Постанова

від 05.02.2025 по справі 920/451/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 920/451/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий суддя, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судову засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Координат БС"

на рішення Господарського суду Сумської області

(суддя - Резніченко О.Ю.)

від 28.02.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)

від 09.10.2024

у справі № 920/451/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Координат БС"

до Управління комунальним майном Сумської обласної ради в особі ліквідаційної комісії

про стягнення 3 134 000,00 грн та зобов`язання вчинити дії,

за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Координат БС" (далі - ТОВ "Координат БС", позивач) звернулося до суду з позовом до Управління комунальним майном Сумської обласної ради в особі ліквідаційної комісії (далі - Управління, відповідач) про:

1) стягнення грошових коштів у сумі 3 134 000,00 грн відповідно до договору від 28.10.2022 №28-10/22;

2) зобов`язання відповідача включити кредиторські вимоги позивача в сумі 3 134 000,00 грн до реєстру вимог кредиторів та проміжного ліквідаційного балансу Управління.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо прийняття та оплати робіт, наданих позивачем відповідно до умов договору про надання послуг.

2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору

2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 28.02.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024, у справі №920/451/23 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

2.2. Ухвалюючи судові рішення, господарські суди дійшли висновку, що на момент звернення позивача з вимогою про визнання кредиторських вимог строк дії договору закінчився, позивач своїх обов`язків згідно з договором протягом його дії не виконав, відтак відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Координат БС" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 28.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі №920/451/23, а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

3.2. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що відсутній висновок Верховного суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- статей 837, 854 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вартості послуг зі складання та реєстрації технічної документації із землеустрою без підписаного сторонами акта виконаних робіт;

- статей 251, 252, 530, 631 ЦК України у поєднанні із частиною першою статті 617 ЦК України, частиною другою статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) в частині необхідності доведення неможливості своєчасного виконання робіт при настанні невідворотних обставин, які є загальновідомими, а саме видання центральним органом виконавчої влади нормативного документу про включення територій, на яких були розташовані земельні ділянки, які мали бути проінвентаризовані, до таких, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а відповідно і тимчасове закриття Державного земельного кадастру для внесення даних до державного земельного кадастру.

Крім того, скаржник підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

3.3. У поданій касаційній скарзі позивач відзначає, що до спірних правовідносин у даній справі суд першої інстанції застосував положення глави 61 ЦК України (загальні положення про підряд) разом з положеннями глави 63 ЦК України - послуги, зазначивши, що укладений між сторонами договір є змішаним, тоді як апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, застосував норми статті 901 ЦК України, зазначивши, що послуги які надавав позивач відповідачу споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а тому до даних правовідносин мають застосовуватись положення цивільного законодавства про надання послуг.

Позивач вважає, що до даних правовідносин слід застосовувати положення глави 61 ЦК України в частині, що регулює порядок виконання робіт за договором підряду, оскільки виконавець відповідно до договору взяв на себе зобов`язання надати послуги з управління нерухомістю, а саме послуги з проведення інвентаризації земель лісогосподарського призначення, які належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та перебувають у користуванні Сумського обласного агролісогосподарського підприємства «Сумиоблагроліс» (його дочірніх підприємств) з метою оформлення права власності на ці земельні ділянки. За результатами виконаних позивачем робіт мали бути: сформовані земельні ділянки з визначеними межами та кадастровими номерами за наслідками інвентаризації; дані внесені до державного земельного кадастру та проведена державна реєстрація сформованих земельних ділянок. Отже, послуги, які надавались, не споживались в процесі їх виконання, а досягали результату в інтересах відповідача (як виконавчого органу), який за наслідками проведеної роботи мав затвердити технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення, та зареєструвати за своїм підпорядкованим підприємством право власності. Оплаті підлягав результат виконання робіт, а не процес їх виконання.

Крім того, скаржник наголошує на такому:

- передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність, а наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою;

- неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг, без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи;

- під час розгляду спору до предмета доказування, серед іншого, входить й аналіз у сукупності інших обставин та доказів, які можуть свідчити про реальне надання/ненадання послуг (виконання/невиконання робіт);

- виконавець (підрядник) не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання актів наданих послуг (виконаних робіт), а має лише констатувати факт відмови від підписання актів, в яких ним зафіксовано обсяг та вартість наданих послуги (виконаних робіт);

- визначаючи наявність/відсутність підстав для оплати наданих послуг (виконаних робіт), у випадку непідписання замовником відповідних актів прийняття наданих послуг (виконаних робіт), суд повинен виходити з доведення/недоведення сторонами факту реального надання послуг (виконання робіт). Адже непідписання актів приймання наданих послуг (виконаних робіт) без надання у визначені договором та/ або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання може свідчити про недобросовісність поведінки замовника, який намагається уникнути оплати цих послуг (робіт), оскільки фактично у всіх договірних відносинах факт оплати ставиться у залежність від підписання актів наданих послуг (виконаних робіт), що має на меті настання узгодження сторонами обсягу та якості робіт, а також встановлення терміну відліку виникнення зобов`язання з оплати. Ігнорування замовником підписання актів та/або безпідставне ухилення від прийняття наданих послуг (виконаних робіт) не може бути підставою, яка звільняє його від обов`язку оплатити надані послуги (виконані роботи).

Також позивач вказує на порушення господарськими судами норм процесуального права (пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України), зокрема щодо недослідження доказів, якими позивач обґрунтовував прострочення виконання зобов`язання не з його вини, а саме Наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 06.12.2022 № 376 та Наказу Мінреінтеграції від 17.11.2022 № 273, відповідно до яких деякі територіальні громади, в яких проводилась інвентаризація земель, були включені до територій як такі, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). Саме ці нормативні акти центральних органів виконавчої влади унеможливили внесення даних до державного земельного кадастру та передачу на державну реєстрацію земельних ділянок по окремим територіальним громадам.

Серед іншого, судами обох інстанцій не досліджено, що факт виконання робіт позивачем підтверджується фактом використання результатів інвентаризації - технічної документації Сумською обласною радою (замовник - Управління) та затвердження цієї документації на 17-й сесії 8-го скликання ради, яка прийняла рішення «Про затвердження технічної документації щодо інвентаризації» на підставі виконаної позивачем інвентаризації, та, в подальшому, зареєструвала право власності на проінвентаризовані земельні ділянки за ОКАП «Сумиоблагроліс».

Із витягів з Державного земельного кадастру, які надавались суду позивачем, вбачається, що реєстрація земельних ділянок відбувалась на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель ТОВ «Координат БС», що і є доказом того, що виконані роботи за договором прийняті відповідачем без підписання акта приймання передачі наданих послуг та оплати коштів за договором.

Позивач стверджує, що відповідач допустив недобросовісну поведінку щодо безпідставної відмови у продовженні строку дії договору, достовірно розуміючи про закриття реєстрів та неможливість позивачем здійснити реєстрацію земельних ділянок, та надав відповідь з відмовою у продовженні строку дії договору поза межами такого строку, а в подальшому недобросовісно забрав результат надання послуг з інвентаризації та використав його шляхом затвердження цієї документації і при цьому в суді посилався лише на те, що ним не підписано акт приймання-передачі послуг, а тому підстав для сплати коштів за виконану позивачем роботу відповідно до договору немає.

Суди обох інстанції підійшли формально до розгляду справи та послались лише на прострочення позивача строку виконання робіт та відсутності акта приймання-передачі наданих послуг як єдиного та беззаперечного доказу прийняття відповідачем таких послуг, а тому ухвалили судові рішення, які не є законними та обґрунтованими.

3.4. Управління 30.12.2024 через «Електронний суд» подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень

4.1. Між ТОВ "Координат БС" та Управлінням комунального майна Сумської обласної ради 28.10.2022 укладено договір №28-10/22 про надання послуг (далі - Договір) з проведення інвентаризації земель лісогосподарського призначення, перелік яких викладений у специфікації (додатки №1,2 до Договору).

Даний Договір було укладено за результатами проведення процедури закупівлі.

Відповідно до пункту 2.4. Договору постачальник зобов`язаний у момент передачі послуг надати оригінали або завірені копії документів, що засвідчують якість та безпечність послуг у відповідності до діючого законодавства України.

Ціна Договору складає 3 134 000,00 грн (пункт 3.1 Договору).

Розрахунки за надані Послуги проводяться за фактом надання Послуг та після надання Постачальником належним чином оформлених актів приймання-передачі наданих послуг. Оплата за надані послуги здійснюється Замовником протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати отримання Замовником актів приймання-передачі наданих послуг (пункти 4.1 - 4.2 Договору).

Надання послуг здійснюється в термін до 26.12.2022 (пункт 5.1 Договору).

Відповідно до пункту 5.2 Договору датою надання послуг є дата, коли послуги було передано за місцем їх надання, що підтверджується відповідними документами (актом виконаних робіт, актом прийому-передачі).

В силу приписів пункту 5.4 Договору зобов`язання постачальника щодо надання послуг вважаються виконаними в повному обсязі з моменту підписання відповідних документів.

Підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 Договору визначено, що постачальник зобов`язаний забезпечити надання послуг у строки, встановлені цим договором.

Відповідно до пункту 12.1 Договору Договір діє до 26.12.2022.

4.2. Позивач 14.12.2022 надіслав Управлінню лист №117, у якому запропонував продовжити термін дії договору до 01.06.2023.

Відповідач відмовився від пропозиції позивача про укладення додаткової угоди та продовження строку дії договору (лист-відповідь від 28.12.2022 №01-12/594).

4.3. Сторони 21.12.2022 уклали додаткову угоду №1 до Договору, згідно з якою (у тому числі) внесені зміни до додатку №1 до Договору - характеристика об`єкта (відомості про кількісний склад земель та площу).

4.4. Сумською обласною радою 17.02.2023 було прийнято рішення про ліквідацію управління майном Сумської обласної ради, відповідно до якого припинено діяльність цієї юридичної особи, утворена ліквідаційна комісія та установлено, що претензії кредиторів приймаються протягом двох місяців з дати офіційного оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи та внесення запису про ліквідацію Управління майном Сумської обласної ради до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за адресою управління: площа Незалежності, 2, місто Суми, 40030.

4.5. Позивач 02.03.2023 надіслав на адресу відповідача - Управління майном Сумської обласної ради в особі ліквідаційної комісії з припинення лист №79, у якому повідомив про виконання зобов`язань за Договором, запропонував прийняти послуги, підписати акти приймання-передачі послуг та оплатити їх.

До листа позивач додав підписаний його представником акт приймання-передачі технічної документації із землеустрою та рахунок-фактуру від 28.02.2023 №27 на суму 3 134 000,00 грн.

4.6. Позивач 05.04.2023, у межах визначених строків, звернувся до відповідача із заявою про визнання вимог кредитора, згідно з якою просив визнати кредиторські вимоги на загальну суму 3 134 000,00 грн.

Лист від 02.03.2023 та заява від 05.04.2023 були отримані відповідачем, про що свідчать відмітки на перших аркушах відповідного листа та заяви.

4.7. Відповідач не повідомив про прийняте рішення, тому позивач 28.04.2023 звернувся до суду із даним позовом.

Також у якості доказів прийняття робіт відповідачем, позивач подав суду рішення Сумської обласної ради від 26.05.2023 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель» та рішення Сумської обласної ради від 26.05.2023 «Про внесення змін до рішення Сумської обласної ради від 19.10.2000 «Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб».

4.8. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення по суті спору, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

- позивач своєчасно звернувся як до ліквідаційної комісії із заявою, так і до суду із позовом;

- позивач, який стверджує про належне виконання ним зобов`язань за Договором в частині надання послуг з управління нерухомістю (проведення інвентаризації) мав надати суду докази на підтвердження фактичного надання таких послуг, повідомлення замовника про готовність наданих за договором послуг до передання, зокрема, шляхом направлення замовнику належним чином оформлених актів виконаних робіт із документами, що засвідчують якість та безпечність послуг у відповідності до діючого законодавства України;

- відповідач у відзиві на позов визнає факт отримання 28.02.2023 від позивача акти приймання-передачі виконаних послуг, які він не підписав та послуги не прийняв;

- позивачем в установленому законодавством та договором порядку та строки не були надані послуги відповідачу щодо проведення інвентаризації згідно з Договором;

- на момент звернення позивача з вимогою про визнання кредиторських вимог строк дії Договору закінчився, позивач своїх обов`язків відповідно до Договору ні протягом його дії, ні до моменту звернення із заявою про визнання кредиторських вимог не виконав, визначені Договором послуги замовнику не передав (докази протилежного у матеріалах справи відсутні), у зв`язку з чим позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача визнати кредиторські вимоги та стягнути грошові кошти не підлягають задоволенню;

- суд критично оцінює посилання позивача на рішення Сумської обласної ради від 26.05.2023, так як Договором та нормами ЦК України, ГК України чітко визначено порядок прийняття та передачі послуг за Договором.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №920/451/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 19.12.2024 відкрито касаційне провадження у справі №920/451/23 за касаційною скаргою ТОВ "Координат БС" на рішення Господарського суду Сумської області від 28.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі №920/451/23.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Сумської області від 28.02.2024 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі №920/451/23, якими у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

5.3. ТОВ "Координат БС" 29.01.2025 через «Електронний суд» подало письмові пояснення у справі

5.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, у разі оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Що ж до визначення «подібності правовідносин», то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Крім того, Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Так, скаржник відзначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування

- статей 837, 854 ЦК України у подібних правовідносинах в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вартості послуг зі складання та реєстрації технічної документації із землеустрою без підписаного сторонами акта виконаних робіт;

- статей 251, 252, 530, 631 ЦК України у поєднанні із частиною першою статті 617 ЦК України, частиною другою статті 218 ГК України в частині необхідності доведення неможливості своєчасного виконання робіт при настанні невідворотних обставин, які є загальновідомими, а саме видання центральним органом виконавчої влади нормативного документу про включення територій, на яких були розташовані земельні ділянки, які мали бути проінвентаризовані, до таких, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а відповідно і тимчасове закриття Державного земельного кадастру для внесення даних до державного земельного кадастру.

6.4. Крім того, скаржник підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

6.5. Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги у контексті наведених скаржником підстав касаційного оскарження, колегія суддів відзначає, що фактично підставою для звернення до Верховного Суду стали питання щодо:

- правової природи спірного Договору;

- наявності/відсутності підстав для оплати послуг (робіт) замовником, якщо такі виконанні (1) не у строк, встановлений Договором, (2) за відсутності акта приймання-передачі, підписаного замовником та (3) після закінчення строку дії Договору.

З огляду на наведене Суд відзначає таке.

6.6. Щодо правової природи спірного Договору

6.6.1. Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

У силу приписів статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 173 ГК України установлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Господарські суди з огляду на зміст та умови договору (а не назву договору) мають встановити, який саме правочин вчинено сторонами, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. З`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі №908/3027/20.

6.6.2. Як встановлено судами попередніх інстанцій спірні правовідносини виникли між сторонами на підставі Договору про надання послуг.

Аналізуючи зміст спірного Договору, суд першої інстанції відзначив, що оскільки для відповідача (замовника за Договором), у першу чергу, інтерес становить упредметнений результат виконаних робіт/наданих послуг (виготовлення та встановлення інформаційних стендів, щитів, інформаційно-охоронних та межових знаків), а не сам процес надання послуг, то Договір має змішаний характер і поєднує в собі елементи договору підряду та договору надання послуг.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції не вдавався до оцінки Договору з огляду на його зміст, предмет, умови, права та обов`язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Скаржник вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення глави 61 ЦК України в частині, що регулює порядок виконання робіт за договором підряду, оскільки виконавець відповідно до договору взяв на себе зобов`язання надати послуги з проведення інвентаризації земель лісогосподарського призначення з метою оформлення права власності на ці земельні ділянки. За результатами виконаних позивачем робіт мали бути сформовані земельні ділянки з визначеними межами та кадастровими номерами, дані про що мали бути внесені до державного земельного кадастру, та, відповідно, проведена державна реєстрація сформованих земельних ділянок. Отже, послуги, які надавались, не споживались в процесі їх виконання, а досягали результату в інтересах відповідача (як виконавчого органу), який за наслідками проведеної роботи мав затвердити технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення, та зареєструвати за своїм підпорядкованим підприємством право власності. Оплаті підлягав результат виконання робіт, а не процес їх виконання.

6.6.3. Колегія суддів відзначає, що відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У свою чергу, згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

Істотною умовою договорів про надання послуг є предмет, яким є послуга, що має, зокрема, такі ознаки:

- послуга не має матеріального, речового результату;

- послуга спрямована на задоволення потреб і має грошову оцінку;

- послуга невіддільна від джерела, тісно пов`язана з особою виконавця та процесом її надання, надання послуги здійснюється виконавцем особисто;

- послугу неможливо зберігати, вона існує лише на той час, коли надається;

- надання та споживання послуги відбувається одночасно;

- в послугах «продається» (передається) не, власне, результат, а дії, що призвели до нього.

У питанні розмежування «послуг» з «роботами» (предметом договору підряду), слід враховувати, що «роботи» це діяльність, результат якої має матеріальне вираження і може бути реалізований для задоволення потреб фізичних чи юридичних осіб. Водночас «послуги» - це діяльність, результат якої не має, як правило, матеріального вираження, вони реалізуються і споживаються в процесі здійснення цієї діяльності.

Тобто, якщо у зобов`язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то при наданні послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Послуга споживається у процесі її надання. Грошовій оцінці підлягає не сам результат, а дії, які до нього призвели.

Отже, відокремлення договорів про надання послуг від договорів про виконання робіт (договорів підряду) можливо здійснити за наступними критеріями:

- предмет договору підряду є завжди індивідуалізованим, тобто являє собою матеріалізований результат зусиль (робіт) підрядника. Результат роботи підрядника виражається в тій чи іншій матеріальній формі;

- основним результатом при наданні послуг є результат нематеріального характеру, який не втілюється у жодну з матеріальних форм, однак, попри відсутність матеріальної форми, має економічну цінність та корисний ефект для замовника такої послуги (див. постанову Верховного Суду від 04.09.2023 у справі №910/5352/21, пункт 109).

6.6.4. Як встановлено судами попередніх інстанцій та стверджується скаржником відповідно до умов спірного Договору виконавець (позивач) мав провести інвентаризацію земель лісогосподарського призначення, за результатом чого надати такі послуги замовнику:

- оригінали (або завірені копії) документів, а саме - технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення;

- внести дані до Державного земельного кадастру;

- передати на державну реєстрацію земельної ділянки (внесення відомостей до Державного земельного кадастру) згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, а замовник зобов`язувався прийняти належним чином надані послуги і оплатити їх.

Отже, з огляду зміст та умови спірного Договору, колегія суддів відзначає, що предмет спірного Договору в частині виготовлення та надання технічної документації є індивідуалізованим, а результат роботи має матеріальну форму, зокрема - технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення, яка після її виготовлення мала передатись у встановленому Договором порядку замовнику для подальшого його використання останнім у власних цілях, зокрема для проведення державної реєстрації земельних ділянок.

Разом з тим, інші послуги, передбачені Договором, підпадають під правове регулювання «Послуг» ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів відзначає, що спірний Договір про надання послуг за своєю правовою природою є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договору підряду та договору надання послуг.

Суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що спірний Договір є змішаним, адже виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення є підрядом, водночас внесення даних до реєстру є нічим іншим як послугою, яка споживається в процесі її надання.

Суд наголошує, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.

Наведена правова позиція є сталою та послідовною у судовій практиці, що підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.05.2018 у справі №924/263/17, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 23.03.2021 у справі №916/2380/18, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 04.07.2018 у справі №916/935/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 19.08.2020 у справі №915/1302/19 тощо.

Отже, доводи касаційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження.

6.7. Щодо наявності/відсутності підстав для оплати послуг (робіт) замовником (включення таких вимог до реєстру вимог кредиторів та проміжного ліквідаційного балансу Управління)

6.7.1. Колегія суддів відзначає, що у розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

Відповідно до частини першої статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Вказана норма кореспондується з положеннями статей 525, 526 ЦК України.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

6.7.2. Як встановлено судами попередніх інстанцій позивач 02.03.2023 надіслав на адресу відповідача лист, у якому повідомив про виконання зобов`язань згідно з Договором, запропонував прийняти послуги, підписати акти приймання-передачі послуг та оплатити їх.

До листа позивач додав підписаний його представником акт приймання-передачі технічної документації із землеустрою та рахунок-фактуру від 28.02.2023 №27 на суму 3 134 000,00 грн.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в позові у повному обсязі, виходили з того, що позивачем не доведено надання послуг (робіт) у встановлені Договором строки, тобто до 26.12.2022. При цьому суди відзначили, що відповідач акт приймання-передачі не підписав та послуги, у встановленому законодавством та Договором порядку, не прийняв. Відтак, оскільки на момент звернення позивача з вимогою про визнання кредиторських вимог строк дії Договору закінчився, позивач своїх обов`язків по Договору ні протягом його дії, ні до моменту звернення із заявою про визнання кредиторських вимог не виконав, визначені Договором послуги замовнику не передав, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

6.7.3. Колегія суддів, оцінивши доводи та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень, вважає їх передчасними та такими, що здійсненні з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з огляду на таке.

Суд зазначає, що чинне цивільне законодавство передбачає наявність таких понять як «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання», які згідно з положеннями ЦК України мають різний зміст, тобто ці поняття не є тотожними.

Статтею 631 ЦК України та частиною сьомою статті 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

При визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

Так, згідно зі статтями 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Загальні умови припинення господарських зобов`язань також визначені у статті 202 ГК України, відповідно до якої господарське зобов`язання припиняється:

- виконанням, проведеним належним чином;

- зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання;

- у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі;

- за згодою сторін;

- через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Схожі підстави для припинення зобов`язань також визначені у статтях 601, 604-609 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання припиняється: переданням відступного; зарахуванням; за домовленістю сторін; прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; неможливістю його виконання; смертю фізичної особи та ліквідацією юридичної особи.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

Крім того, невиконання зобов`язання у строк, визначений договором, тобто прострочення виконання зобов`язання також не є наслідком автоматичного припинення зобов`язань між сторонами у розумінні положень статті 599 ЦК України та статті 202 ГК України.

Отже, закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке залишилося невиконаним.

Схожі правові висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 925/1238/22 тощо.

Відтак з огляду на наведене висновки судів попередніх інстанцій про те, що після закінчення строку дії спірного Договору неможливим є виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем, є помилковими.

Кожна зі сторін у зобов`язанні після узгодження своєї волі, вираженої у формі договору, має розумні сподівання добросовісного дотримання і виконання домовленостей з боку іншої сторони.

Положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач в односторонньому порядку відмовився від Договору або докази того, що такий Договір у встановленому законом порядку визнано недійсним.

Колегія суддів відзначає, що закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов`язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов`язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання, невиконане боржником перед кредитором у повному обсязі протягом строку дії договору, продовжує своє існування до його повного і належного виконання або ж припинення в регламентований договором спосіб, якщо інше не визначено таким договором або законом. Закінчення строку дії договору не дає сторонам права відійти від узгоджених в угоді умов, на яких має бути досягнута мета правовідношення, та діяти на свій власний розсуд.

Отже, навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання. А тому можливим є виконання як позивачем, так і відповідачем зобов`язань за договором.

Наведеного суди попередніх інстанцій не врахували та передчасно відмовили у позові з підстав ненадання доказів виконання зобов`язання позивачем у строк, встановлений Договором, та у межах строку дії Договору. У спірних правовідносинах суди залишили поза увагою, що зобов`язання сторін за Договором не припинились у силу закону та Договору.

У даному випадку, суди помилково ототожнили «строк виконання зобов`язання», встановлений Договором, з юридичним поняттям «припинення зобов`язання», що суперечить змісту статті 599 ЦК України та статті 202 ГК України.

Колегія суддів наголошує, що прострочення виконання зобов`язання, тобто виконання такого не у строк, встановлений договором, за своєю правовою суттю є нічим іншим як порушенням умов Договору виконавцем (підрядником), що може мати наслідком застосування до такого, зокрема, штрафних санкцій, передбачених договором та/або законом, але у будь-якому випадку вказані обставини не мають своїм наслідком припинення зобов`язань для сторін, які залишилися невиконаними, у порядку статті 599 ЦК України, статті 202 ГК України.

Стаття 526 ЦК України містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання, а не до його припинення.

Крім того, господарські суди не надали жодної правової оцінки доводам позивача щодо обґрунтованості/необґрунтованості причин прострочення виконання свого зобов`язання виконавцем та чи можуть вказані обставини, з огляду на зміст Договору, впливати на правову кваліфікацію спірних правовідносин.

З огляду на наведене доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.

6.7.4. Щодо непідписання акта приймання-передачі замовником

Так, статтею 853 ЦК України встановлюється обов`язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові; якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (частина перша даної статті).

Наведені норми містять презумпцію обов`язку замовника здійснювати приймання роботи з його засвідченням актом або іншим документом, що фіксує факт прийняття роботи. Крім того, на замовника покладається обов`язок оглянути виконані роботи. Зазначення такого огляду полягає у тому, що він дозволяє виявити можливі недоліки виконаної роботи.

Частинами четвертою, шостою статті 882 ЦК України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об`єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що підставою визнання акта виконаних робіт недійсним є доведення обґрунтованості відмови замовника підписати акт, тобто наявність суттєвих недоліків виконаних робіт, на які посилався замовник, відмовляючи в підписанні акта.

У судовій практиці стосовно акта виконаних робіт, підписаного однією стороною, усталеною є правова позиція, викладена в пункті 6.3 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/7446/18, та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №916/693/21, від 14.07.2021 у справі №911/1981/20, від 20.04.2021 у справі №905/411/17, від 17.03.2021 у справі №910/11592/19, від 15.10.2019 у справі №921/262/18, відповідно до якої передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором. При цьому підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта. У свою чергу, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладено саме на замовника. Якщо замовник на порушення вимог статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України.

Отже, передання і прийняття послуг/робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій наведених висновків не врахували та помилково послались на недоведеність надання послуг (робіт) виконавцем з мотивів непідписання замовником акта приймання-передачі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення, що, на їх думку, свідчить про ненадання послуг, при цьому залишивши поза увагою обставини реального виконання/невиконання позивачем умов Договору.

Крім того, колегія суддів критично оцінює висновки господарських судів щодо неприйняття замовником робіт, адже такі ґрунтуються виключно на припущеннях. У розрізі даного питання господарським судам слід було встановити обставини передання/непередання обсягу документів - технічної документації, виготовленої позивачем, замовнику та використання/невикористання останнім таких документів у здійсненні своєї діяльності. Зокрема, але не виключно, надати належну оцінку рішенню Сумської обласної ради від 26.05.2023 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель» та рішенню Сумської обласної ради від 26.05.2023 «Про внесення змін до рішення Сумської обласної ради від 19.10.2000 «Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб»; витягам з Державного земельного кадастру, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.

6.8. Отже, оцінюючи висновки судів попередніх інстанції по суті спору у контексті наведеного правового регулювання спірних правовідносин, через призму доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає їх передчасними та такими, що зроблені з порушенням норм права.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

6.9. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи скаржника за результатами касаційного розгляду щодо порушення судами попередніх інстанцій норм права знайшли своє підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.

7.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

7.3. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі, ураховуючи мотиви цієї Постанови та доводи сторін, оскільки судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права, а також порушення норм права щодо розгляду справи на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 6 цієї Постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій Постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і на підставі повного та всебічного дослідження доказів та аргументів сторін за правилами статті 86 ГПК України, ураховуючи принципи господарського судочинства в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір у межах заявлених позовних вимог з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

8. Судові витрати

8.1. З огляду на те, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, розподіл судових витрат у справі, у тому числі й сплаченого за подання апеляційної/касаційної скарги судового збору, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Координат БС" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 28.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі №920/451/23 скасувати, а справу №920/451/23 передати на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко