Постанова

від 11.02.2025 по справі 509/6731/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 509/6731/24

Головуючий в 1 інстанції: Левчук О.А. Дата і місце ухвалення: 23.12.2024 р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційної скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної організації Національний академічний духовий оркестр про бездіяльність, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державної організації Національний академічний духовий оркестр про визнання протиправною бездіяльність державної організації Національний академічний духовий оркестр як розпорядника публічної інформації, яка полягає у ненаданні публічної інформації за запитом ОСОБА_2 від 10.05.2024; зобов`язання ДО НАДОУ у десятиденний строк з дня набрання законної сили рішення суду виконати цей запит з дотриманням положень пункту другого частини третьої статті 10-1 Закону України Про доступ до публічної інформації.

Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення доказів, а саме: надання заяв в письмовій формі щодо добровільного волевиявлення працівників (фізичних осіб, суб`єктів персональних даних) державного підприємства Національний академічний духовий оркестр та державної організації Національний академічний духовий оркестр щодо надання дозволу відповідачу як розпоряднику чи як володільцю персональних даних на обробку персональних даних її працівників.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів, в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити її заяву.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що дійсно у неї відсутні докази того, що витребувані документи можуть бути знищені або втрачені. Однак, на переконання апелянта вона вважає, що надані нею до суду копії інших доказів зіпсовані відповідачем, а тому зазначене свідчить про існування об`єктивного факту того, що нормальною практикою відповідача є псування оригінальних документів.

Також, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить суд витребувати у Державної організації «Національний академічний духовий оркестр» нових доказів, що перебувають у володінні цієї організації, а саме у письмовій формі добровільних (заяв, згод, погоджень тощо) усіх працівників (фізичних осіб, суб`єктів персональних даних) державного підприємства Національний академічний духовий оркестр та державної організації Національний академічний духовий оркестр щодо надання дозволу відповідачу як розпоряднику чи як володільцю персональних даних на обробку персональних даних її працівників.

Відповідач надав суду відзив в якому зазначає, що доводи апелянта є голослівними висловами, не підтвердженими жодними доказами або фактичними даними та такими, що не мають юридичної сили. Позивачка використовує маніпулятивні висловлювання, вигадує та перебільшує наслідки створення копії документа, спотворює факт надання відповідачем копій документів, умисно наводить неправдиві звинувачення для введення суду в оману та ухвалення рішення на свою користь, що призведе до порушення прав всіх працівників НАДОУ з 2002 року, а тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч. 1 ст. 311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Відповідно до частини першої статті 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Підстави та порядок забезпечення доказів в адміністративному судочинстві визначені статтею 114 КАС України. Відповідно до частин першої та другої згаданої норми суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.

Згідно із частиною першою статті 115 КАС України суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом доказів, у тому числі за місцем їх знаходження, забороною вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язанням вчинити певні дії щодо доказів.

Аналізуючи наведені положення КАС України у зіставленні з вимогами позивача, колегія суддів вважає, що процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема, шляхом їх витребування призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.

Тобто це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому.

Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №9901/845/18.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, заява про забезпечення доказів не містить обґрунтованих посилань на ризики чи загрози того, що докази, про забезпечення яких порушує питання позивач, можуть бути утрачені чи їх подання стане згодом неможливим або утрудненим. Тобто зазначена заява про забезпечення доказів не відповідає критеріям, визначеним статтею 114 КАС України, що було вірно встановлено судом першої інстанції. Також, апелянтом не надано доказів того, що надані нею до позову докази зіпсовані відповідачем.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 116 КАС України у заяві про забезпечення доказів зазначаються докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні.

З огляду на те, що заява про забезпечення доказів не містить посилань на обставини, для доказування яких вони необхідні, а також не містить посилань на ризики чи загрози того, що докази, про забезпечення яких порушує питання позивач, можуть бути утрачені чи їх подання стане згодом неможливим або утрудненим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення доказів.

Також не підлягає задоволенню клопотання позивача щодо витребування цих доказів судом апеляційної інстанції, оскільки предметом розгляду в суді апеляційної інстанції на разі є ухвала суду про відмову в забезпеченні доказів, в свою чергу справа щодо суті позовних вимог розглядається в суді першої інстанції.

Підсумовуючи все викладене колегія суддів констатує, що зазначені в апеляційній скарзі доводи є безпідставними, а висновки ухвали суду першої інстанції є обґрунтованими, та такими, що відповідають обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що підстави для її скасування відсутні.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 316, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, у відповідності до ч.2 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 11 лютого 2025 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук