Рішення

від 30.01.2025 по справі 904/1220/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2025м. ДніпроСправа № 904/1220/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Курінової О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен", м. Дніпро

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та припинення права володіння

Представники:

від позивача: Риженко М.С., виписка з ЄДР, представник;

від відповідача: Капран Р.В., ордер, адвокат;

СУТЬ СПОРУ:

Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом від 14.03.2024 № 7/11-543, в якому просить:

- усунути перешкоди у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, шляхом знесення самочинно побудованого об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, а саме: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І (реєстраційні номери об`єкту нерухомого майна: 12067787) за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен";

- припинити право володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен" відповідним правом на нерухоме майно - нежитлову будівлю, а саме: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І (реєстраційні номери об`єкту нерухомого майна: 12067787) із закриттям розділу.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наявна інформація щодо державної реєстрації права приватної власності на нежитлову будівлю за Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен" на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі № 31/80-08 та рішення Третейського суду при Асоціації "Захисники правопорядку" від 01.12.2008 у справі №7/09/08 (реєстраційний номер майна: 12067787). Відповідно до зазначених рішень Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі № 31/80-08 та Третейського суду при Асоціації "Захисники правопорядку" від 01.12.2008 у справі №7/09/08, було встановлено, що розгляд справи відбувався без залучення територіальної громади міста Дніпра, як власника земельної ділянки на котрій було здійснено самочинне будівництво (перебудова).

Рішенням Третейського суду при Асоціації "Захисники правопорядку" від 01.12.2008 у справі №7/09/08 було визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен" право власності на нерухоме майно, а саме: будівля павільйону літ.А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок літ. а, сходи літ. а1, навіс літ. Г, огорожа №1, мостіння І, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ (дійсна назва - місто Дніпро), площа Десантників, 3-А, без актів вводу в експлуатацію. Проте зазначене нерухоме майно було побудоване (переобладнано) та зареєстроване без отримання дозвільних документів на проведення будівельних робіт, отримання земельної ділянки під будівництво (переобладнання) та без введення в експлуатацію спірного нерухомого майна;

Таким чином, позивач вважає, що при розгляді справи та ухваленні рішення Третейського суду, було грубо порушено норми права та визнано право власності за ТОВ "Алюр Севен" без жодних на те правових підстав, а у подальшому було здійснено протиправну державну реєстрацію на спірний об`єкт нерухомого майна - будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1,І, що розташоване за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а.

Враховуючи, що об`єкт будівництва за адресою: м. Дніпро, пл. Десантників, 3а, було побудовано та переобладнано без отримання будь-якої дозвільної документації, земельної ділянки під будівництво та введення в експлуатацію, отже нежитлова будівля за вказаною адресою є об`єктом самочинного будівництва. Відсутність введення в експлуатацію вказаного нерухомого майна надає можливість дійти до думки про сумнівні його будівельні характеристики, а отже воно може становити загрозу для життя і здоров`я людей.

Позивач зазначає, що ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою, є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України. При цьому, обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об`єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна, та наявності підстав для застосування статті 376 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позивач вважає, що порушення законних прав та інтересів територіальної громади міста в особі органу місцевого самоврядування Дніпровської міської ради полягає у тому, що шляхом протиправного будівництва та державної реєстрації права власності у подальшому на об`єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника - Дніпровської міської ради, порушує законне право міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою та встановлений законодавством порядок набуття прав на об`єкти нерухомості, набуття прав та реалізації прав на землю (земельну ділянку) комунальної власності, а також майнові інтереси громади в особі Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження землею, що є порушенням економічних інтересів громади.

Крім того, разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про витребування доказів.

Одночасно, позивач надав заяву про забезпечення позову від 14.03.2024 №7/11-541.

Ухвалою господарського суду від 21.03.2024 заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову задоволено.

Ухвалою господарського суду від 25.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 09.04.2024. Крім того, задоволено клопотання Дніпровської міської ради про витребування доказів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен".

Ухвалою суду від 09.04.2024 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкладено на 12.06.2024.

12.06.2024 оголошено перерву до 25.06.2024.

Ухвалою суду від 25.06.2024 застосовано розумні строки при розгляді даної справи; у підготовчому засіданні оголошено перерву до 30.07.2024.

22.07.2024 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позов, в якому останній вказує на те, що:

- спірний об`єкт був побудований та введений в експлуатацію що до 1992 року, перебував на балансі у державній установі Фонду державного майна України, потім був переданий у власність Акціонерному комерційно-виробничому товариству «Торгрічтранс», а далі увійшло до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський «Торгрічтранс» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен»;

- 15.09.2005 виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, тобто самим же позивачем, було видано свідоцтво про право власності на спірний об`єкт;

- враховуючи те, що спірний об`єкт був побудований та введений в експлуатацію ще до 1992 року, перебував на балансі у державній установі Фонду державного майна України, потім переданий у власність Акціонерному комерційному виробничому товариству «Торгрічтранс», а далі увійшло до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський «Торгрічтранс» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен», то очевидно відсутній в даному випадку і факт самовільного захоплення Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» земельної ділянки під спірним об`єктом;

- за період володіння об`єктом Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» неодноразово зверталось до позивача із заявами про виділення земельної ділянки під об`єктом.

Отже, на думку відповідача, враховуючи вищевикладені обставини, всі посилання позивача на те, що спірний об`єкт було самочинно побудовано на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника та без введення в експлуатацію вказаного новоствореного нерухомого майна, та в подальшому ТОВ «Алюр Севен» було безпідставно набуто право приватної власності на вказане самочинно побудоване майно, та зареєстровано речові права стосовно нього, не підтверджуються жодними доказами і є безпідставними.

Крім того, відповідач вказує на те, що Дніпровська міська рада щонайменше протягом 19 років була достеменно обізнана про обставини щодо наявності об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3А, так і про обставини щодо статусу земельної ділянки під вказаним об`єктом.

Таким чином, відповідачем на підставі ст. 267 ЦК України вказано про те, що позивачем було подано позовну заяву поза межами визначеного Цивільним кодексом України строку, а отже у позові має бути відмовлено повністю.

У відзиві на позов, відповідачем зазначений (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку із розглядом справи у сумі 20 000 грн 00 коп.

23.07.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позов, в якій останній вказує на те, що ТОВ «Алюр Севен» було безпідставно набуто право приватної власності на самочинно побудоване (переобладнане) майно нежитлову будівлю, будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 ганок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І, що розташоване за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, у подальшому, без введення в експлуатацію вказаного новоствореного нерухомого майна, було зареєстровано речові права стосовно нього.

Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.01.2020 у справі №910/10987/18, позивач вказує на те, що виключно державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 03.06.2020 у справі №722/1882/16-ц наголосив на тому, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Визнання права власності на будівельні матеріали, використані для будівництва цих об`єктів, є неправильно обраним способом захисту.

Також позивач звертає увагу суду на те, що позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням речових прав на вказаний об`єкт нерухомого майна є негаторним позовом.

Поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

У даній справі, міська рада звернулась до суду з негаторним позовом, однією з умов такого позову є тривалий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Отже, строк позовної давності для звернення з таким позовом до суду станом на дату подання не сплинув.

З огляду на викладене, позивач вважає, що клопотання відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

30.07.2024 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшли заперечення, в яких останній повторно наголошує на тому, що з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що спірний об`єкт не є самочинним будівництвом, а був збудований та введений в експлуатацію що до 1992 року.

Крім того, відповідач наголошує на тому, що при подачі позову позивач не навів об`єктивних причин неможливості звернення з позовом про захист свого порушеного права у строк протягом трьох років, та не навів жодних аргументів щодо поновлення строку для подання позовної заяви.

На думку відповідача, бездіяльність посадових осіб Дніпровської (Дніпропетровської) міської ради щодо своєчасного звернення до суду з даним позовом у встановлений законом строк в даній справі не може бути виправдана необізнаністю позивача про його можливе порушене право.

Таким чином, відповідач повторно наполягає на тому, що позивачем було подано дану позовну заяву з пропуском позовної давності.

30.07.2024 оголошено перерву до 13.08.2024.

05.08.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення, в яких останній звертає увагу суду на те, що ТОВ «Алюр Севен» на підставі відповідних рішень суду набуло речові права на будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7, ганок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а.

На підставі свідоцтва про право власності від 15.09.2005, про яке неодноразово зазначає відповідач ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» набуло речові права виключно на нежитлову будівлю літ.А-1 загальною площею 12,7 кв.м. Жодна інформація про наявність ґанку а, сходів а1-1, навісу літ. Г, споруд 1, І відсутня, проте при аналізі технічної документації можливо встановити, що безпідставно спорудженні об`єкти нерухомого майна призвели до захоплення земельної ділянки комунальної форми власності.

Крім того, позивач повторно наполягає на тому, що позовна давність в частині вимог про зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку з приведенням її до попереднього стану шляхом демонтажу будівлі павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7, ганку а, сходів а1-1, навісу літ. Г, споруди 1, І, що розташовані за адресою м. Дніпро, площа Десантників, 3а, як таких, що побудовані самочинно, не застосовується.

У підготовчому засіданні 13.08.2024 представник відповідача надав до суду клопотання про витребування доказів, в якому просить поновити строк для подання доказів у справі та витребувати від КП "Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації" ДМР належним чином засвідчені копії матеріалів інвентаризаційної справи на будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7, а-ґанок, а1 - сходи, Г - навіс, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а.

Представник позивача покладає вирішення клопотання на розсуд суду.

Ухвалою суду від 13.08.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен" строк для подання клопотання про витребування доказів та задоволено клопотання відповідача про витребування доказів. У підготовчому засіданні оголошено перерву до 26.09.2024.

У підготовчому засіданні 26.09.2024 уповноважений представник КП "Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації" ДМР надав до суду оригінал вищезазначеної Інвентаризаційної справи. Суд та сторони ознайомились з матеріалами вищевказаної справи, сторони зробили фотокопії, після чого оригінал Інвентаризаційної справи було повернуто представнику КП "Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації" ДМР.

У судовому засіданні оголошено перерву до 24.10.2024.

24.10.2024 підготовче засідання не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Рудь І.А. на лікарняному.

Після усунення вказаних обставин перебування головуючого судді на лікарняному, ухвалою суду від 29.10.2024 підготовче засідання призначене на 26.11.2024.

У підготовче засідання 26.11.2024 відповідач явку повноважного представника не забезпечив; подано клопотання про відкладення судового засідання, у зв`язку з хворобою представника відповідача.

Представник позивача заперечувала проти відкладення розгляду справи; не заперечує проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою господарського суду від 26.11.2024 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 17.12.2024.

17.12.2024 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення, в яких останній вказує на те, що позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження того, що відповідачем були здійсненні будь які перебудови спірного об`єкту нерухомого майна.

Більш того, позивачем навіть не було заявлено клопотання про проведення відповідної будівельно-технічної експертизи на предмет встановлення факту самочинного будівництва.

У судовому засіданні, що відбулося 17.12.2024 оголошувалась перерва до 26.12.2024.

У судовому засіданні, що відбулося 26.12.2024 оголошувалась перерва до 28.01.2025.

У судовому засіданні, що відбулося 28.01.2025 оголошувалась перерва до 30.01.2025.

У судовому засіданні 30.01.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив на позов, просив їх задовольнити; представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, з підстав, викладених у відзиві на позов та запереченнях.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є наявність/відсутність підстав для усуненя перешкоди у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, шляхом знесення самочинно побудованого об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, а саме: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І (реєстраційні номери об`єкту нерухомого майна: 12067787) за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен"; припинення права володіння Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен" відповідним правом на нерухоме майно - нежитлову будівлю, а саме: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І (реєстраційні номери об`єкту нерухомого майна: 12067787) із закриттям розділу.

Звертаючись з даним позовом, позивач вказує на те, що земельна ділянка, яка розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, За., належить до земель комунальної власності, цивільно-правові угоди укладені між міською радою та фізичними або юридичними особами щодо землі за вищезазначеною адресою відсутні.

При досліджені правовстановлюючих документів на нерухоме майно, а саме нежитлова будівля - будівля павільйону літ.А-1, загальною площею 12,7, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І, що розташоване за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, За, міською радою було виявлено порушення прав та інтересів територіальної громади міста Дніпро у зв`язку з наступним.

Так, згідно відомостям Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наявна інформація щодо державної реєстрації права приватної власності на нежитлову будівлю за Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі № 31/80-08 та рішення Третейського суду при Асоціації «Захисники правопорядку» від 01.12.2008 у справі №7/09/08 (реєстраційний номер майна: 12067787).

Відповідно до наявних копій зазначених рішень Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі № 31/80-08 та Третейського суду при Асоціації «Захисники правопорядку» від 01.12.2008 у справі №7/09/08, було встановлено, що розгляд справи відбувався без залучення територіальної громади міста Дніпра, як власника земельної ділянки, на котрій було здійснено самочинне будівництво (перебудова).

Так, рішенням Третейського суду при Асоціації «Захисники правопорядку» від 01.12.2008 у справі №7/09/08 було визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» право власності на нерухоме майно, а саме: будівля павільйону літ.А-1, загальною площею 12,7 кв.м., ґанок літ. а, сходи літ.а1, навіс літ. Г, огорожа №1, мостіння І, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ (дійсна назва - місто Дніпро), площа Десантників, 3-А, без актів вводу в експлуатацію.

Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що вищезазначене нерухоме майно було побудоване (переобладнано) та зареєстроване без отримання дозвільних документів на проведення будівельних робіт, отримання земельної ділянки під будівництво (переобладнання) та без введення в експлуатацію спірного нерухомого майна.

Таким чином, при розгляді справи та ухваленні рішення Третейського суду, було грубо порушено норми права та визнано право власності за ТОВ «Алюр Севен» без жодних на те правових підстав, а у подальшому було здійснено протиправну державну реєстрацію на спірний об`єкт нерухомого майна - будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1,І, що розташоване за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а.

З огляду на зазначене, Дніпровською міською радою було направлено відповідні запити до компетентних органів та проведено аналіз вказаних правовстановлюючих документів, які зазначено підставою для виникнення права приватної власності.

Відповідно до листа департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 15.02.2022 № 4/11-143 повідомлено, що при здійсненні пошуку за адресою земельної ділянки: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, інформація про реєстраційні записи щодо цивільно-правових угод укладених між міською радою та фізичними чи юридичними особами відсутня.

Крім того, відповідно до листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 09.02.2022 № 4/1-92 повідомлено, що згідно Порталу державної електронної системи у сфері будівництва, у розділі «Декларативні та дозвільні документи», а також за даними акту прийому-передачі дозвільної документації від 27.10.2016 Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції Дніпропетровської області відомості щодо дозвільної документації (повідомлення про початок виконання підготовчих та будівельних робіт або дозвіл) чи документи, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (декларації про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат) по об`єкту розташованого за адресою: м. Дніпро, пл. Десантників, 3А відсутні.

Позивач вважає, що земельна ділянка, яка розташована на площі Десантників, 3а у місті Дніпрі належить територіальній громаді міста Дніпра, в особі Дніпровської міської ради в силу ст.ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст..ст. 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

З огляду на вищевикладене, ТОВ «Алюр Севен» було безпідставно набуто право приватної власності на самочинно побудоване (переобладнане) майно - нежитлову будівлю, будівлю павільйону літ.А-1, загальною площею 12,7, ганок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І, що розташоване за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, у подальшому, без введення в експлуатацію вказаного новоствореного нерухомого майна, було зареєстровано речові права стосовно нього.

Отже, на думку позивача, відповідачем не було виконано визначені законодавством умови для добросовісного набуття права власності на новостворену річ, а саме нежитлову будівлю, що розташована за адресою м. Дніпро, пл. Десантників, 3а, що надає можливості дійти до висновку про протиправність рішень Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі № 31/80-08 та Третейського суду при Асоціації «Захисники правопорядку» від 01.12.2008 у справі №7/09/08 та правові підстави для скасування державної реєстрації права власності.

Окрім того, спірне нерухоме майно не було в установленому законом порядку введено в експлуатацію, що надає можливості дійти до думки про небезпеку для життя та здоров`я людей, які перебувають у спірному об`єкті нерухомого майна.

Так, внаслідок самочинного будівництва (переобладнання) нежитлової будівлі -будівлі павільйону по площі Десантників, 3а у місті Дніпрі, право власності на яку було безпідставно визнано за відповідачем рішеннями Господарського суду Дніпропетровської області та Постійно діючим Третейським судом без залучення міської ради, призвело до протиправного позбавлення міської ради комунальної власності.

Враховуючи вищевикладене, порушення законних прав та інтересів територіальної громади міста в особі органу місцевого самоврядування Дніпровської міської ради полягає у тому, що шляхом протиправного будівництва та державної реєстрації права власності у подальшому на об`єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника -Дніпровської міської ради, порушує законне право міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою та встановлений законодавством порядок набуття прав на об`єкти нерухомості, набуття прав та реалізації прав на землю (земельну ділянку) комунальної власності, а також майнові інтереси громади в особі Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження землею, що є порушенням економічних інтересів громади.

Вказані обставини і стали причиною виникнення даного спору.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 15 та частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Предметом позову у цій справі є усунення перешкод у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, шляхом знесення самочинно побудованого об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, а саме: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І (реєстраційні номери об`єкту нерухомого майна: 12067787) за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен" та припинення права володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен" відповідним правом на нерухоме майно - нежитлову будівлю, а саме: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І (реєстраційні номери об`єкту нерухомого майна: 12067787) із закриттям розділу.

Суд, дослідивши надані учасниками спору докази, дійшов наступних висновків.

Територіальним громадам належить право власності на землю, нерухоме майно тощо (п. 1 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

У комунальний власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування, землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ст. 187 Земельного кодексу України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Частинами другою та третьою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно із ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Суд враховує, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", а тому правовий режим самочинного будівництва пов`язаний із відносинами власності на землю.

Відповідно до висновку Великої Палати у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, застосування положень частини третьої або п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до вирішення спору між особою власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Відповідно до статей 316, 317 та 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 3-4 статті 376 Цивільного кодексу України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Частина 4 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначає, що будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Частиною 3 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Так, як підтверджується наявними матеріалами справи, а саме з Інвентаризаційної справи № 38864 на будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7, а - ганок, а1 сходи, Г навіс, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, першим документом вказаної справи є довідка датована 1999 роком про належність будівлі та її реєстрації інвентаризаційним бюро в реєстраційній книзі домоволодінь під реєстраційним номером № 48юн 2309-119 к.р. 12067787.

Даний факт свідчить про те, що спірний об`єкт нерухомості був зареєстрований в БТІ станом на 1999 рік.

Згідно з листом заступника Голови Фонду державного майна України від 08.11.2002 № 10-21-13774 та доданими до нього документами, а саме: Перелік нерухомого майна переданого у власність ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» та Акту прийому передачі основних засобів у власність ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс», об`єкт нерухомого майна (торгівельний павільйон) було введено в експлуатацію що в 1988 році.

Відповідно до експлікації внутрішніх площ до плану будови - загальна площа спірного об`єкту нерухомого майна станом на 10.02.2004 становила 12,7 кв.м.

Вказане свідчить про те, що загальна площа об`єкту нерухомого майна станом на 10.02.2004 становила 12,7 кв.м. та не змінювалась на момент реєстрації права власності за відповідачем. Крім того, вказана площа об`єкту спірного нерухомого майна залишається такою самою і на сьогоднішній день.

Відповідно до реєстраційного посвідчення на об`єкт нерухомого майна, які належать юридичним особам, від 20.07.2000, виданого начальником БТІ, об`єкт нерухомого майна було зареєстровано за Акціонерним комерційно-виробничим товариством «Торгрічтранс» на підставі наказу Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477 «Про перетворення підприємств та організацій Українського міжгалузевого державного об`єднання річкового флоту «Укррічфлот» та записано в реєстрову книгу за реєстровим номером № 2309-119, вказане підтверджує той факт, що станом на 20.07.2000 спірний об`єкт нерухомого майна вже було зареєстровано за Акціонерним комерційно-виробничим товариством «Торгрічтранс» із загальною площею 12,7 кв.м.

Відповідно до плану земельної ділянки господарського будинку від 22.08.2007, виданого Управлінням земельних ресурсів, призначення земельної ділянки є будівля павільйону літ. А-1, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, що підтверджує той факт, що під будівництво спірного об`єкту нерухомості була відведена спірна земельна ділянка із відповідним призначенням.

Згідно з планом поверхів громадського будинку від 20.11.2003, виданого КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», загальна площа будівлі павільйону літ. А-1, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, становить 12,7 кв.м.

Розпорядженням Міського голови Куліченка І.І., від 11.06.2004 № 257р на підставі листа ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» від 22.03.2004 № 164 будівлі павільйону, навісам (кіоску ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») присвоєно адресу площа Десантників, 3А.

05.09.2005 виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради своїм рішенням від 05.09.2005 № 3614 «Про оформлення права власності ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» на об`єкти нерухомого майна за адресами: пл. Десантників, 3а, 10а» вирішив оформити право колективної власності, з видачею свідоцтва ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» в т.ч. на об`єкт нерухомого майна: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ, пл. Десантників, 3а. Пунктом 2 вказаного рішення КП «ДМБТІ» було доручено оформити та зареєструвати свідоцтво про право власності на об`єкти згідно п. 1 вказаного рішення.

15.09.2005 виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради видав свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю, розташовану у м. Дніпро, площа Десантників, 3а, загальною площею 12,7 кв.м.

27.09.2005 КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» на підставі свідоцтва про право власності від 15.09.2005, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, за ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» зареєстровано право власності на спірну будівлю.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі № 31/80-08 визнано за відповідачем право власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю павільйону літ А-1, загальною площею 12,7, а ганок, а1 сходи, Г- навіс, що розташоване за адресою: м. Дніпро, площа Десантників 3а, та встановлено, що за результатом проведення технічної інвентаризації КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» видано технічний паспорт на вказаний об`єкт нерухомого майна.

Рішенням третейського суду від 01.12.2008 у справі № 7-09/08 було визнано за відповідачем право власності на об`єкт нерухомого майна будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7, а ганок, а1 сходи, Г навіс,що розташована за адресою: м. Дніпро, пл. Десантників, 3а та встановлено, що будівельні роботи по будівництву та переобладнанню нерухомого майна за вказаною адресою не здійснювалися, оскільки підрядник не виконав взятих на себе зобов`язань за договором.

Також, вказаним рішенням встановлено, що Інститутом «Дніпроагрокомплект» було проведено обслідування і оцінку технічного стану спірного нерухомого майна, та зроблено висновок, що несучі будівельні конструкції знаходяться в нормальному і задовільному стані, і приданті для подальшої експлуатації за функціональним призначенням.

10.12.2008 Кіровським районним судом м. Дніпропетровська було видано виконавчий лист для виконання рішення третейського суду від 01.12.2008 у справі № 7-09/08.

08.04.2009 КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» ДОР було прийнято рішення про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна .

Крім того, Документами з Інвентаризаційної справи № 38864 підтверджується, що згідно з п. 3 наказу Фонду державного мана України від 10.11 1992 № 477 «Про перетворення підприємства та організацій Українського міжгалузевого державного об`єднання річкового флоту «Укррічфлот» в акціонерні товариства» Фонд державного майна України передав Акціонерному комерційно-виробничому товариству «Торгрічтранс» нерухоме майно, яке увійшло до статутного фонду ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс», в т.ч. об`єкт кіоск ресторану «Славутич» (торгівельний павільйон), інвентарний номер об`єкта станом на 01.01.1993 № 0001, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, площа Десантників, 3а.

ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» засноване шляхом виділення в процесі реорганізації Акціонерного комерційно-виробничого товариства «Торгрічтранс» (п. 1.1 Статуту ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс»).

Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» оформлено протоколом № 9 від 25.12.2006, ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» було реорганізовано у Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен», яке, в свою чергу, на підставі передавального акту, стало правонаступником всіх майнових та немайнових прав ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс».

Отже, згідно з п. 1.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» є правонаступником ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс», з наслідуванням всіх його прав, обов`язків та майна.

Господарський суд звертає увагу на те, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас, 17.10.2019 набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з Достатність доказів на нову - Вірогідність доказів та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування вірогідність доказів.

Стандарт доказування вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Аналогічний підхід до стандарту доказування вірогідність доказів висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як баланс вірогідностей.

Таким чином, вказані докази в сукупності, є більш вірогідними в розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України щодо спростування доводів позивача стосовно того, що спірний об`єкт нерухомості було самочинно побудовано на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника та без введення в експлуатацію вказаного новоствореного нерухомого майна, та в подальшому Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» було безпідставно набуто право приватної власності на вказане самочинно побудоване майно, та зареєстровано речові права стосовно нього.

В свою чергу, слід врахувати і те, що до складу відповідного об`єкту включено ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І, і вони включені в загальний опис об?єкта нерухомості (що підтверджується матеріалами Інвентаризаційної справи № 38864), з врахуванням складових спірної будівлі, проте, не є нерухомим майном, право власності на які підлягає реєстрації.

Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами щодо самочинного та незаконного будівництва об`єкта нерухомого майна нежитлової будівлі, будівлі павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7, а ганок, а- сходи, Г навіс, розташованого за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а.

В свою чергу, частиною 3 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Частинами 1- 2 ст. 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що речові права Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» на спірне нерухоме майно, виникли до 01.01.2013, є дійсними, оскільки на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Матеріалами справи підтверджується більш вірогідними доказами та обставина, що спірний об?єкт був побудований та введений в експлуатацію ще до 1992 року та перебував на балансі у державній установі Фонду державного майна України, потім був переданий у власність Акціонерному комерційному-виробничому товариству «Торгрічтранс», а далі увійшло до статутного фонду ВАТ «Дніпропетровськиц «Торгрічтранс», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен».

Жодних доказів стосовно того, що відповідачем були здійсненні будь-які перебудови спірного об`єкту нерухомого майна позивачем до матеріалів справи не надано.

Таким чином, обумовлені ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України підстави для визнання спірних об?єктів самочинним будівництвом відсутні і не були доведені позивачем належними, допустимими та вірогідними доказами в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд враховує і те, що жодного акту органу державного архітектурно - будівельного контролю про встановлення акту самочинного будівництва, або приписів про усунення порушень, матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, враховуючи те, що підстави для застосування ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України у суду відсутні, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, що спірний об?єкт є самочинним будівництвом, і вказані доводи спростовані відповідачем більш вірогідними доказами в розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, а тому вимога позивача до відповідача про усунення перешкоди у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, шляхом знесення самочинно побудованого об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, а саме: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І (реєстраційні номери об`єкту нерухомого майна: 12067787) за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен", задоволенню не підлягає.

Також, розглянувши вимогу позивача про припинення права володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен" відповідним правом на нерухоме майно - нежитлову будівлю, а саме: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І (реєстраційні номери об`єкту нерухомого майна: 12067787) із закриттям розділу, суд дійшов висновку, що вказана вимога задоволенню не підлягає, оскільки, як зазначено вище, позивачем не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, що спірний об?єкт є самочинним будівництвом, і вказані доводи спростовані відповідачем більш вірогідними доказами в розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України. А по-друге, вказана вимога фактично заявлена позивачем до неналежного відповідача, оскільки відповідач не є особою, яка уповноважена здійснювати закриття розділу у відповідному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у відповідності до статті 14 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що також є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Додатково суд при вирішенні спору також враховує наступне.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952, ратифікованого Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 № 475/97-ВР, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини конвенційне поняття майно являє собою існуюче майно або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання стосовно ефективного здійснення права власності (справа Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини, заява № 42527/98, рішення від 12.07.2001 р. п. 83).

Засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа Мельник проти України, заява № 72286/01, рішення від 28.03.2006 р., щодо статті 13).

Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (справа Спорронг та Льонрот проти Швеції).

Принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа Броньовський проти Польщі, заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004 р., п. 184).

Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У справі Рисовський проти України (заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу належного урядування, який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Отже, як зазначено вище, захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом, а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів. Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 2007 року у справі Україна-Тюмень проти України, заява № 22603/02).

Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватись з дотриманням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення ЄСПЛ у справі Україна-Тюмень проти України).

Висновки щодо порушення Україною статті 1 Першого протоколу ЄСПЛ зробив і у наведеній вище справі Україна-Тюмень проти України, зазначивши, що заявник добросовісно отримав будинок в якості внеску до статутного капіталу, не знаючи про те, що Фонд державного майна не мав повноважень на його передання, та не було підстав для передбачення, що заявник мав знати про це. Заявник мав щонайменше легітимні сподівання щодо можливості використовувати будинок в своїй господарській діяльності. Суд не вбачає виняткових обставин, здатних виправдати відсутність відшкодування у даній справі, та вирішує, що таким чином на заявника було покладено індивідуальний та надмірний тягар, який порушив справедливий баланс, що мав бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку, та захистом права на мирне володіння майном - з іншого.

Крім того, позбавлення права власності можливе лише за умови, що власник, повідомлений про обмеження у набуття права приватної власності, такі обмеження порушив. В іншому випадку позбавлення права власності на нерухоме майно без відповідної майнової компенсації незалежно від того, чи заявляв про неї відповідач, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні майном та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед особою, яка потерпіла від їх неправомірних дій.

З урахуванням наведеного вище, враховуючи норми прямої дії статті 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952, суд не знайшов правомірних та непереборних підстав стосовно втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном, і такі обставини не були доведені позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому задоволення такого позову становитиме неправомірне втручання у право власності відповідача на належне йому нерухоме майно.

Крім того, відповідачем у відзиві на позов заявлено про застосування до вимог позивача строку позовної давності.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 2 вищезазначеної статті).

Відповідно до частини 1 статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 254 Цивільного кодексу України встановлено, що строк, який визначений роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку.

За приписами частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 755/13805/16-ц).

Враховуючи те, що за наслідками розгляду справи судом визнано вимоги позивача незаконними та не обґрунтованими, які не були доведеними належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 господарського процесуального кодексу України та спростовуються більш вірогідними у справі доказами, наданими відповідачем, а тому позов задоволенню не підлягає з підстав, наведених у даному рішенні, а тому позовна давність до вимог позивача застосуванню не підлягає.

Інші доводи, обґрунтування, докази на які посилалися учасники судового процесу під час розгляду даної справи, судом враховані при ухваленні рішення, проте, не впливають на висновки суду у даній справі стосовно спірних правовідносин.

З огляду на викладене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і в сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Дніпровської міської ради задоволенню не підлягають з підстав, наведених у даному рішенні.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на викладене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому задоволенню не підлягають з підстав, наведених судом у даному рішенні.

Усі інші доводи, посилання та обґрунтування учасників справи судом враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду щодо спірних правовідносин учасників справи, і судом надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи, і за результатами чого ухвалюється рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю за наведених судом підстав.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 9 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

З огляду на викладене, вбачаються підстави для скасування заходів забезпечення позову вжитих ухвалою суду від 21.03.2024.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та припинення права володіння відмовити.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 21.03.2024, скасувати.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 10.02.2025.

Суддя І.А. Рудь