Постанова

від 07.02.2025 по справі 440/9197/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2025 р. Справа № 440/9197/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського окружного адміністративного суду на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., повний текст складено 04.12.24 по справі № 440/9197/24

за позовом ОСОБА_1

до Полтавського окружного адміністративного суду третя особа Державна судова адміністрація України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Полтавського окружного адміністративного суду, третя особа Державна судова адміністрація України, в якому просить суд про: визнання протиправними дій Полтавського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 квітня по 31 липня 2024 року, а також матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн; зобов`язання Полтавського окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за квітень-липень 2024 року, та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік, обчисливши їх розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Полтавського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 квітня по 31 липня 2024 року, а також матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн. Зобов`язано Полтавський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за квітень-липень 2024 року, та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік, обчисливши їх розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Полтавський окружний адміністративний суд подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що у 2024 році, зокрема, прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня становить 2102 гривні. Вказує, що норми статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не визнані неконституційними, тому підстави для їх незастосування відповідачем були відсутні. Крім того, відповідно до частини 2 статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Стверджує, що згідно зі статтями 148, 149, 151 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема - Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів (так, ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів відносно Полтавського окружного адміністративного суду). Звертає увагу, що при затвердженні кошторису Полтавського окружного адміністративного суду на 2024 рік головний розпорядник бюджетних коштів - ДСА України передбачив фінансування видатків на оплату праці суддів саме з розрахунку базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні. Зауважує, що Полтавський окружний адміністративний суд не може самостійно визначати розмір прожиткового мінімуму, який засовується для розрахунку суддівської винагороди, більше того, якщо це призведе до нарахування та виплати суддівської винагороди понад вставлені межі бюджетних асигнувань. Наголошує, що Полтавський окружний адміністративний суд, виконуючи функції з нарахування та виплати суддівської винагороди, здійснює видатки бюджетних коштів на оплату праці, у тому числі і суддівської винагороди, у межах наданих (встановлених кошторисом) бюджетних призначень та бюджетних асигнувань. Звертає увагу, що виплата суддівської винагороди із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, що є іншим, ніж розрахований із застосуванням статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (прожитковий мінімум працездатних осіб для визначення базового посадового окладу судді 2102,00 грн) була б порушенням бюджетного законодавства. Вважає, що Полтавський окружний адміністративний суд при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди діяв на підставі, в межах і в спосіб, передбачені Конституцією України та законами України, як це передбачено частиною 2 статті 19 Конституції України.

Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач працює на посаді судді Полтавського окружного адміністративного суду.

Відповідачем складені довідки про те, що за період з 01.04.2024 по 31.07.2024 суддівська винагорода нараховувалась відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з урахуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2102,00 грн.

Не погодившись з діями відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 квітня по 31 липня 2024 року, а також матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправних дій Полтавського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 квітня по 31 липня 2024 року, а також матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Полтавського окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за квітень-липень 2024 року, та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік, обчисливши їх розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.

В силу ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі по тексту - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За частиною 1 ст.4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (ч.2 ст.4 Закону №1402-VIII).

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з ч.3, ч.ч. 4, 5 ст.135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1.1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1.2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1.25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Статтею 136 Закону №1402-VIII встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

У свою чергу, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі по тексту - Закон №966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень; для працездатних осіб 3028 гривень; для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 гривні.

За обставинами справи, при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди за період з 01.04.2024 по 31.07.2024 та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік відповідач застосував розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка становить 2102 грн, що не заперечується сторонами по справі.

Позивач не погоджується з такими діями відповідача та вважає, що відповідач повинен був розрахувати суддівську винагороду за період з 01.04.2024 по 31.07.2024 та допомогу на оздоровлення за 2024 рік, відповідно до вимог ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн.

Надаючи правову оцінку вказаним діям відповідача, колегія суддів зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Зміни до Закону №1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися.

Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.

Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Колегія суддів зазначає, що сталою та послідовною є практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права (постанови від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 13.09.2023 у справі №240/44080/21, від 21.09.2023 у справі №380/25627/21).

Зокрема, у постанові від 13.09.2023 у справі №240/44080/21 Верховний Суд сформулював такі правові висновки у спірних правовідносинах:

- Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;

- зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.

Підсумовуючи викладене та приймаючи до уваги збільшення станом на 01 січня 2024 року розміру суддівської винагороди, колегія суддів доходить висновку, що позивач має право на розрахунок суддівської винагороди за період з 01.04.2024 по 31.07.2024 року та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, відповідно до вимог ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн.

У зв`язку з чим, посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що у 2024 році зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з якого встановлюється базовий розмір посадового окладу судді, не відбулося, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та, в свою чергу, в межах спірних правовідносин, норми Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" застосуванню не підлягають.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що виплата суддівської винагороди із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, що є іншим, ніж розрахований із застосуванням статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (прожитковий мінімум працездатних осіб для визначення базового посадового окладу судді 2102,00 грн) була б порушенням бюджетного законодавства, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява №70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Отже, відхиляючи доводи відповідача в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в належному розмірі.

Інші аргументи, зазначені учасниками справи, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 по справі № 440/9197/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко