Рішення

від 31.01.2025 по справі 902/1266/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" січня 2025 р. Cправа № 902/1266/24

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІС-ПРОФ" (просп. Івана Франка, буд. 22, оф. 2, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, 51937)

до: Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" (вул. Миру, буд. 77, смт Турбів, Вінницький (Липовецький) район, Вінницька область, 22513)

про стягнення 416 513,81 грн

за участю секретаря судового засідання Розгон Н.В.,

представників сторін:

позивача Федоренко Р.В. згідно ордеру (в режимі відеоконференції);

відповідача не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № б/н від 20.11.2024 (вх. № 1320/24 від 28.11.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІС-ПРОФ" з вимогами до Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" про стягнення заборгованості за Договором поставки № 100524 від 10.05.2024 у загальному розмірі 416 513,81 грн, з яких: 282 000,00 грн - основний борг; 27 466,23 грн - пеня; 25 353,44 грн - 24% річних; 11 194,14 грн - інфляційні втрати; 70 500,00 грн - штраф.

Правовими підставами звернення до суду позивача із вказаним позовом стало неналежне виконання Приватним акціонерним товариством "Турбівський каоліновий завод" зобов`язань за Договором поставки № 100524 від 10.05.2024 в частині проведення розрахунків за поставлений товар.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2024 справу розподілено судді Матвійчуку В.В.

Суд, ухвалою від 02.12.2024 за вказаним позовом відкрив провадження у справі №902/1266/24 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 24.12.2024.

Суд, ухвалою від 04.12.2024, постановив провести судове засідання призначене на 24.12.2024 та всі подальші судові засідання у справі № 902/1266/24 в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Вінницької області, забезпечивши участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІС-ПРОФ" у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 30.01.2025, про що 24.12.2024 постановлено протокольну ухвалу.

На визначену судом дату представник позивача з`явився в режимі відеоконференції.

Відповідач правом участі в засіданні суду не скористався. При цьому суд зважає, що про дату, час та місце слухання справи останній повідомлений належним чином ухвалою суду від 24.12.2024, яка відповідно до сформованої в КП "ДСС" довідки про доставку електронного листа була доставлена до електронної скриньки відповідача - 25.12.2024 о 16:51 год.

В судовому засіданні 30.01.2025, суд, заслухавши вступне слово представника позивача, провів стадію з`ясування обставин та перевірки їх доказами, та оголосив перерву в судовому засіданні в межах дня до 12 год 30 хв.

Під час перерви через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла заява №б/н від 30.01.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/986/25 від 30.01.2025) представника позивача - адвоката Федоренка Р.В. про відшкодування витрат на правничу допомогу, які поніс позивач при розгляді даної справи.

Після закінчення перерви суд видалився до нарадчої кімнати для постановлення судового рішення.

Після виходу з нарадчої кімнати 31.01.2025 вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення відповідно до положень ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

10.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІС-ПРОФ" (далі по тексту Постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Турбівський каоліновий завод" (далі по тексту Покупець, відповідач) було укладено Договір поставки № 100524 (далі по тексту Договір), за яким Постачальник бере на себе зобов`язання здійснити поставку Покупцю, а Покупець - прийняти та оплатити поставлені Постачальником контейнера поліпропіленові (далі по тексту - Товар) (а.с. 9-11).

Найменування, асортимент, кількість, ціна Товару визначаються на підставі видаткових накладних Постачальника (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору загальна кількість Товару, що поставляється за умовами даного Договору, складається із загальної кількості відвантажених партій Товару, згідно до підписаних Сторонами видаткових накладних та інших супровідних документах.

Згідно із п. 2.2 Договору бажану для отримання кількість товару Покупець замовляє шляхом подання Постачальнику заявки: письмової, усної, телефоном, електронною поштою, електронними месенджерами, тощо.

Пунктом 2.3 Договору визначено, що остаточна кількість товару в кожній конкретній партії у відповідних одиницях виміру та грошовому вираженні вказується у відповідній видатковій накладній, товарно-транспортному документі та інших супровідних документах.

Постачання Товару здійснюється партіями, згідно відповідних видаткових накладних, транспортних та інших супровідних документів на умовах ЕХW (склад постачальника) за адресою: м. Кам`янське, вул. Берегова, 4-а або на умовах DDP (склад покупця) за адресою: Вінницька обл., смт. Турбів, вул. Миру, 77 у редакції Правил Інкотермс-2010. Адреса поставки між Сторонами попередньо узгоджується (п. 3.1 Договору).

За змістом п. 3.2 Договору Постачальник зобов`язаний передати товар Покупцеві протягом 3 (трьох) календарних днів з дати узгодження Заявки конкретної партії Товару.

Відповідно до п. 3.3 Договору обов`язок Постачальника передати Товар Покупцеві вважається виконаним у момент надання Товару в розпорядження Покупця. Товар вважається наданим у розпорядження Покупця, якщо у строк, встановлений п. 3.2. цього Договору, він готовий до передання Покупцеві у місці, вказаному в п. 3.1. цього Договору.

Згідно із п. 3.4 Договору датою відвантаження Товару вважається дата передачі Товару Постачальником безпосередньо Покупцю або Перевізнику для доставки Покупцеві по товарно-транспортному документу.

Право власності на Товар, переходить від Постачальника до Покупця з моменту передачі Товару Покупцеві або уповноваженої ним особі та оформлення (підписання) Сторонами видаткової накладної та/або товарно-транспортних документів (п. 3.5 Договору).

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що ціна за Товар визначається у рахунках-фактурах на Товар.

Відповідно до п. 4.3 Договору розрахунки здійснюються Покупцем в національній валюті України - гривні, в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника на підставі виставленого Постачальником рахунку-фактури протягом 40 (сорока) банківських днів з дня отримання Рахунка-фактури.

Згідно із п. 5.1 Договору Товар повинен супроводжуватись наступними документами: рахунок-фактура; технічний опис Товару, виданий виробником, або інший документ, який підтверджує якість Товару; товарно-транспортна накладна; видаткова накладна. Всі супровідні документи, що поставляються разом з Товаром, повинні бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України, в т.ч. Податкового Кодексу України та ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Приймання Товару по якості та кількості здійснюється при передачі Товару Постачальником Покупцеві, або вповноваженому їм особі. Приймання Товару здійснюється відповідно до видаткової накладної, вимогам виробника Товару, по кількості шляхом перерахування, по якості згідно документів, що підтверджують якість Товару або технічним вимогам виробника (п. 5.2 Договору).

За умовами п. 5.3 Договору приймання Товару по кількості і якості здійснюється Сторонами в порядку, визначеному чинним законодавством України і цим Договором. При прийманні продукції Сторони керуються Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку по кількості, затвердженою постановою Держарбітражу СРСР від 15.06.1965 р. № П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку по якості, затвердженою постановою Держарбітражу СРСР від 25.04.1966 р. № П-7.

Відповідно до п. 8.1 Договору за невиконання або неналежне виконання цього Договору Сторони несуть відповідальність у порядку та на умовах, що передбачені чинним законодавством України та цим Договором,

У пункті 8.2 Договору сторони погодили, що у разі порушення Покупцем строку оплати за Товар, він зобов`язаний уплатити Постачальнику:

- пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості несвоєчасно оплаченого Товару за кожен день порушення строку оплати;

- штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченого Товару у разі прострочення оплати від 15 до 30 днів;

- штраф у розмірі 25% від вартості несвоєчасно оплаченого Товару у разі прострочення оплати понад 30 днів;

- втрати від інфляції за весь час прострочення;

- 24 відсотка річних від простроченої суми.

Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2023 року, а в частині взаєморозрахунків Сторін та оплати штрафних санкцій до повного їх здійснення (п. 10.4 Договору).

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками, у встановленому порядку Договір не оспорено та не визнано недійсним, доказів розірвання Договору матеріали справи не містять. Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов Договору поставки № 100524 від 10.05.2024 та згідно із заявки № 2024/05-10 від 10.05.2024 (а.с. 12), поставлено відповідачу товар на загальну суму 372 000,00 грн, що стверджується наявними у матеріалах справи накладною № 22 від 14.05.2024 (а.с. 14) та товарно-транспортною накладною № 1405/3 від 14.05.2024 (а.с. 15).

Вказана накладна та товарно-транспортна накладна підписана позивачем та відповідачем. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у накладній та товарно-транспортній накладній товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.

За доводами позивача, за вищевказану поставку товару відповідач провів часткові розрахунки в сумі 90 000,00 грн, а саме:

25.06.2024 у сумі 50 000,00 грн, згідно платіжної інструкції № 750 (а.с. 16);

08.08.2024 у сумі 20 000,00 грн, згідно платіжної інструкції № 834 (а.с. 17);

22.08.2024 у сумі 20 000,00 грн, згідно платіжної інструкції № 876 (а.с. 18).

У гарантійному листі № 21/10-01 від 21.10.2024 відповідач визнав заборгованість перед позивачем та зобов`язався її оплатити, а саме: 70% від суми до кінця жовтня та 30% - до кінця листопада.

З метою врегулювання спору в позасудовому порядку, позивач звернувся до відповідача з претензією від 08.11.2024 про сплату заборгованості за поставлений товар в сумі 282 000,00 грн, пеню в сумі 21 980,66 грн, 70 500,00 грн, 24% річних в сумі 22 806,00 грн та інфляційні втрати в сумі 5 730,00 грн, яка останнім залишена без відповіді та задоволення.

Оскільки остаточний розрахунок за поставлений товар відповідачем здійснено не було, позивач просить стягнути суму боргу в розмірі 282 000,00 грн в примусовому порядку.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України (надалі ГК України) встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений між сторонами Договір поставки № 100524 від 10.05.2024.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу

Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Як підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, ним в порушення прийнятих на себе зобов`язань за Договором не було здійснено остаточної оплати вартості поставленого позивачем товару на суму 282 000,00 грн.

Поряд з цим суд враховує позицію, викладену у постанові КГС ВС від 08.06.2022 у справі № 913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати заборгованості, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

В силу приписів ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.3 Договору сторони погодили, що розрахунки здійснюються Покупцем в національній валюті України - гривні, в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника на підставі виставленого Постачальником рахунку-фактури протягом 40 (сорока) банківських днів з дня отримання Рахунка-фактури.

Отже, прострочення відповідача щодо оплати вартості отриманого товару виникло за спливом 40 банківських днів з дня отримання Рахунка-фактури, що кореспондується із приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України.

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 282 000,00 грн основного боргу є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними доказами не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 27 466,23 грн - пені, 25 353,44 грн - 24% річних, 11 194,14 грн інфляційних втрат, 70 500,00 грн - штрафу.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 27 466,23 грн - пені та 70 500,00 грн - штрафу, суд зважає на таке.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною другою статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частинами 1, 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Враховуючи вищенаведені положеннями законодавства, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Тлумачення умов укладеного сторонами договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Частинами 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом вищевказаних положень законодавства розмір пені та штрафу за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені та штрафу, або містить умову про те, що вони нараховуються відповідно до чинного законодавства, сума пені та штрафу може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Пунктом 8.2 Договору сторони погодили, що у разі порушення Покупцем строку оплати за Товар, він зобов`язаний уплатити Постачальнику, зокрема: пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості несвоєчасно оплаченого Товару за кожен день порушення строку оплати; штраф у розмірі 25% від вартості несвоєчасно оплаченого Товару у разі прострочення оплати понад 30 днів.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, судом виявлено помилку, яка полягає у включенні в періоди прострочення день проплат. Вказана помилка вплинула на розмір заявленої до стягнення пені за періоди: з 11.07.2024 по 07.08.2024; з 08.08.2024 по 21.08.2024; з 22.08.2024 по 19.11.2024.

Здійснивши власний розрахунок пені, судом, за періоди прострочення: з 11.07.2024 по 07.08.2024; з 08.08.2024 по 21.08.2024; з 22.08.2024 по 19.11.2024 отримано 27 437,82 грн (розрахунок додається).

Відтак, вимога позивача про стягнення пені, підлягає до часткового задоволення, у розмірі 27 437,82 грн. Щодо вимоги про стягнення 70 500,00 грн штрафу, суд, задовільняє її в межах, заявлених позивачем.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 25 353,44 грн - 24% річних та 11 194,14 грн інфляційних втрат, суд зважає на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, п. 8.4 Договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 24%.

За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача 24% річних та інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, судом виявлено помилку, яка полягає у включенні в періоди прострочення день проплат. Вказана помилка вплинула на розмір заявлених до стягнення 24% річних за періоди: з 11.07.2024 по 07.08.2024; з 08.08.2024 по 21.08.2024; з 22.08.2024 по 19.11.2024.

Здійснивши власний розрахунок 24% річних, судом, за періоди прострочення: з 11.07.2024 по 07.08.2024; з 08.08.2024 по 21.08.2024; з 22.08.2024 по 19.11.2024 отримано 25 327,21 грн (розрахунок додається).

Відтак, вимога позивача про стягнення 24% річних, підлягає до часткового задоволення, у розмірі 25 327,21 грн. Щодо вимоги про стягнення 11 194,14 грн інфляційних втрат, суд, виходячи з положень ч. 1 ст. 14 ГПК України, задовільняє її в межах, заявлених позивачем.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Водночас, відповідачем не надано належних доказів в спростування доводів позивача та підтверджених матеріалами справи обставин.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають до часткового задоволення, з наведених вище мотивів.

Вирішуючи питання судових витрат суд враховує таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні до суду позивачем, згідно платіжної інструкції № 21586 від 20.11.2024, сплачено судовий збір в загальному розмірі 6 247,71 грн, за ставкою 1,5 відсотка ціни позову.

Виходячи з розміру правомірно заявлених позовних вимог в розмірі 416 459,17 грн, розмір судового збору становить 6 246,89 грн.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 6 246,89 грн, решта суми судового збору покладаються на позивача.

Щодо вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 13 500,00 грн, суд враховує таке.

Відповідно ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду: копію договору про надання правової допомоги № 81/юо-0522-2 від 18.05.2022, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Федоренко, Сологуб і партнери"; акт надання послуг № 2 від 30.01.2025; ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АЕ № 1335551 від 19.11.2024; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2354 від 20.09.2011.

Згідно із п. 1 Договору Замовник (ТОВ "ДЕЛІС-ПРОФ") доручає, а Виконавець (АО "Федоренко, Сологуб і партнери") бере на себе зобов`язання в обсязі та на умовах, передбачених Даним Договором надавати юридичну допомогу та представляти в суді, правоохоронних, контролюючих і державних органах, підприємствах, установах, організаціях та перед фізичними особами інтереси Клієнта: ТОВ "ДЕЛІС-ПРОФ".

Відповідно до п. 2 Договору адвокати, їх помічники та інші працівники Виконавця виконують наступну правову роботу: подання позовних заяв, відзивів, заперечень, скарг, пояснень, клопотань, заяв, тощо, та ведення справ у всіх судових органах, місцевих, господарських, адміністративних судах, апеляційних та касаційних інстанціях з питань захисту інтересів Клієнта, з усіма правами, наданими законом захиснику, позивачу, відповідачу, потерпілому, третій особі, у тому числі з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладення мирової угоди, оскарження рішення суду, подачі виконавчого листа та судового наказу до стягнення, а також здійснення представництво та захист інтересів Клієнта в усіх відповідних установах, підприємствах, організаціях, в суді, у місцевих радах, виконавчих та розпорядчих органах, правоохоронних та контролюючих органах і інших державних органах, з усіх питань, пов`язаних з діяльністю Клієнта, в тому числі у кримінальних, цивільних, господарських справах, справах про адміністративні правопорушення і справах адміністративного судочинства.

За змістом п. 3 Договору на виконання зазначених обов`язків Адвокатам Виконавця дозволяється поширювати відомості про Клієнта, які стали відомі їм, третім особам, яких необхідно буде залучити або до яких необхідно буде їм звернутися і надається право: ведення від імені Клієнта переговорів та попереднього узгодження всіх процедурних питань, подання різних документів, в тому числі заяви, позови, скарги, клопотання, запити в усі необхідні установи та організації, отримувати довідки, документи, відомості, знайомитися з матеріалами справ, робити з них витяги, одержувати копії ухвал, постанов і інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, засіданнях органів, що розглядають справи про адміністративні правопорушення, та перевірках (планових, позапланових, оперативних, зустрічних та ін.), подавати та витребувати докази, брати участь у їх досліджені, заявляти клопотання та відводи, давати усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати вироки, постанови, рішення та ухвали суду, правоохоронних та контролюючих органах, підписувати від імені Клієнта процесуальні та інші документи, посвідчувати копії документів, виконувати всі інші дії та формальності, необхідні для виконання наданих цим Договором повноважень. Помічникам Адвокатів та іншим працівникам Виконавця надається право виконувати вище наведені дії, крім тих, що належать до повноважень Адвокатів.

Згідно із п. 4 Договору Замовник зобов`язується: а) своєчасно забезпечувати Виконавця всім необхідним для виконання даних йому доручень, передбачених Даним Договором, документами в потрібній кількості примірників, нормативними актами, що регулюють діяльність Клієнта, канцелярським приладдям, робочим місцем, транспортними засобами; б) оплачувати витрати, необхідні для виконання його доручень; в) оплачувати послуги Виконавця.

За роботу, виконану Виконавцем, з урахуванням складності справи, кваліфікації і досвіду Адвокатів, фінансового стану Замовника та витраченого Адвокатами Виконавця часу, та на покриття фактичних витрат Виконавця, пов`язаних з наданням правової допомоги, Замовник сплачує йому: аванс у розмірі 11 050,00 грн під час підписання Договору, фіксований гонорар (без врахування авансу) - 850,00 грн за одну годину роботи адвоката і 550,00 грн за одну годину роботи помічника адвоката та поточний гонорар, розмір якого погоджується сторонами щомісячно в рахунках (додаткових угодах), протягом трьох днів з для погодження чергового рахунку (додаткової угоди). У разі надання послуг після 18-00, вихідні і святкові дні та у відрядженні їх вартість збільшується у два рази (п. 5 Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання, укладений безстроково та припиняється за погодженням сторін, договір може бути розірваний достроково за взаємною згодою сторін або за умови систематичного невиконання умов договору однієї із сторін, з попередженням її за один місяць. При цьому замовник зобов`язаний оплатити виконавцю гонорар за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а виконавець зобов`язаний повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору (п. 7 Договору).

30.01.2025 замовником та виконавцем підписано акт надання послуг № 2 за Договором про надання правової допомоги № 81/юо-0522-2 від 18.05.2022, згідно якого визначено перелік послуг наданих адвокатом замовнику на суму 13 500 грн:

1. Ведення судової справ по стягненню боргу з ПАТ "Турбівський каоліновий завод". Первинна консультація вивчення матеріалів та визначення правової позиції: кіл-сть 1; од. - послуга; ціна 2 000,00 грн; сума 2 000,00 грн.

2. Підготовка письмових доказів: кіл-сть 1; од. - послуга; ціна 500,00 грн; сума 500,00 грн.

3. Складання заяви: кіл-сть 1; од. - послуга; ціна 500,00 грн; сума 500,00 грн.

4. Складання позовної заяви: кіл-сть 1; од. - послуга; ціна 4 500,00 грн; сума 4 500,00 грн.

5. Розрахунок штрафних санкцій: кіл-сть 1; од. - послуга; ціна 2 000,00 грн; сума 2 000,00 грн.

6. Участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції: кіл-сть 2; од. - засідань; ціна 2 000,00 грн; сума 4 000,00 грн.

Суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 13 500,00 грн не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково, - керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22.

Системний аналіз норм Господарського процесуального кодексу України, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку про те, що вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною, із застосуванням критеріїв, визначених у статті 126 та частинах 5- 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування / заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд і ухвалює рішення в цій частині.

У пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 ГПК України.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Такі висновки викладені у додатковій постанові Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 910/9714/22.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

Водночас, дослідивши надані заявником докази, суд дійшов висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 13 500,00 грн не в повній мірі відповідає наведеним вище критеріям.

Так, витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункт 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

Вирішуючи питання про відшкодування позивачеві понесених ним витрат на правничу допомогу за рахунок іншої сторони, суд зважає, що є безпідставним включення до судових витрат послуги з підготовки письмових доказів, зазначеної в п. 2 акту, оскільки за умовами пункту 4 Договору саме Замовник зобов`язаний своєчасно забезпечувати Виконавця всім необхідним для виконання даних йому доручень, зокрема, документами в потрібній кількості примірників. Разом з цим, підготовка письмових доказів не може включатись саме до витрат на професійну правничу допомогу, така діяльність адвоката не пов`язана з наданням правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення, а носить суто технічний характер, що може і повинна виконуватись навіть некваліфікованим персоналом, а відтак і не може оплачуватись на рівні оплати послуг адвоката.

Вказана послуга не є послугою з надання правничої допомоги у розумінні ст. 1, 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а тому витрати на її надання не підлягають покладенню на відповідача.

Проаналізувавши акт надання послуг № 2 від 30.01.2025, суд вказує, що за Актом містяться шість пунктів щодо наданої адвокатом професійної правничої допомоги (первинна консультація вивчення матеріалів та визначення правової позиції; підготовка письмових доказів; складання позовної заяви; розрахунок штрафних санкцій; участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції та складання заяви).

Як вбачається з матеріалів справи, 30.01.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" представником позивача - адвокатом Федоренком Р.В. надіслано заяву № б/н від 30.01.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/986/25 від 30.01.2025) про відшкодування витрат на правничу допомогу, які поніс позивач при розгляді даної справи. Іншої заяви матеріали справи не містять.

Суд враховує, що Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 наголосила на тому, що заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Згідно з наведеною позицією Верховного Суду, оскільки подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору, відтак, дані витрати залишаються за позивачем.

Решта зазначених вище витрат на правову допомогу у загальній сумі 12 500,00 грн, понесених Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІС-ПРОФ", визнаються судом обґрунтованими.

Суд зважає, що за усталеною практикою Верховного Суду витрати на професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, тому надання документів на підтвердження сплати таких витрат на час вирішення судом питання про їх розподіл не є обов`язковими і встановлення належності цього доказу на цьому етапі не матиме суттєвого впливу на вирішення відповідного питання

Оскільки проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов`язково інша сторона, то якщо вона не заперечує, у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт (постанова КГС ВС від 24.11.2020 у справі № 911/4242/15).

Відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката до суду не подано.

У відповідності до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що судом задоволено позовні вимоги позивача частково, тому на відповідача покладаються понесені позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 12 498,36 грн, решта суми судових витрат на професійну правничу допомогу залишаються за позивачем.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" (вул. Миру, буд. 77, смт Турбів, Вінницький (Липовецький) район, Вінницька область, 22513; код ЄДРПОУ 05474145) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІС-ПРОФ" (просп. Івана Франка, буд. 22, оф. 2, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, 51937; код ЄДРПОУ 20197393) 282 000 грн 00 коп основного боргу, 27 437 грн 82 коп пені, 70 500 грн 00 коп штрафу, 11 194 грн 14 коп інфляційних втрат, 25 327 грн 21 коп - 24% річних, 6 246 грн 89 коп витрат зі сплати судового збору та 12 498 грн 36 коп - витрат на правничу допомогу.

Примірник рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 07 лютого 2025 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи