Ухвала

від 06.02.2025 по справі 380/1778/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 лютого 2025 року

м. Київ

справа №380/1778/24

адміністративне провадження № К/990/4193/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Мацедонської В.Е., Кашпур О.В.,

перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі №380/1778/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому просила:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1, які полягають у застосуванні із січня 2020 року по листопад 2020 року включно розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, одноразової грошової допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбачену статтею 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 10 повних календарних років, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї;

- зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із січня 2020 року по листопад 2020 року включно, грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 10 повних календарних років, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2025 року, позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1, які полягають у застосуванні із січня 2020 року по листопад 2020 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, одноразової грошової допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбачену статтею 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 10 повних календарних років, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї;

- зобов`язано Військово-медичний клінічний центр Західного регіону здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із січня 2020 року по листопад 2020 року, грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-бутових питань, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 10 повних календарних років, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року;

- у задоволені решти позовних вимог відмовлено.

03 лютого 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла касаційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі №380/1778/24.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII.

Частиною першою статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які, у розумінні Закону України "Про запобігання корупції", займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 19 листопада 2020 року № 43-РС солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі пункту «г» (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», та наказом від 27 листопада 2020 року № 228 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 з 29 листопада 2020 року.

Отже, вона є військовослужбовцем та не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище у розумінні Закону України «Про запобігання корупції», зокрема: військові посадові особи вищого офіцерського складу, якими в силу частини другої статті 5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», є військовослужбовці зі званнями: генерал-майора, контр-адмірала, генерал-лейтенанта, віце-адмірала, генерал-полковника, адмірала, генерала армії України.

За таких обставин і правового регулювання публічно-правовий спір у цій справі відноситься до справ незначної складності.

У касаційній скарзі скаржник посилається на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що розгляд цієї справи має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Суд відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на таке.

У Рішенні від 22 листопада 2023 року у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23,188/23) Конституційний Суд України зазначив, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний критерій ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Про якісний критерій свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Суд зазначає, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, є необґрунтованими.

Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду.

Судом також установлено, що касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не вказав випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті провадження необхідно відмовити.

З урахуванням викладеного, клопотання про звільнення від сплати судового збору Судом не вирішується.

Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі №380/1778/24.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: Судді:О.Р. Радишевська В.Е. Мацедонська О.В. Кашпур