Ухвала

від 22.01.2025 по справі 757/56587/24-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/56587/24-к Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/1040/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційними скаргами представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06 грудня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні№12021000000001166 від 27.09.2021 року,

за участю:

прокурора ОСОБА_8 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06 грудня 2024 року задоволено клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12021000000001166 від 27.09.2021 року.

Накладено арешт з метою збереження речових доказів на майно ОСОБА_6 , вилучене 10.10.2024 року в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема на:

- мобільний телефон марки «Apple» модель «IPhone 15 Pro Max» IMEI: НОМЕР_1 ;

- ноутбук марки «Apple» модель «Macbook Air 13».

Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06 грудня 2024 року про накладення арешту на майно та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилається на те, що ухвала слідчого судді є незаконною та необґрунтованою.

Зазначає, що фактично обшук, за результатами якого вилучили належні ОСОБА_6 телефон та ноутбук, було проведено не за адресою, вказаною в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 04.10.2024 року про надання дозволу на обшук ( АДРЕСА_1 ), а за адресою: АДРЕСА_2 , що знаходиться за 2 будинки від адреси, вказаної у зазначеній ухвалі.

Про це було відразу зазначено у зауваженнях до протоколу обшуку від 10.10.2024 року. При цьому в самому протоколі обшуку в графі «під час обшуку приміщення» адресу, за якою проводився обшук, взагалі не вказано, а на с. 5 вказано неправильну адресу (ту, що в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 04.10.2024, а не в дійсності).

Крім того, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.10.2024 року було надано дозвіл на зняття інформації з телефону та ноутбуку, а не на їх вилучення.

Під час обшуку вилучені телефон та ноутбук були розпаролені, відтак, надано доступ до них, однак на них нічого не було виявлено. Тому законних підстав для їх вилучення та подальшого арешту не було.

Також представник зазначає, що обшук було проведено та завершено за відсутності адвоката, хоча ОСОБА_6 наполягала на його присутності.

Апелянт стверджує, що клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, задоволене оскаржуваною ухвалою, було подано з пропуском встановленого ч. 5 ст. 171 КПК України строку, оскільки обшук було проведено 10.10.2024 року, а з клопотанням про арешт майна прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 звернулась лише 28.11.2024 року. Тобто, строк для звернення з відповідним клопотанням було пропущено більш ніж на один місяць.

Також звертає увагу, що у задоволенні аналогічного клопотання від 11.10.2024 року про арешт цього ж ноутбуку та телефону, належних ОСОБА_6 , прокурору було відмовлено ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18.10.2024 року по справі № 757/46804/24-к.

При цьому нормами КПК України не передбачено право слідчого чи прокурора повторно звертатись з клопотаннями про арешт тимчасово вилученого майна після отримання відмови у задоволенні слідчим суддею аналогічного клопотання.

Таким чином, клопотання прокурора від 28.11.2024 року є незаконним та таким, що не відповідає вимогам ст. 171 КПК України. Інакший підхід до тлумачення норм КПК протирічить вимогам ч. 2 cт. 19 Конституції України та ч. 3 cт. 173 КПК України.

Також апелянт посилається на те, що арешт на майно накладено з мотивів того, що воно є речовим доказом по справі, але матеріали справи не містять достатніх доказів про відповідність майна визначеним статтею 98 КПК України критеріям речового доказу

Звертає увагу на те, що протоколи огляду ноутбука та телефону, вилучених внаслідок обшуку у ОСОБА_6 , оформлені 31.10.2024 року та 01.11.2024 року відповідно. Тобто, після винесення слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва ухвали від 18.10.2024 року про відмову у задоволенні клопотання про арешт тимчасово вилученого майна. Відтак, ці протоколи є недопустимими доказами наявності у вилучених телефону та ноутбука ознак речових доказів.

Вказує, що протокол огляду ноутбука від 31.10.2024 року є не лише недопустимим, але й недостовірним доказом того, що вилучений у ОСОБА_6 ноутбук є речовим доказом у кримінальному провадженні № 12021000000001166 від 27.09.2021 року, і тому може бути арештований.

Апелянт зазначає, що арешт майна ОСОБА_6 є непропорційним втручанням у право власника на мирне володіння майном.

Вважає, що потреби досудового розслідування не вимагають накладення арешту на вилучене майно та не дають можливості виконати завдання цього кримінального провадження, оскільки вилучене майно не відповідає ознакам речового доказу.

Також стверджує, що вилучене майно набуте в законний спосіб та не має відношення до розслідуваних злочинів.

30.12.2024 року представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав доповнену апеляційну скаргу, в якій з аналогічних підстав просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06 грудня 2024 року про накладення арешту на майно та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

В судове засідання власник майна ОСОБА_6 та її представник - адвокат ОСОБА_7 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання їх повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна та її представника, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку прокурора ОСОБА_8 , яка заперечувала проти задоволення апеляційних скарг та просила ухвалу слідчого судді залишити без змін, як законну та обґрунтовану, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.

Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Згідно абзацу 2 частини третьої статті 395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

За змістом частини першої статті 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

Відповідно до вимог частини другої статті 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.

Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.

До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об`єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.

Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що розгляд клопотання про арешт майна відбувся за відсутності власника майна та її представника.

Копію оскаржуваної ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06 грудня 2024 року представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 отримав 20 грудня 2024 року, що підтверджується копією розписки.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи представника власника майна про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, а відтак пропущений апелянтом процесуальний строк підлягає поновленню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021000000001166 від 27.09.2021 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 368-4 КК України.

10.10.2024 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено:

- мобільний телефон марки «Apple» модель «IPhone 15 Pro Max» IMEI: НОМЕР_1 ;

- ноутбук марки «Apple» модель «Macbook Air 13», що належать ОСОБА_6 .

Постановою слідчого слідчої групи ГСУ НП України ОСОБА_10 від 25.11.2024 року вказані речі визнані речовими доказами у даному кримінальному провадженні.

28.11.2024 року прокурор другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернулась до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12021000000001166 від 27.09.2021 року.

В обґрунтування клопотання прокурор посилалась на те, що досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, діючи з метою одержання неправомірної вигоди, налагодили злочинну схему, пов`язану із підготовкою та дипломуванням моряків, яка в період дії військового стану на території України використовується організаторами схеми для продажу кваліфікаційних документів моряка, що надають можливість уникнути призову військовозобов`язаних, а також являється підставою для отримання відповідних документів/дозволів щодо перетину кордону України на час дії відповідних обмежень.

Так, моряки, не маючи бажання повернутися до України, через побоювання бути мобілізованими до лав ЗСУ, через уповноважену особу моряка подають до навчально-тренажерних закладів відповідні документи, для проходження відповідного курсу навчання.

Для подачі документів моряки звертаються до відповідного навчально-тренажерного закладу, серед яких ТОВ «Навчальний центр фахівців морського транспорту» (ЄДРПОУ 20945234), ТОВ «Центр підготовки моряків «АВАНТ» (ЄДРПОУ 32334224), ТОВ Учбово-тренажерний комплекс «Адмірал» (ЄДРПОУ 37913949), ТОВ «Міжнародний морський тренажерний центр» (ЄДРПОУ 41370043), ТОВ «УТЦ «Альфа-трейнінг» з філіалами (ЄДРПОУ 37596294), ПП «Ізмаїльський морський тренажерний центр «Марін про сервіс» (ЄДРПОУ: 36687155), ТОВ «Миколаївський центр підготовки плавскладу» (ЄДРПОУ: 33367539), ТОВ «Київський центр підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців водного транспорту» (ЄДРПОУ: 30373431), ТОВ «Марін Сервіс ЛТД» (ЄДРПОУ 44201672), та під час спілкування з представником центру, моряку надаються контакти уповноваженої особи, що буде закріплена за ним та буде вирішувати нагальні питання, які виникнуть в останнього під час проходження курсу навчання, а також вирішувати інші проблеми, що можуть виникнути під час робочих документів моряка.

За результатами проходження курсу навчання, службові особи НТЗ, достовірно знаючи про відсутність тренажерного обладнання, а також наявність факту внесення недостовірних даних викладачем НТЗ до звітних документів щодо присутності особи/моряка під час проходження практичного курсу навчання, за грошову винагороду надає уповноваженій особі моряка кваліфікаційні свідоцтва щодо проходження курсу навчання/підвищення кваліфікації.

В подальшому, моряк через уповноважену особу подає до Адміністрації Судноплавства пакет документів для отримання протоколу ДКК, що являється підставою видачі капітаном порту робочих документів моряку. Разом з цим, капітан порту/уповноважена особа, діючи в порушення відомчих інструкцій, за грошову винагороду надає уповноваженій особі робочі документи моряка, при цьому, видача дипломів моряка передбачає особисту присутність моряка під час передачі вказаних документів, що видається капітаном порту/уповноваженої особою Адміністрації Судноплавства.

Прокурор зазначила, що 10.10.2024 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено:

- мобільний телефон марки «Apple» модель «IPhone 15 Pro Max» IMEI: НОМЕР_1 ;

- ноутбук марки «Apple» модель «Macbook Air 13», що належать ОСОБА_6 , які мають доказове значення для подальшого досудового розслідування вказаного кримінального провадження.

В ході досудового розслідування слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва ухвалою від 18.10.2024 року відмовлено у накладенні арешту на вищевказане майно.

В подальшому, 31.10.2024 року та 01.11.2024 року зазначений мобільний телефон та ноутбук оглянуті та встановлено, що на них міститься інформація про обставини вчинення кримінального правопорушення, яка має значення для досудового розслідування та може бути використана як докази факту вчинення кримінального правопорушення.

Також зазначила, що вказані речі відповідають критеріям статті 98 КПК України, оскільки у сторони обвинувачення, в сукупності з іншими доказами, є обґрунтовані підстави вважати, що вони були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі, набуті кримінально протиправним шляхом внаслідок вчинення кримінального правопорушення, що вказує на можливість їх використання в якості речових доказів, тому постановою слідчого від 25.11.2024 року вони визнані речовими доказами у даному кримінальному провадженні.

Окрім цього, існує необхідність у проведенні слідчих дій та експертних досліджень вилучених об`єктів, отже їх надання є необхідною умовою проведення судового експертного дослідження.

З метою унеможливлення подальшого вчинення незаконних дій, а також з метою всебічного, повного й неупередженого розслідування, встановлення всіх обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, у органу досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на вищевказане майно.

У клопотанні прокурор вказала, що метою накладення арешту є забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06 грудня 2024 року задоволено клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12021000000001166 від 27.09.2021 року.

Накладено арешт з метою збереження речових доказів на майно ОСОБА_6 , вилучене 10.10.2024 року в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема на:

- мобільний телефон марки «Apple» модель «IPhone 15 Pro Max» IMEI: НОМЕР_1 ;

- ноутбук марки «Apple» модель «Macbook Air 13».

Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження № 12021000000001166 від 27.09.2021 року, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речового доказу та запобігання його приховуванню, пошкодженню, знищенню, перетворенню, відчуженню.

З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно з ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Згідно з ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.

На переконання колегії суддів, задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вилучене майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовим доказом у даному кримінальному провадженні постановою слідчого від 25.11.2024 року.

При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні слідчого правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.

Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.

Тобто, слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводам представника, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.

Беззаперечних доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

При цьому, незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.

Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.

Отже, сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Доводи апеляційних скарг про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.

Викладені в апеляційних скаргах доводи про те, що вилучене майно не відповідає критеріям речових доказів, та прокурором не доведено необхідність арешту такого майна, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що мобільний телефон та ноутбук могли зберегти на собі сліди вчинення злочинів, або містити інші відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень, а отже, відповідають ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для їх арешту як речових доказів з метою збереження.

З огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Посилання представника в апеляційних скаргах на ту обставину, що ухвалою слідчого судді було надано дозвіл на зняття інформації з мобільного телефону та ноутбука, а не на їх вилучення, не є визначеною законом підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна з цих підстав.

Як убачається з положень ч. 7 ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

У відповідності до ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

З урахуванням наведеного, відсутність мобільного телефону та ноутбука у переліку, щодо якого прямо було надано дозвіл на відшукання та вилучення в ухвалі слідчого судді Печерського районного суду міста Києва про дозвіл на обшук за адресою: АДРЕСА_1 , не є перешкодою для тимчасового вилучення такого майна та звернення у подальшому з клопотанням про його арешт, тому доводи апеляційних скарг у цій частині є безпідставними.

Щодо доводів апеляційних скарг про порушення строку на подання клопотання про накладення арешту, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Вказана норма закону, виходячи з її змісту, не передбачає неможливості розгляду слідчим суддею клопотання про арешт майна в разі порушення строків звернення з таким клопотанням до суду, а лише регулює дії слідчого та прокурора у випадку недотримання ними зазначеної норми закону. За умови доведеності прокурором передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту, факт порушення встановленого законом строку звернення з клопотанням до суду сам по собі не являється достатньою підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

Необгрунтованими є і доводи адвоката про відмову у задоволенні попереднього клопотання прокурора про арешт майна ОСОБА_6 , що перешкоджає розгляду даного клопотання, оскільки дана обставина жодним чином не унеможливлює повторне звернення прокурора до суду з клопотанням про арешт майна, та не є передбаченою законом підставою для відмови у накладенні арешту на майно.

Посилання апелянта на незаконність обшуку від 10.10.2024 року не свідчить про неправильність висновків, викладених слідчим суддею, оскільки вказані посилання апелянта фактично зведені до оскарження законності проведеного обшуку, що не є предметом даного апеляційного розгляду, натомість оцінка законності проведення такої слідчої (процесуальної) дії, а також належності та допустимості отриманих унаслідок такої слідчої дії відомостей, може бути надана під час розгляду кримінального провадження по суті.

Відхиляються колегією суддів і доводи скарги про те, що обшук, за результатами якого вилучено належні ОСОБА_6 телефон та ноутбук, було проведено не за адресою, вказаною в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 04.10.2024 року про надання дозволу на обшук ( АДРЕСА_1 ), а за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки ці доводи спростовуються змістом протоколу обшуку від 10.10.2024 року (а.с.86-91), у якому вказано, що обшук проведено у квартирі АДРЕСА_3 , і саме в ході обшуку цього приміщення було виявлене та вилучене арештоване в подальшому належне ОСОБА_6 майно.

Доводи апеляційних скарг про те, що протоколи огляду від 31.10.2024 року та 01.11.2024 року є недопустимими доказами наявності у телефону та ноутбуку ознак речових доказів зводяться до оцінки доказів у кримінальному провадженні та не є предметом розгляду слідчого судді на етапі досудового розслідування.

Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв`язку, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.

Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційних скарг про неспівмірність обмеження прав власника майна ОСОБА_6 завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.

Інші доводи апеляційних скарг, з урахуванням наведеного, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.

При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду

п о с т а н о в и л а:

Поновити представнику власника майна ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06 грудня 2024 року.

Апеляційні скарги представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 -залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06 грудня 2024 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4