Постанова

від 04.02.2025 по справі 753/17457/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№22-ц/824/4055/2025

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2025року місто Київ

справа № 753/17457/24

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання -Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Якусик О.В., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Галаган Оксана Валеріївна про визнання договорів дарування недійсними,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року позивач звернулася до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив:

визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 01 квітня 2024 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Галаган О.В. за №234;

визнати недійсним договір дарування 1/3 квартири АДРЕСА_2 від 21 березня 2024 року,посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Галаган О.В. за №202.

Одночасно з поданням позовної заяви, представником позивача було подано заяву про забезпечення позову, в якій остання просила забезпечити позов шляхом:

накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 від 01 квітня 2024 року (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 867141880000) та на 1/3 квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2894956380000);

заборони ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які правочини щодо користування, розпорядження та володіння вищевказаними об'єктами нерухомого майна.

Обгрунтовуючи вказану заяву представник позивача посилалася на те, що спірне майно перебувало на праві власності батька позивача - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказувала, що позивач зазначала, що у неї з батьком були добрі відносини, і про договори дарування спірного майна їй стало відомо лише після звернення до нотаріуса про прийняття спадщини.

Зазначала, що позивач вважає, що спірні договори дарування були складені її батьком у стані, коли він не міг усвідомлювати своїх дій, а відповідач цим скористалась.

Посилалася на те, що ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги після смерті батька ОСОБА_5 , а тому у разі визнання договорів дарування недійсними, позивач зможе реалізувати своє право на спадкування.

Вказувала, що в разі не вжиття заходів забезпечення позову спірна квартира може бути реалізована, що може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року заяву про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 867141880000) та на 1/3 квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2894956380000).

В іншій частині заяви відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що судом першої інстанції не встановлено ризики і чим вони обґрунтовуються щодо можливого подальшого відчуження спірного нерухомого майна на користь третіх осіб та не надано достатньо доказів для накладення арешту на майно.

Вказував, що арешт майна прямо обмежує права особи на володіння та користування власним майном.

Зазначав, що самі лише твердження заявника про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

31 січня 2024 року представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 через систему «Електронний суд» подала письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника відповідача, посилаючись на те, що ухвала суду першої інстанції постановлена відповідно до норм ЦПК України. Вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно є співмірним із заявленими позивачем позовними вимогами.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Відповідач ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Галаган О.В. у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 направив на адресу суду апеляційної інстанції заяву, в якій просив вимоги апеляційної скарги задовольнити та розглядати справу у його відсутність та у відсутність відповідача.

Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову та накладаючи арешт на квартиру АДРЕСА_1 та на 1/3 квартири АДРЕСА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Правова природа та загальні принципи щодо забезпечення позову закріплені в Главі 10 ЦПК.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині 1 ст.150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову.

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі №623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі №761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі №361/5905/23 виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимогти, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів.

Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Згідно з п.п.1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тлумачення наведених норм процесуального права дають підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову в справі, рішення в якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення в справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення в конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Як вбачається з матеріалів справи,позивач, звертаючись до суду з даним позовом просила:

визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 01 квітня 2024 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Галаган О.В. за №234;

визнати недійсним договір дарування 1/3 квартири АДРЕСА_2 від 21 березня 2024 року,посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Галаган О.В. за №202.

Позивач ОСОБА_3 обґрунтовувала свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 , якому за життя на праві власності належало нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 та 1/3 квартири АДРЕСА_2 .

10 липня 2024 року ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Нікітенко Ю.М. з заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець першої черги, після смерті батька.

Вказувала, що після перевірки спадкового майна, яке належало померлому, було з`ясовано, що вищевказане нерухоме майно перереєстровано на ОСОБА_1 на підставі договорів дарування.

Позивач вважає, що батько ОСОБА_5 під час підписання оспорюваних договорів дарування не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку з тим, що багато років вживав алкоголь, останній рік життя тяжко хворів та з жовтня 2023 року вже не ходив, а його свідомість була сплутаною.

Порушуючи питання про забезпечення позову, представник позивача посилалася на те, що невжиття заходів забезпечення позову у випадку задоволення позовних вимог може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10 липня 2024 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 01 квітня 2024 року, посвідченийприватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Галаган О.В. за №234. 1/3 квартири АДРЕСА_2 належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 на підставідоговору даруваннявід 21 березня 2024 року,посвідченийприватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Галаган О.В. за №202.

Викладені обставини, враховуючи положення ст.151 ЦПК України є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.

З огляду на те, що між сторонами виник спір щодо визнання договорів дарування недійсними, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для частково задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначене майно.

На час розгляду справи існує достатньо обґрунтоване припущення, що ОСОБА_1 , як власник спірного майна, може розпорядитися ним, зокрема відчужити його іншим особам до вирішення справи по суті, що у подальшому може утруднити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.

При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Матеріали справи підтверджують існування між сторонами спору, а реєстрація за відповідачем ОСОБА_1 права власності на спірне майно свідчить про існування у останньої, як в одноособового власника, можливості вільно, на власний розсуд розпорядитись вищевказаним майном.

Накладення арешту на вищевказане нерухоме майно є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Обраний позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та на 1/3 квартири АДРЕСА_2 не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача ОСОБА_1 , оскільки арештоване майно фактично зберігається у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 та у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №643/15394/19.

Доводи апеляційної скарги про те, що самі лише твердження заявника про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову, колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються обставинами справи, з яких вбачається, що між сторонами існує спір щодо визнання недійсними договорів дарування щодо нерухомого майна.

При цьому, слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що арешт майна прямо обмежує права особи на володіння та користування власним майном колегія суддів відхиляє, оскільки в даному випадку втручання у право власності ОСОБА_1 у вигляді арешту на нерухоме майно здійснене згідно із законом і є пропорційним переслідуваній меті, оскільки здійснене для захисту прав і свобод інших осіб, зокрема позивача. При цьому, відповідач ОСОБА_1 не позбавляється права володіння та користування спірним майном.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не звернув увагу, що позовна заява не підлягає розгляду, оскільки доказів порушення прав чи законних інтересів позивача не надано, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позовна заява містить відповідне обґрунтування заявлених позовних вимог, на підтвердження яких надано відповідні докази, а наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги, суд установлює під час ухвалення рішення по суті спору.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та на 1/3 квартири АДРЕСА_2 є законним та обґрунтованим.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий захід забезпечення позову, як заборона ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які правочини щодо користування, розпорядження та володіння об'єктами нерухомого майна за своєю суттю зводиться до обмеження права розпорядження майном з метою його збереження, що відповідає такому заходу забезпечення позову, як арешт майна, а тому суд дійшов вірного висновку, що заява в цій частині не підлягає задоволенню.

Оскільки, ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 07 лютого 2025 року.

Головуючий:

Судді: