Постанова

від 04.02.2025 по справі 911/2670/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2025 р. Справа№ 911/2670/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 04.02.2025 у справі №911/2670/19 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Королевич»

на рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2024 (повний текст складено 17.04.2024)

у справі № 911/2670/19 (суддя Конюх О.В.)

за позовом Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ржищівської міської ради

до 1) ОСОБА_1 ,

2) Фермерського господарства «Королевич»

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області із позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Королевич», в якому просив:

- визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право;

- визнати недійсним договір оренди (без номеру) від 14.12.2015, укладений між ГУ Держгеокадастру у Київській області в особі виконуючого обов`язки начальника Шумського А.Г. та фізичною особою ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 22 га в межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області із кадастровим номером 3222984000:05:007:0014, який зареєстрований державним реєстратором комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» Мельник Д.С., номер запису 351822259;

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

- накази про надання дозволів про розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222984000:05:007:0014 позивачем не видавалися, спірний договір оренди між позивачем та відповідачем 1 не укладався, а відтак право користування набуте відповідачем 1 без рішення органу, який уповноважений розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території Київської області;

- в межах кримінального провадження встановлено, що відповідач 1 не подавав документи для нотаріального посвідчення копії договору та здійснення реєстрації речового права на нерухоме майно;

- 15.09.2014 відповідач 1 здійснив реєстрацію юридичної особи ФГ «Королевич» та вже отримував із земель державної та комунальної власності як громадянин без конкурсних засад у грудні 2013 року земельні ділянки площею 23,3 га на території Ємільчинського району Житомирської області. В свою чергу фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткових площ земельних ділянок як юридична особа на конкурсних засадах, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства (вказана правова позиція викладена у постановах ВСУ від 04.11.2014 у справі №3-157гс14, від 24.05.2016 у справі №21551а16, та Верховного Суду від 07.03.2018 у справі №911/436/17);

- за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 відповідач 1 не декларував доходи від діяльності ФГ «Королевич» та як суб`єкт підприємницької діяльності; із змісту податкової звітності вбачається, що ФГ «Королевич» господарську діяльність не здійснює; з інформації ГУ Дердпродспоживслужби за ФГ «Королевич» та відповідачем 1 зареєстрована лише одна одиниця техніки.

Прокурор зазначає, що у даному випадку порушуються інтереси держави, оскільки незаконне користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 ЗК України. Таким чином прокурором подано позов в інтересах держави в особі спеціально уповноваженого органу виконавчої влади на розпорядження землями державної власності, який самостійно про захист прав держави не звертався, тому у прокурора виникло право на звернення до суду з даним позовом.

ГУ Держгеокадастру у Київській області позовні вимоги підтримало у повному обсязі та просило їх задовольнити, зазначивши, що:

- згідно даних у системі електронного документообігу «ДОК ПРОФтм СТЕП 3.0» інформація про прийняття наказів «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» та «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» гр. ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:05:007:0014 на території Малобукринської сільської ради Миронівського рвйону відсутня;

- договір оренди на вищевказану земельну ділянку між ГУ Держгеокадастру у Київській області та гр. ОСОБА_1 не укладався;

- відомості про прийняття наказу №10-18449/15-15-сг, який зазначений у відомостях з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно як підстава реєстрації права, в системі електронного документообігу «ДОК ПРОФтм СТЕП 3.0» відсутні, ГУ Держгеокадастру у Київській області такий номер не використовувався.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те:

- прокурор при зверненні до суду не дотримав вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», не подав доказів на підтвердження факту повідомлення ГУ Держгеокадастру у Київській області про намір звернутися до суду з даним позовом, а також не обґрунтував, які саме обставини перешкоджають захисту інтересів держави безпосередньо ГУ Держгеокадастру у Київській області, не подав доказів нездійснення чи здійснення неналежним чином такого захисту ГУ Держгеокадастру у Київській області;

- позов подано із пропуском загального строку позовної давності, оскільки оскаржуваний договір укладений 14.12.2015, а отже ГУ Держгеокадастру у Київській області як сторона договору мало можливість оскаржити його до суду в межах строку позовної давності;

- укладення договору оренди та реєстрація права оренди земельної ділянки проведена у межах повноважень та у відповідності до норм чинного законодавства, що підтверджується рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/1181/18 від 25.04.2019, яке набрало законної сили. Під час державної реєстрації права було дотримано вимоги ч. 1 ст. 2, ч.3 ст. 10, ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та надано державному реєстратору повний пакет документів для державної реєстрації речового права оренди щодо спірної земельної ділянки;

- відповідач 1 має у власності достатню матеріально-технічну базу для обробітку землі у розмірах, отриманих для ведення фермерського господарства, є власником тракторів ХТЗ-17021 (2), МТЗ-82.1, «Беларус-82.1», чотирьох спеціалізованих вантажних самоскидів, універсальної сівалки DELPHIN, дружина відповідача 1 є власником напівпричіпа-платформи-Е, напівпричіпа-н/пр-самоскида-Е, сідлового тягача-Е. Крім того, певні види робіт виконуються на основі цивільно-правових угод (оренда, лізинг, підряд тощо);

- оспорюваний договір оренди земельних ділянок укладений у письмовій формі, пройшов відповідну державну реєстрацію, сторони правочину мали необхідний обсяг цивільної правоздатності, з дати укладення договору до дня звернення з позовом до суду жодних спірних питань між сторонами не виникало, договірні зобов`язання виконувались вчасно та належним чином. У матеріалах справи відсутні докази порушення вимог земельного та природоохоронного законодавства на вказаній земельній ділянці.

Також відповідачі звернулись до суду першої інстанції з заявою про застосування у справі позовної давності у порядку ст.ст. 256, 257 ЦК України.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції прокуратурою було подано клопотання про залучення правонаступника ГУ Держгеокадастру у Київській області, у якому заявник, з посиланням на приписи ст.ст. 52, 53 ГПК України, просив суд замінити позивача - ГУ Держгеокадастру у Київській області на його правонаступника Ржищівську міську раду. Клопотання мотивоване тим, що на момент звернення прокурора до суду з позовом земельна ділянка із кадастровим номером 3222984000:05:007:0014 перебувала у державній власності, правоможності власника щодо неї від імені держави виконувало ГУ Держгеокадастру у Київській області, проте згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв`язку із змінами у законодавстві 21.04.2023 право комунальної власності на земельну ділянку зареєстровано за Ржищівською міською радою.

Також прокурором було подано клопотання про заміну найменування прокуратури, яка звернулася із позовною заявою до суду, з Кагарлицької місцевої прокуратури на Обухівську окружну прокуратуру.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.06.2023 у справі №911/2670/19 відмовлено в задоволенні позовних вимог. При цьому у мотивувальній частині вказаного рішення зазначено про відмову у задоволенні клопотання прокурора про залучення правонаступника ГУ Держгеокадастру у Київській області.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023, з урахуванням ухвали про виправлення описок від 20.11.202, рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2023 у справі №911/2670/19 залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що визначений прокурором позивач станом на момент прийняття рішення у справі не має права розпоряджатися спірною земельною ділянкою, а тому останнього не можна вважати компетентним органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах тобто, відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, що має процесуальним наслідком відмову у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.11.2023 касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково, скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2023 у справі №911/2670/19, справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Верховний Суд не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення клопотання прокурора про заміну сторони на правонаступника, зазначивши, що такі висновки є передчасними, оскільки не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, зокрема ст.ст. 317, 334 ЦК України, ст. 125 ЗК України, ст.ст. 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 9 Закону України «Про оренду землі», та суперечать ст. 52 ГПК України.

Також у постанові вказано, що зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення позову у разі його обґрунтованості та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади). Подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18.

Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції:

- ухвалою Господарського суду Київської області від 29.01.2024 клопотання прокурора про залучення правонаступника задоволено, замінено позивача ГУ Держгеокадастру у Київській області на процесуального правонаступника - Ржищівську міську раду;

- від прокуратури надійшла заява №56/3-1053вих-24 від 08.02.2024, в якій прокурор повідомив про допущену у прохальній частині позовної заяви описку у зазначенні площі спірної земельної ділянки (вказано помилково 22 га замість вірного 18,5001 га), та просив суд пункт 2 позовних вимог викласти у такій редакції:

«Визнати недійсним договір оренди (без номеру) від 14.12.2015, укладений між ГУ Держгеокадастру у Київській області в особі виконуючого обов`язки начальника Шумського А.Г. та фізичною особою Королевичем В.Л. щодо земельної ділянки площею 18,5001 га в межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області з кадастровим номером 3222984000:05:007:0014, який зареєстрований державним реєстратором комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» Мельником Д.С., номер запису 35182259».

Розглянувши вказану заяву, суд першої інстанції встановив, що вона за правовим змістом не є заявою про зміну предмету або підстав позову, не впливає на зміст позовних вимог, а лише виправляє допущену описку у цифровому зазначенні площі, та вказав, що суд бере до уваги вказану заяву;

- від відповідачів надійшло клопотання від 26.02.2024 про залишення без розгляду позову заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Ржищівської міської ради, яке обґрунтовано тим, що: прокурором не надано документів на підтвердження факту повідомлення власника спірної земельної ділянки - Ржищівської міської ради про намір звернутися до суду з даним позовом на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»; матеріали справи не містять доказів, що Ржищівська міська рада не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів; прокурором не вказано, які обставини перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, тобто Ржищівською міською радою.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.02.2024 вказане клопотання залишено без задоволення. Крім того, вказаною ухвалою здійснено заміну Кагарлицької місцевої прокуратури на процесуального правонаступника - Обухівську окружну прокуратуру;

- прокуратура та відповідачі підтвердили раніше викладені ними власні правові позиції, а Ржищівська міської ради у письмових поясненнях зазначила про те, що: 17.04.2023 Ржищівською міською радою зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 322984000:05:007:0014; Головним управлінням Держгеокадастру договір оренди на вказану земельну ділянку не передавався; орендна плата згідно договору від 14.12.2015 надходить на рахунок бюджету Ржищівської міської територіальної громади в повному обсязі, заборгованість відсутня; правопопередник позивача ГУ Держгеокадастру у Київській області підтримав позовні вимоги прокурора, оскільки за його твердженням накази про надання дозволів на розроблення документації та затвердження документації із землеустрою не видавалися, договір оренди від 14.12.2015 не укладався, договір оренди в архіві ГУ Держгеокадастру відсутній, а відтак, враховуючи наявні порушення, Ржищівська міська рада підтримує позов прокуратури.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.03.2024 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

При розгляді спору сторін по суті, суд першої інстанції:

- встановивши, що у порушення положень чинного законодавства: відповідач 1 не звертався до ГУ Держгеокадастру у Київській області про надання дозволу на розроблення проекту/документації із землеустрою, про затвердження вказаного проекту/документації та про передачу спірної земельної ділянки в оренду; уповноважений орган ГУ Держгеокадастру у Київській області не видавав наказу про надання дозволу на розробку такого проекту/документації; договору на розроблення такого проекту та власне проекту/документації із землеустрою щодо відведення в оренду спірної земельної ділянки суду не подано, дійшов висновку про те, що орган, який станом на 2015 рік був уповноважений здійснювати правоможності власника щодо спірної земельної ділянки, у тому числі передавати її в оренду, не здійснив волевиявлення на проведення підготовчих дій до укладення договору оренди, не приймав рішення про укладення такого договору та не укладав його;

- врахувавши, що матеріалами справи підтверджено, що сторонами здійснювалось виконання договору (відповідач 2 здійснював господарську діяльність на вказаній земельній ділянці, відповідач 1 як голова господарства сплачував за неї орендну плату, і кошти орендної плати не були повернуті як безпідставно перераховані, відомості про договір оренди з 15.05.2017 знаходяться у відкритих даних Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), дійшов висновку про те, що кваліфікація спірного договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір оренди землі від 14.12.2015 суперечить ст. 16 Закону України «Про оренду землі», ст. 122, 123 ЗК України, волевиявлення сторони орендодавця у встановленій законом формі наказу на його вчинення відсутнє, отже має бути визнаний недійсним на підставі п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

При цьому суд першої інстанції:

- відхилив посилання прокурора на протокол допиту ОСОБА_1 як свідка від 20.02.2018, зазначивши, що зі змісту вказаного протоколу слідує, що він стосується обставин оформлення в оренду іншої земельної ділянки, яка не є предметом оспорюваного договору оренди землі, а саме земельної ділянки кадастровий номер 3222984000:05:007:0017 та, що відповідно до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №915/518/17 показання свідків, оформлені протоколами допиту в кримінальному провадженні, можуть набувати доказового значення для господарського суду при прийнятті рішення тільки у випадку, якщо показанням свідків надана оцінка у вироку суду та на цих доказах ґрунтується висновок про наявність у діях певних осіб конкретних діянь, що переслідуються згідно із кримінальним законодавством;

- відхилив посилання прокурора на те, що договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, позаяк у відповідача 1 були відсутні намір та можливості використовувати земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зазначивши, що наведені прокурором доводи щодо неналежної перевірки органом державної влади наданих відповідачем 1 для отримання земельної ділянки документів стосуються випадків звернення голови господарства за отриманням земельної ділянки з метою створення фермерського господарства, проте у даному випадку відповідача 2 створено 15.09.2014, відтак, спірні правовідносини не стосуються порядку створення юридичної особи відповідача 2. Крім того, додані до відзиву матеріали щодо наявності у відповідача 1 відповідної освіти та матеріально-технічних засобів спростовують вказане твердження прокурора;

- погодився із твердженням прокурора щодо протиправності повторного отримання земельної ділянки головою господарства для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі, зазначивши, що звернення засновника фермерського господарства, який із земель державної власності для ведення цього господарства отримав в оренду земельні ділянки, про додаткове відведення земельної ділянки на позаконкурсній основі суперечить приписам чинного законодавства, що є самостійною, достатньою підставою для визнання недійсними відповідного договору оренди землі, зазначивши, що у даному випадку вказана позиція не має самостійного правового значення, оскільки відповідачі взагалі не звертались за оформленням спірної земельної ділянки в оренду, а ГУ Держгеокадастру у Київській області не передавало земельну ділянку в оренду взагалі, ані за конкурсом, ані на безконкурентній основі;

- відхилив посилання відповідачів на преюдиційність рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2019 у справі №911/1181/18, яким відмовлено у задоволенні позову Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Мельника Д.С. від 15.05.2017 за № 20398293 про державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:05:007:0014 площею 18,5001 га в межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області, оскільки підставою для відмови було встановлене судом подання позову до неналежного відповідача; крім того, розглядаючи позовну вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав, суд встановив, що рішення прийняте на підставі чинного правовстановлюючого документу - договору оренди, однак суд не здійснював оцінку відповідності закону вказаного договору, який не був предметом оскарження у справі №911/1181/18;

- врахував, що у прохальній частині позовної заяви прокурором помилково зазначено про те, що оспорюваний договір зареєстрований державним реєстратором Київської обласної ради «Готово» Мельником Д.С. за номером 35182259, проте вказаний номер є не номером реєстрації оспорюваного договору у Державному реєстрі, а є індексним номером рішення державного реєстратора від 15.05.2017 про державну реєстрацію права оренди відповідача 1 на спірну земельну ділянку, яке прокурором не оскаржується, зазначивши, що вказане помилкове формулювання не впливає на висновок суду про недійсність оспорюваного прокурором договору оренди землі;

- відхилив посилання відповідачів на те, що у даному випадку для вимоги про визнання недійсним договору позовна давність почала перебіг з дати укладення договору, тобто з 14.12.2015, та відповідно спливла 14.12.2018, зазначивши, що оскільки ГУ Держгеокадастру у Київській області не укладав договір оренди землі та не приймав рішень про його укладення у формі наказів, воно не могло дізнатися про вказаний договір з дати, яка у ньому зазначена. При цьому, докази оплати орендної плати орендарем до серпня 2018 року також відсутні, а перша документальна згадка про оспорюваний договір оренди датована 15.05.2017, коли було зареєстроване право оренди земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відомості яких є відкритими, а відтак саме з цієї дати ГУ Держгеокадастру у Київській області могло дізнатися про порушення права держави та, відповідно, саме з цієї дати слід розпочинати відлік загального трирічного строку позовної давності. За таких обставин, враховуючи що позовна заява подана до суду 23.10.2019 (згідно відбитку календарного штемпеля на конверті, у якому позовна заява надійшла до суду), прокурор, звертаючись до суду, не пропустив строк позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та Фермерське господарство «Королевич» звернулись до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2024 року у справі №911/2670/19 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У апеляційній скарзі апелянти зазначили про те, що оскаржуване рішення є таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянти послались на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №911/2670/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: ОСОБА_2 - головуючий суддя; судді - Вовк І.В., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2670/19 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

15.05.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Королевич» на рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2024 у справі № 911/2670/19, розгляд апеляційної скарги призначено на 03.07.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 розгляд справи відкладено на 07.08.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2024 № 09.1-08/2528/24 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/2670/19 у зв`язку з перебуванням судді Вовка І.В., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2024 справа № 911/2670/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) ОСОБА_2, судді Сибіга О.М., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Королевич» на рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2024 у справі № 911/2670/19 прийнято до свого провадження складом суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) ОСОБА_2, судді Сибіга О.М., Коробенко Г.П.

В судовому засіданні 07.08.2024 оголошено перерву до 18.09.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 оголошено перерву у розгляді справи № 911/2670/19 до 08.10.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 № 09.1-07/578/24 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/2670/19 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 19.09.2024 про звільнення ОСОБА_2 , який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2024 справа № 911/2670/191 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Яковлєв М.Л., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Королевич» на рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2024 у справі № 911/2670/19 прийнято до свого провадження складом суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Сибіга О.М., Яковлєв М.Л.: справу призначено до розгляду на 04.11.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2024 № 09.1-08/4111/24 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/2670/19 у зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці 04.11.2024.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2024 справа № 911/2670/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2024 новоутвореною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Королевич» на рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2024 у справі № 911/2670/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 відкладено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Королевич» на рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2024 у справі № 911/2670/19 на 21.11.2024 о 10:20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 у справі № 911/2670/19 оголошено перерву до 23.12.2024 об 11:20.

04.12.2024 до суду від Київської обласної прокуратури надійшли пояснення, в яких прокурора просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 № 09.1-08/4914/24, у зв`язку з перебуванням судді Сибіги О.М., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці з 16.12.2024 по 05.01.2025 включно призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/2670/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 911/2670/19 між суддями Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024, для розгляду справи № 911/2670/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Королевич» на рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2024 у справі № 911/2670/19 сформовано колегію у наступному складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Яценко О.В., судді: Коротун О.М., Хрипун О.О.

19.12.2024 суддя Хрипун О.О. перебував у щорічній відпустці.

З 23.12.2024 по 25.12.2024 включно суддя Коротун О.О. перебувала на лікарняному.

23.12.2024 справу № 911/2670/19 передано для автоматизованого розподілу між суддями Північного апеляційного господарського суду, але автоматизований розподіл не відбувся з 20.12.2024 по 03.01.2025, відповідно до акту № 1 від 06.01.2025.

Колегія суддів перебувала у щорічній відпустці, зокрема: суддя Коротун О.М. - у період з 30.12.2024 по 31.12.2024 включно, з 01.01.2025 по 10.01.2025 включно, суддя Хрипун О.О. - у період з 01.01.2025 по 14.01.2025 включно, головуючий суддя - Яценко О.В. - у період з 01.01.2025 по 14.01.2025 включно.

14.01.2025 у процесі здійснення підготовчих дій відповідно до ст. 267 ГПК України суддя Коротун О.М. заявила самовідвід від розгляду справи № 911/2670/19. Заява судді про самовідвід обґрунтована тим, що під час автоматизованого розподілу даної справи не було враховано спеціалізацію суддів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 у справі № 911/2670/19 заяву судді Коротун О.М. про самовідвід від розгляду справи № 911/2670/19 задоволено; матеріали справи № 911/2670/19 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 № 09.1-08/229/25, у зв`язку з задоволенням заяви судді Коротун О.М. про самовідвід від розгляду справи № 911/2670/19 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/2670/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 911/2670/19 між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025, для розгляду справи № 911/2670/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Королевич» на рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2024 у справі № 911/2670/19 сформовано колегію у наступному складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Яценко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 новоутвореною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Королевич» на рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2024 у справі № 911/2670/19, розгляд апеляційної скарги призначено на 27.01.2025.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 № 0 9.1-08/312/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/2670/19 у зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2025 справа № 911/2670/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 новоутвореною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Королевич» на рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2024 у справі № 911/2670/19, розгляд апеляційної скарги призначено на 04.02.2025.

Станом на 04.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Третя особа 3 представників в судове засідання не направила.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третьої особи 3 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи прокурор та представник третьої осо 1 апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі та просили її задовольнити, представники відповідачів проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, представник третьої особи 2 залишив вирішення апеляційної скарги на розсуд суду.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та інших письмових пояснень, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні або скасуванню, з наступних підстав.

Звертаючись до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області прокурор просить визнати недійсним договір оренди (без номеру) від 14.12.2015, укладений між ГУ Держгеокадастру у Київській області в особі виконуючого обов`язки начальника Шумського А.Г. та фізичною особою ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 18,5001 га в межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області з кадастровим номером 3222984000:05:007:0014, який зареєстрований державним реєстратором комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» Мельником Д.С., номер запису 35182259.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Також, як встановлено вище:

- ухвалою Господарського суду Київської області від 29.01.2024 клопотання прокурора про залучення правонаступника задоволено, замінено позивача ГУ Держгеокадастру у Київській області на процесуального правонаступника - Ржищівську міську раду;

- ухвалою Господарського суду Київської області від 26.02.2024 здійснено заміну Кагарлицької місцевої прокуратури на процесуального правонаступника - Обухівську окружну прокуратуру.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Щодо наявності у Кагарлицької місцевої прокуратури законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем ГУ Держгеокадастру у Київській області, а також заміну позивача на Ржищівську міську раду, колегія суддів зазначає настіпне.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже відповідно до положень ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 905/803/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

При цьому прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

При зверненні із вказаним позовом в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області, прокурор послався на те, що земельна ділянка оренда якої є предметом спірного договору (кадастровий номер 3222984000:05:007:0014 площею 18,5001 га в межах Малобукринської сільської ради Миронівського району) станом на 2015 рік належала до земель державної власності, правоможності власника щодо якої виконувало ГУ Держгеокадастру у Київській області. В свою чергу вказана особа неналежно виконує покладені на нього повноваження щодо вжиття заходів на припинення незаконного користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

З матеріалів справи слідує, що спірна земельна ділянка віднесена до земель сільськогосподарського призначення.

За змістом п. є-1 ст. 15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, серед іншого, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною 4 ст. 122 ЗК України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015, (далі Положення), тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату зверненні прокурора до суду з цим позовом, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах (пп. 25-1 п. 4 Положення).

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №920/1/18, від 05.02.2019 у справі №910/7813/18 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 01.06.2021 у справі №925/929/19.

Згідно з пунктом 31 Положення, Держгеокадастр розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, оскільки станом на момент звернення до суду з цим позовом саме ГУ Держгеокадастру у Київській області було органом державної влади, до компетенції якого належали права розпорядника спірної земельної ділянки та органом, уповноваженим законом на здійснення владних управлінських функцій у спірних відносинах, станом на момент звернення до суду з позовом, прокурор правильно обрав та зазначив у позові позивача.

Водночас відповідно до абзаців 5-1 пп. 58 п. 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» розділ Х Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 24 такого змісту:

« 24. З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.».

З матеріалів справи, а саме з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №334213627 від 01.06.2023 щодо об`єкта нерухомого майна реєстраційний номер 1247391832229 земельної ділянки кадастровий номер 3222984000:05:007:0014 площею 18,5001 на території Малобукринської сільської ради, слідує, що 17.04.2023 здійснено державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за Ржищівською міською радою (код 04358218) відповідно до рішення державного реєстратора індексний номер 67297583, прийнятого на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», Перехідних положень земельного кодексу України.

Отже, на даний час розпорядником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222984000:05:007:0014 площею 18,5001 на території Малобукринської сільської ради є Ржищівська міська рада.

За приписами ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Тобто правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Ржищівською міська рада, а відтак остання на даний час є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З матеріалів справи слідує, що, керуючись приписами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Кагарлицька місцева прокуратура звернулась до ГУ Держгеокадастру у Київській області з листом вих 19 від 23.07.2019 №36-02-907, у якому докладно виклала виявлені у процесі кримінального провадження №42017111190000286 від 18.09.2017 порушення земельного законодавства, та, посилаючись на ч. 4 ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» просила вжити заходів щодо визнання у судовому порядку недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.12.2015; про результати розгляду листа просила повідомити до 16.08.2019.

У відповідь на вказаний лист ГУ Держгеокадастру у Київській області надало лист №10-10-0.61-10347/2-19від 12.08.2019, у якому вказало про те, що ГУ Держгеокадастру у Київськівй області не зверталося до суду стосовно скасування рішень та витребування земельної ділянки з кадастровим номером 322988000:05:007:0014, оскільки не проводило перевірок. Саме з матеріалів кримінального провадження прокуратурою були встановлені порушення, тому у ГУ Держгеокадастру відсутні підстави для звернення до суду.

Отже прокурор поінформував компетентний орган про виявлені порушення, надав йому розумний строк на самостійне вжиття заходів реагування, однак ГУ Держгеокадастру у Київській області не вчинила жодних дій щодо усунення стверджуваних порушень інтересів держави, що свідчить про бездіяльність компетентного органу.

У постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №917/665/20, 07.04.2021 у справі №913/124/20, 09.06.2021 у справі №916/1674/18 (у цих справах суди встановили, що проміжок часу між повідомленням органу, здійсненого прокурором в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та зверненням до суду з позовом є незначним) зроблено наступні висновки:

- суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи існував факт незвернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав;

- така обізнаність має бути підтверджена достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені;

- суди попередніх інстанцій при наданні висновків про недотримання прокурором розумного строку зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав органу, та поданням позову у справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питаннях дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; такий підхід є занадто формалізованим , критерій «розумності» строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.

За таких обставин, зважаючи на те, що ГУ Держгеокадастру у Київській області самостійно не звернувся до суду з вказаним позовом та враховуючи те, що прокуратурою було дотримано порядок, передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», колегія суддів вважає, що у цій справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.

Колегія суддів завважує відповідачам на тому, що сам лише факт зміни під час розгляду справи органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не зумовлює необхідність залишення позову без розгляду, та, з вказаного приводу зазначає, що положення чинного законодавства таких правил не встановлюють. До того ж матеріалами справи підтверджується, що Ржищівська міська рада позовні вимоги підтримала.

Щодо спору сторін по суті колегія суддів зазначає про таке.

З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 15.03.2018 №1003739632 слідує, що, голова господарства Королевич В.Л. 15.09.2014 здійснив державну реєстрацію юридичної особи Фермерського господарства «Королевич», яке з 16.09.2014 перебуває на обліку в ГУ регіональної статистики та у Миронівській ОДПІ.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 16.05.2017 №87203067, 15.05.2017 державним реєстратором Мельником Д.С. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 35182259 від 15.05.2017 вчинено запис №20398217 про право державної власності Головного управління Держгеокадастру у Київській області на земельну ділянку кадастровий номер 3222984000:05:007:0014 площею 18,5001 га для ведення фермерського господарства за адресою Київська область, Миронівський район, Малобукринська сільська рада, на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області №10-18449/15-15-сг від 27.11.2015.

Також 15.05.2017 державним реєстратором Мельником Д.С. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 35182259 від 15.05.2017 вчинено запис №20398293 про інше речове право: а саме право оренди земельної ділянки кадастровий номер 3222984000:05:007:0014 площею 18,5001 га строком на 21 рік за орендарем Королевичем В.Л. на підставі договору оренди землі з актом визначення меж земельної ділянки в натурі від 14.12.2015 та актом приймання-передачі об`єкта оренди від 14.12.2015.

Відповідно до інформації Миронівського відділення Білоцерківської ОДПІ від 23.03.2018 №604/9/10-02-10-15, платником орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 3222984000:05:007:0014 площею 18,5001 га є ОСОБА_1 .

Відповідно до копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 31.05.2017 НВ-3209088192017, у державному земельному кадастрі 07.12.2015 зареєстрована земельна ділянка кадастровий номер 3222984000:05:007:0014 площею 18,5001 га державної власності, категорія земель для ведення фермерського господарства, цільове призначення 01.02 Для ведення фермерського господарства, власник Головне управління Держгеокадастру у Київській області, на яку КП КОР «Готово» 15.05.2017 зареєстровано право оренди строком на 21 рік за Королевичем В.Л.

Як встановлено вище, у зв`язку із законодавчими змінами, з 27.05.2021 органом, який здійснює правомочності власника щодо земель сільськогосподарського призначення на території громади села Малий Букрин у складі Ржищівської міської об`єднаної територіальної громади є Ржищівська міська рада, з огляду на що 17.04.2023 здійснено державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за Ржищівською міською радою, а також внесено зміни до запису про інше речове право, а саме внесено відомості про орендодавця спірної земельної ділянки - Ржищівську міську раду.

До матеріалів справи долучено копію з нотаріально посвідченої копії спірного договору оренди землі (далі Договір), якій містить відображення підписів від орендодавця (ГУ Держгеокадастру у Київській області) в.о.начальника Шумського А.Г. та орендаря Королевича В.Л., відповідно до якого в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер 3222984000:05:007:0014 площею 18,5001 га, у тому числі рілля 18,5001 га, форма власності державна (пункт 2) для ведення фермерського господарства (пункт 13). Орендна плата вноситься у грошовій формі у розмірі 7% від нормативної грошової оцінки та складає 36 403,36 грн. на рік (пункт 7). Договір укладається на 21 рік (пункт 6). Орендар має право самостійно господарювати на землі із дотриманням умов договору оренди землі, передавати в суборенду земельні ділянку або її частину без зміни цільового призначення та без згоди орендодавця (пункт 29). Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 42).

До Договору укладено додатки: Акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 14.12.2015. та Акт приймання передачі об`єкта оренди від 14.12.2015.

Колегія суддів зазначає про те, що оригіналу Договору суду не подано, а представник відповідачів повідомив, що у відповідачів оригінал Договору відсутній, позаяк Королевичу В.Л. було передано лише його нотаріально посвідчену копію. При цьому 01.06.2017 приватний нотаріус Поліщук А.О. засвідчив вірність копії з оригіналу документа, вказана нотаріальна дія зареєстрована у реєстрі за №633.

При цьому вказаний Акт визначення меж земельної ділянки в натурі не містить відомостей про наявність та кількість межових знаків, що передаються користувачу на відповідальне зберігання, а також не містить підписів суміжних землекористувачів.

Також матеріали справи містять копію договору суборенди землі на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області від 25.07.2017(далі Договір суборенди), підписаного представником орендаря Королевича В.Л. за довіреністю від 03.11.2015 Одноволик І.В. та суборендарем ФГ «Королевич» в особі голови господарства Королевича В.Л., відповідно до якого орендар передає, а суборендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 18,5001 га, у тому числі рілля 18,5001 га, кадастровий номер 3222984000:05:007:0014 сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства) (пункт 1.1). Орендна плата сплачується суборендарем ФГ «Королевич» орендареві безготівково, у розмірі 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік (пункт 3.1). Земельна ділянка передається в суборенду для ведення фермерського господарства (пункт 4.1). Договір укладено строком до 15.05.2038 включно (пункт 7.1). Договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації (пункт 12.1).

Також сторонами підписано Акт приймання передачі об`єкта суборенди від 17.10.2017.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.10.2017 №100430003, а також від 27.04.2023 №3300442750 державним реєстратором Мельником Д.С. до реєстру внесено запис про право суборенди земельної ділянки кадастровий номер 3222984000:05:007:0014, суборендар ФГ «Королевич», на підставі договору суборенди землі від 25.07.2017.

При цьому Державний реєстр не містить дати внесення змін у запис щодо іншого речового права (права оренди); вбачається, що запис під тим самим номером №20398293 за ту саму дату 15.05.2017 на підставі того самого рішення про державну реєстрацію прав (індексний номер 35182259 від 15.05.2017) доповнений інформацією про право суборенди, про суборендаря та про договір суборенди від 25.07.2017.

Вимоги про визнання недійсним Договору і є предметом розгляду у цій справі.

Приписами ч. 2 ст. 126 ЗК України визначено, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон №1952-IV) державній реєстрації прав підлягають: речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право оренди (суборенди) земельної ділянки.

За змістом частини першої статті 27 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

З наведених норм права вбачається, що право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації такого права, яка проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом №1952-IV, на підставі договору оренди землі та інших документів, що згідно із законодавством підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.

Частинами 1-3 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, відповідно до положень ЦК України та ГК України договір між юридичними особами має бути укладений у письмовій формі (в тому числі і шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони), а при укладенні договору сторони мають досягти зміст щодо всіх істотних умов договору.

Правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Згідно із ст. 16 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, що була чинною на дату Договору) укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 4 ст. 122 ЗК України (в редакції, що була чинною на дату Договору) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів (пункт 1 Положення «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15). Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 8 Положення).

Отже, станом на грудень 2014 року органом, уповноваженим розпоряджатися спірною земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, яка перебувала у державній власності, був територіальний орган Держгеокадастру, а саме ГУ Держгеокадастру у Київській області.

Відповідно до частин 2, 3, 6 ст. 123 ЗК України (у відповідній редакції) особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Надалі відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Відповідно до пункту 10 Положення «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру», Держгеокадастр у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у порушення вказаних вище норм:

- відповідач 1 не звертався до ГУ Держгеокадастру у Київській області про надання дозволу на розроблення проекту/документації із землеустрою, про затвердження вказаного проекту/документації та про передачу спірної земельної ділянки в оренду;

- уповноважений орган ГУ Держгеокадастру у Київській області не видавало наказу про надання дозволу на розробку такого проекту/документації;

- договору на розроблення такого проекту та власне проекту/документації із землеустрою щодо відведення в оренду спірної земельної ділянки суду не надано.

До матеріалів справи додано копію з копії наказу Держгеокадастру у Київській області від 27.11.2015 №10-18449/15/15-сг «Про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки», у тексті якого вказано про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 та надання земельної ділянки в оренду строком на 21 рік.

Однак, у листі ГУ Держгеокадастру у Київській області від 12.01.2018 вказано про те, що ГУ здійснює облік вхідної та вихідної кореспонденції згідно автоматизованої системи документообігу АСД «ДОК ПРОФ 3.0». За наявною у системі інформацією накази «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» та «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» гр. ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222984000:05:007:0014 на території Малобукринської сільської ради не видавалися. Договір оренди на вищевказану земельну ділянку між ГУ Держгеокадастру у Київській області та громадянином ОСОБА_1 не укладався. В архіві Відділу у Миронівському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області договір оренди на запитувану земельну ділянку відсутній.

У відзиві від 27.11.2919 ГУ Держгеокадастру зазначає, що відомості про прийняття наказу №10-18449/15-15-сг в системі електронного документообігу відсутні, такий номер Управлінням не використовувався.

Отже, орган, який станом на 2015 рік був уповноважений здійснювати правоможності власника щодо спірної земельної ділянки, у тому числі передавати таку в оренду, не здійснив волевиявлення на проведення підготовчих дій до укладення договору оренди, не приймав рішення про укладення такого договору та не укладав його.

Колегія суддів зазначає про те, що факт укладення договору має підтверджуватись його оригіналом, проте, як встановлено вище, матеріалами справи підтверджено, що оригінал Договору у сторін відсутній.

Стаття 215 ЦК України встановлює, що:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1);

- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2);

- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

За змістом ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочини є безспірно нікчемними, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

У свою чергу оспорюваними є правочини, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19.

Колегія суддів зазначає про те, що відсутність договору як такого свідчить про те, що такий договір є неукладеним тобто таким, який фактично не існує, що свідчить саме про нікчемність такого правочину.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження N 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц.

Матеріали справи містять копії платіжних доручень від 29.08.2018 №23729137-2 на суму 54 561,36 грн. та від 21.06.2019 327181960-2 на суму 54 561,36 грн., за якими платник ОСОБА_1 сплатив на казначейський рахунок УДКСУ у Миронівському районі кошти із призначенням платежу «орендна плата з фіз.осіб; 29/08/2018; Королевич Віктор Леонідович» та «орендна плата з фіз.осіб; 21.06.2019; Малобукринська с/р».

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з матеріалів справи вбачається, що сторонами здійснювалось виконання договору: відповідач 2 здійснював господарську діяльність на вказаній земельній ділянці, відповідач 1 як голова господарства сплачував за неї орендну плату, і кошти орендної плати не були повернуті як безпідставно перераховані. При цьому відомості про Договір з 15.05.2017 знаходяться у відкритих даних Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, враховуючи виконання сторонами Договору, такий договір не може бути судом визначений як неукладений.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, оспорюваний Договір суперечить ст. 16 Закону України «Про оренду землі», ст. 122, 123 ЗК України, волевиявлення сторони орендодавця у встановленій законом формі наказу на його вчинення відсутнє, що є самостійною та достатньою підставою для визнання такого правочину недійсним.

Водночас колегія суддів зазначає і про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції від 01.01.2013, яка була чинною на дату реєстрації ФГ «Королевич») після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Тобто, відповідно до положень спеціального Закону, отримання земельної ділянки засновником як фізичною особою є умовою реєстрації юридичної особи у формі фермерського господарства.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 10.04.2018 №120067470 вбачається, що станом на дату державної реєстрації юридичної особи ФГ «Королевич» за головою господарства ОСОБА_1 було зареєстроване право оренди земельних ділянок із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства на території Зеленицької сільської ради Ємільчинського району Житомирської області, орендодавець Держава в особі ГУ Держземагентства у Житомирській області зокрема із кадастровими номерами:

- 1821782400:03:000:0235 (запис про інше речове право від 30.12.2013 на підставі договору оренди землі №53/13 від 17.12.2013);

- 1821782400:04:000:0356 (запис від 30.12.2013 на підставі договору оренди землі №52/13 від 17.12.2013);

- 1821782400:04:000:0358 (запис від 30.12.2013 на підставі договору оренди землі №49/13 від 17.12.2013).

Отже, в силу наведених вище норм права після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. Подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 26.06.2019 у справі №628/778/18, від 02.10.2019 у справі №922/538/19.

Суд першої інстанції цілком вірно погодився погоджується із твердженням прокурора щодо протиправності повторного отримання земельної ділянки головою господарства для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі.

Верховний Суд України багаторазово вказував, що звернення засновника фермерського господарства, який із земель державної власності для ведення цього господарства отримав в оренду земельні ділянки, про додаткове відведення земельної ділянки на позаконкурсній основі суперечить приписам чинного законодавства, що є самостійною, достатньою підставою для визнання недійсними договору оренди землі та наказу Головного управління Держгеокадастру про затвердження документації із землеустрою та передачі земельної ділянки в оренду.

Так, з урахуванням вимог ст.ст. 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України, прийнятій у складі судових палат у цивільних та адміністративних справах від 18.05.2016 у № 6-248цс16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц.

Водночас, як вірно зауважено судом першої інстанції, у спірних правовідносинах вказана позиція не має самостійного правового значення, оскільки відповідачі взагалі не звертались за оформленням спірної земельної ділянки в оренду, а ГУ Держгеокадастру у Київській області не передавало земельну ділянку в оренду взагалі, ані за конкурсом, ані на безконкурентній основі.

Також суд першої інстанції цілком вірно:

- відхилив посилання прокурора на протокол допиту ОСОБА_1 як свідка від 20.02.2018, зазначивши, що зі змісту вказаного протоколу слідує, що він стосується обставин оформлення в оренду іншої земельної ділянки, яка не є предметом Договору, а саме земельної ділянки кадастровий номер 3222984000:05:007:0017 та, що відповідно до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №915/518/17 показання свідків, оформлені протоколами допиту в кримінальному провадженні, можуть набувати доказового значення для господарського суду при прийнятті рішення тільки у випадку, якщо показанням свідків надана оцінка у вироку суду та на цих доказах ґрунтується висновок про наявність у діях певних осіб конкретних діянь, що переслідуються згідно із кримінальним законодавством;

- відхилив посилання прокурора на те, що Договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, позаяк у відповідача 1 були відсутні намір та можливості використовувати земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зазначивши, що наведені прокурором доводи щодо неналежної перевірки органом державної влади наданих відповідачем 1 для отримання земельної ділянки документів стосуються випадків звернення голови господарства за отриманням земельної ділянки з метою створення фермерського господарства, проте у даному випадку відповідача 2 створено 15.09.2014, відтак, спірні правовідносини не стосуються порядку створення юридичної особи відповідача 2. Крім того, додані до відзиву матеріали щодо наявності у відповідача 1 відповідної освіти та матеріально-технічних засобів спростовують вказане твердження прокурора;

- відхилив посилання відповідачів на преюдиційність рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2019 у справі №911/1181/18, яким відмовлено у задоволенні позову Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Мельника Д.С. від 15.05.2017 за № 20398293 про державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:05:007:0014 площею 18,5001 га в межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області, зазначивши, що підставою для відмови у задоволенні позову було встановлене судом подання позову до неналежного відповідача; крім того, розглядаючи позовну вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав, суд встановив, що рішення прийняте на підставі чинного правовстановлюючого документу - Договору, однак суд не здійснював оцінку відповідності закону вказаного договору, який не був предметом оскарження у справі №911/1181/18;

- врахував, що у прохальній частині позовної заяви прокурором помилково зазначено про те, що Договір зареєстрований державним реєстратором Київської обласної ради «Готово» Мельником Д.С. за номером 35182259, проте вказаний номер є не номером реєстрації оспорюваного договору у Державному реєстрі, а є індексним номером рішення державного реєстратора від 15.05.2017 про державну реєстрацію права оренди відповідача 1 на спірну земельну ділянку, яке прокурором не оскаржується, зазначивши, що вказане помилкове формулювання не впливає на висновок суду про недійсність оспорюваного прокурором Договору;

Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позов заявлено до належних відповідачів, оскільки:

- стороною орендарем у договорі зазначено відповідача 1, також він є суб`єктом сплати орендної плати за земельну ділянку відповідно до наведених листів органу ДПС;

- згідно сталої позиції Верховного Суду укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 628/778/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 922/538/19),.

Щодо заяви відповідачів про застосування до вимог прокурора позовної давності, слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України)

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

За змістом ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня. коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності, суду необхідно з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту коли особа довідалась, так і щодо моменту коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

Як встановлено вище, ГУ Держгеокадастру у Київській області Договір не укладало та не приймало рішень про його укладення у формі наказів, що свідчить про те, що вказана особа не могла дізнатися про Договір з дати, яка у ньому зазначена. Вказаним спростовуються твердження відповідачів про те, що для вимоги про визнання недійсним Договору позовна давність почала перебіг з дати укладення Договору, тобто з 14.12.2015, та, відповідно, спливла 14.12.2018.

Слід зазначити і про те, що докази оплати орендної плати орендарем до серпня 2018 року також відсутні.

Оскільки, що перша документальна згадка про Договір датована 15.05.2017, коли було зареєстроване право оренди земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відомості яких є відкритими, саме з цієї дати ГУ Держгеокадастру у Київській області міг дізнатися про порушення права держави та саме з цієї дати слід розпочинати відлік загального трирічного строку позовної давності.

За таких обставин та враховуючи, що позовна заява подана до суду 23.10.2019 (згідно відбитку календарного штемпеля на конверті, у якому позовна заява надійшла до суду), звертаючись до суду з цим позовом прокурор не пропустив строк позовної давності.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання Договору недійним та задовольнив позовні вимоги у повному обсязі. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржники не довели обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надали, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області від 25.03.2024 у справі № 911/2670/19, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Королевич» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Королевич» на рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2024 у справі № 911/2670/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2024 у справі № 911/2670/19 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2670/19.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 11.02.2025

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді О.О. Хрипун

С.Р. Станік