Постанова від 15.10.2024 по справі 276/1733/24

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №276/1733/24 Головуючий у 1-й інст. БОБЕР Д. О.

Категорія 71 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Шевчук А.М., Коломієць О.С.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши у відкритомусудовому засіданнів м.Житомирі цивільнусправу №276/1733/24за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа-Служба усправах дітейХорошівської селищноїради,про встановленняфакту самостійноговиховання таперебування наутриманні неповнолітньоїдитини, за апеляційноюскаргою представника ОСОБА_1 -адвокатаСоловйоваДмитра Ігоровича,на ухвалу Володарсько-Волинськогорайонногосуду Житомирськоїобластівід 30липня2024року, постановлену під головуванням судді Бобра Д.О.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив встановити факт самостійного виховання та перебування на його утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову зазначив, що з 12 липня 2023 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 . Від шлюбу вони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що на даний час шлюб носить лише формальний характер, збереження шлюбу неможливе, але наразі він не має наміру оформлювати розірвання шлюбу. Між ним та відповідачкою відсутній будь-який спір майнового характеру.

Також зазначив, що з травня 2024 року він разом із сином проживає окремо від дружини за адресою: АДРЕСА_1 . Він самостійно займається утриманням та вихованням дитини. Посилається на заяву від 25.07.2024 року, засвідчену приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Мізірною Я.В., зміст якої свідчить про те, що відповідачка не заперечує проти проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Вказує, що встановлення цього юридичного факту необхідне йому у зв`язку з посиленням мобілізаційних заходів, а також для призначення соціальних пільг, субсидій, допомоги та не пов`язаний зі встановленням опіки ( піклування) над дитиною

Таким чином, просив задовольнити його позов.

Ухвалою Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 30 липня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Соловйов Д.І., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зокрема, зазначає, що суд змушує позивача до вчинення заздалегідь дій, які взагалі не породжують для нього позитивних наслідків, а саме для отримання соціальних пільг або відстрочки від призову на військову службу по мобілізації (абзац 4 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію»), обов`язковим критерієм є надання рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, через що позивач і звернувся до суду.

Зауважує, що п. 2 ч.1 1 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Звертає увагу на ч. 2 ст. 315 ЦПК України, якою передбачено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Наведеними в позовній заяві обставинами підтверджується, що факт, який просить встановити позивач, є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав позивача та можливість безперешкодної реалізації його особистих прав. Встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на самостійному вихованні і утриманні позивача потрібно з метою захисту прав та інтересів дитини та прав позивача як батька.

Чинним законодавством не передбачений інший порядок встановлення цього юридичного факту, відтак позивач змушений звернутися до суду.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

При вирішенні питання про відмову у відкритті провадження суд виходив з того, що факт самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків, відсутності участі іншого з батьків у вихованні та утриманні дитини, може бути встановлений у мотивувальній частині рішення суду у цивільній справі при вирішенні в порядку позовного провадження спору щодо позбавлення особи батьківських прав, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини тощо.

Суд також зазначив, що законодавством передбачена можливість звернення до державних органів та інших закладів чи установ від імені та в інтересах дитини одним із батьків, зокрема з тим, з ким вона проживає. При цьому, додатково рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини не вимагається.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, при вирішенні питання про відкриття провадження, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито закриває провадження у ній.

Такі ж висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18.

Слід зазначити, що існує два порядки ( способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення,- позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

Зміст позовної заяви свідчить про те, що ОСОБА_1 просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним малолітнього сина ОСОБА_3 . Заявлені вимоги пов`язані із доведенням існування підстав для визнання ( підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує та утримує дитину.

У свою чергу, частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини грунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішуються батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Вказана норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він повинен здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Окрім того, за правилами статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини першої статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з собою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи ( дружини, матері , батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншій особі за договором або перекладені на іншу особу за законом.

Згідно з частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України зазначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав ( стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування ( настання) обставин, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки сімейним законодавством України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, слід констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів ( дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану ( свідоцтво про смерть) чи рішенням суду ( про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу можливості користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від виконання сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки обох батьків щодо виховання та утримання дитини.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане із настанням ( існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків ( у тому числі й умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України « невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання та утримання дитини, то факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна із обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними цих обов`язків.

Захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обгрунтованості вимог.

Суд вірнозазначив проте,що з огляду на зміст позовної заяви, ОСОБА_1 прагне встановити в судовому порядку зазначений ним факт для отримання у майбутньому соціальних пільг та гарантій.

Проте, жодних доказів того, що будь-яка особа порушує, не визнає чи оспорює права позивача, як й про те, що є обгрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, позивачем не надано.

Суд також вірно звернув увагу на те, що документів, які б підтверджували існування складнощів в отриманні зазначених позивачем соціальних пільг та гарантій, суду не надано. Також не надано доказів відповідної відмови компетентних органів у вирішенні вищевказаних питань за відсутності судового рішення.

Отже, саме по собі встановлення судом вказаного у позовній заяві факту не породжує для заявника юридичних наслідків.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження у справі.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду.

Керуючись ст. ст.259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката СоловйоваДмитра Ігоровича, залишити без задоволення, а ухвалу Володарсько-Волинськогорайонного суду Житомирськоїобласті від 30липня 2024року, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: