Рішення

від 05.02.2025 по справі 149/140/24

ХМІЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 149/140/24

Провадження №2/149/102/25

Номер рядка звіту 15

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.02.2025 р. м. Хмільник

Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Войнаревича М. Г.,

при секретарі Паламарчук Л. В.,

за участі прокурора Соловар А. С.,

представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Поворознюка Б. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмільнику цивільну справу за позовом керівника Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області, який діє в інтересах держави в особі позивача Хмільницької міської територіальної громади Хмільницького району до ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС АГРО ІМПЕРІЯ", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Хмільницької міської територіальної громади Хмільницького району до ОСОБА_1 , ТОВ «БІЗНЕС АГРО ІМПЕРІЯ» про витребування земельної ділянки, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що Хмільницькою окружною прокуратурою за результатами вивчення стану законності при розпорядженні земельними ділянками на території Хмільницької міської територіальної громади виявлено порушення вимог Земельного кодексу України при наданні Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області у приватну власність громадянам України земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-7480/15-19-СГ від 15.05.2019 «Про затвердження документації та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,0000 га з кадастровим номером 0524886300:05:002:1594 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Хмільницької міської територіальної громади (колишньої Сьомаківської сільської ради Хмільницького району області).

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-7480/15-19-СГ від 15.05.2019, виконавчим комітетом Хмільницької міської ради Вінницької області 03.06.2019 зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0524886300:05:002:1594 за ОСОБА_2 (номер запису про право власності 31872943, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1845786505248).

Водночас, вказаний наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-7480/15-19-СГ від 15.05.2019 є незаконним з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами статей 116, 118, 121 ЗК України.

Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Водночас, законодавством встановлені певні обмеження у правах набуття права власності на земельні ділянки, а саме згідно з ч. 4 ст. 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Передбачена ст. ст. 116, 121 ЗК України одноразовість отримання земельної ділянки у власність означає, що особа, яка скористалася своїм правом і отримала у власність земельну ділянку меншу від граничної площі, передбаченої ст. 121 ЗК України, не має правових підстав для отримання у власність земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2 гектарів.

При цьому, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №361510065, ОСОБА_2 безоплатно надано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га з кадастровим номером 0523955100:06:000:0228 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2- 9669/15-18-СГ від 20.07.2018 на території Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області.

Визначений ст. 118 ЗК України порядок передачі земельної ділянки у власність застосовується при умові дотримання вимог ст. ст. 116, 121 ЗК України.

Окрім цього, при здійсненні функцій із розпорядження землями, зокрема здійснюючи розгляд клопотання ОСОБА_2 про передачу спірної земельної ділянки у власність, посадові особи Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, перевіривши його та встановивши вже реалізоване нею право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, відповідно до вимог ч. 6 ст. 186-1 ЗК України, мали не допустити зазначених порушень, відмовити у погодженні і затвердженні відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не відповідає положенням закону та відмовити ОСОБА_2 у передачі спірної земельної ділянки у власність.

Однак, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, приймаючи оспорюваний наказ, не перевірило факт реалізації ОСОБА_2 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для особистого селянського господарства, порушив вимоги ст.19 Конституції України», Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, ст.ст. 116-118 ЗК України, ст. 186-1 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності.

З урахуванням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі 525/1225/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 706/1685/16-ц та від 27.10.2020 у справі № 381/375/19.

Спірна земельна ділянка вибула із державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_2 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (на час видання наказу).

Тому, наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-7480/15-19-СГ від 15.05.2019, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано із земель державної власності у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 0524886300:05:002:1594 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Хмільницької міської територіальної громади Хмільницького району (колишньої Сьомаківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області), суперечить актам цивільного законодавства і порушує інтереси держави, а тому є незаконним.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Однак визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-7480/15-19-СГ від 15.05.2019, не є ефективним способом захисту у цій справі, оскільки задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння земельною ділянкою. При цьому посилання в позові на незаконність такого наказу, є необхідним для того, щоб суд надав правову оцінку такого наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та виклав її у мотивувальній частині судового рішення у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Вказане узгоджується з судовою практикою. Зокрема, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 20.01.2020 у справі № 911/1072/19 зазначає, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

Також у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена.

Обставини даної справи свідчать про те, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника Українського народу, тоді як видача Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області наказу № 2-7480/15-19-СГ від 15.05.2019, не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій органу виконавчої влади по передачі цієї землі у власність.

У подальшому 29.08.2019 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу посвідчено договір купівлі-продажу № 2508 земельної ділянки 3 кадастровим номером 0524886300:05:002:1594, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ..

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №361509000, власником земельної ділянки з кадастровим номером 0524886300:05:002:1594 є ОСОБА_1 ..

При цьому, ОСОБА_1 набув вказану земельну ділянку в особи, яка з огляду на зазначені обставини не мала права її отримувати та відчужувати, а отже земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь держави з наступних підстав.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 Цивільного кодексу України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Так, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з його волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Згідно із п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв`язку із цим, коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця) (п.п. 2 п. 25 наведеної Постанови).

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України (п. 26 Постанови).

Воля держави як власника земель може виражатись лише в таких діях органу виконавчої влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Набуття у власність спірної земельної ділянки здійснено поза волею держави як власника землі, оскільки видача ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області спірного наказу не відповідає вимогам законодавства та інтересам держави.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі №916/2130/15, від 05.10.2016 у справі №916/2129/15, від 25.01.2017 у справі №916/2131/15, у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 №916/2130/15.

Згідно положень ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У подальшому, ОСОБА_1 , після отримання у власність спірної земельної ділянки в особи, яка не мала права її отримувати та відчужувати, передав її в оренду ТОВ «БІЗНЕС АГРО ІМПЕРІЯ» згідно договору оренди землі № 101 від 29.12.2017. Право оренди земельної ділянки зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.10.2019 (номер запису про інше речове право: 33600981). На даний час земельна ділянка кадастровий номер 0524886300:05:002:1594 перебуває в фактичному користуванні ТОВ «БІЗНЕС АГРО ІМПЕРІЯ».

Відповідно до п.3 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Дана норма ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» кореспондує ст. 45 ЦПК України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо).

Земля, положеннями ст. 14 Конституції України та ст. 1 ЗК України, визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

У державній власності перебувають усі землі України, за винятком земель, переданих у приватну і комунальну власність.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке проведено з грубим порушенням вимог чинного законодавства.

Земельна ділянка площею 2,00 га з кадастровим номером 0524886300:05:002:1594 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Хмільницької міської територіальної громади Хмільницького району (колишньої Сьомаківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області) підлягає поверненню в комунальну власність Хмільницькій міській територіальній громаді.

Необхідно зауважити, що інтереси держави повинні захищати, насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте, щоб інтереси держави не залишились не захищеними, прокурор виконуючи субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який в супереч вимог чинного законодавства не реалізує у повному обсязі покладені на нього повноваження.

Хмільницькою окружною прокуратурою 30.11.2023 до Хмільницької міської ради скеровано лист №56-5307вих-23, в якому повідомлено про виявлення факту порушення інтересів територіальної громади, а також про надання інформації про вжиття заходів по витребуванню земельної ділянки.

Відповідно до листа Хмільницької міської ради заходи щодо витребування земельної ділянки кадастровий номер 0524886300:05:002:1594 в комунальну власність, в тому числі в судовому порядку, не вживались, що свідчить про нездійснення міською радою заходів щодо захисту інтересів держави. Крім того, повідомлено, що Хмільницька міська рада не заперечує щодо звернення Хмільницької окружної прокуратури до суду з відповідним позовом в інтересах Хмільницької міської ради.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор доводить бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутися із цим позовом до суду. Зазначена позиція відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17.

Велика Палата Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обгрунтовані підстави для звернення до суду.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі №822/238/15, адміністративне провадження №K/9901/53795/18 (ЄДРСРУ № 76701362) та від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке проведене з грубим порушенням вимог чинного законодавства.

Згідно з постановою Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі за № 6-92цс13, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікований Законом України № 475/97- ВР від 17 липня 1997 року і відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Конституції України, ч. 1 ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до ст.152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 , зловживаючи своїм правом, набула спірну земельну ділянку у власність внаслідок вчинення неправомірних дій, а саме: не повідомила ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про те, що раніше скористалась правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для аналогічних потреб, а навпаки ввела в оману, зазначаючи, що не отримувала раніше земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, отримала незаконні переваги порівняно з іншими громадянами, та в подальшому відчуждила земельну ділянку ОСОБА_1 , а останній в свою чергу передав вказану земельну ділянку в оренду ТОВ «БІЗНЕС АГРО ІМПЕРІЯ» , чим порушено суспільний інтерес на законність у цій сфері, порушено гарантовану ст. 21 Конституції України рівність прав всіх громадян, оскільки кожен громадянин має право лише одноразово використати своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для певної категорії потреб.

Таким чином, відповідачі ОСОБА_1 та ТОВ «БІЗНЕС АГРО ІМПЕРІЯ» не могли законно набути права приватної власності та користування на спірну земельну ділянку. Натомість вони набули такого права власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідачів на землю стало можливим в результаті прийняття органом виконавчої влади незаконного наказу та наступного укладення договору купівлі-продажу та оренди.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 25.01.2023 у справі № 463/452/23 в рамках кримінального провадження № 62020100000001594 від 11.08.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 362, ч. 1 та ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 1 та ч. 2 ст. 367 КК України накладено арешт на вказану земельну ділянку.

Як вбачається зі змісту позову та додатків до нього, ОСОБА_2 12.12.2018 року було подано Клопотання, яке зареєстроване у Головному управлінні 15.01.2019 року за №2-556/15-19СГ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Сьомаківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та Клопотання, яке зареєстроване у Головному управлінні 15.05.2019 року за №2-7480/15-19-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Сьомаківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області загальної площею 2,0000 га із кадастровим номером 0524886300:05:002:1594 для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до пункту 1 статті 116 Земельного Кодексу України (далі ЗК України) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з положеннями частин 9, 10 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а у разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з частиною 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Враховуючи вищевикладене, за результатами розгляду вищевказаного Клопотання ОСОБА_2 , Головним управлінням Держгеокадастром у Вінницькій області відповідно до статей 15-1, 20, 118, 121, 122, 186 Земельного кодексу України, затверджено документацію із землеустрою та надано у власність земельну ділянку Кадастровий номер 0524886300:05:002:1594 (Наказ від 15.01.2019 № 2-556/15-19-СГ)(а.с. 33).

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту після його землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України, норми статті 118 ЗК України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Вказана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду у складі ком суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 480/313/19 від 27.10.2020.

За результатами розгляду вищевказаного клопотання від 03.05.2019 року та у зв`язку з відсутністю підстав для відмови у затвердженні проектної документації Головним управлінням було прийнято оскаржуваний наказ №2-7480/15-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянка у власність» від 15.05.2019.

Враховуючи вищевикладене, при прийнятті зазначеного наказу Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області діяло виключно в межах та в спосіб передбачений чинним законодавством.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно ч.1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Згідно із п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв`язку із цим, коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Окрім наведеного, оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням,є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту (зокрема й такий спосіб захисту як визнання недійсним договору купівлі продажу). У таких відносинах захист прав особи, яка є власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, за наявності підстави, визначеної ст. 388 ЦК України, яка дає право витребувати майно у набувача майна за відплатним договором.

До такого висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 04.12.2012 у справі № 3-55гс12.

Разом з тим рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Пунктом 10 цієї ж постанови визначено, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою ст. 388 Цивільного кодексу України.

Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Відповідна правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду України від 17.10.2011у справі№ 3-103гс11,від 17.12.2014у справі№ 6-140цс14, від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15, від 30.11.2016 у справі№ 6-2069цс16, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.07.2017 у справі № 278/3862/14-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду (в постанові від 12 лютого 2020 у справі П/811/1640/17) звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

З огляду на вказане в разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Отже, набуваючи у власність спірну земельну ділянку, ОСОБА_2 повторно скористалася своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно видавши Наказ від 15 травня 2019 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з Кадастровим номером 0524886300:05:002:1594, а тому цей наказ є незаконним.

Ухвалою суду від 16.01.2024 року у даній справі відкрито загальне позовне провадження. Відповідачам визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

29.01.2024 року на адресу суду від представника ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області Чугаєнко К. Є. надійшло пояснення на позовну заяву, в якому вона зазначає, що 17.12.2018 на адресу Держгеокадастру у Вінницькій області надійшло клопотання ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. У клопотанні ОСОБА_2 зазначила, що правом безоплатної приватизації земельної ділянки по даному виду цільового призначення не скористалась. Також зазначає, що до повноважень ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не належить перевірка фактів реалізації громадянами права на безоплатну приватизацію земельних ділянок, тому ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не заперечує проти задоволення позовної заяви та витребування у ОСОБА_1 , ТОВ "Бізнес Агро Імперія" спірної земельної ділянки.

01.04.2024 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Поворознюка Б. М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому адвокат зазначає, що позовні вимоги відповідач не визнає з наступних підстав. Відповідач набув права власності на спірну ділянку за договором купівлі-продажу від 29.08.2019 року. Відповідач не знав та не міг знати, що ОСОБА_2 не мала права відчужувати земельну ділянку. Відповідач є добросовісним набувачем. У позові прокурор зазначає, що при цьому посадові особи ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не перевірили того, чи було реалізовано ОСОБА_2 право на отримання безоплатно земельної ділянки за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що в свою чергу, призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності. Адже введення в оману органу державної влади є винною поведінкою особи. А у разі коли внаслідок такого обману здійснюється заволодіння майном, за такі дії встановлено кримінальну відповідальність (ст. 190 КК України шахрайство).

Поряд із тим у матеріалах справи відсутні письмові пояснення та протоколи допиту ОСОБА_2 , а також поверхневе дослідження копій клопотань ОСОБА_2 від 06.07.2018 року, від 24.01.2018 року, від 23.04.2019 року, від 12.12.2018 року, які додані до позовної заяви та містяться у матеріалах справи, свідчать про те, що у цих клопотаннях містяться різні підписи ОСОБА_2 ..

При цьому ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області, як орган, на якого покладено функцію розпорядження землями, зобов`язане було перевірити факт передачі ОСОБА_2 за таким цільовим призначенням земельної ділянки, але не зробило цього. Також так як прокурор посилається на те, що орган місцевого самоврядування проявив бездіяльність, а тому прокурор був вимушений звернутись до суду із даним позовом. Однак із доданих до позовної заяви матеріалів вбачається, що Хмільницька міська рада Вінницької області не була обізнана із фактичними обставинами справи. А тому відсутні ознаки бездіяльності міської ради як підстава для звернення до суду прокурора. Тому у задоволенні позову про витребування земельної ділянки просить відмовити.

04.04.2024 на адресу суду від керівника Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області надійшла відповідь на відзив, в якому зазначає, що відзив представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Поворознюка Б. М. є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Представник відповідача адвокат Поворознюк Б. М. надіслав відзив на позовну заяву з порушенням строку. Також ОСОБА_1 набув земельну ділянку з кадастровим номером 0524886300:05:002:1594 в особи, яка немала права її отримувати, а отже земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача на користь держави. А також ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, але це не дає йому права володіти земельною ділянкою, яка була незаконно отримана. Набуття у власність спірної земельної ділянки здійснено поза волею держави як власника землі, оскільки видача ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області спірного наказу не відповідає вимогам законодавства та інтересам держави. Так як Хмільницькою окружною прокуратурою 30.11.2023 до Хмільницької міської ради скеровано лист, в якому повідомлено про виявлення факту порушення інтересів територіальної громади, а також про надання інформації про вжиття заходів по витребуванню земельної ділянки. Відповідно до листа Хмільницької міської ради заходи щодо витребування земельної ділянки з кадастровим номером 0524886300:05:002:1594 в комунальну власність, в тому числі в судовому порядку, не вживались, що свідчить про нездійснення міською радою заходів щодо захисту інтересів держави. Крім того, повідомлено, що Хмільницька міська рада не заперечує щодо звернення Хмільницької окружної прокуратури до суду з відповідним позовом в інтересах Хмільницької міської ради. Підставою для подачі даного позову та представництва інтересів Хмільницької міської ради, є невжиття останньою жодних заходів спрямованих на повернення незаконно вибулої земельної ділянки та є виключними випадками, що встановлено вимогами ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», на усунення виявлених порушень та захисту інтересів держави прокурором пред`явлено цей позов. Тому керівник Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області просить доводи представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Поворознюка Б. М., викладені у відзиві на позов керівника Хмільницької окружної прокуратури, відхилити, а позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

08.04.2024 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Поворознюка Б. М. надійшло заперечення (на відповідь на відзив) в якому адвокат зазначає, що доводи, які викладені у відповіді на відзив повинні не прийматись судом до уваги. Оскільки у позовній заяві прокурором місце проживання відповідача ОСОБА_1 було зазначено неправильно. А саме, відповідач ОСОБА_1 проживає не в АДРЕСА_1 , а в АДРЕСА_2 , де й зареєстрований. Дана обставина підтверджується копією паспорта ОСОБА_1 , у якому на аркуші 14 міститься відмітка про реєстрацію місця проживання від 20.08.2021 року. А тому, по даній причині копія ухвали суду про відкриття провадження у справі, копія позовної заяви та додані до неї документи, не були вручені відповідачу ОСОБА_1 та повернулися до суду із відміткою про їх невручення, оскільки за вказаною адресою ОСОБА_1 не проживає. Також представник відповідача повідомляє суд, про те що він 14.03.2024 року отримав копії ухвали суду та позовної заяви і було зроблено відповідну розписку у матеріалах цивільної справи. Тому встановлений відповідачу ОСОБА_1 судом 15-ти денний строк для подання відзиву на позов подано своєчасно 29.03.2024 року. Також адвокат Поворознюк Б. М. наводить, що доводи прокурора про те, що ОСОБА_1 набув земельну ділянку в особи, яка не мала права її відчужувати є помилковими. При оформленні договору купівлі-продажу земельної ділянки приватний нотаріус перевірив факт належності продавцю ОСОБА_2 на праві власності даного нерухомого майна, а до цього дана земельна ділянка вибула із володіння держави на підставі наказу ГУ Держгеокадастру, як уповноваженого органу. А тому саме видання державним органом наказу про передачу земельної ділянки безоплатно у приватну власність є формою волевиявлення держави щодо розпорядження свого майна. А також повідомляю суд, що письмове звернення прокурора від 30.11.2023 року № 56-5307вх-23 до Хмільницької міської ради стосовно того, що ОСОБА_2 вдруге приватизувала земельну ділянку одного виду користування та запитує чи будуть вживатись міською радою дії щодо витребування цієї земельної ділянки носить лише формальний характер. Тому що листом від 08.01.2024 року за №02/01-19 Хмільницька міська рада Вінницької області повідомляє прокурора, що вона не надавала громадянці ОСОБА_2 вказану земельну ділянку у власність. Дана земельна ділянка ще у 2019 році була надана, згідно дозвільних документів, органом Держгеокадастру та без участі Хмільницької міської ради. Тому, на переконання відповідача ОСОБА_1 , прокурором не обґрунтовано належним чином у позовній заяві факт бездіяльності Хмільницької міської ради щодо нездійснення нею своїх повноважень.

У судовому засіданні представник позивача прокурор Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області Соловар А. С. підтримала заявлені позовні вимоги, на обґрунтування яких послалася на обставини, викладені у Позовній заяві, відповіді на відзив та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Поворознюк Б. М. в судовому засіданні просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив.

Представник третьої особи, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надала пояснення щодо позову в яких просить задовольнити позов керівника Хмільницької окружної прокуратури в інтересах в особі Хмільницької міської територіальної громади Хмільницького району до ОСОБА_1 , ТОВ «БІЗНЕС АГРО ІМПЕРІЯ».(а.с. 72)

Третя особа ОСОБА_2 суду пояснила, що в 2017 році до неї підійшли два чоловіка і сказали, що її чоловік має право на земельну ділянку (пай) так як він є учасником АТО, однак виготовлення документації може зайняти біля двох років. Про те, що на її ім"я було виготовлено документи на дві земельні ділянки (пї) вона не знала. Підтвержує факт продажу, в 2019 році, земельної ділянки, площею 2.0000 га ОСОБА_1 .

При вирішенні позовних вимог щодо витребування спірної ділянки суд враховує наступні обставини.

З матеріалів справи вбачається, що 29.08.2019 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу посвідчено договір купівлі-продажу № 2508 земельної ділянки 3 кадастровим номером 0524886300:05:002:1594, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ..

У подальшому, ОСОБА_1 , після отримання у власність спірної земельної ділянки в особи, яка не мала права її отримувати та відчужувати, передав її в оренду ТОВ «БІЗНЕС АГРО ІМПЕРІЯ» згідно договору оренди землі № 101 від 29.12.2017. Право оренди земельної ділянки зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.10.2019 (номер запису про інше речове право: 33600981). На даний час земельна ділянка кадастровий номер 0524886300:05:002:1594 перебуває в фактичному користуванні ТОВ «БІЗНЕС АГРО ІМПЕРІЯ».

При цьому, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №361510065, ОСОБА_2 безоплатно надано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га з кадастровим номером 0523955100:06:000:0228 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2- 9669/15-18-СГ від 20.07.2018 на території Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області.

Зазначене підтверджує, що ОСОБА_2 на час отримання у власність спірної земельної ділянки (наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-7480/15-19-СГ від 15.05.2019), використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання.

Таким чином, всупереч вимогам ст.ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України, ОСОБА_2 , при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про затвердження проекту землеустрою від 23.04.2019, та, зазначаючи при цьому, що не скористалась правом безоплатної приватизації земельної ділянки по даному виду використання, надала недостовірну інформацію, оскільки раніше використала право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права. Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Так, за змістом ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Нормами глави 29 ЦК України передбачені такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Засади захисту права власності, зокрема, передбачають право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо воно вибуло з володіння власників не з їхньої волі.

При цьому статтею 346 ЦПК України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України (пункт 21 постанови Пленуму ВССУ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 7 лютого 2014 року).

Отже, підставою для застосування механізму, передбаченого статтею 388 ЦК України, є встановлення судом можливості витребувати майно у набувача, незалежно від заперечення про те, що він є добросовісним. Такою умовою є, поряд з іншим, доведення факту вибуття майна з володіння власника чи володіння особи, якій він передав майно, поза їхньої волі.

Як зазначалось вище, звертаючись до органів Держгеокадастру за дозволом на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_2 діяла неправомірно, неправдиво вказавши, що право на безоплатну приватизацію по вищезазначеному цільовому призначенню вона не використала. В подальшому орган Держгеокадастру, приймаючи наказ щодо надання дозволу на розробку документації, її затвердження та передачу землі у власність, не перевірив обставин, необхідних для передачі землі у приватну власність громадян, та вчинив дії, які суперечать закону.

Таким чином, судом встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу. Видача ГУ Держгеокадастру спірного Наказу не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій органу виконавчої влади по передачі цієї землі у власність.

За дійсних (а не фіктивних, неправдивих) обставин спірна ділянка вибула з володіння власника територіальної громади не з її волі.

Отримавши земельну ділянку на підставі завідомо неправдивих відомостей, ОСОБА_2 не набула права власності у передбаченому законом порядку, а тому не набули цього права ОСОБА_1 , як покупець за Договором від 29 серпня 2019 року, і ТОВ «БІЗНЕС АГРО ІМПЕРІЯ», як орендар за Договором від 29 грудня 2017 року.

Також, у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача, законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14ц, від 29 травня 2019 року №367/2022/15ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14ц).

При встановленні підстав для витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 , наявні також підстави для їх витребування у ТОВ «БІЗНЕС АГРО ІМПЕРІЯ», яке є незаконним володільцем.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Орендар земельної ділянки безумовно є її володільцем, а відтак безпосередньо порушує права дійсного її власника.

Правовою підставою для такого витребування у орендаря є ч. 1 ст. 387 ЦК України, яка визначає таке право власника на витребування свого майна від будь-якого незаконного володільця, окрім добросовісного набувача.

Витребування спірної земельної ділянки лише у співвідповідача ОСОБА_1 не призведе до припинення незаконного володіння цією ділянкою з боку ТОВ «БІЗНЕС АГРО ІМПЕРІЯ» та її повернення у фактичне володіння Хмільницької міської територіальної громади Хмільницького району (колишньої Сьомаківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області), оскільки це не буде ефективним та достатнім способом захисту.

Аналогічна правова позиція зі схожими правовідносинами викладена у постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 672/386/20.

Відповідно до вказаної постанови Верховного Суду, державній реєстрації підлягає як право власності, так і похідні від права власності речові права на нерухоме майно. Разом із тим, внесення змін до запису про державну реєстрацію права власності на підставі рішення суду про задоволення віндикаційного позову лише щодо останнього власника ніяким чином не може призвести до зміни чи скасування запису про похідні від права власності речові права на вказане майно, яким розпорядилася особа, яка не мала права цього робити, оскільки є володіючим невласником. Таким чином, повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) в повній мірі не відбувається, якщо існують зареєстровані обмеження щодо володіння таким майном у вигляді запису про похідне від права власності право користування земельною ділянкою, й земельна ділянка не повертається у фактичне володіння з можливістю власника нею як користуватися, так і розпоряджатися.

Майно підлягає витребуванню у останнього набувача без необхідності визнання недійсними останніх правочинів щодо такого майна. При цьому витребування спірної земельної ділянки також у орендаря, який виступає користувачем земельної ділянки, тобто останнім набувачем, відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника майна.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України). На підставі ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого володіння незаконного передбачених Цивільним кодексом України. із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучения цього майна в натурі.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.12.2021 у справі № 924/454/20.

Отже, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 та ТОВ «БІЗНЕС АГРО ІМПЕРІЯ» є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 зроблено висновок, що задоволення вимоги про витребувания нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Велика Палата Верховного Суду (в постанові від 12 лютого 2020 у справі П/811/1640/17) звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

З огляду на вказане в разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Відповідно до п/п 1,2 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» з позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, справляється судовий збір в розмірі 1,5% відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду; з позовної заяви немайнового характеру, яка подана юридичною особою, справляється судовий збір в розмірі 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 6 056 грн. судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 9 ст.141 ЦПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

На підставі викладеного, ст. ст. 1, 78, 90, 116, 118, 121, 122, 125, 126 152, ЗК України, ст. ст. 15, 16, 387, 388, 397, 399 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 7, 10, 12, 13, 14, 18, 81, 82, 89, 133, 141, 223, 247, 258-260, 263-265, 273 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги керівника Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області, який діє в інтересах держави в особі позивача Хмільницької міської територіальної громади Хмільницького району до ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС АГРО ІМПЕРІЯ", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки, задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) в комунальну власність Хмільницької міської ради (вул. Столярчука, 10, м. Хмільник, Хмільницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04051247) земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 0524886300:05:002:1594 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Хмільницької міської територіальної громади Хмільницького району (колишньої Сьомаківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області).

Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС АГРО ІМПЕРІЯ» (вул. Чапаєва, 25 с. Кривошиї, Хмільницький район Вінницької області, 22073, код ЄДРПОУ 39893275) в комунальну власність Хмільницької міської ради (вул. Столярчука, 10, м. Хмільник, Хмільницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04051247) земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 0524886300:05:002:1594 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Хмільницької міської територіальної громади Хмільницького району (колишньої Сьомаківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області).

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС АГРО ІМПЕРІЯ» (вул. Чапаєва, 25 с. Кривошиї, Хмільницький район Вінницької області, 22073, код ЄДРПОУ 39893275) на користь Вінницької обласної прокуратури 2200 (IBAN UA 568201720343110002000003988 в банку Державна Казначейська служба України, м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, отримувач Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909) судовий збір у сумі 6 056 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 07.02.2025 року.

Суддя Войнаревич М. Г.