Постанова

від 28.01.2025 по справі 914/2693/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/2693/23(914/3477/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковський О. В. - головуючий, Білоус В. В., Погребняк В. Я.,

за участю секретаря судового засідання Аліференко Т. В.

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024

у справі за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог

в межах справи № 914/2693/23

про неплатоспроможність ОСОБА_2

Учасники справи:

ОСОБА_2 : Скрипник С. В. (адв.);

ОСОБА_1 : Бородін Т. В. (адв.), Нестеренко С. О. (адв.);

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст заявлених вимог

1.1. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.09.2023 відкрито провадження у справі №914/2693/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2 .

1.2. 27.11.2023 до Господарського суду Львівської області ОСОБА_2 подано позов до ОСОБА_1 про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.05.2021.

1.3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за змістом оспорюваного правочину, зокрема, передбачено припинення зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 про сплату (повернення) позики. Однак на момент вчинення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог строк виконання зобов`язання із погашення позики згідно з договором позики б/н від 30.08.2017 ще не настав.

1.4. Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи проте, що у справі №638/16545/20 розглядався спір про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 30.08.2017 у сумі 10 000 000 грн, в ході якого суди встановили як факт укладення самого договору позики і додаткових угод до нього, отримання ОСОБА_2 позики, а також прострочення та невиконання ОСОБА_2 зобов`язання щодо повернення позики у сумі 25 374 278,98 грн. Рішення суду у справі №638/16545/20 знаходиться на стадії примусового виконання, відтак на момент вчинення оспорюваного одностороннього правочину, строк виконання вимог, які підлягали зарахуванню, настав.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2024 відмовлено у задоволені позову з огляду на те, що оспорюваний односторонній правочин - заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.05.2021, є вчиненим відповідно до норм чинного законодавства України і підстав для визнання його недійсним немає.

3. Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи

3.1. 13.08.2020 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Ореола" Компанія з управління активами" (далі - договір купівлі-продажу), за умовами якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 прийняв у власність частку в статутному капіталі ТОВ "Ореола" Компанія з управління активами" в розмірі 29,5%, номінальна вартість якої складає 4329125 грн.

3.2. В пункті 4 договору купівлі-продажу сторони погодили порядок здійснення оплати, згідно з яким покупець зобов`язався провести повний розрахунок з продавцем протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору.

3.3. На виконання умов договору купівлі-продажу ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 частку у статутному капіталі ТОВ "Ореола" Компанія з управління активами", що підтверджується нотаріально засвідченим Актом приймання-передачі від 27.07.2020.

3.4. В подальшому ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість, що виникла внаслідок неналежного виконання умов договору купівлі-продажу у загальному розмірі 4749869,27 грн (з них: 4329125 грн - основний борг; 76394,04 грн - 3% річних; 344350,23 грн - інфляційні втрати).

3.5. Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.08.2021 у справі №922/1690/21, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2021, вищезгаданий позов задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 4749869,27 грн та 71338,50 грн судових витрат.

3.6. Постановою Верховного Суду від 09.06.2022 рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2021 скасовано, справу №922/1690/21 передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

3.7. За результатами нового розгляду Господарським судом Харківської області ухвалено рішення від 26.01.2023, яким позов задоволено та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 4 749 869,27 грн, а також 71 338,50 грн судових витрат.

3.8. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 26.01.2023 у справі №922/1690/21 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

3.9. 28.04.2021 між ТОВ "Луцька аграрна компанія" (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 28/04-1 (далі - Договір цесії), за умовами якого передбачено наступне:

- первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право часткової вимоги грошових коштів на суму 5000000 грн, належне первісному кредитору, і стає частковим кредитором за Договором позики б/н від 30.08.2017 (далі - Основний договір), укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_2 (далі - боржник) (п.1.1);

- новий кредитор набув право вимагати від боржника часткового виконання зобов`язань за основним договором, а саме: право грошової вимоги з повернення частини позики у сумі 5000000 грн (п.1.3);

- новому кредитору перейшли права первісного кредитора за Основним договором в обсязі повернення Боржником частини отриманої позики у сумі 5000000 грн, на умовах, що існували на момент підписання Основного договору, а також права, які виникатимуть із Основного договору в майбутньому пропорційне до зазначеної частини позики (п.1.5);

- новий кредитор сплачує первісному кредитору грошові кошти у сумі 5000000 грн не пізніше 28.04.2022, на банківський рахунок первісного кредитора;

- в момент підписання цього Договору первісний кредитор передав новому кредитору належним чином посвідчені копії: Договору позики б/н від 30.08.2017, додаткових угод №1 від 30.11.2018 та №2 від 25.09.2019 до Договору позики б/н від 30.08.2017, виписки по особовому рахунку первісного кредитора за 29.08.2019, а також оригінали платіжних доручень № 403 від 04.09.2017 та № 4 від 04.09.2017 з відміткою банку (п.3.1).

3.10. 30.08.2017 між ТОВ "Луцька аграрна компанія" (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики (далі - договір позики), за умовами якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 27820000 грн зі строком повернення до 31.12.2018.

3.11. Згідно з додатковою угодою №2 від 01.10.2018 до вказаного договору позики строк повернення грошових коштів змінено до 30.09.2019.

3.12. Додатковою угодою №1 від 30.11.2018 строк повернення коштів за договором позики узгоджено до 31.12.2020.

3.13. У листопаді 2020 року ТОВ "Луцька аграрна компанія" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 30.08.2017, а у лютому 2021 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" про визнання недійсним договору позики.

3.14. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.08.2021 у справі №638/16545/20 первісний позов задоволено та присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" частину основного боргу за договором позики від 30.08.2017 у розмірі 10000000 грн та 149990 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

3.15. Постановою Харківського апеляційного суду від 25.01.2022 прийнято відмову ОСОБА_2 від зустрічного позову до ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" про визнання недійсним договору позики від 30.08.2017, визнано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.08.2021 в частині зустрічного позову нечинним та закрито провадження у справі за зустрічним позовом у зв`язку з відмовою від позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

3.16. Постановою Верховного Суду від 12.10.2022 у справі №638/16545/20 рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.08.2021 та постанову Харківського апеляційного суду від 25.01.2022 в частині задоволення позову ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" про стягнення з ОСОБА_2 частини заборгованості залишено без змін. При цьому Верховний Суд зазначив наступне:

- ОСОБА_2 під час розгляду справи судом апеляційної інстанції надано нові докази: копію додаткової угоди від 26.12.2019 до договору позики від 30.08.2017, за умовами якої позичальник ОСОБА_2 зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики в строк до 31.12.2032. Апеляційний суд, відмовляючи у прийнятті нових доказів, зазначив, що у суді першої інстанції він не зазначав на укладення ним вказаної додаткової угоди, будучи при цьому її стороною, тому не міг не знати про її існування. Даних про неможливість подання наданих доказів до суду першої інстанції матеріали справи не містять. Оскільки позивач не підтвердив суду апеляційної інстанції неможливості подати указані докази у справі в суді першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_2 у прийнятті нових доказів.

3.17. 03.05.2021 ОСОБА_1 вчинено односторонній правочин - заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі статті 601 Цивільного Кодексу (далі - ЦК) України, в якій ОСОБА_1 заявив про зарахування таких вимог:

- погашення грошової вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про сплату 4329125 грн, які виникли на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Ореола" КУА" від 13.08.2020, за рахунок частини грошової вимоги (4329125 грн) ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка виникла на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №28/04-1 від 28.04.2021;

- заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Ореола" КУА від 13.08.2020 становить 0 (нуль) грн;

- зобов`язання ОСОБА_1 про сплату вартості частки в сумі 4329125 грн припинено;

- заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором про відступлення права вимоги (цесії) №28/04-1 від 28.04.2021 становить 670875 грн;

- зобов`язання ОСОБА_2 про сплату (повернення позики) у сумі 4329125 грн перед ОСОБА_1 припинено.

3.18. У вказаній заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог ОСОБА_1 вимагав негайно сплатити заборгованість за договором про відступлення права вимоги (цесії) №28/04-1 від 28.04.2021 в сумі 670875 грн.

4. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

4.1. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2024 та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним односторонній правочин - заяву ОСОБА_1 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.05.2021.

4.2. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюваний односторонній правочин - заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.05.2021 не відповідає вимогам частини першої статті 601 ЦК України.

5. Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

5.1. Відповідно до оригіналу додаткової угоди від 26.12.2019 до договору позики б/н від 30.08.2017, укладеної між ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" та ОСОБА_2 , який (оригінал) був наданий 15.10.2024 позивачем до матеріалів справи № 914/2693/23(914/3474/23) на вимогу суду апеляційної інстанції та був оглянутий ним, сторони дійшли взаємної згоди: 1.1 викласти п.2 Договору в наступній редакції:

"2. Зазначену суму грошей Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві в строк до 31.12.2032 року. Повернення позичених грошей буде сплачуватися готівкою через касу Позикодавця або у безготівковому порядку на рахунок Позикодавця у відповідній установі банку не пізніше 31.12.2032 року".

5.2. В даному випадку відповідачем 03.05.2021 вчинено односторонній правочин (заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог), який не відповідає вимогам законодавства, оскільки на момент його вчинення не настав строк повернення позики по договору, укладеному між ОСОБА_2 та ТОВ "Луцька аграрна компанія", адже додатковою угодою від 26.12.2019 строк повернення позики продовжений до 31.12.2032.

5.3. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав ставити під сумнів оригінал додаткової угоди від 26.12.2019, який був оглянутий судом в судовому засіданні 30.10.2024, оскільки доказів її розірвання, визнання недійсною або припинення не надано.

5.4. Обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, яким вищевказана додаткова угода визнана підробленою та сфальсифікованою також відсутній.

5.5. Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні фактично не надав оцінки змісту та умовам додаткової угоди від 26.12.2019, яка була покладена позивачем в основу позову.

5.6. Доводи відповідача про преюдиційний характер рішень у справах №638/16545/20 про стягнення частини заборгованості, №638/20304/21 про стягнення частини заборгованості інфляційних витрат та 3% річних, №922/1690/21 про стягнення заборгованості, інфляційних витрат та 3% річних, №922/1689/21 про стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних витрат, №914/2693/23 (914/1464/23) про визнання недійсним договору для справи №914/2693/23 (914/3477/23) відхилені апеляційним судом з огляду на те, що обставини у справі, яка розглядається є інакшими ніж ті, що встановлені під час розгляду інших господарських справ, адже у наведених справах додаткова угода від 26.12.2019 до договору позики б/н від 30.08.2017 між ТОВ "Луцька Аграрна Компанія", в особі директора ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 не досліджувалась та не була предметом розгляду.

5.7. Місцевий господарський суд Львівської області дійшов помилкового висновку про надання преюдиційного значення рішенню у справі №638/16545/20 для справи, що розглядається, яким встановлено факт настання строку повернення позики за договором позики від 30.08.2017 у зв`язку із тим, що Верховний Суд у постанові від 12.10.2022, на яку посилається суд першої інстанції, вказав про те, що апеляційний суд, відмовляючи у прийнятті нових доказів, зазначив, що у суді першої інстанції він не зазначав на укладення ним вказаної додаткової угоди, будучи при цьому її стороною, тому не міг не знати про її існування. Даних про неможливість подання наданих доказів до суду першої інстанції матеріали справи не містять. Оскільки позивач не підтвердив суду апеляційної інстанції неможливості подати указані докази у справі в суді першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у прийнятті нових доказів.

5.8. Отже, Додаткова угода від 26.12.2019 до договору позики б/н від 30.08.2017 між ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" та ОСОБА_2 не досліджувалась та не була предметом розгляду у справі №638/16545/20. Натомість преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення.

6. Короткий зміст касаційної скарги

6.1. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2024 у справі №914/2693/23 (914/3477/23).

7. Узагальнені доводи касаційної скарги

7.1. Судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме частину четверту статті 75 ГПК України, не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування вказаної статті, а також статті 601 ЦК України, викладених у постановах від 16.04.2024 у справі №921/186/23, від 31.10.2023 у справі №902/670/22, від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 10.12.2019 у справі №910/6356/19, від 03.04.2024 у справі №615/1224/21, від 04.10.2024 у справі №607/6215/23, від 17.10.2024 у справі №914/2693/23 (914/1464/23), від 25.07.2022 у справі №922/1689/21 від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 13.07.2022 у справі №199/8324/19, від 22.01.2021 у справі №910/11116/19.

8. Позиція інших учасників щодо касаційної скарги

8.1. ОСОБА_2 у відзиві заперечував проти касаційної скарги, просив Суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін як таку, що ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, зокрема, зазначаючи наступне:

- відхиляючи аргументи відповідача про преюдиційний характер рішень у справах №638/16545/20, №638/20304/21, №922/1690/21, №922/1689/21, №914/2693/23 (914/1464/23) та №914/2693/23 (914/3477/23), суд апеляційної інстанції вірно вказав про те, що обставини у справі, яка переглядається є інакшими, ніж установлені під час розгляду вищевказаних справ, адже в останніх не досліджувалася та не була предметом розгляду додаткова угода від 26.12.2019 до договору позики від 30.08.2017;

- ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції застосував актуальні правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема стосовно відмінностей преюдиціальних фактів від оцінки обставин справи іншим судом;

- обставини, вказані за змістом касаційної скарги як преюдиційні, не є преюдиційними у справі, що розглядається, а є оцінкою доказів у інших цивільних та господарських справах;

- у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави ставити під сумнів оригінал додаткової угоди від 26.12.2019 до договору позики від 30.08.2017, що був оглянутий судом в судовому засіданні 30.10.2024, оскільки доказів розірвання, визнання недійсною або припинення вищезгаданої додаткової угоди не надано;

- наведені у касаційній скарзі постанови Верховного Суду містять висновки суду, які за своїм змістом є загальним правилом визначення ознак преюдиційних обставин, наявність або відсутність яких оцінювалась судом касаційної інстанції у кожній наведеній ним справі з урахуванням предмета позову, суті правовідносин та встановлених фактичних обставин кожної конкретної справи. Водночас, названі постанови містять висновків, які б суперечили оскаржуваній постанові суду апеляційній інстанції та/або наведеній практиці Верховного Суду.

- стверджуючи про про відсутність у позивача порушеного права та обрання неналежного способу захисту своїх прав, відповідач в касаційній скарзі посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду, які не є релевантними до правовідносин, які виникли у цій справі.

9. Касаційне провадження

9.1. Ухвалою Верховного Суду від 02.12.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у цій справі, призначено її до розгляду в судовому засіданні на 28.01.2025 - 15:00. Крім того, витребувано у Господарського суду Львівської області та/або Західного апеляційного господарського суду матеріали справи №914/2693/23 (914/3477/23).

9.2. 17.12.2024 до Верховного Суду на запит з Господарського суду Львівської області надійшли матеріали справи №914/2693/23 (914/3477/23).

9.3. До визначеної дати судового засідання на адресу Верховного Суду надійшли: заява відповідача про застосування правових позицій Великої Палати Верховного Суду у питанні належного (ефективного) способу захисту порушених прав та наслідків обрання способу захисту прав, який не відповідає наведеному критерію, а також заперечення позивача на вказану заяву відповідача.

9.4. В судовому засіданні 28.01.2025 представники відповідача підтримали касаційну скаргу, просили Суд скаргу задовольнити. Представник позивача заперечував проти касаційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просив Суд залишити скаргу без задоволення.

10. Позиція Верховного Суду

10.1. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд визнати недійсним односторонній правочин - заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.05.2021 з тих підстав, що строк виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 30.08.2017, які підлягали припиненню вчиненням оспорюваного правочину, ще не настав, тому вищезгадана заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.05.2021 не відповідає вимогам частини першої статті 601 ЦК України.

10.2. Місцевий господарський суд відмовив у позові, зазначивши про відсутність підстав для визнання оспорюваного одностороннього правочину недійсним. При цьому, суд першої інстанції серед іншого послався на судові рішення у справі №638/16545/20, предметом розгляду у якій були позовні вимоги ТОВ "Луцька аграрна компанія" про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 30.08.2017. Місцевий господарський суд врахував встановлені у справі №638/16545/20 обставини стосовно укладання (підписання) між ОСОБА_2 та ТОВ "Луцька аграрна компанія" договору позики від 30.08.2017 та додаткових угод до нього, отримання ОСОБА_2 грошових коштів (позики), настання строку повернення позики, прострочення та невиконання ОСОБА_2 зобов`язання щодо повернення позики.

10.3. Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками, наголосивши на тому, що враховані місцевим господарським судом обставини, встановлені зокрема у справі №638/16545/20, не мають преюдиційного значення для справи, що переглядається, адже доказ, з посиланням на який ОСОБА_2 обґрунтовує недійсність заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.05.2021, а саме додаткова угода від 26.12.2019 до договору позики від 30.08.2017, не досліджувалась та не була предметом розгляду у справі №638/16545/20.

10.4. Також апеляційний господарський в своїй постанові послався на висновки Верховного Суду про застосування статті 75 ГПК України у питанні спростування преюдиціальних обставин, викладені у постановах від 16.04.2024 у справі №921/186/23, від 13.02.2024 у справі №910/14138/22, від 31.10.2023 у справі №902/670/22, за змістом яких для спростування преюдиціальних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

10.5. Відповідач у касаційній скарзі стверджує про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме частини четвертої статті 75 ГПК України, не врахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 75 ГПК України та статті 609 ЦК України, що призвело скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції у цій справі.

10.6. Надаючи оцінку доводам скаржника та запереченням на касаційну скаргу, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в оскаржуваній частині, Верховний Суд, враховуючи приписи статті 300 ГПК України та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, зазначає наступне.

10.7. За змістом частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

10.8. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина третя статті 202 ЦК України).

10.9. Відповідно до частини п`ятої статті 202 ЦК України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

10.10. Згідно зі статтею 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

10.11. Спірна заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, вчиненим з метою припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

10.12. Відповідно до положень статті 601 ЦК України вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати наступним умовам:

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

10.13. Не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом (стаття 602 ЦК України).

10.14. Водночас, потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування, оскільки, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання, для цього (припинення зобов`язання) необхідна наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.

10.15. Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково.

10.16. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення.

10.17. Отже, у разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов`язань такими, що припинилися у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог (подібні висновки щодо застосування статей 601, 602 ЦК України наведені у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №904/1345/20, від 04.04.2023 у справі №911/2757/21, від 18.01.2024 у справі №910/512/23, від 31.01.2024 у cправі №910/14968/22 (910/7059/23)).

10.18. Також колегія суддів звертається до висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 (пункти 47-51), відповідно до яких:

- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором (пункт 47 постанови);

- за дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним (пункт 48 постанови);

- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог (пункт 49 постанови);

- наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника (пункт 50 постанови);

- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення (пункт 51 постанови).

10.19. Розглядаючи заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги у даній справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків у питанні щодо відповідності оскаржуваного одностороннього правочину (заяви ОСОБА_1 про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 03.05.2021) вимогам статті 601 ЦК України як передумови для визнання цього правочину недійсним.

10.20. Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

10.21. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

10.22. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, у заяві від 03.05.2021 ОСОБА_1 заявив про зарахування таких вимог:

- погашення грошової вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про сплату 4329125 грн, які виникли на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Ореола" КУА" від 13.08.2020, за рахунок частини грошової вимоги (4329125 грн) ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка виникла на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №28/04-1 від 28.04.2021;

- заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Ореола" КУА від 13.08.2020 становить 0 (нуль) грн;

- зобов`язання ОСОБА_1 про сплату вартості частки в сумі 4329125 грн припинено;

- заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором про відступлення права вимоги (цесії) №28/04-1 від 28.04.2021 становить 670875 грн;

- зобов`язання ОСОБА_2 про сплату (повернення позики) у сумі 4329125 грн перед ОСОБА_1 припинено.

Також, ОСОБА_1 вимагав негайно сплатити заборгованість за договором про відступлення права вимоги (цесії) №28/04-1 від 28.04.2021 в сумі 670875 грн.

10.23. В обґрунтування підстав для визнання недійсним вищевказаного одностороннього правочину ОСОБА_2 посилався на додаткову угоду від 26.12.2019 до договору позики від 30.08.2017, згідно з якою ТОВ "Луцька аграрна компанія" та ОСОБА_2 дійшли згоди викласти пункт 2 названого договору у редакції, яка передбачає строк повернення отриманої позики не пізніше 2032 року.

10.24. З огляду на викладене, ОСОБА_2 стверджував про те, що на момент вчинення ОСОБА_1 одностороннього правочину строк виконання ОСОБА_2 зобов`язання з повернення позики за договором від 30.08.2017 ще не настав, тому заява ОСОБА_1 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.05.2021 не відповідає вимогам статті 601 ЦК України.

10.25. Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні позову, місцевий господарський суд відповідно до статті 75 ГПК України врахував обставини, встановлені судовими рішеннями у іншій справі, а саме №638/16545/20, зокрема щодо укладання (підписання) договору позики від 30.07.2017 та додаткових угод до нього, настання строку повернення ОСОБА_2 отриманої позики, прострочення та невиконання ОСОБА_2 зобов`язань з повернення позики. Також суд прийняв до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що рішення суду у справі №638/16545/20 знаходиться на стадії примусового виконання.

10.26. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на момент вчинення оспорюваного одностороннього правочину строк виконання вимог, які підлягали зарахуванню, настав.

10.27. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого господарського суду, зазначивши про те, що відповідачем 03.05.2021 вчинено односторонній правочин (заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог), який не відповідає вимогам законодавства, оскільки на момент його вчинення не настав строк повернення позики по договору позики, укладеному між ОСОБА_2 та ТОВ "Луцька аграрна компанія", у зв`язку із додатковою угодою від 26.12.2019 строк повернення продовжений до 31.12.2032.

10.28. Вказавши про відсутність доказів розірвання, визнання недійсною або припинення додаткової угоди від 26.12.2019 до договору позики від 30.07.2017, а також відсутність обвинувального вироку у кримінальному провадженні, яким би вказана додаткова угода була визнана підробленою та/або сфальсифікованою, суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність підстав ставити під сумнів оригінал додаткової угоди від 26.12.2019, що був оглянутий судом в судовому засіданні 30.10.2024.

10.29. Крім того, апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові наголосив на помилковості висновку суду першої інстанції про надання преюдиційного значення судовому рішенню у справі №638/16545/20 для справи, що переглядається, адже додаткова угода від 26.12.2019 до договору позики від 30.08.2017, з посиланням на яку ОСОБА_2 стверджує про недійсність заяви ОСОБА_6 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.05.2021 як одностороннього правочину, не досліджувалась та не була предметом розгляду у справі №638/16545/20, тоді як преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення.

10.30. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх помилковими з огляду на наступне.

10.31. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Від встановлення судом обставин справи слід відрізняти правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин, у тому числі оціночні (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, від 01.09.2020 у справі №907/29/19, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

10.32. Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (подібний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19).

10.33. Як зазначалося вище, рішенням Дзержинського суду м. Харкова від 03.08.2021 у справі №638/16545/20 та постановою Харківського апеляційного суду від 25.01.2020, що залишені без змін постановою Верховного Суду від 12.10.2022 вирішено спір між ТОВ "Луцька аграрна компанія" та ОСОБА_2 стосовно виконання останнім грошового зобов`язання за договором позики від 30.07.2017. Судом, позов ТОВ "Луцька аграрна компанія" задоволено в повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_2 частину основного боргу за договором позики від 30.08.2017 в розмірі 10000000 грн.

10.34. Зазначеними судовими рішеннями у справі №638/16545/20 встановлені наступні обставини:

- укладення 30.08.2017 між ТОВ "Луцька аграрна компанія" та ОСОБА_2 договору позики, згідно з яким товариство передало, а ОСОБА_2 прийняв у власність 27 830 000 грн зі строком повернення до 31.12.2018;

- укладення між зазначеними особами низки додаткових угод до згаданого договору позики від 30.08.2017, якими був відтермінований строк виконання зобов`язання, а саме - угодою від 01.10.2018 строк повернення грошових коштів змінено до 30.09.2019, угодою від 25.09.2019 - до 30.06.2020 та угодою від 30.11.2018 - до 31.12.2020;

- часткове виконання 29.08.2019 ОСОБА_2 на користь ТОВ "Луцька аграрна компанія" зазначеного грошового зобов`язання на суму 2445721,02 грн;

- факт прострочення та невиконання ОСОБА_2 зобов`язання щодо повернення решти позики.

10.35. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.08.2021 у справі № 638/16545/20 вступило в законну силу, звернуте до примусового виконання та не може бути поставлено під сумнів.

10.36. З наведеного слідує, що суди у справі № 638/16545/20 встановили конкретні факти, які свідчать про існування та порушення після 31.12.2020 позивачем грошового зобов`язання за договором позики від 30.08.2017 і спір з цього питання вирішений шляхом стягнення з ОСОБА_2 частини боргу (тобто в межах заявлених ТОВ "Луцька аграрна компанія" позовних вимог).

10.37. Враховуючи те, що рішення Дзержинського суду м. Харкова від 03.08.2021 у справі №638/16545/20, яке залишене без змін постановами Харківського апеляційного суду від 25.01.2020 та постановою Верховного Суду від 12.10.2022, на даний час набрало законної сили та виконується в примусовому порядку, а також те, що у справі №638/16545/20 стороною є та ж сама особа, що й у даній справі - ОСОБА_2 , обставини щодо настання строку виконання зобов`язання ОСОБА_2 за договором позики від 30.08.2017, встановлені судовими рішеннями у справі №638/16545/20/19 - є преюдиційними.

10.38. Натомість суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду у справі, що переглядається, наведеного не врахував та допустив порушення норм частини четвертої статті 75 ГПК України, про що слушно зазначає скаржник у касаційній скарзі.

10.39. Крім того, Господарським судом Харківської області розглядалася справа №922/1690/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства у розмірі 4749869,27 грн. В ході розгляду названої справи судами досліджувалися обставини щодо наявності чи відсутності правових підстав для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами за заявою ОСОБА_1 від 03.05.2021 (тобто одностороннього правочину, вимоги про недійсність якого заявлено ОСОБА_2 у справі №914/2693/23 (914/3477/23)).

10.40. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023, як остаточним рішенням у справі №922/1690/21 (касаційну скаргу ОСОБА_2 повернуто ухвалою Верховного Суду від 28.09.2023) встановлено, що вимоги, які підлягають зарахуванню за заявою ОСОБА_1 від 03.05.2021, відповідають вимогам статті 601 ЦК України, вони є зустрічними, однорідними, їх строк виконання на момент направлення заяви настав, зобов`язання ОСОБА_1 до ОСОБА_2 є припиненим в повному обсязі шляхом зарахування зустрічних позовних вимог. Обставин щодо заборони зарахування зустрічних позовних вимог, передбачених статтею 602 ЦК України, не встановлено.

10.41. У справі №922/1690/21 суд апеляційної інстанції у постанові від 29.05.2023 визнав преюдиційними обставини щодо настання строку виконання зобов`язання ОСОБА_2 за договором позики від 30.08.2017, встановлені судовими рішеннями у справі №638/16545/20/19.

10.42. Відносно висновків суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові у даній справі про передбачену статтею 75 ГПК України процесуальну можливість спростування преюдиціальних обставин, колегія суддів зазначає наступне.

10.43. Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, останній послався на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №921/186/23, від 13.02.2024 у справі №910/14138/22, від 31.10.2023 у справі №902/670/22, за змістом яких звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

10.44 Проте колегія суддів зазначає, що судом апеляційної інстанції вищезгадані висновки Верховного Суду наведені вибірково та виокремлені з контексту. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №921/186/23, на яку міститься посилання в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду (пункт 48), зазначено про те, що випадки можливого спростування преюдиціальних обставин є обмеженими процесуальним законом, оскільки частиною п`ятою статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

10.45. Тобто, правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (подібні висновки щодо застосування статті 75 ГПК України наведені у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №910/6356/19, від 25.06.2024 у справі №910/7859/23, від 03.09.2024 у справі №910/14672/17).

10.46. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України). Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності.

10.47. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

10.48. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

10.49. Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини рішенням ЄСПЛ від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенням ЄСПЛ від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів (близький за змістом висновок викладено в пунктах 59-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/11273/20).

10.50. Преюдиціальність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду (подібні висновки наведені у постанові постанова Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №438/723/17).

10.51. Особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У такому випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів. Тобто, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиціальний характер рішення втрачається (подібний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №522/7758/14-ц).

10.52. Зважаючи на те, що у справі №638/16545/20 та справі, яка переглядається, брала участь та ж сама особа, як сторона у справі, а саме ОСОБА_2 , посилання останнього на можливість спростування наданими ним доказами (додатковою угодою від 26.12.2019) у загальному порядку преюдиціальних обставин, встановлених у справі №638/16545/20, зокрема щодо настання строку виконання зобов`язання ОСОБА_2 за договором позики від 30.08.2017 (пункт 10.36 цієї постанови), не заслуговують на увагу як такі, що суперечать принципу res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України". Цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків.

10.53. Відхід від res judicatа можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі суди попередніх інстанцій не зазначили та не обґрунтували. Однак таких обставин судом апеляційної інстанції у справі, що переглядається, встановлено не було.

10.54. Відносно посилання як позивача, так і суду апеляційної інстанції на те, що додаткова угода від 26.12.2019 до договору позики від 30.08.2017 не досліджувалася судами у справі №638/16545/20 та їй не надавалася оцінка, а тому судові рішення у названій справі не мають преюдиційного характеру, колегія суддів зазначає наступне.

10.55. З тексту рішення Дзержинського суду м. Харкова від 03.08.2021 у справі №638/16545/20 слідує, що ОСОБА_2 заперечував проти позовних вимог ТОВ "Луцька аграрна компанія" з тих підстав, що договір позики від 30.08.20217 ним не укладався і підпис у цьому договорі йому не належить. При цьому, в обґрунтування власного зустрічного позову у вказаній справі про визнання недійсним договору позики від 30.08.2017 ОСОБА_2 посилався на перевищення повноважень керівником ТОВ "Луцька аграрна компанія" при укладенні та виконанні договору позики.

10.56. На стадії апеляційного перегляду рішення Дзержинського суду м. Харкова від 03.08.2021 у справі №638/16545/20 сторонами було надано нові докази. Зокрема, ОСОБА_2 надав копію додаткової угоди від 26.12.2019 до договору позики від 30.08.2017, за умовами якої позичальник ( ОСОБА_2 ) зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики в строк до 31.12.2032. Однак апеляційний суд не прийняв зазначений доказ, оскільки ОСОБА_2 не обґрунтовано неможливість подання такого доказу до суду першої інстанції, а також ОСОБА_2 взагалі не зазначав у суді першої інстанції про укладення ним вказаної додаткової угоди. При цьому, будучи стороною вказаної угоди, не міг не знати про її існування.

10.57. Верховний Суд у постанові від 12.10.2022 погодився з наведеними судом апеляційної інстанції у справі №638/16545/20 висновками щодо поданого ОСОБА_2 нового доказу (додаткової угоди від 26.12.2019) та визнав правильним застосування в цій частині норм процесуального права.

10.58. З наведеного слідує, що як формування власної позиції по суті заявлених позовних вимог, так і надання тих чи інших доказів на підтвердження власних аргументів у справі №638/16545/20 обумовлені виключно суб`єктивними чинниками, які безпосередньо залежали від волевиявлення ОСОБА_2 , прояву ним добросовісної та розумної обачності, звичайної зацікавленості станом своїх справ.

10.59. У цьому контексті колегія суддів зазначає, що за змістом частини третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

10.60. Відповідно до частини третьої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

10.61. Відповідно до пунктів 4, 6 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи, серед іншого, зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

10.62. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (частина перша статті 43 ГПК України)

10.63. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).

10.64. Аналогічні положення містять статті 2, 13, 43, 44 ЦПК України, за правилами якого розглядалася справа № 638/16545/20.

10.65. Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для "безцеремонної процесуальної гри". Правопорядок не може допускати ситуації, за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів (подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 30.05.2024 у справі №229/7156/19, від 22.01.2025 у справі №757/22295/17-ц, постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04.11.2024 у справі №532/1550/23).

10.66. Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що місцевий господарський суд безпідставно не надав оцінки змісту та умовам додаткової угоди від 26.12.2019 до договору позики від 30.08.2017.

10.67. Очевидним є те, що скасувавши рішення місцевого господарського суду з ухваленням нового рішення по суті заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції у своїй постанові повинен був навести більш аргументовані доводи, аніж ті, що їх наведено судом першої інстанції, чого у даному випадку не було зроблено, про що свідчить аналіз мотивувальної частини оскарженої постанови.

10.68. Викладеним у даній постанові підтверджується обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що оспорюваний позивачем односторонній правочин - заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.05.2021, є вчиненим відповідно до норм чинного законодавства України і підстав для визнання його недійсним немає, тому Верховний Суд вважає помилковим скасування апеляційним судом законного і обґрунтованого рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.

10.69. За змістом статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

10.70. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у цій справі наведеним вимогам не відповідає, що підтверджує аргументи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 75 ГПК України, що призвело до скасування законного рішення місцевого господарського суду.

10.71. Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, тому касаційна скарга підлягає задоволенню.

11. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

11.1. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

11.2. У статті 312 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

11.3. Зважаючи на викладене у цій постанові, встановлені судом першої інстанції обставини справи, що стали підставою для відмови у задоволенні позову і які, у свою чергу, не спростував суд апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про те, що постанова Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у цій справі підлягає скасуванню. Відповідно рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2024 у даній справі підлягає залишенню в силі, а касаційна скарга має бути задоволена.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі №914/2693/23 (914/3477/23) скасувати.

3. Рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2024 у справі №914/2693/23 (914/3477/23) залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді В. В. Білоус

В. Я. Погребняк