Постанова

від 29.01.2025 по справі 911/1845/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2025 р. Справа№ 911/1845/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційних скарг ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНК Пром Груп»

на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024

у справі № 911/1845/23 (суддя В.М. Бацуца)

за первісним позовом Приватного підприємства «Сігма»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНК Пром Груп»

за участю третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 ,

про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності,

та за зустрічним позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_1

до Приватного підприємства «Сігма»

про визнання відсутнім права вимоги за договором,

за участю представників судового засідання згідно з протоколом судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ПП «Сігма» звернулось до Господарського суду Київської області із позовними вимогами до ТОВ «НПК Пром Груп» про: витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 площею 1,2928 га, розташованої за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вулиця Промислова, земельна ділянка 9 , цільове призначення: для виробничих потреб; скасування державної реєстрації права власності ТОВ «ПНК Пром Груп» на земельну ділянку із кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366127832224; номер запису про право власності/довірчої власності: 37423658) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; про скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок із кадастровими номерами 3222410600:01:001:00046 та 3222410600:01:001:0045 (з урахуванням заяви про доповнення позовних вимог б/н від 12.09.2023 року).

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Київської області із позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору до Приватного підприємства «Сігма» про визнання відсутнім права вимоги витребування майна (земельної ділянки з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 площею 1,2928 га за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вулиця Промислова, 9 ) за договором купівлі-продажу нежилих будівель від 19.01.2009 (Адміністративний корпус (літ. «А») загальною площею 850,9 кв.м. та Виробничий корпус (літ. «Б») загальною площею 2 806,00 кв.м.

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі №911/1845/23 первісний позов задоволено частково. Витребувано з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «НПК Пром Груп» на користь Приватного підприємства «Сігма» земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 площею 1,2928 га, розташовану за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вулиця Промислова, 9 , цільове призначення: для виробничих потреб. Скасовано державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельних ділянок із кадастровими номерами 3222410600:01:001:00046 та 3222410600:01:001:0045. Відмовлено в задоволенні інших позовних вимог первісного позову. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «НПК Пром Груп» на користь Приватного підприємства «Сігма» судові витрати 5368,00 грн судового збору. Відмовлено у задоволенні позову третьої особи повністю.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване нормами статей 15, 16, 256, 257, 261, 267, 319, 321, 328, 331, 377, 386-388 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), статей 120, 152 Земельного кодексу України, статті 75 Господарського процесуального кодексу України щодо преюдиційності обставин, встановлених у рішенні суду, застосувавши які до встановлених судом обставин набуття ПП «Сігма» права власності на спірну земельну ділянку у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, розміщене на ній за договором від 19.01.2009, суд дійшов висновку про задоволення вимог частково, оскільки саме у такому випадку захист прав позивача є ефективним.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити в повному обсязі та задовольнити позовні вимоги, заявлені третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору у справі.

Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, ОСОБА_1 вказує на те, що на спірній земельній ділянці відсутнє майно, що належить ПП «Сігма» за договором купівлі-продажу від 19.01.2009. Також підкреслює, що договір купівлі-продажу від 19.01.2009 є недійсним, оскільки станом на 2007 рік це майно було обтяжене на підставі договору іпотеки №1-721 від 30.03.2007, укладеного між іпотекодержателем ВАТ КБ «Хрещатик» та ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод». Оскільки договір був укладений без згоди іпотекодержателя, то в силу вимог ч.3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» він є недійсним. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем цілісного майнового комплексу та земельних ділянок, на яких він розташований, адже набуття ним прав відбулось за наслідками перемоги у аукціоні з реалізації майна юридичної особи - боржника. Відповідно, за правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.09.2020 у справі №638/5388/14-ц, на підставі ч.2 ст. 388 ЦК України не можна витребовувати майно, коли воно було примусово реалізоване в порядку виконання судових рішень. Наполягає, що позовні вимоги ПП «Сігма» у справі, що переглядається, є похідними від вимог у справі №369/4002/21, відповідно, відмова у задоволенні позову у справі №369/4002/21 (рішення суду від 05.03.2024) унеможливлює задоволення вимог і у справі №911/1845/23.

Скаржником до апеляційної скарги додано клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення Північним апеляційним господарським судом постанови у даній справі, обґрунтоване тим, що останній перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_3 , про що свідчить довідка №727/2091 від 03.11.2022, у зв`язку з чим апелянт не має інших джерел доходу крім виплат, які передбачені для солдата.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Станіка С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1845/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/1845/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

23.10.2024 матеріали справи № 911/1845/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Оскільки суддя Козир Т.П. приймала участь у семінарі 28.10.2024, питання щодо подальшого руху вищевказаної апеляційної скарги здійснюється після повернення судді Козир Т.П. з семінару.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 у зв`язку перебуванням судді Станіка С.Р., який входить до складу колегії суддів у відпустці з 28.10.2024 по 01.11.2024, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/1845/23.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2024 апеляційну скаргу у справі № 911/1845/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 задоволено клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору, відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/1845/23 у розмірі 12 594,00 грн до ухвалення судового рішення у справі. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/1845/23 та призначено скаргу до розгляду на 04.12.2024. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 15.112024.

Також, не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПНК Пром Груп» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову у повному обсязі та задовольнити позовні вимоги третьої особи у справі.

Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, Товариство підкреслює, що договір купівлі-продажу від 19.01.2009 є недійсним, оскільки станом на 2007 рік це майно було обтяжене на підставі договору іпотеки №1-721 від 30.03.2007, укладеного між іпотекодержателем ВАТ КБ «Хрещатик» та ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод». Зауважує, що ЦМК був розташований на земельній ділянці, площею 102000 кв.м., та право власності на цю земельну ділянку заводом так і не було сформовано. Натомість, спірна земельна ділянка була сформована лише у 2016 році, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом. Оскільки договір був укладений без згоди іпотекодержателя, то в силу вимог ч.3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» є недійсним.

Скаржник вважає, що оскільки ПП «Сігма» з 2009 року не здійснила за собою реєстрацію права власності на землю, то таке право у неї відсутнє, відповідно, позов задоволенню не підлягає.

Також апелянт наголосив на тому, що ТОВ «ПНК Пром ГРУП» є добросовісним набувачем майна.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19). Судом першої інстанції не досліджено наявність у діях Товариства аспекту добросовісності, як умови застосування ст. 388 ЦК України до спірних правовідносин сторін. Судом не враховано правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19.

Також, судом не враховано практики Європейського суду з прав людини та безпідставно покладено на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, витребувавши земельну ділянку для обслуговування неіснуючих в матеріальному світі будівель та на користь недобросовісної юридичної особи, яка обґрунтовує володіння нерухомим майном нікчемним правочином.

Апелянт також акцентує увагу, що набуття прав на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 відбулось за наслідками перемоги у аукціоні з реалізації майна юридичної особи - боржника. Відповідно, за правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.09.2020 у справі №638/5388/14-ц, на підставі ч.2 ст. 388 ЦК України не можна витребовувати майно, коли воно було примусово реалізоване в порядку виконання судових рішень.

Скаржник також наголосив на тому, що наданий позивачем доказ, а саме, копія Державного акту на землю серії ЯЖ №660686 є неналежним доказом по справі.

Наполягає, що судом було неправильно застосовано ст. 75 ГПК України та надано преюдиційного значення обставинам, встановленим у судовому рішенні у справі №911/183/22, однак суд залишив поза увагою обставини, встановлені у справі №911/1845/23.

Скаржник також не погодився з висновками суду про те, що позовна давність за позовною вимогою не пропущена. Зауважує, що вибуття спірної земельної ділянки з володіння позивача сталось 25.02.2016, тобто тоді, коли ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» зареєстрував це право власності за собою. Відповідно, строк позовної давності сплив ще у 2019 році.

Відповідно до Протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 11.11.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНК Пром Груп» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Враховуючи, що суддя Агрикова О.В. перебувала у відпустці з 11.11.2024 до 22.11.2024, питання щодо подальшого руху вищевказаної апеляційної скарги здійснювалося після виходу судді Агрикової О.В. з відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНК Пром Груп» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі №911/1845/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

28.11.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНК Пром Груп» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/1845/23 та призначено спільний розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНК Пром Груп» та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/1845/23 на 04.12.2024. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 18.12.2024.

15.11.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «Сігма» надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі № 911/1845/23, у якому Підприємство просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Вважає, що судом повно та всебічно досліджено наявні у матеріалах справи докази та встановлено усі обставини справи, що мають значення для розгляду спору по суті, до них застосовано норми матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини сторін. Наполягає, що право на землю виникло на підставі ст. 120 Земельного Кодексу України та ст. 377 Цивільного Кодексу України. І земельна ділянка, і майно, набуте за договором купівлі-продажу від 19.01.2009 були вільними від обтяжень. Доказів протилежного відповідачем та третьою особою не надано. До спірних правовідносин сторін не може бути застосована правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 23.09.2020 у справі №638/5388/14-ц, оскільки реалізація майна банкрута не є продажем майна у порядку, встановленому для виконання судових рішень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №908/976/19).

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 та від 18.12.2024 розгляд справи відкладався. Справу призначено до розгляду на 21.01.2025.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/208/25 від 20.01.2025 у зв`язку перебуванням судді Агрикової О.В., яка входить до складу колегії суддів у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/1845/23.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2025 апеляційні скарги у справі № 911/1845/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Скрипки І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНК Пром Груп» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі №911/1845/23, прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Скрипки І.М.

У судовому засіданні 21.01.2025 представник третьої особи просив надати час для ознайомлення із відзивом на апеляційну скаргу у даній справі, оскільки ним не було його отримано через підсистему «Електронний суд».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 розгляд апеляційних скарг ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНК Пром Груп» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі №911/1845/23 відкладено на 29.01.2025.

В судовому засіданні представники відповідача та третьої особи підтримали доводи та вимоги поданих ними апеляційних скарг, просили апеляційні скарги задовольнити, судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Приватного підприємства «Сігма» та задовольнити позов ОСОБА_1 .

Представник позивача заперечив проти вимог та доводів апеляційних скарг, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційних скарг, а судове рішення першої інстанції залишити без змін.

29.01.2025 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що одним із основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у ст. 13 ГПК України. За ч.ч. 2-4 цієї статті, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, а також кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Надаючи оцінку поданим сторонам доказам та матеріалам справи, колегія суддів виходить з того, що кожна зі сторін уже подала усі належні та допустимі докази на підтвердження викладених у поданих ними заявах по суті обставин.

Обговоривши доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНК Пром Груп» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на нижченаведене.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19.01.2009 між Приватним підприємством «Сігма» та Закритим акціонерним товариством «Київський м`ясопереробний завод» було укладено договір купівлі-продажу нежилих будівель, а саме: адміністративний корпус під літерою «А» загальною площею 850,9 кв.м та виробничий корпус під літерою «Б» загальною площею 2 806,00 кв.м, які розташовані за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, 9.

Вказаний договір купівлі-продажу нежилих будівель було нотаріально посвідчено державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Дудкіною Н. В. та зареєстровано в реєстрі за № 1-8, а також зареєстровано в Державному реєстрі правочинів за № 3307780 від 19.01.2009.

06.02.2009 КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» на підставі договору купівлі-продажу нежилих будівель від 19.01.2009, зареєстровано право власності за Приватним підприємством «Сігма» на нерухоме майно, а саме нежилі будівлі та споруди (Літ. «А» площею 850,9 кв.м., Літ. «Б» площею 2 806,00 кв.м.), які розташовані за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, 9, за реєстраційним номером №7474043, що підтверджується витягом №21801330 від 06.02.2009 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, наявним у матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.02.2010 порушено провадження у справі №Б11/013-10 про банкрутство Закритого акціонерного товариства «Київський м`ясопереробний завод».

02.06.2015 Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області звернулась до Господарського суду Київської області із заявою в межах справи №Б11/013-10 про банкрутство Закритого акціонерного товариства «Київський м`ясопереробний завод» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19.01.2009 та повернення сторін у первинний стан, який існував до укладення даного договору купівлі-продажу та визнання права власності на нежилі будівлі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.07.2015, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 у справі № Б11/013-10 заява Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області задоволена повністю - визнано недійсним договір купівлі-продажу від 19.01.2009 та повернуто сторони у первинний стан, який існував до укладення договору купівлі-продажу нежилих будівель від 19.01.2009.

21.12.2017 у процедурі банкрутства Закритого акціонерного товариства «Київський м`ясопереробний завод» ОСОБА_1 здійснив купівлю цілісного майнового комплексу банкрута (розташований на трьох земельних ділянках, інвентаризація яких не проводилась), до складу якого, серед іншого майна, входили адміністративний корпус (літ. «А») загальною площею 850,9 кв.м, виробничий корпус (літ. «Б») загальною площею 2 806,00 кв.м та земельна ділянка з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022.

Постановою Верховного Суду у справі №Б11/013-10 від 05.07.2018 частково задоволено касаційну скаргу позивача, постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 та ухвалу Господарського суду Київської області від 08.07.2015 у справі № Б11/013-10 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.12.2018, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 у справі № Б11/013-10 відмовлено у задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 02.06.2015 № 1152/9/10-13-10-09 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.01.2009.

17.07.2020 за Товариством з обмеженою відповідальністю «ПНК Пром Груп» було зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022. Підстави для даної реєстрації такі: акт №1 приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «ПНК пром груп», серія та номер: 510, 511, виданий 02.07.2020, видавник: Парубець Є.B., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу та рішення № 1, серія та номер: 473, виданий 23.06.2020, видавник: Парубець Є. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

24.11.2021 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Леденьовим І. С. на підставі договору купівлі-продажу нежилих будівель від 19.01.2009, укладеного між Приватним підприємством «Сігма» та Закритим акціонерним товариством «Київський м`ясопереробний завод», було проведено державну реєстрацію права власності за Приватним підприємством «Сігма» на нерухоме майно, а саме нежилі будівлі та споруди: адміністративний корпус Літ. «А» площею 850,9 кв.м., виробничий корпус літ. «Б» площею 2 806,00 кв.м., які розташовані за адресою: м. Вишневе, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці Промисловій, 9, за реєстраційним номером №45331659, що підтверджується витягом №287319834 від 29.11.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наявним у матеріалах справи.

Листом від 25.07.2023 №4-2/264 Київської обласної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» підтверджується, що на виконання договору від 16.03.2023 №2329990000-ТД укладеного з ТОВ «ПНК ПРОМ ГРУП» Філією розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 на земельні ділянки із кадастровими номерами 3222410600:01:001:0046 тa 3222410600:01:001:0045.

З наданої Київською обласною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» документації із землеустрою вбачається, що в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 (тобто саме тієї земельної ділянки, власником якої є позивач у даній справі і про витребування якої заявлено позовні вимоги) утворено дві нові земельні ділянки: 1. земельна ділянка із кадастровим номером 3222410600:01:001:0045, дата реєстрації у земельному кадастрі: 19.04.2023; площа: 1.0211 га; категорія земель: землі промисловості, оборони та іншого транспорту, електронних комунікацій, енергетики, призначення; цільове призначення: 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; 2. земельна ділянка із кадастровим номером 3222410600:01:001:0046, дата реєстрації у земельному кадастрі: 19.04.2023; площа: 0.2717 га; категорія земель: землі промисловості, та іншого транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони призначення; цільове призначення: 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

В той же час, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (Номер інформаційної довідки: 340564338 від 26.07.2023) на даний час до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про новоутворені земельні ділянки не внесені та запис про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366127832224; Площа (га): 1.2928; Цільове призначення: для виробничих потреб; Адреса: Київська обл., Києво-Святошинський р., м. Вишневе, вулиця Промислова, земельна ділянка 9; Номер відомостей про речове право: 37423658) є чинним.

Таким чином, на даний час відповідачем здійснена державна реєстрація новостворених земельних ділянок в Державному земельному кадастрі, проте в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно новостворені земельні ділянки не зареєстровані.

Звертаючись із позовом, ПП «Сігма» обґрунтовує вимоги набуттям ним права власності на нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 19.01.2009, що, з огляду на норми ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, вказує на автоматичне набуття Підприємством права власності і на земельну ділянку, на якій це майно розташовано. Тому, реєстрація права власності на земельну ділянку за Товариством вказує на вибуття земельної ділянки з фактичного володіння Підприємства, що у свою чергу є підставою для застосування ст. 388 ЦК України до спірних правовідносин сторін.

Заперечуючи проти позовних вимог, Товариство посилається на те, що є добросовісним набувачем земельної ділянки, оскільки учасник Товариства передав її у якості статутного внеску. При цьому, ОСОБА_1 набув цю землю у встановленому законом порядку, а саме, шляхом придбання на аукціоні цілісного майнового комплексу банкрута у процедурі банкрутства ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод». Також, у поданих заявах по суті, відповідач спростовує подані позивачем докази наявності у нього права власності на землю. Зокрема вказує, що: наявний у матеріалах справи технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 17.04.2014 виготовлено експертом - Бражніковим Петром Миколайовичем , який позбавлений свідоцтва на право зайняття такою діяльністю; позивач не має у наявності оригіналу акту на право власності на земельну ділянку, за яким це право належало ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод»; земельна ділянка не було сформована як об`єкт цивільних прав, не мала кадастрового номера тощо.

ОСОБА_1 звертаючись із позовними вимогами про визнання відсутнім у Підприємства права вимоги за договором купівлі-продажу від 19.01.2009 посилається, по суті, на ті ж доводи, що і Товариство у запереченнях на позов ПП «Сігма».

Переглядаючи спір в апеляційному порядку, колегія суддів виходить з того, що спір стосується земельної ділянки з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022.

Надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що лише ПП «Сігма» надала належні, достатні та достовірні докази на підтвердження приналежності саме їй спірної земельної ділянки.

Так, згідно зі ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За нормою ст. 377 ЦК України (в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу нежилих будівель) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу нежилих будівель) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у пункті 1 договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009 зазначається таке: „ПРОДАВЕЦЬ передає у власність, а ПОКУПЕЦЬ, приймає у власність НЕЖИЛІ БУДІВЛІ (АДМІНІСТРАТИВНИЙ КОРПУС) під літерою «A», з цегли, загальною площею 850,9 кв.м, та (ВИРОБНИЧИЙ КОРПУС) під літерою «Б» з з/бетонних панелей, загальною площею 2806,00 кв.м, що знаходяться на земельній ділянці площею 1,2928 га за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вулиця Промислова, 9.

Пунктом 9 вищезазначеного договору визначено, що зміст статті 182 Цивільного кодексу України щодо державної реєстрації, права на нерухомість і правочинів щодо нерухомості, статті 334 Цивільного кодексу України щодо моменту набуття права власності за договором, статті 657 Цивільного кодексу України щодо форми договору купівлі-продажу нежилої будівлі, статей 95, 196 Земельного кодексу України щодо прав та обов`язків землекористувачів, статті 120 Земельного кодексу України щодо переходу права на земельну ділянку при переході права на будівлю споруду, представнику покупця - роз`яснено.

Тобто, у договорі чітко визначено площу земельної ділянки та адресу, за якою ця ділянка знаходиться.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що чинне на момент укладання договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009 земельне та цивільне законодавство, імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача та третьої особи про те, що на момент укладення договору купівлі-продажу майна від 19.01.2009 і майно, і земельна ділянка були обтяжені іпотекою, оскільки по-перше, матеріали справи не містять витягів з ЄДР речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, копії договору іпотеки, з якого б убачалась ця інформація.

По-друге, під час розгляду спору у справі №18/169-09/13, а саме рішенням Господарського суду від 07.09.2011, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2011 встановлено, що: «у забезпечення зобов`язань за кредитним договором 25 травня 2007 року між сторонами укладено:

- іпотечний договір нерухомого майна, яке стане власністю іпотекодавця в майбутньому, а саме: земельної ділянки несільськогосподарського призначення заг. пл. 102 000 кв.м. (забудовані землі), що знаходиться за адресою: м. Вишневе, Києво-Святошинського р-ну, Київської обл., вул. Промислова, 9, заставною вартістю 22 000 000,00 грн з наступним переоформленням в іпотеку після державної реєстрації права власності на неї;

- договір іпотеки нежилого приміщення будівлі холодильника (літ.»Ш») загальною площею 12885,4 кв.м., заставною вартістю 30 000 000,00 грн, який входить складу майнового комплексу нежилих будівель і споруд ЗАТ «Київський МПЗ» і заходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, 9;

- договір іпотеки нежилого приміщення адміністративного корпусу (літ. «Ю») загальною площею 7 609,5 кв. м., заставною вартістю 22 800 000,00 грн, яка входить до складу майнового комплексу нежилих будівель і споруд ЗАТ «Київський МПЗ» і знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова 9».

Тобто, будівлі, що були предметом договору купівлі-продажу майна від 19.01.2009 не були предметом іпотеки. А земельна ділянка, що була предметом іпотеки має інший розмір. При цьому, оскільки матеріали справи містять копію Державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022, площею 1,2928 га, від 05.08.2008, який видано Закритому акціонерному товариству «Київський м`ясопереробний завод» і ця площа є значно меншою від розміру тієї, що перебувала в іпотеці, у суду немає підстав для того, щоб ототожнювати земельну ділянку, що була предметом договору іпотеки від 25.05.2007 із земельною ділянкою, на якій розташовано майно, що є предметом договору купівлі-продажу від 19.01.2009.

Відтак, у суду відсутні підстави для формування висновку про недійсність договору купівлі-продажу від 19.01.2009 на підставі ст. 12 Закону України «Про іпотеку».

Окрім цього, спираючись на судову практику у подібних правовідносинах за період 2007-2009 років, суд дійшов висновку, що для переходу права на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю чи споруду, обов`язковою є наявність правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності чи користування попереднього власника будівель чи споруд на земельну ділянку, на якій розташоване дане нерухоме майно.

Договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009 укладений між позивачем та Закритим акціонерним товариством «Київський м`ясопереробний завод».

У матеріалах справи наявна копія Державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022, площею 1,2928 га, від 05.08.2008, який видано Закритому акціонерному товариству «Київський м`ясопереробний завод». Цільове призначення земельної ділянки відповідно до даного акту для виробничих потреб.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що земельна ділянка розміром 1,2928 га (кадастровий номер 3222410600:01:001:0022) на момент укладення договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009 належала Закритому акціонерному товариству «Київський м`ясопереробний завод» тобто, продавцю будівель.

Отже, встановленим спростовуються доводи апелянтів про те, що спірна земельна ділянка на момент укладення договору купівлі-продажу від 19.01.2009 не була сформована як об`єкт цивільних прав.

Додатково варто зауважити, що єдність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 та нерухомого майна, придбаного ПП «Сігма» за договором від 19.01.2009 підтверджується технічним паспортом на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 17.04.2014 виготовленого експертом Бражніковим Петром Миколайовичем (кваліфікаційний сертифікат відповідального виконавця окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єкта архітектури серія АЕ №003025 від 12.12.2013).

Колегія суддів вважає безпідставними та відхиляє доводи апелянтів стосовно того, що технічний паспорт є неналежним доказом.

Так, судом першої інстанції перевірено інформацію, яка надавалася відповідачем щодо недійсності кваліфікаційного сертифікату експерта Бражнікова П.М. станом на час розгляду справи. За даними з веб-сторінки clarity-project.info (на яку, зокрема, посилався відповідач) та з Порталу державної електронної системи у сфері будівництва судом встановлено, що кваліфікаційний сертифікат серія АЕ №003025 є дійсним, а інформація, яка б свідчила про позбавлення Бражнікова П.М. у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 №554 «Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури», даного сертифіката, відсутня.

Апеляційні скарги не містять спростувань цього висновку суду.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 перейшло до позивача з 19.01.2009, то фізична наявність чи відсутність придбаних будівель, станом на момент розгляду справи №911/183/22, не несе юридичних наслідків для права власності на спірну земельну ділянку та не впливає на розгляд даної справи по суті. Жодними нормами матеріального права не встановлено імперативного припису про те, що фізичне знищення майна автоматично припиняє право власності (користування) земельною ділянкою, на якій це майно було розташовано.

Отже, наявність у позивача права на спірну земельну ділянку підтверджується матеріалами справи.

Натомість, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження обставин набуття третьою особою прав на спірну земельну ділянку.

Так, міститься лише загальне посилання на те, що ОСОБА_1 набув права власності на спірну земельну ділянку у порядку придбання цього майна на аукціоні. Також, і ОСОБА_1 і Товариство посилаються на численні судові спори між ними та ПП «Сігма» щодо нерухомого майна, придбаного Підприємством за договором від 19.01.2009, та спірної земельної ділянки, на якій це майно розташовано.

При цьому, первинних документів, як наприклад, свідоцтва про право власності на ЦМК з переліком майна, яке входить до складу ЦМК, переліку майна, яке було виставлено на аукціон, а також доказів того, що ОСОБА_1 придбав саме цю земельну ділянку на аукціоні тощо, - матеріали справи не містять.

Колегія суддів підкреслює, що суд розглядає спір у межах поданого позову (його предмета та підстав), вивчаючи та надаючи оцінку доказам, поданим сторонами, а не досліджує інші судові справи між цими сторонами та ухвалені у цих справах рішення.

Єдиною умовою надання оцінки судом судовим рішенням у інших справах, є наявність у цих рішеннях преюдиційних фактів.

Відповідно до частин 4, 7 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Зокрема, у рішенні Господарського суду Київської області від 04.12.2020 та постанові Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі № Б11/013-10 (911/1959/20) у справі за позовом Приватного підприємства «Сігма» до Закритого акціонерного товариства «Київський м`ясопереробний завод» та Товарної біржі «Міжрегіональний біржовий центр», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профкапітал», про визнання недійсними результатів аукціону, у межах справи про банкрутство Закритого акціонерного товариства «Київський м`ясопереробний завод» встановлено, що:

« 09.02.2010 ухвалою Господарського суду Київської області порушено провадження у справі про банкрутство Закритого акціонерного товариства «Київський м`ясопереробний завод».

19.11.2014 постановою Господарського суду Київської області боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Микитьона В.В.

21.06.2017 ухвалою Господарського суду Київської області продовжено строк ліквідаційної процедури та повноважень ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Микитьона В.В. на шість місяців до 21.12.2017.

21.12.2017 відбувся другий повторний аукціон з продажу цілісного майнового комплексу ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод».

На спірному другому повторному аукціоні за ціною 642 950,78 грн було реалізовано майно банкрута у складі цілісного майнового комплексу (ЦМК), що включає всі майнові активи ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод», яке обліковуються на балансі банкрута: нерухоме майно (3063/10000 частки майнового комплексу) будівлі та споруди, земельні ділянки; основні засоби (технологічне та допоміжне обладнання для виробництва ковбасних виробів, м`ясних напівфабрикатів, субпродуктів, кісткової муки, м`ясних консервів) в кількості 584 одиниці; транспортні засоби, які зареєстровані за банкрутом та є в наявності, загальною кількістю 20 одиниць; частка у розмірі 50 % статутного (складеного) капіталу КП «Виробничник».

Організатором аукціону виступила Товарна біржа «Міжрегіональний біржовий центр».

19.01.2009 між ПП «Сігма» та ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» було укладено договір купівлі-продажу нежилих будівель: адміністративний корпус (літ. А) загальною площею 850, 9 м2, виробничий корпус (літ. Б) загальною площею 2 806 м2, що розташовані у м. Вишневому по вул. Промислова, 9.

02.06.2015 ДПІ у Києво-Святошинському районі звернулась до суду в межах справи про банкрутство із заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19.01.2009.

08.07.2015 ухвалою суду заяву ДПІ у Києво-Святошинському районі задоволено - визнано недійсним договір купівлі-продажу та повернуто сторони у первинний стан, який існував до укладення договору.

05.07.2018 постановою Верховного Суду частково задоволено касаційну скаргу ПП «Сігма», справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

25.09.2019 ухвалою суду відмовлено у задоволенні заяви ДПІ у Києво-Святошинському районі про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.01.2009.

Таким чином, перелічені вище об`єкти нерухомості були придбані ПП «Сігма» у ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» до порушення провадження у справі про банкрутство останнього. Вказані обставини були встановлені постановою Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №Б11/013-10 за позовом ПАТ «КБ «Хрещатик» в межах справи про банкрутство про визнання недійсним результатів аукціону з продажу майна боржника.

Крім того, до складу цілісного майнового комплексу було включено земельну ділянку із кадастровим номером 3222410600:01:001:0022, на якій знаходиться нерухоме майно».

Верховний Суд у постанові від 04.05.2023 у справі № Б11/013-10 (911/1959/20), переглядаючи у касаційному порядку рішення Господарського суду Київської області від 04.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі № Б11/013-10 (911/1959/20) звернувся до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, та зазначив, що: «подання у цій справі позову про визнання недійсними результатів аукціону не матиме наслідком ефективний захист прав позивача. Останньому слід захищати свої права іншим способом - ПП «Сігма» вправі звернутися до суду за захистом своїх прав у сфері земельних відносин та вирішити земельний спір з поточним власником спірної земельної ділянки щодо землекористування земельною ділянкою за кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 поза межами справи про банкрутство ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод», оскільки метою та сутністю процедури банкрутства не є вирішення питання землекористування ПП «Сігма». Задоволення ж нинішнього позову фактично лише замінить контрагента ПП «Сігма» у земельних відносинах на боржника, але з урахуванням його припинення обумовить більш складний спосіб реального введення ПП «Сігма» у право володіння земельною ділянкою/земельними ділянками, відносно якої/яких у ПП «Сігма» наявний юридично значимий інтерес».

Тобто, судовими рішеннями у справі № Б11/013-10 (911/1959/20) лише встановлено, що спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_1 у складі ЦМК на аукціоні з реалізації майна банкрута. Однак, оскільки ПП «Сігма» придбало нерухоме майно за договором від 19.01.2009 до порушення справи про банкрутство, та оскільки договір є чинним, ПП «Сігма» має юридично значимий інтерес до спірної земельної ділянки, який має бути захищений.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів також вважає за необхідне звернутись до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19, в якій зазначається, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (про таке йдеться, зокрема, у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).

Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), та у постанові від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

У правовій позиції, викладеній у постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Оскільки під час судового розгляду було встановлено набуття ПП «Сігма» права власності на адміністративний корпус під літерою «А» загальною площею 850,9 кв.м та виробничий корпус під літерою «Б» загальною площею 2 806 кв.м, що розташовані у Києво-Святошинському районі Київської області, м. Вишневе, вул. Промислова, 9 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.01.2009, який є чинним, то, з огляду на вимоги ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України ПП «Сігма» також набула права і на земельну ділянку, вказану у договорі, у обсязі і на умовах, які були у попереднього власника. Оскільки у договорі від 19.01.2009 вказано площу земельної ділянки - 1,2928 га та її місцерозташування - м. Вишневе, вул. Промислова, 9, і матеріали справи містять копію акта про набуття попереднім власником (ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод») права власності на земельну ділянку площею 1,2928 га, яка розташована за адресою: м. Вишневе, вул. Промислова, 9 та має кадастровий номер 3222410600:01:001:0022, а також з огляду на підтвердження розташування придбаного ПП «Сігма» нерухомого майна на земельній ділянці, конфігурація та площа якої відповідає відомостям у державному акті на землю від 05.08.2008, колегія суддів приходить до висновку, що єдиним законним власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022, розташованою за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, 9, є ПП «Сігма».

Натомість, як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем та третьою особою, право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме, на спірну земельну ділянку із кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366127832224; номер запису про право власності/довірчої власності: 37423658) зареєстровано за ТОВ «ПНК Пром Груп», що, з огляду на встановлені судом обставини, - є порушенням права власності ПП «Сігма» на цю земельну ділянку.

У рішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.03.2024 у справі №369/4002/21 за позовом Приватного підприємства «Сігма» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Профкапітал» про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння встановлено, що 21.12.2017 відбувся аукціон з продажу майна підприємства-банкрута ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод». Аукціон було визнано таким, що відбувся. Об`єктом продажу є цілісний майновий комплекс ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» за адресою: вул. Промислова, 9, м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область, що включає майно, яке знаходиться на балансі ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» (об`єкти нерухомості, земельні ділянки, рухоме майно, автомобілі згідно з переліком, наведеним у оголошенні про проведення аукціону). Ціна продажу становила 642 950,78 грн без ПДВ. Переможцем аукціону став ОСОБА_1 .

Як встановлено судом першої інстанції у межах розгляду спору у справі, що переглядається, ОСОБА_1 набув право власності на цю земельну ділянку у зв`язку з придбанням ЦМК на аукціоні 21.12.2017, та у подальшому передав її як внесок до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНК Пром Груп» яким і було зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 за собою.

При цьому, ОСОБА_1 за собою не реєстрував право власності на спірну земельну ділянку.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка площею 1,2928 га з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022, яка станом на час розгляду справи перебуває у власності відповідача (за первісним позовом) - ТОВ «ПНК Пром Груп», безпідставно та неправомірно вибула із володіння власника - ПП «Сігма», - не з його волі, а саме, протягом дії рішення суду, яким було визнано недійсним у судовому порядку договір купівлі-продажу нежилих будівель від 19.01.2009 та у зв`язку з продажем майна (ЦМК, до складу якого увійшло і нерухоме майно предмет договору купівлі продажу від 19.01.2009 і спірна земельна ділянка, на якій воно розташоване) банкрута (ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод») на аукціоні у період чинності згаданого рішення суду.

Разом з цим, оскільки у подальшому ухвала Господарського суду Київської області від 08.07.2015 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2018, якою ухвала була залишена без змін були скасовані з прийняттям за наслідками нового розгляду цього спору протилежного рішення про відмову - договір купівлі-продажу від 19.01.2009 є дійсним з моменту його укладення.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що право власності ПП «Сігма» на спірну земельну ділянку підлягає захисту шляхом витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ТОВ «ПНК Пром Груп» на підставі та у відповідності до ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, і такий спосіб захисту є достатнім та ефективним.

Колегія суддів відхиляє апеляційні доводи Товариства про те, що судом першої інстанції не досліджено наявність у діях Товариства аспекту добросовісності, як умови застосування ст. 388 ЦК України до спірних правовідносин сторін. Судом не враховано правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19.

Так, у зазначених постановах Верховний Суд вказує на те, що якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Колегія судів враховує, що спірну земельну ділянку Товариство отримало у якості внеску до статутного капіталу, а не придбало її на підставі цивільного договору з третьою особою. Відповідно у суду відсутні підстави для висновку, що на момент реєстрації права власності на спірну земельну ділянку Товариство покладалось на певні правовстановлюючі документи, крім акту №1 приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «ПНК пром груп», серія та номер: 510, 511, виданий 02.07.2020, видавник: Парубець Є.B., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу та рішення № 1, серія та номер: 473, виданий 23.06.2020, видавник: Парубець Є. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

Переглядаючи рішення першої інстанції стосовно позовної вимоги ПП «Сігма» про скасування державної реєстрації права власності ТОВ «ПНК Пром Груп» на земельну ділянку із кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366127832224; номер запису про право власності/довірчої власності: 37423658) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ця вимога не є необхідною та ефективною у спірних відносинах.

Так, як було підкреслено Верховним Судом у постанові від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц, задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у задоволенні позовних вимог ПП «Сігма» про скасування державної реєстрації права власності необхідно відмовити.

Переглядаючи у апеляційному провадженні позовні вимоги ПП «Сігма» про скасування реєстрації у Державному земельному кадастрі земельних ділянок із кадастровими номерами 3222410600:01:001:00046 та 3222410600:01:001:0045, колегія суддів керується таким.

Стаття 79 Земельного кодексу України встановлює, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державний земельний кадастр», Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Відповідно до ч.9 ст. 24 Закону України «Про державний кадастр» при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

За ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Як встановлено судом першої інстанції та підтвердилось під час апеляційного перегляду спору, ТОВ «ПНК Пром Груп», позиціонуючи себе як «власник» спірної земельної ділянки, виготовило технічну документацію з поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 та здійснило реєстрацію у Державному земельному кадастрі двох новостворених земельних ділянок із кадастровими номерами 3222410600:01:001:00046 та 3222410600:01:001:0045. Водночас, ТОВ «ПНК Пром Груп» не було проведено державної реєстрації прав щодо цих земельних ділянок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Оскільки під час розгляду спору було встановлено, що єдиним законним власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 є ПП «Сігма», то дії ТОВ «ПНК Пром Груп» щодо поділу належної Підприємству землі та реєстрації такого поділу з формуванням двох нових земельних ділянок, колегія суддів кваліфікує як такі, що порушують право власності ПП «Сігма» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022.

Суд першої інстанції слушно наголосив на тому, що позовна вимога про скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок із кадастровим номерами 3222410600:01:001:00046 та 3222410600:01:001:0045, є похідною від позовної вимоги про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 площею 1,2928 га, розташованої за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, вулиця Промислова, земельна ділянка 9, цільове призначення: для виробничих потреб, і направлена на повне поновлення порушених прав і інтересів ПП «Сігма» як власника спірної земельної ділянки.

За встановленого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок із кадастровими номерами 3222410600:01:001:00046 та 3222410600:01:001:0045.

Також суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно відхилення судом першої інстанції як необґрунтованої заяви ТОВ «ПНК Пром Груп» про застосування строку позовної давності.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.07.2020 за Товариством з обмеженою відповідальністю «ПНК Пром Груп було зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022. Підстави для даної реєстрації такі: акт №1 приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «ПНК Пром груп», серія та номер: 510,511, виданий 02.07.2020, видавник: Парубець Є.B., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу та рішення № 1, серія та номер: 473, виданий 23.06.2020, видавник: Парубець Є. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

ПП «Сігма» довідалось про факт реєстрації за ТОВ «ПНК Пром груп» права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 і відповідно про неправомірне вибуття із володіння власника спірної земельної ділянки лише після його державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Оскільки загальна позовна давність для позовних вимог про витребування майна з незаконного чужого володіння становить три роки, то строк позовної давності для вимог ПП «Сігма» стосовно витребування у ТОВ «ПНК Пром груп» спірної земельної ділянки може вважатись таким, що не сплив 17.07.2023, оскільки позовна давність не могла розпочати свій перебіг раніше, ніж відбулась державна реєстрація спірної земельної ділянки за Товариством, і відповідно, ПП «Сігма» не могла дізнатись про порушення Товариством його прав на спірну земельну ділянку раніше, ніж відбулась реєстрація цього права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Водночас, із позовом ПП «Сігма» звернулось 16.06.2023, тобто в межах строку позовної давності.

Враховуючи встановлене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач в межах строків позовної давності звернувся до господарського суду із відповідним позовом, що виключає застосування строків позовної давності до вимог ПП «Сігма» та відмови у зв`язку з цим у задоволенні позову.

Колегія суддів також відхиляє доводи Товариства про те, що оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння Товариства ще у 25.02.2016, тобто тоді, коли ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» зареєстрував це право власності за собою, то строк позовної давності сплив ще у 2019 році. Матеріалами позову підтверджується, що відповідачем у справі є - ТОВ «ПНК Пром Груп», оскільки саме ним здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку. Відповідно, саме з дати вчинення запису починає перебіг строк позовної давності щодо позовних вимог, заявлених до ТОВ «ПНК Пром Груп». Вимоги ж до ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» - не заявлялись.

Щодо позову третьої особи із самостійними вимогами.

За змістом ст. 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін.

До позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 180 ГПК України, зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Верховний Суд неодноразово та послідовно вказував на те, що передбачене статтею 49 ГПК України право особи вступити у справу шляхом подання позову до однієї або декількох сторін не є абсолютним. Таке право можна реалізувати лише за умови дотримання вимог процесуального законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі №916/542/18 вказала, що позовна заява третьої особи відповідно до положень частини першої статті 49 ГПК України має містити самостійні вимоги саме на предмет спору у справі. При цьому як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Відтак вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

Слід акцентувати, що предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Водночас, підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Отже, позовна заява третьої особи має містити саме самостійні вимоги заявника щодо предмета спору у справі.

У свою чергу, самостійність вимог полягає в тому, що саме третя особа перебуває у правовідносинах із відповідачем, і що саме її право порушене. Тобто третя особа із самостійними вимогами заперечує/частково заперечує вимогу(ги) позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь.

Звертаючись із позовною заявою як третя особа із самостійними вимогами на предмет спору, як на підставу позовних вимог про визнання відсутнім у ПП «Сігма» права вимоги за договором від 19.01.2009 ОСОБА_1 вказав на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.03.2024 у справі №369/4002/21 за позовом Приватного підприємства «Сігма» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Профкапітал» про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, яким ПП «Сігма» відмовлено у задоволенні позову про витребування у відповідачів майна, придбаного за договором купівлі-продажу від 19.01.2009 року, а саме: адміністративного корпусу під літерою «А» загальною площею 850, 9 кв.м та виробничого корпусу під літерою «Б» загальною площею 2 806 кв.м, що розташовані у Києво-Святошинському районі Київської області, м. Вишневе, вул. Промислова, 9 у зв`язку з тим, що будівлі були знищені.

На переконання ОСОБА_1 відсутність нерухомості на спірній земельній ділянці виключає наявність у ПП «Сігма» права вимоги щодо спірної земельної ділянки.

Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими та безпідставними.

Право власності на землю набувається та припиняється за встановленими у законі підставами.

Підставою набуття права власності на спірну земельну ділянку є юридичний факт - договір купівлі-продажу від 19.01.2009 та норми права - ст.120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.

Статтею 140 ЗК України встановлено вичерпний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку. Підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом; є) примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності.

Оскільки позивач набув право власності на землю разом із набуттям права на нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 19.01.2009, то навмисне знищення цього майна іншою особою не припиняє набуте позивачем у встановленому законом порядку права власності на землю, оскільки така підстава відсутня у ст. 140 ЗК України.

У зв`язку з викладеним, також безпідставними є доводи ОСОБА_1 про те, що позовні вимоги ПП «Сігма» у справі, що переглядається, є похідними від вимог у справі №369/4002/21, і відмова у задоволенні позову у справі №369/4002/21 (рішення суду від 05.03.2024) унеможливлює задоволення вимог і у справі №911/1845/23.

Також, ОСОБА_1 наполягає, що саме він є власником спірної земельної ділянки, оскільки придбав її у складі ЦМК на аукціоні 21.12.2017, що виключає можливість застосування ст. 388 ЦК України.

Апелянти у справі посилаються на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2020 у справі №638/5388/14-ц, за якою на підставі ч.2 ст. 388 ЦК України не можна витребовувати майно, коли воно було примусово реалізоване в порядку виконання судових рішень.

Разом цим, як слушно зауважив представник ПП «Сігма», реалізація майна банкрута не є продажем майна у порядку, встановленому для виконання судових рішень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №908/976/19).

Колегія суддів, розглядаючи вимоги апеляційних скарг враховує, що ОСОБА_1 не реєстрував за собою право власності на спірну земельну ділянку, натомість, передав її у якості внеска у статутний капітал ТОВ «ПНК Пром Груп», яким і було зареєстровано за собою право власності на землю та вчинено дії з виготовлення технічної документації на поділ земельної ділянки на дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 3222410600:01:001:0045 та 3222410600:01:001:0046.

За таких обставин, а також оскільки судом під час розгляду спору у справі, що переглядається, встановлено, що єдиним законним власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 є ПП «Сігма», колегія суддів не вбачає жодних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , заявлених у позові третьої особи із самостійними вимогами.

ОСОБА_1 не підтвердив у нього наявність речових прав на спірну земельну ділянку, а також наявність порушення його прав позивачем або відповідачем.

Додатково, колегія суддів звертає увагу ОСОБА_1 на положення ст. 13 ЦК України, якими встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Колегія суддів акцентує увагу, що незважаючи на ухвалення Господарським судом Київської області ухвали від 11.12.2018, яка була залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 у справі № Б11/013-10 та якими відмовлено у задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 02.06.2015 №1152/9/10-13-10-09 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.01.2009, ОСОБА_1 не лише вчинив дії у результаті яких належне ПП «Сігма» майно було знищено (і це встановлено і судовим рішенням у справі №369/4002/21, і вбачається із наявного у матеріалах справи, що переглядається акту), але й передав спірну земельну ділянку у статутний фонд створеного ним Товариства, яким 17.07.2020 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 у період, коли договір купівлі-продажу від 19.01.2009 був чинним. У подальшому Товариством вчинено дії щодо поділу земельної ділянки, яка ані ОСОБА_1 , ані ТОВ «ПНК Пром груп» не належить.

Тобто ОСОБА_1 послідовно вчиняв дії, спрямовані на порушення цивільних прав ПП «Сігма».

Встановлене додатково підтверджує наявність підстав для захисту цивільних прав ПП «Сігма», у зв`язку з порушенням яких ним було заявлено позов та виключає задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , заявлених у позові третьої особи з самостійними вимогами.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, з огляду на викладене зазначає, що і ОСОБА_1 , і Товариству з обмеженою відповідальністю «ПНК Пром Груп» під час розгляду справи судом першої інстанції надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Доводи апеляційних скарг фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою наявним у матеріалах справи доказам, та повторюють доводи заяв по суті, поданих ОСОБА_1 та Товариством під час розгляду спору судом першої інстанції.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційних скарг, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі №911/1845/23 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скаргах, не вбачається.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на заявників - ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «ПНК Пром Груп».

Керуючись ст.ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНК Пром Груп» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 року у справі №911/1845/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 року у справі №911/1845/23 залишити без змін.

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в дохід Державного бюджету України 12 594,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ на виконання цієї постанови.

5. Матеріали справи №911/1845/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.02.2025.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

І.М. Скрипка