Постанова

від 10.02.2025 по справі 916/2392/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/2392/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2024 (складено та підписано 18.10.2024, суддя Щавинська Ю.М.)

у справі №916/2392/24

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер"

про стягнення 165 791,73 грн

ВСТАНОВИВ

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер", в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у сумі 165 791,73 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на невчасне виконанням орендарем зобов`язання щодо повернення орендованого майна Департаменту самостійно за актом приймання-передачі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.10.2024 по справі №916/2392/24 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у сумі 30 000 грн, судовий збір у сумі 3 028 грн, у задоволенні решти позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що наявними матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором щодо повернення об`єкта оренди після закінчення строку дії договору, а тому суд визнав обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення неустойки за вказаний період в порядку ст.785 ЦК України.

Водночас, як зазначено місцевим господарським судом, позивачем під час здійснення розрахунку неустойки не було враховано висновки, наведені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №916/1319/19, відповідно до яких при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною 2 статті 785 ЦК за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

За таких обставин, за висновком суду першої інстанції, виключенню підлягає сума ПДВ, нарахована на орендну ставку. Отже, за підрахунком суду розмір неустойки за означений період становить 138 159,70 грн.

Разом з цим, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, оскільки позивачем не надано доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану чи завдання останньому збитків в результаті дій саме відповідача. Крім того, судом врахововано, що в акті державного виконавця, який складено на примусове виконання рішення суду про виселення відповідача з орендованих приміщень, встановлено факт виселення боржника з орендованого приміщення без зазначення дати виселення. При цьому, на думку суду, складання державним виконавцем відповідного акту 17.04.2024, не свідчить про звільнення відповідачем вказаного приміщення саме у цю дату, а не раніше. При цьому позивач не довів суду неможливість вчинення відповідних виконавчих дій з моменту набрання чинності рішенням суду про виселення та до моменту складення акту державним виконавцем.

Місцем господарським судом також наголошено, що матеріали справи не містять жодного повідомлення з боку позивача щодо необхідності звільнення відповідачем орендованого приміщення, як після закінчення строку дії договору, так і після винесення судом рішення щодо виселення, зокрема й у період за який позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку. Суду також не надано доказів, що підтверджують можливість здачі приміщення в оренду іншій особі у разі його своєчасного звільнення відповідачем

До того ж, судом першої інстанції враховано, що рішенням Господарського суду Одеської області від 17.08.2023 по справі №916/2111/23, зокрема, стягнуто з ТОВ "Майстер" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 252 132,85 грн у період вересень 2020 року - березень 2023 року, тобто подвійної орендної плати.

Не погодившись із даним рішенням до Південного-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ТОВ "Майстер" про стягнення неустойки у розмірі 130 328,94 грн задовольнити в повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими з порушенням, а тому таке рішення підлягає скасуванню, з огляду на наступне:

- у відповідності до рішення Господарського суду Одеської області від 17.08.2023 по справі №916/2111/23 відповідача було, зокрема, виселено з орендованого приміщення. На виконання даного рішення державним виконавцем 17.04.2024 виселено ТОВ "Майстер" з орендованого нежитлового приміщення;

- за твердженням апелянта, виконавчі дії на виконання рішення суду про виселення відбулись саме в день, який зазначений в акті державного виконавця;

- у зв`язку з невчасним виконанням відповідачем зобов`язання щодо повернення орендованого майна Департаменту за актом приймання-передачі, позивачем правомірно нарахована неустойка за прострочення повернення об`єкта оренди;

- судом першої інстанцій не враховано, що обов`язок з передачі приміщення за актом у належному стані покладають саме на орендаря, а тому лише не направлення орендодавцем відповідного повідомлення не може бути єдиною та безумовною підставою для звільнення відповідача, як орендаря, від сплати неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України;

- окрім того, судом першої інстанції не враховано, що особливий статус згаданої неустойки обумовлений саме тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном;

- враховуючи наведене, апелянт вважає, що у нього виникло право вимагати від відповідача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування обєктом оренди.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у цій справі та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 01.08.2003 Товариством з обмеженою відповідальністю "Майстер" (Орендар) укладено договір оренди №88/4 з Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець), згідно з п.1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 50/52, підвал, загальною площею 172,09 кв.м., на підставі листа орендаря №53 від 09.01.2003 під столярну майстерню (а.с.10-11).

Відповідно до п.1.2 договору строком дії договору оренди визначено до 01.04.2006.

За умовами розділу 2 договору, орендна плата визначається на підставі ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та рішення сесії Одеської міської ради від 26.03.2003 №1054-XXIV "Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси". За орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 754,81 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат та плата за користування земельною ділянкою. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. За повідомленням орендодавця розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради з дня їх вступу у законну силу.

В п.4.7 договору сторони дійшли згоди, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Згідно п.7.7, після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на його продовження у разі належного виконання ним умов договору.

За умовами п.7.8, дія договору оренди припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками.

Матеріали справи містять розрахунок орендної плати по договору оренди (а.с.12).

Додатковим погодженням від 23.04.2007 продовжено термін дії Договору до 22.10.2007 та внесено зміни до Договору в частині розрахунку орендної плати за місяць.

Додатковим погодженням від 22.06.2007 внесено зміни в Договір в частині зменшення орендованої площі з 172,09 кв.м. на 152,69 кв.м.; продовжено строк дії Договору до 22.10.2007 та внесено зміни в частині розміру орендної плати.

Додатковим погодженням від 11.10.2007 продовжено термін дії Договору до 10.04.2008 та внесено зміни до Договору в частині розрахунку орендної плати за місяць.

Додатковим погодженням від 26.12.2008 продовжено термін дії Договору до 25.12.2011., змінено адресу орендованого приміщення з "вул. Катерининська, 50/52" на "вул. Троїцька, 39", також внесено зміни в частині розрахунку орендної плати за місяць.

Додатковим погодженням від 14.12.2011 продовжено термін дії договору до 10.12.2014, змінено найменування Орендодавця з "Представництво по управлінню комунальної власності Одеської міської ради" на "Департамент комунальної власності Одеської міської ради", внесено зміни до Договору в частині розрахунку орендної плати за місяць (а.с.13-15).

Додатковим договором №6 від 15.12.2014 продовжено термін дії Договору до 10.11.2017, внесено зміни до Договору в частині розрахунку орендної плати за місяць.

Додатковим договором №8 від 19.10.2017 продовжено термін дії Договору до 19.09.2020, збільшено площу орендованого приміщення з 152,69 кв. м. на 153,5 кв.м., внесено зміни до Договору в частині розрахунку орендної плати за місяць.

Додатковим договором №9 від 06.08.2018 внесено зміни до Договору в частині розрахунку орендної плати за місяць (а.с.16-19).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.08.2023 по справі №916/2111/23 позовні вимоги Департаменту задоволено у повному обсязі, виселено ТОВ "Майстер" з нежитлового підвального приміщення, загальною площею 153,5 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, 39 та стягнуто з ТОВ "Майстер" на користь Департаменту неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 252 132,85 грн за період вересень 2020 року - березень 2023 року.

17.04.2024 на виконання рішення Господарського суду Одеської області по справі №916/2111/23 головним державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Калашніковим М.Р. виселено ТОВ "Майстер" з нежитлового підвального приміщення загальною площею 153,5 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, 39.

Актом державного виконавця від 17.04.2024 встановлено, що під час проведення виконавчих дій стосовно виконання рішення Господарського суду Одеської області по справі №916/2111/23 боржника було виселено, замок від приміщення було замінено та ключ було передано фахівцю відділу інвентаризації та реєстрації (а.с.21).

Звертаюсь із даним позовом до суду, позивач посилаючись на приписи ст.785 ЦК України просив, у зв`язку з невчасним виконанням орендарем зобов`язання щодо повернення орендованого майна Департаменту самостійно за актом приймання-передачі, стягнути з відповідача неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення, за період з 01.04.2023 по 17.04.2024, яка складає 165 791,73 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, однак враховуючи власні дискреційні повноваження вирішив за можливе зменшити заявлену до стягнення неустойку.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Частиною 2 ст. 785 ЦК України встановлено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності, як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 924/746/22, від 19.10.2021 у справі № 922/4268/20.

Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 цього Кодексу. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18.

До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку, передбаченому частиною другою статті 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди або його розірвання належать обставини, пов`язані з невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вже було зазначено судом, факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором щодо повернення об`єкта оренди після закінчення строку дії договору встановлений в рішенні Господарського суду Одеської області від 17.08.2023 по справі №916/2111/23, яким позовні вимоги задоволено у повному обсязі, виселено ТОВ "Майстер" з нежитлового підвального приміщення, загальною площею 153,5 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, 39, стягнуто з ТОВ "Майстер" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 252 132,85 грн у період вересень 2020 року - березень 2023 року та стягнуто судовий збір у сумі 6465,99 грн.

Враховуючи, що доказів повернення майна відповідачем у добровільному порядку, як після припинення договору, так й після прийняття рішення про примусове виселення, відповідачем не надано, а акт державного виконавця про виселення датовано 17.04.2024, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог позивача щодо стягнення неустойки за період з 01.04.2023 до 17.04.2024.

Водночас, як вірно зазначено місцевим господарським судом, позивачем не було враховано висновки, наведені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №916/1319/19, відповідно до яких при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною 2 статті 785 ЦК за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Такі висновки Верховного Суду ґрунтуються на тому, що застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування ПДВ. Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо). Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

Виходячи з аналізу частини 2 статті 785 ЦК, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг. Неустойка, нарахована на підставі частини 2 статті 785 ЦК, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

За таких обставин, виключенню з суми заборгованості підлягає сума ПДВ, нарахована на орендну ставку. Отже, за підрахунком суду розмір неустойки за період з 01.04.2023 до 17.04.2024 становить 138 159,70 грн.

Разом з цим, відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таке правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з підстав, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина 3 статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії / бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Також Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року по cправі № 911/2269/22 зазначив, що висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

За висновками Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частини 1 статті 230 Господарського кодексу України в сукупності з частиною 3 статті 231 цього Кодексу). Тобто, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі. Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд оцінивши можливість зменшення суми неустойки, врахував, зокрема, ту обставину, що позивачем не надано, а наявні матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану чи завдання останньому збитків в результаті дій саме відповідача.

Отже, позивач не довів понесення ним збитків чи інших негативних наслідків у зв`язку із простроченням з боку відповідача повернення об`єкту оренди.

Колегія суддів також бере до уваги, у даному випадку, поведінку самого позивача.

Так, як вже було вказано вище, рішення Господарського суду Одеської області по справі №916/2111/23 про виселення відповідача з орендованого нежитлового приміщення було прийнято 17.08.2023, не оскаржувалось в апеляційному та касаційному порядку, та відповідно, набрало законної сили 21.09.2023.

Колегія суддів зазначає, що позивач не вказує коли саме ним було пред`явлено наказ суду державному виконавцю.

Однак, частиною 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Так, за твердженням позивача, виконавче провадження з примусового виконання наказу від 29.09.2023 по справі №916/2111/23 щодо виселення відповідача з орендованого приміщення було відкрито 05.02.2024.

Тобто, виходячи з приписів ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», наказ був пред`явлений позивачем до виконання лише 04.02.2024.

При цьому, Департамент комунальної власності Одеської міської ради не зазначає, із посиланням на відповідні докази, що зумовило затримку у пред`явленні наказу до виконання з моменту набрання рішення суду законної сили (21.09.2023) до моменту звернення до державного виконавця та відкриття виконавчого провадження.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що такі дії (бездіяльність) позивача, безумовно впливають на строк нарахування неустойки за неповернення відповідачем орендованого нежитлового приміщення, та відповідно, можуть призводити до безпідставного збагачення за рахунок іншої сторони.

Також, як вірно зазначено місцевим господарським судом, Актом державного виконавця від 17.04.2024 встановлено, що під час проведення виконавчих дій стосовно виконання рішення Господарського суду Одеської області по справі №916/2111/23 боржника було виселено, замок від приміщення було замінено та ключ було передано фахівцю відділу інвентаризації та реєстрації (а.с.21).

Водночас, у наведеному акті державного виконавця встановлено факт виселення боржника з орендованого приміщення без зазначення дати виселення. При цьому, складання державним виконавцем відповідного акту 17.04.2024 не свідчить про звільнення відповідачем вказаного приміщення саме у цю дату, а не раніше. До того ж, зі змісту наведеного Акту вбачається, що боржник не був присутнім в орендованому приміщенні під час виселення.

Судова колегія також наголошує, що позивач, як особа, яка зацікавлена у поверненні власного майна, не звертався до відповідача з жодними повідомленнями, претензіями, пропозиціями щодо необхідності звільнення відповідачем орендованого приміщення, із складанням відповідного Акту, як після закінчення строку дії договору, так і після винесення судом рішення щодо виселення, зокрема й у період з 01.04.2023 до 17.04.2024, за який позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку.

Не надано позивачем й доказів, що підтверджують можливість здачі приміщення в оренду іншій особі у разі його своєчасного звільнення відповідачем.

Крім того, як вірно зауважено місцевим господарським судом, рішенням Господарського суду Одеської області від 17.08.2023 по справі №916/2111/23, зокрема, стягнуто з ТОВ "Майстер" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 252 132,85 грн у період вересень 2020 року - березень 2023 року, тобто подвійної орендної плати.

Колегія суддів наголошує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У даному випадку, на переконання колегії суддів, сума неустойки є значною по відношенню до обсягів діяльності відповідача, тоді як штрафні санкції не мають нести каральної функції та повинні бути пропорційними наслідкам правопорушення.

А тому, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду, що з огляду на принципи справедливості, добросовісності, розумності, розмір заявленої до стягнення неустойки має бути зменшений до 30 000 грн.

При цьому, колегія суддів вважає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому вони не можуть слугувати підставою для його скасування з доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішеня, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційні скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржниками порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2024 у справі №916/2392/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою складання та підписання даної постанови є 10.02.2025.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.