Постанова

від 05.02.2025 по справі 916/4826/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/4826/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» - адвокат Котовська Т.О.

від ТОВ «Світовий контейнерний сервіс» - адвокат Гудков С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2024 (суддя Желєзна С.П.)

у справі №916/4826/23

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світовий контейнерний сервіс»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Одеської обласної державної (військової) адміністрації

про зобов`язання повернути майно або відшкодувати вартість майна

ВСТАНОВИВ

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі по тексту АТ «Українська залізниця») звернулось до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Світовий контейнерний сервіс» (далі по тексту ТОВ «СКС») в якій, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просило зобов`язати відповідача повернути позивачу безпідставно набуте майно, а саме: 125,798 тонн брухту рейкового, або відшкодувати вартість такого майна у розмірі 996320,16 грн у випадку неможливості повернення такого майна.

В обґрунтування заявлених позовних вимог АТ «Українська залізниця» зазначило, що майно було передано відповідачу за відсутності правової підстави.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.11.2024 по справі №916/4826/23, у задоволенні позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем було передано спірне майно відповідачеві згідно з актом у добровільному порядку задля виготовлення їжаків, які в подальшому були передані для потреб територіальної оборони, що відповідно виключає безпідставність набуття такого майна відповідачем.

Не погодившись із вказаним рішення до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує наступним:

- суд першої інстанції не взяв до уваги те, що АТ «Укрзалізниця» не передавалось відповідачеві майно добровільно та на безоплатній основі;

- безоплатна передача майна, належного АТ «Укрзалізниця», чинним законодавством не передбачена. Отже, передаючи брухт рейковий відповідачеві за вказівкою Одеської обласної військової адміністрації, АТ «Укрзалізниця» жодним чином не передбачало, що така передача майна є безоплатною;

- залишено поза увагою суду першої інстанції й те, що відповідач не надав до суду доказів на підтвердження передання третій особі протитанкових їжаків, виготовлених з брухту рейкового, наданого саме позивачем;

- на думку апелянта, у даному випадку має місце недобросовісна поведінка відповідача, який першочергово заперечував факт отримання від позивача брухту рейкового, а згодом після проведення експертного дослідження, змінив свою позиції, зазначивши, що отримував брухт рейковий від позивача виключно з метою виготовлення протитанкових їжаків з подальшим переданням таких для потреб територіальної оборони;

- однак, як стверджує апелянт, на підтвердження такої своєї позиції відповідач не надав до суду доказів передання протитанкових їжаків для потреб територіальної оборони та не надав до суду доказів на підтвердження обставин щодо обізнаності про безоплатність отримання спірного майна від позивача.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 відкрито апеляційне провадження у цій справі та призначено справу до розгляду на 05.02.2025.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що спірні рейки були передані ТОВ СКС не у власність, а на військові потреби (виготовлення протитанкових їжаків) для оборони Одеської та Миколаївської областей.

Відповідач також відзначає, що Коблівська сільська рада у відповідь на адвокатський запит представника ТОВ СКС надала документи про отримання від АТ Українська залізниця на безоплатній основі матеріальних цінностей (протитанкових їжаків). Крім того, позивачу було надано дозвіл на збір протитанкових їжаків та листом від 28.08.2024 АТ Укрзалізниця за дозволом ІНФОРМАЦІЯ_1 було повернуто 397 протитанкових їжаків, а також 102,76 тон металобрухту.

Також, за твердженням відповідача, він був залучений до виготовлення протитанкових їжаків з залізничних рейок для забезпечення захисту та оборони Одеської області та м. Одеси. Вказане нівелює висновки апелянта, що ТОВ СКС ніяким чином не має відношення до спірного рейкового металобрухту.

При цьому, як стверджує відповідач, він не отримував у власність спірних рейок, на балансі вони відсутні, а також ніхто з уповноважених осіб відповідача не отримував рейок від АТ Укрзалізниця, як предмети примусового відчуження або вилучення майна у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідач також стверджує, що в матеріалах справи відсутні рішення про те, що позивач передає спірне майно для виготовлення протитанкових їжаків на оплатній основі. Натомість, позивачем були прийняті рішення про безоплатну передачу спірного майна для виготовлення протитанкових їжаків на потреби ТРО, ЗСУ для оборони Одеської та Миколаївської областей.

Під час судового засідання від 05.02.2025 представник апелянта підтримав вимоги та доводи за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами за апеляційною скаргою, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції позивач зазначив, що на підставі Актів про примусове відчуження або вилучення майна №1 від 05.03.2022, №2 від 05.03.2022, №3 від 06.03.2022, №4 від 07.03.2022, №5 від 07.03.2022, №6 від 08.03.2022, а також Акту довільної форми від 11.03.2022 передав, а відповідач отримав 125,798 тонн брухту рейкового.

13.09.2022 АТ Українська залізниця звернулось до ТОВ СКС з листом, відповідно до якого позивач просив повернути брухт рейковий у кількості 101,860 тонн у зв`язку з вилученням майна за відсутності рішення військового командування.

31.10.2022 структурний підрозділ АТ Українська залізниця звернувся до ТОВ СКС з листом №04/1359, відповідно до якого просив повернути брухт, переданий на підставі акта довільної форми, або відшкодувати його вартість.

05.12.2022 АТ Українська залізниця звернулась до Оперативного командування Південь з листом №НЗІ-509/141, відповідно до якого позивачем було повідомлено, що у зв`язку з військовою агресією рф та загрозою висадки морського десанту низкою регіональних підприємств та волонтерів було організовано виготовлення протитанкових їжаків із залізничних рейок. Так, у березні 2022 року АТ Українська залізниця для потреб територіальної оборони області було передано брухт рейковий, зокрема, ТОВ СКС. З огляду на викладене, позивач просив ухвалити рішення про вилучення брухту рейкового для виготовлення протитанкових їжаків у березні 2022 року.

Листом №2393/17/1963 від 12.12.2022 Військова частина НОМЕР_1 у відповідь на лист позивача №НЗІ-509/141 від 05.12.2022 повідомила, що акти про передачу майна не містять відомостей про отримувачів протитанкових їжаків із залізничних рейок. При цьому, позивачу було рекомендовано звернутись до органів, у підпорядкуванні яких перебувають підрозділи територіальної оборони області, для прийняття рішення про вилучення майна.

25.01.2023 АТ Українська залізниця звернулась до голови Миколаївської обласної військової адміністрації з листом №НГ-202/8, відповідно до якого позивач просив провести інвентаризацію протитанкових їжаків в Миколаївській області, повідомити АТ Укрзалізниця їх наявну кількість та організувати в найкоротший термін або повернення протитанкових їжаків до виробничих підрозділів позивача або прийняти їх на власний баланс у встановленому чинним законодавством порядком. У цьому листі АТ Українська залізниця посилалась на обставини, які раніше повідомляла у листі №НЗІ-509/141 від 05.12.2022, адресованому Оперативному командуванню ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Листом №15 від 09.03.2023 ІНФОРМАЦІЯ_3 було надано АТ Українська залізниця дозвіл на збір їжаків у м. Одеса.

28.03.2023 комісією АТ Укрзалізниця з питань заготівлі та використання брухту чорних та кольорових металів було прийнято рішення, оформлене протоколом №Ц-6-84/40-23, про визначення рівня цін на брухт чорних та кольорових металів для використання регіональними філіями та філіями АТ Укрзалізниця при здійсненні оприбуткування та обліку.

29.06.2023 АТ Українська залізниця повторно звернулась ТОВ СКС з вимогою про повернення брухту рейковий у кількості 101,860 тонн.

Відсутність відповіді відповідача та невиконання вимог щодо повернення майна, стали підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Як вже було вказано вище, предметом заявлених АТ Українська залізниця позовних вимог є вимого до відповідача про зобов`язання повернути позивачу безпідставно набуте майно, а саме: 125,798 тонн брухту рейкового, або відшкодувати вартість такого майна у розмірі 996320,16 грн у випадку неможливості повернення майна.

В обґрунтування заявлених позовних вимог АТ Українська залізниця посилається на набуття відповідачем майна за відсутності правової підстави.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Відтак, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

Колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 по справі №201/9127/21 зазначила, що за своєю правовою природою кондикційні відносини у вузькому значенні цієї категорії не передбачають існування інших (зокрема, речових) відносин між їх учасниками. Це випливає, зокрема, зі змісту частини третьої статті 1212 ЦК України, згідно з якою ці правила можуть бути застосовані також і до інших відносин, які за своєю правовою природою не є суто кондикційними.

Зокрема, законодавець поширив приписи глави 83 ЦК України на відносини з витребування майна власником із чужого незаконного володіння (пункт 2 частини третьої статті 1212 ЦК України).

Для застосування частини третьої статті 1212 ЦК України умови, необхідні для застосування частини першої статті 1212 ЦК України (зокрема, відсутність між сторонами інших, ніж кондикційних, відносин), не встановлюються. Ключовим є те, що відносини між сторонами за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом мають підпадати під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Правила частини третьої статті 1212 ЦК України містять опис правових відносин, що не є суто кондикційними відносинами у вузькому значенні цього поняття, тобто не є condictio sine causa. Вочевидь, що приписи частини третьої статті 1212 ЦК України можуть бути застосовані до відносин з витребування майна лише в тому випадку, якщо віндикація з якихось причин не здатна була забезпечити повернення майна неволодіючому власнику.

У даному випадку, позивач стверджував, що передав відповідачеві 101,860 тон брухту рейкового було у відповідності до актів про примусове відчуження або вилучення майна №1 від 05.03.2022, №2 від 05.03.2022, №3 від 06.03.2022, №4 від 07.03.2022, №5 від 07.03.2022, №6 від 08.03.2022.

Проте, під час розгляду даної справи судом першої інстанції, відповідач заперечував підписання таких актів з боку свого повноважного представника, з огляду на що просив суд призначити у справі судову почеркознавчу експертизу.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.02.2024 було призначено по даній справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання про виконання підпису від імені Лужанського С.Ю. (керівника ТОВ СКС) у оригіналах актів особисто Лужанським С. Ю. чи іншою особою.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи №24-1086 від 27.06.2024 підписи від імені Лужанського С.Ю., тобто керівника ТОВ СКС, у актах про примусове відчуження або вилучення майна №5 від 07.03.2022, №4 від 07.03.2022, №3 від 06.03.2022, №2 від 05.03.2022, №1 від 05.03.2022, №6 від 08.03.2022 виконані не самим Лужанським С.Ю., а іншою особою.

Отже, відповідні Акти про примусове відчуження або вилучення майна №5 від 07.03.2022, №4 від 07.03.2022, №3 від 06.03.2022, №2 від 05.03.2022, №1 від 05.03.2022, №6 від 08.03.2022 не підписані уповноваженою особою відповідача.

Як вірно зазначено місцевим господарським судом, та підтверджується наявними матеріалами справи, інших доказів, які можуть підтвердити факт передачі позивачем відповідачу брухту рейкового кількістю 101,8591 тонн, наявні матеріали справи не містять, а учасниками справи надано не було.

Наведене, відповідно, спростовує твердження позивача про передачу відповідачеві брухту рейкового кількістю 101,8591 тонн згідно з Актами про примусове відчуження або вилучення майна №5 від 07.03.2022, №4 від 07.03.2022, №3 від 06.03.2022, №2 від 05.03.2022, №1 від 05.03.2022, №6 від 08.03.2022.

Щодо наданого позивачем до матеріалів справи Акту довільної форми від 11.03.2022, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 205 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Враховуючи вищевикладене, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними, а також, у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).

Так, зі змісту Акту довільної форми від 11.03.2022 вбачається, що АТ «Українська залізниця» згідно з вказівкою Одеської адміністрації, на потреби армії, було відвантажено, а ТОВ «Світовий контейнерний сервіс» прийнято рейковий металобрухт у кількості 23,9389 тонн.

Даний Акт складено та підписано уповноваженими представниками сторін, що встановлено зокрема висновком судової почеркознавчої експертизи №24-1086 від 27.06.2024, та скріплено печатками.

Судова колегія також зазначає, що позивач у власному листі до ОК «Південь» від 05.12.2022 зазначив, що протягом березня місяця поточного року виробничими підрозділами регіональної філії «Одеська залізниця» та Одеської дирекції філії «Центр будівництва та ремонту колії» АТ «Українська залізниця» для потреб Територіальної оборони області, з метою виготовлення протитанкових їжаків, було передано брухт рейковий, зокрема ТОВ «Світовий контейнерний сервіс» на підставі вищевказаного Акту довільної форми від 11.03.2022.

Наведене, на переконання колегії суддів свідчить про те, що позивач набув майно за наявності достатньої правової підстави, а саме на підставі складеного та підписаного обома сторонами Акту, у відповідності до якого, згідно з вказівкою Одеської адміністрації, позивач передав відповідачеві майно, а саме рейковий металобрухт для конкретних цілей, а саме задля виготовлення протитанкових їжаків на потреби армії.

Відтак, наявність вищенаведених обставин виключає можливість застосування до даних правовідносин ст. 1212 Цивільного кодексу України, на яку позивач посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Судова колегія відхиляє твердження апелянта про те, що АТ «Укрзалізниця» спірне майно не передавалось відповідачеві майно добровільно та на безоплатній основі, з огляду на таке.

За приписами ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідними за інші докази.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Так, судова колегія зазначає, що у порушення вищенаведених приписів чинного процесуального законодавства, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірне майно вибуло із власності АТ «Укрзалізниця» поза його волею та/або було передано відповідачеві на платній основі.

Навпаки, як вже було вказано вище та вбачається із Акту довільної форми від 11.03.2022 та листа позивача до ОК «Південь» від 05.12.2022, АТ «Укрзалізниця» передано ТОВ «Світовий контейнерний сервіс» рейковий металобрухт у кількості 23,9389 тонн для потреб Територіальної оборони області, з метою виготовлення протитанкових їжаків.

Тобто, майно вибуло з власності позивача за його згодою та передано відповідачеві з певною метою, а саме задля виготовлення протитанкових їжаків, які використовуються для потреб армії та оборони.

Слід також наголосити на тому, що жодні з наявних у матеріалах справи доказів не містять посилання на те, що спірне майно було передано АТ «Укрзалізниця» відповідачеві на платній основі, зокрема ані в Акту довільної форми від 11.03.2022, ані в інших наявних у матеріалах справи доказах не вказано вартості переданого металобрухту, строку його оплати з боку відповідача та/або обов`язку його повернення у визначений строк.

Наведене, відповідно, спростовує твердження позивача про те, що АТ «Укрзалізниця» жодним чином не передбачало, що передача майна відповідачеві є безоплатною.

Не заслуговують на увагу й твердження позивача про те, що відповідач не надав до суду доказів передання протитанкових їжаків для потреб армії, з огляду на таке.

Так, позивач, у власному листі до ОК «Південь» від 05.12.2022, а також у листі від 29.06.2023 про повернення майна підтвердив, що спірне майно було передано відповідачеві з певною метою, а саме задля виготовлення протитанкових їжаків.

Тобто, сам відповідач своїми конклюдентними діями підтверджує передачу спірного майна відповідачеві не у власне користування, а задля виготовлення протитанкових їжаків для потреб армії.

У наявних матеріалах справи міститься спільний лист товариств до Начальника Одеської обласної військової адміністрації в якому, в тому числі ТОВ «Світовий контейнерний сервіс», зазначили, що з початку повномасштабної збройної агресії рф проти України організували виготовлення протитанкових їжаків для потреб армії, зокрема з рейок наданих АТ «Укрзалізниця» через свої підрозділи. Всього було виготовлено 1413 протитанкових їжаків із залізничних рейок. З часом, як зазначено у листі, протитанкові їжаки переміщувались за розпорядженням військових. Відтак, відповідач, зокрема, просив забезпечити проведення перевірки у всіх підрозділах, органах місцевого самоврядування, комунальних підприємствах, військових частинах, і т.н. щодо встановлення кількості протитанкових їжаків, які знаходяться в користуванні відповідного підрозділу, частини, адміністрації, підприємств та місця їх розташування та прийняти їх на баланс відповідних підрозділів, оформивши з АТ «Укрзалізниця» акти вилучення рейки відповідного об`єму.

У листі від 09.03.2023 ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомило позивачеві, що йому надано дозвіл на здійснення збору загороджувальних металевих (рельсових) їжаків, які не використовуються, з подальшим зберіганням та наданням відомостей військовому коменданту оборони Одеси про наявну кількість, яка знаходиться на зберіганні (т. 2, а.с. 12).

В Акті обстеження наявності їжаків Одеської дистанції колії ст. Одеса-Застава-1 околоток№1, місце зберігання ст. Одеса-Застава-1 від 28.12.2023 в якому вказано, що у лютому 2022 року, з початком військової агресії, Одеською дистанцією колії для потреб оборони країни були передані рейки масою 168, 813 тони ТОВ «Світовому контейнерному сервісу», при цьому складено акт від 28.02.2022, у подальшому з рейок було виготовлено їжаки. Станом на 06.06.2023 на базі Одеської дистанції колії околоток №1 ст. Одеса-Застава-1 знаходиться рейковий металобрухт (їжаки) у кількості 304 шг. масою 68,066 г. 3 липня по грудень 2023 року силами працівників Одеської дистанції колії частина їжаків була повернута на базу ПЧ-1 рейковий металобрухт (їжаки) у кількості 93 шт. масою 18,917 т. На базі Одеської дистанції колії ст. Одеса-Застава-1 проведено обстеження наявних їжаків після повернення. Станом на 28.12.2023 на базі Одеської дистанції колії околоток № 1 ст. Одеса-Застава- 1 знаходиться рейковий металобрухт (їжаки) у кількості 397 шт. масою 86,983 т. (т. 2, а.с. 5).

В наявних матеріалах справи також міститься Акт обстеження наявності їжаків Одеської дистанції колії ст. Одеса-Застава, околоток №1, місце зберігання ст. Одеса-Застава-1 в якому вказано, що в лютому 2022 року з початком військової агресії Одеською дистанцією колії для потреб оборони країни були передані рейки масою 168,813 тонн ТОВ «Світовому контейнерному сервісу», при цьому складено акт від 28 лютого 2022 року, у подальшому з рейок було виготовлено їжаки. Силами працівників Одеської дистанцій колії частина їжаків була повернута на базу ПЧ-1 рейковий металобрухт (їжаки) у кількості 304 г масою 68,066 т. На базі Одеської дистанції колії ст. Одеса-Застава - 1 було проведено обстеження наявних їжаків після повернення. Станом на 06.06.2023 на базі Одеської дистанції колії Околоток №1 ст.Одеса - Застава - 1 знаходиться рейковий металобрухт (їжаки) у кількості 304 шт масою 68,066 т. (т. 2, а.с. 8).

У листі від 14.08.2024 Коблівська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області у відповідь на адвокатський запит представника ТОВ СКС надала документи про отримання від АТ Українська залізниця на безоплатній основі матеріальних цінностей, а саме протитанкових їжаків (т.2, а.с. 45).

Вищенаведене, на переконання колегії суддів, достеменно свідчить про те, що спірне майно було передано відповідачеві саме задля виготовлення протитанкових їжаків, що використовуються для потреб військових, а не задля задоволення останнім власних виробничих потреб.

При цьому, як вже було вказано вище, така передача була здійсненна позивачем за власною добровільною згодою, без зазначення будь-яких умов щодо оплатності, повернення такого майна тощо.

З огляду на таке, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо необґрунтованості та безпідставності заявлених позовних вимог.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок щодо відмови у задоволення позовних вимог.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2024 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2024 по справі №916/4826/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 10.02.2025.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.