Постанова

від 10.02.2025 по справі 916/3766/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/3766/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.

секретар судового засідання Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Київ Тацишина Олена Петрівна на підставі самопредставництва;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ» м.Одеса не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Київ

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Рога Н.В., повний текст рішення складено та підписано 29 листопада 2024 року.

у справі №916/3766/24

за позовом: Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ» м.Одеса

про стягнення 1 088 000 грн.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У серпні 2024 року Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, м. Київ звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ» м. Одеса, в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти, з яких: штраф у розмірі 544 000 грн., пеню в сумі 544 000 грн., а також вирішити питання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат у справі.

Зокрема, позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.12.2023 №60/150-р/к у справі №28/60/29-рп/к.19 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» на Товариство з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016» (змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ») накладено штраф у розмірі 544 000 грн за вчинення порушень, передбачених пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», що стосується спотворення результатів торгів антиконкурентними узгодженими діями (далі - рішення № 60/150-р/к).

Посилаючись на ч. 1 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» позивач зазначає, що Північним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України супровідним листом від 27.12.2023 року №60-02/5424 копію Рішення №60/150-р/к було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016» (Товариству з обмеженою відповідальністю «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ») на адресу останнього, що була зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день направлення: пр-т Голосіївський, 93, к. 446, м. Київ, 03127.

При цьому, копію рішення №60/150-р/к разом із вищевказаним супровідним листом не було вручено відповідачу, що підтверджується довідкою ф.20 АТ «Укрпошта» на конверті з рекомендованим повідомленням №0303515827997 із зазначенням причини «за закінченням терміну зберігання».

На підставі положень Закону України "Про захист економічної конкуренції" позивачем інформацію про рішення №60/150-р/к було опубліковано на сторінках газети Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» №34 (7694) від 16.02.2024 року . На думку позивача, рішення №60/150-р/к вважається врученим Товариству з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016» (Товариству з обмеженою відповідальністю «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ») 26.02.2024 року, оскільки 25.02.2024 року було вихідним/ неробочим днем - неділя.

Так, позивач посилаючись на ч. 3 та ч. 8 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», стверджує, що останнім днем двомісячного строку добровільного виконання рішення №60/150-р/к відповідачем є 26.04.2024 року.

Отже, на думку позивача, зі спливом двомісячного строку - останнім днем сплати штрафу відповідачем є 25.04.2024 року. Рішення №60/150-р/к є чинним та обов`язковим до виконання згідно з приписами статті 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Разом з тим, як зазначає позивач, на дату подання цієї позовної заяви Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України не отримувало від Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016» ( Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ») документи, що підтверджують сплату штрафу у розмірі 544 000 грн.

Також позивач зазначив, що ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

На підставі зазначеного, позивач зазначає, що нарахування пені розпочалося з 26.04.2024 року - наступного дня після спливу двомісячного строку добровільної сплати штрафу, і за період з 26.04.2024 року по 02.07.2024 року нараховано відповідачу пеню у розмірі 546 720 грн. Але, враховуючи положення ч.5 ст.56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 544 000 грн.

Враховуючи вищезазначене, позивач зазначає, що Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, м. Київ просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ», м. Одеса штраф у розмірі 544 000 грн. та пеню у розмірі 544 000 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 року у справі №916/3766/24 відмовлено у задоволенні позовних вимог Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Київ.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив про те, що позивачем не дотримано встановленого ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порядку направлення (вручення) рішення, у зв`язку із чим дійшов висновку, що вимога Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Київ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ», м. Одеса штрафу у сумі 544 000 грн. та пені у розмірі 544 000 грн. такою, що не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, м. Київ з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 року у справі № 916/3766/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Антимонопольного комітету України, м. Київ у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, а також неповним з`ясуванням обставин справи.

Зокрема, скаржник вказує, що рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення, розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур`єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).

Скаржник, зазначає, що Відділенням супровідним листом від 27.12.2023 року №60-02/5424 копію рішення №60/150-р/к було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016» (Товариству з обмеженою відповідальністю «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ») на адресу останнього, що була зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день направлення 27.12.2023 року: пр-т Голосіївський, 93, к. 446, м. Київ, 03127.

Скаржник звертає увагу на те, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. При цьому, під час розгляду справи № 916/3766/24 по суті, судом самостійно було встановлено, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 19.12.2023 року було проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу №1000681070007042204, якою змінено найменування юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016» на «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ» та місцезнаходження юридичної особи з м. Київ, пр-т. Голосіївський, буд. 93, кім. 446 на м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 25.

Тобто, скаржник вказує, що суд, самостійно перевіривши подані Відділенням належні, достовірні, допустимі докази направлення рішення №60/150-р/к відповідачу, встановив, що воно 27.12.2023 року направлялось на стару адресу відповідача, а саме: 03127, м. Київ, пр-т. Голосіївський, буд. 93, кім. 446. Інформація про прийняте рішення №60/150-р/к, яка була оприлюднена в газеті Кабінету Міністрів України "Урядовий кур`єр" від 16.02.2024р. №34 (7694) також стосувалась Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016» і не містила відомостей щодо ідентифікаційного коду Товариства, що унеможливлює ототожнення його з відповідачем у справі. При цьому, місцевим судом не було зобов`язано відповідача надати відповідні докази та/або пояснення в частині такої обставини. Витребування доказів місцевим судом у зв`язку з сумнівами у добросовісному здійсненні учасниками справи своїх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів не здійснювалось.

Також, скаржник зазначає, що у них наявна інформація про відсутність таких відомостей станом на 27.12.2023 року, тобто, є підстави вважати про помилкове внесення дати та/або підроблення дати внесення таких змін до ЄДР. Тобто у Відділення наявні обґрунтовані підстави вважати про вірне направлення станом на 27.12.2023 рішення № 60/150-р/к на актуальну адресу згідно відомостей ЄДР, а саме: 03127, м. Київ, пр-т. Голосіївський, буд. 93, кім. 446 та саме зазначення найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016» станом на 27.12.2023, оскільки такі дії перевіряються службовцями Відділення, які здійснюють розгляд антимонопольної справи та працівниками канцелярії.

Отже, на думку скаржника, рішення суду першої інстанції є таким, що прийняте на підставі обставин справи, що не були встановлені належним чином згідно приписів Господарського процесуального кодексу України, в результаті чого не є беззаперечними. Тобто, Господарським судом Одеської області не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, які не були відомі останньому та, відповідно, не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими внесення змін до ЄДР відповідно до даних найменування та юридичної адреси, з порушенням в частині неправильного застосування частини першої статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (в редакції закону до 01.01.2024 року) стосовно вручення суб`єктам господарювання, шляхом оприлюднення інформації про прийняте рішення в офіційному друкованому органі; порушенням статті 74 Господарського процесуального кодексу України в частині доказування, а саме, збору судом доказів з власної ініціативи.

Наведені обставини, на думку апелянта, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі та ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення на користь відповідача. Крім того, скаржник в апеляційній скарзі просить долучити до матеріалів справи докази, а саме, лист Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16.12.2024 №60-02/7565е у зв`язку з неможливістю його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від останнього.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 року у справі №916/3766/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 року у справі № 916/3766/24, справу призначено до судового розгляду.

Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзиви на апеляційну скаргу в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження у справі не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Щодо наданого представником позивача нового доказу до апеляційної скарги та клопотання позивача про його долучення до матеріалів справи, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Вимогами ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, унормовано, що письмові докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Так, виходячи із правил доказування у господарському процесі, закріплених в ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, а також принципів змагальності сторін у господарському процесі, судова колегія зазначає, що подання тих чи інших доказів стосовно обставин, які мають значення для справи, обмежується встановленими законом процедурами та строками.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 81, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Отже, при поданні учасником справи клопотання про витребування або залучення доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наведена у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19).

Проте, колегія суддів зазначає, що позивач просить долучити до матеріалів справи лист Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16.12.2024 №60-02/7565е, який датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції 19.11.2024 року, тобто доказ, яких взагалі не існував навіть на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

Однак, така обставина (тобто, відсутність доказів, як таких на момент розгляду спору судом першої інстанції) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України не залежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення клопотання скаржника про долучення наданого ним листа відсутні.

Крім того, колегія суддів зазначає, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява №3236/03, п. 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, з мотивів викладених письмово. Також просив відкласти розгляд справи, оскільки ним після отримання відповіді на свій лист направлено новий лист щодо реєстрації відповідача і відповіді ще немає. Судова колегія відхиляє усне клопотання скаржника про відкладення розгляду справи в зв`язку з недоцільністю, оскільки, як вже було зазначено вище, нові докази в силу норм ст. 269 Господарського процесуального кодексу України не можуть бути в даному випадку прийняті судом апеляційної інстанції.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіт про електронну відправку ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття провадження у справі на його офіційну електронну адресу. Про причини своєї неявки апеляційному господарському суду не повідомив, будь-яких клопотань не надав.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Отже, у зв`язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Київ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 року у справі №916/3766/24 є законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Рішенням адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.12.2023 №60/150-р/к у справі №28/60/29-рп/к.19 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» на Товариство з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016» (змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ») накладено штраф у розмірі 544 000 грн за вчинення порушень, передбачених пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», що стосується спотворення результатів торгів антиконкурентними узгодженими діями (далі - рішення № 60/150-р/к).

Північним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України супровідним листом від 27.12.2023 року №60-02/5424 копію рішення №60/150-р/к було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016» (Товариству з обмеженою відповідальністю «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ») на адресу: пр-т Голосіївський, 93, к. 446, м. Київ, 03127.

Копія рішення №60/150-р/к разом із вищевказаним супровідним листом не була вручена відповідачу, що підтверджується довідкою ф.20 АТ «Укрпошта» на конверті з рекомендованим повідомленням №0303515827997 із зазначенням причини «за закінченням терміну зберігання».

Також, в матеріалах справи містяться витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача (один, який був доданий позивачем до позовної заяви, інший- зроблений судом), з яких вбачається, що місцезнаходження юридичної особи відповідача є: Україна, Одеська область., м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, будинок 25.

Також Північним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України інформацію про рішення №60/150-р/к було опубліковано на сторінках газети Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» №34 (7694) від 16.02.2024 року.

Доказів, що підтверджують сплату штрафу у розмірі 544 000 грн на момент подання позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016» ( Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ») матеріали справи не містять.

Враховуючи вищезазначене, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ» штрафу у розмірі 544 000 грн. та нарахованої за прострочку спдати штрафу пені у розмірі 544 000 грн.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у вигляді відповідальності (штрафу та пені) у загальному розмірі 1 088 000 грн на підставі рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.12.2023р. №60/150-р/к у справі №28/60/29-рп/к.19.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом та іншими актами законодавства (стаття 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

В силу статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: 1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; 2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; 3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції; 4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; 5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері публічних закупівель; 6) проведення моніторингу державної допомоги суб`єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.

За умовами пункту 7 частини п`ятої статті 14 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має, зокрема, повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб`єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Відповідно до статті 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом. Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Частиною першою статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.

Згідно з частинами другою, третьою статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов`язковими до виконання. Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Відповідно до ч.1 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.

У разі, якщо вручити рішення, розпорядження, немає можливості, зокрема внаслідок: відсутності фізичної особи за останнім відомим місцем проживання (місцем реєстрації); відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб`єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, - рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення, розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур`єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).

Так, як вбачається з матеріалів господарської справи, що підтверджується супровідним листом (27.12.2023 №60-02/5424) рішення від 27.12.2023 року №60/150-р/к у справі №28/60/29-рп/к.19 від 27.12.2023 року №60-02/5424 було направлено засобами поштового зв`язку Товариству з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016» на адресу: 03127, м. Київ, пр-т. Голосіївський, буд. 93, кім. 446, із рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600042791382, яке повернуто з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Також, інформація про прийняте рішення №60/150-р/к від 27.12.2023 року стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016», м. Київ була оприлюднена в газеті Кабінету Міністрів України "Урядовий кур`єр" від 16.02.2024 року №34 (7694).

Однак, згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 19.12.2023 року було проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу №1000681070007042204, якою змінено найменування юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016» на «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ» та місцезнаходження юридичної особи з м. Київ, пр-т. Голосіївський, буд. 93, кім. 446 на м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 25.

Проте, рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.12.2023 року №60/150-р/к у справі №28/60/29-рп/к.19 щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016», яке станом на 27.12.2023 року, яке змінило найменування на Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ» та місцезнаходження на м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 25, було направлено та оприлюднено саме відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016» на його стару адресу..

Крім того, сам позивач надав суду до позовної заяви витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача, з якого вбачається, що місцезнаходження юридичної особи відповідача є: Україна, Одеська область., м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, будинок 25. Тобто, зазначене свідчить про те, що позивачу заздалегідь було відомо про зміну юридичного місцезнаходження відповідача.

При цьому, як вже зазначалося вище, позивачем з невідомих на те причин направлялось рішення №60/150-р/к відповідачу на стару адресу, а саме: 03127, м. Київ, пр-т. Голосіївський, буд. 93, кім. 446.

Крім того, інформація про прийняте Рішення №60/150-р/к, яка була оприлюднена в газеті Кабінету Міністрів України "Урядовий кур`єр" від 16.02.2024р. №34 (7694) також стосувалась Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016» і не містила відомостей щодо ідентифікаційного коду Товариства, що унеможливлює ототожнення його з відповідачем у справі.

Колегія суддів вважає, що доводи скаржника про те, що у Відділення наявні обґрунтовані підстави вважати про вірне направлення станом на 27.12.2023 рішення № 60/150-р/к на актуальну адресу згідно відомостей ЄДР, а саме: 03127, м. Київ, пр-т. Голосіївський, буд. 93, кім. 446 та саме зазначення найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016» станом на 27.12.2023, не є обґрунтованими, оскільки такі твердження скаржником не підтверджено належними та допустимими доказами ані суду першої інстанції, ані суду апеляційній інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів не погоджується з позицією скаржника щодо того, що його рішення було вручене Товариству з обмеженою відповідальністю «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ» саме 26.02.2024 року, адже воно було направлено зовсім на іншу адресу, доказів направлення на правильну адресу відповідача позивачем не надано.

До того ж, дійсно, незважаючи на направлення копії рішення, вимогами чинного антиконкурентного законодавства передбачено обов`язковість опублікування такого рішення. З цього приводу судова колегія зазначає, що позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів дотримання ним встановленого порядку, бо в ньому зазначені старі реквізити відповідача. Посилання скаржника в судовому засіданні на те, що про зміну відповідачем його назви та місцезнаходження останній дізнався тільки при розгляді справи, судовою колегією відхилені, як такі, що спростовуються матеріалами справи, бо сам позивач звернувся до суду за новим місцезнаходженням відповідача, зазначивши його нову назву та додавши до позову витяг з ЄДРПОУ.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не дотримано встановленого ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порядку направлення (вручення) рішення у своїх сукупності.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Як вже зазначалося раніше за текстом постанови, надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані Північним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України, м. Київ на підтвердження обставини дотримання ним норм спеціального антиконкурентного законодавства при повідомленні відповідача про прийняте ним рішення №60/150-р/к від 27.12.2023 року відносно нього, зокрема, дати, з якої він вважається повідомленим про нього, є такими, що не відповідають таким стандартам.

Також, не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що, судом першої інстанції самостійно було зроблено збір доказів, а саме, долучена до матеріалів справи інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо того, що 19.12.2023 року було проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу №1000681070007042204, якою змінено найменування юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД СЕРВІС 2016» на «ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ» та місцезнаходження юридичної особи з м. Київ, пр-т. Голосіївський, буд. 93, кім. 446 на м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 25, оскільки судом першої інстанції не збирались нові докази, як про це стверджує скаржник, а перевірялись правильність даних, наданих позивачем щодо правового статусу юридичної особи відповідача, що не тільки не суперечить вимогам ч.4 ст.70 Господарського процесуального кодексу України, а є й обов`язком суду при розгляді справи.

Так, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Тобто, із вищезазначеного вбачається, що суд першої інстанції для визначення територіальної підсудності повинен встановити місце знаходження юридичної особи відповідача згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка отримується судом самостійно.

Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Київ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 року у справі № 916/3766/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 року у справі №916/3766/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 року у справі №916/3766/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 10.02.2025 року.

Повний текст постанови складено 11 лютого 2025 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва СуддіЯ.Ф.Савицький А.І.Ярош