Рішення

від 11.02.2025 по справі 910/14085/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.02.2025Справа № 910/14085/24За позовом Державного спеціалізованого підприємства «Ліси України» в особі філії «Бориспільське лісове господарство»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТ А.С.Е.»

про стягнення 44 909, 41 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне спеціалізоване підприємство «Ліси України» в особі філії «Бориспільське лісове господарство» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТ А.С.Е.» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 44 909, 41 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 526, 530, 655, 662, 663 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором № 94/2020 від 25.09.2020, в частині своєчасної оплати поставленої лісо продукції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/14085/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02094, місто Київ, вулиця Хоткевича Гната, будинок 27-В.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження в справі від 20.11.2024 був повернутий до суду з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до вимог частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений в праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами в справі № 910/14085/24 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Крім цього, суд зазначає, що згідно ст. 6 Господарського процесуального кодексу України відповідач зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет в системі «Електронний суд», чого останнім зроблено не було.

За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 21.10.2021 № 679 «Про припинення Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» було припинено.

На підставі передавального акту, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 08.02.2022 № 271, право постійне користування земельними ділянками лісогосподарського призначення колишнього Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» перейшло до Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство».

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 № 1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі» прийнято рішення про вжиття заходів щодо реформування управління лісової галузі, шляхом ліквідації територіальних органів Державного агентства лісових ресурсів України та створення єдиного державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Тому, наказами Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 942 від 26.10.2022 № 804 прийнято рішення про припинення Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» та створення Державного спеціалізованого підприємства «Ліси України».

Крім того, на підставі наказу Державного спеціалізованого підприємства «Ліси України» від 12.01.2023 № 284 за філією «Бориспільське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України» закріплено майно, права та обов`язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12.01.2023 № 128 «Про затвердження передавального акту державного підприємства «Бориспільське лісове господарство».

Отже, позивач є правонаступником всіх прав та обов`язків Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство».

25.09.2020 між Державним підприємством «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» (надалі - продавець) та відповідачем (надалі - покупець) було укладено договір поставки № 94/2020 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупця лісопродукцію (надалі - товар) по діючи цінах, що вказуються в договорі: відходи від розпиловки соснові та м`яколистяні, без сортні в об`ємі 700 м3 по ціні 150 грн/м3 з ПДВ з доставкою в двір покупця м. Переяслав.

Згідно з п. 1.2. договору, загальна кількість поставленого товару складає сукупну кількість товару, поставленого за цим договором, згідно товарно-транспортних накладних, які є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 2.2. договору сторони визначили, що покупець зобов`язується прийняти товар в сплатити за нього відповідно до умов та в строки, що визначені у цьому договорі.

Відповідно до п. 4.3. договору, покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок покупця згідно виставленого рахунку.

Згідно з п. 9.2. договору, він діє з 01.10.2020 по 31.12.2020.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору продавцем у період з 25.11.2021 по 23.12.2021 поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 52 799, 47 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними: № 102084 від 25.11.2021 на суму 7 199, 93 грн, № 102082 від 25.11.2021 на суму 7 199, 93 грн, № 102088 від 25.11.2021 на суму 7 199, 93 грн, № 102201 від 01.12.2021 на суму 3 599, 96 грн, № 102099 від 01.12.2021 на суму 7 199, 93 грн, № 102202 від 15.12.2021 на суму 5 999, 94 грн, № 102209 від 23.12.2021 на суму 7 199, 93 грн, № 102205 від 23.12.2021 на суму 7 199, 93 грн.

Вказані товарно-транспортні накладні підписані з обох сторін без зауважень та заперечень.

У подальшому продавцем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 86 від 18.01.2024 на суму 44 909, 44 грн.

29.03.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією про невиконання умов договору, в якій просив не пізніше 10.04.2024 сплатити заборгованість у розмірі 44 909, 41 грн.

Відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 44 909, 41 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного договору в продавця виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача, як покупця - прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

Як слідує із матеріалів справи продацем у період з 25.11.2021 по 23.12.2021 поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 52 799, 47 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними: № 102084 від 25.11.2021, № 102082 від 25.11.2021, № 102088 від 25.11.2021, № 102201 від 01.12.2021, № 102099 від 01.12.2021, № 102202 від 15.12.2021, № 102209 від 23.12.2021, № 102205 від 23.12.2021.

У подальшому продацем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 86 від 18.01.2024 на суму 44 909, 44 грн.

Суд зазначає, що товарно-транспортні накладні підписані з боку відповідача без зауважень та заперечень.

29.03.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією про невиконання умов договору, в якій просив не пізніше 10.04.2024 сплатити заборгованість в розмірі 44 909, 41 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.2. договору сторони визначили, що покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього відповідно до умов та в строки, що визначені у цьому договорі.

Відповідно до п. 4.3. договору, покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок покупця згідно виставленого рахунку.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що строк оплати отриманого товару в період з 25.11.2021 по 23.12.2021 за товарно-транспортними накладними настав.

Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача суми основної заборгованості за договором поставки в розмірі 44 909, 41 грн.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів сплати заборгованості в сумі 44 909, 41 грн.

Водночас суд наголошує, що не виставлення/не направлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов?язку оплатити послуги, надані позивачем. Ненадання рахунку (рахунку-фактури) не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. Тому наявність або відсутність рахунка на оплату не звільняє відповідача від обов?язку сплатити грошові кошти за надані послуги.

За своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18 від 07.02.2018 у справі № 910/49/17, від 29.04.2020 зі справи № 915/641/19.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 44 909, 41 грн.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 44 909, 41 грн основного боргу.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТ А.С.Е.» (02094, місто Київ, вулиця Хоткевича Гната, будинок 27-В, ідентифікаційний код 41184089) на користь Державного спеціалізованого підприємства «Ліси України» (01601, місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок 9А, ідентифікаційний код 44768034) в особі філії «Бориспільське лісове господарство» (08324, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Лісова, будинок 1, ідентифікаційний код 45054758) 44 909 (сорок чотири тисячі дев`ятсот дев`ять) грн 41 коп. основного боргу та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань