Рішення

від 07.02.2025 по справі 380/10366/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2025 рокусправа № 380/10366/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач-1), 11 комендатури охорони та обслуговування (далі відповідач-2), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно;

- зобов`язати НОМЕР_2 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) - січень 2008 року.

- визнати протиправною бездіяльність 11 комендатури охорони та обслуговування щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно;

- зобов`язати НОМЕР_2 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) - березень 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6, пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 01 березня 2018 року по 30 березня 2020 року включно.

- визнати протиправною бездіяльність 11 комендатури охорони та обслуговування щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6, пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 31 березня 2020 року по 18 лютого 2024 року включно;

- стягнути з 11 комендатури охорони та обслуговування на користь позивачу індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 01 березня 2018 року по 18 лютого 2024 року включно в сумі 245 079,55 гривень (двісті сорок п`ять тисяч сімдесят дев`ять гривень п`ятдесят п`ять копійок).

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо виплати позивачу одноразових видів грошового забезпечення, а саме: грошової допомоги для оздоровлення за 2016-2020 роки, без урахування при їх обчисленні індексації грошового забезпечення;

- визнати протиправними дії 11 комендатури охорони та обслуговування щодо виплати позивачу одноразових видів грошового забезпечення, а саме: одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової допомоги для оздоровлення за 2021-2024 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки та грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2024 роки, без урахування при їх обчисленні індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати 11 комендатуру охорони та обслуговування здійснити нарахування та виплатити позивачу одноразові види грошового забезпечення, а саме: одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2024 роки, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2024 роки, з включенням до грошового забезпечення, з якого проводиться розрахунок, індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати НОМЕР_2 комендатуру охорони та обслуговування, у відповідності до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-1II «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 12 лютого 2024 року за весь час затримки виплати, а саме за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 до 18.02.2024. За період проходження служби позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Наведене зумовило звернення до суду із цим позовом.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою судді від 20.05.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали подати відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 162 КАС України.

Ухвала про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі від 20.05.2024 доставлено відповідачу-1 в його електронний кабінет 20.05.2024, що підтверджується відповідною довідкою. Копія ухвали судді від 20.05.2024 також вручена відповідачу-2, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідачі правом на подання відзиву не скористались, заяви про продовження процесуального строку для подання відзиву не подавали.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.02.2024 №49 позивача з 18.02.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

З листа НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування від 22.04.2024 №2167/171/125 вбачається, що у період з 01.01.2016 по 30.03.2020 військова частина НОМЕР_1 самостійно здійснювала фіннасово0-господраську діяльність. З 31.03.2020 по теперішній час відповідно до розпорядження Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 26.02.2020 №1653/пз військова частина НОМЕР_1 знаходиться на фінансовому забезпечення в 11 комендатурі охорони та обслуговування.

У період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та з 01.01.2023 по 31.12.2023 індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась.

У період з 01.03.2018 по 18.02.2024 позивачу не нараховувалась індексація-різниця.

Вважаючи таку бездіяльність відповідачів протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон 1282-ХІІ).

Згідно із абз. 2 ст. 1 Закону 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною 6 ст. 2 Закону 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно із ст. 3 Закону 1282-ХІІ індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абз. 3 ст. 1 Закону 1282-ХІІ індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Згідно із ст. 4 Закону 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 5 Закону 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно із ст. 6 Закону 1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 5 п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до пп. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону 1282-ХІІ, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

У листі від 22.04.2024 №2167/171/125 відповідач-2 покликається на те, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року лютому 2018 року у Міністерстві оборони України та, відповідно, військової частини НОМЕР_1 не було.

Суд вважає безпідставними такі доводи відповідача-2 з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

Таким чином, не закладення до бюджету коштів для виплати індексації жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

Такі висновки суду відповідають правовим позиціям Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17, від 19 червня 2019 року у справі №825/1987/17.

Відтак, бездіяльність відповідача-1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 є протиправною.

При цьому, позивач вважає, що нарахування індексації у спірний період має здійснюватись з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Важливим елементом алгоритму нарахування індексації є термін, від якого починає обчислюватися зростання індексу споживчих цін, оскільки нарахування індексації розпочинається після досягнення цим індексом певного значення у відсотках (так званого «порогу»), визначеного законом.

Так, індексація грошових доходів населення починає нараховуватися, коли зростання індексу споживчих цін перевищує:

- 101 відсоток за період до 01.01.2016 (частина перша статті 4 Закону №1282-XII в редакції, що діяла до 01.01.2016);

- 103 відсотки за період після 01.01.2016 (частина перша статті 4 Закону №1282-XII зі змінами, внесеними Законом №911-VIII від 24.12.2015, який набрав чинності 01.01.2016).

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 в редакції, що діяла до 01.12.2015, «базовим» місяцем для нарахування індексації вважався місяць, в якому відбулася одна із подій:

(1) підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, або

(2) зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.

При цьому місяць, у якому відбулося підвищення, вважається «базовим» при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015 до Порядку №1078 внесені зміни, пункт 5 викладено в новій редакції.

Абзацами 1-2 пункту 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення

Порівняльний аналіз указаних положень свідчить про те, що внаслідок змін, запроваджених Постановою №1013, з 1 грудня 2015 року діють єдині правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації для всіх працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення чи виходу на роботу.

Внаслідок цих змін Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, що застосовується з 1 грудня 2015 року, не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований підхід до обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації всіх працівників.

Для проведення індексації з 1 грудня 2015 року замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.

Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож з 1 грудня 2015 року зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 28.04.2016 №201/10/137-16 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Суд враховує, що розмір посадового окладу за посадою позивача, як і будь-якого іншого військовослужбовця в Україні, був визначений постановою Кабінету Міністрів України №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі постанова №1294) від 07.11.2007, якою затверджені схеми посадових окладів військовослужбовців та курсантів навчальних закладів у розмірах згідно з додатками 1-8, 30-32; схеми посадових окладів осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатками 9-23; схеми окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатком 24; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатками 25-28, 33. Наступне підвищення окладів військовослужбовців відбулося 01.03.2018, коли набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 р. № 704 (далі постанова №704).

Постанова №1294 набрала чинності 01.01.2008, а Постанова № 704 - 01.03.2018.

Таким чином, в контексті нової редакції Порядку №1078 саме січень 2008 року слід вважати місяцем підвищення доходу для обчислення з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексації грошового забезпечення позивача, оскільки в цей місяць востаннє підвищувалися посадові оклади військовослужбовців в Україні.

Отже, з метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача, зважаючи на те, що станом на момент вирішення справи військова частина НОМЕР_1 знаходить на фінансовому забезпечення 11 комендатури охорони та обслуговування, належить зобов`язати відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходів.

Також позивач оскаржує бездіяльність відповідача-2 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2023 та 31.12.2023.

Втім, на період з 01.01.2023 по 31.12.2023 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення правомірно призупинено у зв`язку із зупиненням на 2023 рік дії Закону №1282 відповідно до пункту 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Суд відхиляє твердження позивача щодо відсутності підстав для врахування цього положення у зв`язку з його невідповідністю висновкам Конституційного Суду України, оскільки як у спірний період, так і на момент розгляду справу положення пункту 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» є чинними, неконституційними у встановленому порядку не визнавались.

Відтак, позовні вимоги в частині періоду з 01.01.2023 по 31.12.2023 задоволенню не підлягають.

Також позивач оскаржує бездіяльність відповідачів щодо невиплати індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6, пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 за період з 01.03.2018 до дати звільнення з військової служби.

Вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд виходить з такого.

Насамперед слід зауважити, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».

Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).

Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).

У цьому контексті суд зауважує, що у цій справі правовідносини щодо нарахування й виплати поточної індексації з 1 березня 2018 року не є спірними.

Індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з квітня 2018 року, перевищив поріг індексації у жовтні 2018 року, був опублікований Держстатом у листопаді 2018 року і з грудня 2018 року у позивача з`явилося право на індексацію, яка надалі виплачувалася йому до звільнення з військової служби.

Разом з тим, з 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Після внесення змін з 01 квітня 2021 року абзаци 6 пункту 5 Порядку №1078 передбачав, що до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, Суд дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.

З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають суду підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача відповідачам належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.

Як видно з обставин справи, відповідачі не встановлювали і не виплачували позивачу цей вид індексації за період з 1 березня 2018 року до звільнення з військової служби. Водночас позивач наполягає на тому, що має право на отримання індексації-різниці і що це право відповідачі порушили через бездіяльність.

У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Щодо кола обставин, які належить з`ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд звертає увагу на таке.

Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:

розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);

суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21.

Перевіряючи право позивача на отримання індексації-різниці, суд виходить з такого.

Згідно з довідкою про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, позивачу у лютому 2018 року виплачено грошове забезпечення (без урахування одноразових видів грошового забезпечення) у розмірі 20 241,04 грн, а у березні 2018 року 21 268,63 грн.

Відтак, розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року (величина А) становив 1 027,59 грн (21 268,63 грн - 20 241,04 грн).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (величина Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків, та становить 4463,15 грн.

Правильність визначення суми можливої індексації у березні 2018 року підтвердив Верховний Суд в постанові від 22.06.2023 у справі №520/6243/22.

Відтак, оскільки розмір можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (величина Б) перевищує розмір підвищення доходу у березні 2018 року (величина А), то суд погоджується з позивачем щодо того, що у нього виникло право отримання індексації-різниці відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 № 1078 у розмірі 3 435,56 грн щомісячно.

Притім, суд повторно наголошує про відсутність правових підстав для здійснення нарахування та виплати індексації-різниці у 2023 році, відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Водночас, Закон України від 09 листопада 2023 року № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» застережень щодо зупинення на 2024 рік дії Закону № 1282 не містить.

Отже, починаючи з 01 січня 2024 року у відповідача-2 відновився обов`язок щодо нарахування та виплати позивачу індексації-різниці грошового забезпечення.

З метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача належить: визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6, пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 01.03.2018 по 30.03.2020; визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6, пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 31.03.2020 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 18.02.2024; зобов`язати відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 18.02.2024 у розмірі 3 435,56 грн щомісячно.

Вимоги щодо стягнення суми індексації з відповідача-2 задоволенню не підлягають, оскільки, як встановлено судом, така індексація-різниця позивачу не нараховувалась. Також заявлена позивачем загальна сума індексації, на його думку належна йому, є неправильною, у зв`язку з помилковим включенням у розрахунок період з 01.01.2023 по 31.12.2023.

Також позивач вважає протиправними дії відповідачів щодо виплати йому одноразових видів грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.02.2024 (одноразова допомога на для оздоровлення, грошова компенсація за невикористані дні основної та додаткової відпусток), без урахування у їх складі індексації грошового забезпечення.

Втім, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню та є передчасними, оскільки в даному випадку процедура нарахування індексації грошового забезпечення ще не відбулась. Відтак, заявляючи вимоги про перерахунок одноразових видів грошового забезпечення з врахуванням індексації, позивач просить зобов`язати відповідача до вчинення дій у майбутньому, які ще не настали, що не відповідає завданню адміністративного судочинства, яке полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, а не у захисті можливого порушення такого права у майбутньому.

Також позивач просить зобов`язати НОМЕР_2 комендатуру охорони та обслуговування, у відповідності до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-1II «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159. нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 12 лютого 2024 року за весь час затримки виплати, а саме за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-ІІІ).

Відповідно до ст. 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За змістом ст. 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Відповідно до ст.3 цього ж Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі ст. 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати, зокрема, індексації грошового забезпечення, яка є його складовою, провадиться її компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане ж у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Необхідно також врахувати, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону № 2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону № 2050-ІІІ відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - «компенсація») провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.

У справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 Верховний Суд у справі №240/11882/19 виснував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Таким чином, ураховуючи наявність факту невиплати відповідачами позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016, що, як наслідок спричинило невиплату частини грошового доходу з цієї дати, суд уважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати.

Отже, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак підстав для розподілу судового збору немає.

Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Зобов`язати НОМЕР_2 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходів.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6, пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 01.03.2018 по 30.03.2020.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6, пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 31.03.2020 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 18.02.2024.

Зобов`язати НОМЕР_2 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 18.02.2024 у розмірі 3 435,56 грн щомісячно.

Зобов`язати НОМЕР_2 комендатуру охорони та обслуговування у відповідності до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-1II «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Розподіл судового збору не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач-1 військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Відповідач-2 11 комендатура охорони та обслуговування ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ 24977136).

СуддяСидор Наталія Теодозіївна