Рішення

від 16.01.2025 по справі 916/2357/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" січня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2357/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.

при секретарі судового засідання: Степанюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Долфі-Україна (49130, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Березинська, буд. 24-А, код ЄДРПОУ 37068787)

до відповідача: Фірми Полімед (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) (65063, Одеська обл., м. Одеса, вул. Сегедська, буд. 1/2, кв. 100, код ЄДРПОУ 21031996)

про стягнення, -

за участю представників сторін:

від позивача: Горець О.А., адвокат, діє на підставі ордеру

від відповідача: Сухінін С.В., адвокат, діє на підставі ордеру

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю Долфі-Україна звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Фірми Полімед (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) про стягнення заборгованості за договором поставки від 15.03.2021 №51/0 в розмірі 1547645,43 грн. (з урахуванням зменшення розміру позовних вимог), з яких: 1422732,44 грн. основного боргу, 7070,55 грн. 3% річних та 117842,44 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині повноти та своєчасності оплати вартості поставленого товару.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.02.2023 у справі №916/2357/22 у задоволенні позову відмовлено; суд першої інстанції встановив, що відповідачем за період з 28.09.2021 до 12.10.2022 на виконання умов укладеного договору було сплачено позивачу грошові кошти у розмірі 1539370,89 грн.; вказане підтверджується платіжними дорученнями; доказів поставки позивачем товару на більшу суму та існування заборгованості за такий товар матеріали справи не містять; підсумовуючи, суд виснував, що існування суми боргу та прострочення її сплати не підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи; у свою чергу, це виключає можливість стягнення з відповідача трьох процентів річних і пені.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2023 рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2023 у справі №916/2357/22 залишено без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2023 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Долфі-Україна задоволено; рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2023 скасовано і передано справу №916/2357/22 на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. У вказаній постанові касаційний суд, зокрема, виходив з наступного:

- поза увагою господарських судів попередніх інстанцій залишилося те, що у відомостях про призначення платежу відповідачем лише вказано, що оплата за товар відбувалася згідно з договором поставки; вказане, у свою чергу, унеможливлює достеменно встановити та стверджувати, за яким саме договором (договорами) та видатковими накладними здійснювалася оплата, за які періоди, ураховуючи, що правовідносини між сторонами є сталими й триваючими (тривалий період співпраці, наявність декількох договорів, за якими здійснювалася поставка товару); за таких обставин платежі підлягають віднесенню на погашення заборгованості в хронологічному порядку, починаючи з найдавнішого періоду;

- за твердженням скаржника, окрім заборгованості за договором поставки від 15.03.2021 №51/О відповідач також мав заборгованість за договорами поставки, що передували цьому договору, а саме договором від 03.01.2017 №05/17 та договором від 02.01.2020 №1/1П, за якими сторони вже не співпрацювали, проте заборгованість за ними існувала; копії вказаних договорів подавалися суду першої інстанції; водночас вказані обставини у цій справі встановлені не були, попри наявність відомостей щодо тривалого характеру правовідносин сторін, подання скаржником копій договорів поставки від 03.01.2017 №05/17 та від 02.01.2020 №1/1П, укладених з відповідачем; судам попередніх інстанцій також потрібно було співставити усі видаткові накладні зі звітами про обсяг реалізації придбаного товару, а також з платіжними дорученнями, визначивши на підставі цього відповідність, часткову відповідність або невідповідність обсягів поставленого та реалізованого товару, обсягів реалізованого та оплаченого товару;

- скаржник наголошував у своїх поясненнях та в апеляційній скарзі, що в межах договору поставки від 15.03.2021 №51/О ним було поставлено товар на загальну суму 2668926,93 грн., котра перевищує предмет спору; вказане додатково свідчить про потребу встановлення обставин, визначених у пунктах 61, 63 цієї постанови, з метою забезпечення повноти судового розгляду; відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що у спірних правовідносинах відповідач сплатив Скаржнику 1539370,89 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, тоді як вартість поставленого товару за наданими суду доказами становить 1422732,44 грн.; разом із тим висновок судів про те, що розмір оплати, внесеної відповідачем з посиланням лише на загальну підставу оплата за товар згідно договору поставки, є більшим за вартість товару за вказаними у позові видатковими накладними без з`ясування загальної вартості поставленого скаржником товару, загального розміру заборгованості, підстав та хронологічного порядку її виникнення за весь період правовідносин сторін, загальної суми оплати є передчасним і необґрунтованим; крім того, матеріали справи містять докази, зі змісту яких убачаються суперечності, що не були усунуті судами в ході розгляду справи по суті; так, на підтвердження оплати поставленого товару за період з 28.09.2021 до 12.10.2022 відповідачем було сплачено скаржнику грошові кошти у розмірі 1539370,89 грн., тоді як розмір основного бору за поставлений товар становить 1422732,44 грн.; сума коштів, сплачена скаржнику (1539370,89 грн.), не повною мірою узгоджується і з предметом позову в справі (вимога про стягнення 1547645,43 грн.); наведене може означати існування у відповідача заборгованості за іншими видатковими накладними, за інші періоди чи взагалі за іншими договорами та потребує перевірки;

- у цій справі судами не надано відповідь на всі істотні питання, що мають значення для вирішення спору, та неповно досліджено доводи скаржника; під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій скаржник неодноразово звертав увагу судів на те, що фактично відповідачем були порушені договірні зобов`язання щодо сплати коштів за поставлений товар; проте, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій достеменно не встановили з урахуванням специфіки триваючих правовідносин між сторонами фактичні обставини справи, необхідні для ухвалення обґрунтованого та справедливого рішення; невстановлення усіх обставин, про які йдеться в пунктах 61, 63 цієї постанови, здатне зашкодити вирішенню спору по суті та спричинити потребу звернення до суду з новим позовом, що не може вважатися ефективним захистом порушеного права скаржника; водночас судовий захист повинен бути повним, об`єктивним, вичерпним та забезпечити відсутність потреби звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Відповідно до ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2023 справу №916/2357/22 розподілено судді Бездолі Ю.С.

Ухвалою суду від 20.11.2023 прийнято справу №916/2357/22 до свого провадження; розгляд справи №916/2357/22 вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 21.12.2023 о 14:00.

20.12.2023 за вх.№46317/23 до суду від позивача надійшли оригінали документів для огляду, які оглянуті судом.

Ухвалою суду від 21.12.2023 відкладено підготовче засідання на 18.01.2024 о 17:15. У підготовчому засіданні 18.01.2024 судом у протокольній формі продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 07.02.2024 о 14:00. Ухвалою суду від 07.02.2024 відкладено підготовче засідання на 28.02.2024 о 12:45.

26.02.2024 за вх.№7758/24 до суду від позивача надійшли письмові пояснення та додаткові документи, а саме: видаткові накладні за період з 2018 року по 2022 рік, які залучено судом до матеріалів справи. У поданих поясненнях позивач повідомляє, що загальна сума поставленого товару у період з 2018 по 2022 роки за всіма договорами поставки становить 6207422,34 грн., при цьому, позивач звертає увагу суду, що відповідачем за весь період співпраці було сплачено за товар загальну суму 5215821,12 грн., тобто сума боргу на даний момент становить 991601,22 грн.

26.02.2024 за вх.№7760/24 до суду від позивача надійшло клопотання про зменшення позовних вимог. У поданому клопотанні позивач просить суд зменшити розмір позовних вимог та вважати їх наступними: стягнути з Фірми Полімед (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Долфі-Україна суму заборгованості у розмірі 1116514,21 грн., з них: 991601,22 грн. - сума основного боргу, 7070,55 грн. - 3% річних та 117842,44 грн. - пені.

Ухвалою суду від 28.02.2024 відкладено підготовче засідання на 21.03.2024 об 11:15.

У підготовчому засіданні 21.03.2024 судом у протокольній формі прийнято до розгляду клопотання позивача за вх.№7760/24 про зменшення позовних вимог.

У підготовчому засіданні 21.03.2024 судом у протокольній формі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.04.2024 о 12:45. Ухвалою суду від 19.04.2024 відкладено розгляд справи на 10.05.2024 о 15:15.

У судовому засіданні 10.05.2024 судом у протокольній формі зобов`язано позивача у строк до 21.05.2024 актуалізувати дані та надати розгорнуті акти звірки по всім договорам, які укладені між позивачем та відповідачем (в тому числі строк дії яких закінчився) та оголошено перерву до 31.05.2024 о 14:00

20.05.2024 за вх.№20179/24 до суду від позивача надійшли додаткові документи, а саме акти звірки, які підписані з боку позивача: за період з 01.01.2020 по 14.05.2024 за договором №1/1П від 02.01.2020; акт звірки з 01.03.20107 по 14.05.2024 за договором №05/17 від 03.01.2017 та акт звірки з 04.04.2021 по 14.05.2024 за договором №51/О від 15.03.2021, які залучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 31.05.2024 відкладено розгляд справи на 21.06.2024 о 12:30. У судовому засіданні 21.06.2024 оголошено перерву до 18.07.2024 о 15:15.

16.07.2024 за вх.№27156/24 до суду від позивача надійшли пояснення, які залучено судом до матеріалів справи. У поданих поясненнях позивач вказує, що згідно акту звіряння взаємних розрахунків за договором №51/0 від 15.03.2021 сума поставок становить 2668926,93 грн. і не заперечується сторонами; на даний момент загальна сума оплат становить 1677325,71 грн.; інших доказів щодо подальшої оплати товару відповідачем не було надано, актів звіряння розрахунків відповідач також не надав; отже, загальна сума боргу, на думку позивача, на даний момент становить 991601,22 грн. за видатковими накладними у період з 01.04.2021 по 31.08.2021 (перелік видаткових накладних за цей період вказаний в акті звіряння взаємних розрахунків за договором №51/0 від 15.03.2021).

18.07.2024 за вх.№27510/24 до суду від відповідача надійшли додаткові документи, а саме: платіжна інструкція №20624 від 16.07.2024 на суму 200000 грн. із призначенням платежу - оплата за договором поставки №51/О від 15.03.2021, яка залучена судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 18.07.2024 судом оголошено перерву до 13.09.2024 об 11:30.

13.09.2024 за вх.№33429/24 до суду від відповідача надійшли додаткові документи, а саме: наказ Фірми Полімед (у вигляді ТОВ) від 02.09.2024 та акт інвентаризації станом 03.09.2024 про залишок товарно-матеріальних цінностей отриманих Фiрмою Полiмед (у вигляді ТОВ) від Товариство з обмеженою відповідальністю Долфi-Украiна, які залучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 13.03.2024 судом оголошено перерву до 04.10.2024 о 15:00.

04.10.2024 за вх.№36135/24 до суду від позивача надійшли пояснення, які залучено судом до матеріалів справи. У поданих поясненнях позивач вказує, що згідно акту звіряння взаємних розрахунків за договором №51/О від 15.03.2021, сума поставок становить 2668926,93 грн. і не заперечується сторонами; 16.07.2024 від відповідача надійшла оплата у розмірі 200000 грн., отже загальна сума боргу, на думку позивача, на даний момент становить 791601,22 грн. за видатковими накладними у період з 27.04.2021 по 31.08.2021 (перелік видаткових накладних за цей період вказано у акті звіряння взаємних розрахунків за договором №51/О від 15.03.2021).

У судовому засіданні 04.10.2024 судом оголошено перерву до 24.10.2024 о 15:45. Ухвалою суду від 24.10.2024 відкладено розгляд справи на 22.11.2024 о 15:00.

21.11.2024 за вх.№42005/24 до суду від відповідача надійшли додаткові документи, а саме: платіжна інструкція №21482 від 23.10.2024 на суму 50000 грн. із призначенням платежу - оплата за договором поставки №51/О від 15.03.2021, яка залучена судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 22.11.2024 судом оголошено перерву до 13.12.2024 о 14:30. Судове засідання 13.12.2024 о 14:30 не відбулося у зв`язку з відсутністю електропостачання в будівлі суду та зміщенням графіку проведення судових засідань. Ухвалою суду від 18.12.2024 судове засідання призначено на 16.01.2025 о 15:00.

У судовому засіданні 16.01.2025 представник позивача просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.01.2025 просить суд відмовити у задоволенні позову.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Водночас, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 01 травня 2023 року №254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 26 липня 2023 року №451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 5 лютого 2024 року №49/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 травня 2024 року №271/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 23 липня 2024 року №469/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року на 90 діб. Указом Президента України від 28 жовтня 2024 року №740/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.

Справа №916/2357/22 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

В судовому засіданні 16.01.2025 господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 16.01.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд встановив:

15.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Долфі-Україна (постачальник, позивач) та Фірмою Полімед (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) (покупець, відповідач) був укладений договір поставки №51/О.

Одночасно з договором сторони у відповідному протоколі узгодження розбіжностей від 15.03.2021до договору поставки №51/О від 15.03.2021 узгодити редакції окремих пунктів договору поставки.

Відповідно до п.1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передавати (постачати) покупцеві непродовольчі товари (далі - товар), а покупець зобов`язується приймати та оплачувати такий товар.

Згідно з п.1.2 договору кількість, ціна і асортимент товару узгоджуються сторонами в видатковій та/або товарно-транспортній накладній (надалі - накладна), яка складається постачальником на підставі замовлення покупця.

За п.1.3 договору загальна вартість цього договору складає суму всіх поставок здійснених сторонами в межах даного договору.

У відповідності до п.п. 2.3, 2.4 договору поставка товару за цим договором здійснюється окремими партіями, на підставі накладної; оформлення специфікації є необов`язковим; постачальник здійснює поставку кожної партії товару на умовах DDP (Інкотермс 2010), за адресою вказаною в заявці покупця, якщо інші умови поставки не визначені сторонами.

Згідно з п.п. 4.1-4.2 договору ціна на кожне найменування товару за цим договором визначається виходячи з відпускних цін встановлених постачальником на дату отримання заявки від покупця та вважається остаточно узгодженою в розмірі, вказаному у документах, що підтверджують передачу товару (видаткові, товаро-транспортні накладні). В ціну (вартість) товару включено вартість пакування, маркування та доставки товару. Розрахунок за товар здійснюється в національній валюті України (гривні), в безготівковому порядку, шляхом перерахування покупцем коштів на банківський рахунок постачальника.

Відповідно до п.4.3 договору (в редакції протоколу розбіжностей) покупець сплачує за поставлений йому постачальником товар по мірі його реалізації. Звіт про обсяг реалізації покупцем придбаного товару надається постачальнику до 5 числа кожного місяця, наступного за звітним. При ненаданні покупцем постачальнику даного звіту, у вказаний термін, весь поставлений товар вважається реалізованим. Постачальник має право вимагати повної оплати товару, а покупець, в свою чергу, після отримання такої вимоги зобов`язується протягом 7 (семи) календарних днів сплатити 100 (сто)% вартість отриманого товару.

Згідно з п.4.4 договору (в редакції протоколу розбіжностей) якщо покупець своєчасно не розрахувався за товар, постачальник має право вимагати від покупця повернення такого товару. В цьому випадку покупець зобов?язаний повернути товар протягом 20 робочих днів з дати отримання від постачальника такої вимоги за зареєстрованою адресою місцезнаходження покупця. Повернення товару здійснюється на умовах EXW склад, зазначений покупцем.

У відповідності п.5.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за даним договором, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України. Сторони несуть відповідальність за порушення своїх зобов`язань за цим договором незалежно від їх вини, якщо не доведуть, що порушення сталося внаслідок непередбаченого випадку або непереборної сили. Не вважається непередбаченим випадком відсутність у боржника необхідних коштів.

Пунктом 5.2 договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату товару, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Згідно з п.5.5 договору (в редакції протоколу розбіжностей) за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товарів, покупець сплачує постачальнику 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 ЦК України.

За п.5.7 договору сплата штрафу і пені не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань за даним договором.

За п.7.1 договору цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2021 року; сторони дійшли згоди, без укладання будь-яких додаткових угод, вважати даний договір пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін за 30 (тридцять) календарних днів до дати закінчення строку дії договору, письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

На підтвердження тривалого характеру правовідносин сторін позивачем надано до суду та матеріали справи містять докази попередніх правовідносин сторін, а саме:

- договір поставки від 02.01.2020 №1/1П, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Долфі-Україна (постачальник, позивач) та Фірмою Полімед (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) (покупець, відповідач), відповідно до якого: на умовах даного договору постачальник зобов`язується поставити покупцю у власність медикаменти та товари медичного призначення, гігієнічні та косметичні препарати (надалі - товар), у кількості, асортименті та по цінам, узгодженим сторонами, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором; ціна договору визначається як сума вартості поставленого постачальником товару; повне найменування та вартість товару, що постачається постачальником за даним договором зазначається у специфікації, яка підписана уповноваженими представниками сторін, та є невід`ємною частиною даного договору (п.п. 1.1-1.3 договору №1/1П); цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020 року, закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань по договору, що виникли до закінчення строку його дії (п.7.1 договору);

- додаткову угоду №1 до договору поставки №1/1П, в якій сторони продовжили строк дії договору до 31.03.2021;

- договір поставки від 03.01.2017 №05/17, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Долфі-Україна (постачальник, позивач) та Фірмою Полімед (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) (покупець, відповідач), відповідно до якого: на умовах даного договору постачальник зобов`язується поставити покупцю у власність медикаменти та товари медичного призначення, гігієнічні та косметичні препарати (надалі - товар), у кількості, асортименті та по цінам, узгодженим сторонами, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором; ціна договору визначається як сума вартості поставленого постачальником товару; повне найменування та вартість товару, що постачається постачальником за даним договором зазначається у специфікації, яка підписана уповноваженими представниками сторін, та є невід`ємною частиною даного договору (п.п. 1.1-1.3 договору №05/17); цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2017 року, закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань по договору, що виникли до закінчення строку його дії (п.7.1 договору).

На підтвердження виконання умов укладеного договору від 15.03.2021 та поставки товару Фірмі Полімед у вигляді ТОВ, позивач спочатку надав до позовної заяви 1705 видаткових накладних за період з 01.09.2021 по 19.05.2022.

В подальшому (вже при новому розгляді справи) позивачем були додані до матеріалів справи також видаткові накладні за попередніми договорами сторін, а саме: всі видаткові накладні до договору №51/О від 15.03.2021, а також видаткові накладні до договору №1/1П від 02.01.2020 та договору №05/17 від 03.01.2017, за період 2018-2022 роках, які містяться в томах №№ 35-87 справи №916/2357/22.

08.07.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій позивач зазначив, що загальна заборгованість відповідача за договором №51/О від 15.03.2021 складає 1628131,39 грн. та просив виконати свої договірні зобов`язання та розрахуватись в повному обсязі за поставлений товар протягом 7 календарних днів з моменту отримання даної претензії; вказану претензію отримано відповідачем 12.07.2022, докази відповідного отримання наявні в матеріалах справи.

Виходячи з наявних матеріалів справи відповідачем за період з 28.09.2021 по 12.10.2022 сплачено позивачу 1539370,89 грн., що підтверджується наданими відповідачем платіжними дорученнями, зокрема: №10650 від 28.09.2021 на суму 152692,00 грн.; №10677 від 29.09.2021 на суму 50000,00 грн.; №10699 від 30.09.2021 на суму 15863,00 грн.; №11123 від 26.10.2021 на суму 131775,14 грн.; №11167 від 28.10.2021 на суму 47355,00 грн.; №11640 від 29.11.2021 на суму 100000,00 грн.; №11662 від 30.11.2021 на суму 160989,00 грн.; №11983 від 28.12.2021 на суму 163747,01 грн.; №12426 від 27.01.2022 на суму 63873,41 грн.; №12444 від 28.01.2022 на суму 162159,33 грн.; №12882 від 23.02.2022 на суму 100000,00 грн.; №13076 від 24.03.2022 на суму 17000,00 грн.; №13088 від 25.03.2022 на суму 1500,00 грн.; №13130 від 31.03.2022 на суму 8000,00 грн.; №13132 від 01.04.2022 на суму 100,00 грн.; №13140 від 04.04.2022 на суму 24000,00 грн.; №13260 від 15.04.2022 на суму 81829,00 грн.; №13253 від 15.04.2022 на суму 13750,00 грн.; №13316 від 21.04.2022 на суму 15778,00 грн.; №13381 від 28.04.2022 на суму 33960,00 грн.; №13408 від 04.05.2022 на суму 10000,00 грн.; №13428 від 05.05.2022 на суму 10000,00 грн.; №13502 від 12.05.2022 на суму 10000,00 грн.; №13554 від 19.05.2022 на суму 10000,00 грн.; №13601 від 25.05.2022 на суму 10000,00 грн.; №13610 від 26.05.2022 на суму 25000,00 грн.; №13625 від 01.06.2022 на суму 5000,00 грн.; №13865 від 17.06.2022 на суму 5000,00 грн.; №13920 від 21.06.2022 на суму 1000,00 грн.; №14003 від 27.06.2022 на суму 5000,00 грн.; №14092 від 04.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14104 від 05.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14124 від 07.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14164 від 08.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14210 від 12.07.2022 на суму 4000,00 грн.; №14219 від 13.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14237 від 14.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14254 від 15.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14267 від 18.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14301 від 19.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14314 від 20.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14341 від 21.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14376 від 25.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14395 від 26.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14425 від 28.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14449 від 29.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14466 від 01.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14499 від 02.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14506 від 03.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14520 від 04.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14550 від 05.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14569 від 08.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14604 від 09.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14653 від 11.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14685 від 15.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14757 від 17.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14776 від 18.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14801 від 19.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14866 від 23.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14925 від 29.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №15001 від 01.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15021 від 02.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15045 від 05.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15115 від 07.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15141 від 08.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15175 від 09.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15264 від 14.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15288 від 15.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15314 від 16.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15335 від 19.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15379 від 21.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15413 від 22.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15442 від 23.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15477 від 27.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15516 від 28.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15540 від 29.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15626 від 04.10.2022 на суму 2000,00 грн.; №15645 від 05.10.2022 на суму 2000,00 грн.; №15715 від 10.10.2022 на суму 2000,00 грн.; №15736 від 11.10.2022 на суму 2000,00 грн.; №15774 від 12.10.2022 на суму 2000,00 грн. У вказаних платіжних дорученнях значиться призначення платежу - оплата за товар згідно договору.

У листі від 01.11.2022 №58 відповідач повідомив позивача, що у вищезазначених платіжних дорученнях відповідачем було допущено помилку в призначенні платежу, а саме: зазначено оплата за товар згідно договору поставки, та просив вважати правильним призначення платежу як: оплата за товар згідно договору №51/О від 15.03.2021, у т.ч. ПДВ; вказаний лист разом із доданими копіями відповідних платіжних доручень був направлений на адресу позивача 04.11.2022 з описом вкладення, належні докази направлення містяться в матеріалах справи.

У листі від 13.01.2023 №04 відповідач надав позивачу звіт про обсяг реалізації покупцем придбаного товару на підставі договору №51/О від 15.03.2021, що було поставлено згідно прибуткової накладної БА-Пн-0093100 (ДУЦ668833) від 01.09.2021; вказаний звіт наявний в матеріалах справи.

Окрім того, на підтвердження реалізації поставленого позивачем товару, відповідачем до матеріалів справи додані звіти про обсяги реалізації покупцем придбаного товару на підставі договору №51/О від 15.03.2021 за відповідні періоди з вересня 2021 року по серпень 2022 року.

У листі від 13.01.2023 №05 відповідач зазначив, що в період з 26.10.2021 по 12.10.2022 здійснив оплату за товар згідно договору №51/О від 15.03.2021 на загальну суму в розмірі 1189987,48 грн. на підставі зазначених платіжних доручень; окрім того, у листі відповідач зауважив, що програмний комплекс, за допомогою якого ним було сформовано зазначені платіжні доручення, у графі призначення платежу обмежує набраний текст, що унеможливило зазначити перелік видаткових накладних, за які фактично проводилась оплата, у зв`язку з чим відповідач просив проведену ним оплату на загальну суму 1189987,48 грн. вважати оплатою за товар, що було поставлено згідно договору №51/О від 15.03.2021, а також зазначив перелік відповідних накладних за період з 01.09.2021 по 19.05.2022.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем також надані акти звірки, які підписані з боку позивача, в яких перелічено номери, дати документів (видаткових накладних), сума накладних, та в яких зафіксовано наступне:

- за договором №1/1П від 02.01.2020 (за період з 01.01.2020 по 14.05.2024) заборгованість на користь ТОВ Долфі-Україна станом на 14.05.2024 складає 8,62 грн. (обороти за період: дебет - 2335929,51 грн., кредит - 2335920,89 грн.);

- за договором №05/17 від 03.01.2017 (за період з 01.03.2017 по 14.05.2024) заборгованість на користь ТОВ Долфі-Україна станом на 14.05.2024 відсутня (обороти за період: дебет - 1837584,03 грн., кредит - 1837584,03 грн.);

- за договором №51/О від 15.03.2021 (за період з 04.04.2021 по 14.05.2024) заборгованість на користь ТОВ Долфі-Україна станом на 14.05.2024 складає 991601,22 грн. (обороти за період: дебет - 2668926,93 грн., кредит - 1677325,71 грн.).

Також вже під час нового розгляду справи відповідачем було додатково сплачено 200000 грн. за договором поставки, про що свідчить надана ним платіжна інструкція №20624 від 16.07.2024 на суму 200000 грн. із призначенням платежу - оплата за договором поставки №51/О від 15.03.2021.

У поясненнях позивача від 21.11.2024 позивачем зазначено, що 16.07.2024 від відповідача надійшла оплата у розмірі 200000 грн., а отже загальна сума боргу на даний момент становить 791601,22 грн. за видатковими накладними у період з 27.04.2021 по 31.08.2021. Таким чином, господарський суд вказує, що позивачем остаточно визначено період до стягнення за договором №51/О від 15.03.2021 з 27.04.2021 по 31.08.2021.

В подальшому під час розгляду справи по суті відповідачем було сплачено ще 50000 грн. за договором поставки, про що свідчить надана ним платіжна інструкція №21482 від 23.10.2024 на суму 50000 грн. із призначенням платежу - оплата за договором поставки №51/О від 15.03.2021. Одночасно відповідачем надано до суду і останній складений ним акт інвентаризації товарно-матеріальних цінностей станом на 03.09.2024.

Також суд звертає увагу, що на стадії дослідження доказів судом зафіксовано наявність та оглянуто оригінали спірних видаткових накладних, за якими в остаточному розрахунку позивач стверджує про наявність у відповідача боргу за договором №51/О від 15.03.2021 за період з 27.04.2021 по 31.08.2021, які містяться: Том №20 (130-250 а/с), Том №21, Том №22, Том №23, Том №24 (1-197 а/с), Том №26 (73-250 а/с), Том №27, Том №28 (1-28 а/с), Том №44 (131-249 а/с), Том №45 (1-94 а/с, 158-189 а/с, 199-202 а/с,), Том №66-72, Том 73 (167-218 а/с).

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №51/О від 15.03.2021 в частині повної та своєчасної сплати вартості отриманого товару стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом та подальшим поданим позивачем та прийнятим судом клопотанням про зменшення позовних вимог від 26.02.2024 за вх.№7760/24.

Також суд зазначає, що на виконання вказівок, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, судом було запропоновано позивачу остаточно визначити перелік накладних за договором, за якими позивачем розраховано розмір заборгованості відповідача у цій справі, на підставі чого позивач остаточно визначив позовну вимоги про стягнення 991601,22 грн. основного боргу, 7070,55 грн. 3% річних та 117842,44 грн. пені та зазначив період стягнення: з 27.04.2021 по 31.08.2021.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов?язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 692 ЦК України покупець зобов?язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов?язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред?явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред?явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов?язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов?язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

У ч.6 ст. 231 ГК України також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Сплата пені передбачена п.5.2 договору.

За вимогами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п.п. 8, 9, 10, 12, 41 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163, надавач платіжних послуг приймає до виконання платіжну інструкцію/зведену платіжну інструкцію платника без обмеження її мінімальної або максимальної суми, крім випадків, передбачених законодавством України або правилами платіжної системи; ініціатор має право оформити платіжну інструкцію в електронній або паперовій формі; форма, порядок надання платіжної інструкції, засоби дистанційної комунікації для ініціювання платіжних операцій визначаються умовами договору між користувачем і надавачем платіжної послуги; ініціатор заповнює реквізити платіжної інструкції державною мовою з урахуванням вимог, зазначених в указівках щодо заповнення реквізитів платіжної інструкції, оформленої в паперовій або електронній формі (додаток), та вимог розділів II-IV, VI цієї Інструкції. Ініціатор має право заповнювати реквізити платіжної інструкції латинськими літерами, якщо це передбачено правилами платіжної системи/внутрішніми правилами надавача платіжних послуг; надавач платіжних послуг приймає до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію за умови, що платіжна інструкція оформлена належним чином та немає законних підстав для відмови в її прийнятті; платник заповнює реквізит "Призначення платежу" платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України; надавач платіжних послуг платника перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у пункті 41 розділу II цієї Інструкції, лише за зовнішніми ознаками.

Отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №904/12527/16, від 26.09.2019 у справі №910/12934/18. Аналогічний порядок встановлено й у наразі чинній Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163 (пункти 8, 9, 10, 12, 41).

У постановах від 07.09.2023 у справі №905/1965/19, від 06.10.2021 у справі №911/2731/20, від 26.12.2019 у справі №911/2630/18 Верховний Суд наголосив, що в разі, коли у графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатися одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то за наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

У постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №911/2630/18, від 12.08.2019 у справі №914/1979/18, від 15.08.2019 у справі №914/1680/18 наводиться висновок, згідно з яким у справах про стягнення заборгованості судам слід встановлювати, у який період та в якому обсязі здійснена поставка товару з огляду на триваючий характер правовідносин сторін; чи було сплачено кошти за весь фактично поставлений товар за договором чи лише щодо його частини, і якщо так, то за які саме періоди; чи існували між сторонами до укладення спірного договору правовідносини з аналогічним предметом і якщо так, то чи існувала заборгованість у відповідача за ними; чи здійснювалося при проведенні оплат зарахування у погашення раніше наявного боргу тощо.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: баланс імовірностей (balance of probabilities) або перевага доказів (preponderance of the evidence); наявність чітких та переконливих доказів (clear and convincing evidence); поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов?язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії, №37801/97, п.36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії, №49684/99, п.30, від 27.09.2001).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов?язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Господарський суд зазначає, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за договором поставки №51/О від 15.03.2021, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю Долфі-Україна (постачальник, позивач) та Фірмою Полімед (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) (покупець, відповідач).

Направляючи справу на новий розгляд, Верховним Судом було виснувано, що судами не надано відповідь на всі істотні питання, що мають значення для вирішення спору, та неповно досліджено доводи скаржника; під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій скаржник неодноразово звертав увагу судів на те, що фактично відповідачем були порушені договірні зобов`язання щодо сплати коштів за поставлений товар; проте, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій достеменно не встановили з урахуванням специфіки триваючих правовідносин між сторонами фактичні обставини справи, необхідні для ухвалення обґрунтованого та справедливого рішення; невстановлення усіх обставин, про які йдеться в пунктах 61, 63 цієї постанови, здатне зашкодити вирішенню спору по суті та спричинити потребу звернення до суду з новим позовом, що не може вважатися ефективним захистом порушеного права скаржника; водночас судовий захист повинен бути повним, об`єктивним, вичерпним та забезпечити відсутність потреби звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту; матеріали справи містять докази, зі змісту яких убачаються суперечності, що не були усунуті судами в ході розгляду справи по суті; наведене може означати існування у відповідача заборгованості за іншими видатковими накладними, за інші періоди чи взагалі за іншими договорами та потребує перевірки.

Господарський суд зазначає, що під час нового розгляду справи судом було досліджено всі наявні в матеріалах справи видаткові накладні, платіжні доручення/інструкції про сплату, а також зміст договорів поставки від 15.03.2021 №51/О, від 02.01.2020 №1/1П та від 03.01.2017 №05/17, за якими у сторін були наявні триваючі правовідносини.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, що одночасно є способом захисту порушеного права, а підставою позову є факти, котрі обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Так, з урахуванням висновків, які викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2023 у справі №916/2357/22, позивачем у поясненнях від 16.07.2024 та від 04.10.2024 остаточно зазначено період, за яким обчислюється основний борг за договором №51/О від 15.03.2021: з 27.04.2021 по 31.08.2021. Предмет позову у даній справі - стягнення боргу, підстава - договір №51/О від 15.03.2021. Зазначаючи про обчислення суми остаточного боргу, позивач послався на суми видаткових накладних за період з 27.04.2021 по 31.08.2021 (починаючи з №320528 від 27.04.2021, закінчуючи №665991 від 31.08.2021) та судом перевірено, що сума вказаних видаткових накладних з урахуванням часткової сплати відповідачем суми 200000 грн., які виходячи з розрахунку позивача були віднесені до оплати частини видаткових накладних за 27.04.2021, становить 791601,22 грн. Разом з тим, вже після надання вказаних пояснень та остаточних розрахунків, прийнятих судом до розгляду, відповідачем було частково сплачено ще 50000 грн. за спірним договором. Таким чином, виходячи з загальної суми спірних видаткових накладних та раніше сплачених відповідачем сум, включаючи останні 50000 грн., судом визначено, що сума боргу відповідача склала 741601,22 грн.

При аналізі розрахунків позивача, суд фіксує, що зазначені в остаточних розрахунках суми поставок і оплат відповідають і сумам, зазначеним позивачем в односторонніх (не підписаних відповідачем) актах звірки.

Проаналізувавши наявні матеріали справи та позиції обох сторін, докази довготривалих відносин сторін щодо поставки і оплати товарів, господарський суд дійшов висновку, що докази, надані позивачем на підтвердження позовних вимог (наявності заборгованості за договором поставки №51/О від 15.03.2021 за період з 27.04.2021 по 31.08.2021) є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на їх спростування. За таких обставин на переконання господарського суду позивач довів суду:

- обставину відсутності заборгованості на даний час за попередньо діючими договорами поставки від 02.01.2020 №1/1П та від 03.01.2017 №05/17. Доказів зворотного відповідачем не подано. При цьому господарський суд приймає до уваги, що виходячи з даних бухгалтерського обліку на підприємстві позивача (що відображено в наданих до суду односторонніх актах звірки по всім трьом договорам, які (акти звірки) були направлені відповідачу та не повернуті останнім ані підписаними, ані з коригуваннями, ані з даними власного бухгалтерського обліку підприємством відповідача) суми боргу за попередньо діючими договорами поставки 2017 і 2020 років погашені оплатами відповідача. Вказані оплати відповідача були зараховані на погашення боргу за договорами поставки 2017 і 2020 років з урахуванням погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення;

- обставину наявності у відповідача боргу за договором поставки №51/О від 15.03.2021 за період з 27.04.2021 по 31.08.2021 у розмірі 741601,22 грн. Іншого відповідачем не доведено, доказів сплати вказаного боргу не надано. При цьому господарський суд виходить з того, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не подані до суду щомісячні звіти про реалізацію товарів в порядку п.4.3 договору (в редакції протоколу розбіжностей). Такі звіти у порядку п.4.3 договору (в редакції протоколу розбіжностей) мали надавати відповідачем позивачу до 5 числа кожного наступного за звітним місяця. Натомість звіти за квітень-серпень (включно) 2021 року в матеріалах справи відсутні та відповідачем відповідно не доведено як обставину сплати товару за видатковими накладними періоду з 27.04.2021 по 31.08.2024, так і підстав відсутності необхідності такої сплати.

За таких обставин позивачем доведений, а відповідачем не спростований факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №51/О від 15.03.2021 за період з 27.04.2021 по 31.08.2021 у розмірі 741601,22 грн., а тому господарський суд дійшов висновку про часткову правомірність, часткову доведеність позивачем та наявність підстав для часткового задоволення заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю Долфі-Україна позовних вимог про стягнення з відповідача 741601,22 грн. основного боргу, в решті позовних вимог про стягнення основного боргу судом відмовляється.

Посилання відповідача на те, що у позовній заяві позивача було початково заявлено інший період заборгованості порівняно з тим періодом, який вказаний позивачем у останніх поясненнях та розрахунках, не приймаються судом до уваги, оскільки, направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд чітко визначив, що потребує перевірки існування у відповідача заборгованості за іншими видатковими накладними, за інші періоди чи взагалі за іншими договорами. Так, судом було встановлено наявність заборгованості саме за договором поставки №51/О від 15.03.2021 за остаточно визначеними позивачем видатковими накладними, тому вищевказані посилання відповідача не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову при відсутності належних та допустимих доказів сплати наявної суми боргу. При обчисленні вказаного боргу, судом також приймаються до уваги часткові сплати відповідачем під час нового розгляду боргу саме за договором поставки №51/О від 15.03.2021, що свідчить про усвідомлення відповідачем факту наявності у нього невиконаних грошових зобов?язань, і вказані оплати прийняті судом при визначенні остаточної суми боргу.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 7070,55 грн. 3% річних та 117842,44 грн. пені, господарський суд приймає до уваги, що вказані суми були розраховані позивачем у першочерговій позовній заяві при першому розгляді справи і вони були обраховані виходячи з суми боргу за інший період - з 20.07.2022 по 12.09.2022 і нараховані на суму основного боргу - 1564090,54 грн., при цьому як при первісному розгляді справи судом першої інстанції, так і при новому розгляді справи після направлення на новий розгляд позивачем не надано оновленого розрахунку сум 3% річних та пені, з урахуванням подання позивачем трьох заяв про зменшення позовних вимог, а також уточнення позивачем періодів та видаткових накладних, за якими наявний борг. За таких обставин за відсутності обґрунтованого розрахунку заявлених сум, із визначенням дат виникнення грошового зобов`язання за іншими видатковими накладними, дат часткових сплат, які були враховані позивачем за іншими накладними, в тому числі під час нового розгляду справи, у суду відсутня можливість перевірити розрахунки позивача, відповідно вимоги позивача в цій частині є недоведеними та безпідставними та судом відмовляється у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення 7070,55 грн. 3% річних та 117842,44 грн. пені.

Іншого сторонами не доведено.

Інші доводи та наявні в матеріалах справи документи не спростовують вищевикладених висновків господарського суду.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги новий розгляд даної справи, господарський суд при розподілі витрат виходить з того, що з урахуванням зменшення позивачем позовних вимог сума судового збору за подання судового збору складає 16747,71 грн. (1116514,21 грн.*1,5%); сума належного позивачем до сплати судового збору за подання апеляційної скарги на момент її подання складала 34822,02 грн. (1547645,43 грн.*1,5%*150%); сума належного до сплати позивачем судового збору за подання касаційної скарги становила 46429,36 грн. (1547645,43 грн.*1,5%*200%).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, господарський суд дійшов висновку про покладення судових витрат по сплаті судового збору на обох сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог: з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати: 11123,83 грн. судового збору за подання позову (пропорційно розміру задоволених позовних вимог), 23128,79 грн. за подання апеляційної скарги (пропорційно задоволеним позовним вимогам) та 30838,38 грн. за подання касаційної скарги (пропорційно задоволеним позовним вимогам).

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Долфі-Україна - задовольнити частково.

2.Стягнути з Фірми Полімед (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) (65063, Одеська обл., м. Одеса, вул. Сегедська, буд. 1/2, кв. 100, код ЄДРПОУ 21031996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Долфі-Україна (49130, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Березинська, буд. 24-А, код ЄДРПОУ 37068787) 741601 /сімсот сорок одну тисячу шістсот одну/ грн. 22 коп. основного боргу, 11123 /одинадцять тисяч сто двадцять три/ грн. 83 коп. судового збору за подання позовної заяви, 23128 /двадцять три тисячі сто двадцять вісім/ грн. 79 коп. судового збору за подання апеляційної скарги та 30838 /тридцять тисяч вісімсот тридцять вісім/ грн. 38 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

3.В решті позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 06 лютого 2025 р.

Суддя Ю.С. Бездоля