Рішення

від 06.02.2025 по справі 320/34888/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2025 року №320/34888/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ» до Житомирської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирської митниці з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 24.03.2023 №UA101070/2023/000027/1;

- визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101070/2023/000158.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання (у порядку письмового провадження).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою митного оформлення товарів позивачем подано митну декларацію у якій митну вартість товару визначено за ціною договору. На підтвердження заявленої митної вартості надано належні та достатні документи, які підтверджують усі складові митної вартості. Проте відповідачем належним чином не обґрунтовано причин витребування додаткових документів для підтвердження заявленої позивачем митної вартості, а також оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів. У рішенні відсутнє обґрунтування числового значення митної вартості товарів. Також відповідач не довів неможливості визначення митної вартості товару за основним методом та необхідності застосування резервного методу визначення митної вартості.

Відповідач подав відзив на позовну заяву у якому заперечив проти задоволення позову з огляду на необґрунтованість позовних вимог. Вказав, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, в також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що були фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Додатково надані позивачем документи не спростували сумнівів митного органу. За результатами проведених консультацій встановлено, що другорядні методи визначення митної вартості неможливо застосувати. Натомість, у митного органу наявна інформація, яка є підставою для застосування другорядного методу резервного методу.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якому наголосив на протиправність оскаржуваних рішень з огляду на відсутність у відповідача обґрунтованого сумніву щодо правомірності визначення позивачем митної вартості задекларованого до ввезення на митну територію України товару.

До суду від Житомирської митниці надійшли заперечення на відповідь на відзив. В своїх запереченнях відповідач зауважив на тому, що не погоджується із позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, а оскаржувані рішення прийняті митницею у відповідності до вимог чинного законодавства.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, суд вважає, що даний адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.01.2023 між ТОВ «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ» та Q-GLASSTECH SP. Z О.О. укладено контракт № 1.

Предметом зазначеного контракту обумовлено постачання на адресу ТОВ «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ» листового скла (флоат скла) (п. 1), умовами поставі визначено DAP або FCA (Місце завантаження INCOTERMS 2010) (п. 2), а також 100 передоплата (п. 3).

25.01.2023 між ТОВ «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ» та Q-GLASSTECH SP. Z О.О. підписано додаток № 01 до контракту, відповідно до якого вартість товару - FLOAT CLEAR 4мм 3210x2250 - 3,90 Євро/м2.

28.02.2023 між ТОВ «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ» та Q-GLASSTECH SP. Z О.О. підписано додаток № 1 до контракту, відповідно до якого вартість товару - FLOAT CLEAR 4мм 3210x2250 - 3,370 Євро/м2.

07.03.2023 між ТОВ «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ» та Q-GLASSTECH SP. Z О.О. підписано додаток № 2 до контракту, відповідно до якого вартість товару - FLOAT CLEAR 4мм 3210x2250 - 3,50 Євро/м2, а товару LOW-E1.1 4,00 мм 3210x2250 - 4,50 Євро/м2.

08.03.2023 Q-GLASSTECH SP. Z О.О. для ТОВ «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ» виставлено фактуру № 29/MSZ/03/2023 на скло FLOAT CLEAR 4мм 3210x2250 в кількості 2224,53 м2, вартістю 7785,86 Євро (36650,38 PLN).

14.03.2023 ТОВ «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ» на користь Q-GLASSTECH SP. Z О.О. внесено передоплату за поставку товару за фактурою № 29-32/MSZ/03/2023.

03.04.2023 Q-GLASSTECH SP. Z О.О. для ТОВ «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ» виставлено фактуру (інвойс) № FS 3/MSZ/04/2023 (замовлення № 29/MSZ/03/2023) на товар скло FLOAT CLEAR 4мм 3210x2250 в кількості 2224,53 м2, вартістю 7785,86 Євро.

04.04.2023 товар скло FLOAT CLEAR 4мм 3210x2250 в кількості 2224,53 м2, вартість 7785,86 Євро, заявлено до митного оформлення в Житомирську митницю за ЕМД ІМ/40/ДЕ №23UA101070002583U8.

Разом із митною декларацією № 23UA101070002583U8 в тому числі для підтвердження заявленої митної вартості та транспортних витрат надано:

1. Фактура (інвойс) від 03.04.2023 № FS 3/MSZ/04/2023;

2. CMR № 154/2023 ;

3. експортна декларація № 23PL311050E0008032;

4. сертифікати якості FRZ0400Z;

5. контракт №1 від 25.01.2023 та додаток до нього;

6. фактура проформа від 08.03.2023 № 29/MSZ/03/2023;

7. квитанції SWIFT від 14.02.2023 на суму 31143,44 Євро.

8. довідку про транспортні витрати № 0304/1;

9. калькуляцію транспортних витрат №2 (власний автотранспорт ТОВ «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ»);

10. декларація митної вартості.

04.04.2023 щодо товару, заявленого за митною декларацією № 23UA101070002583U8 Житомирською митницею винесено рішення про коригування митної вартості №UA101070/2023/000027/1 та картку відмови № UA101070/2023/000158.

Не погоджуючись з наведеними вище рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, який набув чинності з 01.06.2012 (далі - МК України).

Відповідно до положень статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

За правилами частини 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 2 статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною 4 статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:

1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;

2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;

3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Частинами 1-3 статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:

1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;

3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;

4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;

5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;

6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Зокрема, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. (частина 6 вказаної статті МК України).

Відповідно до частини 12 статті 264 МК України, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.

Згідно з частини 1 статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів (частина 7 статті 55 МК України).

Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною 2 статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що декларантом для підтвердження транспортних витрат надано довідку-калькуляцію транспортних витрат, яка не містить відомостей про протяжність маршруту у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за кілометр маршруту, як це передбачено правилами заповнення графи 20 ДМВ відповідно до Розділу III «Правила заповнення граф ДМВ декларантом aбо уповноваженою ним особою» наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення».

Однак, декларантом до митного оформлення надано довідку про транспортні витрат від 03.04.2023 № 0304/1 та загальну калькуляцію транспортних витрат від 24.02.2023 №2 розраховану на 6 транспортних засобів, які належать підприємству та виконують рейси за маршрутом PLANTA (Польща) - (Ягодин) Україна.

Надана калькуляція містить маршрут перевезення PLANTA (Польща) - (Ягодин Україна), його протяжність - 280 км, витрати на пальне - 4358,23 грн. з розрахунку 31 літр на 100 км (50,21 грн./л), витрати підприємства на амортизацію - 666,00 грн зарплату водію та податки - 727,00 грн. та 160,00 грн. відповідно.

Щодо тарифу на перевезення, суд зазначає, що чинними нормативними актами не встановлено форми калькуляції, а також обов`язкових її реквізитів.

Під час надання послуг із перевезення зважають на Методичні рекомендації формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, які затверджена наказом Мінтрансу від 05.02.2001 №65.

Так, зокрема, відповідно до п. 2 Методичних рекомендацій - рекомендації можуть застосовуватись для цілей планування, ведення обліку і калькулювання собівартості перевезень вантажів і пасажирів, робіт і послуг, пов`язаних з транспортним процесом, як на транспортних підприємствах, так і на інших підприємствах, які виконують зазначені роботи (послуги), незалежно від форм власності підпорядкування, але з врахуванням технологічних і організаційних особливосте кожного підприємства.

Конкретний перелік і склад статей калькулювання собівартості перевезень визначається підприємством.

Собівартість перевезень (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати транспортних підприємств, безпосередньо пов`язані з підготовкою та здійсненням процесу перевезень вантажів і пасажирів, а також виконанням робіт та послуг, що забезпечують перевезення (п. 3 Методичних рекомендацій).

ТОВ «ІНТЕРСТЕЙ ТРЙДІНГ» не є транспортним підприємством та не надає комерційних послуг з перевезення вантажів, відповідно, окремих транспортні тарифів на перевезення вантажів на підприємстві не встановлено.

Калькуляція транспортних витрат, надана митному органу, складена за витратним принципом (собівартість перевезення), відповідно до якої собівартість перевезення фактично і є вартістю тарифу, оскільки і залежить від найменування й вартості вантажу, а також містить відомості, про відсутність яких зазначено в рішенні відповідача.

В рішенні відповідача зазначено, що в довідці-калькуляції транспортних витрат від 24.02.2023 № 2 вказано, що «навантаження входить до вартості перевезення», тоді як в самій довідці відсутня інформація щодо навантаження та вартості (суми) витрат і навантаження».

Витрати на завантаження, в розумінні статті 58 МК України, не понесені покупцем, оскільки відповідно до контракту № 1 від 25.01.2023 між ТОВ «ІНТЕРСТЕР ТРЕЙДИНГ» та Q-GLASSTECH SP. Z О.О. поставка товарів в адресу ТОВ «ІНТЕРСТЕР ТРЕЙДИНГ» здійснюється на умовах FCA та DAP Інкотермс 2010 (п. 2), умови поставки окремих партій товару вказані у рахунках та транспортних документах.

Про те, що умови поставки партії саме FCA PLANTA зазначено в проформі від 08.03.2023 №29/MSZ/03/2023 та в фактурі (інвойсі) від 03.04.2023 № FS 3/MSZ/04/2023.

За умовами FCA продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.

Вибір місця поставки впливає на зобов`язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці.

Так, якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження, якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару.

Отже, базисними умовами поставки FCA Інкотермс 2010, визначено, що продавець несе всі витрати, в тому числі і щодо завантаження товару за умови, що поставка відбувається зі складу продавця.

Завантаження даної партії скла, поставленої в адресу позивача відбувалось самовивозом зі складів продавця на умовах FCA, відповідно, витрати і його навантаження понесено продавцем товарів та включено у їх вартість.

Як слідує з оскаржуваного рішення, розбіжності, виявлені митним органом, пов`язані відсутністю у калькуляції протяжності маршруту у кілометрах до місця ввезення і митну територію України та розміру тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту, а також з зазначенням про те, що витрати на завантаження входять до вартості перевезення.

Як вбачається з матеріалів справи, до виконання контракту №1 від 25.01.2023 посередники не залучались, відповідно рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанню умов договору (угоди, контракту) не могли бути надані на запит митниці.

З метою митного оформлення товарів ТОВ «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ» додатково не замовляло додаткових експертних висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, враховуючи те, що якість товару підтверджено Сертифікатом якості FRZ0400Z від 01.07.2022, який надано до митного оформлення.

Щодо виписки з бухгалтерської документації суд зазначає, що законодавством не встановлено вичерпний перелік бухгалтерських документів та форму, які декларант може подавати для підтвердження заявленої митної вартості товарів, оскільки він залежить від умов конкретної зовнішньоекономічної операції та системи оподаткування, на якій перебуває відповідний платник податків, форм ведення бухгалтерського обліку.

ТОВ «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ» до митного оформлення товарів надавалась платіжна квитанція SWIFT, якою підтверджено передоплату за поставлені товари, а також калькуляція транспортних витрат, що є бухгалтерською документацією, крім того, товари на час митного оформлення не були оприбутковані підприємством.

Суд зазначає, що не надання запитуваних документів з причини відсутності внаслідок не вчинення певних дій не може бути достатньо підставою для відмови в митному оформленні товарів за основним методом.

За таких підстав та враховуючи, що вказані вище твердження відповідача спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, а будь-яких доведених підстав для коригування митної вартості товару оскаржуване рішення не містить, суд дійшов висновку, що подані декларантом документи, в даному випадку, слід вважати належними та достатніми для підтвердження та визначення митної вартості товару за ціною договору.

Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Така позиція суду узгоджується із обов`язковою для врахування практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема у його постанові від 04 квітня 2018 року по справі № 826/27058/15 (№К/9901/35148/18).

Судом встановлено, що в рішеннях про коригування митної вартості товарів відповідачем всупереч вказаним вище правовим нормам не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості товарів, на наслідками яких розпочалась процедура консультацій та причини, через які митна вартість імпортованого товару не може бути визначена за ціною договору.

Більше того, матеріалами справи документально не підтверджено факту надання декларантом позивача документів, що містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, на підставі чого контролюючий орган розпочав процедуру консультацій.

Ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішень щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

При цьому, сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 29 травня 2012 року у справі № 21-91а12 та від 31 березня 2015 року у справі № 21-127а15.

Виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем разом з митною декларацією документи підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення, тому у контролюючого органу були відсутні підстави для визначення митної вартості ввезеного товару не за ціною договору, а за резервним методом, відповідно до статті 64 МК України.

Судом відхиляються посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

У рішеннях про коригування митної вартості також відсутні усі відомості про конкретні факти чи обставини, встановлені під час митного оформлення, оцінивши які в сукупності митниця прийняла рішення про неможливість застосування першого методу для визначення митної вартості імпортованого позивачем товару.

Враховуючи викладене, суд доходить до висновку, що оскаржувані не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Суд також дослідив правомірність застосування відповідачем резервного методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару та зазначає наступне.

Відповідно до пояснень, викладених у відзиві відповідачем зазначено, що джерелом інформації при здійснені контролю за правильністю визначення за основу для коригування митної вартості спірного товару за резервним методом митним органом взято визнану митну вартість товарів, оформлених за митною декларацією від 16.01.2023 №23UA204080000377U0, з приводу чого суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

У разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012).

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.06.2018 у справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18), від 31.01.2018 у справі №813/7272/13-а (К/9901/3036/18), від 02.03.2018 у справі №804/2997/17 (К/9901/4472/17).

Між тим, як вбачається з графи 33 оскаржуваного рішення, у ньому зазначено лише номери та дати вказаних вище митних декларацій, на підставі яких здійснено коригування митної вартості товару та не наведено пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 МК України.

Отже, відповідач здійснив коригування митної вартості спірного товару без урахування відмінностей у складових вартості товарів (зокрема витрат на доставку товару до місця призначення вже на митній території України) та маршрутах їх доставки.

Відповідно до статті 256 МК України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

Згідно статті 264 МК України відмова митного органу у прийняті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта.

У разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів.

Підсумовуючи, слід зазначити, що висновки відповідача щодо документального непідтвердження позивачем митної вартості імпортованого товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості на підставі аналогічних митних декларацій є протиправним.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору.

Отже, у відповідача під час прийняття вказаного рішення не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним методом та прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення про коригування митної вартості товарів.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За таких обставин позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення Житомирської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів 24.03.2023 №UA101070/2023/000027/1 та про визнання протиправним та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення про коригування митної вартості товарів №UA101070/2023/000158 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду сплачено судовий збір в розмірі 5368,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2350 від 08.09.2023.

Відтак, оскільки позовні вимоги позивача задоволено повністю, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці Державної митної служби України підлягають понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 5368,00 грн.

Водночас, у позові позивачем також було заявлено вимогу про стягнення з Житомирської митниці на його користь 3000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про розподіл вказаних витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.

Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини п`ятої статті 242 КАС України також враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано до матеріалів справи: договір про надання правової допомоги №15/08/22/ІТ від 15.08.2022 укладений між ТОВ «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ» та адвокатським об`єднанням «Ірини Єфимченко», додаткові угоди до договору про надання правової допомоги № 15/08/22/ІТ від 15.08.2022 № 1, від 31.03.2023 № 2, від 10.04.2023 № 3, свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю, ордер.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 3 від 10.04.2023 до договору про надання правової допомоги № 15/08/23/ІТ вартість послуги з підготовки та подання позову до суду І інстанції та інших процесуальних документів (відповіді на відзив, тощо) щодо оскарження рішень про коригування визначена у фіксованому розмірі та становить 6000,00 гривень та застосовано знижку 50%.

Відповідач надав заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу, оскільки, на його думку, такий розмір є завищеним. В той же час, жодних аргументів на підтвердження таких посилань відповідачем не наведено.

Таким чином, заявлені представником позивача до відшкодування 3000,00 грн витрат на правничу допомогу є обґрунтованими і відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а заявлений розмір витрат є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), у зв`язку з чим підлягає стягненню в сумі 3000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської митниці, як територіального органу Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 24.03.2023 №UA101070/2023/000027/1.

3. Визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення про коригування митної вартості товарів №UA101070/2023/000158.

4. Стягнути з Житомирської митниці Державної митної служби України за рахунок бюджетних асигнувань (код ЄДРПОУ 44005610, місцезнаходження: 10003, м. Житомир, вул. Перемоги, 25) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСТЕЙТ ТРЕЙДИНГ» (код ЄДРПОУ 41859998, місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4-А, офіс 139) судовий збір у розмірі 5368,00 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім гривень) 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі гривень) 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.