Ухвала

від 06.02.2025 по справі 752/16879/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/16879/24

Провадження № 1-кп/761/2797/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 року м. Київ

Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

представників потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні угоду про визнання винуватості, укладену в рамках кримінального провадження № 12024000000001590 від 01.08.2024 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 206-2 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду м. Києва надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024000000001590 від 01.08.2024 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 206-2 КК України, з угодою про визнання винуватості, укладеної між прокурором та підозрюваними ОСОБА_4 , за участю захисника ОСОБА_5 .

Зі змісту угоди про визнання винуватості, укладеної 08.08.2024, вбачається, що обвинувачений повністю та беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 206-2КК України.

У судовому засіданні прокурор, вважаючи, що при укладенні даної угоди дотримані вимоги і правила КПК України та КК України, просив затвердити її.

Захисник у судовому засіданні просив затвердити угоду про визнання винуватості між його підзахисним та прокурором, пояснив, що вона відповідає вимогам закону, укладена обвинуваченим у його присутності, добровільно, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

У судовому засіданні ОСОБА_4 пояснив суду, що угода про визнання винуватості укладена добровільно, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Просив суд затвердити угоду про визнання винуватості від 08.08.2024і призначити йому узгоджену міру покарання, при цьому беззастережно визнав себе винуватими у вчиненні інкримінованого йому злочину, викладеного в обвинувальному акті.

Представник потерпілого об`єднання кооперативних автостоянок «Дублер» голова правління ОКА «ДУБЛЕР» ОСОБА_7 та представник потерпілого гаражного автокооперативу «Сокіл-2» заступник голови правління ГАК «Сокіл-2» ОСОБА_6 у судовому засіданні підтвердили свою згоду на укладення угоди.

Суд, дослідивши угоду про визнання винуватості, вислухавши доводи учасників судового провадження, дійшов до висновку, що вона не відповідає вимогам кримінального законодавства, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; повага до людської гідності; забезпечення права на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла чи іншого володіння особи; таємниця спілкування; невтручання у приватне життя; недоторканність права власності; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім`ї; заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення; забезпечення права на захист; доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; безпосередність дослідження показань, речей і документів; забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності; публічність; диспозитивність; гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами; розумність строків; мова, якою здійснюється кримінальне провадження.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 468 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Частиною 7 ст. 474 КПК України визначено, що суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо:

1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;

2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства;

3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;

4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;

5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань;

6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

У разі відмови суду в затвердженні угоди, укладення якої ініційовано на стадії досудового розслідування, судове провадження за згодою сторін кримінального провадження продовжується в загальному порядку.

Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень:

- за ч. 2 ст. 255 КК України, санкція якої передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна;

- ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 206-2 КК України, санкція якої передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Відповідно до ст. 12 КК України інкриміновані ОСОБА_4 кримінальні правопорушення є особливо тяжкими злочинами.

Згідно угоди про визнання винуватості, укладеної 08.08.2024, сторони погодили призначення покарання обвинуваченому за ч. 2 ст. 255 України - у вигляді позбавлення волі строком на п`ять років, за ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 206-2 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України - у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки, з урахуванням положень ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим і призначення остаточного покарання у вигляді позбавлення волі строком на п`ять років, зі звільненням від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк в межах, встановлених ст. 75 КК України та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Відповідно до змісту обвинувального акта та угоди про визнання винуватості визначено, що обставинами, які пом`якшують ОСОБА_4 покарання є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, вчинення кримінальних правопорушень внаслідок збігу тяжких особистих обставин, наявність на утриманні неповнолітньої дитини.

Згідно п.п. 1,2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінально покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялися у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки.

Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України завдань закону про кримінальну відповідальність правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

Статтею 2 КПК України визначено, що одними із завдань кримінального провадження є захист суспільства та держави від кримінальних правопорушень, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.

Згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.

Так, частиною 1 ст. 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд, умотивуваши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини статті КК України.

Разом із тим, на переконання суду, сторонами угоди застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання обвинуваченому, не було належним чином мотивовано та обґрунтовано ані в укладеній угоді, ані в судовому засіданні.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 75 КК України обов`язковою умовою прийняття судом рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є наявність обставин, які б переконливо свідчили про можливість його виправлення без відбування покарання. Такі обставини мають давати підстави для висновку, що передбачені ст. 76 цього Кодексу наглядові та соціально-виховні заходи будуть ефективними й достатніми для досягнення вищевказаної мети.

Однак, в угоді від 08.08.2024 тільки зазначено про наявність згоди сторін про звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, при цьому не вказано, що його виправлення можливе без відбування покарання.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши зміст наданої сторонами угоди про визнання винуватості, суд доходить до висновку про те, що прокурором під час укладення угоди про визнання винуватості не були враховані, як обставини, визначені у ст. 470 КПК України, так і істотні умови угоди про визнання винуватості, передбачені ст. 472 КПК України. Узгоджена в угоді міра покарання, не відповідає тяжкості вчиненого та особі обвинуваченого.

Таким чином визначене покарання та умови звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК України не відповідають вимогам Кримінального кодексу України та інтересам суспільства.

Крім того, в угоді визначено обов`язок для ОСОБА_4 у подальшому співпрацювати із органом досудового розслідування з метою викриття кримінальних правопорушень, вчинених іншими особами у кримінальному провадженні № 12021000000001357 від 02.11.2021 та кримінальних провадженнях, що у подальшому можуть бути об`єднанні з ним і виділені з нього у порядку ст. 217 КПК України..

Однак, даний обов`язок неконкретизований, що позбавляє суд можливості перевірити згідно п. 5 ч. 7 ст. 474 КПК України чи існує очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань.

Так, не може бути укладена угода, якщо сприяння підозрюваного слідству полягало лише у повідомленні відомостей про його власну участь у злочинній діяльності. На думку суду, лише визнання ОСОБА_4 своєї винуватості у скоєнні інкримінованого злочину та його згода із видом та мірою покарання, вказаною в угоді, є недостатньою підставою для затвердження зазначеної угоди.

Відповідно прокурором в угоді необґрунтовано наявність в діях обвинуваченого обставин активного сприяння розкриттю кримінального провадження, не наведено фактів надання обвинуваченим будь-якої допомоги у встановленні невідомих обставин справи, а відтак, у суду відсутні належні правові підстави вважати, що умови угоди відповідають суспільним інтересам.

Щодо інших зазначених в угоді обставин, що пом`якшують покарання, зокрема, наявність неповнолітньої дитини, суд зауважує, що вони відносяться більше до даних які характеризують особу обвинуваченого.

Із врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що затвердження судом угоди про визнання винуватості, не лише не відповідатиме інтересам суспільства, а й суперечитиме завданням кримінального провадження, а тому відмовляє в затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної 08.08.2024 між прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за участю захисника ОСОБА_5 .

Частиною 4 ст. 314 КПК України передбачено можливість оскарження повернення обвинувального акта. Між тим, у відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про затвердження угоди або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-47 5цього Кодексу, та така ухвала оскарженню не підлягає, що узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 25 квітня 2024 року по справі № 308/7233/23 (провадження № 51-1735ск24).

Також суд вважає за необхідне роз`яснити сторонам ч. 8 ст. 474 КПК України, згідно якої повторне звернення з угодою з тим самим підозрюваним, обвинуваченим в одному кримінальному провадженні допускається одноразово у разі усунення підстав, на основі яких суд відмовив у затвердженні такої угоди. У разі повторної відмови судом у затвердженні угоди наступне звернення з угодою з тим самим підозрюваним, обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні не допускається.

Керуючись Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 13 від 11.12.2015 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», ст.ст. 314, 468, 474 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної 08.08.2024 між прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю захисника ОСОБА_5 , в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024000000001590 від 01.08.2024 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 206-2 КК України.

Повернути кримінальне провадження № 12024000000001590 від 01.08.2024 прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 Кримінального процесуального Кодексу України.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її оголошення.

Суддя ОСОБА_1