Рішення

від 10.02.2025 по справі 202/4903/24

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/4903/24

Провадження № 2/202/568/2025

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(з а о ч н е)

10 лютого 2025 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі головуючого-судді Марченко Н.Ю., за участю секретаря судового засідання Шульги А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Більгородської сільської ради Бучанського району Київської області, про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року позивач в особі свого представника адвоката Пинзіною Ю.О. відповідно до розпорядження Верховного Суду від 14.03.2022 за №7/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Запорізької та Харківської областей)», яким змінено територіальну підсудність судових справ Краснолиманського міського суду Донецької області Індустріальному районному суду міста Дніпропетровська, звернулася з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Позовна заява обґрунтована тим, що 20 червня 2009 року був зареєстрований шлюб між нею і ОСОБА_2 .

З відповідачем мають неповнолітню дочку ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 березня 2018 року шлюб між нею і відповідачем розірваний.

20.08.2018 року Краснолиманським міським судом Донецької області був виданий судовий наказ про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 (однієї чверті) заробітку (доходу) до досягнення повноліття.

З середини 2021 року відповідач не виконує свої обов`язки щодо виховання дочки. Не приймає участі в її матеріальному забезпеченні, не спілкується з нею, не займається її вихованням, не піклується про її здоров`я, не забезпечує медичного нагляду, не створює умов для її фізичного та духовного розвитку, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини та її навчання, чим порушує право дитини на належне утримання, виховання, турботу про фізичний та духовний розвиток з боку батька.

Відповідач припинив сплачувати аліменти.

Дитина перебуває на повному матеріальному забезпеченні матері та вітчима.

Батько участі у вихованні дочки не бере, проживає окремо, за останній рік не дзвонив жодного разу.

Відповідно до характеристики, виданої директором Святопетріківського академічного ліцею, мати та вітчим беруть активну участь у вихованні дочки, приділяють їй належну увагу, завжди цікавляться її успіхами, відвідують батьківські збори, разом подавали документи про прийняття дитини на навчання до ліцею.

За цих підстав позивач просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 квітня 2024 року у дані справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 03 липня 2024 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Більгородської сільської ради Бучанського району Київської області, який зобов`язано надати суду висновок щодо розв`язання спору відповідно до статті 19 Сімейного кодексу України.

Під час підготовчого провадження органом опіки та піклування Більгородської сільської ради Бучанського району Київської області був наданий висновок про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Ухвалою від 09 жовтня 2024року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

Сторони в судове засідання, яке відбулося 24 січня 2025 року, не з`явилися.

Представник позивача в режимі відеоконференції участь не прийняла. В матеріалах справи наявна її заява про підтримання нею позовних вимог і розгляд справи без її участі.

В свою чергу, відповідач повідомлявся про розгляд справи за своїм зареєстрованим місцем проживання, згідно з відміткою на поштовому відправлені за місце свого зареєстрованого проживання відсутній. Відповідач відзив на позов не надав. Тому судом проведений заочний розгляд справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі даних та доказів.

Представник органу опіки та піклування Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області у судове засідання також не з`явився, надав заяву, в якій просить проводити розгляд без його участі.

Суд,з`ясувавшивсі обставинисправита перевірившиїх доказами,приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Судом установлено,що сторони з 20 червня 2009 року перебували у шлюбі.

Сторони мають спільну неповнолітню дитину - дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 22 березня 2018 року шлюб між сторонами розірваний.

20 серпня 2018 року Краснолиманським міським судом Донецької області був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 (однієї чверті) його заробітку (доходу) до досягнення дитиною повноліття.

Дитина проживає разом із матір`ю.

Згідно з матеріалами справа позивач 08 червня 2018 року уклала шлюб з ОСОБА_5 , змінивши своє прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ».

Згідно з довідками про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи від 03.04.2024 позивач разом із дитиною є внутрішньо переміщеними особами з м. Краматорська Донецької області до с. Святопетрівське Київської області.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеним Лиманським відділом державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заборгованість зі сплати аліментів за період з 01.01.2023 по 26.12.2023 року складає 38035,55 грн.

Звернувшись досуду зпозовом пропозбавлення ОСОБА_2 батьківських праввідносно дочкиОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,позивач посилаєтьсяна те,що відповідачз середини 2021 року не займається вихованням дитини, не піклується про неї, не сплачує аліменти, взагалі не виявляє до дитини інтересу.

При вирішенні спору між сторонами суд виходить із наступного:

Згідно з частиною 1статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною 1статті 14Закону України «Про охорону дитинства»діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно достатті 15 Закону України «Про охорону дитинства»дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою ВерховноїРади Українивід 27лютого1991року №789-ХІІ та в силу положеньстатті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати,батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 06 травня 2020 року по справі № 753/2025/19 зазначено, що «тлумачення пункту 2 частини першоїстатті 164 СК Українидозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який допускається лише за умови винної поведінки батьків та свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини 10 статті 4 ЦПК України, частини 1статті 17 Закону України від 23 лютого2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованоїЗаконом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

В основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини покладений базовий принцип забезпечення найкращих інтересів дитини (наприклад рішення ЄСПЛ у справах «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року, «М.С. проти України» від 11.07.2017 року).

Так, з практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні, можливо виокремити такі складові елементи принципу «найкращі інтереси дитини»: між інтересами батьків і дітей має бути дотримано справедливої рівноваги, інтереси дітей за своєю важливістю переважають над інтересами батьків, в інтересах дитини є її розвиток у стійкому доброзичливому середовищі, у найкращих інтересах дитини є збереження її зв`язків із кровними батьками, втручання держави в сімейні стосунки повинно застосовуватися згідно із законом, мати легітимну мету, тобто захист інтересів дітей, і таке втручання повинно бути необхідним у демократичному суспільстві.

Вказані принципи мають враховуватися судами при вирішенні спорів, що стосуються прав та інтересів дитини, в тому числі спорів про позбавлення батьківських прав.

За загальними правилами доказування, визначеними у статтях 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підтвердження своїх позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав позивач надала суду характеристику з місця навчання дитини, з якої вбачається, що вихованням дитини займається мати та вітчим, а також довідку про розмір заборгованості по аліментами, згідно з якою відповідач з січня 2023 року не сплачує аліменти на утримання дочки.

Водночас суд вважає, що подані позивачем докази не містять достатніх даних щодо винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 420/1075/17 зроблений висновок, що наявність заборгованості зі сплати аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Суд бере до уваги, що шлюб між сторонами розірваний у 2018 році.

Після розірвання шлюбу між сторонами дитина проживає з матір`ю.

Позивач разом із дитиною з 2023 року проживають в Київській області як внутрішньо переміщені особи.

Натомість цього зареєстроване місце проживання відповідача знаходиться в м. Лиман Донецької області, яке в травні 2022 року було захоплено збройними силами російської федерації.

Даних щодо фактичного місцезнаходження відповідача, зокрема після деокупації м. Лиману Донецької області, та об`єктивної можливості виконання ним своїх батьківських обов`язків матеріали справи не містять.

Орган опіки та піклування Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області у своєму висновку від 30.08.2024 року за № 187 вважав недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд погоджується з таким висновком органу опіки та піклування, оскільки органом опіки та піклування на виконання вимог статті 19 СК України з посиланням на лист служби у справах дітей Лиманської міської ради Донецької області від 02.08.2024 № 01-19/318 зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , ніхто не проживає. Будинок пошкоджений в результаті ворожих обстрілів. Після деокупації м. Лиману (жовтень 2022 року) в списках жителів м. Лиману ОСОБА_2 не значиться. Зі слів органів самоорганізації населення мікрорайону «Південний» м. Лиман Бутакова М.М. ніхто не бачив і місце його перебування невідомо.

Позивачем вказані обставини не спростовані.

За таких обставин суд вважає, що підстави для позбавлення відповідача батьківських прав позивачем не доведені.

Суд наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Натомість у матеріалах справи відсутні докази свідомого винного ухилення відповідача від виховання дочки.

Тому позбавлення відповідача батьківських прав порушуватиме його права та не відповідатиме інтересам самої дитини.

На переконання суду, таке втручання у права батька та дитини не відповідатиме закону, не матиме законної мети - захисту інтересів дитини, буде непропорційним у демократичному суспільстві, порушуватиме вимоги статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відмови в позові про позбавлення батьківських прав.

Відповідно до частини 1статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в позові відмовлено, понесені позивачем при зверненні до суду з цим позовом судові витрати покладаються на позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 268ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 268 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 258-259,263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 пропозбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складений 10 лютого 2025 року.

Суддя Наталія Марченко