Рішення

від 28.01.2025 по справі 638/12769/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/12769/24

Провадження № 2/638/1205/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретаря Рудської В.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вприміщенні залисудових засіданьДзержинського районногосуду м.Харковав порядкуспрощеного позовного провадженняцивільну справуза позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ», в якому просить стягнути з відповідача 8000 гривень за ненадані послуги та 12000 гривень моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 27 березня 2024 року він звернувся до юристів фірми «ЛІГЛ» в місті Харкові для надання правничої допомоги з метою стягнення заборгованості з Пенсійного фонду щодо недоплаченої пенсії. Був укладений договір №27032401. Вказує, що за 50 днів ним не було отримано ні пояснень, ні результатів, дії були не професійні. Написав заяву про розірвання договору 16.05.2024 року через порушення п.5.8 Договору у зв`язку з ненаданням послуг належної якості.

Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 26.07.2024 року після усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, зазначивши про невиконання відповідачем умов укладеного договору про надання правничої допомоги станом на дату розгляду справи.

У відповідності до ч.1, 3, 4 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач (його представник) в судове засідання не з`явився, просив справу розглядати у відсутність представника ТОВ «ЛІГЛ», у зв`язку з чим суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність відповідача за наявними матеріалами справи.

Суд, заслухавши вступне слово позивача, встановивши обставини справи, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх кожнийокремо тау сукупностій взаємозв`язку, дійшов наступного.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За приписом ч.1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 2 ст.13та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК Україниособа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст.12 ЦПК Україниучасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.2, п.4, п.6 - п.7 ч.2 ст.43 ЦПК Україниучасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст.44 ЦПК Україниучасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК Україникожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч.8 ст.279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи і докази, надані до суду.

Згідно приписів ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно положень статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Судом встановлено, що 27.03.2024 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» було укладено Договір про надання правничої допомоги №27032401.

Відповідно до підпункту 1.1. зазначеного Договору виконавець приймає до виконання доручення замовника про надання юридичних послуг, а замовник зобов`язується оплатити послуги. Виконавець має право запрошувати третіх осіб (субвиконавців), види та об`єм послуг, які буде виконувати субвиконавець, виконавець визначає самостійно.

Характер та види юридичних послуг: адвокатський запит до ПФУ, юридичний супровід у стягненні заборгованості з ПФУ. (п. 1.2. Договору)

До зобов`язань виконавця за Договором належить: після внесення замовником передплати в розмірі повної вартості послуг відповідно до п.п. 3,1 та 3.2 цього Договору: приступити до надання юридичних послуг/правової допомоги, зазначених в п. 1.2 цього Договору у повному обсязі, своєчасно і якісно керуючись чинним законодавством України, а також іншими нормативно-правовими актами; забезпечити конфіденційність відомостей, що стали відомими виконавцю у зв`язку з виконанням зобов`язань за цим Договором; не розголошувати персональну (конфіденційну) інформацію про замовника без його згоди, за виключенням випадків, коли це необхідно для належного виконання зобов`язань за договором або в силу закону; виконавець не дає, а замовник, не має права вимагати від виконавця запевнення і різні гарантії позитивного результату щодо юридичних послуг, що входять в предмет цього Договору, крім гарантій сумлінного виконання своїх обов`язків з надання замовнику якісної юридичної (правової) допомоги; виконавець залишає за собою право приймати рішення про внесення змін в проект документів, складання закінченого варіанта документів, які вважає рівноцінними, якщо цим Договором не передбачено інше. (п. 2.1.1.-2.1.5. Договору)

Згідно з підпунктом 3.1. Договору вартість надання юридичних послуг, зазначених в п. 1.2. цього Договору становить 8000 гривень (перший внесок 2000 гривень, до 10.04.2024 року 6000 гривень).

Позивач стверджує, що відповідачем належним чином не виконано зобов`язання обумовлені договором, у зв`язку з чим він звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» з вимогою про розірвання укладеного договору.

Таким чином, предметом спору у даній справі є неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором про надання правничої допомоги №27032401 від 27.03.2024 та наслідки такої бездіяльності (дій).

Аналізуючи підстави звернення до суду та характер правовідносин, що виникли між сторонами, норми матеріального права, які їх регулюють, суд вважає, що оспорюваний правочин за своїм змістом та правовою природою є договором надання послуг у тій мірі, в якій правова допомога є послугою.

Разом з тим, згідно з преамбулою до Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Таким чином, до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. При цьому зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики, що виключає застосування до відносин, що виникли між адвокатом та клієнтом положень Закону України «Про захист прав споживачів».Наведене цілком узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Судуу складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 24.11.2021 року у справі №191/2617/19.

Відповідно приписів ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч.1ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та порядку, встановлені договором.

В ухвалі від 14.01.2021 по справі №923/1067/19 Верховний Суд вказав, що «предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються). Всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, тобто під час надання послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагали від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ЦК України, зокрема, із Договорів.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом; боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочених; якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 907 ЦК України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У постанові Верховного Суду від 7 серпня 2018 року у справі № 910/7981/17 зазначено, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 916/612/19, від 14 липня 2021 року у справі № 911/1442/19 та від 7 жовтня 2021 року у справі № 904/2903/20.

Відповідно до підпункту 4.3. Договору факт надання послуг та термін дії цього договору закінчується підписанням акту про надання юридичних послуг, який є невід`ємною частиною цього договору.

Суду не надано відповідного акту з підписами сторін договору, яким закінчується термін дії договору, тому даний договір є чинним на час звернення до суду з даним позовом.

Крім того матеріали справи не містять підтверджень виконання відповідачем укладеного Договору про надання правничої допомоги, не надано таких доказів і відповідачем до суду.

Наведене свідчить про неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» обумовленого сторонами підпункту 2.1.4.Договору про надання правничої допомоги, яким гарантовано сумлінне виконання останнім своїх обов`язків з надання замовнику якісної юридичної (правової) допомоги. Окрім того, підпунктом 2.3.6. означеного договору, встановлено обов`язок виконавця повідомляти замовника безпосередньо телефонним зв`язком (в т.ч. SMS), поштовим зв`язком з метою інформування про обставини справи, однак факту інформування ОСОБА_1 про стадію виконання умов договору під час судового розгляду встановлено не було на чому наголошує і сам позивач.

Отже, під час судового розгляду, судом встановлено істотні порушенняТОВ «ЛІГЛ» умов укладеного договору,а самеостанній не виконав належним чином та у повному обсязі взяті на себе зобов`язання, зазначені в п.1.2. Договору,внаслідок чого ОСОБА_1 значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні договору.

Відтак, наведене свідчіть про те, що існують законні підстави для розірвання укладеного сторонами договору.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, враховуючи встановлене судом порушення відповідачем своїх зобов`язань за Договором про надання правничої допомоги №27032401 від 27.03.2024 щодо повного та належного виконання обумовлених договором послуг, що є істотним порушенням його умов, внаслідок чого позивач був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору з відповідачем, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 8000 гривень, сплачених ним на виконання умов укладеного договору.

Що стосується тверджень позивача щодо заподіяння останньому моральної шкоди, яку позивач оцінює у розмірі 12 000 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. З урахуванням положень ст. 23 ЦК України при визначені розміру компенсації моральної шкоди враховуються вимоги розумності та справедливості (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.06.2020 року у справі № 455/1076/16-ц).

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що саме на особу, яка вважає, що їй було завдано моральної шкоди покладається обов`язок доведення її розміру.

Разом з тим, позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу, який засвідчує як сам факт спричинення йому моральної шкоди, так і причинно-наслідковий зв`язок між діями (бездіяльністю) відповідача та настанням такої шкоди. У цьому контексті суд вважає за необхідне відзначити, що рішення у справі може ґрунтуватись виключно на підставі доказів, а не припущень які висловлені сторонами. Сам по собі факт неналежного виконання умов договору не свідчить про спричинення шкоди, тим більше у ситуації коли наслідки неналежного виконання договору стали підставою для його розірвання у судовому порядку та стягнення коштів за таку бездіяльність (дії) на користь позивача. З огляду на викладене позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Статтями 12, 81 ЦПК Українипередбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

Відповідно до ст.76 ЦПК Українидоказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових, електронних доказів, висновків експертів, показань свідків.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У ч.ч.1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Положеннями ст.89ЦПК Українивстановлено,що судоцінює доказиза своїмвнутрішнім переконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивномута безпосередньомудослідженні наявниху справідоказів.Жодні доказине маютьдля судузаздалегідь встановленоїсили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності.Суд надаєоцінку якзібраним усправі доказамв цілому,так ікожному доказу(групіоднотипних доказів),який міститьсяу справі,мотивує відхиленняабо врахуваннякожного доказу(групидоказів).

Дослідивши та оцінивши надані документи, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять допустимих, достовірних (безспірних) і достатніх доказів надання відповідачем позивачу передбачених договором послуг, не надані вони стороною відповідача до суду. Вважати, що послуги не були надані з вини позивача підстави відсутні, оскільки його аргументи та пояснення на основі вищенаведеного заслуговують на увагу і не спростовані відповідачем.

З огляду на викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 ЦПК України. Враховуючи результат розгляду справи, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 484 гривень 48 копійок.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 11-13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» про стягнення матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» про стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 04.02.2025 року.

Сторони:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ», ЄДРПОУ 41614728, м.Львів, Під Дубом буд.26-А.

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк