Постанова

від 28.01.2025 по справі 904/7803/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/7803/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,

та представників:

позивача - Олійник Ю.М. (в режимі відеоконференції),

відповідача - Кенжина О.О. (в режимі відеоконференції),

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог

щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явився,

на стороні відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.07.2024

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023

у справі № 904/7803/21

за позовом Дніпровської міської ради,

до Приватного підприємства Виробничої фірми "Август"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області, Виконавчий комітет Дніпровської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про припинення права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення споруд,

В С Т А Н О В И В:

Дніпровська міська рада (далі - Міськрада; позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства Виробничої фірми "Август" (далі - ПП ВФ "Август"; відповідач) про припинення права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення споруд.

На обґрунтування позовних вимог Міськрада зазначила, що відповідач здійснив самочинне будівництво, оскільки, спірний об`єкт був збудований на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, та без належно затвердженого проєкта.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 (суддя - Ю. А. Бажанова), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.07.2024 (головуючий суддя - М. О. Дармін, судді - І. М. Кощеєв, О. В. Чус), у задоволенні позову відмовлено.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Міськради від 20.06.1996 № 944 ПП ВФ "Август" надано у тимчасове користування строком на 5 років на умовах оренди земельну ділянку в районі готелю " Дніпропетровська " на вул. Набережній В. І . Леніна площею 0,0200 га для проектування та будівництва павільйону-кафе " Август ".

23.08.1996 між виконавчим комітетом Міськради та відповідачем було укладено договір на право тимчасового користування земельною ділянкою на правах оренди № 721/9, відповідно до якого останньому передано у користування земельну ділянку на вул. Набережній В. І. Леніна площею 0,0200 га для проектування та будівництва павільйону-кафе " Август ".

Розпорядженням Міськради від 20.07.1998 № 770р присвоєно об`єктам ПП ВФ "Август" на вул. Набережна В. І. Леніна такі поштові адреси: павільйону-кафе (поз. 1) - вул. Набережна В. І. Леніна, 35 Б; ресторану "Август" (поз. 2) - вул. Набережна В. І. Леніна, 35В.

Рішенням виконавчого комітету Міськради від 20.05.1999 № 1101/1 ПП ВФ "Август" надано у тимчасове короткострокове користування строком на 2 роки земельні ділянки на вул. Набережній В. І. Леніна площею 0,144 га, з них 0,072 га - для проектування та будівництва торговельного комплексу та кафе та 0,072 га - для проектування та будівництва літніх майданчиків. На підставі вказаного рішення між ПП ВФ "Август" та Міськрадою було укладено договір на право тимчасового користування землею від 15.06.1999 № 1203.

Рішенням виконавчого комітету Міськради від 03.04.2001 № 699 затверджено акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію ресторану "Август" літ. А-1 з літнім майданчиком на вул. Набережній В. І. Леніна 35В та оформлення права власності.

01.06.2001 ПП ВФ "Август" видане свідоцтво про право власності на будівлю ресторану літ. А-1 з літнім майданчиком: будівлю ресторану літ. А-1, нав. літ. А1 загальною площею 218,2 кв. м з літнім майданчиком навіси літ. В, Г, туалет літ. Б, сходи № № 1, 2 по вул. Набережній В. І. Леніна, 35В у м. Дніпропетровську.

Рішенням Міськради від 19.06.2002 № 251/2 передано в оренду ПП ВФ "Август" строком на 3 роки земельну ділянку площею 0,0782 га по фактичному розміщенню ресторану з літнім майданчиком. На підставі цього рішення, між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки від 10.09.2002 на строк до 19.06.2005.

У подальшому рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2007 у справі № 7/97-07, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.2007, визнано продовженим договір оренди земельної ділянки від 10.09.2002 на той самий строк та на тих самих умовах, тобто ще на 3 роки до 18.04.2010.

Рішенням від 16.02.2005 № 62/25 Міськрада погодила ПП ВФ "Август" місце тимчасового розташування літнього майданчика кафе (без будь-якого будівництва) на території (попередній кадастровий номер 1210100000:0106:02533, код ДЗК 69000098) по вул. Набережній В. І. Леніна в району буд. № 35В, площею 0,031 га.

Земельні ділянки, на яких розташована будівля ресторану "Август" та літні майданчики ПП ВФ "Август" по вул. Набережна В. І. Леніна, 35В, знаходяться у водоохоронній зоні річки Дніпро, у зв`язку з чим з метою визнання можливості використання зазначених об`єктів у цій зоні, на підставі рішення Міськради від 01.11.2001 № 7, Державний регіональний проектно-вишукувальний інститут Дніпродіпроводгосп розробив та погодив зі всіма службами проєкт водоохоронної зони та прибережної захисної смуги річки Дніпро в межах території споруд ресторану "Август" та літніх майданчиків.

Вказаний проект затверджений рішенням Міськради від 12.10.2006 № 284/5.

У подальшому Міськрада прийняла рішення від 06.10.2010 № 80/61 "Про внесення змін до рішення міської ради від 12.10.2006 № 284/5", відповідно до якого, п. 2.2 рішення викладено у такій редакції: "виконання топографо-геодезичних робіт із встановлення в натурі (на місцевості) меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги річки Дніпро у межах території споруд ресторану "Август" та літніх майданчиків до проєкту (п. 1 цього рішення) у тримісячний термін з моменту прийняття цього рішення".

28.11.2016 проведена технічна інвентаризація будівлі ресторану "Август", у результаті якої виданий новий технічний паспорт на будівлю ресторану, в якому міститься план та технічна характеристика об`єктів нерухомого майна після проведення реконструкції.

Суд першої інстанції зазначив, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 у справі № 200/6240/17, яке набрало законної сили, визнано за ПП ВФ "Август" право власності на переобладнані будівлі ресторану літ. А-1 загальною площею 197,3 м2, самочинно збудоване нерухоме майно літ. А1-1 та літ. А2-1 надбудову площею 228,4 м2; літ. А3-1 та літ. А4-1, розташовані на першому поверсі площею 411 м2; літ. а-1 приміщення туалету, на першому поверсі, та літ. А5-1 приміщення на першому поверсі площею 274,8 м2; літ. А6-1 прибудова з терасою на першому поверсі площею 392,8 м2. Всього по А-1, А1-1, А2-1 (над А-1), А3-1, А4-1, а-1, А5-1, А6-1 загальною площею 1 504,3 м2, навіси літ. Е, літ. Ж, літ. И, літ. Г, споруди № 1-10, І; ганок - 24 м2, літ. Д-1 будівля туалету, які знаходиться на першому поверсі площею 7м2, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35 В (раніше Набережна В. І. Леніна). На підставі вищенаведеного рішення у справі № 200/6240/17 здійснена державна реєстрація права приватної власності за ПП ВФ "Август" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1424652912101), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що будівництво ресторану "Август" літ. А-1 загальною площею 218,2 кв. м з літнім майданчиком навісів літ. В, Г, туалету літ. Б, сходів № № 1, 2 по вул. Набережній В. І. Леніна, 35 В було здійснено на виділеній для цієї мети земельній ділянці, з дотриманням будівельних норм, введено в експлуатацію рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 03.04.2001 № 699 з оформленням права власності, що спростовує доводи позивача про самовільне будівництво та виключає повернення земельної ділянки шляхом знесення вказаних будівель, а отже, і знесення іншої частини будівлі ресторану "Август", які, як вбачається з технічного паспорту будівлі ресторану, становлять єдине ціле.

Апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. При цьому, врахувавши відповідні рішення Міськради, постанову Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 904/7626/21, дійшов висновку, що відповідач з 01.06.2001 "мирно володіє" належними йому на праві власності об`єктами нерухомого майна за адресою: вул. Набережна В. І. Леніна (наразі - вул. Січеславська Набережна, 35В) і має "правомірні очікування" щодо подальшого використання на умовах оренди земельної ділянки, яка в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод є "майном".

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.07.2024, Міськрада звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставах п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Так, посилається на:

- неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 12.07.2023 у справі № 910/5080/21, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 21.11.2019 у справі № 926/2353/18, від 13.03.2019 у справі № 910/22575/17 та від 03.12.2019 у справі № 916/2553/18 та інших (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України);

- відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 60, ч. 2 ст. 61, ст. ст. 116, 123, 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 89 Водного кодексу України (далі - ВК України) у поєднанні із ч. 3 ст. 376, ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України);

- суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив докази у справі, серед іншого: рішення Дніпропетровської міської ради від 19.06.2002 № 251/2, яким передано в оренду ПП ВФ "Август" земельну ділянку площею 0,0782 га по фактичному розміщенню ресторану з літнім майданчиком строком на 3 роки; договір оренди земельної ділянки від 10.09.2002 на строк до 19.06.2005; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2007 у справі № 7/97-07, яке було скасоване, а за наслідками нового розгляду ПП ВФ "Август" було відмовлено у позові про визнання договору оренди землі поновленим.

У касаційній скарзі Міськрада зазначала також про таке: на момент нового будівництва/реконструкції у відповідача не було права на користування спірною земельною ділянкою; спірні об`єкти нерухомого майна були побудовані та реконструйовані в період 2010 - 2016 і їх площа становила вже 1 504,3 кв. м; ПП ВФ "Август" здійснило будівництво за відсутності проєктної документації, на землях водного фонду, в прибережно-захисній смузі.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міськрада на вказані судові рішення з підстав, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 19.12.2024.

У відзиві відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з мотивів, викладених у цьому відзиві.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

У гл. 24 роз. I кнг. 3 ЦК України закріплений інститут, який регулює набуття права власності. Так, за ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (закріплена "презумпція правомірності набуття права власності").

Одним із найважливіших способів є набуття права власності на новостворене майно (ст. 331 ЦК України).

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч. ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України).

Разом з тим, самочинне будівництво за своєю правовою природою є специфічним об`єктом, який фізично є нерухомістю, однак без наявності в особи, яка здійснює будівництво юридичних прав на цю річ. Самочинним будівництвом можуть бути визнані як нове будівництво, так і реконструкція існуючих об`єктів нерухомості тощо.

На законодавчому рівні самочинне будівництво регулює, зокрема ст. 376 ЦК України. Так, відповідно до ч. 1 якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України). Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 ЦК України). На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України). У разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову (ч. 7 ст. 376 ЦК України).

Здійснюючи аналіз відповідних норм прав, Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд неодноразово формували такий висновок:

- державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема положень ч. 4 цієї статті (див. постанову Верховного Суду від 19.04.2023 у цій справі № 904/7803/21. Такий же правовий висновок про те, що зміст приписів ст. 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, на яку (останню) посилається скаржник у касаційній скарзі);

- юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проєкту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проєкту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо. Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо. Отже, самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 725/5630/15-ц; постанови Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 1527/2-47/11, від 12.06.2019 у справі № 361/765/16-ц, від 02.02.2022 у справі № 521/16974/17, від 17.01.2022 у справі № 442/4338/17);

- правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. Так, за змістом ч. 7 ст. 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: 1) істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, 2) істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва. В інших випадках самочинного будівництва, зокрема якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, ст. 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 ЦК України). В даному випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови (див. постанову Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі);

- обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи (див. постанови Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 320/5880/18, від 03.07.2024 у справі № 925/752/23).

Також Верховний Суд у постанові від 18.07.2022 у справі № 330/1009/19 дійшов висновку про те, що чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. В Україні землі водного фонду є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання (див. також постанову Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 495/4980/21). При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. ст. 18, 19, п. "а" ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Як вбачається із матеріалів справи, скасовуючи судові рішення у справі № 904/7803/21 та, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, серед іншого, зазначив про: необхідність суду перевірити, чи було відповідне будівництво самочинним (п. 6.28 постанови); надати правову оцінку обставинам щодо дотримання передбачених законодавством правил і порядку здійснення відповідачем забудови (реконструкції (п. 6.29 постанови); перевірити законність будівництва з точки зору водного законодавства (п. 6.31 постанови). Верховний Суд у цій постанові також вказав на необхідність надання оцінки заявленому способу захисту і, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав.

Законодавець у ст. 316 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, а в ст. 236 цього Кодексу - про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Здійснивши аналіз оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій вищенаведених правових висновків Верховного Суду не врахували, на які посилається скаржник у касаційній скарзі; належним чином не виконали вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21; з урахуванням зазначеного у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, не перевірили: коли саме здійснювалося відповідне будівництво/реконструкція і, чи була на цей час земельна ділянка надана саме для такої мети, а також, чи було дотримано всіх правил і умов, необхідних для здійснення будівництва/реконструкції, враховуючи, серед іншого, те, що у наявному у справі свідоцтві про право власності на будівлю ресторану зазначена площа 218,2 кв. м, а після будівництва/реконструкції площа об`єкта вже становила 1 504, 3 кв. м (а. с. 103, т. 1). Не здійснили належної оцінки доводів позивача про те, що спірне майно знаходиться на землях водного фонду в прибережно-захисній смузі. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій відповідно до вимог ст. 86 ГПК України не встановили, чи було будівництво/реконструкція самочинним/несамочинним та, чи міг відповідач набути права власності на все майно, а фактично виходили із суперечливих висновків, що свідчить про те, що оскаржувані судові рішення не є такими, що ухвалені відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.

Верховний Суд зазначає також і те, що апеляційний господарський суд посилаючись на постанову Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 904/7626/21 та, враховуючи встановлені у ній обставини при вирішенні цього спору, не перевірив, чи встановлювалися у ній (справа № 904/7626/21) обставини щодо спірної земельної ділянки і майна. Верховний Суду у справі № 904/7626/21 зазначив, що право ПП ВФ "Август" на спірне нерухоме майно, яке мало ознаки самочинного будівництва, легітимізовано на підставі ст. 376 ЦК України, шляхом визнання права власності особи за рішенням суду і у цьому випадку має місце завершений юридичний склад набуття ПП ВФ "Август" права власності (визнання права на підставі судового рішення та здійснення у зв`язку з цим подальшої державної реєстрації такого права). Водночас, Верховний Суд у постанові від 19.04.2023 у справі, яка переглядається, зазначив про безпідставність врахування рішення суду у справі № 200/6240/17 (це рішення не стосувалося справи № 904/7626/21, а в ній враховувалися інші судові рішення) з мотивів, викладених у постанові (див. п. п. 6.19, 6.21, 6.24, 6.26 постанови від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21).

Згідно з ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене та доводи касаційної скарги, які знайшли своє часткове підтвердження, висновок господарських судів про відсутність підстав для задоволення позову є передчасним.

Водночас, колегія суддів зазначає, що підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у наведеному випадку немає. Проте, оскільки допущені попередніми судовими інстанціями порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України), то оскаржені судові рішення у справі, які не відповідають положенням ст. ст. 86, 236 ГПК України, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи необхідно врахувати викладене вище, для правильного вирішення спору більш ретельно на підставі наявних у матеріалах справи документів повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених в цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням ст. 129 ГПК України, розподіл судового збору за подання касаційної скарги, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити частково.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.07.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 у справі № 904/7803/21 скасувати.

Справу № 904/7803/21 направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.