Рішення

від 28.01.2025 по справі 541/4503/24

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/4503/24

Номер провадження 2/541/273/2025

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28 січня 2025 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Вірченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання Циганової Ю.М.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Миргородської міської ради Полтавської області (як орган опіки та піклування), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання двох неповнолітніх дітей,

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до Миргородського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Миргородської міської ради Полтавської області (як орган опіки та піклування), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання двох неповнолітніх дітей, мотивуючи свої вимоги наступним. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З липня 2019 року сімейні відносини між ними припинені, оскільки відповідачка виїхала за кордон та повідомила про наміри створення нової сім`ї, сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть. Неповнолітні діти залишилися проживати з позивачем, а після досягнення ними чотирнадцяти років самі визначили своє місце проживання на основі приписів ст. 160 ч. 3 СК України з батьком. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 червня 2020 року у справі № 541/916/20 шлюб між ними розірвано та встановлено, що сімейні відносини між подружжям припинені в липні 2019 року, тому цей факт не підлягає доказуванню відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України. З того моменту, як відповідачка виїхала за кордон, де створила нову сім`ю, вона перестала проявляти належну турботу про дітей, та не займається їх вихованням майже п`ять років, не доглядає дітей, не готує їм їжу, не пере одяг, не піклується про стан їх здоров`я. Таким чином, вона не виконує своїх обов`язків щодо виховання, розвитку та утримання неповнолітніх дітей. Позивач самостійно виховує і утримує дітей, має постійне місце роботи, працює на підприємстві ПрАТ «Миргородський завод мінеральних вод», де отримує заробітну плату. За місцем проживання дітям створені всі належні умови для їхнього комфортного життя, навчання, фізичного і духовного розвитку. Обоє дітей проявляють прихильність та повагу до нього. Син навчається у Миргородському ліцеї імені Т.Г. Шевченка Миргородської міської ради Полтавської області. З метою контролю за його навчанням та успішністю позивач спілкується з класним керівником сина, учителями ліцею та батьками інших учнів класу, відвідує батьківські збори, бере участь у різних класних заходах. З липня 2024 року дочка поступила на навчання та є студенткою першого курсу технічного відділення денної форми навчання відокремленого структурного підрозділу «Миргородський фаховий коледж імені Миколи Гоголя Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка». Позивачем також здійснюється відповідний контроль за її навчанням, проводиться комунікація з викладачами. Позивач опікується дітьми, виховує їх, проявляє постійну турботу, готує їжу, пере одяг, вони разом проводять дозвілля, відвідують сім`ї його друзів, відпочивають на природі, позивач забезпечує відвідання ними сімейного лікаря та спортивних секцій, супроводжує їх до медичного закладу, купує ліки, у своєму володінні має легковий автомобіль, який серед іншого використовує для реалізації інтересів обох дітей. З урахуванням зазначеного просив встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_2 як батьком двох дітей віком до 18 років, а саме - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з викладених в ньому підстав.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги визнала, не заперечувала проти задоволення позовних вимог (а.с. 56).

Представники третіх осіб надали заяви про розгляд справи у їх відсутність перевірити заяви (а.с. 35, 60).

Судом в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 13 січня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Миргороду Миргородського міськрайонного управління юстиції у Полтавській області, актовий запис № 16); ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 13 січня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Миргороду Миргородського міськрайонного управління юстиції у Полтавській області, актовий запис № 15, а.с. 5, 6)

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 червня 2020 року у справі № 541/916/20 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано (а.с. 9-11).

Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади від 15 листопада 2024 року відмітки в паспорті ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.с 7,8,18).

У відповідності до довідок: від 11 листопада 2024 року № 02-05/286 ОСОБА_4 навчається у 10 класі Миргородського ліцею імені Т.Г. Шевченка Миргородської міської ради Полтавської області, вихованням дитини займається батько, мати не бере участі у вихованні, не спілкується з класним керівником, учителями, батьками інших учнів класу (а.с. 16); від 11 листопада № 399 ОСОБА_5 з 01 вересня 2024 року є студенткою першого курсу технічного відділення очної денної форми навчання відокремленого структурного підрозділу «Миргородський фаховий коледж імені Миколи Гоголя Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» ( а.с. 17).

ОСОБА_2 працює на підприємстві ПрАТ «Миргородський завод мінеральних вод», отримує заробітну плату (довідка від 11 листопада 2024 року № 01-3/02-925, довідка про доходи від 11 листопада 2024 року № 927, а.с. 12, 13).

Згідно з актами обстеження умов проживання від 29 березня 2023 року, 14 травня 2024 року ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Оселя має чистий, охайний вигляд, для дітей створені усі умови проживання. На момент обстеження вдома з дітьми перебував батько, з його слів мати дітей з ними не проживає, довгий час перебуває за кордоном, діти знаходяться на його утриманні (а.с. 14, 15).

У даній справі позивач просить встановити факт самостійного виховання дітей. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

Ст. 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 Сімейного кодексу України).

Ч. 1 ст. 121 Сімейного кодексу України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст. 122, 125 цього Кодексу.

Ст. 141 Сімейного кодексу України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у ст.ст. 150, 151 Сімейного кодексу України.

За приписами ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (ст. 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до ст. 15 Сімейного кодексу України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із ч. 2 ст. 15 Сімейного кодексу України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині ч. 4 ст. 15 Сімейного кодексу України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 Сімейного кодексу України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в Сімейному кодексі України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Ч. 1 ст. 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У даній справі позивач просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Так, у ст. 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на зазначене, вбачається, що наявний спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Таких правових висновків дійшла ВП ВС у постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.

Таким чином, суд вважає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх прав, оскільки встановлення факту одноосібного виховання дитини одним із батьків не може бути самостійною вимогою, а є однією з обставин, що встановлюється при розгляді спорів між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини, наприклад щодо позбавлення батьківських прав, тощо.

Також позивачем не доведено факт одноосібного утримання дитини та ухилення матері від виконання вказаного батьківського обов`язку, а визнання відповідачем позову не є достатньою підставою для встановлення вказаного факту.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову; якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи, тбто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову. Однак, визнання позову відповідачем по даній справі суперечить вимогам закону, оскільки обраний позивачем спосіб захисту прав та інтересів не передбачений законом та є неефективним, а також суперечить інтересам дітей, які мають право на піклування з боку матері, вирішення питання щодо виконання батьківських обов`язків якої позивачем не заявлялось.

Позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей без наявних порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача з боку інших осіб, враховуючи, що обов`язок батьків виховувати, утримувати дітей є невід`ємним, а встановлення факту протилежного у позовному провадженні можливе лише під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав, суд дійшов висновку, що у задоволенні цього позову необхідно відмовити за безпідставністю.

Питання про судовий збір суд вирішує відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України та покладає його на позивача.

Керуючись ст.ст. 5, 10, 12, 13, 81, 141, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Миргородської міської ради Полтавської області (як орган опіки та піклування), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання двох неповнолітніх дітей відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 07 лютого 2025 року.

Суддя: О. М. Вірченко