Рішення

від 07.02.2025 по справі 910/14082/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.02.2025Справа № 910/14082/24Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, м. Київ

до Приватного акціонерного товариства "Київстар", м. Київ

про стягнення 63 319,52 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

15.11.2024 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Київстар" (відповідач) суми штрафних санкцій в розмірі 63 319,52 грн, нарахованих на підставі положень ст. 785 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою від 05.12.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 05.12.2024 року в електронному вигляді було надіслано відповідачу в його електронний кабінет (довідка про доставку електронного листа 09.12.2024 року міститься в матеріалах справи).

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 24.12.2024 року (включно).

23.12.2024 року від відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та відзив на позовну заяву. У відзиві відповідачем зазначено, що Договір оренди після 22.10.2018 року поновився на новий строк (на 4 роки), а тому, строк дії договору до 22.10.2022 року, у зв`язку з чим не могла йти мова про повернення майна з оренди, а тому і відсутнє як таке прострочення яке могло би бути основою для стягнення неустойки. Також відповідачем наголошено на тому, що після закінчення строку дії договору найму в наймача не виникає відповідного грошового зобов`язання та обов`язку зі сплати орендної плати (він припиняється, в зв`язку з чим не застосовуються на майбутнє і положення щодо порядку обчислення орендної плати, в т.ч. врахування індексу інфляції тощо), таким чином позивачем неправомірно обчислюється неустойка із щомісячним застосуванням індексів інфляції. Відповідачем у відзиві також заявлено клопотання про зменшення заявленої неустойки до 30%.

30.12.2024 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що договір неодноразово пролонгувався на підставі ст. 764 ЦК України і востаннє 22.10.2020 року. При цьому, листом від 24.09.2020 року позивач повідомляв відповідача про припинення дії договору 22.10.2020 року, у випадку непогодження відповідача з новими умовами. Щодо інфляційних нарахувань, то позивач зазначив, що інфляційне коригування неустойки в договорах оренди це важливий інструмент, що забезпечує захист економічних інтересів орендодавця. Зважаючи на це, розмір неустойки підлягає коригуванню відносно індексу інфляції. Щодо зменшення неустойки позивач заперечував, зазначаючи, що прострочення повернення майна призвело до упущеної вигоди, через яку позивач втратив можливість передати його в оренду іншому орендарю, що могло б забезпечити додатковий дохід.

06.01.2025 року від відповідача до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому ним викладено аналогічну позицію, зазначену у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 23.12.2024 року. Та у запереченнях відповідачем наголошено, що правомірним є «очищення» неустойки від інфляційних нарахувань.

Ухвалою від 22.01.2025 року у задоволенні заяви відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у справі №910/14082/24 було відмовлено.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.10.2014 року між Регіональним відділенням фонду державного майна України по місту Києву (далі - орендодавець) та Приватним акціонерним товариством "Київстар" (далі - орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6951 (далі - Договір).

До вказаного Договору сторонами вносились зміни шляхом укладення Договорів про внесення змін, зокрема №6951/01 від 16.03.2017, №6951/02 від 16.02.2018.

Відповідно до п. 1.1 Договору (з урахуванням внесених змін) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 8,59 м.кв. (частина даху будівлі площею 4,0 м.кв. та частина холу технічного поверху площею 4,59 м. кв.), яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Банкова, 11, корпус 1 (реєстровий номер 21714657.95.ААААЛК040) (далі - майно), перебуває на балансі Управління адміністративними будинками Державного управління справами, код ЄДРПОУ 21714657 (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.04.2014 року і становить за незалежною оцінкою 545 185,00 грн без урахування ПДВ.

Згідно з п. 1.2. Договору майно передається в оренду з метою розміщення 4-оьх антенно-фідерних пристроїв (на даху), для розміщення обладнання базової станції (у холі).

У п. 2.1 Договору сторони погодили, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

22.10.2014 сторони підписали Акт приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Банкова, 11, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування об`єкт оренди.

Згідно з п. 3.1., 3.3. Договору (з урахуванням внесених змін) орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2017 - 8 868,05 грн. Орендна плата за перший місяць оренди жовтень 2017 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за жовтень місяць 2017 року.

Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутрумувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. (п. 3.6. Договору).

У п. 10.1. Договору сторони погодили, що договір укладено строком на 1 рік, що діє з 22.10.2014 до 22.10.2015 включно.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору (п. 10.4 Договору).

Згідно з п. 10.10 Договору майно вважається поверненим орендодавцю/ балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання.

Відповідно до договору від 16.02.2018 №6951/02 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна №6951 від 22.10.2014 сторони домовились продовжити договір оренди на 1 рік, що діє до 22.10.2018 включно.

Як зазначає позивач, 18.08.2020 Регіональне відділення отримало лист ПрАТ «Київстар» №17809/05 від 02.07.2020 щодо продовження Договору оренди №6951 від 22.10.2014 на наступний термін.

Своєю чергою, Регіональне відділення, відповідно до ч. 9 ст. 18 Закону про оренду №157-ІХ, наказом від 24.09.2020 №758 прийняло рішення про оголошення аукціону, за результатом якого, Договір може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем.

Листом від 24.09.2020 № 30-06/8236 Регіональне відділення повідомило Орендаря про прийняте рішення щодо продовження зазначеного Договору оренди шляхом проведення аукціону, за результатами якого Договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем. Також цим листом Регіональне відділення повідомило, що до моменту укладання договору з переможцем електронного аукціону на продовження договору оренди або до підписання додаткової угоди про продовження Договору оренди майна (якщо за результатами електронного аукціону чинного Орендаря буде визначено переможцем), договір оренди від 22.10.2014 №6951 є чинним та користування державним майном на визначений вище таким чином термін є платним, а також про те, що у разі, якщо Орендар не погоджується з викладеними у листі умовами, або у разі настання випадку, передбаченого п. 152 Порядку, цей лист Регіонального відділення вважається Заявою про припинення дії договору оренди від 22.10.2014 № 6951 та останній припиняє свою дію 22 жовтня 2020 року.

У зв`язку з непогодженням відповідачем із зазначеним листом, Регіональним відділенням було прийнято розпорядження №18 від 09.06.2021 щодо припинення договору оренди державного майна №6951 від 22.10.2014, за яким зазначений договір вважається припиненим з закінчення строку дії договору, а саме з 22.10.2020 року.

10.02.2022 року сторони підписали Акт приймання-передачі нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Банкова, 11, відповідно до якого орендар повернув, а орендодавець прийняв із користування нерухоме майно (об`єкт оренди).

Листом №30-06/1219 від 16.02.2022 року позивач повідомив відповідача, що на підставі Акту приймання-передачі (повернення) нерухомого майна до договору від 22.10.2014 року №6951 майно вважається повернутим 10.02.2022 року. Окрім того, у листі зазначено, що оскільки за відповідачем рахується штраф у сумі 182 139,00 грн, тому відповідач має його сплатити.

Листом №30-05/3867 від 26.09.2022 року повторно вимагав відповідача сплатити неустойку протягом 10 днів з дня отримання листа (докази отримання листа 0103281161702 містяться в матеріалах справи).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачем пред`явлено вимоги про стягнення з відповідача неустойки за час прострочення повернення об`єкта з оренди в період з 23.10.2020 по 10.02.2022 у розмірі 63 319,52 грн, враховуючи, що суму в розмірі 334 383,44 грн вже відповідачем сплачено на користь позивача, і позивачем враховано вказану суму в рахунок часткового погашення неустойки відповідно до законодавства та умов Договору.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що Договір оренди після 22.10.2018 року поновився на 4 роки, а не на 1 рік, а тому, строк дії договору до 22.10.2022 року включно, у зв`язку з чим не могла йти мова про повернення майна з оренди, а тому і відсутнє як таке прострочення яке може би бути основою для стягнення неустойки. Також відповідачем наголошено на тому, що після закінчення строку дії договору найму в наймача не виникає відповідного грошового зобов`язання та обов`язку зі сплати орендної плати (він припиняється, в зв`язку з чим не застосовуються на майбутнє і положення щодо порядку обчислення орендної плати, в т.ч. врахування індексу інфляції тощо), таким чином позивачем неправомірно обчислюється неустойка із щомісячним застосуванням індексів інфляції. За розрахунками відповідача розмір неустойки (без врахування його платекжів) має становити 364 800,00 грн. Відповідачем у відзиві також заявлено клопотання про зменшення заявленої неустойки до 30%.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом вище, сторони 22.10.2014 уклали Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6951.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до частини 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною другою статті 785 ЦК України визначено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до частини другої ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Отже, виходячи із змісту частини першої статті 759 та частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.

Як встановлено судом Договором від 16.02.2018 №6951/02 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна №6951 від 22.10.2014 сторони домовились продовжити договір оренди на 1 рік, що діє до 22.10.2018 включно.

22.10.2018 та 22.10.2019 відбулось продовження договору на 1 рік, відповідно, на підставі ст. 764 ЦК України.

З 01.02.2020 введений в дію Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 №157-IX.

Згідно з п. 2 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX, договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше:

- набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року;

- після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

17.06.2020 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів "Деякі питання оренди державного та комунального майна" № 483 від 03.06.2020, якою серед іншого затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна та Перелік підприємств, установ, організацій, що надають соціально важливі послуги населенню.

Частиною 1 статті 18 Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX передбачено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

За змістом частини 2 цієї статті, без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:

- укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше;

- укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону;

- укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону;

- укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX, договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт.

Позивач зазначає, що спірний договір оренди припинив свою дію 22.10.2020, в силу закінчення строку, на який його було укладено та відсутністю наміру продовжувати його дію, про що відповідач повідомлений листом від 24.09.2020 № 30-06/8236.

Окрім того, Розпорядженням №18 від 09.06.2021 щодо припинення договору оренди державного майна №6951 від 22.10.2014, Договір вважається припиненим з закінчення строку дії договору, а саме з 22.10.2020 року.

У відзив на позовну заяву відповідач зазначив про безпідставність вимоги позивача про повернення майна в період до 22.10.2022 року, оскільки дія Договору була продовжена до 22.10.2022 року.

Однак, суд зазначає, що продовження договору здійснюється у відповідності до порядку, визначеному Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX, чого відповідачем не враховано, та про що зазначено вище.

Отже, враховуючи, що відповідачем, у даному випадку, не доведено дотримання умов для продовження договору оренди, безпідставними є доводи відповідача про те, що договір продовжився на той самий строк, на який його було укладено, а саме на 4 роки.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6951 від 22.10.2014 припинив свою дію 22.10.2020.

При цьому, сторонами у відповідності до приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не вирішено у встановленому чинним законодавством порядку питання пролонгації договору.

Відповідно до частини 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Тобто, припинення договору оренди свідчить про відсутність у орендаря правових підстав для подальшого користування об`єктом оренди та виникає зобов`язання з повернення об`єкту оренди.

Отже, оскільки договір припинив свою дію 22.10.2020, а відповідач повернув орендоване майно лише 10.02.2022 (відповідно до Акту приймання-передачі нерухомого майна від 10.02.2022 року), то відповідачем допущено прострочення виконання зобов`язання з повернення майна з оренди.

Позивачем заявлено до стягнення неустойку в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України в сумі 63 319,52 грн (за вирахуванням проведеної відповідачем оплати в розмірі 334 383,44 грн, яка відповідачем не заперечена), яка розрахована ним за період: з 23.10.2020 по 10.02.2022.

Так, відповідно до наданого позивачем розрахунку, сума нарахованої неустойки за вказаний вище період - 394 702,96 грн, сума сплачених відповідачем коштів - 334 383,44 грн, різниця - 63 319,52 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що позивач нараховує неустойку з її щомісячною індексацією, хоча такого роду коригування (інфляційне) не передбачено жодною нормою закону (ст. 785 ЦК України безпосередньо не встановлює вимогу про таке коригування), а також воно суперечить і факту припинення відповідного договору оренди; при розрахунку та застосуванні неустойки за ч. 2 ст. 785 ЦК України вона (чи її база) не підлягає коригуванню на індекс інфляції.

Перевіряючи вказані доводи, судом встановлено таке.

З розрахунку позивача вбачається, що нарахована неустойка в кожному наступному місяці здійснена з урахуванням індексу інфляції, тобто за аналогією з нарахуванням орендної плати, якби договір продовжував свою дію, оскільки саме умовами договору, зокрема п. 3.3 передбачено, що плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

В той же час, права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин та визначали взаємні права та обов`язки щодо правомірного користування, переходять у сферу охоронних правовідносин, які виникають у зв`язку з порушенням зобов`язання та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

Таким чином, суд зазначає, що неустойка передбачена ст. 785 ЦК України не є грошовим зобов`язанням за договором у формі плати за користування майном, а є мірою відповідальності, яка застосовується до орендаря, що не виконав своєчасно майнове зобов`язання за договором, тому до неустойки не може застосовуватися індекс інфляції, який за своєю природою є компенсацією втрат орендаря від знецінення грошових коштів, які орендар має сплачувати з метою виконання грошового зобов`язання (орендна плата) за користуванням майном під час дії договору.

Тому, з моменту припинення договору вже не може формуватися сума орендної плати, за умовами договору, оскільки у орендаря виникає майнове зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди орендодавцю і у разі його не повернення орендодавець має право застосувати неустойку як спосіб забезпечення майнового зобов`язання.

Аналогічної позиції дотримується Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 09.07.2024 у справі №904/4484/23.

Відтак, орендодавець при розрахунку неустойки мав взяти суму орендної плати, яка була нарахована за останній місяць оренди, як базову (фіксовану), і не застосовувати щомісячну індексацію до базової орендної плати, після припинення договору.

З огляду на викладене, неустойка, заявлена позивачем за період з 23.10.2020 по 10.02.2022 становить наступні суми:

- за 9 днів жовтня 2020 неустойка склала 3 384,25 грн;

- неустойка за період з листопада 2020 по січень 2022 (15 місяців) становить 174 852,90 грн;

- за 10 днів лютого 2022 неустойка склала 4 163,16 грн.

Таким чином, за перерахунком суду, загальний розмір неустойки за період: з 23.10.2020 по 10.02.2022 становить 364 800,62 грн, а не 397 702,96 грн, як нараховано позивачем.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у спірний період відповідач здійснював сплату орендної плати в розмірі 334 383,44 грн, що останнім не заперечено.

Враховуючи викладене, беручи до уваги суму неустойки за перерахунком суду, враховуючи оплати, які враховані позивачем у розрахунку, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем за неустойкою становить 30 417,18 грн (364 800,62 грн - 334 383,44 грн = 30 417,18 грн), у зв`язку з чим, вимоги позивача в цій частині є частково обґрунтованими, зокрема у розмірі 30 417,18 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що у даному випадку наявні підстави для суттєвого зменшення заявленої неустойки на підставі ст. 551 ЦК України.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2024 справі №910/14706/22 дійшов висновку, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України у сукупності з частиною 4 статті 231 зазначеного Кодексу).

Отже, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою (див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19) і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі.

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Аналогічні за змістом висновки щодо застосування приписів статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України викладено Верховним Судом у постановах, зокрема від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду(п. 7.42 постанови Верховного Суду від 19.01.2024 у cправі № 911/2269/22).

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

У зв`язку з викладеним Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

У даному випадку, вирішуючи питання що зменшення неустойки, суд враховує, що протягом усього періоду відповідач сплачував платежі балансоутримувачу та орендодавцю, позивачу не було завдано збитків зв`язку з несвоєчасним поверненням орендованого майна, сторони на наступний день після повернення об`єкту оренди уклали новий договір оренди щодо цього ж майна (Договір оренди від 11.02.2022 року №9043).

Враховуючи інтереси обох сторін, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, враховуючи діяльність відповідача, а також специфіку та розмір об`єкта оренди, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства (справедливість, добросовісність, розумність), суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру неустойки на 30% (від суми неустойки 30 417,18 грн).

Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка в сумі 21 292,03 грн (30 417,18 грн - 30% = 21 292,03 грн), у зв`язку з чим суд задовольняє позовні вимоги частково.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення 21 292,03 грн неустойки.

Судовий збір у розмірі 1 454,58 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру обґрунтованих позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київстар» (ідентифікаційний номер 21673832, місцезнаходження: 03113, місто Київ, вул. Дегтярівська, будинок 53) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (ідентифікаційний код 19030825, місцезнаходження: 01032, м. Київ, бул. Т. Шевченка, буд. 50-Г) суму неустойки в розмірі 21 292,03 грн (двадцять одна тисяча двісті дев`яносто дві гривни 03 копійки) та суму судового збору у розмірі 1 454,58 грн (одна тисяча чотириста п`ятдесят чотири гривни 58 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ