

12.03.2012р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та ТзОВ Рампа уклали договір зберігання №12/2 на захисну споруду №49208, яка обліковується на балансі і не увійшла до статутного фонду ВАТ Львівський завод газової апаратури в процесі приватизації, протягом строку дії цього договору.

Відповідно до п.2.1.2 договору зберігач зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення належного зберігання та утримання майна протягом всього строку зберігання та підтримки його у постійній готовності до використання за призначенням, за вимогами нормативних документів.

13.03.2022р. укладена додаткова угода №22/4 до договору зберігання №12/2 від 12.03.2012р., за умовами якої враховуючи п.7.4 та п.7.5 договору зберігання сторони продовжили строк дії договору на тих же умовах на 10 років з 13.03.2022р. - 13.03.2032р.

З акту приймання-передачі від 12.03.2012р. видно, що орган управління майном Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях за договором про безоплатне зберігання №12/2 від 12.03.2012р. передав в строкове зберігання, а зберігач ТзОВ Рампа прийняв на безоплатне зберігання захисну споруду цивільного захисту №49208, яка не увійшла до статутного капіталу ВАТ Львівський завод газової апаратури та перебуває на балансі ТзОВ Рампа і є державним майном, де сховище зазначено як не готове.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях 19.07.2019р., 28.07.2021р. та 03.08.2023р. провів перевірку стану ефективного використання та збереження державного майна та склав акти перевірки в яких зазначив, що сховище №49208 перебуває у незадовільному стані (затоплене ґрунтованими водами).

З інформації Регіонального відділення №10-13-03976 від 28.08.2023р. видно, що з метою збереження майна у відповідності до вимог наказу Фонду державного майна України від 16.12.2009р. №1998 працівниками регіонального відділення 1 раз на 2 роки здійснюється перевірка стану ефективного використання та збереження державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу господарських товариств в процесі приватизації, але не перебувають на їх балансі, в тому числі і захисні споруди цивільного захисту.

За результатами перевірок запропоновано розглянути можливість виключення зазначеного сховища з фонду захисних споруд цивільного захисту відповідно до вимог наказу МНС України від 09.07.2018р. №579. Регіональне відділення просив організувати роботу та створити комісію по виключенню з фонду захисних споруд цивільного захисту вищезгаданого сховища, відповідно до зазначених вимог (акти перевірки від 2019 та 2021 років).

В акті перевірки від 03.08.2023рр. надано пропозиції щодо вибору способів управління та шляхів підвищення рівня утримання державного майна, а саме на даний час змінювати спосіб управління недоцільно. Продовжити збереження захисної споруди цивільного захисту-сховища №49208 на умовах договору зберігання від 12.03.2012р. №12/2.

12.07.2017р., 22.07.2019р., 02.08.2021р., 15.02.2022р., 04.08.2023р. Регіональне відділення направив листи на адресу ТзОВ Рампа з метою вжиття відповідних заходів щодо приведення державного майна сховища №49208 до належного стану, проведення заходів по відкачуванню води з приміщення захисної споруди.

Листом від 25.08.2023р. ТзОВ Рампа поінформувало Регіональне відділення, що сховище №49208 постійно в затопленому стані та є непридатним для використання, потребує значного інвестування для приведення його стану до використання за призначенням та зазначив, що товариство (як балансоутримувач) готове інвестувати кошти в реконструкцію сховища у приміщення подвійного призначення, за умови надання усіх необхідних та відповідних дозволів для можливості здійснення таких робіт.

Головне управління ДСНС України у Львівській області листом №5801-5426/5808 від 28.08.2023р. надав копію акту оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту №49208, розташованої за адресою : м. Львів, вул. Газова,28.

12.09.2023р. Головне управління ДСНС України у Львівській області разом із уповноваженими особами в присутності балансоутримувача захисної споруди ТзОВ Рампа склав акт оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту-сховища №49208. Встановлено, що стан вищевказаної захисної споруди цивільного захисту населення оцінено як не готове до використання за призначенням.

Протягом декількох років з 2012 року (з моменту укладення договору зберігання) - 2023 рік порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки не усунуті.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття № 49208 та наявність порушення інтересів держави, керівник Галицької окружної прокуратури звернувся до суду.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ст.27 Конституції України визначено, що кожна людина має невід`ємне право на життя, обов`язок держави - захищати життя людини.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022на території України з 24.02.2022р. на 30 діб введено воєнний стан, який продовжений до цього часу.

Відповідно до ст.2, ст.3 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII(далі - Закон №1932-XII) оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого, включає: забезпечення готовності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту об`єктів критичної інфраструктури до виконання завдань цивільного захисту в особливий період, зокрема у воєнний час, з урахуванням норм міжнародного гуманітарного права.

Відповідно до п.14 ч.1ст.2 Кодексу цивільного захисту України (далі - Кодекс) захисні споруди цивільного захисту - інженерні споруди, призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів. До захисних споруд цивільного захисту належать сховища та протирадіаційні укриття, а також споруди подвійного призначення.

Цивільним захистом, відповідно до ст.4 Кодексу цивільного захисту України, є функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

ч.1 ст.32 Кодексу цивільного захисту України, протирадіаційне укриття - це негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості та дії звичайних засобів ураження.

В п.2 ч.1 ст.21 Кодексу цивільного захисту України видно, що громадяни України мають право на забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту та їх використання.

ч.4, ч.5, ч.8 ст.32 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що для вирішення питань щодо укриття населення в захисних спорудах цивільного захисту центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання завчасно створюють фонд таких споруд.

Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку визначається Кабінетом Міністрів України.

Утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб`єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.

Вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд визначаються центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

В п.3, п.9, п.10 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017р. №138(далі - Порядок №138) визначено, що утримання захисних споруд це комплекс заходів організаційного, матеріально-технічного, інженерного, фінансового та іншого характеру, що спрямовані на забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням.

Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами.

Балансоутримувач захисної споруди - власник захисної споруди або юридична особа, яка утримує її на балансі.

Балансоутримувач забезпечує утримання захисних споруд та інших споруд, що повинні використовуватися для укриття населення, а також підтримання їх у стані, необхідному для приведення у готовність до використання за призначенням відповідно до вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд.

Конкретний строк приведення захисної споруди в готовність до використання за призначенням (крім споруд, що відповідно до законодавства повинні перебувати в постійній готовності) зазначається в паспорті захисної споруди, а саме: не більше 12 годин для захисних споруд, призначених для укриття працівників (персоналу, найбільшої працюючої зміни) суб`єктів господарювання, віднесених до відповідних категорій цивільного захисту; не більше 24 годин для інших захисних споруд, споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів.

ч.1 ст.20 Кодексу цивільного захисту України визначено, що до завдань та обов`язків суб`єктів господарювання у сфері цивільного захисту, серед інших, належить організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; організація обліку фонду захисних споруд; здійснення контролю за утриманням та станом їх готовності; проведення їх технічної інвентаризації, тощо.

В п.11 Порядку видно, що вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд визначаються МВС.

Відповідно до п.1 Розділу І «Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту», які затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.07.2018 №579, (далі - Вимоги) споруди фонду захисних споруд мають утримуватися та експлуатуватися у стані, що дозволяє привести їх у готовність до використання за призначенням у визначені законодавством терміни.

Захисні пристрої призначені для захисту осіб, що переховуються у сховищах, від надмірного тиску повітряної ударної хвилі під час застосування звичайної зброї та засобів масового ураження. До захисних пристроїв, якими обладнуються сховища, належать захисно-герметичні і герметичні двері, віконниці (ставні), захисні секції, клапани-відтиначі, КНТ тощо (п.п.1 п.2 розділу III Вимог).

Балансоутримувач відповідно до норм цих Вимог забезпечує утримання, контроль за станом, проведення перевірок, технічного обслуговування, поточних та капітальних ремонтів конструктивних елементів, спеціального обладнання, інженерних мереж та систем життєзабезпечення захисних споруд під час усього періоду використання сховищ у режимі ПРУ (п.6 Розділу VIII Вимог).

Відповідно до п.п.1 п.2 розд.VI Вимог для забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням їх балансоутримувачі здійснюють оцінку стану їх готовності, організовують періодичні огляди стану захисних споруд, перевірку працездатності їх основного обладнання, планують і проводять технічне обслуговування обладнання та систем життєзабезпечення захисних споруд.

Оцінка стану готовності захисних споруд (далі - оцінка стану готовності) - здійснюється щороку з метою виявлення недоліків у стані утримання та експлуатації захисних споруд, передбачення заходів щодо приведення захисної споруди в готовність до використання за призначенням. Крім того, оцінка стану готовності здійснюється в таких випадках: у разі проведення технічної інвентаризації захисної споруди як об`єкта нерухомого майна; у разі підготовки пропозицій щодо подальшого використання захисної споруди; після пожеж, аварій, катастроф та інших надзвичайних ситуацій, що могли негативно вплинути на технічний стан захисної споруди; у разі здійснення ДСНС заходів державного нагляду (контролю) за станом готовності захисних споруд відповідно доЗакону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

За результатами оцінки стану готовності складається акт оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту за формою згідно з додатком 11 до цих Вимог.

Результати оцінки стану готовності, отримані під час нагляду, ураховуються під час складення документів (актів, приписів) за його результатами (п.п.4 п.2 Розділу VI Вимог).

п.п. 5, 6 п.2 розділу VI Вимог визначено, що залучення фахівців структурних підрозділів із питань цивільного захисту міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, органів і підрозділів ДСНС до оцінки стану готовності, проведення інших обстежень захисних споруд (за винятком оцінки стану готовності під час нагляду) здійснюється за зверненням балансоутримувача.

В п.п.8 п.2 Розділу VI Вимог видно, що під час оцінки стану готовності перевіряються: загальний стан приміщень, входів, оголовків аварійних виходів, гідроізоляції, повітрозабірних і витяжних каналів, обвалування окремо розташованих і підсипки покриття у вбудованих захисних спорудах, покрівлі та бічних поверхонь гірничих виробок, кріплень і захисно-герметичних перемичок (зовнішнім оглядом); двері (ворота, ставні), механізми задраювання, захисні пристрої, системи вентиляції, водопостачання, каналізації, електропостачання, зв`язку, автоматики та іншого інженерного обладнання (випробуванням на працездатність); температура і відносна вологість повітря всередині захисної споруди; наявність і стан засобів пожежогасіння; герметичність захисної споруди.

За результатами оцінки стану готовності захисну споруду може бути визнано як готову, обмежено готову або неготову до використання за призначенням. Захисна споруда вважається обмежено готовою або неготовою, якщо вона має хоча б один із недоліків, зазначених в основних недоліках в утриманні захисних споруд, що погіршують стан їх готовності, наведених у додатку 13 до цих Вимог.

У разі відсутності таких недоліків захисна споруда вважається готовою до використання за призначенням (п.п.8 п.2 Розділу VI Вимог).

Таким чином, утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням покладається на суб`єктів господарювання, на балансі яких вони перебувають, за рахунок власних коштів, що передбачено п.8 ст.32 Кодексу цивільного захисту України та п.9 Порядку.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що з наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що сховище №49208 перебуває у власності ТзОВ Рампа (балансоутримувач), що в силу ч.8 ст.32 Кодексу цивільного захисту України та наведеного вище аналізу нормативно-правових актів зумовлює обов`язок по утриманню цієї захисної споруди цивільного захисту у готовності до використання за призначенням за рахунок власних коштів.

Згідно актів оцінки стану готовності захисних споруд цивільного захисту протирадіаційного укриття №49208 від 28 березня 2022 року та від 12 вересня 2023 року, укриття оцінюються як не готове до використання за призначенням. Визначено чіткий перелік недоліків, які підлягали усуненню.

Разом з тим, на момент розгляду справи у суді ТзОВ «Рампа» не надав докази усунення усіх перелічених в актах недоліків.

Щодо повноважень прокурора звернення до суду з даним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.3-5 ст.53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до ч.7 ст.160 КАС України, у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

При цьому, за правилами п.7 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано ст.23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Так, відповідно до ч.3 названої статті Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

За змістом ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Тобто, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає у чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту і зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень на звернення до суду з позовом прокурор зазначає про це в позовній заяві та в такому випадку прокурор набуває статусу позивача. Підставою для представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Отже, виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 єдиний суд конституційної юрисдикції, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" навів мотиви, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність.

Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Тому, колегія суддів вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019р. у справі № 815/724/15, від 28.01.2021р. у справі №380/3398/20, від 05.10.2021р. у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021р. у справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021р. у справі №0440/6596/18.

Тобто, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому, прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави.

Це відповідає правовим позиціям, викладеним у постанові Верховного Суду від 29.11.2022р. у справі № 240/401/19.

Виходячи з таких критеріїв, у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.07.2022р. у справі № 910/5201/19.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Аналіз положень згаданої вище ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Повноваження щодо здійснення захисту інтересів держави у сфері пожежної та техногенної безпеки покладено на органи ДСНС, спосіб реалізації яких визначений законом КЦЗ України, приписами якого передбачено звернення до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств.

Колегія суддів зазначає, що органи Державної служби України з надзвичайних ситуацій законодавством не наділені повноваженнями на звернення з позовом про спонукання суб`єктів господарювання до приведення в належний стан і готовність до використання за призначенням захисних споруд цивільного захисту, а також приймає до уваги правову позицію з цього питання, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 820/4717/16, згідно якої спірні правовідносини обумовлені реалізацією прокурором передбачених КАС України та Законом України "Про прокуратуру" повноважень щодо захисту інтересів держави і спрямовані на усунення порушень законодавства у сфері обороноздатності держави, у тому числі на забезпечення захисту мирного населення, особливо у питаннях підтримання колективних засобів захисту, якими є захисні споруди та інші місця можливого перебування людей, для збереження їх життя та здоров`я в разі військової агресії.

Так, Верховний Суд у постанові від 29.11.2022р. у справі № 240/401/19 відступив від раніше викладених висновків щодо права прокурора на звернення до адміністративного суду з позовом в інтересах держави, зазначивши таке: "…виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з покликанням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99).

Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Отже, колегія суддів наголошує, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Громада володіє деякими ознаками суб`єкта публічно-правових відносин, яка може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи. При цьому, Основним Законом України (ст.13, 23, 41, 43, 89 та 95) передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.

Хоча, у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить.

Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому, прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави. Звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.

Однак, сховище є захисною спорудою цивільного захисту протирадіаційного укриття, цільове призначення якого є захист цивільного населення, а тому його неналежний стан є неможливістю його використання за призначенням, що у період воєнного стану є реальною загрозою життю та здоров`ю громадян, а невжиття таких заходів може привести до трагічних наслідків.

ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява № 48778/99).

Україна як учасниця конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

У справі v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.98 у справі "Перес де Рада Каванил`єс проти Іспанії").

Таким чином, саме позов прокурора із зазначеними вимогами є єдиним способом спонукання відповідача до приведення захисної споруди цивільного захисту в належний технічний стан.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Рампа- залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі № 380/26011/23 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель