Рішення

від 27.01.2025 по справі 444/3050/24

ЖОВКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 444/3050/24

Провадження № 2/444/155/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ ПОВНЕ)

27 січня 2025 року Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Олещук М. М.,

секретар судового засідання Мачіха Г. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Жовква Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Козакевича Р.В., звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , у якому просить в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, а саме житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , визнати за нею право власності на 1/2 (одну другу) ідеальну частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з відповідною частиною господарських будівель та споруд.

ОСОБА_1 позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона 09 вересня 1989 року уклала шлюб разом із відповідачем ОСОБА_2 у Сопошинській сільській раді, однак рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 20 грудня 2021 року у справі № 444/2423/21, провадження № 2/444/950/2021, даний шлюб розірвано.

Відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 4622788500:01:002:0043, площею 0,247 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 79480912 від 02.02.2017 року.

Позивачем та відповідачем за спільні кошти та спільними зусиллями на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , було залито фундамент будинку, а також збудовано літню кухню.

Надалі позивач з відповідачем вирішили будувати житловий будинок за даною адресою для себе та дітей, однак в них на це не було фінансових можливостей. Крім того, ОСОБА_2 почав зловживати спиртними напоями, як наслідок фактично не працював, грошей не заробляв, не дбав про господарство.

Позивачка посилається на те, що вона в 2005 році поїхала в Італійську Республіку для працевлаштування, де почала стабільно працювати, а зароблені кошти пересилала в Україну для того щоб будувати будинок. З 2008 році вона працювала в Італії по контракту, її спосіб життя за кордоном був економний, оскільки вона старалася чим побільше заощадити коштів, так як знала, що потрібно значну суму для будівництва будинку для проживання їх сім`ї. В той час, коли вона перебувала за кордоном, в Італії, будівництво будинку організовувала та контролювала процес будівництва їх спільна з відповідачем дочка ОСОБА_3 за рахунок тих коштів, які позивачка заробляла в Італії та пересилала в Україну.

Під час будівництва житлового будинку відповідач не був працевлаштований, він не брав жодної участі в будівництві будинку, тобто не докладався фінансово, а також фізичною працею. Ремонтні роботи в будинку проводив син позивачки та відповідача разом із зятем, чоловіком ОСОБА_3 .

Таким чином був збудований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Так як на час реєстрації права власності на будинок позивач не могла передбачати розірвання шлюбу із відповідачем, і вона не передбачала можливого подальшого спору щодо поділу майна, а тому не наполягала на реєстрації житлового будинку як об`єкта спільної сумісної чи часткової власності.

Після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем почали неодноразово виникати непорозуміння щодо спільного житлового будинку, а тому позивачем було ініційовано перед відповідачем поділ даного будинку та визначення частки позивача у спільній сумісній власності у розмірі 1/2, однак, відповідач не бажає добровільного поділу майна, здобутого за час шлюбу, відповідачем залишені без реагування прохання позивача.

Зважаючи на відсутність згоди щодо добровільного поділу спільної сумісної власності подружжя, позивач для захисту своїх прав та інтересів змушена звернутися в суд із позовною заявою про поділ спільного майна набутого нею та відповідачем за час подружнього життя.

Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 17 жовтня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 25 листопада 2024 року о 10 год. 45 хв.

Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 25 листопада 2024 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 27 січня 2025 року о 11 год. 00 хв.

Позивач ОСОБА_1 та її представник, адвокат Козакевич Р.В., в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце проведення такого були повідомлені належним чином, однак в прохальній частині позовної заяві просять справу розглядати у їх відсутності. Зазначили, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі, не заперечують проти ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідач ОСОБА_2 ні в підготовче, ні в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце проведення таких був повідомлений належним чином. Від нього на адресу суду не надходило жодних клопотань, заяв, відзиву на позовну заяву.

Згідно з ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Так як відповідач, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, що відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України, вважається неявкою без поважних причин, не подав відзив, а сторона позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд дійшов висновку, що існують всі підстави для заочного розгляду справи та постановлення заочного рішення на підставі наявних у справі даних та доказів.

Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється .

Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 09 вересня 1989 року уклала шлюб із відповідачем ОСОБА_2 у Сопошинській сільській раді, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 09.09.1989 року зроблено запис за № 18, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , яке видане Сопошинською сільською радою 09 вересня 1989 року (арк. спр. 13).

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 20 грудня 2021 року у справі № 444/2423/21, провадження № 2/444/950/2021 даний шлюб розірвано. Дане рішення суду набрало законної сили 28 січня 2022 року (арк. спр. 19-20).

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З копії державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ЛВ № 024678, який виданий Смереківською сільською радою 21 лютого 1996 року та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 26, встановлено, що ОСОБА_2 , який проживає в АДРЕСА_1 , на підставі рішення Смереківської сільської ради від 19 серпня 1995 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,385 гектарів в межах згідно з планом. Земельна ділянка № 1 розташована за адресою: АДРЕСА_2 - масив « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Землю передано для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та для ведення ОПГ (арк. спр. 21).

Відповідач ОСОБА_2 на підставі зазначеного вище державного акта є власником земельної ділянки, кадастровий номер 4622788500:01:002:0043, площею 0,247 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 79480912 від 02.02.2017 року, а також земельної ділянки, кадастровий номер 4622788500:01:002:0042, площею 0,138 га, що розташована за адресою: Львівська область, Львівський (раніше Жовківський) район, село Смереків, масив «Залужжя», цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 79482271 від 02.02.2017 року (арк. спр. 16-18).

Як зазначає позивач у позовні заяві, вона разом із відповідачем за спільні кошти та спільними зусиллями на земельній ділянці по АДРЕСА_1 розпочала будівництво будинку. Крім того, позивачка стверджує, що за кошти, які вона заробила, працюючи за кордоном, був збудований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в такому був зроблений ремонт.

Доказів на спростування даних тверджень позивача відповідачем не подано.

Суд враховує, що відповідачем ОСОБА_2 07 вересня 2018 року було подано, а 20 вересня 2018 року у Департаменті Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта НОМЕР_2 (арк. спр.23).

З копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 146008849 від 20 листопада 2018 року, встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є титульним власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 235,4 кв.м, житловою площею 146,6 кв.м. Житловий будинок складається з 2-х вітальних кімнат, 5-ти спальних кімнат, кухні, ванної, коридору, кладової, передпокою, холу з сходовою кліткою. При будинку знаходяться господарські будівлі та споруди відповідно до технічного паспорта (арк. спр. 25-30).

З технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленого Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Червоноградське бюро технічної інвентаризації» 15.04.2024 року, встановлено, що рік спорудження житлового будинку 2018, загальна площа житлового будинку 235,4 м. кв., житлова площа 146,6 м. кв., допоміжна площа 88,8 м. кв. При будинку є прибудова, господарська будівля та погріб.

Зважаючи на відсутність згоди щодо добровільного поділу спільної сумісної власності подружжя, позивач для захисту своїх прав та інтересів звернулася в суд із позовною заявою про поділ спільного майна набутого нею та відповідачем за час подружнього життя.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормою ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з ст. 63 Сімейного кодексу України. дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 369 Цивільного кодексу України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Нормою ч. 1 ст. 68 Сімейного кодексу України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно з ч. 1-3 ст. 372 Цивільного кодексу України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК ( 2947-14 ), ч. 3 ст. 368 ЦК) (435-15), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Згідно з ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Нормою ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Беручи до уваги презумпцію спільності майна подружжя, а також те, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами набуті позивачем та відповідачем за час шлюбу є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, суд дійшов висновку про поділ даного майна між сторонами, виходячи з принципу рівності часток подружжя в спільному майні, та вважає за необхідне в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, а саме житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) ідеальну частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з відповідною частиною господарських будівель та споруд.

Ураховуючи встановлені обставини та досліджені докази, які оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 81, 82, 89, 229, 259, 263-265, 268, 280, 283, 284, 288, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, а саме житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , право власності на 1/2 (одну другу) ідеальну частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з відповідною частиною господарських будівель та споруд.

Роз`яснити відповідачу, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування сторін у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (до зміни адміністративно-територіального округу - Жовківський) район, Львівська область, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий Жовківським РВ УМВС України у Львівській області 28 жовтня 1997 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ;

Представник позивача: адвокат Козакевич Ростислав Васильович, ІНФОРМАЦІЯ_3 адреса: АДРЕСА_3 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ № 001813, видане Радою адвокатів Львівської області 03 січня 2020 року, електронна пошта, адреса: ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (до зміни адміністративно-територіального округу - Жовківський) район, Львівська область, паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий Жовківським РВ УМВС України у Львівській області 04.12.1997 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .

Повне рішення суду складено 27.01.2025 року.

Суддя: Олещук М. М.