Ухвала

від 11.02.2025 по справі 990/8/25

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

11 лютого 2025 р. Справа № 990/8/25

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Конституційного Суду України (вул. Жилянська, буд.14, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 00013534) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду з адміністративним позовом до Конституційного Суду України, в якому просить суд:

- визнати неправомірною та такою, що порушує статтю 19 Конституції України та частину 2 статті 75 Закону Про Конституційний Суд України бездіяльність відповідача щодо конституційного провадження конституційного подання Верховного Суду 4/387 (23) 11.12.2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» в частині поширення її дії на Закон України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та частини третьої статті 85 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»;

- зобов`язати відповідача припинити порушувати визначений частиною 2 статті 75 Закону Про Конституційний Суд України шестимісячний строк конституційного провадження конституційного подання Верховного Суду 4/387 (23) 11.12.2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» в частині поширення її дії на Закон України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та частини третьої статті 85 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що має невід`ємне право на щомісячне підвищення пенсії в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, але не отримує вказаного підвищення пенсії через встановлення обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами встановленими для осіб, які втратили працездатність. Пленум Верховного Суду 24.11.2023 прийняв постанову №29 Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого закону забезпечення реформування пенсійної системи» в частині поширення її дії на Закон України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та частини третьої статті 15 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення статті редакції Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». Від дати 11.12.2023 конституційного подання Верховного Суду 4/387 (23) пройшло значно більше року, але конституційне подання відповідачем не розглянуте, встановлений частиною 2 статті 75 Закону Про Конституційний Суд України шести місячний строк конституційного провадження відповідач продовжує порушувати.

Згідно з витягом з Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 06.01.2025 справу передано на розгляд колегії суддів: Желєзний І.В., Жук А.В., Мацедонська В.Е.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.01.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Конституційного Суду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії передано за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду.

Згідно з витягом з Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 04.02.2025 справу передано судді Супруну Ю.О..

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд встановив наступне.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Частинами 2-4 статті 46 КАС України встановлено, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.

За змістом п. 7 та п. 9 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Водночас лише участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту, юридичної природи обставин у справі та реалізації суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах владних управлінських функцій.

Визначальним для розуміння спору як адміністративно-правового є не тільки участь суб`єкта владних повноважень, але й характер відповідного спору та його наслідки для суб`єкта спірних правовідносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов здійснення органом публічної влади та /або їх посадовими особами у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність суб`єкта владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Конституційний Суд України у Рішенні 14 грудня 2011 року у справі № 1-29/2011 визначив підґрунтя розмежування публічно-правових спорів між судами адміністративної та кримінальної юрисдикцій. У пункті 4.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих ст. 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», п. 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 22 березня 2018 року у справі № П/9901/135/18, від 20 березня 2019 року у справі № 808/3230/17, від 26.6.2019 у справі №9901/346/19.

Зі змісту адміністративного позову, вбачається, що позивач має право на щомісячне підвищення пенсії в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, але не отримує вказаного підвищення пенсії через встановлення обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами встановленими для осіб, які втратили працездатність.

Пленум Верховного Суду 24.11.2023 прийняв постанову №29 Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого закону забезпечення реформування пенсійної системи» в частині поширення її дії на Закон України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та частини третьої статті 15 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення статті редакції Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Позивач зазначає, що від дати 11.12.2023 конституційного подання Верховного Суду 4/387 (23) пройшло значно більше року, але конституційне подання відповідачем не розглянуте, встановлений частиною 2 статті 75 Закону Про Конституційний Суд України шести місячний строк конституційного провадження відповідач продовжує порушувати.

Відтак, на думку позивача, бездіяльність саме суддів Конституційного Суду затягують відновлення його права на щомісячне підвищення в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Із наведеного вбачається, що позивач оскаржує процесуальну діяльність суддів при розгляді судових справ, в контексті строку розгляду.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій.

Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів".

Статтями 126 та 129 Конституції України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону і вплив на них у будь-який спосіб забороняється. Однією з основних конституційних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків встановлених законом. Згідно із зазначеними положеннями Конституції рішення суду і відповідно до них дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя (пов`язаних із відкриттям провадження у справі, її підготовкою та розглядом у судовому засідання) можуть бути оскаржені у визначеному порядку до суду вищої інстанції, а не шляхом звернень до іншого суду першої інстанції із скаргами про зобов`язання суддів до вчинення певних процесуальних дій, що одночасно порушило б і принцип незалежності суддів, і заборону втручатися у вирішення справи незалежним судом. Таким чином, заяви та скарги до судді при здійсненні правосуддя не підлягають розгляду в судах першої інстанції, оскільки помилки, інші процесуальні порушення, допущені при здійсненні правосуддя, усуваються в іншому судовому порядку.

Тобто, судді під час розгляду ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, оскільки не здійснюють владні управлінські функції, а тому не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.

Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних та адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення мають розглядатися в порядку, визначеному відповідно Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кримінально-процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України (в частині апеляційного чи касаційного оскарження), Кодексом України про адміністративні правопорушення. Юрисдикція адміністративних судів на розгляд таких спорів згідно зі статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України не поширюється.

Таким чином, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи чи конкретної скарги, не може перевірятися за межами передбаченого процесуального контролю.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади", виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Згідно ч.1 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Таким чином, приймаючи до уваги вищезазначені норми права, вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача припинити порушувати визначений частиною 2 статті 75 Закону Про Конституційний Суд України шестимісячний строк конституційного провадження конституційного подання Верховного Суду 4/387 (23) 11.12.2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» в частині поширення її дії на Закон України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та частини третьої статті 85 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки вони випливають не з дій чи бездіяльності судді як суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин, а з його процесуальної діяльності, пов`язаної з відправленням правосуддя відповідно до процесуальних норм, що передбачають процедуру, порядок вирішення суддею справи.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

На підставі викладеного, дані вимоги не можуть бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки зазначені вимоги позивача не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною п`ятою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 19, 47, 170, 248, 256, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Конституційного Суду України (вул. Жилянська, буд.14, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 00013534) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративний справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити особі, яка звернулася з позовною заявою, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, з урахуванням приписів п. 3 Прикінцевих положень КАС України.

Суддя Супрун Ю.О.