Рішення

від 10.02.2025 по справі 907/996/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/996/24

Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Кірик К.І., розглянувши у судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпроект", код ЄДРПОУ - 30763743, місцезнаходження - Харківська область, Дергачівський район, місто Дергачі, вулиця 1 Травня, будинок 168, поштовий індекс - 62303,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ин.Кол", код ЄДРПОУ - 31422849, місцезнаходження - Закарпатська область, Берегівський район, місто Берегово, вулиця Сечені Іштвана, будинок, 71, поштовий індекс - 90202,

про стягнення попередньої оплати по договору поставки згідно рахунку-фактури, трьох процентів річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов`язання в загальному розмірі 130618,96 грн,

за участі представників сторін:

від позивача - адвокат Терещенко К.І. (на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АХ №1220584 від 14.11.2024), в режимі ВКЗ,

від відповідача - не з`явився,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецпроект" (далі - позивач), від імені якого діє адвокат Терещенко Катерина Іванівна (на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АХ №1220584 від 14.11.2024 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 1681 від 04.04.2017), через систему "Електронний суд" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 21.11.2024 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ин.Кол" (далі - відповідач) про стягнення попередньої оплати по договору поставки згідно рахунку-фактури №СФ-13 від 28.04.2021, трьох процентів річних та інфляційних втрат в загальному розмірі 130618,96 грн за невиконання відповідачем своїх зобов`язань.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2024.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 26.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; призначено судове засідання у справі на 18.12.2024. Сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи, зокрема: запропоновано відповідачу подати суду відзив на позовну заяву, оформлений згідно з вимогами статті 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких він ґрунтуються, якщо такі докази не надані позивачем, протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Одночасно відповідно до ухвали суду відповідачу судом роз`яснено, що відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем у встановлений судом строк без поважних причин відзиву, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 09.12.2024 заяву представника позивача - адвоката Терещенко К.І. про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

Ухвали суду від 26.11.2024, 09.12.2024 в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи згідно з частиною п`ятою статті 6 ГПК України були доставлені до Електронного кабінету позивача та його представника.

Згідно відповіді №5517940 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС від 25.11.2024, сформованої на запит суду, встановлено, що відповідач не має зареєстрованого електронного кабінету.

Враховуючи наведене, ухвали суду від 26.11.2024 про відкриття провадження у справі та від 09.12.2024 про участь представника позивача у судових засіданнях в режимі відеоконференції направлені відповідачу - ТОВ "Ин.Кол" поштовою кореспонденцією рекомендованими повідомленнями про вручення відповідно №0600987131567 від 26.11.2024 і №0600991618918 від 10.12.2024 по адресу згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 90202, Закарпатська область, Берегівський район, місто Берегово, вулиця Сечені Іштвана, будинок, 71.

На час проведення 18.12.2024 судового засідання на адресу суду не повернулися рекомендовані поштові відправлення із повідомленнями про вручення згідно списку розсилки щодо вручення відповідачу ухвал суду від 26.11.2024 та від 09.12.2024, а тому в суду на час проведення 18.12.2024 судового засідання були відсутні докази повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання, що було підставою його відкладення на 10.02.2025 згідно ухвали від 18.12.2025.

Ухвала суду від 18.12.2024 направлена відповідачу - ТОВ "Ин.Кол" поштовою кореспонденцією рекомендованим повідомленням про вручення №0600995319699 від 19.12.2024 по адресу згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 90202, Закарпатська область, Берегівський район, місто Берегово, вулиця Сечені Іштвана, будинок, 71.

Згідно з частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 8 статті 252 ГПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи "Заводнік проти Словенії", заява № 53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа "Созонов та інші проти України", заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.

Частиною першою статті 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як було вказано вище, у зв`язку з відсутністю у відповідача зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, ухвали суду від 26.11.2024, від 09.12.2024, від 18.12.2024 направлялися відповідачу - ТОВ "Ин.Кол" по адресу згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (90202, Закарпатська область, Берегівський район, місто Берегово, вулиця Сечені Іштвана, будинок, 71) поштовою кореспонденцією рекомендованими повідомленнями про вручення відповідно №0600987131567 від 26.11.2024, №0600991618918 від 10.12.2024 та №0600995319699 від 19.12.2024.

30.12.2024, 30.12.2024 і 09.01.2025 на адресу Господарського суду Закарпатської області повернулися рекомендовані поштові відправлення №0600987131567 від 26.11.2024, №0600991618918 від 10.12.2024 та №0600995319699 від 19.12.2024, направлені відповідачу разом з ухвалами суду від 26.11.2024, від 09.12.2024, від 18.12.2024, причина повернення - "за закінченням терміну зберігання".

Щодо цього суд звертає увагу, що адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань є офіційним місцезнаходженням відповідача. Отже, лише відповідач за власним волевиявленням не скористався правом отримати кореспонденцію від суду, а тому відповідач вважається таким, що повідомлений про розгляд справи.

Так, відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 №1071) (далі - Правила надання послуг поштового зв`язку).

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 8 та 15 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Згідно з пунктами 81, 82, 83 Правил надання послуг поштового зв`язку рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначками "Судова повістка", "Повістка ТЦК"), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

Рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка".

Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою "Судова повістка", працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 8, 11, 15, 17, 81, 82, 83, 99 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19; у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18).

Застосовуючи при розгляді справи відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України і статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" частину першу статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Таким чином, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про наявність провадження з розгляду даної справи у суді, у належний спосіб, своєчасно повідомлений про відкриття провадження у справі, про його право подати заперечення проти позовних вимог у формі відзиву на позовну заяву та докази на підтвердження таких заперечень, а також про призначене на 10.02.2025 судове засідання у справі. .

Відповідно до частини дев`ятої статті 165, частини другої статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно приписів статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи неявку без поважних причин відповідача в судове засідання, призначене на 10.02.2025, про яке відповідач повідомлений судом своєчасно та належним чином; суд за участі представника позивача розглянув справу за наявними у ній матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин справи і вирішення спору по суті.

Так, 10.02.2025 за участі представника позивача, який підтримав у вступному слові позовні вимоги у справі, суд розглянув справу по суті та - за результатами дослідження та оцінки доказів - проголосив у судовому засіданні скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Суть спору за позицією позивача

Згідно доводів позовної заяви в квітні 2021 року між позивачем та відповідачем була досягнута домовленість у месенджері "Viber" про поставку товару, за результатами якої представник ТОВ "Ин.Кол" направив начальнику дільниць бляшано-банкового виробництва ТОВ "Спецпроект" Матосову О.В. рахунок-фактуру №СФ-13 від 28.04.2021 на загальну суму 97998 грн з ПДВ за постачання товару "Штамп" та сторони домовилися, що відповідач поставить позивачу товар протягом 2 місяців з дати виставлення рахунку, тобто до 28.06.2021. На виконання своїх зобов`язань по договору поставки, підтвердженням укладення якого є рахунок-фактуру №СФ-13 від 28.04.2021, позивач перерахував відповідачу кошти у сумі 81998,00грн як попередню оплату (аванс) згідно платіжних інструкцій № 606 від 28.04.2021 на суму 37000,00 грн, № 736 від 21.05.2021 на суму 17000,00 грн, № 840 від 04.06.2021 на суму 27998,00 грн.

Проте відповідач не виконав свої зобов`язання з поставки товару, у тому числі після направлення ТОВ «Спецпроект» на адресу ТОВ «Ин.Кол» вимоги про виконання зобов`язання №1/04 від 04.10.2024, що є підставою подачі позову про повернення попередньої оплати в сумі 81998 грн та нарахування позивачем до стягнення з відповідача за порушення ТОВ "Ин.Кол" грошового зобов`язання за період з 29.06.2021 по 15.11.2024 інфляційних втрат у сумі 40296,75 грн та трьох процентів річних у сумі 8324,21 грн.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів погашення заборгованості не представив.

Відповідно до приписів частини другої статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).

Відтак, з врахуванням положень частини дев`ятої статті 165, частини другої статті 178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Звертаючись до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 81998,00грн та нарахованих за період з 29.06.2021 по 15.11.2024 - за неповернення попередньої оплати та за непоставку товару - інфляційних втрат у сумі 40296,75 грн та трьох процентів річних у сумі 8324,21 грн, позивач в обґрунтування своїх вимог зазначав, що на виконання домовленостей щодо купівлі - продажу товару «штампу» здійснив попередню оплату в розмірі 81998,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецпроект» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ин.Кол» були досягнуті домовленості щодо поставки відповідачем позивачу товару на загальну суму 97998 грн з умовами здійснення ТОВ «Спецпроект» попередньої оплати.

На виконання досягнутих домовленостей щодо поставки товару, відповідачем виставлено позивачу рахунок-фактуру на оплату №СФ-13 від 28.04.2021 про оплату товару «Штамп» на суму 97998 грн, у тому числі ПДВ - 16333 грн, разом без ПДВ - 81665 грн. Отриманий від ТОВ «Ин.Кол» рахунок на оплату №СФ-13 від 28.04.2021 був оплачений ТОВ «Спецпроект» у квітні - червні 2021 року в розмірі 81998 грн згідно платіжних інструкцій №606 від 28.04.2021 на суму 37000,00 грн, №736 від 21.05.2021 на суму 17000,00 грн, №840 від 04.06.2021 на суму 27998,00 грн. Такі грошові кошти в загальній сумі 81998 грн були перераховані позивачем на банківський рахунок відповідача, зазначений у рахунку-фактурі на оплату №СФ-13 від 28.04.2021, згідно означених платіжних інструкцій № 606 від 28.04.2021, № 736 від 21.05.2021, № 840 від 04.06.2021, у яких призначення платежу зазначено: «за штамп згідно рахунку №13 від 28.04.2021».

Відповідач отримав попередню оплату за постачання товару в загальній сумі 81998 грн та відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України склав та зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних відповідні податкові накладні на загальну суму 81998 грн, а саме: №8 від 28.04.2021 на суму 37000,00 грн, у тому числі ПДВ - 6166,67 грн; №4 від 21.05.2021 на суму 17000,00 грн, у тому числі ПДВ - 2833,33 грн; №3 від 04.06.2021 на суму 27998,00 грн, у тому числі ПДВ - 4666,33 грн. У кожній податковій накладній відповідач зазначив, що він є постачальником (продавцем) товару, а позивач є отримувачем (покупцем). У стовпчику 2 "Опис (номенклатура) товарів/послуг продавця" зазначено "Штамп", а у стовпчику 7 "Ціна постачання одиниці товару/ послуги без урахування податку на додану вартість" - 81665,00 грн, що підтверджує інформацію у рахунку-фактурі № СФ-13 від 28.04.2021 щодо ціни товару.

До матеріалів позовної заяви ТОВ «Спецпроект» долучило копію доповідної записки начальника дільниць бляшано-банкового виробництва ТОВ "Спецпроект" Матосова О.В. від 28.08.2024, яка складена на ім`я директора товариства, у якій Матосов О.В. повідомив, що зі свого номера мобільного телефону у месенджері "Viber" вів комунікацію з представником ТОВ «Ин.Кол» Рущак Костянтином по його мобільному телефону. У квітні 2021 року вони погодили умови постачання товару «Штамп» загальною вартістю 97998 грн з ПДВ та була досягнута домовленість, що товар буде поставлено протягом 2 місяців від дати виставлення рахунка. У доповідній записці Матосов О.В. стверджує про отримання від Костянтина рахунку-фактури №СФ-13 від 28.04.2021 на загальну суму 97998 грн, у тому числі ПДВ - 16333 грн за постачання товару «Штамп», який він передав у бухгалтерію позивача для оплати авансу, враховуючи, що товар мав бути поставлений до 28.06.2021. Матосов О.В. зазначає, що він регулярно зв`язувався з представником ТОВ «Ин.Кол», але той постійно повідомляв про затримку матеріалу та деталей для виготовлення товару, обіцяв, що товар буде поставлений вже найближчим часом, а потім взагалі перестав відповідати на телефонні дзвінки та повідомлення у месенджері "Viber".

Зі змісту позовної заяви ТОВ «Спецпроект» вбачається, що після сплати попередньої оплати, у зв`язку з непоставкою товару, позивач, керуючись статтею 693 («Попередня оплата») Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) направив ТОВ «Ин.Кол» рекомендованим поштовим відправленням №5140200017107 від 15.10.2024 вимогу про виконання зобов`язання №1/04 від 04.10.2024, але, не отримавши жодної відповіді на таку вимогу, позивач звернувся в суд про стягнення з відповідача попередньої оплати у сумі 81998,00грн та нарахованих за період з 29.06.2021 по 15.11.2024 за неповернення попередньої оплати інфляційних втрат у сумі 40296,75 грн та трьох процентів річних у сумі 8324,21 грн.

На час звернення позивача до суду відповідач не повідомив позивача про результати розгляду вимоги №1/04 від 04.10.2024, не здійснив поставку товару та грошові кошти не повернув.

Відповідачем жодних заперечень щодо заявлених позивачем позовних вимог не було надано.

Матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем суми попередньої оплати у розмірі 81998,00 грн чи поставки товару відповідачем згідно досягнутих сторонами домовленостей на підставі рахунку-фактури на оплату №СФ-13 від 28.04.2021.

Отже, предметом позову у даній справі є майнова вимога позивача про стягнення з відповідача 81998,00 грн попередньої оплати товару згідно домовленостей щодо поставки товару.

Таким чином, станом на час подачі позову до суду та станом на час розгляду справи, відповідач не здійснив свого зобов`язання щодо поставки товару після отриманої від позивача попередньої оплати, що є підставою звернення позивача в суд з позовною заявою про стягнення (повернення) попередньої оплати в розмірі 81998 грн.

Правове обґрунтування і оцінка суду

Оцінивши подані позивачем докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача щодо повернення попередньої оплати у розмірі 81998,00 грн підлягають задоволенню з наступних підстав.

За положеннями частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться статях 509, 526 ЦК України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Згідно з частинами 1-3 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За умовами частини 1 статті 181 ГК України також допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У частині 2 статті 184 ГК України зазначено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Відповідно до статті 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що сторонами у справі відповідно до направленого відповідачем рахунку-фактури №СФ-13 від 28.04.2021, який прийнято до виконання позивачем, вчинено правочин, який за своєю суттю є договором поставки, який регулюється параграфом 3 глави 54 ЦК України.

В силу статті 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Як вбачається із досліджених судом матеріалів справи, позивач виконав свої зобов`язання за договором поставки, сплативши відповідачу на підставі рахунку-фактури №СФ-13 від 28.04.2021 81998 грн попередньої оплати за товар згідно платіжних інструкцій №840 від 04.06.2021 на суму 27998 грн, №736 від 21.05.2021 на суму 17000 грн, №606 від 28.04.2021 на суму 37000 грн. У таких платіжних інструкціях зазначено у призначенні платежу зазначено: «За штамп згідно рах №13 від 28.04.2021».

Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

За висновками, викладеними у постанові від 08.02.2019 у справі №909/524/18, вбачається, що з посиланням на положення статей 11, 509, 525, 526, 655, 693, 712 ЦК України Верховний Суд зазначив, що правова природа коштів, перерахованих як попередня оплата за договором, внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми. При цьому, припис частини 2 статті 693 ЦК України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Враховуючи такі положення законодавства та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку, що перераховані позивачем згідно платіжних інструкцій №840 від 04.06.2021, №736 від 21.05.2021, №606 від 28.04.2021 на підставі рахунку-фактури відповідача №СФ-13 від 28.04.2021 грошові кошти в сумі 81998 грн є попередньою оплатою за товар згідно досягнутої сторонами домовленості про поставку відповідачем товару після отримання попередньої оплати.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів і послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

А тому на підтвердження висновків суду про правову природу коштів у сумі 81998 грн як попередньої оплати за договором поставки, судом також враховані складені та зареєстровані відповідачем у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні №8 від 28.04.2021, №4 від 21.05.2021, №3 від 04.06.2021 на загальну суму 81998 грн, у яких ТОВ «Ин.Кол» підтвердило, що воно є постачальником (продавцем) товару, а позивач є отримувачем (покупцем), а також у таких накладних зазначена загальна ціна товару без урахування податку на додану вартість - 81665,00 грн, що відповідає відомостям рахунку-фактури № СФ-13 від 28.04.2021 щодо вартості товару без ПДВ.

Щодо дати виникнення у позивача права на повернення попередньої оплати та доводів позивача про взяті на себе відповідачем зобов`язання по поставці товару до 28.06.2021 (невиконання яких є підставою нарахування позивачем відповідно до статті 625 ЦК України інфляційних втрат і трьох відсотків річних), судом враховано таке.

На підтвердження своїх доводів, що відповідачем зобов`язання по поставці товару мало бути виконано до 28.06.2021, ТОВ «Спецпроект» у позовній заяві посилається на доповідну записку начальника дільниць бляшано-банкового виробництва ТОВ "Спецпроект" Матосова О.В. від 28.08.2024, складену на ім`я директора товариства, у якій Матосов О.В. повідомивши, про досягнуті з ТОВ «Ин.Кол» домовленості по поставці товару згідно рахунку-фактури №СФ-13 від 28.04.2021 на загальну суму 97998 грн, зазначив, що відповідач узяв на себе зобов`язання поставити товар до 28.06.2021.

Однак, з врахуванням приписів статей 73, 74 і 77 ГПК України при ухваленні рішення, суд не приймає як доказ досягнутих між сторонами домовленостей щодо поставки відповідачем товару до 28.06.2021 після отримання попередньої оплати згідно рахунку-фактури №СФ-13 від 28.04.2021, доповідну записку начальника дільниць бляшано-банкового виробництва ТОВ "Спецпроект" Матосова О.В. від 28.08.2024.

Так, згідно частин 1 та 2 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

У пунктах 86 - 88 постанови від 18.04.2024 у справі № 924/560/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що у розумінні статті 77 ГПК України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.

Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22.

За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 ЦК України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 ЦК України).

Отже, оскільки позивач не долучив до позовної заяви листування між представниками сторін у месенджері "Viber", зокрема з представником ТОВ «Ин.Кол» Рущак Костянтином по мобільному телефону, через яке представником позивача було отримано рахунок-фактуру №СФ-13 від 28.04.2021 на загальну суму 97998 грн (про що зазначено у позовній заяві), оскільки позивач не долучив до матеріалів справи підписаний сторонами договір поставки (купівлі-продажу) та/або інший документ, згідно з яким би було підтверджено, що ТОВ «Ин.Кол» при направленні рахунку-фактури №СФ - 13 від 28.04.2021, до або після такого направлення взяв на себе зобов`язання по поставці товару до певного строку, зокрема до 28.06.2021, а тому суд дійшов висновку, що належними, допустимими і достовірними доказами позивач не підтвердив взятого на себе відповідачем зобов`язання по поставці товару (після отримання попередньої оплати) до певного строку, зокрема, до 28.06.2021.

Отже, не може вважатися допустимим і достовірним доказом взятого на себе відповідачем зобов`язання по поставці товару до 28.06.2021 доповідна записка начальника дільниць бляшано-банкового виробництва ТОВ "Спецпроект" Матосова О.В. від 28.08.2024, яка складена без участі відповідача чи його представника, оскільки з врахуванням приписів частини 1 статті 77 ГПК України допустимими доказами взятого стороною договору на себе зобов`язання є оформлені у встановленому законом порядку документи (наприклад, письмовий договір, обмін сторонами листами, телеграмами тощо), чи інші погоджені стороною умови договору, які визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог ЦК України та ГК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, але які обов`язково мають мати форму зовнішнього вираження волі такої сторони щодо взятих на себе зобов`язань.

У той же час, щодо права покупця (ТОВ «Спецпроект») на повернення попередньої оплати від продавця (ТОВ «Ин.Кол»), враховуючи відсутність доказів взятих на себе відповідачем зобов`язань по поставці товару до певного строку після отримання попередньої оплати, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

До позовної заяви ТОВ «Спецпроект» долучено вимогу позивача про виконання зобов`язання №1/04 від 04.10.2024, яка направлена ТОВ «Ин.Кол» рекомендованим поштовим відправленням №5140200017107 від 15.10.2024. Згідно доводів позовної заяви вбачається, що після направлення відповідачу вимоги про виконання зобов`язання №1/04 від 04.10.2024, ТОВ «Ин.Кол» не надало відповіді на таку вимогу, не виконало взяті на себе зобов`язання по поставці товару і не повернуло попередню оплату, а тому ТОВ «Спецпроект» звернулося в суд з позовною заявою про стягнення з відповідача (повернення) попередньої оплати в сумі 81998,00грн та нарахованих за період з 29.06.2021 по 15.11.2024 за неповернення попередньої оплати інфляційних втрат у сумі 40296,75 грн та трьох процентів річних у сумі 8324,21 грн.

У той же час, з врахуванням припису частини 2 статті 530 ЦК України суд не враховує таку вимогу ТОВ «Спецпроект» про виконання зобов`язання №1/04 від 04.10.2024, яка направлена ТОВ «Ин.Кол» рекомендованим поштовим відправленням №5140200017107 від 15.10.2024, як вимогу про повернення попередньої оплати, після спливу семиденного строку якої, у відповідача наступає обов`язок повернути попередню оплату.

Так, у вимозі ТОВ «Спецпроект» про виконання зобов`язання №1/04 від 04.10.2024, яка направлена ТОВ «Ин.Кол» рекомендованим поштовим відправленням №5140200017107 від 15.10.2024, після повідомлення про здійснення позивачем попередньої оплати на загальну суму 81998 грн, після наведення відомостей податкових накладних №8 від 28.04.2021, №4 від 21.05.2021, №3 від 04.06.2021, пославшись на частину 2 статті 530 ЦК України, позивач зазначив, що направляє таку вимогу про виконання зобов`язання відповідача щодо виробництва та постачання товару «Штамп» за рахунком-фактурою №СФ-13 від 28.04.2021 на загальну суму 97998 грн. Наприкінці вимоги ТОВ «Спецпроект» зазначило, що у випадку невиконання зобов`язання, воно буде змушене звертатися до Господарського суду України з метою примусового виконання зобов`язання.

Отже, зі змісту вимоги ТОВ «Спецпроект» про виконання зобов`язання №1/04 від 04.10.2024 судом встановлено, що у такому документі позивач не пред`являв відповідачу вимогу про повернення попередньої оплати, так як зазначав про виконання зобов`язання по поставці товару, а тому відсутні підстави для застосування припису частини 2 статті 530 ЦК України, згідно з якою, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У той же час, суд враховує волю ТОВ «Спецпроект» на повернення попередньої оплати, яка виражена шляхом подачі позовної заяви від 21.11.2024 до ТОВ «Ин.Кол» про стягнення попередньої оплати в сумі 81998 грн. А тому, враховуючи встановлені судом обставини справи, правову природу таких коштів у розмірі 81998 грн, відсутність доказів поставки відповідачем товару після отримання попередньої оплати чи повернення такої попередньої оплати, враховуючи заявлені до ТОВ «Ин.Кол» позовні вимоги ТОВ «Спецпроект» про стягнення попередньої оплати в сумі 81998 грн, суд за результатом дослідження та оцінки доказів вважає, що наявні підстави для задоволення такої позовної вимоги в частині повернення попередньої оплати.

Судом враховано, що відповідно до частини першої статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В частині 1 статті 598 ЦКУ вказано, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За правилами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Приписами статті 509 ЦК України визначено, що в силу зобов`язання кредитор вправі вимагати виконання обов`язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов`язань у відносинах, що виникли між сторонами.

Згідно матеріалів справи встановлено, що відповідач у порушення наведених норм закону не приступив до виконання взятого на себе зобов`язання щодо передання оплаченого товару позивачу. Водночас, позивач свої зобов`язання щодо попередньої оплати товару виконав вчасно та належним чином.

У постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17 зазначено, що зі змісту частини другої статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічні висновки щодо застування наведеної норми викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, від 14.05.2024 у справі №916/1164/23, від 09.04.2024 у справі №909/335/23, від 27.11.2019 у справі №924/277/19.

Отже, виходячи з того, що наявні у справі докази фактично свідчать про укладення між сторонами у спрощений спосіб договору поставки товару, про здійснення позивачем попередньої оплати цього товару, непоставку відповідачем оплаченого позивачем товару та неповернення ним суми попередньої оплати; враховуючи пред`явлення позивачем вимоги до відповідача про повернення попередньої оплати шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - шляхом подачі позову, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 81998 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3% річних

З врахуванням положень частини 2 статті 625 ЦК України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, зазначивши, що ТОВ «Ин.Кол» мав поставити товар після отримання попередньої оплати до 28.06.2021, ТОВ «Спецпроект» просить стягнути з ТОВ «Ин.Кол» нараховані за період з 29.06.2021 по 15.11.2024 інфляційні втрати у сумі 40296,75 грн та три процентів річних у сумі 8324,21 грн.

Суд за результатом дослідження та оцінки доказів не вбачає підстав для задоволення таких позовних вимог у частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 40296,75 грн та трьох процентів річних у сумі 8324,21 грн, враховуючи означені вище висновки суду про відсутність доказів зобов`язання ТОВ «Ин.Кол» по поставці товару як до 28.06.2021, так і після направлення відповідачем вимоги ТОВ «Спецпроект» про виконання зобов`язання №1/04 від 04.10.2024.

Так, зі змісту статті 625 ЦК України вбачається, що право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат має кредитор саме у випадку порушення боржником зобов`язання за договором, зокрема, грошового зобов`язання.

У постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Разом з цим, у постановах від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

У постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, провадження № 12-42гс20 Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків, наведених у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 921/266/13-г/7 (провадження № 3-90гс14) та від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/8318/16 (провадження № 3-133гс17); у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 910/23585/16, від 14 березня 2018 року у справі № 910/24853/13, від 26 жовтня 2018 року у справі № 910/1775/18, від 20 листопада 2018 року у справі № 916/75/18, від 21 червня 2019 року у справі № 910/9288/18, від 01 липня 2019 року у справі № 910/5773/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 923/1151/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 906/190/19; зазначивши, що правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Отже, оскільки відсутні докази зобов`язання відповідача поставити товар до 28.06.2021, оскільки ТОВ «Спецпроект» до подачі позовної заяви від 21.11.2024 не зверталося до ТОВ «Ин.Кол» з вимогою у порядку частини 2 статті 530 ЦК України про повернення попередньої оплати, а тому позовні вимоги ТОВ «Спецпроект» про стягнення з ТОВ «Ин.Кол» інфляційних втрат у сумі 40296,75 грн та трьох процентів річних у сумі 8324,21 грн. є безпідставні та не підлягають задоволенню.

Щодо обгрунтованості рішення

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13 - 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями статті 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з ТОВ "Ин.Кол" на користь ТОВ "Спецпроект" 81998,00 грн попередньої оплати і такі позовні вимоги підтверджені належними і достовірними доказами.

Поряд з цим, за встановлених судом обставин справи, на підставі повного, всебічного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Спецпроект» до ТОВ «Ин.Кол» про стягнення інфляційних втрат у сумі 40296,75 грн та трьох процентів річних у сумі 8324,21 грн.

Розподіл судових витрат

Судові витрати на підставі статті 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина дев`ята статті 129 ГПК України).

Згідно платіжної інструкції №1125 від 15.11.2024 при подачі позову в електронній формі позивачем з врахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

А тому, частково задовольнивши позовні вимоги, відповідно до приписів пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, суд стягує з відповідача сплачений позивачем судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: 1520,70 грн.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ин.Кол" (код ЄДРПОУ - 31422849, місцезнаходження - 90202, Закарпатська область, Берегівський район, місто Берегово, вулиця Сечені Іштвана, будинок, 71) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпроект" (код ЄДРПОУ - 30763743, місцезнаходження - 62303, Харківська область, Дергачівський район, місто Дергачі, вулиця 1 Травня, будинок 168) 81998,00 грн (вісімдесят одну тисячу дев`ятсот дев`яносто вісім гривень 00 копійок), а також стягнути 1520,70 грн (одну тисячу п`ятсот двадцять гривень 70 копійок) у повернення сплаченого судового збору.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено 11.02.2025.

Суддя С.В.Сисин