Рішення

від 27.01.2025 по справі 288/689/24

ПОПІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 288/689/24

Провадження № 2/288/27/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 року смт Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Зайченко Є. О.,

за участю секретаря судових засідань Корнієнко Т.М.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Шелест Я.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Попільня Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Попільнянської селищної ради Житомирського району Житомирської області про зобов`язання виділити в натурі (на місцевості) земельну частку (пай),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Попільнянської селищної ради Житомирського району Житомирської області (далі відповідач) про зобов`язання виділити в натурі (на місцевості) земельну частку (пай), в якому вказує, що рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 травня 2021 року за Позивачем визнано право на земельну частку (пай), із земель реорганізованого КСП ім. Лесі Українки, с. Липки Житомирської області, в розмірі 5,77 умовних кадастрових гектара, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 .

Маючи намір скористатися своїм правом на виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), 10.11.2021 року позивач звернувся до Попільнянської селищної ради Житомирського району Житомирської області з відповідною заявою, до якої долучено рішення суду.

Попільнянського селищною радою листом від 05.04.2022 року повідомлено позивача, що відповідно до пп.5 п. 1 розділу 1 ЗУ №2145-ІХ від 24.03.2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів У країни щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Тому заява ОСОБА_2 буде повторно розглянута після закінчення воєнного стану в Україні та прийняття відповідних законодавчих актів.

Не погодившись з даною відмовою Позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 09.01.2024 року, позов ОСОБА_2 задоволено та вирішено зобов`язати Попільнянську селищну раду Житомирського району, Житомирської області виділити ОСОБА_2 земельну частку (пай) із земель реорганізованого КСП ім. Лесі Українки, село Липки Житомирського району, Житомирської області в розмірі 5.77 умовних кадастрових гектарах на підставі рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 травня 2021 року.

На виконаннявказаного рішеннясуду тазаяви Позивачавід 10.11.2021року,Попільнянського селищноюрадою Житомирськоїобласті прийняторішення №959від 23.02.2024року,яким відмовлено ОСОБА_2 у виділенніземельної частки(пай)із земельреорганізованого КСПім.Лесі Українки,село ЛипкиЖитомирського району, Житомирської області в розмірі 5.77 умовних кадастрових гектарах, в зв`язку відсутністю таких земель.

Рекомендовано ОСОБА_2 повторно звернутися до селищної ради для виділення земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) із земель комунальної власності Попільнянської селищної ради шляхом формування нової земельної ділянки після зняття заборони згідно підпункту 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України.

Однак з даною поведінкою Попільнянської селищної ради Позивач не згоден, вважає її протиправної з підстав викладених нижче.

Щодо неможливості розгляду питання про виділення Позивачу земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) із земель комунальної власності Попільнянської селищної ради шляхом формування нової земельної ділянки, Попільнянським районним судом Житомирської області від 09.01.2024 року в цивільній справі №288/3311/23, сторонами в якій був ОСОБА_2 та Попільнянська селищна рада, вже надано правову оцінку вказаній обставині.

Так вказаним рішенням суду було встановлено, що «Окремо суд звертає увагу на ту обставину, що Позивач звернувся до Відповідача з заявою про вирішення питання про виділення частки в натурі (на місцевості) - 10 листопада 2021 року, в той час як Відповідач надав відмову лише 05 квітня 2022 року, при цьому обставин в зв`язку з яким допущено вказане зволікання наведено не було.

Відповідач відмовляючи Позивачу у виділенні земельної частки (паю) посилається на наявність заборони встановленої в підпункті 5 пункту 1 розділу 1 Закону України № 2145-ІХ від 24 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану». Вказаним Законом № 2145-ІХ розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено підпунктом 5 пунктом 27 згідно з яким безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Неможливість відповідача виділити земельну ділянку Позивачу, як власнику земельної частки (пай) в натурі, зокрема, шляхом її формування із земель комунальної власності, вже була предметом розгляду в цивільній справі №288/3311/23, за участі цих же сторін, та цієї ж спірної ситуації.

Рішення Попільнянської селищної ради №959 від 23.02.2024 року, прийнято за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 , зі змісту якої, останній просив, з метою реалізації права на земельну частку (пай), вирішити питання про виділення в натурі (на місцевості) земельну ділянку, як власнику земельної частки (пай).

Рішенням №959 від 23.02.2024 року, ОСОБА_2 відмовлено у виділенні земельної частки (пай) із земель реорганізованого КСП ім. Лесі Українки, село Липки Житомирського району, Житомирської області в розмірі 5.77 умовних кадастрових гектарах, в зв`язку відсутністю таких земель, таким чином по суті заява Позивача від 10.11.2021 року не розглянута.

За вказаних обставин Позивач має право на земельну частку (пай), Відповідач є належним земелерозпорядчим органом в даних спірних відносинах, а тому чергова відмова є протиправною, яка порушує права Позивача на виділення в натурі на місцевості земельної частки (пай).

Позивач просить зобов`язати Попільнянську селищну раду Житомирської області виділити в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 земельну ділянку, як власнику земельної частки (пай) реорганізованого КСП ім. Лесі Українки, с. Липки Житомирського району Житомирської області, в розмірі 5,77 умовних кадастрових гектара.

Позивач в судове засідання не з`явився, про даті, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Представник Позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив його задоволити.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила відмовити в його задоволенні.

Представником Відповідача подано до суду відзив на позовну заяву в якому просили в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити повністю у зв`язку з безпідставністю. /а.с.23-25/

Суд, вислухавши представника Позивача та представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 травня 2021 року в цивільній справі № 288/324/21, задоволено позов ОСОБА_2 до Липківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом, визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на земельну частку (пай), із земель реорганізованого колективного приватного сільськогосподарського підприємства ім. Лесі Українки, с. Липки Житомирської області, в розмірі 5,77 умовних кадастрових гектарах. /а.с.5-7/

10 листопада 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Попільнянської селищної ради з заявою в якій вказав, що рішенням суду за ним визнано в порядку спадкування за законом, право на земельну частку (пай), із земель реорганізованого колективного приватного підприємства ім. Лесі Українки, с. Липки Житомирської області в розмірі 5.77 умовних кадастрових гектарах. З метою реалізації вказаного права, просить вирішити питання про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки,

як власнику земельної частки (паю). /а.с.8/

Попільнянською селищною радою 05 квітня 2022 року за вих. № Т-611/02-10 повідомлено ОСОБА_2 про те, що відповідно до підпункту 5 пункту 1 розділу 1 Закону України № 2145-ІХ від 24 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Тому заява буде повторно розглянута після закінчення військового стану в Україні та прийняття відповідних законодавчих актів, про результати розгляду буде повідомлено. /а.с.9/

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 09 січня 2024 року в цивільній справі № 288/3311/23, задоволено позов ОСОБА_2 доПопільнянської селищноїради,Житомирського району,Житомирської областіпро зобов`язаннявиділити внатурі (намісцевості)земельну частку(пай). Зобов`язано Попільнянську селищну раду Житомирського району, Житомирської області виділити ОСОБА_2 земельну частку (пай) із земель реорганізованого КСП ім.Лесі Українки, село Липки Житомирського району, Житомирської області в розмірі 5.77 умовних кадастрових гектарах на підставі рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 травня 2021 року. /а.с.10-12/

Рішенням Попільнянської селищної ради Житомирського району Житомирської області від 23 лютого 2024 року № 959, відмовлено ОСОБА_2 у виділенні земельної частки (пай) із земель реорганізованого КСП ім. Лесі Українки, село Липки Житомирського району, Житомирської області в розмірі 5.77 умовних кадастрових гектарах, в зв`язку відсутністю таких земель. Рекомендовано ОСОБА_2 повторно звернутися до селищної ради для виділення земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) із земель комунальної власності Попільнянської селищної ради шляхом формування нової земельної ділянки після зняття заборони згідно підпункту 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України. /в.с.13/

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя,суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідностатті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить зобов`язати Попільнянську селищну раду Житомирської області виділити в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 земельну ділянку, як власнику земельної частки (пай) реорганізованого КСП ім. Лесі Українки, с. Липки Житомирського району Житомирської області, в розмірі 5,77 умовних кадастрових гектара, з тих підстав, що пряма заборона у підпункті 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України не розповсюджується на приватизацію земельних ділянок, що були раніше надані громадянам у користування (пункт «в» частини першої статті 81 ЗК) та на виділення в натурі (на місцевості) належної громадянину земельної частки (паю) (пункт «ґ» частини першої статті 81 ЗК) право на яку вже має громадянин на підставі сертифіката.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі-ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до статті 12 до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 статті 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, згідно ч. 1 ст. 122 ЗК України.

Відповідно до частини одинадцятої статті 118 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Зазначений закон є спеціальним щодо проведення процедури виділення земель за сертифікатами на землю.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Згідно ч. 1, 2 ст. З Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості):

-розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок;

-приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

При цьому суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що Позивач вже звертався до суду з вимогою щодо виділення йому земельної частки (паю) із земель реорганізованого КСП ім. Лесі Українки, справа № 288/3311/23.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 09 січня 2024 року, яке набрало законної сили 08 лютого 2024 року, позов ОСОБА_2 до Попільнянської селищної ради, Житомирського району, Житомирської області про зобов`язання виділити в натурі (на місцевості) земельну частку (пай) задоволено. Зобов`язано Попільнянську селищну раду Житомирського району, Житомирської області виділити ОСОБА_2 земельну частку (пай) із земель реорганізованого КСП ім.Лесі Українки, село Липки Житомирського району, Житомирської області в розмірі 5.77 умовних кадастрових гектарах на підставі рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 травня 2021 року./а.с.10-12/

Вищезазначеним рішенням суду, встановлено, що Позивач має право на отримання земельної ділянки із земель резерву (запасу), оскільки землі КСП «ім. Лесі Українки» розпайовані та виділені громадянам в натурі (на місцевості), він звернувся до Відповідача з заявою в якій просив вирішити питання про виділення йому в натурі (на місцевості) земельної ділянки на підставі рішення суду, проте Відповідачем відмовлено у виділенні Позивачу земельної ділянки.

Окремо суд звертає увагу на ту обставину, що Позивач звернувся до Відповідача з заявою про вирішення питання про виділення частки в натурі (на місцевості) - 10 листопада 2021 року, в той час як Відповідач надав відмову лише 05 квітня 2022 року, при цьому обставин в зв`язку з яким допущено вказане зволікання наведено не було.

Відповідач відмовляючи Позивачу у виділенні земельної частки (паю) посилається на наявність заборони встановленої впідпункті 5 пункту 1 розділу 1 Закону України № 2145-ІХ від 24 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану».

Вказаним Законом № 2145-ІХ розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено підпунктом 5 пунктом 27 згідно з якимбезоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Разом з тим, частиною першою статті 81 Земельного кодексу України передбачено, що серед підстав набуття громадянами України права власності на земельні ділянки можуть бути: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Враховуючи зазначене, пряма заборона у підпункті 5 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України не розповсюджується на приватизацію земельних ділянок, що були раніше надані громадянам у користування (пункт «в» частини першої статті 81 ЗК) та на виділення в натурі (на місцевості) належної громадянину земельної частки (паю) (пункт «ґ» частини першої статті 81 ЗК) право на яку вже має громадянин на підставі сертифіката.

Згідно Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95, паювання земель передбачало визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості). Право на земельну частку (пай) підтверджувалося сертифікатом. У разі виходу власника земельної частки (паю) з членів відповідного підприємства за його заявою здійснювалося відведення земельної ділянки в натурі і видавався державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.

Отже, процес виділення земельної частки (паю) по суті передбачає заміну вже існуючого права (на земельну частку (пай), на набуття реальної (приватної) власності на земельну ділянку (зі встановленими межами).

Таким чином, механізм набуття права власності громадянином України за пунктом «ґ» частини першої статті 81 ЗК України (виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю)) не містить жодних заборон у контексті Перехідних положень Земельного кодексу України.

Вказаний правовий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі № 392/856/22.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що відмова Відповідача у виділенні Позивачу земельної частки (паю) є безпідставною та не відповідає, нормам чинного законодавства, а тому порушене право Позивача підлягає поновленню в зв`язку з чим належить зобов`язати Відповідача виділити Позивачу земельну частку (пай) на підставі рішення суду.

Ознайомившись з рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 09 січня 2024 року по справі № 288/3311/23 та заявою ОСОБА_2 , рішенням тридцять восьмої сесії VІІІ скликання Попільнянської селищної ради № 959 від 23.02.2024 року ОСОБА_2 відмовлено у виділенні земельної частки (паю).

Підставою для відмови Позивачу у виділенні в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), стало посилання на відсутність вищевказаних земель та рекомендовано повторно звернутися до селищної ради для виділення земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) із земель комунальної власності Попільнянської селищної ради шляхом формування нової земельної ділянки після зняття заборони згідно підпункту 5 пункту 27 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України.

Згідно зістаттями15,16ЦКУкраїни,кожнаособамає правона захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. напр. постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Тож під час розгляду справи суд має з`ясувати:

чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором;

чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача;

чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах.

Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону (а закон або договір зі свого боку не визначають іншого ефективного способу захисту), то порушені право чи інтерес позивача підлягають захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 та постанові від 15 березня 2023 року по справі №725/1824/20, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Приймаючи до уваги встановлені обставини справи та враховуючи норми законодавства, що регулюють наявні між сторонами спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що Позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки не можливо зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Зазначений спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Спір у цій справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.

Суд зазначає, що Позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом звернення до суду з позовними вимогами, які вже вирішені рішенням суду.

Тобто, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, виконання судового рішення є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо, і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

В Цивільному процесуальному Кодексі України судовому контролю присвячено Розділ 7 "Судовий контроль за виконанням судових рішень».

З аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2005 № 1404-VIII вбачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого документу, що видається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, суд видає один виконавчий документ.

Для виконання рішення суду потрібно отримати в суді виконавчий документ і відповідності до вимог ЗУ «Про виконавче провадження» звернутися до відповідної державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.

Після відкриття виконавчого провадження, виконавцем здійснюються заходи примусового виконання рішень спрямовані на забезпечення фактичного виконання судового рішення.

Сторони виконавчого провадження мають право у десятиденний строк з дня, коли дізналися або повинні були дізнатися про порушення їх прав або свобод звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно довимог частини1,2статті 453-1ЦПК України,суд,який розглянувсправу яксуд першоїінстанції,за письмовоюзаявою стягувачаможе зобов`язатиборжника податиу встановленийсудом строкзвіт провиконання судовогорішення вцивільних справах. Стягувач може звернутися до суду із заявою, передбаченою частиною першою цієї статті, в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження.

Згідно частини 4 вказаної статті передбачено, що якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи встановлені при розгляді справи обставини, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наведених вище підстав.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в позов не підлягає задоволенню, то судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись статтею 14 Конституції України; Постановою Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»; Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»; статтями 15, 16 ЦК України; статтями 25, 81, 118, 122 ЗК України; статтями 4, 5, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Попільнянської селищної ради, Житомирського району, Житомирської області про зобов`язання виділити в натурі (на місцевості) земельну частку (пай) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду Є. О. Зайченко