Рішення від 05.02.2025 по справі 910/12803/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.02.2025Справа № 910/12803/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, 19-Б) в інтересах держави в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМЛЕНД» (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4-а, офіс 139, ідентифікаційний код 45382995)

про витребування земельної ділянки

за участю представників сторін:

від прокуратури: Калашніков П.В.

від позивача: Самелюк К.О.

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернувся Керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва (далі - прокурор) з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМЛЕНД» (далі - відповідач) про витребування земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Подільською окружною прокуратурою міста Києва під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42023102070000220 від 15.08.2023 встановлено факт підробки рішення Київської міської ради від 18.12.2008 №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва», наслідком чого стало незаконне вибуття з володіння територіальної громади міста Києва та передача відповідачу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 площею 0, 0811 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2. Викладене і стало підставою для звернення до суду з даним позовом про витребування спірної земельної ділянки на користь позивача, як розпорядника майна територіальної громади міста Києва, на підставі статті 387 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12803/24, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 20.11.2024.

У судовому засіданні 20.11.2024 судом проголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 11.12.2024 у зв`язку з неявкою у судове засідання прокурора та відповідача.

У судовому засіданні 11.12.2024 представник прокуратури подав клопотання про поновлення строків та долучення до матеріалів справи копію листа Міністерства юстиції України від 06.11.2024 №153599/186838-7-24/19.1.1; копію наказу Міністерства юстиції України від 05.11.2024 №2722/7 «Про проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гаврилової Ольги Василівни»; копію листа Міністерства юстиції України від 25.11.2024 №162407/186838-7-24/19.1.1; копію наказу Міністерства юстиції України від 25.11.2024 №3401/5 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гаврилової Ольги Василівни»; копію акту за результатами проведення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гаврилової Ольги Василівни від 25.11.2024 №5876/19.1.1/24.

Представник позивача не заперечував щодо вказаного клопотання прокуратури, відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника. За результатами розгляду клопотання прокуратури, судом проголошено протокольну ухвалу про поновлення строків та долучення до матеріалів справи докази, а також відкладання підготовчого засідання на 15.01.2025.

12.12.2024 через підсистему ЕСІТС «Електронний суд» Київська міська рада подала письмові пояснення, у яких просила задовольнити позовні вимоги Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва у повному обсязі.

У підготовчому засіданні 15.01.2025 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 910/12308/24 та призначення її до судового розгляду по суті у судовому засіданні 05.02.2025.

Судом у судовому засіданні 05.02.2025 заслухано пояснення представників прокуратури та позивача, які позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити у повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання, призначене на 05.02.2025, явку уповноважених представників не забезпечив, клопотань щодо відкладення розгляду справи не направляв, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2024, не подав до суду відзиву на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами.

З огляду на зазначене та з урахуванням того, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 05.02.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Як вказано у позовній заяві, Подільською окружною прокуратурою міста Києва під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №42023102070000220 від 15.08.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190, ч. З ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, встановлено факт підробки рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки у власність, видане Київською міською радою від 18.12.2008 за №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва».

Так, в ході досудового розслідування кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_1 разом з ОСОБА_8, ОСОБА_2 та іншими особами, вступили у злочинну змову з метою подальшого заволодіння чужим майном шляхом обману, а саме, земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002, що на праві власності належить територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.

З цією метою, як вказує прокуратура, вказані особи вирішили підробити Рішення Київської міської ради №922/922 від 18.12.2008 року «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва», а саме внести недостовірні відомості до додатку №2 цього рішення.

На виконання спільного умислу, за твердженням прокуратури, ОСОБА_1 підробив Рішення Київської міської ради №922/922 від 18.12.2008 року та додаток №2 до нього шляхом внесення до додатку №2 цього рішення недостовірний відомостей, які полягали в тому, що у графі під №179 замість « ОСОБА_3 72:304:0019, АДРЕСА_1 » було змінено прізвище, ім`я та по батькові, кадастровий номер та адресу земельної ділянки на « ОСОБА_4 , 72:483:0002, АДРЕСА_2 », що не відповідає дійсності та проставив печатку «Секретаріат Київська міська рада України».

У подальшому, державним реєстратором - нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Київського міського нотаріального округу м. Києва Гавриловою Ольгою Василівною, 29.01.2024 прийнято рішення, індексний номер 71320453, про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 площею 0,0811 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2869611780000.

Підставою для первинної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_4 стало Рішення про передачу земельної ділянки у власність, виданого Київською міською радою від 18.12.2008 №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва» та додатки до нього.

Крім того, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Котиком Денисом Івановичем, 01.02.2024 прийнято рішення, індексний номер 71390484, про реєстрацію за ТОВ «ТІМЛЕНД» права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 площею 0,0811 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2869611780000.

Підставою для прийняття Котиком Д.І. рішення про реєстрацію за ТОВ «ТІМЛЕНД» права власності на вказану вище земельну ділянку став акт приймання-передачі нерухомого майна від 30.01.2024, згідно з яким ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передав до статутного капіталу ТОВ «ТІМЛЕНД» (код ЄДРПОУ 45382995) земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 площею 0,0811 га з цільовим призначенням: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2869611780000.

Так, відповідно до вказаного акту приймання-передачі вказана земельна ділянка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав №363564217 (номер відомостей про речове право 53470887).

Разом з тим, відповідно до інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) №057-12344 від 12.09.2024 Київська міська рада рішення про передачу у власність або у користування вказаної земельної ділянки не приймала. Крім того, ОСОБА_4 чи від його імені інші особи до Київської міської ради з метою отримання (передачі в оренду чи у власність) земельної ділянки за ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 площею 0,8011 га по АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) не звертались.

Вказане також підтверджується наданою Департаментом копією рішення Київради від 18.12.2008 №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва» та додатками до нього, у яких не міститься відомостей щодо передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 площею 0,0811 га по АДРЕСА_2 .

Крім того, як зазначає прокуратура, згідно з даними Державного земельного кадастру, 04.01.2022 державну реєстрацію вказаної земельної ділянки здійснив відділ у Шумському районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області на підставі «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину України ОСОБА_6 для будівництва і обслуговування жилого будинку. Господарських будівель і споруд 02.01. Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), код 10102.0 території житлової садибної забудови на АДРЕСА_3 », який розроблений ТОВ «Земпроконсалтинг».

А відтак, за доводами прокуратури, оскільки Київська міська рада не приймала рішення про надання ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_3 , а також не приймала рішення про безоплатну передачу вказаної земельної ділянки, що свідчить про незаконне вибуття з володіння територіальної громади міста Києва земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 площею 0,0811 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , поза її волею, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом про витребування спірної земельної ділянки на користь позивача, як розпорядника майна територіальної громади міста Києва, на підставі статті 387 Цивільного кодексу України.

Київська міська рада у своїх поясненнях зазначила, що відповідно до інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) №057-12344 від 12.09.2024 Київська міська рада рішення про передачу у власність або у користування вказаної земельної ділянки не приймала. Крім того, ОСОБА_4 чи від його імені інші особи до Київської міської ради з метою отримання (передачі в оренду чи власність) земельної ділянки не зверталися.

Єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права власності на земельну ділянку із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

На думку позивача, протиправними діями державних реєстраторів беззаперечно порушено права Київської міської ради володіти, розпоряджатися та користуватися землями комунальної власності. Реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 площею 0,0811 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за TOB «Тімленд» стала можливою лише внаслідок проведення неправомірних реєстраційних дій, за результатом яких територіальна громада міста Києва позбавлена права власності на зазначену земельну ділянку.

За твердженнями позивача, Київська міська рада рішенням від 18.12.2008 №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва» земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 площею 0,0811 га за адресою: АДРЕСА_2 , у приватну власність ОСОБА_4 не передавала, відповідний проект землеустрою не затверджувала, а тому вказане рішення не породжує правових наслідків та є нікчемним за своєю правовою природою, а отже не може бути законною правовою підставою для набуття TOB «Тімленд» права власності на земельну ділянку, її подальшої державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав.

Оскільки, державну реєстрацію права власності за TOB «Тімленд» на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 площею 0, 0811 га за адресою: АДРЕСА_2 проведено на підставі підробленого Рішення Київської міської ради від 18.12.2008 №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва», спірна земельна ділянка площею 0,0811 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 8000000000:72:483:0002 підлягає поверненню територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається із матеріалів справи підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем, став акт приймання-передачі та оцінки негрошового вкладу до статутного капіталу від 30.01.2024 без номера, відповідно до якого ОСОБА_4 передав, а TOB «Тімленд» прийняло в якості вкладу да статутного капіталу TOB «Тімленд» земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:72:483:0002, площею 0,0811 га з цільовим призначенням 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер 2869611780000, яка належить ОСОБА_4 .

Предметом даного позову є вимоги прокуратури про витребування у відповідача на користь територіальної громади в особі Київської міської ради земельної ділянки площею 0,0811 га, кадастровий номер 8000000000:72:483:0002, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2869611780000.

Підставами позову є незаконне вибуття такої земельної ділянки з володіння територіальної громади міста Києва та поза її волею.

Відповідності до п. 7 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Згідно зі ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.

Пунктом а частини 2 ст. 83 Земельного кодексу України визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, зокрема, на землю.

Правомочності власника землі на території міста Києва від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада, яка відповідно до ст.ст. 9, 12 Земельного кодексу України наділена державою повноваженнями (ст. 122 Земельного кодексу України) щодо розпорядження землями територіальної громади міста Києва, зокрема, щодо передачі комунальних земельних ділянок у власність чи користування громадянам та юридичним особам відповідно до Земельного кодексу України.

Оскільки, спірна земельна ділянка розташована на території міста Києва, а тому, належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва в силу норм Закону (ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України) через її територіальне розташування в межах цього населеного пункту, а відтак, право власності на земельну ділянку, а відповідно і право розпорядження нею, в тому числі щодо розгляду та вирішення питання про передачу її у власність або користування, відповідно до ст.12, 122 Земельного кодексу України належить саме Київській міській раді як особі, яка діє у відповідних правовідносинах від імені територіальної громади міста Києва.

За змістом ст. 116, 125, 126 Земельного кодексу України право на землю реалізується шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність чи користування (оренду), отримання документів, що посвідчують право на визначену земельну ділянку та державну реєстрацію відповідного права.

Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права власності на земельні ділянки із земель державної та комунальної власності є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи Київська міська рада рішенням від 18.12.2008 №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва» земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 площею 0,0811 га за адресою: АДРЕСА_2, у приватну власність ОСОБА_4 не передавала, відповідний проект землеустрою не затверджувала.

Вказане підтверджується, самим рішенням від 18.12.2008 №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва», інформацією Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) №057-12344 від 12.09.2024 та письмовими поясненнями позивача від 12.12.2024.

За приписами ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, як то передбачено нормами ст. 319 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння власника, тощо). Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться в незаконному володінні.

Згідно із п. 3 ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України можливість витребувати майно від добросовісного набувача залежить від відсутності у діях власника майна волі на передачу майна.

Оскільки, добросовісне набуття в розумінні ст. 388 Цивільного кодексу України, можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є повернення майна із незаконного володіння.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - територіальної громади міста Києва незаконно поза її волею, оскільки Київською міською радою не приймалося рішення про відведення земельної ділянки ОСОБА_4 , про що зазначене вище.

Судом також встановлено, що ОСОБА_4 в законодавчо встановленому порядку право власності на земельну ділянку не набув, в зв`язку з чим не міг зареєструвати в 29.01.2024 році за собою право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 площею 0,0811 га за адресою: АДРЕСА_2 , а тому не може вважатись законним власником вказаної земельної ділянки.

Так, за доводами прокуратури, що підтверджується наявними в матеріалам справи доказами, Подільською окружною прокуратурою міста Києва під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №42023102070000220 від 15.08.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190, ч. З ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, встановлено факт підробки рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки у власність, видане Київською міською радою від 18.12.2008 за №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва».

В ході досудового розслідування кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_1 разом з ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та іншими особами, вступили у злочинну змову з метою подальшого заволодіння чужим майном шляхом обману, а саме земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002, що на праві власності належить територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.

На виконання спільного умислу, за твердженням прокуратури, ОСОБА_1 підробив Рішення Київської міської ради №922/922 від 18.12.2008 року «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва» та додаток №2 до нього шляхом внесення до додатку №2 цього рішення недостовірний відомостей, які полягали в тому, що у графі під №179 замість « ОСОБА_3 72:304:0019, АДРЕСА_1 » було змінено прізвище, ім`я та по батькові, кадастровий номер та адресу земельної ділянки на « ОСОБА_4 , 72:483:0002, АДРЕСА_2 », що не відповідає дійсності та проставив печатку «Секретаріат Київська міська рада України».

Державним реєстратором - нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Київського міського нотаріального округу м. Києва Гавриловою Ольгою Василівною, 29.01.2024 прийнято рішення, індексний номер 71320453, про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 площею 0,0811 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2869611780000.

Підставою для первинної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_4 стало Рішення про передачу земельної ділянки у власність, виданого Київською міською радою від 18.12.2008 №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва» та додатки до нього.

В той же час, судом встановлено, про що зазначено вище, що Київська міська рада рішенням від 18.12.2008 №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва» земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 площею 0,0811 га за адресою: АДРЕСА_2 , у приватну власність ОСОБА_4 не передавала.

У відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до вищенаведеної норми громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

До заяви додається розроблена відповідно до Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає заяву у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права власності на земельну ділянку із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

За приписами ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому, категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України №6-1528цс15 від 13.04.2016.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільний кодекс України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

З огляду на зазначене вище, суд погоджується з доводами прокуратури про те, що оскільки Київська міська рада своїм рішенням від 18.12.2008 №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва» земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 площею 0,0811 га за адресою: АДРЕСА_2, у приватну власність ОСОБА_4 не передавала, відповідний проект землеустрою не затверджувала, а відтак, рішення, на підставі якого Державним реєстратором - нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Київського міського нотаріального округу м. Києва Гавриловою Ольгою Василівною, 29.01.2024 здійснено реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 площею 0,0811 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2869611780000 не породжує правових наслідків та є нікчемним за своєю правовою природою (вказана правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 18.12.2019 у справі № 755/9182/17), а тому не може бути законною правовою підставою для набуття ТОВ «ТІМЛЕНД» права власності на земельну ділянку та її подальшої державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав.

Судом також взято до уваги, що Наказом Міністерства юстиції України № 3401/5 від 25.11.2024 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора-приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гаврилової Ольги Василівни» встановлено, що: «За результатом розгляду заяви про державну реєстрацію прав від 23.01.2024 № 59084807 (далі - Заява), поданої ОСОБА_4 (далі - Заявник), приватним нотаріусом Гавриловою О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.01.2024 № 71320453, на підставі якого у Державному реєстрі прав відкрито розділ № 2869611780000 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 (далі - Земельна ділянка), та проведено державну реєстрацію права власності за Заявником (номер запису 53470887).

Згідно з відомостями Державного реєстру прав до Заяви додано: рішення II сесії Київської міської ради VI скликання від 18.12.2008 № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районі м. Києва» (з додатком № 1) (далі - Рішення міської ради).

Приватним нотаріусом Гавриловою О.В. отримано відомості з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 від 23.01.2024 № 69895739 (далі - Відомості з ДЗК)…

Відповідно до Відомостей з ДЗК проект землеустрою щодо відведення Земельної ділянки розроблено 09.01.2019 та внесено інформацію про неї до Державного земельного кадастру 04.01.2022.

Водночас Рішення міської ради прийнято 18.12.2008, тобто до моменту розробки проекту землеустрою щодо відведення Земельної ділянки та визначення її розміру.

Отже, подане приватному нотаріусу Гавриловій О.В. Рішення міської ради не відповідає вимогам, встановленим цим Законом.

Пунктом 3 частини першої статті 24 Закону визначено, що підставою для відмови у державній реєстрації прав, зокрема, є подання документів, які не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (частина друга статті 24 Закону).

Таким чином, приватним нотаріусом Гавриловою О.В. порушено вимоги статей 3, 10, 22, 24 Закону, пункту 12 Порядку № 1127, оскільки проведено реєстраційні дії на підставі документів, які не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.».

Враховуючи викладені обставини, правочини вчинені щодо спірної земельної ділянки є нікчемними, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної форми власності.

Отже, майно, яке вибуло з володіння власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, на підставі недійсного правочину, та в подальшому на підставі акту приймання-передачі майна, учасником та стороною якого дійсний власник (позивач) не був, та відчужене особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Відповідно до вимог ст. 330, 387, 388 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке відчужено поза волею власника, не набувається, оскільки це майно може бути витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Згідно з положеннями зазначених норм права власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, який здійснюється, у тому числі, шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, припинення господарських правовідносин, застосування інших, передбачених законом способів.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 11.08.2022 у справі № 461/1980/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №199/8324/19 зазначено, що задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно.

Замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц).

За таких обставин, враховуючи те, що земельна ділянка площею 0,0811 га по вул. Нововокзальна, 65-В у Солом`янському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:72:483:0002) вибула з володіння територіальної громади міста поза волею останньої, належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради є саме витребування ділянки від останнього набувача - відповідача (ТОВ «ТІМЛЕНД»).

Щодо наявності в керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва представляти інтереси держави в особі Київської міської ради в межах даного спору, суд зазначає таке.

Положеннями пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України унормовано, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Законом України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.

Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 16.07.2021 у справі №917/644/18 та від 09.02.2022 у справі №922/2399/21.

Встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді, суд повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання прокурором обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:

а) отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»;

б) інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про вказане порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;

в) отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій), необхідних для здійснення представництва в суді.

Так, у ході розгляду цієї справи судом встановлено, що прокуратурою на виконання ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» спрямовано запит від 12.09.2024 № 45-8665ВИХ-24 до Київської міської ради з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.

За інформацією Київської міської ради, що викладена у листі від 19.09.2024 №057-12677 заходи щодо захисту інтересів держави шляхом звернення до суду із позовом щодо повернення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:483:0002 не вживались та у разі наявності таких підстав для судового захисту органами прокуратури, Департамент будь-яким способом сприятиме у наданні наявної та необхідної інформації щодо зазначеного питання.

На виконання абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Подільська окружна прокуратура міста Києва листом №45-9048вих-24 від 24.09.2024 повідомила Київську міську раду про намір реалізувати представницькі повноваження прокуратури шляхом звернення до суду з вищевказаним позовом.

Враховуючи обізнаність Київської міської ради про порушення прав територіальної громади міста Києва, як власника земельної ділянки та беручи до уваги невжиття вказаним органом заходів з метою поновлення порушених інтересів держави, суд приходить до висновку, що в даному випадку наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави в цій справі, оскільки відповідний компетентний орган бездіє протягом тривалого часу.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з позовом у даній справі прокурором належним чином було підтверджено бездіяльність компетентного органу, який знав про порушення інтересів держави, однак не звертався до суду з відповідним позовом з невідомих причин.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги прокуратури, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

На підставі викладеного, враховуючи доведення прокурором позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані прокуратурою та позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та витребування у відповідача на користь територіальної громади в особі Київської міської ради земельної ділянки земельної ділянки площею 0,0811 га, кадастровий номер 8000000000:72:483:0002, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 235-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМЛЕНД» (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4-а, офіс 139, ідентифікаційний код 45382995) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код 22883141) земельної ділянки площею 0,0811 га, кадастровий номер 8000000000:72:483:0002, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2869611780000.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМЛЕНД» (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4-а, офіс 139, ідентифікаційний код 45382995) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, ідентифікаційний код 02910019) витрати по сплаті судового збору у розмірі 103 177 грн 50 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 10.02.2025

Суддя Л.Г. Пукшин