Рішення

від 28.01.2025 по справі 916/3634/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" січня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3634/24

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» (04205, м. Київ, пров. Оболонський, буд. 35-а, офіс 300, код ЄДРПОУ 41110750)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Системи безпеки та протипожежного захисту» (65091, м. Одеса, вул. Прохоровська, буд. 4-А, кв.7, код ЄДРПОУ 41133474)

про стягнення

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Корчевський М.Ю.

Представники сторін:

Від позивача: Гончаров Д.О. - на підставі ордеру серії АА1114704 від 18.06.2021р.;

Від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «УЛФ-ФІНАНС» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Науково-виробниче об`єднання «Системи безпеки та протипожежного захисту» про стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів у розмірі 198 405 грн 06 коп., 3% річних в розмірі 11 803 грн 27 коп., інфляційних нарахувань в розмірі 38 828 грн 94 коп., неустойки у розмірі 1 030 528 грн 08 коп., штрафу 10% у розмірі 40 223 грн. 45 коп. та пені у розмірі 144 718 грн 37 коп.

Ухвалою суду від 22.08.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3634/24, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.09.2024р.Ухвалою суду від 19.09.2024р. відкладено підготовче засідання на 03.10.2024р. Ухвалою суду від 03.10.2024р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено наступне засідання на 15.11.2024р. Ухвалою суду від 15.11.2024р. закрито підготовче провадження у справі №916/3634/24, призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 05.12.2024р. Ухвалою суду від 05.12.2024р. відкладено розгляд справи на 20.12.2024р. Ухвалою суду від 20.12.2024р. відкладено розгляд справи на 14.01.2025р. Ухвалою суду від 14.01.2025р. відкладено розгляд справи на 28.01.2025р.

Позивач - ТОВ «УЛФ-ФІНАНС», підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач - ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «Системи безпеки та протипожежного захисту», не скористався своїм правом на судовий захист, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялась на поштову адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рекомендованим листом, однак була повернута з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

За приписами п. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідач не звертався до суду з повідомленням про зміну адреси місцезнаходження.

В ухвалі від 16.01.2023р. у справі №916/3670/21 Верховний Суд зазначив, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).

Також, ухвали по справі направлялись на електронну адресу companyandlaw@gmail.com, яка зазначена позивачем в позовній заяві та в п. 2.8 договору фінансового лізингу №3980/06/19-Г.

Зокрема, у рішенні від 09.07.2024р. у справі Hyett Perger Cvitanoviж v. Croatia (справа № 57743/19) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Оскільки під час слухань 23 травня і 17 вересня 2014 року позивач надав суду два документи, в яких чітко була зазначена електронна адреса заявниці, яку вона використовувала для зв`язку з Хорватською асоціацією адвокатів (Croatian Bar Association), враховуючи важливість принципу змагальності судового розгляду, належна старанність вимагала від суду першої інстанції використати цю електронну адресу для повідомлення заявниці про провадження щодо неї (навіть якщо за хорватським законодавством такий метод повідомлення не був офіційним способом вручення судових повісток), або отримати поштову адресу заявниці через електронну пошту для вручення їй позовної заяви чи принаймні запропонувати представнику ad litem це зробити».

Крім того, суд здійснював розміщення ухвал суду у справі на офіційному сайті Господарського суду Одеської області.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про дату, місце та час судових засідань.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд вважає за необхідне зауважити, що ч. 4 ст. 11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи викладене вище, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Позивач у справі - ТОВ «УЛФ-ФІНАНС», зазначає, що 12.06.2019р. між ним (Лізингодавець) та ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «Системи безпеки та протипожежного захисту» (Лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу №3980/06/19-Г та Договір фінансового лізингу №3981/06/19-Г (далі - Договір №3980/06/19-Г та Договір №3980/06/19-Г, а разом Договори).

30 вересня 2019р. права вимоги за Договорами були відступлені до нового кредитора АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі Додатку від 30.09.2019 року «Перелік Договорів фінансового лізингу до Договору відступлення прав вимоги (цесії) № 21/07-2017 від 21.07.2017 року».

15 травня 2023р. права вимоги за Договорами були відступлені до нового кредитора ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» на підставі Додатку № 1 до Договору відступлення прав вимоги (цесії) № 28/12-2017-ЗВ від 28.12.2017 р. «Перелік Договорів фінансового лізингу, права вимоги за якими відступаються (додаток до договору станом на 15.05.2023 р.)».

Як зазначає позивач, згідно ч. 2 ст. 6 України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг"; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги.

У разі якщо договір укладається шляхом приєднання, договір складається з публічної частини договору та індивідуальної частини договору, підписанням якої клієнт приєднується до договору в цілому. Публічна частина договору про надання фінансових послуг оприлюднюється та повинна бути доступною для ознайомлення клієнтів на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, і надається клієнту за його вибором у спосіб, що дає змогу встановити дату надання, з використанням контактних даних, зазначених клієнтом. Усі редакції публічної частини договору повинні зберігатися на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, із зазначенням строку їх дії. Такі ж самі норми й містить ч.5 ст. 9 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».

Як зазначає позивач, керуючись вищезазначеними нормами Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» уклало з відповідачем Договіри фінансового лізингу.

Згідно аналогічним п. 14 ці Договори набувають чинності з моменту підписання Сторонами (в тому числі обов`язковим до виконання стає Додаток «Загальні умови до договору фінансового лізингу», згоду на погодження та дотримання умов якого Лізингоодержувач надає своїм підписом у цьому документі) і діє до повного виконання Сторонами зобов`язань за Договором фінансового лізингу.

Відповідно до п. 15 Договорів Додаток - «Загальні умови до договору фінансового лізингу» (та будь-які посилання на нього в Договорі), розміщений на офіційному веб-сайті Лізингодавця за посиланням: https://ulf.ua/ua/dokumenty/usloviya-k-dogovoru-fl.html або QR-кодом, в редакції, діючій на дату укладання цього Договору, та є невід`ємною складовою частиною Договору.

Своїм підписом в цьому документі Лізингоодержувач підтверджує, що він належним чином ознайомлений та погоджується з умовами Договору фінансового лізингу (включаючи Загальні умови) щодо порядку та розміру сплати лізингових та інших платежів, що можуть змінюватися відповідно до Договору, щодо відповідальності та розміру штрафних санкцій, щодо зміни, припинення Договору, порядку та суми дострокового викупу Предмета лізингу тощо. Лізингоодержувач підтверджує, що йому зрозумілі наслідки укладення цього Договору (включаючи Загальні умови) та зобов`язується дотримуватися усіх його умов.

Згідно п. 1.1. Загальних умов Лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування замовлене Лізингоодержувачем майно (далі по тексту «Предмет лізингу), найменування, марка, модель, рік випуску, ціна, строк лізингу, лізингові платежі та інші суттєві умови користування якого зазначаються у Договорі, а Лізингоодержувач зобов`язується прийняти Предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов Договору, а в кінці строку дії Договору має право придбати Предмет лізингу у власність за викупною вартістю, визначеною у Договорі.

Позивач звертає увагу суду, що свої зобов`язання Договором №3980/06/19-Г він виконав своєчасно, належним чином і в повному обсязі, зокрема, набув у свою власність та передав згідно акту прийому-передачі на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування замовлений Лізингоодержувачем транспортний засіб марки RENAULT, комерційний опис SANDERO, 2019 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 , вартістю на суму 400 103 грн 84 коп., у т.ч. ПДВ: 66 683 грн 97 коп., який зареєстрований 14.08.2019 року за ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» (ідентифікаційний номер: 41110750) на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 виданого ТСЦ 5141 (далі -Предмет лізингу №1), а відповідач зобов`язався прийняти Предмет лізингу №1 та своєчасно сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов Договору фінансового лізингу №1.

Також, свої зобов`язання за Договором №3981/06/19-Г позивач виконав своєчасно, належним чином і в повному обсязі, зокрема, набув у свою власність та передав 14.08.2019 року, згідно акту прийому-передачі на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування замовлений Лізингоодержувачем транспортний засіб марки RENAULT, комерційний опис SANDERO, 2019 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 , номер двигуна НОМЕР_7 , вартістю на суму 400 103,84 грн. (чотириста тисяч сто три гривні 84 копійки), у т.ч. ПДВ: 66 683,97 грн. (шістдесят шість тисяч шістсот вісімдесят три гривні 97 копійок), який зареєстрований 14.08.2019 року за ТОВ «УЛФ- ФІНАНС» (ідентифікаційний номер: 41110750) на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 виданого ТСЦ 5141 (далі по тексту «Предмет лізингу №2»), а Відповідач зобов`язався прийняти Предмет лізингу №2 та своєчасно сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов Договору фінансового лізингу №2.

Позивач підтверджує, що відповідач сплатив перші лізинговові платежі, допустивши прострочку по оплаті лізингового платежу в 6 днів, прийняв від позивача у платне володіння та користування замовлений Предмет лізингу №1 та №2, та в подальшому регулярно протерміновував оплату лізингових платежів.

Також, позивач зазначає, що з метою врегулювання спору в досудовому порядку, відповідачу була направлена досудова вимога №10608/31.1 від 05.05.2023 р. про сплату виниклої заборгованості з попередженням розірвання Договору фінансового лізингу №1 в односторонньому порядку та досудова вимога №10606/31.1 від 05.05.2023 р. про сплату виниклої заборгованості з попередженням розірвання Договору фінансового лізингу №2 аналогічного змісту.

Згідно п. 11.2.1. Загальних умов Лізингодавець має право достроково, в односторонньому порядку розірвати Договір (відмовитися від Договору) та вилучити Предмет лізингу у випадку, коли Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та/або інший платіж, передбачений Договором, та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого графіком платежів.

Також, як зазначає позивач, право на дострокову відмову (розірвання) Лізингодавцем від Договору передбачено ст.ст. 611, 615 та ч. 2 ст. 598 Цивільного кодексу України.

25 травня 2023р. позивач направив Лізингоодержувачу Повідомлення №УФ-55671 про відмову (розірвання) від Договору фінансового лізингу №3980/06/19-Г та повідомлення №УФ-55672 про відмову (розірвання) від Договору фінансового лізингу №3981/06/19-Г з одночасною вимогою повернення Предмета лізингу до 02.06.2023 року власнику-ТОВ «УЛФ-ФІНАНС».

Таким чином, позивач вважає, що Договір фінансового лізингу №3980/06/19-Г та Договір фінансового лізингу №3981/06/19-Г є розірваними з 02.06.2023 року.

Як зазначає позивач, станом на 02.06.2023р. (дату розірвання Договорів) прострочена заборгованість відповідача по лізинговим платежам за Договором №3980/06/19-Г складає 101 190 грн 51 коп., а за Договором №3981/06/19-Г складає 97 214 грн 55 коп.

Згідно п.7.1.2. Загальних умов, у разі прострочення (затримки) сплати лізингових платежів та інших платежів за Договором понад 30 (тридцять) календарних днів, крім пені, передбаченої п.7.1.1. Загальних умов, Лізингоодержувач оплачує штраф у розмірі 10% (десять відсотків) від суми простроченої заборгованості.

Позивач звертає увагу суду, що згідно п.11.8. Загальних умов вилучення Предмета лізингу, припинення (відмова від Договору) не звільняє Лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів згідно з Договором. Сторони досягли згоди, що у разі односторонньої відмови Лізингодавця від Договору (розірвання Договору) Лізингоодержувач зобов`язаний сплатити Лізингодавцю всі належні до сплати та несплачені лізингові платежі згідно з Графіком платежів; витрати, понесені Лізингодавцем у зв`язку з виконанням Договору (у тому числі у зв`язку з вилученням, транспортуванням, зберіганням, витрати на здійснення виконавчого напису нотаріуса, тощо), а також передбачені Договором або чинним законодавством України штрафні санкції та збитки згідно п.7.3. Загальних умов.

Відповідно до п. 7.1.8. Загальних умов при нарахуванні штрафних санкцій та неустойки, положення ч.б ст.232 Господарського кодексу України та ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України до Договору не застосовуються. Неустойка та інші штрафні санкції нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язань. До вимог про стягнення штрафних санкцій застосовується позовна давність три роки.

Згідно п.7.1.1. Загальних умов, за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором, Лізингоодержувач повинен сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Також, згідно п.7.1.3. Загальних умов, у разі, якщо на дату розірвання Договору Предмет лізингу залишається неповернутим Лізингодавцю, як це передбачено в п.11.4. Загальних умов, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю неустойку у розмірі 0,3% від вартості Предмета лізингу за кожен день прострочення повернення Предмета лізингу.

Враховуючи все зазначене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 198 405 грн 06 коп., 3% річних в розмірі 11 803 грн 27 коп., інфляційні нарахування в розмірі 38 828 грн 94 коп., неустойка у розмірі 1 030 528 грн 08 коп., штраф 10% у розмірі 40 223 грн. 45 коп. та пені у розмірі 144 718 грн 37 коп.

В якості нормативного обґрунтування позивач посилається на положення ст.ст. 509, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 638, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 179, 180, 193, 202, 224, 226 Господарського кодексу України.

Відповідач - ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «Системи безпеки та протипожежного захисту», не скористався своїм правом на судовий захист, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав.

Розглянув матеріали справи, вислухав пояснення представника позивача, суд встановив, що 12.06.2019р. між ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» (Лізингодавець) та ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «Системи безпеки та протипожежного захисту» (Лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу №3980/06/19-Г та Договір фінансового лізингу №3981/06/19-Г (далі - Договір №3980/06/19-Г та Договір №3981/06/19-Г, разом - Договори).

Загальні умови договору фінансового лізингу розміщені на офіційному веб-сайті Лізингодавця за посиланням: https://ulf.ua/ua/dokumenty/usloviya-k-dogovoru-fl.html або QR-кодом, в редакції, діючій на дату укладання цього Договору, та є невід`ємною складовою частиною Договору.

Згідно п. 1.1. Загальних умов Лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування замовлене Лізингоодержувачем майно (Предмет лізингу), найменування, марка, модель, рік випуску, ціна, строк лізингу, лізингові платежі та інші суттєві умови користування якого зазначаються у Договорі, а Лізингоодержувач зобов`язується прийняти Предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов Договору, а в кінці строку дії Договору має право придбати Предмет лізингу у власність за викупною вартістю, визначеною у Договорі.

Згідно з ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Статтею 806 Цивільного кодексу України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» ( тут і надалі в редакції, що була чинною на момент укладення Договору) фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За приписами ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Приписами ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об`єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому цим Законом.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв`язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Таким чином, між сторонами за Договорами фінансового лізингу склалися правовідносини у сфері фінансового лізингу.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з положень ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно аналогічного п. 14 Договорів вони набувають чинності з моменту його підписання Сторонами (в тому числі обов`язковим до виконання стає Додаток «Загальні умови до договору фінансового лізингу», згоду на погодження та дотримання умов якого Лізингоодержувач надає своїм підписом у цьому документі) і діють до повного виконання Сторонами зобов`язань за Договором фінансового лізингу.

За матеріалами справи, в розділі 3 Договору №3980/06/19-Г сторони узгодили специфікацію та вартість предмету лізингу, а саме: транспортний засіб марки RENAULT SANDERO, об`єм двигуна: 1461 куд.см., 2019 року випуску, вартість 403 180 грн 16 коп., у т.ч. ПДВ: 67 196 грн 69 коп.

В розділі 10 Договору сторони виклали графік внесення лізингових платежів.

Додатковою угодою №1 від 14.08.2019р. до Договору фінансового лізингу №3980/06/19-Г від 12.06.2019р. сторони дійшли згоди викласти п. 3.5. Договору у наступній редакції: «Вартість об`єкта лізингу - 400 103 грн 84 коп., в т.ч. ПДВ 66 683 грн 97 коп.».

Згідно п. 9.1. Договору №3980/06/19-Г загальна сума лізингових платежів становить 667 107 грн 62 коп.

Також, викладено розділ 10 Договору (графік внесення лізингових платежів) в новій редакції.

Згідно з актом (видатковою накладною) прийому-передачі предмету лізингу від 14.08.2019р. Лізингодавець передав, а Лізингоодержувач прийняв в якості Предмету лізингу згідно Договору №3980/06/19-Г наступне майно: транспортний засіб марки RENAULT, комерційний опис SANDERO, 2019 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 , вартістю на суму 400 103 грн 84 коп., у т.ч. ПДВ: 66 683 грн 97 коп.

Право власності на Предмет лізингу належить ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_9 .

Також, Додатковою угодою №1 від 14.08.2019р. до Договору фінансового лізингу №3981/06/19-Г від 12.06.2019р. сторони дійшли згоди викласти п. 3.5. Договору у наступній редакції: «Вартість об`єкта лізингу - 400 103 грн 84 коп., в т.ч. ПДВ 66 683 грн 97 коп.».

Згідно п. 9.1. Договору №3981/06/19-Г загальна сума лізингових платежів становить 667 107 грн 62 коп.

Також, викладно розділ 10 Договору (графік внесення лізингових платежів) в новій редакції.

Згідно з актом (видатковою накладною) прийому-передачі предмету лізингу від 14.08.2019р. Лізингодавець передав, а Лізингоодержувач прийняв в якості Предмету лізингу згідно Договору №3981/06/19-Г наступне майно: транспортний засіб марки RENAULT, комерційний опис SANDERO, 2019 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 , номер двигуна НОМЕР_7 , вартістю на суму 400 103 грн 84 коп., у т.ч. ПДВ: 66 683 грн 97 коп.

Право власності на Предмет лізингу належить ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_10 .

Суд зазначає, що Договори, акти прийому-передачі Предмету лізингу підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено належними та допустимими доказами, позивач виконав свої зобов`язання за Договором №3980/06/19-Г та Договором №3981/06/19-Г у повному обсязі.

Судом встановлено, що наступні пункти Договорів та Загальних умов є аналогічними.

Так, відповідно до п. 1.2. Загальних умов Лізингоодержувачу надається право користування Предметом лізингу на строк, вказаний у Договорі. Строк лізингу починається з дати підписання Сторонами Акту прийому-передачі Предмета лізингу, але в будь якому разі не може бути менше одного року.

Як вбачається з п. 9.3. Договорів порядок сплати лізингових платежів: в гривні згідно з Графіком внесення лізингових платежів.

Відповідно до п. 2.1 Загальних умов всі платежі за користування Предметом лізингу Лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати в національній валю України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця не пізніше за дату та в сум які встановлені для їх оплати відповідно до Графіка внесення лізингових платежів (надалі - Графік платежів Лізингоодержувач зобов`язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунок Лізингодавця. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися Лізингодавцем по факсу та/або на e-mail Лізингоодержувача. Лізингові платежі включають платежі в погашення (компенсацію) вартості Предмета лізингу, комісію Лізингодавця: наданий в лізинг Предмет лізингу та інші платежі, передбачені Договором.

Перший лізинговий платіж (визначений в Графіку платежів) включає: авансовий платіж, що є частиною компенсації вартості Об`єкта лізингу та включає вартість ПДВ; адміністративний платіж (у разі його наявності), що є платою за організаційні заходи, пов`язані з підготовкою та укладенням договору фінансового лізингу, та включає вартість ПДВ. Після приймання-передачі Об`єкта лізингу за актом у тимчасове володіння та користування Лізингоодержувачем, авансовий платіж та адміністративний платіж зараховуються сторонами як лізингові платежі (п.2.2 Загальних умов).

Згідно з п. 2.3. Загальних умов датою здійснення лізингового платежу вважається дата фактичного надходження коштів на банківський рахунок Лізингодавця. Якщо дата нарахування та оплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний святковий або інший) день, то датою оплати такого лізингового платежу вважається наступний за ним робочий день.

Відповідно до п. 2.6. Загальних умов при надходженні коштів (лізингових платежів) від Лізингоодержувача Сторони узгодили наступну черговість виконанні Лізингоодержувачем своїх грошових зобов`язань, а саме: оплата сум компенсації витрат, понесених Лізингодавцем та невідшкодованих Лізингоодержувачем; оплата сум штрафних санкцій (штраф, пеня), які підлягають сплаті за порушення зобов`язань за Договором; оплата простроченої заборгованості з нарахованої комісії Лізингодавця: оплата простроченої заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість Предмета лізингу; оплата поточної заборгованості з нарахованої комісії Лізингодавця; оплата поточної заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість Предмета лізингу.

Така черговість застосовується з урахуванням наступного: погашення платежів кожної наступної черги здійснюється після повного погашення попередньої черги платежів за всім; Договорами фінансового лізингу, укладеними між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем; в межах однієї черги, першочергове погашення мають платежі з більшим терміном прострочення, у разі наявності однакового терміну прострочення платежів в межах однієї черги, погашення здійснюється на розсуд Лізингодавця у випадку направлення коштів в оплату платежів, строк сплати яких не настав, Лізингодавець зараховує такі платежі і строки, передбачені Графіком платежів за відповідним Договором згідно черговості, визначеної в даному пункті.

Як встановлено судом та підтверджено позивачем, ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «Системи безпеки та протипожежного захисту» сплатило частину лізингових платежів. Однак, починаючи з 29.08.2022р. відповідач перестав виконувати свої зобов`язання за Договорами.

Згідно ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» (в редакції, що була чинною на момент укладення Договорів) лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.

Статтею 629 Цивільного кодексу Кодексу встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «Системи безпеки та протипожежного захисту» неналежним чином виконувались обов`язки за Договором фінансового лізингу №3980/06/19-Г від 12.06.2019р., у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість по предмету лізингу станом на 13.08.2024р. у розмірі 101 190 грн 51 коп.

Також, ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «Системи безпеки та протипожежного захисту» неналежним чином виконувались обов`язки за Договором фінансового лізингу №3981/06/19-Г від 12.06.2019р., у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість по предмету лізингу станом на 14.08.2024р. у розмірі 97 214 грн 55 коп.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що відповідачем виконано не було.

За таких обставин, наявні підстави для стягнення з ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «Системи безпеки та протипожежного захисту» заборгованості зі сплати лізингових платежів у розмірі 198 405 грн 06 коп.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

В ст. 549 Цивільного кодексу України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст.21 Закону України ,,Про фінансовий лізинг" (із змінами) невиконання лізингоодержувачем обов`язку щодо сплати лізингових платежів відповідно до умов договору фінансового лізингу є підставою для нарахування неустойки, сплату якої лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення, за час прострочення, якщо інший розмір неустойки не визначений умовами договору фінансового лізингу.

Пунктом 7.1.2. Загальних умов, сторони погодили, що у разі прострочення (затримки) сплати лізингових платежів та інших платежів за Договором понад 30 (тридцять) календарних днів, крім пені, передбаченої п.7.1.1. Загальних умов, Лізингоодержувач оплачує штраф у розмірі 10% (десять відсотків) від суми простроченої заборгованості.

Згідно п.11.8. Загальних умов вилучення Предмета лізингу, припинення (відмова від Договору) не звільняє Лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів згідно з Договором. Сторони досягли згоди, що у разі односторонньої відмови Лізингодавця від Договору (розірвання Договору) Лізингоодержувач зобов`язаний сплатити Лізингодавцю всі належні до сплати та несплачені лізингові платежі згідно з Графіком платежів; витрати, понесені Лізингодавцем у зв`язку з виконанням Договору (у тому числі у зв`язку з вилученням, транспортуванням, зберіганням, витрати на здійснення виконавчого напису нотаріуса, тощо), а також передбачені Договором або чинним законодавством України штрафні санкції та збитки згідно п.7.3. Загальних умов.

Згідно п. 7.1.8. Загальних умов, при нарахуванні штрафних санкцій та неустойки, положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до Договору не застосовуються. Неустойка та інші штрафні санкції нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язань. До вимог про стягнення штрафних санкцій застосовується позовна давність три роки.

Також, згідно п.7.1.1. Загальних умов за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором, Лізингоодержувач повинен сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Крім того, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевірив надані позивачем розрахунки 3% річних, інфляційних втрат, пені, неустойки та штрафу 10%, судом встановлено, що вони є правильними, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення неустойки у розмірі 1 030 528 грн 08 коп., штрафу 10% у розмірі 40 223 грн 45 коп., пені у розмірі 144 718 грн 37 коп., 3% річних у розмірі 11 803 грн 27 коп., інфляційних нарахувань у розмірі 38 828 грн 94 коп. є обгрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів належного виконання своїх обов`язків за Договором фінансового лізингу №3980/06/19-Г та Договором фінансового лізингу №3981/06/19-Г, у зв`язку з чим суд дійшов висновку щодо наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів у розмірі 198 405 грн 06 коп., 3% річних в розмірі 11 803 грн 27 коп., інфляційних втрат в розмірі 38 828 грн 94 коп., неустойки у розмірі 1 030 528 грн 08 коп., штрафу 10% у розмірі 40 223 грн. 45 коп., пені у розмірі 144 718 грн 37 коп. та задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача у відповідності до положень ст.129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Системи безпеки та протипожежного захисту» про стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів у розмірі 198 405 грн 06 коп., 3% річних в розмірі 11 803 грн 27 коп., інфляційних нарахувань в розмірі 38 828 грн 94 коп., неустойки у розмірі 1 030 528 грн 08 коп., штрафу 10% у розмірі 40 223 грн. 45 коп. та пені у розмірі 144 718 грн 37 коп. - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Системи безпеки та протипожежного захисту» (65091, м. Одеса, вул. Прохоровська, буд. 4-А, кв.7, код ЄДРПОУ 41133474) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» (04205, м. Київ, пров. Оболонський, буд. 35-а, офіс 300, код ЄДРПОУ 41110750) заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 198 405 грн 06 коп., 3% річних в розмірі 11 803 грн 27 коп., інфляційні втрати в розмірі 38 828 грн 94 коп., неустойку у розмірі 1 030 528 грн 08 коп., штраф 10% у розмірі 40 223 грн. 45 коп. та пеню у розмірі 144 718 грн 37 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Системи безпеки та протипожежного захисту» (65091, м. Одеса, вул. Прохоровська, буд. 4-А, кв.7, код ЄДРПОУ 41133474) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» (04205, м. Київ, пров. Оболонський, буд. 35-а, офіс 300, код ЄДРПОУ 41110750) витрати по сплаті судового збору у розмірі 21 967 грн 61 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 07 лютого 2025р.

Суддя Н.В. Рога