Постанова

від 29.01.2025 по справі 396/705/24

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 січня 2025 року м. Кропивницький

справа № 396/705/24

провадження № 22-ц/4809/295/25

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Фермерське господарство «Омельяненко»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Фермерського господарства «Омельяненко» та ОСОБА_1 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 24 жовтня 2024 року у складі головуючого судді Цесельської О. С.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов, заперечень на відзив і рішення суду першої інстанції.

У квітні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бойко Яна Романівна, звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства «Омельяненко», яким просив розірвати договір оренди землі б/н, укладений 30 серпня 2005 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Омельяненко», який зареєстрований в Кіровоградській регіональній філії Центр ДЗК 31 жовтня 2005 року за №5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1821769035240, номер запису про інше речове право: 31397269).

В обгрунтування позовних вимог вказує, що є власником земельної ділянки площею 7,23 га з кадастровим номером 3524081801:02:000:0079, відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КР № 007834 від 05.10.2001.

30.08.2005 між позивачем та ФГ «Омельяненко» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 7,23 га, б/н від 30.08.2005 строком на 5 років.

Вказаний договір оренди зареєстровано в Кіровоградській регіональній філії Центр ДЗК 31.10.2005, за № 5.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 02.05.2019, номер запису про інше речове право: 31397269, дата державної реєстрації 08.04.2019, реєстраційний номер об`єкта майна 1821769035240.

Згідно умов договору, орендна плата вноситься орендарем щорічно до 31 грудня в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік, з урахуванням коефіцієнту індексації грошової оцінки земель. Крім того, орендна плата сплачується у вигляді: пшениця 1000 кг, ячмінь 1000 кг, цукор 50 кг, оранка, культивація 0,25 га.

18.08.2010 за № 041037800166 було зареєстровано зміни до Договору оренди від 30.08.2005, а саме, - було продовжено строк дії основного Договору до 15.11.2058 та внесено зміни щодо розміру орендної плати визначено орендну плату в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі з обов`язковим врахуванням індексації. Також було визначено, що орендна плата сплачується у формі 1 т пшениці, 1 т ячменю, 50 кг цукру, 100 кг соняшника, оранка і культивація 0, 25 га та передбачено зміну орендної плати іншою продукцією чи грошима.

За згодою сторін, орендна плата орендодавцю з 2010 року сплачувалася в сумі 3 % нормативної грошової оцінки землі.

Позивач зазначає, що починаючи з 2019 року йому взагалі не виплачувалася орендна плата.

В грудні 2023 року на поштову адресу ОСОБА_1 надійшло повідомлення № 60 щодо запрошення позивача до ФГ «Омельяненко» для отримання орендної плати за земельний пай площею 7, 2328 га за 2023 рік, мова про повний розрахунок з 2019 року не йшла в цьому повідомленні.

Позивач повідомив про намір все ж таки розірвати Договір оренди земельної ділянки від 30.08.2005.

Після цього, на картковий рахунок ОСОБА_1 у січні надійшло 6492 гривні в рахунок орендної плати за 2023 рік.

Враховуючи, що ФГ «Омельяненко» належним чином не виконувало зобов`язання за договором оренди, позивач просив розірвати договір оренди земельної ділянки б/н, укладений 30.08.2005.

У відзиві на позов представник відповідача заперечував щодо заявлених позовних вимог. Вказував, що між ОСОБА_1 та ФГ «Омельяненко» 30.08.2005 було укладено договір оренди земельної ділянки, належної позивачу на підставі Державного акту на землю серії ІІ КР № 007834, площею 7,23 га, встановлено орендну плату 1,5 % від нормативної грошової оцінки землі. Договір оренди зареєстровано 31.10.2005. В подальшому розмір орендної плати був збільшений до 3 % від нормативної грошової оцінки землі, державну реєстрацію таких змін вчинено на підставі заяви орендодавця від 14.03.2009. У цей же день, 14.03.2009 відповідач сплатив позивачу наперед орендну плату за користування земельною ділянкою у сумі 25 305 гривень за період з 2009 по 2058 роки, що підтверджується розпискою орендодавця від 14.03.2009, в якій позивач зазначив про отримання розрахунку повністю та про відсутність претензій. Більш того, крім одноразового отримання орендної плати, за користування земельною ділянкою ФГ «Омельяненко» сплачувало ОСОБА_1 орендну плату, а саме платіжне доручення від 16.12.2020 № 5284 на суму 10530 гривень з призначенням платежу «орендна плата за 2021 рік»; - платіжне доручення від 16.12.2020 № 5281 на суму 23975 гривень з призначенням платежу «орендна плата за 2022 рік»; - платіжне доручення від 16.12.2020 № 5278 на суму 23975 гривень з призначенням платежу «орендна плата за 2023 рік»; - платіжне доручення від 16.12.2020 № 5275 на суму 23975 гривень з призначенням платежу «орендна плата за 2024 рік»; - платіжне доручення від 16.12.2020 № 5272 на суму 23975 гривень з призначенням платежу «орендна плата за 2025 рік». Орендна плата за 2021 рік видана готівкою у сумі 13445 гривень, що підтверджено відомістю на виплату коштів № 32 від 26.01.2021. Платіжне доручення від 16.04.2021 № 5714 гривень на суму 5480 гривень з призначенням «орендна плата за 2021 рік». Крім того, - платіжне доручення від 16.04.2021 № 5711 на суму 5480 грн з призначенням «орендна плата за 2022»; - платіжне доручення від 16.04.2021 № 5708 на суму 5480 грн з призначенням «орендна плата за 2023»; - платіжне доручення від 16.04.2021 № 5705 на суму 5480 грн з призначенням «орендна плата за 2024 р.»; - платіжне доручення від 16.04.2021 № 5700 на суму 5480 грн з призначенням «орендна плата за 2025»; - платіжне доручення від 16.04.2021 № 7731 на суму 6492 грн по нарахуванням від 29.11.2023 за 2023». Крім того, ФГ «Омельяненко» сплачувало ОСОБА_1 орендну плату шляхом внесення коштів на депозит нотаріуса, що підтверджується платіжними інструкціями від 25.04.2023 про внесення орендної плати за 2018 2022 роки. Відповідач вказує, що лише з грудня 2020 року відповідачем на користь позивача сплачено орендної плати за період 2018 2025 року на загальну суму 185960 гривень 91 копійку. Про нараховані та виплачені позивачу суми орендної плати та суми утриманого податку та військового збору на загальну суму 231007 грн 32 копійки, ФГ «Омельяненко» подало звіти до податкового органу (а.с.50-54).

У відповіді на відзив представник позивача заперечувала щодо доводів, викладених у відзиві. Вказала, що позивач не отримував кошти, відповідно до наданих відповідачем платіжних інструкцій та не отримував кошти відповідно до відомості на виплату коштів № 32 від 26.01.2021 року щодо сплати 13445 гривень за оренду землі (а.с.106-111).

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 24 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Омельяненко» про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що відповідачем у повній мірі виконані зобов`язання щодо сплати орендної плати за оспорюваним договором оренди землі; можливості розірвання договору оренди землі судом з підстави істотності допущеного орендарем порушення договору, який полягає саме у систематичній несплаті орендної плати, в судовому засіданні не встановлено, а відтак відсутні підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки.

Короткий зміст доводів та вимог апеляційної скарги Фермерського господарства « Омельяненко».

Фермерське господарство «Омельяненко», в інтересах якого діє адвокат Турчанов Олександр Васильович, подало до Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить змінити рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 24.10.2024 у його мотивувальній частині, надавши належну оцінку платіжним дорученням від 16.12.2020 №5284; від 16.12.2020 № 5281; від 16.12.2020 № 5278; від № 5275; від 16.12.2020 № 5272; від 16.04.2021 № 5714; від 16.04.2021 № 5711; від 16.04.2021 № 5708; від 16.04.2021 № 5705; від 16.04.2021 № 5700, та відомості на виплату коштів від 26.01.2021 № 32, з метою встановлення обставин, пов`язаних отриманням ОСОБА_1 коштів за такими платіжними документами.

Вказує,що судомпершої інстанціїбезпідставно відхиленопосилання надокази: платіжні доручення на які ФГ «Омельяненко» посилалось, як на докази сплати орендної плати: від 16.12.2020 № 5284 на суму 10 530 грн; від 16.12.2020 № 5281 на суму 23 975 грн; від 16.12.2020 № 5278 на суму 23 975 грн; від 16.12.2020 № 5275 на суму 23 975 грн; від 16.12.2020 № 5272 на суму 23 975 грн; від 16.04.2021 № 5714 на суму 5 480 грн; від 16.04.2021 № 5711 на суму 5 480 грн; від 16.04.2021 № 5708 на суму 5 480 грн; від 16.04.2021 № 5705 на суму 5 480 грн; від 16.04.2021 № 5700 на суму 5 480 грн.

Суд надав поверхневу оцінку наданим сторонами доказам, оскільки досліджена судом довідка АТ КБ «Приватбанк», за період з 01.01.2019 по 30.04.2024 містить відомості про IBAN рахунки позивача. Окрім інформації про IBAN рахунки позивача ця ж довідка АТ «Приват Банк» містить відомості про те, якому картковому рахунку відповідає IBAN рахунок. В усіх вищезгаданих платіжних дорученнях, що невірно оцінені судом в розділі «призначення платежу» зазначений номер карткового рахунку отримувача № НОМЕР_1 , який є картковим рахунком ОСОБА_1 , та який прив`язаний до його рахунку IBAN, що зазначений у довідці АТ «Приват Банк».

Відповідач вказує, що суд не звернув уваги, та не надав належної оцінки довідці Приват Банку, що окрім відомостей про IBAN рахунок, містяться і відомості про картковий рахунок, на який сплачені кошти за оренду землі.

Поза увагою суду залишені пояснення позивача у судових засіданнях, у яких він визнав факт отримання коштів за вказаними вище 10-ма платіжними дорученнями.

Апелянт зазначає, що судом не надано оцінку доказу відповідача - листу АТ «Приват Банк» від 21.06.2024 № 20.1.0.0.0/7-240611/57902, яким підтверджено, що усі спірні платежі проведені відповідно до реквізитів, зазначених у платіжних інструкціях.

Короткий зміст доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Деревянко Яна Романівна, подав до Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Новоукраїнського районного суду від 24 жовтня 2024 року та ухвалення нового рішення про задоволення позових вимог.

Апелянт звертаєувагу судуна платіжнідоручення:№5284від16.12.2020 з призначенням платежу «орендна плата за 2021 рік», №5281 від 16.12.2020 з призначенням платежу «орендна плата за 2022 рік», №5278 від 16.12.2020 з призначенням платежу «орендна плата за 2023 рік», №5275 від 16.12.2020 з призначенням платежу «орендна плата за 2024 рік», №5272 від 16.12.2020 з призначенням платежу «орендна плата за 2025 рік», №5714 від 16.04.2021 з призначенням платежу «орендна плата за 2021 рік», №5711 від 16.04.2021 з призначенням платежу «орендна плата за 2022 рік», №5708 від 16.04.2021 з призначенням платежу «орендна плата за 2023 рік», №5705 від 16.04.2021 з призначенням платежу «орендна плата за 2024 рік», №5700 від 16.04.2021 з призначенням платежу «орендна плата за 2025 рік». Вказує, що жодне з цих платіжних доручень не містить інформації стосовно договору оренди землі (дати та номеру) та кадастрового номеру.

На думку позивача, суд неправильно оцінив надану відповідачем розписку від 14.03.2009, не урахував, що вона не містить відомостей, які підтверджували б факт виплати йому орендної плати. Зазначена у розписці особа ОСОБА_1 не ідентифікована ніяким чином: не вказано РНОКПП, серії чи номеру паспорта, інших даних. Також, у розписці не вказано, за яким саме договором оренди землі (номер та дату) була виплачена орендна плата, за оренду якої саме земельної ділянки виплачена орендна плата наперед: не вказано ні номеру земельної ділянки, ні кадастрового номеру, ні навіть площі. Тому така розписка не є належним доказом у цій справі.

Вказує, що відповідач на умовах оренди (договір від 20.10.2020 №66 строком до 27.09.2030) користується також іншою належною позивачеві земельна ділянка, кадастровий номер 3524081800:02:003:0409 площею 6,8518 га, що розташована у Кіровоградській області, Новоукраїнського району, с/рада Іванівська.

Наголошує, що кошти за вказаними платіжними дорученнями були отримані в рахунок орендної плати саме за договором від 20.10.2020 №66 (за користування іншою ділянкою), ураховуючи, що другий договір було укладено 20.10.2020, і саме з 16.12.2020 почалася виплата за цим договором.

Позивач наполягає, що виплати орендної плати за договором від 30 серпня 2005 року не було з 2019 року.

Однак відповідач не надає платіжні інструкції за 2019 рік, тому що їх просто не існує, цим підтверджується, що ці виплати стосуються саме договору від 20.10.2020.

Після систематичної несплати орендної плати, восени 2023 року позивач звернувся до адвоката для юридичного супроводу у цій справі.

Стверджує, що в призначеннях платежу в наданих відповідачем платіжних інструкціях не вказано, за яким договором була оплата (ні дати, ні номеру), не зазначено кадастрового номеру земельної діялянки. Це унеможливлює ідентифікувати, за яким саме договором оренди були ці виплати. ФГ «Омельяненко» у відзиві підтвердило, що орендує дві земельні ділянки у позивача.

Відповідачем не доведено виконання свого обов`язку зі сплати орендної плати за договором оренди землі від 30.08.2005 (зареєстровано 31.10.2005) у період з 2019 року по день звернення до суду. За таких обставин, викладені відповідачем у відзиві доводи є абсолютно суперечливими між собою і викликають чималі сумніви.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник відповідача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення. Вказав, що з урахуванням наявних у справі доказів, відсутні підстави стверджувати про систематичну невиплату орендної плати з боку ФГ «Омельяненко», яке не допускало такого порушення. Відповідач сплатив позивачеві орендну плату наперед, за весь строк дії договору, що не суперечить закону й додатково сплачував орендну плату в розмірі, що значно перевищує обсяг зобов`язань орендаря. Додаткового зазначено, що в суді першої інстанції відповідач заявляв про застосування позовної давності до вимог позивача про розірвання договору з підстав «невиплати» орендної плати за періоди 2019, 2020 роки, строки по яких спливли. Таку заяву ФГ «Омельяненко» підтримує та, у разі якщо суд апеляційної інстанції визнає право позивача порушеним, просить застосувати позовну давність до вимог ОСОБА_1 , що випливають з обставин, які існували до 2020 року включно (а.с.216-218).

Щодо клопотання представника відповідача, поданого до суду апеляційної інстанції.

28 січня 2025 року через систему електронний суд до Кропивницького апеляційного суду від представника відповідача адвоката Турчанова О. В. надійшло клопотання про витребування доказів. Згідно поданого клопотання просив витребувати від Акціонерного товариства «ПриватБанк» (юридична адреса: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001; адреса для кореспонденції: вул. Набережна Перемоги, 30, м. Дніпро, 49094) інформацію про зарахування коштів на банківську картку № НОМЕР_1 видану Банком на ім`я ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), сплачених ФГ «Омельяненко» за платіжними дорученнями: від 16.12.2020 № 5284 10 530 грн; платіжним дорученням від 16.12.2020 № 5281 23 975 грн; платіжним дорученням від 16.12.2020 № 5278 23 975 грн; платіжним дорученням від 16.12.2020 № 5275 23 975 грн; платіжним дорученням від 16.12.2020 № 5272 23 975 грн; платіжним дорученням від 16.04.2021 № 5714 5 480 грн; платіжним дорученням від 16.04.2021 № 5711 5 480 грн; платіжним дорученням від 16.04.2021 № 5708 5 480 грн; платіжним дорученням від 16.04.2021 № 5705 5 480 грн; платіжним дорученням від 16.04.2021 № 5700 5 480 грн.

В обґрунтування клопотання вказано, що в апеляційній скарзі ФГ «Омельяненко» повідомило про направлення до АТ «ПриватБанк» запиту від 20.11.2024 з проханням надати розвернуту відповідь щодо кінцевого отримувача коштів, сплачених за спірними платіжними дорученнями. В отриманій відповіді, датованої 09.12.2024, Банк повідомив, що правові підстави для задоволення запиту, відсутні. Банк зазначив, що не має права розкрити банківську таємницю, як того вимагає запит та надати інформацію щодо зарахування коштів на картку ОСОБА_1 . Подібного клопотання про витребування, разом з першою заявою по суті спору, не було необхідності заявляти, оскільки факт отримання коштів за такими платіжними документами був поставлений позивачем під сумнів вже під час розгляду справи. В ході подальшого розгляду справи позивачем факт отримання коштів вже не заперечувався, однак такі обставини залишені поза увагою суду (що випливає зі змісту оскаржуваного рішення). У зв`язку з вказаним просив апеляційний суд витребувати дану інформацію.

Апеляційний суд залишив без задоволення це клопотання представника відповідача, з огляду на таке.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст.ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої права й виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно до частини 1 статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно довідки, про відкриті рахунки та картки на ім`я ОСОБА_1 у АТ КБ «Приватбанк», за період з 01.01.2019 по 30.04.2024 у позивача відсутній IBAN рахунок НОМЕР_3 (а.с.113-115).

Представником відповідача до суду першої інстанції було долучено копію заяви, адресованої голові правління АТ КБ «Приватбанк», згідно якої представник просив надати лист-підтвердження про дійсність платіжок (а.с.124).

Згідно відповіді АТ КБ «Приватбанк», наданої ФГ «Омельяненко», повідомлено, що зазначені у листі платежі, проведені відповідно до реквізитів, зазначених у платіжних інструкціях: - № 528416-12-2020 на суму 10 530.00 грн;

- № 528116-12-2020 на суму 23 975.00 грн;

- № 527816-12-2020 на суму 23 975.00 грн;

- № 527516-12-2020 на суму 23 975.00 грн;

- № 527216-12-2020 на суму 23 975,00 грн;

- № 571416-04-2021 на суму 5 480.00 грн;

- № 571116-04-2021 на суму 5 480.00 грн;

- № 570516-04-2021 на суму 5 480.00 грн;

- № 570016-04-2021 на суму 5 480.00 грн;

- № 570816-04-2021 на суму 5 480.00 грн.

Додатково повідомлено, що ФГ «Омельяненко» має можливість самостійно сформувати виписку щодо операцій з певним контрагентом, що можливо безкоштовно у Приват24 для бізнесу: рахунки та виписки - натиснути на обраний (і) рахунок - виписка - натиснути у полі "Пошук" знак "фільтру", далі є можливість за обраними параметрами пошуку (ЄДРПОУ, МФО банку, назва контрагента, призначення платежу, рахунок контрагента, сума, тощо) сформувати виписку. Виписка - документ, що містить інформацію щодо виконаних за певний період часу операцій за рахунком Клієнта (а.с.145).

Відповідач не реалізував своє право, не сформував виписку по рахунку щодо операцій з певним контрагентом, зокрема, з ОСОБА_1 , та не надав таку виписку в якості доказу до суду першої інстанції.

Як з`ясовано апеляційним судом, обставини щодо необхідності збирання доказів, про які просить відповідач, виникли вже після розгляду справи судом першої інстанції. З урахуванням зазначеного, апеляційний суд позбавлений можливості збирати докази, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи єінші фактичнідані,які маютьзначення длявирішення справи,та доказина їхпідтвердження; якіправовідносини сторін випливаютьіз встановленихобставин; якаправова нормапідлягає застосуваннюдо цихправ відносин; числід позовзадовольнити абов позовівідмовити; якрозподілити міжсторонами судовівитрати; чиє підставидопустити негайневиконання судовогорішення; чиє підставидля скасуваннязаходів забезпеченняпозову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача адвоката Деревянко Я. Р., представника відповідача адвоката Турчанова О. В., вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги позивача та відповідача підлягають залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 7,23 га з кадастровим номером 3524081801:02:000:0079, відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КР № 007834 від 05.10.2001 (а.с.8).

30.08.2005 між позивачем та ФГ «Омельяненко» укладено договір оренди земельної ділянки площею 7,23 га, б/н строком на 5 років; вказаний договір оренди зареєстровано в Кіровоградській регіональній філії Центр ДЗК 31.10.2005, за № 5 (а.с.5).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 02.05.2019, номер запису про інше речове право: 31397269, дата державної реєстрації 08.04.2019, реєстраційний номер об`єкта майна 1821769035240.

Згідно умов договору, орендна плата вноситься орендарем щорічно до 31 грудня в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік, з урахуванням коефіцієнту індексації грошової оцінки земель. Крім того, орендна плата сплачується у вигляді: пшениця 1000 кг, ячмінь 1000 кг, цукор 50 кг, оранка, культивація 0,25 га.

18.08.2010 за № 041037800166 було зареєстровано зміни до Договору оренди від 30.08.2005 року, - було продовжено строк дії основного Договору до 15.11.2058 року та внесені зміни щодо розміру орендної плати визначено орендну плату в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі з обов`язковим врахуванням індексації. Також було визначено, що орендна плата сплачується у формі 1 т пшениці, 1 т ячменю, 50 кг цукру, 100 кг соняшника, оранка і культивація 0, 25 га та передбачено зміну орендної плати іншою продукцією чи грошима.(а.с.5,6).

У відповідності до нормативно грошової оцінки земельної ділянки площею 7,2328 га становить 268799, 67 грн та за період 2019 2023 роки залишалася сталою, а за 2023 р, з урахуванням коефіцієнту 1, 051, складала 282508 грн 45 копійок. Отже, орендна плата в розмірі 3 % з урахуванням індексації від нормативно грошової вартості спірної земельної ділянки за 2019 2023 роки складала 268799, 67 х 3% = 8063, 99 грн, або 40319, 95 грн за п`ять років до вирахування податків, або 32457, 56 грн після утримання податків (18 % ПДФО та 1,5 % військового збору).

Відповідно до розписки, складеної ОСОБА_1 , 14.03.2009 останній отримав від ФГ «Омельяненко» орендну плату за 2009 2058 роки гроші в сумі 25 305 гривень. Розрахунок отримав повністю, претензій не матиме (а.с.73).

Крім того, відповідно до платіжної інструкції № 7731 від 03.01.2024, на рахунок позивача було перераховано 6492 грн орендної плати за 2023 рік, податки сплачені (а.с.62).

Натомість, суд враховує також, що ФГ «Омельяненко» сплатило ОСОБА_1 орендну плату шляхом внесення коштів на депозит нотаріуса, що підтверджується платіжними інструкціями від 25.04.2023 про внесення орендної плати за 2018 2022 роки, - платіжна інструкція № 5637 від 25 квітня 2023 року щодо плати в сумі 6491 грн 51 копійка - орендна плата за 2022 рік, № 5641 щодо плати в сумі 6491 грн 51 коп. - орендна плата за 2021 рік, № 5644 щодо плати в сумі 6491 грн 51 коп. - орендна плата за 2020 рік, № 5645 щодо плати в сумі 6359 грн 69 коп. - орендна плата за 2019 рік, № 5650 щодо плати в сумі 6359 грн 69 коп. - орендна плата за 2018 рік (а.с.63-68).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Щодо апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Правилами частини першої статті 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Отже, оренда землі є окремим випадком найму майна, загальні правила якого визначені приписами цивільного (приватного) права. Відповідно й законодавче регулювання підстав припинення права оренди землі складається з норм цивільного та земельного законодавства.

За загальним правилом частини першої статті 651 ЦК України, яке застосовується до будь-яких цивільних (приватноправових) правовідносин з приводу зміни або розірвання цивільних (приватноправових) договорів, така зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Винятком з цього правила (про те, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін) є приписи частини другої статті 651 ЦК України, що надають суду повноваження зі зміни або розірвання договору (без наявності згоди сторін), проте у випадках, визначених законом. Тож загальне правило про розірвання та зміну договору без згоди сторін на підставі рішення суду передбачене у частині другій статті 651 ЦК України, що визначає універсальні засади, застосовні до усіх видів приватноправових договорів.

З огляду на наведені правила абзацу першого частини другої статті 651 ЦК України як цивільне законодавство, так і земельне передбачає окремі приклади його застосування, що мають характер загальних для усіх цивільних відносин (у разі істотного порушення цивільного договору іншою стороною), а також характер спеціалізованих - для інших приватноправових договорів та для інших окремо застережених у законі видів порушень цивільних договорів (зокрема, окремі правила статті 141 ЗК України, застосовні до договорів оренди землі).

Спеціальними у врегулюванні розірвання договору оренди землі єприписи статті 32 Закону України «Про оренду землі», а також статті 141 ЗК України, пункт «д» частини першої якої передбачає, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Тож функціональним призначенням ЦК України у врегулюванні спірних відносин є деталізація та диференціація факту систематичної несплати орендної плати як підстави припинення договору оренди землі шляхом його розірвання. Ця деталізація та диференціація здійснюється відповідно до частини другої статті 651 ЦК України, якою передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Водночас істотним, відповідно до цієї норми права, є таке порушення стороною договору його умов, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.

Потреба деталізації та диференціації систематичної несплати орендної плати під час застосування пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України обумовлена надзвичайно узагальненим формулюванням категорії «систематична несплата земельного податку або орендної плати» як однієї з підстав припинення права оренди землі.

Оскільки на практиці така систематична несплата може бути повною або частковою (недоплата), то цілком очевидно, що законодавець врегулював відносини оренди землі з огляду на те, що специфічні підстави припинення права оренди землі, зокрема за систематичну повну несплату орендної плати за землю, визначені відповідними нормами ЗК України, а нормами ЦК України надається можливість додаткової оцінки саме часткової несплати (недоплати) орендної плати за землю та її кваліфікації як істотного порушення договору в контексті з`ясування наявності підстав для його розірвання.

До того ж потрібно враховувати, що коли норма закону закінчується словами «якщо інше не встановлено законом або договором» (або інше подібне формулювання), як от в частині першій статті 651 ЦК України, то це означає, що правила спеціального закону або домовленість сторін договору можуть скасувати дію відповідної загальної правової норми шляхом запровадження іншого правила поведінки, розрахованого на ту ж саму фактичну ситуацію, на яку була розрахована така норма.

Утім, у частині другій статті 651 ЦК України використано дещо іншу формулу закінчення «та в інших випадках», що дозволяє зробити висновок, що правило, викладене у цій правовій нормі, не може бути скасоване (ані спеціальним законодавством, ані домовленістю сторін), а може бути винятково доповнене - спеціальним законодавством або домовленістю сторін.

З наведеного можна зробити висновок, що приписи про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та правила частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать одні одним, а навпаки - доповнюють одні одних.

Щодо розірвання договору оренди землі на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України

Договір оренди землі -це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, а приписи статей 24, 25 цього Закону визначають права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення орендної плати, а також право орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку (абзац п`ятий частини першої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).

Підстави припинення договору оренди землі - це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин.

Відповідно до спеціальної норми частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини, як «систематичність» та «несплату», зокрема, орендної плати.

Під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика у розумінні поняття «систематичність» у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 277/1186/18-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 277/526/18, від 20 серпня 2020 року у справі № 616/292/17, від 08 травня2024 року у справі № 629/2698/23; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 922/367/21, від 04 липня 2023 року у справі № 906/649/22, від 20 лютого 2024 року у справі № 917/586/23, від 02 квітня 2024 року у справі № 922/1165/23 та інші).

Щодо поняття «несплата», вжите у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України, то його потрібно розуміти саме як повну несплату орендної плати.

Такий висновок є логічним та виправданим, оскільки поняття «несплата» та «недоплата» не є тотожними. Оскільки в конструкції згаданої правової норми не наведено жодного означення до слова «несплата», можна виснувати, що законодавець у згаданій правовій нормі не передбачив жодної альтернативи повної несплати, тобто не визначив, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є не лише систематична несплата, а й систематична недоплата орендної плати.

До того ж потрібно враховувати, що розмір недоплати може варіюватися орієнтовно від 1 % до 99 % суми належної орендної плати, що не може не впливати на ступінь порушення прав власника землі та оцінку істотності такого порушення.

Протилежне розуміння, а саме якщо вважати підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, зокрема й сплату орендної плати не в повному обсязі (часткове виконання зобов`язання), навряд чи буде справедливим та розумним, оскільки під дію цієї спеціальної норми права підпадатимуть і незначні (неістотні) порушення, наприклад систематична недоплата 1,00 грн зі 10 000,00 грн орендної плати. За таких обставин суди будуть змушені на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України розривати договори оренди землі всупереч принципу збереження договору.

Цей підхід надасть можливість орендодавцю вимагати розірвання договору оренди землі в тому разі, коли несплата орендної плати є частковою та зумовлена, зокрема, виникненням спору між сторонами з приводу порядку нарахування та розміру орендних платежів. Таке тлумачення норм права порушуватиме баланс інтересів сторін у договірних відносинах, надавши власнику землі більше переваг у порівнянні з її орендарем.

Потрібно враховувати, що правова природа відносин оренди землі, яка зазвичай передбачає тривале використання такого об`єкта цивільних прав і сталість таких відносин, відповідає інтересам цивільного обігу загалом. Більше того, використання земельної ділянки завжди пов`язане з неодмінними витратами орендаря на її утримання відповідно до цільового призначення цієї ділянки.

Якщо дотримуватися згаданого протилежного підходу, то договір буде під постійною загрозою його розірвання, що порушить принцип сталості відносин з використання землі, що своєю чергою стимулюватиме орендаря ставитися до орендованої земельної ділянки у споживацький спосіб, не дбати про неї, не вкладати кошти у покращення чи належне утримання такого особливого виду майна, тобто призведе до того, що орендар не буде обирати таку поведінку, яка більшою мірою відповідала б ознакам доброго господаря стосовно орендованої ним землі.

Тож підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України є саме систематична, тобто неодноразова (два та більше випадків), повна несплата орендної плати. Ця спеціальна правова норма у такому випадку є самостійною та достатньою, і звертатися до більш загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби, оскільки вона передбачає саме додаткову (до основної) підставу для розірвання договору оренди землі.

Щодо можливості розірвання договору оренди землі на підставі частини другої статті 651 ЦК України

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.

Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.

У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 та від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.

Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.

Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору.

Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов`язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.

Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.

Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19).

Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов`язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.

Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила статті 3 ЦК України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 ЦК України. Відповідно істотність за абзацом другим частини другої статті 651 ЦК України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 дійшла переконання, що у разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначеного умовами договору оренди землі, тобто орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України - у разі істотності порушення договору іншою стороною.

Якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок часткової недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Натомість у разі неістотної часткової несплати орендної плати, а так само у разі виникнення спору щодо її розміру, порядку здійснення платежів тощо, у власника завжди є право на звернення до суду з позовом про стягнення таких орендних платежів, 3 % річних, інфляційних втрат, неустойки тощо. Такий спосіб захисту буде ефективним та пропорційним, відновлюватиме порушене право орендодавця та зберігатиме договір оренди землі виходячи з балансу інтересів обох сторін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 (провадження № 12-19гс24) викладено такий правовий висновок щодо застосування норм права:

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Правила про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та приписи частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать, а навпаки доповнюють одні одних.

Підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною та достатньою і звертатися до загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби.

У разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто коли орендар допустив недоплату орендної плати й таке порушення умов договору є істотним, тоді застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України.

Тобто якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

У випадку неістотної недоплати орендної плати (чи встановлення неістотності такого порушення судом) ефективним та пропорційним буде такий спосіб захисту, як стягнення заборгованості з орендної плати.

Погашення орендарем заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди як на підставі частини другої статті 651 ЦК України (у разі часткової несплати (недоплати) орендної плати та істотності такого порушення), так і на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України (у разі систематичної (два та більше випадки) повної несплати орендної плати).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

30.08.2005 між позивачем та ФГ «Омельяненко» укладено договір оренди земельної ділянки площею 7,23 га, б/н строком на 5 років; вказаний договір оренди зареєстровано в Кіровоградській регіональній філії Центр ДЗК 31.10.2005, за № 5 (а.с.5).

18.08.2010 за № 041037800166 зареєстровано зміни до Договору оренди від 30.08.2005 року, - було продовжено строк дії основного Договору до 15.11.2058 року та внесені зміни щодо розміру орендної плати визначено орендну плату в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі з обов`язковим врахуванням індексації

У відповідності до нормативно грошової оцінки земельної ділянки площею 7,2328 га становить 268799, 67 грн та за період 2019 2023 роки залишалася сталою, а за 2023 р, з урахуванням коефіцієнту 1, 051, складала 282508 грн 45 копійок. Отже, орендна плата в розмірі 3 % з урахуванням індексації від нормативно грошової вартості спірної земельної ділянки за 2019 2023 роки складала 268799, 67 х 3% = 8063, 99 грн, або 40319, 95 грн за п`ять років до вирахування податків, або 32457, 56 грн після утримання податків (18 % ПДФО та 1,5 % військового збору).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що відповідач порушив умови договору оренди, оскільки з 2019 року припинив сплачувати орендну плату.

Водночас відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на відсутність заборгованості зі сплати орендної плати.

Відповідно до розписки, складеної ОСОБА_1 14.03.2009 зазначено, що він отримав від ФГ «Омельяненко» орендну плату за 2009 2058 роки гроші в сумі 25305 гривень. Розрахунок отримав повністю, претензій не матиме (а.с.73)

Згідно платіжної інструкції № 7731 від 03.01.2024, на рахунок позивача було перераховано 6492 грн. У призначенні платежу зазначено: орендна плата за зем паї фіз осіб по нарахуванню від 29.11.2023 за 2023 рік, податки сплачені (а.с.62).

Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що ФГ «Омельяненко» сплатило ОСОБА_1 орендну плату шляхом внесення коштів на депозит нотаріуса, що підтверджується платіжними інструкціями від 25.04.2023 про внесення орендної плати за 2018 2022 роки, - платіжна інструкція № 5637 від 25 квітня 2023 щодо плати в сумі 6491 грн 51 копійка - орендна плата за 2022 рік, № 5641 щодо плати в сумі 6491 грн 51 коп. - орендна плата за 2021 рік, № 5644 щодо плати в сумі 6491 грн. 51 коп. - орендна плата за 2020 рік, № 5645 щодо плати в сумі 6359 грн 69 коп. - орендна плата за 2019 рік, № 5650 щодо плати в сумі 6359 грн 69 коп. - орендна плата за 2018 рік (а.с.63-68).

Як правильно зазначив суд першої інстанції, норми чинного законодавства,що регулюють правовідносини щодо оренди землі і укладений між сторонами договір не містять заборони сплати орендної плати на майбутнє (наперед).

Відповідно до умов оспорюваного договору оренди (п.2 Розділу ІІІ Договору) передбачено виплату орендної плати в натуральній формі - сільськогосподарську продукцію на складі орендаря, або отримання орендної плати грошима в касі орендаря.

У матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до ФГ "Омельяненко" щодо отримання орендної плати. Крім того, відсутні докази повідомлення позивачем про можливість отримання ним орендної плати альтернативним шляхом - оплати орендної плати на банківський рахунок з зазначенням відповідних реквізитів, тощо.

Суд першої інстанції встановив, що у 2023 році відповідач вчинив дії, спрямовані на виконання спірного договору оренди, зарахувавши орендну плату в загальній сумі 32193 грн 91 копійки на депозитний рахунок нотаріуса .

Апеляційний суд погоджується з такими висновками, оскільки вони здійснені на підставі повного та належного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Позивач не довів належними та допустимими доказами систематичної несплати відповідачем орендної плати за умовами оскаржуваного договору оренди.

В апеляційній скарзі представник позивача зазначала, що між позивачем та відповідачем укладено ще один договір оренди земельної ділянки (договір від 20.10.2020 №66 строком до 27.09.2030), а тому вказані кошти були перераховані позивачеві саме за цим договором.

Апеляційний суд відхиляє ці доводи позивача, оскільки вони грунтуються на припущеннях, і суми коштів, перераховані на користь орендодавця, значно більші, ніж обумовлений договором оренди від 20.10.2020 №66 розмір щорічної орендної плати - 13372 грн.

Крім того представник позивача наполягала на тому, що розписка від 14 березня 2009 року не є належним доказом у справі, оскільки в ній не зазначені ідентифікаційні дані особи ОСОБА_1 , не зазначено, за яким саме договором оренди землі була виплачена орендна плата.

Суд не погоджується з такими твердженнями сторони позивача, оскільки відсутні підстави вважати, що кошти за розпискою не були отримані позивачем. Сторона позивача не оспорювала факт написання цієї розписки про отримання вказаної суми, клопотань про призначення судово - почеркознавчої експертизи не заявляла.

Твердження позивача, викладені в апеляційній скарзі про систематичну несплату орендної плати є безпідставними, спростовуються наявними у матеріалах справи належними та допустими доказами щодо одержання ОСОБА_1 коштів в рахунок орендної плати за користування належними йому земельними ділянками, у період 2020-2023 роки.

Таким чином, установивши, що позивач не довів факту систематичного порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки щодо своєчасної сплати орендної плати, та врахувавши, що чинне законодавство про оренду землі не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо апеляційної скарги відповідача ФГ «Омельяненко».

Відповідач не погоджується з мотивувальною частиною рішення суду першої інстанції. Зазначає, що судом безпідставно не було враховано як сплату за договором оренди землі наступні платежі: від 16.12.2020 № 5284 на суму 10 530 грн; від 16.12.2020 № 5281 на суму 23 975 грн; від 16.12.2020 № 5278 на суму 23 975 грн; від 16.12.2020 № 5275 на суму 23 975 грн; від 16.12.2020 № 5272 на суму 23 975 грн; від 16.04.2021 № 5714 на суму 5 480 грн; від 16.04.2021 № 5711 на суму 5 480 грн; від 16.04.2021 № 5708 на суму 5 480 грн; від 16.04.2021 № 5705 на суму 5 480 грн; від 16.04.2021 № 5700 на суму 5 480 грн.

Апеляційний суд вважає, що питання щодо повноти сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою не вирішується у цьому судовому провадженні, оскільки позивачем не надано своїх розрахунків належної до сплати і виплаченої орендної плати, не заявлялись вимоги про стягнення заборгованості, тому відсутні підстави для повторного дослідження зазначених відповідачем доказів, надання їм оцінки, та для зміни рішення суду першої інстанції в цій частині.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Виходячи з вищезазначеного, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Фермерського господарства «Омельяненко», в інтересах якого діє адвокат Турчанов Олександр Васильович, та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Деревянко Яна Романівна, залишити без задоволення.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 24 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10.02.2025.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник