Рішення

від 10.02.2025 по справі 911/3315/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 911/3315/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛЬТРАКОМ ПЛЮС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ ТРАНС СКЛАД»

про стягнення 300 000, 00 грн

Суддя В.М. Антонова

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.Стислий виклад позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «УЛЬТРАКОМ ПЛЮС» (надалі позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ ТРАНС СКЛАД» (надалі відповідач) про стягнення 300 000, 00 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.19 Конституції України, ст.11, 257, 261, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що в рамках кримінального провадження №72022140000000005 від 22.11.2022 було вилучено та арештовано майно позивача, яке передано Територіальним управлінням БЕБ у Львівської області на зберігання відповідачу за договором відповідального зберігання №72/2022 віл 04.08.2022.

У подальшому після скасування арешту вказаного майна, відповідач відмовився повернути його без оплати послуг за його зберігання. ОСОБА_1 сплачено виставлений відповідачем рахунок на суму 300 000, 00 грн та підписано акт надання послуг, після чого відповідачем за актом повернуто вказане майно Територіальним управлінням БЕБ у Львівської області, а останнім за актом повернуто майно позивачу.

З огляду на викладене, позивач просить стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 300 000, 00 грн.

2.Стислий виклад позицій відповідача

Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

3.Процесуальні дії в справі

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.12.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

19.12.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №911/3315/24 та її розгляд постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

21.01.2025 від позивача надійшло письмове підтвердження, що цінна позову залишається незмінною.

Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 24.12.2024, яка отримана останнім 02.01.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600998339380.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем у позовній заяві зазначено Територіальне управління БЕБ у Львівській області, як третю особу, проте клопотання про залучення останнього до участі в справі у якості третьої особи не заявлялось, а тому в суду були відсутні підстави для залучення Територіального управління БЕБ у Львівській області до участі в справі, як третю особу.

Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

04.08.2022 між відповідачем (зберігач) та Бюро економічної безпеки України (поклажодавець) укладено договір відповідального зберігання майна №72/2022, відповідно до п.1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, зберігач зобов`язується надати поклажодавцю послуги з відповідального зберігання майна (тимчасово вилучене майно, арештоване майно, речові докази або конфісковане майно, передане йому поклажодавцем, майно у вигляді спирту етилового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та інших товарів господарського призначення) (далі - «товар») згідно коду за ДК 021:2015: 63120000-6 «Послуги зберігання та складування», а поклажодавець - прийняти та оплатити такі послуги.

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 21.12.2022 в справі №463/1041/23 в рамках кримінального провадження №72022140000000005 від 22.11.2022 накладено арешт на майно, вилучене в ході проведення огляду проведеного 15.12.2022, а саме на:

1)транспортний засіб DAF XF 460 FT, державний номерний знак НОМЕР_1 . та напівпричеп SCHMITZ SCB-S3T, державний номерний знак НОМЕР_2 . який на праві власності належить ОСОБА_2 ;

2)товари відповідно до декларації 22UA100110130088U6 з уточненням відповідно до акта проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу до митної декларації 22UA100110130088U6 одержувачем та власником яких є ТОВ «Ультраком плюс» (позивач в даній справі), які знаходяться у напівпричепі SCHMITZ SCB-S3T, державний номерний знак НОМЕР_2 , який на праві власності належить Ставському Юрію Вацлавовичу: ліхтарики електричні портативні: LED ліхтарик акумуляторний у кількості 24 620 шт; освітлюване обладнання з пластмаси: стельовий світильник LED, у кількості 10 280 шт; записувальні відеокамери кольорові: IP WIFI камера, призначений для запису відео та звуку, у кількості 1 100 шт; вироби столові, кухонні або інші побутові вироби та їх частини алюмінієві: набір посуду для кемпінгу, у кількості - 720 наборів.

13.05.2022 Територіальне управлінням БЕБ у Львівської області передало на відповідальне зберігання відповідачу майно, а саме: музичні переносні аудіодинаміки в кількості 876 шт, IP WIFI відеокамери в кількості 1 100 шт, вироби столові (посуд) в кількості 719 шт, ліхтарики в кількості 22 641 шт та лампи (освітлювальне обладнання) кількістю 11 480 шт, що підтверджується актом приймання-передачі товару.

У подальшому, ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 21.11.2023 в справі №463/1041/23 арешт майна, який було накладено, відповідно до вказаної вище ухвали в кримінальному провадженні № 72022140000000005 від 22.11.2022, скасовано.

11.12.2023 ст. слідчий Броварського РУП ГУНП в Київській області, капітан поліції Левкович Оксана прийняла зайву від представника позивача щодо не виконання відповідачем ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 21.11.2023 щодо повернення належного йому майна, що підтверджується протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення.

У поясненнях представник позивача зазначив, що відповідач відмовився виконувати вимоги ухвали суду та повертати позивачу його майно доки не буде сплачено послуг зберігання в сумі 397 000, 00 грн.

Відповідачем виставлено рахунок на оплату №25 від 14.12.2023 на ім`я ОСОБА_1 , щодо оплати послуг складського зберігання та охорони товарів на суму 300 00, 00 грн.

ОСОБА_1 та відповідачем підписано акт надання послуг №27 від 14.12.2023, відповідно до якого відповідач надав, а ОСОБА_1 прийняв послуги складського зберігання та охорони товарів на загальну суму 300 000, 00 грн.

Вказаний акт підписаний з обох сторін без зауважень чи заперечень.

У подальшому ОСОБА_1 оплачено відповідачу 300 000, 00 грн, що підтверджується квитанцією №22 від 15.12.2023. В призначенні платежу зазначено: рахунок на оплату №25 від 14.12.2023 послуги складського зберігання та охорони товарів ОСОБА_1 .

19.12.2023 відповідач повернув Територіальному управлінні БЕБ у Львівської області майно, а саме: музичні переносні аудіодинаміки в кількості 876 шт, IP WIFI відеокамери в кількості 1 100 шт, вироби столові (посуд) в кількості 719 шт, ліхтарики в кількості 22 641 шт та лампи (освітлювальне обладнання) кількістю 11 480 шт, що підтверджується актом прийому-передачі майна від 19.12.2023.

У подальшому між Територіальним управлінням БЕБ у Львівської області та ОСОБА_1 , із зазначенням посади директора позивача, підписано акт приймання-передачі майна від 19.12.2023, відповідно до якого Територіальне управління БЕБ у Львівської області передало а позивач прийняв вказане майно. Також у акті міститься посилання на те, що його складено за участю відповідача та позивач у акті зазначив, що претензій не має.

Також позивачем долучено до позову претензію адресовану відповідачу, в які позивач просить повернути безпідставно сплачені кошти в розмірі 300 000, 00 грн за рахунком на оплату №25 від 14.12.2023.

Доказів направлення вказаної претензії на адресу відповідача матеріали справи не містять.

Позивач стверджує, що відповідач на вимогу позивача грошові кошти не повернув, а тому без достатньої правової підстави зберігає в себе грошові кошти, в результаті чого на момент звернення до суду у відповідача існує заборгованість з повернення суми безпідставно сплачених грошових коштів у розмірі 300 000, 00 грн.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

У частині першій статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина друга статті 15 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині першій статті 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною другою статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статті 74 ГПК України, зобов`язаний довести наявність порушення його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Господарський суд відповідно до статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Із наведеного слідує, що на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Крім того, суди мають надавати оцінку щодо можливості поновлення права/захисту інтересу в обраний позивачем спосіб.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення в зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною 2 статті 11 ЦК України.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Як убачається з матеріалів справи відповідачем виставлено рахунок на оплату №25 від 14.12.2023 на ім`я ОСОБА_1 , щодо оплати послуг складського зберігання та охорони товарів на суму 300 00, 00 грн.

ОСОБА_1 та відповідачем підписано акт надання послуг №27 від 14.12.2023, відповідно до якого відповідач надав, а ОСОБА_1 прийняв послуги складського зберігання та охорони товарів на загальну суму 300 000, 00 грн.

Вказаний акт підписаний з обох сторін без зауважень чи заперечень.

У подальшому ОСОБА_1 оплачено відповідачу 300 000, 00 грн, що підтверджується квитанцією №22 від 15.12.2023. В призначенні платежу зазначено: рахунок на оплату №25 від 14.12.2023 послуги складського зберігання та охорони товарів ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Суд зазначає, що рахунок на оплату №25 від 14.12.2023 містить найменування послуги складського зберігання та охорони товарів вартістю 300 00, 00 грн, ОСОБА_1 та відповідачем підписано акт надання послуг №27 від 14.12.2023, відповідно до якого відповідач надав, а ОСОБА_1 прийняв послуги складського зберігання та охорони товарів на загальну суму 300 000, 00 грн і оплатив вказану суму, що підтверджується квитанцією №22 від 15.12.2023.

Суд зауважує, що вказаний акт підписаний без зауважень та заперечень саме ОСОБА_1 , як фізичною особою , а також оплата здійснена саме ним.

Доказів того, що під час підписання вказаного акта та оплати ОСОБА_1 діяв саме як директор та представник позивача матеріали справи не містять.

Враховуючи зазначене вище, цивільні права та обов`язки, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України, виникли саме між ОСОБА_1 і відповідачем, відповідно до рахунка на оплату №25 від 14.12.2023 та акта надання послуг №27 від 14.12.2023

Так, з наданих позивачем доказів на момент розгляду справи, перераховані ОСОБА_1 відповідачу грошові кошти в сумі 300 000, 00 грн за квитанцією №22 від 15.12.2023 не можуть вважатись набутими без достатніх правових підстав.

Як убачається з матеріалів справи позивач прийняв арештоване майно саме від Територіального управління БЕБ у Львівській області, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 19.12.2023, крім цього, позивач у акті зазначив, що претензій не має.

Доказів сплати саме позивачем відповідачу суми грошових коштів, яка є предметом розгляду даної справи, в розмірі 300 000, 00 грн і без достатній на це правових підстав та в подальшому неповернення її позивачу матеріали справи не містять і останнім, у порядку передбаченому ГПК України суду не надано.

Отже, в матеріалах справи відсутні докази порушення відповідачем прав позивача.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст.4 ГПК України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, у зв`язку з чим таке право підлягає захисту.

Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.

Суд звертає увагу на те, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені.

Крім того, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, відсутність порушеного права в позивача зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Судом встановлено, що позивачем не доведено яким чином його права порушені неповерненням грошових коштів у сумі 300 000, 00 грн відповідачем, які сплачені останньому ОСОБА_1 відповідно до рахунка на оплату №25 від 14.12.2023 та акта надання послуг №27 від 14.12.2023, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛЬТРАКОМ ПЛЮС».

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛЬТРАКОМ ПЛЮС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ ТРАНС СКЛАД» про стягнення 300 000, 00 грн відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.254, 256, 257 ГПК України.

Суддя В.М. Антонова