Постанова від 05.02.2025 по справі 917/1291/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 917/1291/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

прокурора - Єреп В.В.,

позивача - не з`явились,

відповідача - Кутько Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури

на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 (головуючий суддя - Гребенюк Н.В., судді: Плахов О.В., Слободін М.М.) про затвердження мирової угоди та закриття провадження

у справі №917/1291/23

за позовом Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, м. Полтава, який діє в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції, Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств"

про стягнення 2 009 133,23 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи

1. Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі також - прокурор), який діє в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств" (далі також - ТОВ "БК "Комбінат виробничих підприємств") про стягнення 3% річних у сумі 285 970,45 грн за період з 01.01.2021 по 11.07.2023 та 1 723 162,78 грн інфляційних нарахувань за період з 01.01.2021 по 30.06.2023 за договором про пайову участь (внесок) від 06.05.2019 №02-49/49.

2. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на обставини невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань щодо сплати коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Щербані за договором про пайову участь (внесок) від 06.05.2019 №02-49/49, які стягнуті з відповідача за рішенням суду у справі №917/1854/21.

3. Господарський суд Полтавської області рішенням від 21.03.2024 у справі №917/1291/23 позовні вимоги задовольнив повністю. Стягнув з ТОВ "БК "Комбінат виробничих підприємств" на користь Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області 285 970,45 грн 3% річних та 1 723 162,78 грн інфляційних нарахувань.

4. Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 12.11.2024 клопотання позивача та відповідача про затвердження мирової угоди у справі №917/1291/23 задовольнив та затвердив мирову угоду у справі №917/1291/23, укладену між Виконавчим комітетом Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області та ТОВ "БК "Комбінат виробничих підприємств". Рішення Господарського суду Полтавської області від 21.03.2024 у справі №917/1291/23 визнав нечинним. Провадження у справі №917/1291/23 закрив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи

5. Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

6. Підставою касаційного оскарження зазначено порушення судом апеляційної інстанції норм статті 192 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК) та неврахування правових висновків Верховного Суду щодо її застосування, викладених у постановах від 19.10.2024 у справі №911/1402/23, від 21.03.2023 у справі №914/3014/20, від 03.10.2019 у справі №911/918/15.

7. Доводи прокурора зводяться до того, що:

(1) суть запропонованої у цій справі мирової угоди зводиться лише до надання відповідачу розстрочки на сплату боргу та судового збору, встановлення графіку платежів майже на 3 роки, що з огляду на інфляційні процеси не відповідає економічним інтересам держави та територіальної громади і не є взаємними поступками в розумінні вимог частини першої статті 192 ГПК;

(2) положення запропонованої відповідачем мирової угоди виходять за межі предмета спору та порушують інтереси держави та територіальної громади, оскільки передбачають (пункт 1.3) після укладення цієї мирової угоди настання негативних правових наслідків для позивача, зокрема визначають, що кожна зі сторін втрачає право вимагати від іншої сторони сплати будь-яких інших грошових сум, а така інша сторона звільняється від відповідного обов`язку їх сплати;

(3) пунктом 2 мирової угоди визначено, що сторони після належного виконання цієї мирової угоди не матимуть жодних майнових претензій одна до одної, включаючи застосування додаткових штрафних санкцій одна до одної та відповідальності, яка передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Проте не конкретизовано, яких саме правовідносин або договору стосуються вищевказані положення пунктів 1.3 та 2 запропонованої мирової угоди, що може бути трактовано неоднозначно;

(4) у зв`язку із затвердженням мирової угоди, зважаючи на пункти 1.3, 2, орган місцевого самоврядування втратить невраховані у цій справі №917/1291/23 суми 3% річних та інфляційних нарахувань за неохоплений період, а здійснення сплати протягом трьох років визначеної мировою угодою суми призведе до її значного знецінення;

(5) складений відповідачем проєкт запропонованої мирової угоди має суттєві помилки, зокрема в абзаці 4 першої сторінки вказано, що позивач також поніс судові витрати по сплаті судового збору, проте з позовом у цій справі звертався прокурор, який і сплатив судовий збір;

(6) пункт 3 мирової угоди щодо неможливості порушення прав будь-яких третіх осіб, в тому числі й держави на майбутнє, також не властивий мировим угодам, які укладаються на момент їх затвердження;

(7) пункт 4 затвердженої апеляційним судом мирової угоди містить положення щодо звільнення сторін від відповідальності за невиконання чи несвоєчасне виконання умов цієї мирової угоди у випадку настання обставин непереборної сили, які виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, тривале знеструмлення електричних мереж, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, військові дії на території Полтавської області тощо). Проте, суд не надав визначення кожній із зазначених вище обставин непереборної сили та яким чином, у разі їх настання, вказані обставини будуть підтверджуватися; з огляду на запровадження в Україні воєнного стану, це може надати відповідачу право взагалі не виконувати свої зобов`язання за цією мировою угодою.

8. ТОВ "БК "Комбінат виробничих підприємств" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін.

9. За твердженнями відповідача:

(1) справи, на неврахування висновків Верховного Суду в яких вказує прокурор, суттєво відрізняються за предметом і підставами позовних вимог, установленими фактичними обставинами, змістом правовідносин та їх матеріально-правовим регулюванням від цієї справи №917/1291/23;

(2) прокурор безпідставно і необґрунтовано ототожнює запровадження в Україні воєнного стану, з однією з визначених мировою угодою обставиною непереборної сили як військові дії на території Полтавської області;

(3) затверджена мирова угода: - стосується лише прав і обов`язків сторін щодо предмета позову, не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів; - підписана зі сторони позивача та відповідача їх керівниками, у яких наявні повноваження на вчинення відповідної процесуальної дії, виходячи зі змісту їх посадового становища;

(4) поступкою зі сторони позивача, в інтересах якого діє прокурор, є надання можливості виконання зобов`язань відповідно визначеного сторонами графіку, що спрямовано на збереження робочих місць та платника податку для територіальної громади, запобіганню ймовірному виникненню скрутного фінансового становища підприємства відповідача внаслідок разового примусового стягнення значної суми грошових коштів в умовах воєнного стану;

(5) інтереси держави та територіальної громади, яким за твердженнями прокурора не відповідає мирова угода, полягають не тільки (і не стільки) в одномоментному і якнайшвидшому отриманні певної суми грошових коштів, але й безумовно спрямовані на збереження робочих місць, стимулювання господарської діяльності, наслідком чого є сплата податків та виплата заробітної плати працівникам підприємств.

Позиція Верховного Суду

10. Предметом касаційного оскарження у цій справі є ухвала апеляційного суду про затвердження мирової угоди, укладеної між позивачем та відповідачем.

11. Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 192 ГПК мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін.

У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

12. Частиною п`ятої вказаної статті визначено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

13. Верховний Суд у постанові від 09.08.2023 у справі №914/1789/19, аналізуючи наведені положення процесуального законодавства, дійшов висновку, що мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони припиняють наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульований укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу.

14. Мирова угода є вираженням взаємного волевиявлення сторін, що спрямоване на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду. У ній можуть вирішуватися питання, що стосуються виключно прав і обов`язків сторін.

15. До основних завдань та переваг мирової угоди належать процесуальна економія, спрощення роботи суду, можливість сторонам самостійно врегулювати основні питання, пов`язані із захистом порушених прав, за умови комплексного врахування інтересів всіх сторін.

16. На відміну від звичайного договору мирова угода в позовному провадженні укладається у процесі розгляду справи в господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення. Подібний висновок Верховного Суду викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/661/20 та постановах Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №910/11213/20, від 21.03.2023 у справі №914/3014/20.

17. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 231 ГПК закриття провадження у справі є наслідком затвердження судом мирової угоди у позовному провадженні, відтак процесуальні дії щодо затвердження судом мирової угоди між сторонами спору та закриття у зв`язку з цим провадження у справі перебувають у нерозривному зв`язку і не можуть розглядатися окремо одна від одної.

18. Для встановлення обставин щодо правомірності закриття провадження у справі у зв`язку із затвердженням мирової угоди сторін у позовному провадженні належить перевірити дотримання судом при затвердженні мирової угоди вимог частини п`ятої статті 192 ГПК, зокрема, дослідити умови мирової угоди на предмет того, чи відповідають ці умови закону, чи не порушують права або охоронювані законом інтереси інших осіб, чи не є вони невиконуваними, а також чи відповідають дії представників сторін мирової угоди інтересам осіб, яких вони представляють, оскільки порушення будь-якої з наведених вимог є безумовною підставою для відмови у затвердженні мирової угоди і, як наслідок, свідчить про відсутність передумов для закриття провадження у справі з цих підстав. Аналогічний правовий висновок щодо застосування статей 192, 231 ГПК у справах позовного провадження викладено в постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №911/918/15 та від 24.01.2020 у справі №911/5310/14.

19. Надавши учасникам справи право на врегулювання спору між собою на засадах диспозитивності, законодавець в той же час визначив межі реалізації такого права, дотримання яких є обов`язковим і для учасників правовідносин, і для суду.

20. Повноваження суду щодо ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди також є обмеженими та передбачають можливість відмови у затвердженні мирової угоди та продовження судового розгляду у вказаних випадках.

21. Укладення мирової угоди як спосіб реалізації процесуальних прав є правом сторони, яке, в свою чергу, згідно з процесуальним законом неможливо реалізувати, якщо такі дії суперечать законодавству або це призводить до порушення чиїхось прав і охоронюваних законом інтересів.

22. Затвердження мирової угоди під час розгляду справи має здійснюватися із застосуванням принципу "судового розсуду". Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими ГПК та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

23. Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову в цій справі є вимоги прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 285 970,45 грн за період з 01.01.2021 по 11.07.2023 та інфляційних нарахувань у сумі 1 723 162,78 грн за період з 01.01.2021 по 30.06.2023.

24. Затверджуючи мирову угоду, укладену між позивачем та відповідачем, апеляційний суд виходив з того, що:

(1) сторони дійшли згоди, що заборгованість відповідача перед позивачем на момент укладання цієї мирової угоди становить: 1 723162,78 грн інфляційних нарахувань за період з 01.01.2021 по 30.06.2023 про стягнення 3% річних у сумі 285 970,45 грн за період з 01.01.2021 по 11.07.2023, за договором про пайову участь (внесок) від 06.05.2019 №02-49/49, загальна сума 2 009 133,23 грн.;

(2) відповідно до пункту 1 мирової угоди відповідач сплачує:

- протягом 10 робочих днів з моменту затвердження мирової угоди судом суму судового збору 30 137 грн на рахунок Полтавської обласної прокуратури;

- щомісячно протягом 12 (дванадцяти місяців) з місяця наступного за тим, в якому затверджено мирову угоду - 70 000 (сімдесят тисяч) грн. Сума за 12 місяців 840 000 вісімсот сорок тисяч) грн;

- щомісячно протягом наступних 12 (дванадцяти місяців) після здійснення останнього платежу в розмірі 70 000 грн сплачувати суму 60 000 (шістдесят тисяч) грн в місяць. Сума за 12 місяців 720 000 (сімсот двадцять тисяч) грн в місяць;

- щомісячно протягом наступних 11 (одинадцяти місяців) після здійснення останнього платежу в розмірі 60 000 грн сплачувати суму по 40 000 (сорок тисяч) грн, сума за 11 місяців 440 000 грн;

- остаточний платіж у наступний місяць після закінчення одинадцятого місяця платіж у розмірі 9 133,23 грн.

25. Наведені умови мирової угоди, за висновками апеляційного суду, свідчать про те, що відповідачем буде сплачений весь обсяг заборгованості, який становить предмет спору в цій справі №917/1291/23, перед позивачем, а також про те, що сторони дійшли згоди як про компенсацію відповідачем органу прокуратури сплаченого судового збору за подання позовної заяви, так і про поетапний порядок погашення заборгованості в загальній сумі 2 009 133,23 грн.

26. Водночас апеляційний суд вважав, що такий підхід дозволяє сторонам гнучко врегулювати питання заборгованості та уникнути додаткових судових спорів у майбутньому.

27. Проте, виснуючи про вказане, апеляційний суд залишив поза увагою, що фактично суть цієї мирової угоди зводиться до розстрочення сплати відповідачем стягнутих за рішенням суду в цій справі сум інфляційних втрат та 3% річних з встановленням графіку платежів строком майже на 3 роки

28. В той час як питання розстрочення виконання рішення суду врегульовано статтею 331 ГПК, яка визначає, що розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (частина п`ята), а також передбачає, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частина четверта).

29. Зазначаючи про те, закон допускає погодження графіка виконання зобов`язань у вигляді мирової угоди, яка після затвердження судом набуває обов`язкової сили для виконання, з попереднім зазначенням про те, що згідно зі статтею 192 ГПК сторони можуть врегулювати будь-які питання, що не суперечать законодавству, у тому числі порядок сплати заборгованості, апеляційний суд не конкретизував, який саме закон (норма) допускає зазначене, адже вказана норма взагалі не містить положень щодо врегулювання в мировій угоді порядку сплати заборгованості.

30. Водночас, у контексті наведеного, Суд зауважує, що хоча закон і не забороняє встановлювати графік виконання зобов`язання, а саме визначати поетапний порядок погашення заборгованості із зазначенням сум, дат або інших умов, про що зазначив апеляційний суд, проте мирова угода, яка передбачає умови щодо поетапного погашення заборгованості, не може підміняти собою судове рішення (ухвалу) про розстрочення виконання рішення суду.

31. Крім цього, затверджуючи укладену між позивачем та відповідачем мирову угоду, апеляційний суд не врахував, що вона не містять умов щодо взаємних поступок сторін, на підставі яких частина перша статті 192 ГПК передбачає укладення мирової угоди з її подальшим затвердженням судом.

32. По суті позивач, в особі якого прокурор заявив позов в інтересах держави та на користь якого суд першої інстанції стягнув заявлені прокурором суми інфляційних втрат та 3% річних за тривале невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань щодо сплати коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Щербані за договором про пайову участь (внесок) від 06.05.2019 №02-49/49, які підтверджені рішенням суду у справі №917/1854/21, відмовився від своєчасного надходження відповідних коштів до бюджету.

33. В той час як звернення прокурора з позовом у цій справі №917/1291/23 було зумовлено саме тим, що відповідач тривалий час не виконував рішення про стягнення з нього основної суми боргу, що призвело до знецінення грошових коштів, а відтак потребою захистити інтереси держави шляхом заявлення компенсаційних вимог у вигляду інфляційних втрат та 3% річних.

34. Натомість затвердження мирової угоди апеляційним господарським судом не призводить до своєчасного надходження відповідних коштів до бюджету територіальної громади, чим порушуються економічні інтереси як територіальної громади, так і держави в цілому.

35. З огляду на наведене, Суд вважає помилковими висновки апеляційного суду стосовно того, що затвердження мирової угоди у такій редакції не суперечить законодавству та не порушує інтересів держави, так як поетапне (протягом майже 3 років) виконання відповідачем зобов`язання щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, які заявлені прокурором до стягнення через тривале невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань, не сприяє захисту інтересів територіальної громади, зокрема через знецінення грошових коштів за зобов`язаннями відповідача, які він належно не виконував, а надає лише останньому, на відміну від позивача, на користь якого мирова угода не передбачає жодних поступок, переваги у вигляді поетапного виконання грошових зобов`язань.

36. Також Суд вважає слушними доводи скаржника (прокурора) у контексті затвердження апеляційним судом пунктів 1.3 та 2 мирової угоди у запропонованій сторонами редакції.

37. Відповідно до пункту 1.3 мирової угоди після укладання цієї мирової угоди, настання відповідних правових наслідків за нею в порядку та на умовах, визначених цією мировою угодою, а також виконання цієї мирової угоди, кожна зі сторін втрачає право вимагати від іншої сторони сплати будь-яких інших грошових сум, а така інша сторона звільняється від відповідного обов`язку їх сплати.

38. Згідно з пунктом 2 мирової угоди сторони заявляють, що після належного виконання цієї мирової угоди, вони не матимуть жодних майнових претензій одна до одної, включаючи застосування додаткових штрафних санкцій одна до одної, та відповідальності, яка передбачена частиною другої статті 625 ЦК.

39. Затверджуючи такі умови, апеляційний суд не звернув уваги, що у відповідних пунктах не конкретизовано, яких саме правовідносин та/або договору вони стосуються, у зв`язку з чим такі умови в подальшому можуть трактуватись неоднозначно.

40. У контексті зазначеного поза увагою апеляційного суду також залишилось те, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у цій справі заявлені у зв`язку з тривалим невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань, які підтверджені рішенням суду у справі №917/1854/21, невиконання якого протягом тривалого строку, який не охоплюється заявленим у цій справі періодом, може бути підставою для заявлення нового позову, проте, в силу вказаних пунктів мирової угоди позивач по суті відмовився від можливого звернення до суду, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 4 ГПК.

41. З огляду на наведене також обґрунтованими є доводи прокурора в частині затвердження пункту 3 мирової угоди, відповідно до якого сторони заявляють, що ні в процесі укладення цієї мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб, в тому числі й держави, так як суд апеляційної інстанції лише декларативно констатував наведене у цьому пункті, тобто, що ця мирова угода не порушує права третіх осіб, в тому числі й держави, проте не дослідив, чи дійсно умови мирової угоди не впливають на права та інтереси третіх осіб, в тому числі держави, за захистом інтересів якої прокурор в особі позивача звернувся з цим позовом до суду.

42. Також, затверджуючи пункт 4 мирової угоди, який визначає, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання чи несвоєчасне виконання умов цієї мирової угоди у випадку настання обставин непереборної сили, які виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, тривале знеструмлення електричних мереж, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, військові дії на території Полтавської області тощо), апеляційний суд не врахував, що вказаний пункт не визначає, ні яким чином, у разі настання обставин непереборної сили, вказані обставини будуть підтверджуватися, ні тривалість таких обставин, що в майбутньому може призвести до невиконання її умов через відсутності чіткого механізму підтвердження обставин непереборної сили.

43. Також апеляційний суд не звернув уваги на те, що затверджена ним мирова угода містить ряд помилок, про що цілком обґрунтовано в касаційній скарзі стверджує прокурор, а саме (1) в преамбулі мирової угоди зазначено, що позивач також поніс судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 30 137 грн, в той час як позов у цій справі подав прокурор і саме він сплачував судовий збір; (2) у пункті 1.7 мирової угоди визначено, що ця угода вважається укладеною і набирає чинності з моменту її підписання сторонами, скріплення її печатками сторін та затвердження Господарським судом Харківської області, в той час як мирова угода була на затвердженні в Східного апеляційного господарського суду.

44. Вказане хоча окремо і не було підставою для відмови в затвердженні мирової угоди, проте в цілому свідчить, що апеляційний суд належним чином не дослідив умови затвердженої мирової угоди, а формально підійшов до цього питання, затвердивши погоджені позивачем та відповідачем умови, які (1) не містять поступок на користь позивача, (2) суперечать інтересам держави, за захистом яких прокурор звернувся з цим позовом до суду, (3) можуть неоднозначно трактуватись, а також (4) містять ряд очевидних помилок, що в сукупності є підставою для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Відповідно до частини третьої статті 304 ГПК касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

46. Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, зокрема, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду (пункт перший частини першої статті 310 ГПК).

47. Згідно з частиною шостою статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

48. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвалу апеляційного суду про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі - скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду справи по суті.

Розподіл судових витрат

49. Відповідно до статті 129 ГПК у зв`язку із скасуванням ухваленого судового рішення і передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат у справі, у тому числі за подання касаційної скарги, буде здійснюватися за результатами розгляду справи.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задовольнити.

2. Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі №917/1291/23 скасувати.

3. Справу №917/1291/23 передати до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.Р. Кібенко

В.І. Студенець