Ухвала

від 10.02.2025 по справі 201/16262/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/16262/24

провадження 2/201/1895/2025

УХВАЛА

10 лютого 2025 року Жовтневий районний суд

міста Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру нарахованих сум допомоги за проживання внутрішньо переміщеним особам і витрат,

ВСТАНОВИВ:

Центральне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради 19 грудня 2024 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення надміру нарахованих сум допомоги за проживання внутрішньо переміщеним особам і витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Справа по суті не слухалася, розглядаються клопотання, виносилися ухвали, спір по суті не вирішено.

В судове засідання від сторони позивача надійшло клопотання (заява) про закриття провадження в справі через відмову від позову, відсутність предмету в зв`язку з вирішенням спору в добровільному позасудовому порядку (повне погашення відповідачем заборгованості перед позивачем) та стягнення судових витрат. Суд вважає можливим задоволення клопотання та закриття провадження в справі, виходячи з наступного.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

З`ясувавши думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та заяви позивача, враховуючи його право і повноваження на таке клопотання, роз`яснивши наслідки такої заяви та враховуючи її обґрунтованість, зважуючи на вище вказані обставини і на те, що заява не порушує інтереси учасників справи та інших осіб, суд вважає можливим клопотання задовольнити, оскільки, як стверджує позивач, відповідач самостійно добровільно в позасудовому порядку повністю сплатив банку борг, який просив стягнути банк в судовому порядку.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України сторона позивача ставить питання про відшкодування судових витрат.

Згідно стаття 142 «Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду» 1. У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. 2. У разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги. 3. У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. 4. Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат. 5. У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. 6. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Вказане передбачено і п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Суд вважає вказане обгрунтованим і основаним на законі, а тому можливим стягнення, повернення на користь позивача понесених ним витрат на судовий збір в сумі 3 028 грн., оскільки вказане знайшло своє документальне підтвердження і докази про це є в матеріалах справи.

Відповідно до статті 133 «Види судових витрат» 1. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. 2. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. 3. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В урахуванням зазначеного суд вважає можливим в зв`язку з закриттям провадження в справі через відмову позивача від позову, відсутність предмету спору на стадії розгляду справи задоволення клопотання про стягнення судових витрат.

Також суд зазначає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. У зв`язку з наведеним, закриття провадження в справі за заявою позивача з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.

При цьому суд звертає увагу на вимогистатті 121 ЦПК Українипро те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 рокуу справі «Юніон АліментаріяСандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).

Приймаючи до уваги вказане, суд приходить до висновку про те, що право позивача на таке клопотання є, заява не порушує інтереси учасників справи та інших осіб, тому суд вважає можливим клопотання задовольнити і провадження по справі закрити з повернення судового збору, сплаченого при подачі позову до суду.

На підставі викладеного, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 255, ст. 133, 141, 142, 182, 222, 256, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання задовольнити.

Провадження по справі за позовом Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру нарахованих сум допомоги за проживання внутрішньо переміщеним особам і витрат закрити.

Повернути Центральному управлінню соціального захисту населення Дніпровської міської ради з державного бюджету судовий збір у розмірі 3 028 грн., який сплачений при подачі позову за платіжною інструкцією № 530 від 22 листопада 2024 року.

Ухвала набрала законної сили 10 лютого 2025 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -