Постанова

від 27.01.2025 по справі 908/1313/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2025 року м.Дніпро Справа № 908/1313/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.

представники сторін у судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Пологівський олійноекстракційний завод" на рішення господарського суду Запорізької області від 01.08.2024 року у справі №908/1313/24 (суддя Дроздова С.С.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "А`РЕЙЛЛОГІСТИКС" (пров. Ященка Леопольда, буд. 15, корпус 3, м. Київ, 03022, ідентифікаційний код юридичної особи 43067084)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Пологівський олійноекстракційний завод" (провулок Туристський, буд. 5, м. Запоріжжя, 69032, ідентифікаційний код юридичної особи 00384147)

про стягнення 5 302 941,27 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "А`РЕЙЛЛОГІСТИКС" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Пологівський олійноекстракційний завод" про стягнення заборгованість зі сплати орендної плати за тимчасове платне користування вагонами у розмірі 4 534 920 грн 00 коп, інфляційних втрат у розмірі 113 703 грн 09 коп, трьох відсотків річних у розмірі 62 351 грн 24 коп, штрафних санкцій (пені) у розмірі 591 966 грн 94 коп.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 01.08.2024 року у цій справі, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "А`РЕЙЛЛОГІСТИКС" до Приватного акціонерного товариства "Пологівський олійноекстракційний завод" задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Пологівський олійноекстракційний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "А`РЕЙЛЛОГІСТИКС" 4 534 920 грн 00 коп заборгованості зі сплати орендної плати за користування вагонами, інфляційні втрати у розмірі 113 703 грн 09 коп, три відсотки річних у розмірі 62 351 грн 24 коп, штрафні санкції (пеню) у розмірі 591 916 грн 73 коп, 63 634 грн 69 коп. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з обставин доведення матеріалами справи факту порушення відповідачем зобов`язання за договором оренди № 01/06/2020 від 01.06.2020 року в частині належної сплати оренднорї плати та підтвердження заборгованості за договором в розмірі 4 534 920, 00 грн.

Наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат суд визнав вірним. Щодо розрахунку суми пені, суд дійшов висновку, що позивачем допущено арифметичні помилки.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Пологівський олійноекстракційний завод" звернулось з апеляційною скаргою до Центрального апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує наступне:

З моменту створення відповідача (1974 рік) і до 21.01.2023 року місцезнаходження відповідача було зареєстроване за адресою: Запорізька область, Пологівський район, місто Пологи, вул. Ломоносова, 36.

За зазначеною адресою до сьогоднішнього дня розташовані усі без виключення виробничі потужності відповідача та до початку військової агресії держави-агресора російської федерації проти України здійснювалася його господарська (виробнича) діяльність.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України внаслідок артилерійських та ракетних обстрілів міста Пологи були пошкоджені виробничі потужності відповідача. У зв`язку із цим, відповідач не зміг продовжувати свою виробничу діяльність і вимушений був повністю зупинити своє виробництво, у зв`язку з чим втратив прибуток та грошові кошти, необхідні для виконання взятих на себе договірних зобов`язань.

Про факти незаконного захоплення території та майна відповідача військовими підрозділами збройних сил російської федерації було проінформовано правоохоронні органи. У зв`язку з цим, слідчими Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування вказаних фактів у рамках кримінального провадження № 42022000000000615 від 24.05.2022 року.

Скаржник посилається на лист від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислової палати України і вказує на те, що ТПП України засвідчила вказаним листом виникнення форс-мажорних обставин.

Вказує також, що у січні 2023 року відповідач був вимушений перереєструвати своє місцезнаходження на неокупованій території України у місті Запоріжжі за адресою: Запорізька область, місто Запоріжжя, провулок Туристський, будинок 5. Проте, фактично не зміг відновити повноцінне ведення господарської діяльності, метою якої є отримання прибутку та за наслідком здійснення якої мав би можливість вийти з тимчасового скрутного матеріального (фінансового) становища.

На переконання скаржника, враховуючи той факт, що обставина форс-мажору є загальновідомим фактом, не припинила своєї дії і триває, зокрема, для відповідача, він звільняється від обов`язку щодо повідомлення позивача про її настання, а відтак, і від відповідальності за невиконання зобов`язання/неналежне виконання зобов`язань за укладеним з позивачем договором, а саме - від відповідальності за прострочення в оплаті орендної плати за тимчасове платне користування вагонами.

Позивач згідно відзиву на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що твердження відповідача про ухвалення судом не законного та не вмотивованого рішення у справі № 908/1313/24 є необґрунтованим та безпідставним, рішення суду винесене правомірно, з дотриманням норм чинного законодавства, вимоги відповідача, викладені у апеляційній скарзі, просить відхилити.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя доповідач: Верхогляд Т.А., судді: Іванов О.Г., Парусніков Ю.Б.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2024 року, після надходження справи на запит, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд апеляційної скарги призначено на 27.01.2025 року на 10:00 год.

Учасники справи участь своїх представників у судове засідання не забезпечили, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 27.01.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що 01.06.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "А`РЕЙЛЛОГІСТИКС" (далі - орендодавець) та Приватним акціонерним товариством "Пологівський олійноекстракційний завод" (далі- орендар) укладено договір № 01/06/2020 (а.с. 14-16).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає в оренду (тимчасове платне користування) орендарю, а орендар приймає технічно справні, придатні до експлуатації порожні залізничні вагони для перевезення зерна моделі 19-7053-02, укомплектовані візками моделі 18-7055 (далі - вагони або рухомий склад, або РС). Орендар приймає в користування вагони з метою перевезення шроту соняшникового та/або соєвого.

Згідно п. 1.3 в редакції додаткової угоди № 7 від 20.01.2022 року до договору № 01/06/2020 року від 01.06.2020 року сторони домовились, що вартість одного вагона станом на 20.01.2022 року становить 2 147 327, 28 грн, що дорівнює еквіваленту 75 600,00 доларів США (на дату підписання уповноваженими представниками сторін цієї додаткової угоди до договору за офіційним курсом НБУ гривні щодо долару США) (а.с. 24).

Територія використання вагонів Україна, країни СНД, країни Європи, інші країни (п. 1.5 договору).

Відповідно до п. 2.1 в редакції додаткової угоди № 7 від 20.01.2022 року до договору № 01/06/2020 від 01.06.2020 року передача вагонів в оренду оформлюється двостороннім актом прийому-передачі вагонів в оренду і проводиться за датою вказаною в такому акті. Дата, вказана в акті прийому-передачі вагонів в оренду, може співпадати з датою прибуття вагона на станцію прийому-передачі вагонів в оренду, відповідно до штемпеля в залізничній накладній станції прийому-передачі. Першим днем оренди вагонів вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін акту прийому-передачі вагонів від орендодавця до орендаря в оренду із зазначенням номерів вагонів та їх технічного стану.

Відповідно до пункту 7.1 договору строк оренди вагонів починається з дати підписання акту прийому-передачі вагонів в оренду та закінчується 31.05.2021 року включно або до дати підписання акту прийому передачі вагонів з оренди (в залежності від того, яка дата настане раніше).

Встановлено, що строк оренди вагонів неодноразово продовжувався (пролонгувався) сторонами шляхом підписання уповноваженими представниками сторін додаткових угод до договору, які є невід`ємними частинами договору.

На виконання умов договору, 01.06.2020 року уповноваженими представниками сторін підписано двосторонній акт прийому передачі вагонів в оренду, згідно якого орендодавець передав орендарю в оренду (тимчасове платне користування) придатні до експлуатації вагони у кількості 50 (п`ятдесят) одиниць (номери вагонів 95494571, 95491684, 95491817, 95491973, 95493854, 95492104, 95491676, 95494043, 95491940, 95491965, 95493722, 95493813, 95492450, 95494209, 95493680, 95494183, 95493961, 95497719, 95497727, 95947735, 95947743, 95497750, 95493656, 95492039, 95494233, 95494282, 95494316, 95494142, 95491759, 95491957, 95492005, 95494266, 95491668, 95492161, 95491783, 95493672, 95491601, 95492047, 95492062, 95491619, 95491841, 95491981, 95494456, 95494423, 95491726, 95492203, 95493821, 95494365, 95494068, 95493482), що підтверджується актом прийому передачі до договору № 01/06/2020 від 01.06.2020 року (а.с. 31).

30.12.2021 року між орендодавцем та орендарем укладено додаткову угоду до договору, відповідно до умов якої строк оренди вагонів починається з дати підписання акту прийому-передачі вагонів в оренду та закінчується 31.12.2023 року включно або до дати підписання акту прийому передачі вагонів з оренди (в залежності від того, яка дата настане раніше) (а.с. 22).

Частина вищезазначених вагонів у кількості 31 одиниці, а саме вагони номери 95494571, 95491684, 95491817, 95491973, 95493854, 95492104, 95491940, 95491965, 95493813, 95492450, 95494209, 95493680, 95494183, 95497719, 95497727, 95497750, 95493656, 95494282, 95494316, 95494142, 95491759, 95492005, 95491668, 95492161, 95492062, 95491619, 95491841, 95491981, 95494423, 95494068, 95493482 були повернуті орендарем орендодавцю з оренди, що підтверджується актами прийому передачі до договору № 01/06/2020 від 01.06.2020 року (а.с. 32-39).

Фактично в оренді орендаря до 31.12.2023 року перебували 19 вагонів, а саме вагони, номери яких 95491676, 95494043, 95493722, 95493961, 95947735, 95947743, 95492039, 95494233, 95491957, 95494266, 95491783, 95493672, 95491601, 95492047, 95494456, 95491726, 95492203, 95493821, 95494365, та які в подальшому, актом прийому передачі від 31.12.2023 року до договору № 01/06/2020 від 01.06.2020 року було повернуто відповідачу (а.с. 44).

Відповідно до п. 3.11 договору в редакції додаткової угоди № 3 від 23.12.2020 року (а.с. 19) до договору № 01/06/2020 від 01.06.2020 року орендар зобов`язується сплачувати орендну плату щомісяця протягом 5 (п`яти) банківських (операційних) днів з дня отримання від орендодавця рахунку. Рахунок може направлятися орендодавцем орендарю з використанням факсимільного чи електронного (е-mail) зв`язку.

На виконання умов договору позивач направляв відповідачу щомісяця, зокрема, у вересні (04.09.2023 року), жовтні (03.10.2023 року), листопаді (03.11.2023 року), грудні (04.12.2023 року) 2023 року та січні 2024 року (04.01.2024 року) акти приймання наданих послуг, які були підписані відповідачем без зауважень, та рахунки на оплату орендної плати за вказані місяці оренди 2023 року (а.с. 92-106).

Згідно п. 3.14 договору орендар зобов`язаний підписувати акти приймання наданих послуг орендодавця або надавати мотивовані заперечення протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня їх отримання. Акти приймання наданих послуг направляються орендодавцем орендарю не пізніше 5 (п`ятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому були надані послуги з оренди. Акти приймання наданих послуг можуть направлятися орендодавцем орендарю з використанням факсимільного чи електронного (e-mail) зв`язку. У разі ненадання орендодавцем вмотивованих заперечень від підписання актів приймання наданих послуг упродовж зазначеного проміжку часу, надані за цим договором послуги вважаються прийнятими орендарем і підлягають оплаті в порядку і за ціною, встановленими цим договором та додатковими угодами, узгодженими сторонами.

Оскільки відповідач орендну плату за тимчасове платне користування вагонами сплачував не в повному обсязі, за період з 01.08.2023 року по 31.12.2023 року утворилась відповідна заборгованість у розмірі 4 534 920, 00 грн.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати за тимчасове платне користування вагонами стало підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина 1 статті 629 Цивільного кодексу України).

Отже, у статті 629 Цивільного кодексу України закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання, його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 Цивільного кодексу України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиконанням Приватним акціонерним товариством "Пологівський олійноекстракційний завод" обов`язків щодо сплати орендної плати за договором № 01/06/2020 від 01.06.2020 року, який за своїм змістом є договором найму (оренди) майна. За цим договором позивач передав відповідачу у строкове платне користування майно - технічно справні, придатні до експлуатації порожні залізничні вагони для перевезення зерна моделі 19-7053-02, укомплектовані візками моделі 18-7055.

Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами частин першої-другої, п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказано вище, відповідно до п. 3.11 договору в редакції додаткової угоди № 3 від 23.12.2020 року до договору № 01/06/2020 від 01.06.2020 року, орендар зобов`язується сплачувати орендну плату щомісяця протягом 5 (п`яти) банківських (операційних) днів з дня отримання від орендодавця рахунку. Рахунок може направлятися орендодавцем орендарю з використанням факсимільного чи електронного (е-mail) зв`язку.

Користування відповідачем вагонами позивача підтверджується матеріалами справи, при цьому, вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Із матеріалів справи вбачається, що у спірний період фактично в оренді орендаря перебували 19 вагонів, а саме вагони номери яких 95491676, 95494043, 95493722, 95493961, 95947735, 95947743, 95492039, 95494233, 95491957, 95494266, 95491783, 95493672, 95491601, 95492047, 95494456, 95491726, 95492203, 95493821, 95494365.

Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 55 від 31.08.2023 року, № 67 від 30.09.2023 року, №76 від 31.10.2023 року, № 86 від 30.11.2023 року, № 94 від 31.12.2023 року підписані відповідачем без зауважень.

Відповідачем доказів сплати орендної плати у відповідності до чинного законодавства та у встановленому розмірі не надано, відсутність порушень умов договорів та чинного законодавства не доведено. Отже, висновок суду про стягнення заборгованості, розмір якої скаржник не оспорює, є законним та обгрунтованим.

За змістом апеляційної скарги апелянт просив повністю скасувати оскаржуване ним рішення та посилався на наявність форс -мажорних обставин, які на його думку, є підставою для висновку про відмову в задоволенні позову.

Такі доводи не обгрунтовані, суперечать нормам Цивільного кодексу України та відхиляються колегією суддів з огляду на наступне:

Як вказано вище, приписи статей 525, 526 Цивільного кодексу України не передбачають будь-яких підстав для звільнення сторони від виконання нею зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з частиною другою статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (див. пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі № 910/7495/16).

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі № 912/3323/20).

Разом з тим, форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 року у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 року у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 року в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 року у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 року у справі № 910/15264/21).

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 року у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Водночас у постанові від 31.08.2022 року у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

У свою чергу, в пунктах 75-77 постанови від 19.08.2022 року у справі № 908/2287/17 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала таке:

"Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Звідси Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу".

Крім того, повідомлення про форс - мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс - мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору. Такі висновки, викладено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 року у справі № 910/6234/22.

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс - мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі. Подібний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 року у справі № 904/5328/21.

Сторони договору у розділі 6 передбачили форс-мажорні обставини.

6.1 Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором в разі виникнення обставин непереборної сили, до яких відносяться: повені, землетруси, пожежі, аварії або стихійні лиха, зокрема: військові дії, страйки, дії і рішення державних органів, що перешкоджають належному виконанню цього Договору.

6.2 Сторона, для якої виникла неможливість належного виконання зобов`язань за цим Договором у зв`язку з дією непереборної сили, зобов`язана протягом 10 (десяти) днів сповістити про це іншу сторону в письмовому вигляді. В іншому випадку посилання на обставини непереборної сили вважається необґрунтованим. Початок і строк дії обставин непереборної сили повинен бути підтверджений довідками Торгово-Промислової палати України або її регіональних відділень.

6.3. Термін (строк) виконання зобов`язань для сторони, що підпала під дію обставин непереборної сили за Договором, продовжується на час, протягом якого останні будуть діяти, але не більше 30 (тридцяти) календарних днів.

6.4 У разі дії обставин непереборної сили більше зазначеного в п. 6.3 Договору строку, кожна зі сторін має право в односторонньому порядку відмовитися від виконання своїх зобов`язань за Договором та розірвати його.

Наявність форс-мажорних обставин у цій справі відповідачем обумовлено повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України, що стало підставою для введення в Україні воєнного стану та окупація російською федерацією місцезнаходження виробничих потужностей відповідача.

Проте, з боку відповідача (орендаря) не надано відповідних доказів повідомлення орендодавця (позивача) про неможливість виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили. Відсутні докази Торгово-промислової палати України щодо виникнення обставин непереборної сили та унеможливлення виконання зобов`язання саме за укладеним сторонами договором і саме внаслідок непереборної сили.

Також матеріали справи не містять доказів, що за зверненням відповідача до Торгово-промислової палати України отримано сертифікат (відповідь) стосовно того, що введення воєнного стану є форс-мажорні обставини та є об`єктивною неможливістю виконувати свої зобов`язання за спірним договором.

Крім того, воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти.

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи свідчать, що протягом 2023 року відповідач використовував орендовані вагони, оскільки не повертав їх позивачу, та підписував акти здачі-приймання робіт (послуг), відповідно, продовжував здійснювати підприємницьку діяльність.

За встановлених вище обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 4 534 920, 00 грн заборгованості зі сплати орендної плати за тимчасове платне користування вагонами.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 113 703, 09 грн, 3% річних у розмірі 62 351, 24 грн, штрафні санкції (пеню) у розмірі 591 966, 94 грн.

Відповідно до частини першої статті 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 5.1 договору визначено, що у разі порушення термінів оплати, обумовлених в п. 3.11 договору орендодавець має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Суд першої іннстанції, перевіривши розрахунок суми пені, дійшов висновку, що позивачем допущено арифметичні помилки та висновку, що стягненню підлгає сума пені в розмірі 591 916, 73 грн.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, здійснений судом першої інстанції, вважає такий розрахунок обгрунтованим та погоджується з наведеним висновком.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат суд першої інстанції визнав вірним.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів вважає його обгрунтвоаним та таким, що підлягає задоволенню, а саме: підлягають стягненню вимоги 3 % річних в розмірі 62 351, 24 грн та вимоги інфляційних витрат в розмірі 113 703, 09 грн.

З урахуванням фактичних обставин справи, підтверджених відповідними доказами, з огляду на норми законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У цій справі, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення, тому колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Пологівський олійноекстракційний завод" на рішення господарського суду Запорізької області від 01.08.2024 року у справі №908/1313/24 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 01.08.2024 року у справі №908/1313/24 залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на Приватне акціонерне товариство "Пологівський олійноекстракційний завод".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова складена у повному обсязі 07.02.2025 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя О.Г. Іванов