Ухвала

від 10.02.2025 по справі 925/113/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

10 лютого 2025 року м.Черкаси Справа № 925/113/25

Суддя Господарського суду Черкаської області ОСОБА_1 , розглянувши матеріали позовної заяви фізичної особи ОСОБА_2 , АДРЕСА_1

до Придніпровського районного суду м.Черкаси, м.Черкаси, вул.Гоголя,316

про захист цивільно-правових прав та вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенню,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа ОСОБА_2 звернулась в Господарський суд Черкаської області із позовом до Придніпровського районного суду м.Черкаси з вимогою про вжиття судом заходів, спрямованих на запобігання вчиненню правопорушення посадовою особою Придніпровського районного суду м.Черкаси - суддею Придніпровського районного суду м.Черкаси ОСОБА_3 .

Вимога обґрунтована діями та бездіяльністю судді Придніпровського районного суду м.Черкаси ОСОБА_3 під час розгляду справи №711/6623/24 (провадження №№1-кп/711/523/24, 1-кп/711/213/25) про вчинення гр. ОСОБА_4 суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, судом встановлено наявність підстав для відмови у відкритті провадження, зважаючи на таке.

Згідно із ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Згідно з Господарським процесуальним кодексом України:

ч.1 ст.45. Сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу;

ч.1, 2 ст.4. Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, є, зокрема, участь у спорі суб`єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України (далі - ЦК України та ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, а також спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, відповідно до п.1 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

За приписами Господарського кодексу України:

- під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями (частини перша, друга статті 3);

- громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу (частина перша статті 128);

- господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173).

Отже, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності та справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач фізична особа ОСОБА_2 , яка не є підприємцем, звертається із позовом про спонукання юридичної особи Придніпровського районного суду м.Черкаси вжити заходи, спрямовані на захист цивільно-правових прав позивача, та запобігти вчиненню суддею Придніпровського районного суду м.Черкаси ОСОБА_3 правопорушень під час розгляду нею справи №711/6623/24.

Відтак, суд приходить до висновку, що даний спір виник не у зв`язку із здійсненням господарської діяльності учасників спору.

Оскільки між сторонами не виник спір у зв`язку із здійсненням господарської діяльності або при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, - суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_2 не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Вказане є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до п.1 ч.1 ст.175 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із ч.6 ст.175 Господарського процесуального кодексу України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Дослідивши зміст позовної заяви, суд дійшов висновку, що розгляд даної справи не віднесено до юрисдикції жодного суду, враховуючи таке.

Відповідно до ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів":

ч.1 ст.6. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права;

ч.3 ст.6. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання здійснити таку перевірку шляхом подання позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.

У рішенні від 23.05.2001 №6-рп/2001 Конституційний Суд України роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

Крім того, у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 "Про незалежність судової влади" зазначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.04.2018 у справі №820/5586/16, дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається.

Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2020 у справі №826/56/18).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постановах від 08.05.2018 у справі №521/18287/15-ц, від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц, від 13.03.2019 у справі №462/32/17, від 20.03.2019 у справі №295/7631/17, від 10.04.20219 у справі №320/948/18, від 02.10.2019 у справі №815/110/16, від 16.10.2019 у справі №1340/4052/18, від 27.11.2019 у справі №1540/4005/18, від 26.02.2020 у справі №280/1334/19, а також Верховного Суду, викладена у постановах від 01.08.2018 у справі №813/2579/17, від 18.01.2019 у справі №826/1198/17, від 31.07.20119 у справі №636/5534/15, від 05.03.2021 у справі №640/19503/19, від 21.07.2022 у справі №580/5292/21, від 28.12.2022 у справі №640/30494/21, від 26.01.2023 у справі №420/9956/22, від 08.05.2023 у справі №580/2605/22, від 26.07.2023 у справі №580/1016/23 та ін.).

За змістом відносин у даній справі вони не є пов`язаними з господарською діяльністю, а також не можуть бути кваліфіковані як владно-управлінські.

Заявлені позовні вимоги не можуть бути самостійним предметом судового розгляду ні в порядку господарського судочинства, ні за правилами будь-якого іншого виду судочинства України.

Тобто питання щодо порушення суддею порядку розгляду конкретної справи може бути включено в апеляційну та касаційну скарги на рішення у такій справі, із дотриманням приписів Цивільного процесуального чи Кримінального процесуального кодексів України.

Відповідно до Господарського процесуального кодексу України:

ч.3 ст.175. Про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу;

ч.4 ст.175. До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.

ч.5 ст.175. Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.

Керуючись ст.175, 234-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суддя

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Придніпровського районного суду м.Черкаси про захист цивільно-правових прав та вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенню, - відмовити.

Позовну заяву з доданими до неї документами повернути позивачу.

Ухвала суду набрала законної сили 10.02.2025. Ухвала суду може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду в порядку та у строки, встановлені статтями 254-257 та п.17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Суддя ОСОБА_1