Рішення

від 07.02.2025 по справі 922/4342/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4342/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», місто Київ,

до Комунального некомерційного підприємства Липецької сільської ради «Центр первинної медичної допомоги № 5 Харківського району», село Липці,

про стягнення основаного боргу, штрафних санкцій, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за неналежне виконання грошового зобов`язання,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Комунального некомерційного підприємства Липецької сільської ради «Центр первинної медичної допомоги № 5 Харківського району», про стягнення суми грошових коштів з яких:

- основний боргу у сумі 34 608,28 грн;

- пеня у сумі 6 851,80 грн;

- три проценти річних у сумі 2 518,48 грн;

- інфляційні втрати у сумі 9 684,73 грн.

09 грудня 2024 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/4342/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позовній заяві не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного процесуального законодавства. Так, оскільки відповідач не зареєстрований в системі «Електронний Суд», з метою повідомлення останнього про розглядсправи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4).

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника,у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/4342/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини 9статті 165 Господарського процесуального кодексу Україниу разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

На підставічастини 4статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справіОсіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідач своїм процесуальним правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позові не скористався, однак скерував до суду додаткові пояснення (вх. № 2896 від 03 лютого 2025 року), які приймаються судом до розгляду та долучаються до матеріалів справи.

В цих додаткових поясненнях відповідач, в порядку статті 42 ГПК України, просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 80%.

Крім того, 07 лютого 2025 року позивач скерував до суду пояснення щодо доводів викладених відповідачем у поясненнях на позовну заяву (вх. № 3482), в яких заперечує проти задоволення клопотання відповідача про зменьшення розміру похідних вимог, просить задовольнити позов в повному обсязі. Ці пояснення позивача приймаються судом до розгляду та долучаютьтся до матеріалів справи.

Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, 02 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі позивач, постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством Липецької сільської ради «Центр первинної медичної допомоги № 5 Харківського району» (далі відповідач, споживач) року було укладено договір № 19-1238/21- БО-Т постачання природного газу (далі Договір).

Разом із цим, як вказує позивач, відповідач ухилився від документального оформлення спожитих обсягів природного газу за періоди з грудня 2021 року по квітень 2022 року, і за періоди поставки з грудня 2021 року по квітень 2022 року не підписав акти приймання-передачі природного газу, у зв`язку з цим, позивач вважає, що обсяги спожитого природного газу є встановленими на підставі даних з Інформаційної платформи, а вартість природного газу визначена з урахуванням ціни такого газу, що узгоджена сторонами в договорі.

Позивач також вказує, що на виконання умов зазначеного договору, у період з грудня 2021 року по квітень 2022 року передав у власність відповідача природний газ загальним обсягом 3 590,63 м3, на підтвердження чого надає дані Інформаційної платформи Оператора ГТС, в тому числі по місяцях:

- грудень 2021 1 189,51 м3;

- січень 2022 1 459,90 м3;

- лютий 2022 940,99 м3;

- березень 2022 0,12 м3;

- квітень 2022 0,11 м3.

Як на тому наполягає позивач, з боку відповідача не було виконано обов`язок по наданню актів розподілу природного газу за період з грудня 2021 року по квітень 2022 року.

Разом із цим, позивач вказує, що на Адвокатський запит представника позивача, ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» надано лист-відповідь від 24 вересня 2024 року за № ТОВВИХ-24-14591 щодо об`ємів спожитого відповідачем природного газу помісячно.

При цьому, позивач вказує, що оплату за переданий газ за період з грудня 2021 року по квітень 2022 року відповідач здійснив лише частково на суму 24 830,99 грн.

Не повне виконання зобов`язання у встановлений договором строк, на думку позивача, є порушенням з боку відповідача умов господарського зобов`язання, зокрема вимоги пункту 5.1. договору, в частині розміру несплаченої суми основної заборгованості за поставлений природний газ та складає 34 608,28 грн.

Вважаючи, що такими діями (як-то відсутність належного виконання умов договору в частині здійснення розрахунків за поставлений природний газ) відповідач порушує права та законні інтереси позивача, що змусило останнього звернутись до суду із позовом про стягнення коштів та нарахованих похідних вимог.

Відповідач не скористався своїм правом на формування відзиву.

Втім, відповідач надав пояснення у справі в яких вказує, що обов`язок зі сторони відповідача в частині сплати поставленого природного газу не було проігноровано, а його невиконання пояснюється настанням об`єктивних обставин, що унеможливили надання цих актів, а саме у лютому 2022 року відбулось повномасштабне військове вторгнення російської федерації на територію України, що призвело до введення військового стану та спричинило значні перешкоди у роботі підприємств та організацій на всій території нашої країни, зокрема медичних закладів, що перебувають на території Харківської області та на той час перебували на лінії бойового зіткнення.

Крім того, просить зменшити розмір штрафних санкцій нарахованих Позивачем на 80 відсотків, а саме замість 19 055,01 грн. до 3811,00 грн., що дозволить йому спрямувати кошти на нагальні потреби та продовжити виконання своєї ключової функції надання медичної допомоги населенню.

Позивач заперечує проти зменьшення розміру похідних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю/відсутністю підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором № 19-1238/21- БО-Т постачання природного газу від 02 грудня 2021 року.

Згідно з нормами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України, частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як свідчать матеріали справи, 02 грудня 2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі позивач, постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством Липецької сільської ради «Центр первинної медичної допомоги № 5 Харківського району» (далі відповідач, споживач) року було укладено договір № 19-1238/21- БО-Т постачання природного газу (далі Договір).

Пунктом 3.5. договору визначено, що приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до пункту 4.1 Договору, ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим Договором, встановлюється наступним чином: Ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ - 13 658,42 грн., крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,576 грн., крім того ПДВ 20% - 27,315 грн., всього з ПДВ 163,89 грн. за 1000 куб. м. Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 554,00 грн.

З огляду на правову природу, укладений між сторонами договір є договором поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11,509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно достатті 193 Господарського кодексу Українисуб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями525,526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як на тому наголошено у підпункті 3.5.1. пункту 3.5. договору споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.

Підпунктами 3.5.2-3.5.4 пункту 3.5. договору визначено, що на підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також акт), підписані уповноваженим представником Постачальника. Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання. У випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього Договору.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалами справи, позивач, у період з грудня 2021 року по квітень 2022 року передав відповідачу природний газ загальним обсягом 3 590,63 м3, що підтверджується даними Інформаційної платформи Оператора ГТС, в тому числі по місяцях:- грудень 2021 1 189,51 м3; - січень 2022 1 459,90 м3; - лютий 2022 940,99 м3 ; - березень 2022 0,12 м3; - квітень 2022 0,11 м3.

Доказів постачання природного газу відповідачу у вказаний період іншим постачальником матеріали справи не містять, відповідачем відповідних доказів до суду також надано не було. При цьому, за періоди поставки з грудня 2021 року по квітень 2022 року відповідачем не було підписано акти приймання-передачі природного газу, у зв`язку з цим позивачем, під час формування розміру заборгованості, враховані дані Інформаційної платформи щодо обсягів спожитого природного газу, а вартість природного газу визначена з урахуванням ціни природного газу, що узгоджена сторонами в договорі, що узгоджується із вище зазначеними умовами договору, зокрема пунктом 3.5. договору.

Дані з Інформаційної платформи щодо обсязі спожитого природного газу містяться в матеріалах справи (а.с.30, том 1). Відповідачем не пред`являлось жодних зауважень з приводу не вірності (спірності) об`єму природного газу за період з грудня 2021 року по квітень 2022 року.

Статтею 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 статті 692 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 5.1 договору, оплата за природний газ за розрахунковий період (місяць) здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється Споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 Цивільного кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, оплату за переданий газ відповідач здійснив лише частково на суму 24 830,99 грн (що підтверджується матеріалами справи, а. с. 33-34, том 1)), інша частина заборгованості залишилась не сплаченою. Відповідачем не було надано до суду доказів здійснення розрахунку із позивачем за спожитий природний газ у сумі 34 608,28 грн. за період з грудня 2021 року по квітень 2022 року.

Крім того, у поясненнях у справі (вх. № 2896 від 03 лютого 2025 року) відповідач не заперечує проти наявності основної заборгованості.

Відповідно достатті 610 Цивільного кодексу Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частиною 1статті 612 Цивільного кодексу Україниборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2статті 614 Цивільного кодексу Українивідсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4статті 13 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку по перерахуванню загальної вартості за поставлений природний газ не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, а відтак порушив договірні зобов`язання (стаття 610 Цивільного кодексу України), що є поведінкою, яка суперечить добросовісній та чесній діловій практиці в сфері господарських відносин, а відтак в сукупності стає правовою підставою для захисту прав та інтересів позивача шляхом стягнення в судовому порядку заборгованості в розмірі 34 608,28 грн.

Крім суми основного боргу, позивач заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати, 3% річних та пеню.

Приписами частини 2статті 625 Цивільного кодексу Українивстановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В даному разі, умовами договору не визначений інший розмір процентів річних, що зумовлює застосування розміру 3% річних, як-то визначено у статті 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши поданий позивачем до суду розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, враховуючи період до стягнення заборгованості, беручи до уваги суму заборгованості, судом встановлено, що розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних здійснений позивачем арифметично вірно, а відтак задовольняє позовні вимоги в цій частині та стягує з відповідача на користь позивача три проценти річних у сумі 2 518,48 грн та інфляційні втрати у сумі 9 684,73 грн.

У відповідності до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частинами 1, 2 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору визначено, що за у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику в тому числі пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

З наведеного пункту договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені (подвійна облікова ставка НБУ, діюча в період сплати пені), порядок нарахування пені (від суми простроченого платежу) та строк нарахування пені (за кожен день прострочення), що не можна вважати встановленням іншого, ніж визначеного частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

Суд, перевіривши розрахунок позивача заявленої до стягнення пені (нарахованої на борг по поставленому природному газу) з урахуванням періоду до стягнення цієї санкції з грудня 2021 року по квітень 2022 року, які були покладені в розрахунок позивача, з урахуванням присічного строку нарахування пені, визначеного у статті 232 ГК України, прийшов до висновку про правомірність стягнення з відповідача нарахованої на суму боргу пені в загальному розмірі 6851,80 грн., а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Одночасно, суд вказує, що відповідно до положень статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Крім того, згідно з положеннями частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

При цьому, диспозиція частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо а) він значно перевищує розмір збитків, та б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В даному випадку, позивач в змісті позову взагалі не вказав на те, що йому спричинені збитки.

Крім того, за даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що Комунальне некомерційне підприємство Липецької сільської ради «Центр первинної медичної допомоги № 5 Харківського району» має місце реєстрації - 62414, Харківська область, Харківський район, село Липці, вулиця Пушкінська, будинок 109.

24 лютого 2022 року Російською Федерацією було розпочато повномаштабні військові дії проти України, у зв`язку з чим Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" за № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Подальшими Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Загальновідомість фактів військової агресії Російської Федерації, окупація частини території Харківської області, зокрема частини території Липецької територіальної громади, ракетні обстріли об`єктів медичної інфраструктури підтверджуються органами державної влади та місцевого самоврядування України, безліччю публікацій у національних та міжнародних засобах масової інформації.

Наведені факти є загальновідомими обставинами, а отже в силу приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування.

Комунальне некомерційне підприємство Липецької сільської ради «Центр первинної медичної допомоги №5 Харківського району» Центр надання первинної медичної допомоги є об`єктом критичної інфраструктури місцевого значення, що відіграє важливу роль у забезпеченні медичних послуг для населення. Попри всі труднощі, пов`язані з руйнуванням матеріально-технічної бази, нестачею обладнання, медикаментів та складними умовами роботи, відповідач продовжує надавати медичну допомогу в обмеженому форматі, забезпечуючи критично необхідні послуги для населення.

Водночас суд звертає увагу, що незважаючи на існуючі обставини, відповідач продовжує виконувати зобов`язання за вказаним вище по тексту цього рішення договором, що свідчить про його належний підхід до виконання договірних відносин та відповідальність у поточній ситуації.

Також суд вказує, що відповідач є комунальним не комерційним підприємством створене без мети одержання прибутку для забезпечення різноманітних потреб населення на території Липецької територіальної громади шляхом надання медико-санітарної допомоги або медичних послуг в умовах повномасштабного вторгнення рф.

Крім того, позивачем надано інформацію щодо стану розрахунків за спожиті обсяги природного газу із яких вбачається, що відповідачем своєчасно сплачується рахунки позивача як за 2023 так і за 2024 рік. Несплата заборгованості за період січень квітень 2022 року пов`язана виключно із військовими діями, оскільки на території Липецької територіальної громади велися з 2022 року та ведуться на даний час активні бойові дії, населення більшої частини громади евакуйовано, велика кількість людей постраждала внаслідок бойових дій, а відтак навантаження на відповідача вкрай велике, що зумовили несвоєчасне та не в повному обсязі оплату за договором за період з грудня по квітень 2022 року.

У правовій позиції «Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій» Верховний Суд (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08 травня 2015 року у справі № 924/709/17) наголошується, що зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки,що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Урішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Суд, керуючись вищевикладенимиприписами законів, правових позиції Великої палати Верховного Суду, рішенням Конституційного Суду України, приймаючи доувагите, щоматеріаламисправине встановленопонесеннязбитківпозивачем, дотримуючирозумний баланс між інтересами позивача та відповідача, суд вважає заможливе зменшитирозмір заявленого достягнення3% річних, інфляційних втрат та пені до 0, а відтак, сума похідних вимог, які підлягають стягненню з відповідача складає - пеня в розмірі 0 грн., 3% річних в розмірі 0 грн., а також інфляційних втрат в розмірі 0 грн.

Додатково суд зазначає, що враховуючи соціальну значимість діяльності відповідача, сплата штрафних санкцій у повному обсязі може мати негативний вплив на здоров`я та життя пацієнтів, оскільки обмежить можливості діяльності відповідача щодо надання належної медичної допомоги та призведе до зменшення фінансування життєво важливих потреб відповідача, зокрема: закупівлі медикаментів та перев`язувальних матеріалів; відновлення медичного обладнання та інструментів, пошкоджених або знищених під час бойових дій, а також забезпечення санітарно-гігієнічних умов для пацієнтів та персоналу.

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про задоволення позову частково.

У відповідності до частини 1статті 13 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4статті 11 Господарського процесуального кодексу Українисуд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями1-5,8,10-12,20,41-46,73-80,86,123, п. 2 ч. 1 ст.129,232,233,236-238,240,241,247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Липецької сільської ради «Центр первинної медичної допомоги № 5 Харківського району» (62414, Харківська область, Харківський район, село липці, вулиця Пушкінська, будинок 109, код ЄДРПОУ 38008907) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, код ЄДРПОУ 42399676) суму основної заборгованості в розмірі 34 608,28 грн., а також суму судових витрат (сплаченого судового збору) 1562,24 грн.

Видати наказ після набрання законної сили рішення суду

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей256,257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "07" лютого 2025 р.

СуддяВ.С. Юрченко

справа № 922/4342/24