Постанова
від 22.01.2025 по справі 904/2761/23
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2025 року м.Дніпро Справа № 904/2761/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2024 (суддя Примак С.А.)

у справі № 904/2761/23

про неплатоспроможність - фізичної особи ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою від 13.07.2023 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 . Введено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 . Призначено керуючим реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Тущенко Сергія Васильовича.

До господарського суду 05.10.2023 від Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" надійшла заява до боржника ОСОБА_1 про визнання грошових вимог на суму 9 779 322,43 грн та 5 368,00 грн судового збору.

Ухвалою від 16.01.2024 за результатами попереднього судового засідання у справі про неплатоспроможність внести до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_1 вимоги наступного кредитора: - ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 4 294,40 грн. - відшкодовується у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів, 50 000, 00 грн. основного боргу (2 черга задоволення). Зобов`язано керуючого реструктуризацією Тущенко С.В. провести збори кредиторів, які мають відбутися не пізніше 14 днів з дня поставлення даної ухвали - до 30.01.2024. Протокол зборів кредиторів у 5-ти денний строк подати до справи про банкрутство.

Ухвалою Господарського суду від 04.04.2024 визнано частково грошові вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до боржника ОСОБА_1 на суму 5 368,00 грн (судовий збір) - позачергово, 2 770 465,60 грн - 2 черга задоволення вимог кредиторів та 2 534,30 грн - 3 черга задоволення вимог кредиторів. В іншій частині грошових вимог на суму 7 006 322,53 грн відхилено.

Не погодившись з вказаною ухвалою Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2024 у справі № 904/2761/23 в частині відхилення грошових вимог, ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати грошові вимоги у сумі 7 006 322,53 грн. та включити їх до 2 черги задоволення вимог кредиторів.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ухвала прийнята за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- Кредитним договором сторони унормували питання сплати процентів за користування кредитом. Відповідно до пунктів 3.1.4. та 3.1.7. Кредитного договору, Банк зобов`язався розраховувати проценти за фактичну кількість днів користування кредитом на суму фактичного залишку на позичковому рахунку, проценти нараховуються за зобов`язаннями Позичальника за період з дня одержання кредиту до дня його погашення, враховуючи перший день видачі кредиту та не враховуючи останній день користування кредитом. Проценти нараховуються на залишок заборгованості за кредитом;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року по справі № 910/17048/17, ухваленої за результатами розгляду спору у подібних правовідносинах, викладена наступна правова позиція: « 123 Тобто нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів»;

- посилання в Ухвалі суду у цій справі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 є безпідставним;

- згідно наданого розрахунку заборгованості Боржника за Кредитним договором, 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та процентів нараховано за період з 03.04.2017 року по 23.02.2022 року, тобто до оголошення військового стану в Україні;

- строки позовної давності про стягнення заборгованості кредиторів до боржників не є пропущеними за період з 03.04.2017 року. Проте, всупереч вищенаведеному, суд в Ухвалі суду зазначив, що заявник повинен довести та підтвердити відповідними документальними доказами факт у зв`язку з чим карантинні заходи, викликані респіраторною коронавірусною хворобою COVID-19 стали підставою неможливості використати своє право в строк, внаслідок чого виникла необхідність у їх продовженні. Але ні у Законі № 540-1Х, ні в ЦК України не зазначено, що заявник повинен надавати докази факту, у зв`язку з чим карантинні заходи, викликані респіраторною коронавірусною хворобою COVID-19 стали підставою неможливості використати своє право в строк, внаслідок чого виникла необхідність у їх продовженні.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

Учасники справи про неплатоспроможність - ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву не скористалися.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 22.01.2025 брали участь представник кредитора ПAT «АБ «Укргазбанк» (апелянта), представник боржника та арбітражний керуючий Тущенко С.В. Інші учасники провадження у справі № 904/2761/23, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про причини відсутності суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, з огляду на те, що у справі вже відбулось судове засідання 17.10.2024, в яке ніхто не з`явився, у зв`язку з чим була оголошена перерва до 19.12.2024р. о 12 год. 20 хв., приймаючи до уваги обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі учасників справи, які не з`явилися.

Представник апелянта у судовому засіданні 22.01.2025 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд ухвалу в оскаржуваній частині щодо відхилення грошових вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення - про їх визнання.

Представник боржника та арбітражний керуючий заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги, посилалися на відсутність підстав для її задоволення та необхідність залишення ухвали суду першої інстанції без змін, як такої, що прийнята за правильного застосування норм матеріального та процесуального права, при повному з`ясуванні усіх обставин, що мають значення для справи.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р..

Згідно ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) Провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 9 КУзПБ).

За положеннями ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ухвалою господарського суду від 13.07.2023 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 . Введено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 . Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 120 днів. Призначено керуючим реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Тущенко Сергія Васильовича. Призначено попереднє засідання суду на 02.11.2023 на 10:20.

На Веб-сайті Верховного Суду 14.07.2023 оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 для заявлення кредиторами грошових вимог до боржника.

Ухвалою господарського суду від 16.10.2023 прийнято заяву Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до боржника ОСОБА_1 про визнання грошових вимог на суму 9 779 322,43 грн та 5 368,00 грн судового збору до розгляду.

Ухвалою господарського суду від 17.01.2024 призначено розгляд заяви Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до боржника ОСОБА_1 про визнання грошових вимог у судовому засіданні на 15.02.2024 на 12:40, яке в подальшому відкладалося.

12.02.2024 до господарського суду від представника боржника за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №7218/24 від 12.02.2024) про застосування строків позовної давності.

До господарського суду 14.02.2024 від керуючого реструктуризацією боргів за допомогою системи "Електронний суд" надійшло повідомлення про розгляд грошових вимог (вх. суду №7730/24 від 14.02.2024).

До господарського суду 29.02.2024 від Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" надійшли заперечення №118/20551/2024 від 26.02.2024 на результати розгляду заяви про грошові вимоги до боржника керуючого реструктуризацією Тущенка С.В. та представника ОСОБА_3 (вх. суду №10300/24 від 29.02.2024).

За результатом розгляду заяви, суд першої інстанції, враховуючи фактичні обставини справи та судову практику, дійшов висновку про необхідність визнання грошових вимог Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до боржника ОСОБА_1 частково, а саме: на суму 5 368,00 грн (судовий збір) - позачергово, 2770465,60 грн - 2 черга задоволення вимог кредиторів та 2 534,30 грн - 3 черга задоволення вимог кредиторів.

В іншій частині на суму 7 006 322,53 грн грошові вимоги судом було відхилено.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Особливості відновлення платоспроможності боржника, який є фізичною особою, визначено Книгою четвертою КУзПБ.

За ч. 2 ст. 6 КУзПБ щодо боржника - фізичної особи застосовуються такі судові процедури: реструктуризація боргів боржника; погашення боргів боржника.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 120 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника пред`явлення кредиторами вимог до боржника та задоволення таких вимог може відбуватися лише в межах провадження у справі про неплатоспроможність та у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника (абз. 11 ст. 1 КУзПБ).

Згідно з абз. 5 ст. 1 КУзПБ грошове зобов`язання - це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

Тобто грошовим зобов`язанням в абзаці п`ятому статті 1 КУзПБ законодавець визначає зобов`язання, змістом якого є право вимоги кредитора і кореспондуючий йому обов`язок боржника зі сплати коштів, що виникло відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших передбачених чинним законодавством України підставах (див. постанову судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

За ч. 1 ст. 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Системне тлумачення статті 113, пункту 1 частини першої статті 120, частини першої статті 122 КУзПБ свідчить, що подання кредиторами грошових вимог до боржника - фізичної особи та їх розгляд судом здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб (див. постанову Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20).

Визначення статусу вимог кредитора (конкурсні чи поточні) пов`язується безпосередньо з моментом виникнення цих вимог. При цьому набуття статусу кредитора законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку.

Відповідний висновок наведений Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2021 у справі №916/4181/14, а також Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13, від 21.09.2020 у справі № 916/2878/14, від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16.

Як передбачено п. 14 ст. 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Частиною 4 ст. 45 КУзПБ визначено, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Таким чином, законодавцем у ч. 1 ст. 45 КУзПБ визначено строк для подання конкурсними кредиторами письмових заяв з грошовими вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують, протягом 30-ти днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Пропуск кредитором зазначеного строку зберігає за ним статус конкурсного кредитора у разі обґрунтованості його вимог до боржника, однак, в силу абз. 3 ч. 4 ст. 45 КУзПБ позбавляє його права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Крім того, за приписами ч. 6 ст. 45 КУзПБ кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Виходячи з вимог Кодексу України з процедур банкрутства обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений саме на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у постановах від 07.06.2018 у справі № 904/4592/15, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15).

При цьому заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги, адже законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Водночас, покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора кореспондує його праву на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18).

Відтак, саме на кредитора покладений обов`язок доказування наявності кредиторських вимог у справі про банкрутство, який передбачає подання сукупності документів, які дозволять суду переконатися в обґрунтованості грошових вимог кредитора. Неподання такої сукупності документів може мати наслідком відмову суду у визнанні спірних вимог кредитора (див. постанови Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21, від 27.02.2024 у справі №902/1406/15).

Натомість обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 01.12.2022 у справі №918/1154/21, від 27.02.2024 у справі № 902/1406/15).

Грошові вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до боржника ОСОБА_1 , обґрунтовані наступним.

Як вбачається зі змісту заяви та матеріалів грошових вимог, 11.09.2008 між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк "Укргазбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - банк, кредитор) та ОСОБА_1 (далі - боржник, позичальник) укладено кредитний договір № 425/ф/6 (далі - кредитний договір; а.с. 12-15), відповідно до умов пункту 1.1 якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 92 300,00 доларів США на строк з 11.09.2008 по 10.09.2018, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 14,4% річних у валюті кредиту.

На виконання умов даного договору, 11.09.2008 банком видано позичальнику кошти в сумі 92 300,00 доларів США, що підтверджується меморіальним валютним ордером №ТR.5488.1.18 від 11.09.2008 (а.с. 16).

Згідно з пунктом 3.3.3 кредитного договору, позичальник зобов`язався повернення суми кредиту здійснювати щомісячно з 1-ого по 10-е число кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, в розмірі не менше 1/120 від суми отриманого кредиту що становить 769,00 доларів США, а останній платіж сплачується в сумі 789,00 доларів США не пізніше 10.09.2018.

Відповідно до пункту 3.3.4 кредитного договору, позичальник зобов`язався щомісячно, один раз на місяць, не пізніше 10-го числа наступного місяця та в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з пунктом 1.1 цього договору, сплачувати проценти за користування кредитом, виходячи і процентної ставки, зазначеної в пункті 1.1. кредитного договору.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 11.09.2008 між банком та позичальником укладено договір іпотеки без оформлення заставної № 425/ф/6/1з, посвідчений 11.09.2008 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулінічем А.С., зареєстровано в реєстрі за №1111/140 (далі - договір іпотеки, а.с. 16а-19).

Згідно із положеннями пункту 2.1 договору іпотеки предметом іпотеки є: нерухоме майно - земельна ділянка, кадастровий номер 1221455800:02:013:0145, площею 0,1145 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (далі - предмет іпотеки), та належала боржнику на праві приватної власності.

Всупереч умовам кредитного договору, відповідач протягом строку користування кредитом допускав порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків.

У зв`язку з невиконанням позичальником договірних зобов`язань за вказаним кредитним договором, банк звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до боржника та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а також звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10 (а.с. 20-21), яке набрало законної сили 04.01.2011, задоволено позов банку, а також вирішено:

- стягнути з боржника ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 94 829,01 доларів США та пеню в сумі 2 534,30 грн.;

- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу банком;

- стягнуто судовий збір у розмірі 1700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30,00 грн.

Згідно із ч. 4 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Між тим, на виконання рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10, яке набрало законної сили 04.01.2011 органами державної виконавчої служби в процесі примусового виконання вказаного рішення предмет іпотеки реалізовано шляхом проведення прилюдних торгів, що підтверджується протоколом №08/509/13/І-10н-1 від 27.08.2013 (а.с. 22).

Станом на момент звернення банка із вказаними грошовими вимогами до боржника, заборгованість боржника перед банком за вказаним кредитним договором та рішенням суду погашена не в повному обсязі.

У зв`язку із невиконанням вказаного кредитного договору, відсутністю погашень боргу з боку боржника за даним кредитним договором та рішенням суду, банком додатково нараховано проценти за прострочення кредитного договору та 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та процентів.

Таким чином, грошові вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до боржника ОСОБА_1 на суму у загальному розмірі 9 779 322,43 грн, на момент звернення до господарського суду (05.10.2023) складаються з наступних сум:

- 2 620 010,74 грн (що еквівалентно 71 646,46 доларів США за офіційним курсом НБУ долара до гривні - 36,5686 станом на 03.10.2023) - заборгованість за кредитним договором;

- 6 092 373,38 грн (що еквівалентно 166 601,22 доларів США за офіційним курсом НБУ долара до гривні - 36,5686 станом на 03.10.2023) - заборгованість по процентах за кредитним договором;

- 1 062 674,01 (що еквівалентно 29 059,74 доларів США за офіційним курсом НБУ долара до гривні - 36,5686 станом на 03.10.2023) - 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та процентів;

- 2 534,30 грн - пеня (за рішенням Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10);

- 1 730,00 грн - судові витрати понесені під час розгляду справи (судовий збір у розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30,00 грн, за рішенням Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10).

За результатами розгляду заявлених грошових вимог, боржником подано клопотання про застосування строків позовної давності, відповідно до якого боржник просить суд застосувати позовну давність до вимог банку в частині процентів за користування кредитом, нарахованих понад сумою, стягнутою Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, а також до вимог банку в частині процентів за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (стаття 625 Цивільного кодексу України) за період до 05.10.2020, з огляду на наступне.

Боржник зазначає, що відповідно до вимог Цивільного кодексу України позовна давність до вимог складає три роки. При цьому, заява банку з грошовими вимогами до боржника подана до суду 05.10.2023. Отже, за твердженням боржника проценти за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (стаття 625 Цивільного кодексу України) можуть бути стягнути із застосуванням строку позовної давності лише за період, починаючи з 05.10.2020.

Крім того, боржник вказує, що пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачає ненарахування процентів, передбачених частою 2 статті 625 Цивільного кодексу України як відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, в період дії воєнного стану, тобто з 24.02.2022.

Таким чином, боржник вважає, що строк, в межах якого може бути стягнуто проценти за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (статті 625 Цивільного кодексу України) із застосуванням вказаних обмежень, складає з 05.10.2020. по 23.02.2022.

Також боржник зазначив, що з огляду на зміст пунктів 1.1 та 1.6. кредитного договору №425/ф/6 від 11.09.2008 та з урахуванням правових висновків, вказаних у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 по справі №910/4518/16, вбачається що строк повернення суми кредиту та сплати процентів припиняється з моменту пред`явлення відповідної вимоги банку у зв`язку з порушенням умов кредитного договору. В такому випадку Банк має право нарахування штрафних санкцій не на підставі умов договору, а на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, якою врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання.

Так, відповідно до рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10 розрахунок заборгованості по кредитному договору №425/ф/6 від 11.09.2008 банк здійснив станом на 12.03.2009, скориставшись правом дострокового стягнення всієї суми кредиту та припинивши дію вказаного кредитного договору.

Отже, як вказує боржник у своєму клопотанні, нарахування банком процентів після 12.03.2009 згідно з умовами кредитного договору не відповідає судовій практиці та правовим позиціям Верховного Суду. Натомість, у банку залишається право нараховувати проценти за статтею 625 Цивільного кодексу України та стягувати їх в межах строку позовної давності.

Таким чином, за твердженням боржника грошові вимоги в частині процентів за користування кредитом можуть бути визнані лише в сумі, стягнутої за рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10, у розмірі 4 067,01 дол. США.

Крім того, грошові вимоги щодо процентів, нарахованих понад сумою, стягнутою Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, також нараховані поза строком позовної давності, що також виключає їх визнання.

Між тим, відповідно до повідомлення (вх. суду №7730/24 від 14.02.2024) керуючого реструктуризацією боргів боржника - арбітражного керуючого Тущенко Сергія Васильовича про розгляд вимог кредитора, з урахуванням доповнення (вх. суду №12674/24 від 13.03.2024), господарським судом встановлено, що керуючим реструктуризацією боргів боржника грошові вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" визнані у наступному розмірі:

- 148 724,86 грн (що еквівалентно 4 067,01 доларів США за офіційним курсом НБУ долара до гривні - 36,5686 станом на 03.10.2023) - заборгованість по процентах;

- 2 534,30 грн - пеня (за рішенням Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10);

- 5 386,00 грн - судовий збір сплачений за подання даних грошових вимог до боржника.

Вказана позиція керуючого реструктуризацією боргів боржника обґрунтована правових висновків, вказаних у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16. Відповідно до наведеної позиції Великої палати Верховного Суду після настання строку, визначеного кредитним договором для повернення кредиту та сплати процентів, банк має право нарахування процентів лише на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Крім того керуючий реструктуризацією боргів зазначив, що заявник скористався своїм правом, передбаченим статтею 1050 Цивільного кодексу України, вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів. Відповідно до пункту 1.6. кредитного договору строк (термін) виконання зобов`язань позичальника перед банком щодо повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів, можливої неустойки, комісій та інших видатків, передбачених цим договором вважається таким, що настав.

Також, відповідно до вказаного повідомлення, керуючим реструктуризацією підтримано заяву боржника про застосування позовної давності до вимог банку в частині процентів за користування кредитом, нарахованих понад сумою, стягнутою Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, а також до вимог Банку в частині процентів за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (статті 625 Цивільного кодексу України) за період до 05.10.2020.

У відповідь на вказане, заявником - Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" подано заперечення на результати розгляду грошових вимог та клопотання про застосування строків позовної давності, відповідно до яких заявник просив заявлені грошові вимоги до боржника визнати у повному обсязі, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного суду викладеної в постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, а також враховуючи те що строк позовної давності не є пропущеним з огляду на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (Covid-19)".

Як вже було зазначено, рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10, яке набрало законної сили 04.01.2011, задоволено позов банку, а також вирішено: стягнути з боржника ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 94 829,01 доларів США та пеню в сумі 2 534,30 грн.; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу банком; стягнуто судовий збір у розмірі 1700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30,00 грн.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16 преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

В процесі примусового виконання вказаного рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10, предмет іпотеки реалізовано шляхом проведення прилюдних торгів.

Таким чином, грошові вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до боржника ОСОБА_1 , за результатами реалізації предмета іпотеки склали:

- 2 534,30 грн - пеня (за рішенням Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10);

Вказані вимоги є безспірними та визнаються сторонами у повному обсязі.

Так, правовідносини Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" - кредитодавця з ОСОБА_1 - позичальником підпадають під таке правове регулювання:

Згідно зі ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 (ст.1046 - 1053) цього Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1048 ЦК України врегульовано, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У статті 1050 ЦК України визначені наслідки порушення договору позичальником та встановлено що в разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.... (ч.1). Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч.2).

За ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч.1). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2).

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору

Відтак, закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Водночас, з закінченням строку дії договору припиняється дія його умов.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після визначеного договором строку кредитування.

Стосовно грошових вимог банку до боржника на суму 6 092 373,38 грн (що еквівалентно 166 601,22 доларів США за офіційним курсом НБУ долара до гривні - 36,5686 станом на 03.10.2023) - заборгованість по процентах за кредитним договором та 1 062 674,01 (що еквівалентно 29 059,74 доларів США за офіційним курсом НБУ долара до гривні - 36,5686 станом на 03.10.2023) - 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та процентів, Судом встановлено, що складовою частиною грошових вимог ПАТ «АБ «Укргазбанк» є проценти за користування кредитними коштами, які передбачалися кредитним договором та які Банк нарахував після події застосування ним механізму дострокового повернення кредиту / неповернутої частини кредиту.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) виснувала, що відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (пункти 90, 91 постанови).

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, які сформульовані у постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі № 908/2187/21 зазначив наступне:

« 46. Вирішуючи поставлене питання, колегія суддів Верховного Суду звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, до оприлюднення якої було зупинено касаційне провадження у цій справі.

47. Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.

48. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

49. Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

50. Отже, позичальник отримує "чужі" грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

51. Поняття "користування кредитом" є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

52. Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

53. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

54. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

55. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

56. Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

57. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

58. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

59. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

60. Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

61. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за "користування кредитом", сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

62. Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 дійшла наступних висновків.

63. Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

64. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

65. На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

66. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

67. Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

68. При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

69. Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

70. Водночас, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за "користування кредитом", сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16».

Як зазначено у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.12.2022 у справі №921/542/20 за своєю економічною природою сутність боргу як певної грошової суми, яка на законних підставах має бути сплачена іншій особі, залишається незмінною на будь-яких етапах існування зобов`язання та не залежить (як і право вимоги кредитора) від того, чи зобов`язання виконується відповідно до умов договору, чи мали місце обставини неналежного виконання зобов`язання.

Для цілей правового регулювання зобов`язальних відносин та відповідальності за порушення зобов`язань, а також правовідносин банкрутства/неплатоспроможності юридичне значення має саме момент виконання такого обов`язку боржником.

КУзПБ не виокремлює серед усіх боргових зобов`язань такі, що підтверджені судовим рішенням, яке набрало законної сили та не містить норм щодо необхідності підтвердження вимоги кредитора чи зобов`язання боржника рішенням суду про стягнення відповідної заборгованості з боржника.

Ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів за договором лише підтверджує дійсне існування обов`язку боржника зі сплати боргу кредитору, його безспірність та надає цьому обов`язку безпосередньо примусового характеру. Однак судове рішення не створює того матеріально-правового обов`язку, зміст якого становитиме таке виконання.

Таке розуміння природи зобов`язання як підстави виникнення грошового зобов`язання у боржника перед кредитором та права вимоги у кредитора до боржника за цим зобов`язанням відповідає положенням статті 11 ЦК України щодо підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частина друга статті 11 ЦК України визначає, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов`язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов`язку боржника сплатити відповідну заборгованість.

Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов`язання, оскільки характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов`язання продовжує існувати.

За таких умов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що кредитором правомірно та обґрунтовано заявлено до визнання суми: 2 620 010,74 грн - заборгованість за кредитним договором (що еквівалентно 71 646,46 доларів США за офіційним курсом НБУ долара до гривні - 36,5686 станом на 03.10.2023, за рішенням Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10 після реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах); - 2 534,30 грн - пеня (за рішенням Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10); - 1 730,00 грн - судові витрати понесені під час розгляду справи (судовий збір у розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30,00 грн, за рішенням Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10).

Між тим, слід зазначити, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 Цивільного кодексу України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 Цивільного кодексу України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, і цей розмір може зменшити суд.

Тобто твердження заявника про те, що проценти за "користування кредитом" нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння заявником правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за "користування кредитом" за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за "користування кредитом" (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

У цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори. Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Встановивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 Цивільного кодексу України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів. У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 Цивільного кодекс України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі №3-188/2020(455/20), зазначено, що приписи частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, першого речення частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за статтею 625 Цивільного кодексу України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 Цивільного кодексу України як наслідок правомірної поведінки сторін).

Таким чином, щодо процентів за користування кредитом, то в цій частині належить визнати вимоги банку на суму 148 724,86 грн. (сто сорок вісім тисяч сімсот двадцять чотири гривні 86 копійок) (що еквівалентно 4 067,01 доларів США за офіційним курсом НБУ долара до гривні - 36,5686 станом на 03.10.2023 року, які стягнуті за рішенням від 22.12.2010р. Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області по справі №2-1391/10) - заборгованість по процентам.

Водночас, як правильно зауважив господарський суд, з посиланням на вищенаведені висновки Великої Палати Верховного Суду (у пунктах 91-93 постанови від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) та у постанові від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц), донарахування договірних процентів за користування кредитними коштами та відповідно 3% на них після реалізації передбаченого Банком ч. 2 ст. 1050 ЦК України права пред`явлення до Боржника вимоги щодо дострокового повернення належних за Кредитним договором №425/ф/6 від 11.09.2008р. грошових коштів шляхом подання позову до суду не є правомірним, а відтак вимоги в сумі 5 943 648,52 грн. (що еквівалентно 162 534,21 доларів США за офіційним курсом НБУ долара до гривні станом на 03.10.2023 року) - заборгованість по процентах прострочена, що нараховані за період з дати ухвалення Рішення суду по 12.07.2023 (відкриття провадження у справі про неплатоспроможність Боржника) належить відхилити.

Посилання скаржника на те, що Кредитним договором сторони унормували питання сплати процентів за користування кредитом. Відповідно до пунктів 3.1.4. та 3.1.7. Кредитного договору, Банк зобов`язався розраховувати проценти за фактичну кількість днів користування кредитом на суму фактичного залишку на позичковому рахунку, проценти нараховуються за зобов`язаннями Позичальника за період з дня одержання кредиту до дня його погашення, враховуючи перший день видачі кредиту та не враховуючи останній день користування кредитом. Проценти нараховуються на залишок заборгованості за кредитом, апеляційним судом відхиляються як необґрунтовані, виходячи з наступного.

Відповідно до пунктів 1.1 Кредитного договору №425/ф/6 від 11.09.2008р. « 1.1. Банк надає Позичальнику кредит в сумі 92 300 (дев`яносто дві тисячі триста) доларів США 00 центів. Кредит надається на строк/термін з « 11» вересня 2008р. по « 10» вересня 2018р., або по день, визначений в п.1.6. та/або в п.3.3.11. цього Договору, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 14,4% (Чотирнадцять цілих чотири десятих відсотків) річних у валюті кредиту…

За приписами п. 1.6. договору строк (термін) виконання зобов`язань Позичальника перед Банком щодо повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів, можливої неустойки, комісій та інших видатків, передбачених цим Договором вважається таким, що настав у разі настання строку/терміну, на який надано кредит згідно з п.1.1 цього договору, а також за рішенням Банку у разі (незалежно від настання строку/терміну, на який надано кредит згідно з п.1.1 цього договору, або строків/термінів часткової сплати кредиту, та/або сплати процентів, встановлених цим договором) неналежного виконання Позичальником своїх зобов`язань згідно цього договору, зокрема зобов`язань, передбачених п.3.3. цього договору, та/або у разі прострочення (включаючи одноразове прострочення) строків/термінів сплати процентів та/або часткового погашення кредиту згідно умов цього договору. У вказаному рішенню Банку зазначається дата настання строку (терміну) виконання зобов`язань Позичальника перед Банком щодо повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів, можливої неустойки та інших видатків, передбачених цим Договором.».

З огляду на зміст пунктів 1.1 та 1.6. Кредитного договору №425/ф/6 від 11.09.2008р. та з урахуванням правових висновків, вказаних у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023р. по справі №910/4518/16, вбачається що строк повернення суми кредиту та сплати процентів припиняється з моменту пред`явлення відповідної вимоги банку у зв`язку з порушенням умов кредитного договору. В такому випадку Банк має право нарахування штрафних санкцій не на підставі умов договору, а на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, якою врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання.

Як зазначено Банком у своєї заяві про грошові вимоги до боржника, у зв`язку з порушенням Боржником (Позичальником) умов кредитного договору Банк звернувся до Дніпропетровського районного суду за стягненням всієї суми кредиту та нарахованих процентів та санкцій.

Відповідно до Рішення від 22.12.2010р. Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області по справі №2-1391/10 розрахунок заборгованості по кредитному договору №425/ф/6 від 11.09.2008р. Банк здійснив станом на 12.03.2009р., скориставшись правом дострокового стягнення всієї суми кредиту та припинивши дію вказаного кредитного договору.

Таким чином, Банк скористався своїм правом, передбаченим статтею 1050 ЦК України, вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Отже, відповідно до пункту 1.6. кредитного договору строк (термін) виконання зобов`язань Позичальника перед Банком щодо повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів, можливої неустойки, комісій та інших видатків, передбачених цим Договором вважається таким, що настав і нарахування Банком процентів після 12.03.2009р. згідно з умовами кредитного договору не відповідає судовій практиці та правовим позиціям Верховного Суду.

Судом також відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що посилання в Ухвалі суду у цій справі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 є безпідставним, позаяк Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 не знайшла підстав для відступу від правових висновків, викладених у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (пункт 6.19).

Щодо тверджень апелянта про те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року по справі № 910/17048/17, ухваленої за результатами розгляду спору у подібних правовідносинах, викладена наступна правова позиція: « 123 Тобто нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів», то такі є безпідставними, адже вказана правова позиція є неактуальною після уточнення Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 вказаного вище висновку таким: «у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором».

Аргументи скаржника цих висновків суду також не спростовують.

Водночас, щодо нарахувань по ст. 625 ЦК України слід зазначити, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, а тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, від 27.11.2019 у справі № 340/385/17).

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов`язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за весь час прострочення зобов`язання до моменту його фактичного виконання.

Колегія суддів зауважує, що Боржник, як свідчать встановлені обставини справи, взяті на себе зобов`язання з повернення кредитних коштів за кредитними договорами не виконав.

Згідно з розрахунком Банку останнім визначений період нарахувань 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та процентів нараховано за період з 03.04.2017 року по 23.02.2022 року, тобто до оголошення військового стану в Україні.

Натомість господарський суд зазначив, що із вказаними грошовими вимогами до боржника банк звернувся до суду 05.10.2023. Таким чином, враховуючи наведені правові норми, проценти за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін можуть бути стягнути із застосуванням строку позовної давності лише за період, починаючи з 05.10.2020.

Крім того, відповідно до пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачає ненарахування процентів, передбачених частою 2 статті 625 Цивільного кодексу України як відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, в період дії воєнного стану, тобто з 24.02.2022.

У цій справі про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності заявником суду не повідомляло, натомість останній вважає, що даний строк ним не пропущено в посилання на прикінцеві положення Цивільного кодексу України, де Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (Covid-19)" продовжено процесуальні строки на час дії карантину, в тому числі і щодо застосування строків позовної давності.

Господарський суд дійшов висновку, що саме посилання на карантинні заходи викликані респіраторною коронавірусною хворобою Covid-19 не є підставою для застосуванням прикінцевих положень Цивільного кодексу України з метою продовження відповідних процесуальних строків. У даному випадку заявник повинен довести та підтвердити відповідними документальними доказами факт у зв`язку з чим карантинні заходи викликані респіраторною коронавірусною хворобою Covid-19 стали підставою неможливості використати своє процесуальне право в строк, внаслідок чого виникла необхідність у їх продовженні, а тому застосував заявлену боржником позовну давності до даних грошових вимог.

Проте, поза увагою суду залишилися такі обставини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року N 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з наступними змінами, з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на всій території України установлено карантин.

Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року № 540-1Х Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., NN 40 - 44, ст. 356) доповнено пунктом 12 такого змісту: « 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.» Цей Закон набрав чинності 02.04.2020 року.

Отже, строки позовної давності про стягнення заборгованості кредиторів до боржників не є пропущеними за період з 03.04.2017 року.

Згідно наданого Банком розрахунку заборгованості Боржника за Кредитним договором, 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та процентів нараховано за період з 03.04.2017 року по 23.02.2022 року, тобто у межах визначених законом строків позовної давності, які є продовженими на період дії карантину і аж до дати запровадження воєнного стану.

При цьому ні Закон № 540-ІХ, ні ЦК України не містить вимог, що заявник повинен надавати докази факту, у зв`язку з чим карантинні заходи, викликані респіраторною коронавірусною хворобою COVID-19 стали підставою неможливості використати своє право в строк, внаслідок чого виникла необхідність у їх продовженні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з аргументами скаржника, що судом безпідставно відхилені грошові вимоги Банку в сумі 1 062 674,01 грн. (що еквівалентно 29059,74 долара СЩА за офіційним курсом НБУ долара до гривні станом на 03.10.2023 року), - 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та процентів що нараховані за період з 03.03.2017 року по 23.02.2022 року.

Відхиляючи грошові вимоги у вказаному розмірі суд першої інстанції припустився неправильного застосування норм матеріального права та порушив норми процесуального права.

Зважаючи на те, що контррозрахунку матеріали справи не містять, а розрахунок вказаних сум перевірений апеляційним судом і арифметичних чи методологічних помилок виявлено не було, грошові вимоги в сумі 1 062 674,01 грн належить визнати.

Таким чином, доводи апелянта частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду.

У зв`язку з викладеним, апеляційний суд вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку в частині визнання грошових вимог кредитора в сумі 2 778 367,90 грн та відхилення, зокрема, 5 943 648,52 грн, проте помилково відхилив грошові вимоги в сумі 1062674,01 грн.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

З огляду на межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, визначені положеннями ст. 269 ГПК України, та враховуючи все вищевикладене, апеляційну скаргу належить задовольнити частково: ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2024 у справі №904/2761/23 змінити, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції:

«Визнати грошові вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до боржника ОСОБА_1 у розмірі 3 841 041,91 грн (заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, 3% річних, пеня, судовий збір).

В іншій частині на суму 5 943 648,52 грн грошові вимоги відхилити».

В решті оскаржувану ухвалу належить залишити без змін.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на результат апеляційного перегляду ухвали та фактичного вирішення заяви Кредитора на його користь, на підставі приписів ст. 129 ГПК України суд вважає за можливе покласти судові витрати на Боржника.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 236, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2024 у справі № 904/2761/23 задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2024 у справі №904/2761/23 змінити, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції:

В іншій частині на суму 5 943 648,52 грн грошові вимоги відхилити».

В решті ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2024 у справі №904/2761/23 залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1, код ЄДРПОУ 23697280) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 6 441,60 грн, про що видати наказ, видачу якого доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 11.02.2025

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко


Суд	Центральний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	22.01.2025
Оприлюднено	12.02.2025
Номер документу	125058592
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи про банкрутство, з них: грошові вимоги кредитора до боржника

Мороз Валентин Федорович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 22.01.2025 по справі 904/2761/23ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —904/2761/23

Постанова від 22.01.2025

Постанова
від 22.01.2025 по справі 904/2761/23
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД