Постанова

від 04.02.2025 по справі 606/1036/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/1036/23Головуючий у 1-й інстанції Мельник А.В. Провадження № 22-ц/817/32/25 Доповідач - Гірський Б.О.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2025 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірського Б.О.

суддів - Храпак Н.М., Хоми М.В.,

за участю секретаря - Сович Н.А.,

представника позивача

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 606/1036/23 за апеляційною скаргою Приватно-орендного підприємства «Тернопільське» на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2024 року (ухвалене суддею Мельник А.В., повний текст рішення складено 19 вересня 2024 року) в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватно-орендного підприємства «Тернопільське», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача державний реєстратор Теребовлянської міської ради Кобилянська Надія Василівна про скасування рішення про державну реєстрацію іншого речового права та повернення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 698 від 27.06.2019 року вона є власницею земельної ділянки площею 2,9665 га, кадастровий номер 6125055400:01:001:0452, що розташована на території Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, цільове призначення - для ведення товарного сільського виробництва.

Зазначала, що у листопаді 2020 року вона дізналася, що 22.07.2019 року між нею та відповідачем було укладено договір оренди належної їй земельної ділянки площею 2,9665 га, кадастровий номер 6125055400:01:001:0452, на підставі якого, Кобилянською Н.В., державним реєстратором Теребовлянської районної державної адміністрації, 26.07.2019 було прийнято рішення за індексним номером 47969184 про реєстрацію іншого речового права, а саме права оренди ПОП «Тернопільське» на вищезазначену земельну ділянку строком до 22.07.2026 року.

Стверджувала, що жодним чином не давала згоди на укладення договору оренди земельної ділянки, договір оренди вона не підписувала, а її підпис на договорі є підробленим.

Відтак вважала, що відповідач самовільно використовує належну їй земельну ділянку, порушуючи її право власності на вказане нерухоме майно.

На підставі наведеного, просила суд:

- скасувати рішення про державну реєстрацію іншого речового права №47969184 від 26.07.2019 року, прийняте державним реєстратором Теребовлянської районної державної адміністрації Кобилянською Н.В., на підставі договору оренди землі від 22.07.2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПОП «Тернопільське» на земельну ділянку площею 2,9665 га, кадастровий номер 6125055400:01:001:0452;

- зобов`язати відповідача повернути їй вищевказану земельну ділянку.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2024 року позов задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію іншого речового права №47969184 від 26.07.2019 року, прийняте державним реєстратором Теребовлянської міської ради Кобилянською Н.В., на підставі договору оренди землі від 22.07.2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПОП «Тернопільське» на земельну ділянку площею 2,9665 га, кадастровий номер 6125055400:01:001:0452, та припинено право оренди ПОП «Тернопільське» на дану земельну ділянку.

Зобов`язано ПОП «Тернопільське» повернути ОСОБА_1 належну їй земельну ділянку площею 2,9665 га, кадастровий номер 6125055400:01:001:0452, що розташована на території Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, цільове призначення - для ведення товарного сільського виробництва.

Стягнуто з ПОП «Тернопільське» на користь ОСОБА_1 2147 грн. 20 коп. сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі ПОП «Тернопільське» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування всіх обставин справи.

Звертає увагу на те, що сторонами було досягнуто усіх істотних умов договорів, на підтвердження чого Орендодавцем поставлено підпис на вказаному договорі та будь-яких зауважень щодо умов цього договору позивачем не заявлялось.

Зазначає, що з 2019 року і по даний час позивач отримує орендну плату від ПОП «Тернопільське», що підтверджується відповідними відомостями (за 2019 рік, за 2020 рік, за 2021 рік, за 2022 рік).

Вважає, що сам факт посилання позивача на неукладеність, непідписання договору оренди земельної ділянки від 26.07.2019 року, який виконувався сторонами не може бути підставою для задоволення позову.

Посилається на те, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності, оскільки вона щорічно отримувала орендну плату, а з позовною заявою звернулась у червні 2023 року.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Алексенко С.Л. просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначає, що до листопада 2020 року позивачці не було відомо про існування вищезгаданого договору оренди.

Звертає увагу на те, що підпис у договорі оренди від 22.07.2019 року виконувався не позивачкою, а іншою особою, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи.

Вказує на те, що на час оформлення права власності на земельну ділянку за позивачкою, вказана земельна ділянка вже тривалий час перебувала в орендному користуванні відповідача на підставі договору оренди землі, що був укладений з її матір`ю ще у 2010 році, тому вона щорічно, до 2020 року отримувала орендну плату належну їй за фактичне користування відповідачем її земельною ділянкою.

Зазначає, що в подальшому, починаючи з 2020 року, коли позивачка дізналась про існування спірного договору оренди від 22.07.2019 року, вона неодноразово зверталась до відповідача із вимогами повернути належну їй земельну ділянку, тому відповідно з 2020 року орендної плати вона не отримувала, а земельну ділянку їй так і не було повернуто.

Таким чином твердження позивача щодо отримання орендної плати позивачкою за 2020, 2021, 2022 роки, не відповідають дійсності, а тому не можуть свідчити про ознайомлення та погодження позивачкою договору оренди землі від 22.07.2019 року.

Вважає, що суд першої інстанції цілком законно задовольнив вимоги позивача про скасування рішення державного реєстратора, яким було зареєстровано право оренди відповідача на підставі договору оренди землі від 22.07.2019 року, оскільки навіть якщо суб`єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування цього запису, якщо наявність такого запису порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Зазначає, що оскільки позивачка не підписувала та не укладала договір оренди землі від 22.07.2019 року, тому до нього не можуть бути застосовані підстави дострокового припинення договору оренди, передбачені в ст. 31 ЗУ Про оренду землі.

Вважає, що заявлена позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію іншого речового права та витребування земельної ділянки є ефективним способом захисту, що підтверджується висновками, які містяться в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року у справі №274/5660/19 та від 01 листопада 2023 року у справі №193/6/20.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Алексенко С.Л. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, з мотивів викладених у відзиві та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Від представника відповідача адвоката Ярмуся В.Д. надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача та його представника, апеляційну скаргу підтримує та просить задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до наступного.

За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 2,9665 га, кадастровий номер 6125055400:01:001:0452, що розташована на території Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, цільове призначення - для ведення товарного сільського виробництва, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 698 від 27.06.2019 року, що підтверджується інформацією із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29.05.2023 року у вказаному реєстрі міститься інформація про, те що 26.07.2023 року державним реєстратором Теребовлянської районної державної реєстрації Тернопільської області Кобилянською Н.В. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер №47969184 на підставі договору оренди землі від 22.07.2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПОП «Тернопільське» на земельну ділянку площею 2,9665 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0452, дата закінчення строку дії права оренди землі 22.07.2026 року, з правом пролонгації.

18.11.2020 року та 29.06.2021 року позивач надсилала директору ПОП "Тернопільське" вимоги про повернення земельної ділянки та відшкодування збитків, у зв`язку з тим, що вона дізналась про реєстрацію договору оренди землі від 22.07.2019 року, однак зазначеного договору вона не підписувала.

Крім того, за участі позивачки, як власниці земельної ділянки, депутата Микулинецької селищної ради Теляги О.Б., жителя с.Воля ОСОБА_2 30.11.2020 року було складено акт на підтвердження невиконання керівництвом ПОП "Тернопільське" вимоги про добровільне повернення земельної ділянки кадастровий номер 6125055400:01:001:0452 власнику ОСОБА_1 ..

Згідно висновку експерта, за результатами проведення на підставі ухвали суду судової почеркознавчої експертизи, від 09.04.2024 року №1182/23-22, підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди землі від 22.07.2019 року щодо земельної ділянки площею 2,9665 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0452 виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди землі від 22 липня 2019 року позивачем не підписувався та не укладався, земельна ділянка позивачу на час ухвалення рішення не повернута, відповідно вважав, що позовна вимога про повернення земельних ділянок є підставною та підлягає до задоволення.

Також суд першої інстанції вважав, що реєстрація права оренди відповідача на земельну ділянку на підставі неукладеного договору оренди від 22 липня 2019 року, не відповідає вимогам закону, а тому прийшов до висновку про обґрунтованість позовної вимоги про скасування державної реєстрації іншого речового права та вважав, що такий спосіб захисту є ефективним, оскільки забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачемненалежного способузахисту йогопорушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належнимспособом захиступрав орендодавця,який уцих спірнихправовідносинах вважає,що зареєстрованеправо орендивідсутнє,є йоговимога доособи,за якоюзареєстроване правооренди,про визнаннявідсутнім праваоренди.Відповідно допункту 9частини першоїстатті 27Закону №1952-IVсудове рішенняпро задоволеннятакої вимогиє підставоюдля внесеннядо Державногореєстру речовихправ нанерухоме майновідомостей проприпинення праваоренди відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22)).

Так, звертаючись з позовом, ОСОБА_1 просила:

- скасувати рішення про державну реєстрацію іншого речового права №47969184 від 26.07.2019 року, прийняте державним реєстратором Теребовлянської районної державної адміністрації Кобилянською Н.В., на підставі договору оренди землі від 22.07.2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПОП «Тернопільське» на земельну ділянку площею 2,9665 га, кадастровий номер 6125055400:01:001:0452;

- зобов`язати відповідача повернути їй вищевказану земельну ділянку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

З огляду на зазначене, позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію іншого речового права не є належним способом захисту порушеного права, а вимога про зобов`язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку є похідною від основної вимоги.

Такі висновки апеляційного суду кореспондуються із правовими висновками, що містяться в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаноїпалати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Об`єднана палата зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18). З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.

Тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац 1 частини другої статті 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (абзац 1 частини першої статті 638 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) вказано, що:

«укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто, суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше)».

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Договір оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 19 листопада 2007 року за життя орендодавця і за його підписом і підстав вважати спірний договір неукладеним немає (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)).

Так, судом було встановлено, що згідно висновку експерта за результатами проведеної на підставі ухвали суду судової почеркознавчої експертизи від 09.04.2024 року №1182/23-22, підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди землі від 22.07.2019 року щодо земельної ділянки площею 2,9665 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0452 виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою, а тому суд вважав вищезгаданий договір оренди землі неукладеним.

Водночас, як вже зазначалось вище, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

ОСОБА_1 позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляла. У зв`язку із цим відсутні підстави для кваліфікації договору оренди землі, як неукладеного.

Відтак у задоволенні позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію іншого речового права належить відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту.

Так, відповідач посилався на те, що з 2019 року і по даний час позивач отримує орендну плату від ПОП «Тернопільське».

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що обставини добросовісності орендодавця ОСОБА_1 належить оцінюватиза умовизвернення орендодавцяіз позовомпро визнаннявідсутнім праваоренди,якої уцій справіпозивачка незаявляла (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22).

За таких обставин, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Із урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки такі узгоджуються із правовими позиціями, які містяться в постанові в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаноїпалати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 141 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватно-орендного підприємства «Тернопільське» задовольнити.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватно-орендного підприємства «Тернопільське», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача державний реєстратор Теребовлянської міської ради Кобилянська Надія Василівна про скасування рішення про державну реєстрацію іншого речового права та повернення земельної ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (с. Воля Теребовлянський район Тернопільська область, рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Приватно-орендного підприємства «Тернопільське» (с. Дворіччя Тернопільський район Тернопільська область, код ЄДРПОУ 31422351) 3220 грн. 80 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 07 лютого 2025 року.

Головуючий: Гірський Б.О.

Судді: Храпак Н.М.

Хома М.В.