Постанова

від 07.02.2025 по справі 904/1496/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2025 року м.Дніпро Справа № 904/1496/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрне підприємство "ПРИДНІПРОВСЬКЕ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 року та додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2024 року у справі №904/1496/24 (суддя Манько Г.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА ВІЛМАР УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрне підприємство "ПРИДНІПРОВСЬКЕ"

про стягнення 286 838,73 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА ВІЛМАР УКРАЇНА" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрне підприємство "ПРИДНІПРОВСЬКЕ" 233 313, 19 грн основної заборгованості, 45 853, 56 грн - пені, 4 905, 08 грн - 3% річних, 2 766, 90 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував неналежним виконанням відповідачем умов договору на транспортно-експедиційне обслуговування вантажу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 року у даній справі позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрне підприємство "ПРИДНІПРОВСЬКЕ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА ВІЛМАР УКРАЇНА" заборгованість 233 313 грн 19 коп, пеню 4406 грн 91 коп, 3% річних 1798 грн 50 ко., інфляційні втрати 2766 грн 90 коп, судовий збір 3 634 грн 28 коп; в решті позову відмовлено.

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що належне виконання позивачем умов договору підтверджене підписаними без зауважень актами наданих послуг, наявними в матеріалах справи.

З урахуванням термінів, зазначених у нормативах і нормативних строках пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства Інфраструктури України № 958 від 28.11.2013 року, дату відправлення претензії разом з рахунками (07.12.2023 року), періодів нарахування, визначених позивачем у позовній заяві, позовні вимоги зі стягнення 3% річних та пені задоволено частково.

Додатковим рішенням суду від 31.07.2024 року у даній справі стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 29 074 грн.26 коп.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрне підприємство "ПРИДНІПРОВСЬКЕ" подало апеляційну скаргу на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 року та додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2024 року у справі №904/1496/24, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 року повністю, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви ТОВ "ДЕЛЬТА ВІЛМАР УКРАЇНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрне підприємство "ПРИДНІПРОВСЬКЕ" про стягнення заборгованості, штрафних санкцій, трьох процентів річних та інфляційних втрат в повному обсязі; скасувати додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2024 року та ухвалити нове додаткове рішення про відмову у задоволенні заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що в порушення умов договору позивачем не були направлені на адресу відповідача рахунки-фактури на оплату наданих послуг, отже, строк оплати для відповідача не настав.

Щодо зазначення судом першої інстанції про те, що умовами п. 6.4 договору адреса електронної пошти не визначена, апелянт вказує, що просив суд першої інстанції застосувати Принцип тлумачення правочинів "contra proferentem" (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem). Даний принцип означає, що слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.

На переконання скаржника позивач, як автор укладеного договору, не був позбавлений можливості здійснити уточнення щодо способу оплати, нюансів оплати, внесення доповнень до укладеного договору щодо порядку оплати, належного визначення електронної адреси тощо. Натомість, цим правом позивач не скористався, що призвело до невиконання умов договору саме з боку позивача.

При цьому, в укладеному договорі не передбачено надання рахунків-фактур будь-яким іншим способом, аніж на електронну пошту відповідача. Проте, позивач не надав доказів отримання відповідачем рахунків-фактур на його юридичну адресу. Між тим, суд прийняв за належне направлення таких рахунків-фактур на юридичну адресу відповідача засобами поштового зв`язку.

Апелянт зазначає, що враховуючи невизнання ним порушення умов спірного договору та наявності заборгованості, він також повністю заперечує і проти сум нарахованої пені, 3% річних та інфляційних витрат.

Скаржник звертає увагу, що вказавши суму нарахованої пені, штрафних санкцій та 3% річних, суд першої інстанції не зазначив, за який саме період нараховано дані суми, що підлягають стягненню з відповідача. Відтак, винесене рішення в даній частині є необґрунтованим.

На переконання скаржника додаткове рішення було прийнято судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, оскільки справа №904/1496/24 призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження з викликом сторін, про що винесено ухвалу від 15.04.2024 року. Натомість, заява від 29.07.2024 року була розглянута взагалі без винесення ухвали про прийняття такої заяви до розгляду та, відповідно, без встановлення строку відповідачу на подання своїх заперечень. Додаткове рішення було прийняте майже через 1,5 доби після подання заяви позивача.

При цьому, апелянт вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу є неспівмірним зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом та не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру.

Скаржник звертає увагу, що лише в апеляційній скарзі відповідач може обґрунтувати невідповідність заявленої суми нормам договору №20160/28 від 14.11.2023 року та наданій деталізації виконаних робіт.

Зазначає, що здійснивши аналіз ціни на правову допомогу та ціни позову, предмета та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, кількість сторін та інших учасників справи, значення для суспільного інтересу, відповідач акцентує увагу суду, що складності у розгляді справи не виникло, справа є стандартною щодо стягнення заборгованості за підписаними рахунками-фактурами (яких лише два), не виникло необхідності у збиранні доказів та/або додаткових доказів в процесі розгляду справи, а представник жодного разу не приймав участі у судових засіданнях.

Крім того, вважає, що існує невідповідність між детальним описом виконаних робіт та умовами додаткової угоди.

Позивач згідно відзиву на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що сторони самостійно погодили порядок встановлення факту надання послуг шляхом підписання актів наданих послуг. Відповідно, саме акти є належними доказами на підтвердження виконання позивачем власних зобов`язань за договором.

Позивач звертає увагу, що 07.12.2023 року засобами поштового зв`язку АТ "Укрпошта" позивачем було направлено на поштову адресу відповідача претензію про сплату заборгованості за договором. До претензії було додано акти надання послуг та відповідні рахунки на вказані суми.

Водночас, перед цим, позивачем на виконання вимог п. 6.4. договору, двічі надсилалися рахунки на електронну адресу відповідача.

Позивач окремо наголошує, що електронну адресу відповідача було погоджено сторонами у договорі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя доповідач: Верхогляд Т.А., судді: Іванов О.Г., Парусніков Ю.Б.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.10.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; вирішено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА ВІЛМАР УКРАЇНА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрне підприємство "ПРИДНІПРОВСЬКЕ" укладено договір №010623/2 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажу від 01.06.2023 року (а.с. 17-37).

Відповідно до п. 1.1. договору експедитор від свого імені, але за дорученням клієнта приймає на себе зобов`язання по організації робіт по транспортно-експедиційному обслуговуванню вантажу замовника - олії рослинні українського походження (надалі-вантаж), а клієнт зобов`язується оплатити послуги експедитора відповідно до умов даного договору.

Зобов`язання експедитора по транспортно - експедиційному обслуговуванню вантажу клієнта включають наступні види послуг/робіт: прийом, накопичення, зберігання та відвантаження вантажу на транспортні засоби, номіновані клієнтом, у тому числі на судна, через причал № 4 ДП "Морський Торговельний Порт "Південний" (далі - "Порт"), відповідно до письмових інструкцій клієнта; здійснення або організація здійснення кількісного та якісного контролю та обліку вантажу клієнта, що надходить/ відвантажується; організація робіт, пов`язаних з документальним супроводом і сертифікацією (за потреби) вантажу клієнта при відвантаженні (п. 1.2 договору).

Пунктом 2.1. договору визначено, що експедитор зобов`язується організувати і забезпечити приймання, зберігання і відвантаження вантажу на власних виробничих потужностях, що належать експедитору на підставі права власності та розташовані за адресою: Одеська обл., м. Южне, вул. Індустріальна, 6.

Зобов`язання сторін за цим договором виконуються з дати підписання впродовж терміну дії договору, як зазначено у п. 11.1. цього договору, але в будь-якому разі до повного виконання зобов`язань щодо повного розрахунку за надані послуги (п. 2.2 договору).

Згідно п. 6.1. договору всі розрахунки за надані послуги за цим договором клієнт здійснює з експедитором за ставками і в порядку, зазначених у додатках/доповненнях до даного договору, які є невід`ємною частиною цього договору.

Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок експедитора. Датою надання послуг вважається дата Акту виконаних робіт, що складається не рідше одного разу на календарний місяць - для послуг транспортно-експедиційного обслуговування по вантажу, відвантаженому автомобільним та/або залізничним транспортом; дата оформлення коносаменту - для послуг транспортно-експедиційному обслуговуванню по вантажу відвантаженому на судно (п. 6.2 договору).

За п. 6.3. договору оплата наданих послуг експедитора здійснюється клієнтом у наступному порядку: У разі наявності номінації клієнта на відвантаження вантажу, що знаходиться в резервуарах експедитора, експедитор виставляє попередній рахунок на передоплату послуг експедитора, наданих на дату виставлення рахунку, а клієнт зобов`язаний здійснити оплату рахунка експедитора до здійснення відвантажувальних операцій; остаточний рахунок за надані послуги експедитор виставляє після відвантаження вантажу клієнта на судно або інший транспортний засіб на підставі даних коносаменту або іншого відповідного транспортного документа; оплата за послугу зберігання понад термін технологічного зберігання вантажу, встановленого в п.2.4. договору, або окремо погодженого сторонами, здійснюється щомісячно на підставі відповідного рахунку та акту виконаних робіт, якщо інше не погоджено письмово сторонами.

Оплата наданих послуг експедитора здійснюється клієнтом на підставі рахунку експедитора протягом 3-х банківських днів з моменту отримання клієнтом рахунку по електронній пошті. (п. 6.4 договору).

У разі несвоєчасного здійснення клієнтом оплати остаточних рахунків експедитора, останній має право вимагати від клієнта оплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми затриманого платежу за кожен день прострочення, при цьому клієнт не звільняється від зобов`язань по оплаті рахунків, виставлених експедитором (п. 6.6 договору).

Також між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА ВІЛМАР УКРАЇНА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрне підприємство "ПРИДНІПРОВСЬКЕ" підписано додаток №1 до договору №010623/2 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажу від 01.06.2023 року, яким погоджено порядок та розмір оплати за надані/отримані послуги.

Матеріали справи містять акт надання послуг №90081009 від 19.06.2023 року на суму 500, 00 грн з ПДВ та акт надання послуг №90081015 від 30.06.2023 року на суму 232 813,19 грн з ПДВ.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, вказані акти сторонами підписано без зауважень.

До матеріалів справи позивачем долучено рахунок-фактуру №90081009 від 19.06.2023 року на суму 500,00 грн з ПДВ та рахунок - фактуру №90081015 від 30.06.2023 року на суму 232 813,19 грн з ПДВ (а.с. 43-44).

Також у справі наявні докази того, що позивач звертався до відповідача з претензією від 02.08.2023 року щодо сплати заборгованості в сумі 233 313,19 грн та повторно з такими ж вимогами звернувся 07.12.2023 року. До претензії від 07.12.2023 року позивачем було додано копії актів наданих послуг, копії рахунків - фактур на оплату.

Несплата відповідачем вказаної заборгованості стала причиною виникнення спору.

За змістом ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.627 ЦК України).

Положеннями ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Належне виконання зобов`язання є одним із фундаментальних принципів цивільного права. Зміст цього принципу полягає в тому, що виконання має бути проведене: 1) належними сторонами; 2) щодо належного предмету; 3) у належний спосіб; 4) у належний строк (термін); 5) у належному місці.

Відповідно до приписів ч.1 ст.929 ЦК України та ч.1 ст.316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 929 ЦК України).

Як зазначено вище, матеріали справи містять акт надання послуг №90081009 від 19.06.2023 року на суму 500, 00 грн з ПДВ та акт надання послуг №90081015 від 30.06.2023 року на суму 232 813,19 грн з ПДВ (а.с.41-42).

За змістом вказаних актів позивачем надано відповідачу послуги з переоформлення вантажу та зберігання олії на загальну сум 233 313, 19 грн.

Доказів оплати наданих послуг матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 6.4. договору оплата наданих послуг експедитора здійснюється клієнтом на підставі рахунку експедитора протягом 3-х банківських днів з моменту отримання клієнтом рахунку по електронній пошті.

Матеріали справи містять скріншоти електронних листів від 03.07.2023 року про направлення на електронну адресу, зазначену у договорі, рахунків та актів зберігання за червень (а.с. 45).

Також матеріали справи містять скріншот електронного листа про направлення на електронну адресу відповідача претензії (а.с. 46).

Разом з тим, із вказаних документів неможливо встановити, що відповідачу надсилались саме рахунок-фактура №90081009 від 19.06.2023 року на суму 500,00 грн з ПДВ та рахунок - фактура №90081015 від 30.06.2023 року на суму 232 813,19 грн з ПДВ.

Таким чином, матеріали справи не містять належних доказів направлення позивачем, з урахуванням вимог Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", на адресу відповідача рахунків у вказані позивачем у позовній заяві позивачем дати (03.07.2023 року).

Також позивачем не надано і доказів створення рахунків у вигляді електронного документа з дотриманням приписів Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" з накладанням електронного підпису та/або електронної печатки.

Матеріали справи містять експрес-накладну № 20400358569071 про направлення 31.10.2023 року документів приватній особі Василішину Олегу Ярославовичу (а.с. 51). Із вказаної накладної також неможливо встановити надсилання відповідачу зазначених вище рахунків.

Однак, в подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА ВІЛМАР УКРАЇНА" направило до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрне підприємство "ПРИДНІПРОВСЬКЕ" претензію від 07.12.2023 року щодо сплати заборгованості в сумі 233 313,19 грн. До вказаної претензії позивачем було додано копії актів наданих послуг, копії рахунків - фактур на оплату (52-55).

На підтвердження направлення вказаної претензії відповідачу позивач надав суду опис вкладення до цінного листа, у якому зазначені копії актів наданих послуг, копії рахунків - фактур на оплату. Також позивачем долучено накладну АТ "Укрпошта" № 0101048391371 та фіскальний чек від 07.12.2023 року (56-58).

Суд першої інстанції визнав опис вкладення належним доказом направлення вказаних документів та визначив дату направлення такої притензії саме 07.12.2023 року, та оскільки доказів вручення відповідачу вказаної претензії матеріали справи не містять, суд першої інстанції звернувся до нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства Інфраструктури України № 958 від 28.11.2013 року, та дійшов висновку про невиконання відповідачем обов`язку щодо сплати наданих позивачем послуг.

На думку колегії суддів питання належного направлення позивачем відповідачу рахунків на оплату не є визначальним у вирішенні даного спору.

Так, встановлено, що акти наданих послуг були підписані сторонам без зауважень, отже, відповідач підтвердив належне виконання позивачем умов договору та їх прийняття.

Згідно з ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 року №88, зареєстровано Міністерством юстиції України 05.06.1995 року за №168/04, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Таким чином, рахунки-фактури за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа (оскільки ними не фіксується будь-яка операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції), а мають лише інформаційний характер.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора згідно зі ст. 613 ЦК України. Тому наявність або відсутність рахунку-фактури у відповідача не звільняє останнього від обов`язку оплати за поставлений товар та не виключає відповідальність боржника за порушення зобов`язання.

З урахуванням встановлених вище обставин, строк виконання зобов`язань щодо оплати наданих послуг за договором на час звернення позивача до суду, є є таким, що настав. Відповідно, судом першої інстанції правомірно задоволено вимоги щодо стягнення з відповідача основної суми заборгованості.

Також позивачем було нараховано до стягнення з відповідача пеню у сумі 45 853, 56 грн, 3% річних у сумі 4 905, 08 грн та інфляційні втрати у сумі 2 766, 90 грн.

Відповідно до ч.1 ст.934 ЦК України за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до гл.51 ЦК.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 6.6. договору визначено, що у разі несвоєчасного здійснення клієнтом оплати остаточних рахунків експедитора, останній має право вимагати від клієнта оплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми затриманого платежу за кожен день прострочення, при цьому клієнт не звільняється від зобов`язань по оплаті рахунків, виставлених експедитором (п. 6.6 договору).

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом встановлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заявлених вимог, дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають: пеня у сумі 4406,91 грн, 3% річних у сумі 1798,50 грн, інфляційні втрати у сумі 2766,90 грн.

Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не зазначено період нарахувань та відповідно не вмотивовано стягнення вказаних вимог.

Так, дійсно, зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається мотивування ані підстав стягнення, ані періоду стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Разом з тим, здійснивши перевірку проведеного судом першої інстанції розрахунку штрафних санкцій, колегія суддів дійшла висновку, що він є обґрунтовано вірним і з цього приводу звертає увагу на наступне:

Суд першої інстанції визначив належним доказом направлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Аграрне підприємство "ПРИДНІПРОВСЬКЕ" претензії від 07.12.2023 року щодо сплати заборгованості в сумі 233 313,19 грн саме опис вкладення, та визначив дату направлення претензії саме 07.12.2023 року, а оскільки доказів вручення вказаної претензії матеріали справи не містять, суд першої інстанції звернувся до нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства Інфраструктури України № 958 від 28.11.2013 року.

Відповідно до розділу 2 вказаних нормативів затверджено наступні нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку):

1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1;

2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2;

3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3;

4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4,

де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання;

1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Таким чином, періодом нарахування пені є період з 16.12.2023 року по 07.01.2024 року, за яким сума пені складає 4 406, 91 грн.

Періодом нарахування 3% річних є період з 16.12.2023 року по 18.03.2024 року, за яким сума 3% річних складає 1 798, 50 грн.

Періодом нарахування інфляційних втрат є період грудень 2023 року лютий 2024 року, за яким сума інфляційних втрат складає 4 463, 61 грн. Оскільки позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у сумі 2 766, 90 грн, судом було стягнуто саме заявлену суму, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог.

Враховуючи зазначене вище, оскаржуване рішення є законним, хоча неналежним чином обгрунтованим. Відповідно, відсутні підстави для його скасування, оскільки порушення норм матеріального чи процесуального права, які б були підставою для скасування чи зміни висновків суду, не вбачається.

Щодо додаткового рішення колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Матеріали справи свідчать, що справа розглядалась за правилами загального позовного провадження, а рішення у справі приймалось у відкритому судовому засіданні за участю представника відповідача.

Разом з тим, судом першої інстанції було прийнято оскаржуване додаткове рішення без повідомлення сторін у справі, чим позбавлено відповідача змоги подати свої заперечення щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, судом першої інстанції було прийнято додаткове рішення з порушенням норм процесуального права.

Колегія суддів звертає увагу, що за змістом заяви про розподіл судових витрат та аналізу матеріалів справи, заявлені позивачем витрати є неспівмірними зі складністю справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваного додаткового рішення, з прийняттям нового рішення.

Так, відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У ч.ч. 1, 2 ст. 126 цього Кодексу визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч.ч.3 - 5 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову па (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).

Згідно із ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог ч.ч.4, 6 ст. 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Застосовуючи цю норму, Верховний Суд неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої' допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15; від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Принцип у частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст.129 ГПК України).

Колегія суддів виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Частини 4-6, 7, 9 статті 129 ГПК України також визначають випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Як зазначалося раніше, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правничу допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 року у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 року у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 року у справі № 904/3583/19.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

До того, ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами ст.ст. 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 року у справі № 911/2737/17).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити й оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру й обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та, навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази відповідно до ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому, згідно із ст.74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст.ст.75-79 ГПК України.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібні за змістом висновки наведено у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18, у додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 року у справі № 927/153/22).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 01.12.2021року у справі №910/20852/20, у додаткових постановах Верховного Суду від 29.02.2024 року у справі № 917/272/23, від 05.03.2024 року у справі № 916/2266/22, від 17.04.2024 року у справі № 910/19865/21 зазначено, що суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА ВІЛМАР УКРАЇНА" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з заявою про розподіл судових витрат, згідно якої просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрне підприємство "ПРИДНІПРОВСЬКЕ" судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 34 420,65 грн.

До матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги №20160/28 від 14.11.2023 року, підписаний адвокатським об`єднанням "АРЦІНГЕР" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА ВІЛМАР УКРАЇНА".

Також адвокатським об`єднанням "АРЦІНГЕР" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА ВІЛМАР УКРАЇНА" підписано додаткову угоду №1 від 14.11.2023 року до договору про надання правової допомоги №20160/28, в якій визначено перелік послуг, які адвокатське об`єднання надає позивачу.

Заявником долучено до матеріалів справи детальний опис виконаних робіт, із якого вбачається, що адвокатом були виконані наступні роботи: підготовка притензії до контагента; підготовка позовної заяви; формування додатків; підготовка клопотань про участь у судових засіданні в режимі відеоконференції; підготовка та подання відповіді на відзив.

За змістом поданої заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу, позивач просить стягнути з відповідача правничу допомогу відповідно до п. 3 додаткової угоди № 1 у розмірі 12% від фактично сплаченої відповідачем на користь клієнта суми заборгованості, що складає 34 420, 65 грн.

Вирішуючи, чи є розмір витрат на правову (правничу) допомогу обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, з урахуванням складності та значення справи для сторін, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Представник позивача у судових засіданнях 14.05.2024 року, 11.06.2024 року та 23.07.2024 участь не брав, що, відповідно, не потребувало витрат на транспорт, часу на доїзд до приміщення суду і очікування тощо (такий же висновок викладено у додаткових постановах Верховного Суду від 05.11.2024 року у справі № 27/55(914/536/23), від 26.11.2024 року у справі № 922/1792/24).

При цьому, позовна заява у справі не охоплює значного обсягу дослідження нормативно-правової бази; вивчення широкого обсягу документів; не вимагає дослідження значного обсягу судової практики. За своєю суттю та змістом дана справа є не складною. є типовою, розмір заявлених позовних вимог не є значним.

Отже, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правову (правничу) допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, через призму критеріїв, встановлених ч.5 ст. 129 ГПК України, керуючись ст.ст. 2, 80, 123, 126, 129 ГПК України, враховуючи заперечення відповідача, обсяг виконаних адвокатом позивача робіт, з урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, враховуючи критерій розумності розміру витрат, з огляду на конкретні обставини справи та фактичності і неминучості (необхідності) вказаного розміру витрат, колегія суддів дійшла висновку про необхідність покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених "ДЕЛЬТА ВІЛЬМАР УКРАЇНА" у суді першої інстанції у розмірі 10 000, 00 грн.

За встановлених вище обставин, скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрне підприємство "ПРИДНІПРОВСЬКЕ" підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4 ст.269 ГПК України).

За встановлених вище обставин справи, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 року не підлягає скасуванюю, а додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2024 року у справі №904/1496/24 підлягає скасуваню з прийняттям нового рішення.

Відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника, оскільки спір у даній справі виник в результаті його неправомірних дій.

Керуючись ст.ст.129, 269, 275, 276, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрне підприємство "ПРИДНІПРОВСЬКЕ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 року та додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2024 року у справі №904/1496/24 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 року у справі №904/1496/24 залишити без змін.

Додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2024 року у справі №904/1496/24 скасувати.

Прийняти нове додаткове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрне підприємство "ПРИДНІПРОВСЬКЕ" (51230, Дніпропетровська область, Новомосковський р-н., с. Голубівка, вул. Лесі Українки, буд. 10, ідентифікаційний код 41102163) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА ВІЛМАР УКРАЇНА" (65481, Одеська область, м. Южне, вул. Індустріальна, 6, ідентифікаційний код 33268860) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн. Видати наказ.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков