Рішення

від 22.01.2025 по справі 914/755/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2025 Справа № 914/755/22

за позовом: Першого заступника Стрийської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі

позивача: Львівської обласної державної адміністрації, м.Львів

до відповідача ОСОБА_1 , м.Кам`янка Стрийського району Львівської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Національний природній парк Сколівські бескиди

про зобов`язання повернути на користь держави самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0045 га, шляхом демонтажу споруд

Суддя Кітаєва С.Б.

За участю секретаря Сосницької А.А

Представники сторін:

від прокуратури: Місінська М.А. - прокурор;

від позивача: КобилецькийА.І. - представник;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Першого заступника Стрийської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про зобов`язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повернути на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0045 га, розташовану неподалік водоспаду «Кам`янка», яка знаходиться у кварталі 8 виділ НОМЕР_1 Сколівського лісництва на території Національного природного парку «Сколівські Бескиди» в напрямку с. Кам`янка Стрийського району Львівської області в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4624582500:02:000:0005, шляхом демонтажу самовільно збудованої капітальної споруди у вигляді дерев`яної будівлі.

Ухвалою суду від 23.05.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 22.06.2022. Ухвалою суду від 22.06.2022 підготовче засідання відкладено на 07.07.2022.

Ухвалою суду від 07.07.2022 провадження у справі №914/755/22 зупинено до прийняття рішення по справі №453/121/22 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.197-1 КК України.

14.10.2024, за вх.№24843/24, від прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 914/755/22, у зв`язку з усуненням обставин, що викликали зупинення провадження у даній справі, оскільки 06.09.2024 у справі №453/121/22 винесено ухвалу про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.197-1 на підставі ст.49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.

Ухвалою суду від 24.10.2024 провадження у справі № 914/775/22 поновлено, продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 14.11.2024.

Ухвалою від 14.11.2024 судом повідомлено відповідача та третю особу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 28.11.2024.

15.11.2024, за вх.№27715/24, через систему «Електронний суд» від позивача поступили додаткові пояснення у справі.

25.11.2024, за вх.№28552/24, через систему «Електронний суд» від прокуратури поступили пояснення у справі.

26.11.2024, за вх.№4401/24, через систему «Електронний суд» від прокурора поступило клопотання, в якому просить первісного відповідача у даній справі ФОП ОСОБА_1 замінити на належного відповідача ОСОБА_1 .

З підстав, викладених в ухвалі від 28.11.2024 суд постановив клопотання Прокуратури від 26.11.2024 (вх.№4401/24 від 26.11.2024) задоволити та вважати належним відповідачем у справі ОСОБА_1 ; закрити підготовче провадження у справі №914/755/22 та призначити справу до судового розгляду по суті на 11.12.2024.

Підготовче засідання 11.12.2024 не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Кітаєвої С.Б. у відпустці. У зв`язку з подальшою тимчасовою непрацездатністю судді Кітаєвої С.Б. ухвалою суду від 23.12.2024 призначено судове засідання на 22.01.2025

В судове засідання 22.01.2025 прокурор та представник позивача з`явилися, позовні вимоги підтримали, просили їх задоволити з підстав викладених у позовній заяві та наданих поясненнях.

Відповідач в судове засідання 22.01.2025 не з`явився, причин неявки не повідомив.

Третя особа явку представника в судове засідання не забезпечила.

Суд зазначає, що поштова кореспонденція (ухвали суду від 23.10.2023, від 15.11.2023 та від 13.12.2023), надсилалася за адресою місця проживання відповідача та повернулася на адресу суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Таким чином, суд констатує, що учасники є належним чином повідомлені про розгляд їхньої справи у суді та мали можливість, передбачену законом, на реалізацію своїх прав та законних інтересів, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу.

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Оскільки до суду не надходило жодних клопотань від відповідача та третьої особи по суті спору (відповідач відзив не подав, проти позову не заперечив), які не перешкоджають можливості вирішенню справи по суті, враховуючи наданий процесуальним законом строк для розгляду відповідної справи, суд дійшов висновку розглянути спір по суті.

Частиною дев`ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні справу розглянуто по суті та оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представника прокуратури та відповідача, суд зазначає наступне.

Наявних матеріалами справи підтверджується, що в ході здійснення слідчим відділенням поліції №3 Стрийського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області досудового розслідування у кримінальному провадженні №12021141300000205 від 03.11.2021 встановлено, що Фізична особа підприємець ОСОБА_1 у 2015 році (більш точної дати встановити органу досудового розслідування не представилось можливим), не маючи жодних дозволів від органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, всупереч встановленому законом порядку, умисно, протиправно, самовільно зайняв земельну ділянку 0,0045 га, розташовану неподалік водоспаду «Кам`янка», яка знаходиться у кварталі 8 виділ 7 Сколівського лісництва на території Національного природного парку «Сколівські Бескиди» в напрямку с. Кам`янка Стрийського району Львівської області в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4624582500:02:000:0005, яка згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 189491 від 20.04.2005 перебуває у постійному користуванні Національного природного парку «Сколівські Бескиди» та знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Кам`янка і відноситься до особливо цінних земель, на якій здійснив самовільне будівництво капітальної споруди у вигляді дерев`яної будівлі, що відноситься до IV групи капітальності.

Під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні проведено комплексну земельно-технічну та будівельно-технічну експертизи судовими експертами Тернопільського відділенням Київського НДІСЕ - Переймибідою В.М., Олійником В.Л. Вказані судові експерти попереджені відповідно до ст.70 та п.2 ст.102 КПК України про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України за завідомо неправдивий висновок та за ст. 385 КК України за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків.

Згідно висновку комплексної земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 17.08.2021 №535/836/21-22 встановлено, що об`єкти будівництва (в т.ч. і самовільно збудовано ОСОБА_1 споруда у вигляді дерев`яної споруди) розміщені на території НПП «Сколівські Бескиди» в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4624582500:02:000:0005, та відповідають IV класу капітального будівництва.

Крім того, в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42021142330000011 від 13.04.2021, з якого постановою прокурора виділено матеріали кримінального провадження та як докази долучено до кримінального провадження №12021141300000205 від 03.11.2021, слідчим СВ відділення поліції №3 Стрийського РУП ГУНП у Львівській області проведено огляд місця події за участю спеціаліста - землевпорядника ФОП ОСОБА_2 (кваліфікаційний сертифікат інженера землевпорядника №014576 від 05.10.2020). В ході огляду місця події встановлено, що вказана дерев`яна споруда знаходяться в межах прибережної захисної смуги, що підтверджується додатками до протоколу огляду місця поді у виді фототаблиці та плану топографо-геодезичної зйомки.

За наслідками проведеного досудового розслідування 04.02.2022 Стрийською окружною прокуратурою скеровано до Сколівського районного суду для розгляду по суті обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12021141300000205 від 03.11.2021 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 197-1 КК України.

Як вбачається з ухвали Сколівського районного суду від 06.09.2024 у справі № 453/121/22, судом звільнено від кримінально відповідальності ОСОБА_1 , у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження закрито. Поруч з тим в ухвалі встановлено, що ОСОБА_1 у 2015 році, самовільно зайнявши земельну ділянку площею 0,0028 га, що знаходиться у кв. 8 вид. 7 Сколівського лісництва на території Національного природного парку «Сколівські Бескиди», здійснив самочинне будівництво капітальної споруди у вигляді дерев`яної одноповерхової будівлі, що відноситься до IV групи капітальності. Однак, у цій же ухвалі судом констатовано те, що обвинувачений вину визнає у повному обсязі та щиро розкаюється.

Окрім цього, факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки підтверджується актом перевірки №937/02/1297 від 14.12.2021 Державної екологічної інспекції у Львівській області.

Так, Державною екологічною інспекцією у Львівській області встановлено, що в районі водоспаду «Кам`янка» біля автодороги Сколе-Кам`янка на орієнтовній відстані від 1 метра до 5 метрів від автодороги у кварталі 8, виділ 7 Сколівського лісництва наявний факт самовільно зайняття земельних ділянок в межах земель природо-заповідного фонду, що передані у постійне користування Національному природному парку «Сколівські Бескиди» для збереження та використання національних природних парків на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 189491 від 20.04.2005 на земельній ділянці з кадастровим номером 4624582500:02:000:0005 шляхом встановлення дерев`яних споруд для реалізації промтоварів та продуктів харчування. Крім того встановлено, що самовільно зайнятті земельні ділянки розташовані в межах прибережної захисної смуги річки Кам`янка, чим порушено вимоги ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України. Також встановлено, що об`єкт №13 збудований ОСОБА_1 та площа самовільно зайнятої земельної ділянки внаслідок встановлення дерев`яної споруди становить 0,0045 га, з них в межах земель природо-заповідного фонду 0,0028 га. Відстань від урізу води річки Кам`янка до об`єкту становить 24,20 м.

В акті перевірки №937/02/1297 від 14.12.2021 Державної екологічної інспекції у Львівській області вказано, шо крутизна схилів на території в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4624582500:02:000:0005 із сторони річки Кам`янка біля водоспаду «Кам`янка» становить 22* 16 59.

Підставою для представництва інтересів держави, шляхом подання прокурором позову є бездіяльність органу, уповноваженого згідно Закону вживати відповідні заходи реагування з метою захисту інтересів держави, а також реагування прокурором на незаконне самовільне захоплення особливо цінних земель, що у свою чергу порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, а тому також і порушує інтереси держави.

Відтак прокуратура звернулась з позовом про зобов`язання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повернути на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0045 га, розташовану неподалік водоспаду «Кам`янка», яка знаходиться у кварталі 8 виділ 7 Сколівського лісництва на території Національного природного парку «Сколівські Бескиди» в напрямку с. Кам`янка Стрийського району Львівської області в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4624582500:02:000:0005, шляхом демонтажу самовільно збудованої капітальної споруди у вигляді дерев`яної будівлі

Львівська обласна державна адміністрація у письмових поясненнях щодо заявленого позову позовні вимоги прокуратури підтримала в повному обсязі.

Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, визначений законом і судом, не подав, проти позову не заперечив.

Третя особа пояснень по суті позовних вимог не подала.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представника прокуратури та відповідача, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю з огляду на таке.

Згідно ст. ст. 6, 7, 13, 143 Конституції України органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах виступає, державний орган, якому надано повноваження органу виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Статтею 11 Закону України «Про природо-заповідний фонд України» передбачено, що уповноваженими органами державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Так, 27.05.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким внесено зміни до повноважень органів державної влади у сфері регулювання земельних відносин та розпорядження земельними ділянками державної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Крім того, згідно п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення).

Отже, розпорядження земельними ділянками державної власності природно- заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, покладено на Львівську обласну державну адміністрацію, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Статтею 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Згідно п. 2 ч.1 ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Таким чином, у даному випадку, Львівська обласна державна адміністрація є розпорядником землі під об`єктами природно-заповідного фонду, а також наділена контрольними функціями щодо усунення виявлених порушень під час їх використання.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України органи прокуратури здійснюють представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 ст. 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Виходячи з вимог ст. 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави, у випадках, передбачених законом (ч. 1).

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень, він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Як роз`яснив Конституційний Суд України в рішенні №3-рп/99 від 8.04.1999, представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб`єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

Відповідно до вимог ст. ст. 13, 14 Конституції України земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

При цьому, спір, що виник, порушує інтереси Українського народу, як законного власника вказаної земельної ділянки, а відсутність належного владного контролю на вказаному напрямі створює сприятливі умови для незаконного використання земель.

Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст. ст. 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних заходів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 08.02.2019 у справі №915/20/18.

Вказану позовну заяву пред`явлено для розгляду суду, як захід прокурорського реагування та направлено, насамперед, на захист економічних інтересів держави, яким спричинено шкоду, внаслідок незаконного отримання земельної ділянки, яка згідно норм Конституції, є національним багатством. Крім того, зазначені порушення законодавства в сфері земельних правовідносин підривають основні принципи його існування, що призвело до незаконного отримання майна держави, чим спричинено суттєву шкоду державним інтересам та підриваються основи фінансово економічної діяльності держави.

Верховний суд України у своїй ухвалі від 19.07.2018 (справа № 822/1169/17) визначив два виключних випадки, коли прокурор може представляти інтереси держави, а саме:

якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

у разі відсутності такого органу.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (п. п. 38, 39, 43 постанови), бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Не звернення позивача до суду свідчить про неналежний та неефективний спосіб захисту порушених інтересів держави уповноваженим органом та є правовою підставою для звернення прокуратури до суду з даним позовом.

З цією, метою прокуратурою надіслано до Львівської обласної державної адміністрації запит від 09.02.2022, в якому викладено виявлені порушення вимог законодавства щодо самовільного зайняття ОСОБА_1 землі під об`єктами природно-заповідного фонду, запропоновано вжити заходи реагування до усунення цих порушень і повернення відповідної земельної ділянки у розпорядження держави або повідомлення про неможливість звернення до суду з метою захисту інтересів держави в судовому порядку.

З інформації Львівської обласної державної адміністрації від 23.02.2022 встановлено, що заходи щодо повернення оспорюваної земельної ділянки, як на момент надання відповіді адміністрацією не вживалися. Більше того, Львівська ОДА просить Стрийську окружну прокуратуру вжити заходи реагування позовного характеру, що є додатковим підтвердженням бездіяльності.

Водночас, органом виконавчої влади не повідомлено про можливе майбутнє вжиття заходів для самостійного усунення порушень з метою захисту інтересів держави.

Отже, уповноваженим органом своєчасних заходів щодо повернення спірної земельної ділянки на користь держави не вжито, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.

Крім цього Стрийською окружною прокуратурою, в ході опрацювання даних Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що відомості про пред`явлення позовної заяви про повернення спірної земельної ділянки державі в особі Львівської обласної державної адміністрації відсутні, що в свою чергу додатково підтверджує неналежне здійснення захисту інтересів держави уповноваженим суб`єктом владних повноважень.

Вказані обставини є достатньою та обгрунтованою підставою для застосування представницьких повноважень прокурором з метою захисту порушених інтересів держави у встановленому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядку.

Враховуючи викладене, на підставі ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено наявні підстав для пред`явлення такого позову прокурором в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації.

Щодо суті спору.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Статтею 14 Конституції України та ст.373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельних ділянок - це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації.

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 1 ст. 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно ч. 2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Отже, розміщення Відповідачем капітальної споруди у вигляді дерев`яної одноповерхової будівлі, що відноситься до IV групи капітальності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, є самовільним зайняттям земельної ділянки, та тягне за собою наслідки, визначені статтею 212 ЗК України.

Пункт 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 №7 наголошує, що відповідно до статей 90,95,212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки мають бути повернуті їх власникам або землекористувачам.

Згідно ст. 43 Земельного Кодексу України та статті 7 Закону України Про природно-заповідний фонд України території, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Статтею 44 Земельного Кодексу України передбачено, що до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища).

Відповідно до ст. 45 Земельного Кодексу України, землі природно- заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України Про природно-заповідний фонд України території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Відповідно до ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Згідно ст. 79 Водного кодексу України, річка Кам`янка має статус «мала річка».

Статтею 88 Водного кодексу України передбачено, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів.

Статтею 84 Земельного кодексу України встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Частиною 4 вказаної статті визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду.

Згідно зі ст. 60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

В акті перевірки №937/02/1297 від 14.12.2021 Державної екологічної інспекції у Львівській області вказано, шо крутизна схилів на території в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4624582500:02:000:0005 із сторони річки Кам`янка біля водоспаду «Кам`янка» становить 22* 16 59.

Так, згідно з приписами ст.ст. 1, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 60, 61 Земельного кодексу України прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Зі змісту вказаних положень законодавства вбачається, що прибережна захисна смуга може перебувати лише в державній чи комунальній власності та використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності.

До складу земель водного фонду України віднесено землі прибережної захисної смуги, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють його функціонуванню.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 №486 (далі Порядок) передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно- технічної документації, яка узгоджується з відповідними органами, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади.

Таким чином, виходячи з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України, орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку, відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.

Виходячи з вище наведених положень норм законодавства, фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

При цьому відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, постанові від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), у пункті 70 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс 18), у пункті 80 постанови від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс 19) встановлено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим та розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 ЗК Кодексу.

Способи захисту цивільних прав визначаються статтею 16 ЦК України, і їх перелік не є вичерпним.

Відповідно до вимог ст. 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Статтею 391 ЦК України установлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга ст. 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Отже, зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду та водного фонду з порушенням Земельного та Водного кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі власник майна може звернутись до суду з негаторним позовом про зобов`язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71); від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96); від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (пункт 81); від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 97); від 7 квітня 2020 року у справі №372/1684/14-ц (пункт 46)).

За змістом норм Земельного та Водного кодексів України, землі водного і природо-заповідно фонду мають особливий статус, а тому є обмеженими в обороті, тобто можуть надаватися у власність або користування лише у виключних випадках.

Враховуючи, що уповноваженим органом державної виконавчої влади рішення про передачу, зміну їх цільового призначення та передачу їх у приватну власність громадянам не приймалось, відтак право розпорядника, постійного користувача та дійсного володільця спірних земель - Народу України, Львівської обласної державної адміністрації до цього часу у законний спосіб не припинене, що вказує на те, що право власності спірними землями у відповідача, в силу законодавчо встановлених обмежень на оборот земель водного та природо- заповідно призначення, не виникло, тому ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельних ділянок, є негаторний позов (ст. 391 Цивільного кодексу України), який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного власника відповідних земельних ділянок, та строки позовної давності на який не поширюються.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Такі ж висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.

Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 16, ч.1 ст. 20, ч. 1 ст. 21 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Поряд з тим, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22. Предметом позовних вимог органу місцевого самоврядування була вимога щодо припинення права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості. Дана справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновків Верховного Суду у подібних справах стосовно того, що вимоги власника землі про скасування реєстрації права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, та припинення її права власності на такий об`єкт є належними способами захисту порушеного права.

Незважаючи на те, що позовними вимогами у даній господарській справі №914/755/22 є зобов`язання щодо повернення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу самовільно збудованої капітальної споруди у вигляді дерев`яної будівлі, висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/1174//22 мають значення при розгляді даної справи з огляду на наступне.

У п. 83 постанови ВП ВС у справі 916/1174//22 зазначено, що відповідно до ч. 1 ст.375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (п. 84 Постанови у справі 916/1174/22).

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою. (п. 90 Постанови у справі 916/1174/22).

У п. 91 Постанови у справі № 916/1174//22 зазначено, що самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Поруч з тим, Велика Палата Верховного Суду у цій справі виклала висновки щодо можливих способів захисту прав власника (користувача) відповідної земельної ділянки, порушених внаслідок здійснення самочинного будівництва.

Велика Палата Верховного Суду справі № 916/1174/22 вказала що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, п. 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Також Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17) (п. 98 Постанови у справі у справі 916/1174/22).

Окрім цього, у п. 101 Постанови у справі № 334/3161/17 зазначено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Однак, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у справі № 334/3161/17 погодилася з висновками суду апеляційної інстанції у цій справі про те, що знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Також потрібно враховувати положення ч. 3 та 5 ст. 376 ЦК України.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Матеріалами справи підтверджується факт самовільного зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки 0,0045 га, розташованої неподалік водоспаду «Кам`янка», яка знаходиться у кварталі НОМЕР_2 виділ НОМЕР_1 Сколівського лісництва на території Національного природного парку «Сколівські Бескиди» в напрямку с. Кам`янка Стрийського району Львівської області в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4624582500:02:000:0005 (яка згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 189491 від 20.04.2005 перебуває у постійному користуванні Національного природного парку «Сколівські Бескиди» та знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Кам`янка і відноситься до особливо цінних земель), та здійснення на цій земельній ділянці самовільного будівництва капітальної споруди у вигляді дерев`яної будівлі, що відноситься до IV групи капітальності, а саме висновком комплексної земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 17.08.2021 №535/836/21-22, актом перевірки №937/02/1297 від 14.12.2021 Державної екологічної інспекції у Львівській області.

Крім того, за наслідками проведеного досудового розслідування 04.02.2022 Стрийською окружною прокуратурою скеровано до Сколівського районного суду для розгляду по суті обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12021141300000205 від 03.11.2021 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 197-1 КК України.

Як вбачається з ухвали Сколівського районного суду від 06.09.2024 у справі № 453/121/22, судом звільнено від кримінально відповідальності ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження закрито. Поруч з тим в ухвалі встановлено, що ОСОБА_1 у 2015 році, самовільно зайнявши земельну ділянку площею 0,0028 га, що знаходиться у кв. 8 вид. 7 Сколівського лісництва на території Національного природного парку «Сколівські Бескиди», здійснив самочинне будівництво капітальної споруди у вигляді дерев`яної одноповерхової будівлі, що відноситься до IV групи капітальності. Однак, у цій же ухвалі судом констатовано те, що обвинувачений вину визнає у повному обсязі та щиро розкаюється.

Із наявних матеріалів справи вбачається що зайняття спірної земельної ділянки, здійснювалося саме з метою провадження господарської діяльності ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, відповідач упродовж 2004-2021 років здійснював свою підприємницьку діяльність шляхом роздрібної торгівлі харчовими продуктами, що підтверджується і видами КВЕДів, зокрема: 47.81 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах.

З огляду на викладене, незаконно збудована дерев`яна будівля, що оспорюється у даній справі, призначалась саме для ведення підприємницької діяльності на той час ФОП ОСОБА_3 , що загалом і не заперечується останнім.

Згідно долученого до позовної заяви протоколу огляду від 07.05.2021 спірний оскаржуваний дерев`яний будинок уже був зведений відповідачем на час його реєстрації як фізичної особи - підприємець.

Отже, спір у даній справі виник саме на час здійснення та з метою ведення підприємницької діяльності відповідача. Позовні вимоги заявлено щодо демонтажу самовільно збудованого дерев`яного будиночка, у якому ФОП ОСОБА_4 , до скерування обвинувального акта до суду здійснював свою підприємницьку діяльність.

Суд зазначає, що обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, зокрема, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У постанові від 20.02.2020 у справі №1940/1655/18 Верховний Суд вказав, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на неї або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є самовільним заняттям земельної ділянки.

За приписами пункту «б», частини 1 статті 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення, зокрема, самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними (частина 1). Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (частина 2). Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (частина 3).

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Так, пунктом 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Враховуючи те, що у процесі ведення підприємницької діяльності відповідачем здійснене самовільне захоплення земельної ділянки державної власності, факт самовільного захоплення ним спірної ділянки підтверджується документально, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020 р.

Суд, виходячи із стандарту переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний, дійшов висновку, що надані прокурором докази, про які суд вказував вище, є більш вірогідними. Відтак, позов підлягає до задоволення.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розподіл судових витрат.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на відповідача.

Відтак, з відповідача підлягає до стягнення 2481,00 грн відшкодування витрат на оплату судового збору на користь Львівської обласної прокуратури.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 231, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) повернути на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (79008, м.Львів, вул.Винниченка, 18, код ЄДРПОУ 00022562) самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0045 га, розташовану неподалік водоспаду «Кам`янка», яка знаходиться у кварталі 8 виділ 7 Сколівського лісництва на території Національного природного парку «Сколівські Бескиди» в напрямку с. Кам`янка Стрийського району Львівської області в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4624582500:02:000:0005, шляхом демонтажу самовільно збудованої капітальної споруди у вигляді дерев`яної будівлі.

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Львівської обласної прокуратури (отримувач: Львівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910031, UА 138201720343140001000000774 у ДКСУ у м.Києві, 79005, м.Львів, проспект Шевченка, 17/19) 2481 грн. судового збору.

4. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили в порядку ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді повний текст рішення підписано 07.02.2025.

СуддяКітаєва С.Б.